Щодо висновків і пропозицій тимчасової слідчої комісії Верховної ради України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Щодо висновків і пропозицій тимчасової слідчої комісії

Верховної ради України

Зозуля О.І.

доктор юридичних наук, доцент, завідувач наукового сектору порівняльного конституційного та муніципального права

Науково-дослідного інституту державного будівництва та місцевого самоврядування Національної академії правових наук України м. Харків, Україна

Ефективність парламентського розслідування значною мірою залежить не тільки від повноти та ретельності дослідження відповідних питань, а і від підготовки та використання висновків і пропозицій тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України. Разом із тим, сьогодні порядок складання та затвердження звіту тимчасової слідчої комісії, розгляду та використання її висновків і пропозицій виявляє певну неузгодженість та прогалини, що загалом може негативно позначатись на результативності парламентського розслідування. З огляду на це нами й вбачаються актуальними питання висновків і пропозицій тимчасової слідчої комісії як результату її розслідування.

Перш за все, відзначимо недостатню урегульованість питань складання та затвердження звіту тимчасової слідчої комісії, який, відображаючи усі істотні результати її роботи, виступає основою прийняття відповідних рішень Верховної Ради України. Так, виходячи з ч. 1 ст. 21, ч. 2 ст. 22 Закону України від 19.12.2019 р. № 400-IX [1], такий звіт змістовно складається з висновків і пропозицій, проте у ч. 2, 5 ст. 3, ч. 1 ст. 9, п. 6 ч. 1 ст. 17 даного Закону України висновки і пропозиції тимчасової слідчої комісії вказуються фактично як окремі її документи. Інша неузгодженість вбачається у тому, що висновки та пропозиції мають бути про встановлені або непідтверджені тимчасовою слідчою комісією «відомості чи обставини» (ч. 1 ст. 21), але проведення її голосування передбачено щодо «кожної встановленої обставини» (ч. 2 ст. 21), тобто вже не згадуючи про «відомості».

До речі, у п. 4 ч.1 ст. 13 Закону України від 19.12.2019 р. № 400-IX вимагається, щоб тимчасова слідча комісія готувала свої висновки та пропозиції «на основі всебічного аналізу досліджених обставин». Погоджуючись з необхідністю належного обґрунтування висновків і пропозицій тимчасової слідчої комісії, вважаємо дещо некоректним надання переваги тільки аналізу досліджуваних обставин й невикористання інших теоретичних та емпіричних методів пізнання (експерименту, синтезу, узагальнення, індукції, дедукції тощо).

Встановлена ч. 2 ст. 21 Закону України від 19.12.2019 р. № 400-IX вимога щодо ухвалення висновків більше ніж половиною голосів членів тимчасової слідчої комісії від її складу в цілому має забезпечувати високий рівень обґрунтованості та вивіреності висновків тимчасової слідчої комісії. Проте зазначений підхід вбачається дещо непослідовним, адже він стосується порядку ухвалення тільки висновків тимчасової слідчої комісії, а не її пропозицій чи звіту в цілому. Тоді як за загальним правилом ч. 3 ст. 6 даного Закону України рішення тимчасової слідчої комісії мають прийматись більш спрощено - більшістю голосів присутніх на засіданні її членів.

Щодо пропозицій тимчасової слідчої комісії вважаємо дещо недоцільним передбачене ч. 2 ст.10 Закону України від 19.12.2019 р. № 400-IX їх передання до Генеральної прокуратури України (Офісу Генерального прокурора), оскільки згідно ч. 1 ст. 9, ч. 3 ст. 21 даного Закону України у таких пропозиціях повинно зазначатись лише яким чином парламент має використовувати висновки тимчасової слідчої комісії у разі прийняття своїх рішень. Тим більше, як відомо, висновки та пропозиції тимчасових слідчих комісій не є вирішальними для органів, які здійснюють кримінальне провадження. Таким чином, пропозиції тимчасової слідчої комісії мають виступати суто як основа для ухвалення відповідних рішень Верховною Радою України, у тому числі щодо саме її звернення до правоохоронних органів. Тому тут маємо не погодитись з Ю.Г. Барабашем [2, с. 116-118] щодо доцільності надання тимчасовій слідчій комісії права самостійно направляти свої висновки та пропозиції до суду, правоохоронних органів, главі держави чи уряду. Натомість більш оптимальним для підвищення дієвості парламентського розслідування вбачається запропоноване М. Горовенко [3, с. 33] та М.П. Рачинською [4, с. 80] подання саме парламентом за результатами розгляду висновків тимчасової слідчої комі - сії власних обґрунтованих висновків безпосередньо на розгляд суду.

Згідно ч.2 ст.3, п.4 ч.1 ст.13 Закону України від 19.12.2019 р.

№ 400-IX тимчасова слідча комісія зобов'язується готувати не тільки відповідні висновки та пропозиції, а і «пропозиції щодо проектів актів Верховної Ради України за результатами їх розгляду». При цьому, висновки та пропозиції є складовою звіту тимчасової слідчої комісії, що відображають результати проведеного розслідування та розгля - даються парламентом (ч. 1 ст. 9, ч. 1 ст. 21, п. 1 ч. 2 ст. 22 Закону України від 19.12.2019 р. № 400-IX). Натомість профільним Законом України не регламентуються питання розробки тимчасовою слідчою комісією певного проекту акту Верховної Ради України чи його розгляду парламентом. Тим більше, що законопроектна робота сама по собі не є завданням тимчасових слідчих комісій. А згідно ч. 2 ст. 88 Регламенту Верховної Ради України від 10.02.2010 р. № 1861-VI [5] підготовка та внесення проекту акту Верховної Ради України виступає не окремим результатом роботи тимчасової слідчої комісії, а лише формою викладу їх пропозицій. Вказане актуалізує щонайменше уточнення таких повноважень тимчасової слідчої комісії з підготовки пропозицій щодо проектів актів парламенту. слідча комісія верховна рада

Розгляд парламентом звіту тимчасової слідчої комісії уособлює підсумково-аналітичний етап її контрольної діяльності. При цьому, дещо недосконалим, на нашу думку, є формулювання у ч. 2 ст. 22 Закону України від 19.12.2019 р. № 400-IX, ч.3 ст.88 Регламенту

Верховної Ради України від 10.02.2010 р. № 1861-VI повноважень Верховної Ради України за результатами розгляду звіту тимчасової слідчої комісії (взяти до відома її висновки і пропозиції, припинити повноваження тимчасової слідчої комісії чи продовжити її роботу). Якщо два останніх повноваження парламенту взаємовиключні й залежать від повноти та ретельності проведеного розслідування, то взяття Верховною Радою України до відома висновків і пропозицій тимчасової слідчої комісії має бути законодавчо обумовленим, логічно - послідовним політико-правовим наслідком їх розгляду, а не одним із опціональних варіантів рішення.

Попри досить широкі повноваження тимчасової слідчої комісії з проведення парламентського розслідування вона є лише робочим органом парламенту з політико-правовим характером діяльності, яка має підготовчо-допоміжне значення для Верховної Ради України та не може підміняти кримінальне провадження. Тому висновки тимчасової слідчої комісії й юридично необов'язкові для слідства та суду, які мають не тільки виявляти неупередженість, але і, наприклад, застосовувати інші процесуальні засоби доказування. Натомість, як слушно констатує М. Амеллер, єдина функція слідчої комісії полягає у наданні висновків парламенту і вона ніколи не повинна самостійно приймати рішення з питань, які нею розслідуються [6, с. 481]. З огляду на це вважаємо недоцільним запропоноване М. Горовенко [3, с. 33], О.О. Майданник [7, с. 188] та М.П. Рачинською [4, с. 81] саме обов'язкове врахування органами слідства і суду результатів діяльності тимчасових слідчих комісій.

У свою чергу факультативне направлення Верховною Радою України висновків тимчасової слідчої комісії Президенту України, Прем'єр-міністру України (без законодавчо визначеної мети), а також до відповідного державного органу чи органу місцевого самоврядування для «реагування» має суто інформаційну природу та може розглядатись лише як засіб політичного впливу парламенту на них. Тим більше, що нерідко висновки тимчасової слідчої комісії та засновані на них пропозиції парламенту фактично ігноруються відповідними суб'єктами або розглядаються ними суто формально (наприклад, не притягаючи винних осіб до відповідальності), що позбавляє ефективності парламентське розслідування. Враховуючи це, вважаємо, що з метою підвищення рівня реалізації висновків тимчасової слідчої комісії Верховна Рада України саме в рамках розгляду її звіту має обов'язково (принаймні попередньо) визначатись з доцільністю вжиття запропонованих тимчасовою слідчою комісією заходів (прийняття закону, проведення парламентських слухань, звернення до Конституційного Суду України, оголошення вотуму недовіри уряду тощо).

Таким чином, результативність парламентського розслідування значною мірою залежить від підготовки та затвердження звіту тим - часової слідчої комісії Верховної Ради України, розгляду та викорис - тання її висновків і пропозицій, що сьогодні виявляє певну неузгодженість та прогалини законодавчого регулювання. Удосконалення порядку складання та використання висновків і пропозицій тимчасової слідчої комісії першочергово потребує: деталізації процедури підготовки та затвердження звіту тимчасової слідчої комісії, закріплення її повноважень з підготовки пропозицій щодо проектів актів парламенту; співвіднесення звіту, висновків і пропозицій як документів тимчасової слідчої комісії та забезпечення єдиного порядку їх ухвалення; уточнення повноважень парламенту за результатами розгляду звіту тимчасової слідчої комісії, передбачаючи обов'язкове визначення доцільності вжиття запропонованих нею заходів, у тому числі щодо подання парламентом власних висновків на розгляд суду та право - охоронних органів.

Література:

1. Про тимчасові слідчі комісії і тимчасові спеціальні комісії Верховної Ради України: Закон України від 19.12.2019 № 400-IX. Офіційний вісник України. 2020. № 6. Ст. 262.

2. Барабаш Ю. Г. Парламентський контроль в Україні: проблеми теорії та практики: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.02. Харків, 2004. 205 арк.

3. Горовенко М. Парламентські комітети і комісії в Україні та зарубіжних країнах. Право України. 2008. № 7. С. 30-34.

4. Рачинська М. П. Парламентський контроль у формі діяльності тимчасових слідчих комісій: забезпечення ефективності. Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. 2014. № 4. С. 77-84.

5. Про Регламент Верховної Ради України: Закон України від 10.02.2010 № 1861-VI. Офіційний вісник України. 2010. № 12. Ст. 565.

6. Амеллер М. Парламенты: сравнительное исследование структуры и деятельности представительных учреждений 55 стран мира / под ред. Мишеля Амеллера; пер. с англ. ред. З. И. Луковниковой. Москва: Прогресс, 1967. 512 с.

7. Майданник О. О. Парламентський контроль в Україні. Київ: Нац. пед. ун-т ім. М. П. Драгоманова, 2004. 260 с.

Размещено на Allbest.ru