Тлумачення за особливої форми реалізації правових норм (правозастосування)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кафедра галузевих юридичних дисциплін

Бердянський університет менеджменту і бізнесу

Тлумачення за особливої форми реалізації правових норм (правозастосування)

Interpretation in the specific form of law norms realization (enforcement)

Антошкіна В.К., к.ю.н., доцент

Стаття присвячена проблемам тлумачення правових норм у процесі їх реалізації. Безпосереднім результатом правового регулювання, його кінцевим проявом є реалізація правових норм. Реалізація норм права, ефективне застосування неможливе без з'ясування їх змісту, волі законодавця, що в них міститься, тобто тлумачення. Тлумачення слугує засобом конкретизації волі законодавця шляхом більш детального пояснення загальної норми відповідно до кожної конкретної ситуації, яка підлягає юридичній оцінці, що своєю чергою полегшує розуміння та застосування норми права. При цьому погоджуємося з думкою тих науковців, які зазначають, що тлумачення має місце на всіх етапах реалізації правових норм, виступає її передумовою й умовою, саме тому для повного і ґрунтовного з'ясування та розуміння питань тлумачення необхідним є розуміння особливостей реалізації правових норм, що зумовлює актуальність цього дослідження.

Можна виокремити два шляхи ординарних форм реалізації правових норм: пряма (безпосередня) реалізація правових норм; опосередкована реалізація правових норм. До процесу правового регулювання на кінцевій стадії (в деяких випадках під час виникнення правовідносин) приєднується застосування права, яке являє собою індивідуально-правову діяльність, яка спрямована на вирішення юридичних справ і в результаті якої в матерію правової системи включаються нові елементи - індивідуальні приписи, відбувається під- нормативне регулювання суспільних відносин. На відміну від інших форм реалізації правових норм, застосування є особливою формою реалізації правових норм, оскільки тут необхідна участь правозастосовних органів.

У статті розглядаються особливості застосування в приватних галузях права, які полягають в тому, що тут воно ініціюється за загальним правилом, учасником правовідношення, права якого порушені, на відміну від застосування норм публічного права, що відбувається за ініціативою правозастосовного органу.

Отже, правозастосування є важливим чинником, що істотно впливає на правове регулювання і під час впливу на правові відносини являє собою особливу форму трансформації правової норми в практику.

Ключові слова: тлумачення правових норм, пряма (безпосередня) реалізація правових норм, опосередкована реалізація правових норм, форми реалізації правових норм, правозастосування.

This article is devoted to problems of interpretation of law in the course of their implementation. Realization of law is the immediate result of legal management, its ultimate manifestation. The realization of law norms, their effective application are impossible without the ascertainment of their content, the will of the legislator, that is without interpretation. Interpretation serves as means of the legislator's will concretization by means of a more detailed explanation of a general rule according to each specific situation that can be subject to legal assessment that facilitates understanding and application of the legal norm. Herewith we agree with the opinion of those scientists who remark that interpretation occurs at all stages of legal norms realization, and it is its precondition and condition, that is why the understanding of the peculiarities of law norms realization is necessary for complete and thorough clarification and understanding of the interpretation issues that determines the topicality of the research under consideration.

We can single out two ways of ordinary realization forms of law norms: direct (immediate) realization of law norms; indirect realization of c law norms. Enforcement joins to the legal management process on the ultimate stage (sometimes in case of the emergence of the legal relations). It is an individual legal activity that is aimed at solving the legal cases. As a result of this individual legal activity new elements are added to the legal system: individual orders, individual regulation of the public relations. Unlike the other forms of realization of the norms enforcement is a specific form of realization of law norms as this requires the participation of the enforcement authorities.

The article deals with the features of the enforcement in the private and public fields of law. Such peculiarities are that in private branches of law enforcement, as a general rule, is initiated by a party of a legal relationship whose rights are violated. In public fields of law the enforcement is initiated by a public authority.

Therefore, law enforcement is an important factor that essentially influences the legal regulation. In the course of the influence of the law on the law relations it is a specific form of a transformation of the legal norm into practice.

Key words: interpretation of law, direct (immediate) realization of law; indirect realization of law, forms of implementation of law, enforcement.

Для інструментального підходу до визначення механізму правового регулювання характерним є суворий поділ його на стадії. При цьому перша стадія - формування і дія юридичних норм, друга - виникнення прав та обов'язків, третя - реалізація суб'єктивних прав і обов'язків. Для останньої характерно те, що програми поведінки, які закладені в юридичних нормах і потім виражені в конкретних правах і обов'язках для даних суб'єктів, втілюються в життя, реалізуються у фактичній поведінці учасників суспільних відносин, стають реальністю [1, с. 217]. Своєю чергою реалізація норм права, ефективне застосування неможливе без з'ясування їх змісту, тобто тлумачення [2, с. 370]. У юридичній літературі висловлюється багато точок зору щодо розуміння, власне, сутності тлумачення, яке полягає у з'ясуванні справжнього змісту права державними органами, посадовими та приватними особами. Важливість його важко переоцінити, оскільки мистецтво тлумачення правових норм складає саму сутність юриспруденції та основу професійної підготовки юриста [3, с. 3].

На відміну від інших видів, тлумачення права - це особлива діяльність, чия специфіка зумовлена низкою факторів. Тлумачення - це розумовий (пізнавальний) процес, спрямований на пояснення знакової системи, а з іншого боку, результат цього процесу виражається у сукупності виразів природньої мови, що надають системі визначеного сенсу. Тлумачення слугує засобом конкретизації волі законодавця шляхом більш детального пояснення загальної норми відповідно до кожної конкретної ситуації, яка підлягає юридичній оцінці, що своєю чергою полегшує розуміння та застосування норми права [4, с. 5].

При цьому погоджуємося з думкою тих науковців, які зазначають, що тлумачення має місце на всіх етапах реалізації правових норм, виступає її передумовою й умовою, а не є тільки окремою самостійною стадією вказаного процесу, саме тому для повного і ґрунтовного з'ясування та розуміння питань тлумачення необхідним є розуміння особливостей реалізації правових норм, що зумовлює актуальність цього дослідження.

Питання реалізації та тлумачення зазвичай є предметом розгляду таких фахівців з теорії права, як С.С. Алек- сєєв, Н.Г Александров, С. В. Бобровник В.М. Горшеньов, В.М. Кудрявцев, В.В. Лазарев, О.В. Малько, Н.М. Оніщенко, П.М. Рабінович, О. Ф. Скакун тощо. Разом з тим вказані питання потребують більш детального розгляду та аналізу.

Враховуючи викладене вище, метою статті є визначення проблеми тлумачення правових норм у процесі їх реалізації.

У теорії права розрізняють декілька форм реалізації права, видова різноманітність яких залежить від специфіки суспільних відносин, що підлягають урегулюванню, особливостей норм права (зокрема, їх гіпотез і диспозицій), а також особливостей поведінки суб'єктів, які реалізують ці норми [5, с. 275] (використання, виконання, дотримання). При чому ці форми реалізації правових норм відносимо до ординарних, тобто таких, що реалізуються за участі фізичних та юридичних осіб. Можна виокремити два шляхи ординарних форм реалізації правових норм: пряма (безпосередня) реалізація правових норм; опосередкована реалізація правових норм.

Пряма (безпосередня) реалізація правових норм означає, що фізичні та юридичні особи реалізують норми права через загальні правові відносини. Суб'єктивні права та обов'язки учасників цих відносин виникають безпосередньо на основі норм права, тобто з підстав, загальних для всіх осіб, на яких поширюється дія зазначених приписів. У такому порядку реалізуються норми права, що закріплюють абсолютні права, наприклад, норми щодо захисту права власності, особистих прав особи, прав інтелектуальної власності, норми про делікти, про розмір податків і зборів. Основними формами безпосередньої реалізації норм права є виконання і додержання.

Опосередкована реалізація правових норм здійснюється за принципово іншою схемою, оскільки тут йдеться про відносини конкретного типу. Норми права починають діяти не прямо, а після появи інших додаткових регуляторів, якими є такі акти індивідуального правового регулювання, як правочини, корпоративні акти. Формами опосередкованої реалізації норм права є використання, виконання і додержання.

До процесу правового регулювання на кінцевій стадії (у деяких випадках за умови виникнення правовідносин) приєднується застосування права, яке являє собою індивідуально-правову діяльність, яка спрямована на вирішення юридичних справ і в результаті якої в матерію правової системи включаються нові елементи - індивідуальні приписи, відбувається піднормативне регулювання суспільних відносин [6, с. 178]. На відміну від інших форм реалізації правових норм, застосування є особливою формою реалізації правових норм, оскільки тут необхідна участь правозастосовних органів.

При цьому для ординарних форм реалізації норм права характерним є те, що реалізацію норм здійснюють фізичні та юридичні особи, до яких ці норми адресовані, а також реалізація норм здійснюється через власну поведінку фізичних та юридичних осіб. Натомість застосування правових норм має такі ознаки: це управлінська за своєю природою діяльність держави і посадових осіб у винесенні індивідуально-конкретних приписів; здійснюється спеціальними суб'єктами (судом, прокурором, нотаріусом тощо); здійснюється в «чужому інтересі»; здійснюється через визначену послідовність стадій.

Застосування тяжіє до області публічно-правового регулювання, пов'язане з посадовими повноваженнями, компетенцією особи, що застосовує право. Застосування як частина процесу реалізації має найменше відношення до категорії суб'єктивних прав. Ми виокремили такі підстави використання правозастосування (рис. 1).

Правозастосовна діяльність органів публічної влади найчастіше має місце, коли виникає юридична справа або суперечка про наявність або міру суб'єктивних прав і юридичних обов'язків. Вона здійснюється передусім судом. Існують і несудові правозастосовні органи: прокуратура, органи виконавчої державної влади і місцевого самоврядування, нотаріат, органи опіки і піклування, органи управління і посадовці комерційних і некомерцій- них організацій.

Якщо подивимося на особливості цього процесу щодо застосування норм приватних галузей права, то застосування ініціюється за загальним правилом учасником правових відносин, права якого порушені. Це зумовлено тим, що зобов'язання, яке суб'єкт порушив, він несе перед приватною особою, а не перед державою. Суд ні за яких обставин не може сам почати правозастосовний процес без відповідної заяви уповноваженої особи. На застосування вказаних правових норм не поширюється вимога неодмінного застосування норми права у всіх випадках, коли в наявності є фактичні обставини, на які розрахована ця норма. Суд за загальним правилом пов'язаний позовними вимогами і не може з власної ініціативи застосувати ті норми, гіпотези яких розраховані на факти, що входять до підстави позову, якщо не були заявлені вимоги про застосування наслідків, передбачених цими нормами. Виняток становлять випадки, коли суд в рамках вже розпочатого правозастосовчого процесу може або зобов'язаний застосувати деякі правові норми за власною ініціативою. Це норми, звернені до суду, але встановлюють правові наслідки для учасників спірного правовідношення [7, с. 12].

Рис. 1. Підстави використання правозастосування під час реалізації цивільно-правових норм

Хоча правові норми, зокрема цивільного права, втілюються в життя головним чином суб'єктами правовідносин, але роль правозастосовної діяльності в механізмі реалізації цивільного права помітно зросла, що пов'язано, зокрема, і зі збільшенням суперечок між учасниками цивільного обороту.

- встановлюють можливість, зміни, припинення і закріплення (визнання) правовідносин;

- закріплюють суб'єктивні права і юридичні обов'язки у вже існуючому правовідношенні.

Це дає підстави розрізняти умовно реалізацію норм об'єктивного права і суб'єктивного права, яка може бути зроблена через спосіб здійснення або застосування у будь- якій з форм реалізації права - дотриманні, виконанні і використанні.

Наприклад, дозвільний характер норм приватних галузей права орієнтує на переважне використання здійснення як способу реалізації права, тоді як правозастосуванню належить другорядна роль. Основною в цьому аспекті виступає функція правозабезпечення.

Особливість застосування права в приватних галузях полягає в тому, що воно ініціюється за загальним правилом учасником правовідношення, права якого порушені, на відміну від застосування норм публічного права, що відбувається за ініціативою правозастосовного органу. Крім того, сторони зобов'язання в приватній галузі права, виходячи з автономії волі, мають право самі визначити правозастосовний орган (наприклад, передати вирішення справи третейському суду).

Правозастосовна діяльність є складним процесом, який складається з декількох логічно пов'язаних одна з однією послідовних стадій. На кожній стадії вирішуються конкретні завдання правозастосовного процесу, пов'язані зі встановленням фактичних обставин юридичної справи, правовою кваліфікацією, тлумаченням правових норм, усуненням прогалин у праві і виконанням прийнятого рішення.

Краще розуміти характер та природу правозасто- сування можливо через узагальнення істотних ознак: 1) управлінська за характером діяльність, завдяки якій реалізується державне управління в соціально-правовій сфері; 2) державно-владний характер передбачає здійснення правозастосування винятково суб'єктами, наділеними владними повноваженнями в межах наданої їм компетенції; 3) є однією із суттєвих гарантій забезпечення та охорони дії правових приписів; 4) завжди здійснюються в рамках відповідних правовідносин, але правове положення сторін у цих правовідносинах різне; 5) правозастосування завжди має підзаконний (піднормативний) характер; 6) застосування права здійснюється у встановлених законом процесуальних формах, що являється юридичною гарантією його законності; 7) правозастосування є індивідуально-правовою діяльністю; результативна частина (правозастосовний акт) завжди відіграє роль юридичного факту, який породжує, змінює або припиняє конкретні правовідносини (наприклад, вступ до шлюбу, розлучення подружжя, усиновлення дитини); 8) застосування права становить особливий різновид професійно-правової діяльності; 9) за своїм характером правозастосування є творчою інтелектуально-вольовою діяльністю, в процесі якої вирішуються різноманітні правозастосовні завдання; 10) застосування права є оперативним засобом самоорганізації правової системи [9, с. 72-73].

тлумачення правова норма