Категорія безпеки як різновид адміністративно-правового захисту громадян

Размещено на http://www.allbest.ru/

КАТЕГОРІЯ БЕЗПЕКИ ЯК РІЗНОВИД АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО ЗАХИСТУ ГРОМАДЯН

Остапенко О.І.,

професор кафедри адміністративного та інформаційного права Навчально-наукового Інституту права, психології та інноваційної освіти Національного університету «Львівська політехніка», доктор юридичних наук, професор

Баїк О.І.,

доцент кафедри цивільного права та процесу Навчально-наукового Інституту права, психології та інноваційної освіти Національного університету «Львівська політехніка»,

доктор юридичних наук

У статті розглянуто питання, що характеризують роль і значення безпеки в системі адміністративно-правового захисту громадян. Особливу увагу звернено на захист конституційних прав, свобод і законних інтересів громадян шляхом застосування адміністративно-правових норм. Актуальним залишається аналіз наявних різновидів безпеки, її рівнів, типів, а також норм адміністративного права, що застосовуються як заходи впливу на порушення конституційних прав, свобод і законних інтересів у сфері безпеки. Зауважено про необхідність дослідження специфіки адміністративно-правових норм у сфері безпеки фізичних і юридичних осіб, з урахуванням властивих для них загальних та специфічних ознак.

Ключові слова: адміністративно-правовий захист, адміністративно-правові норми, безпека, конституційні права, свободи і законні інтереси громадян.

The current state of protection of citizens and legal entities from encroachments on their constitutional rights, freedoms and legitimate interests remains insufficient, despite the existing regulations that ensure and regulate relations in the field of security. Measures of legal influence in the field of security of citizens and legal entities, enshrined in the rules of administrative law, are used by authorized officials in the field of public administration insufficiently, and the amount of administrative penalties in the form of fines is minimal. The security of man and society is one of the important priorities in the activities of the state, in fact - its main function. This means that the state assumes responsibility for the realization of the constitutional rights, freedoms and legitimate interests of the country's citizens. In this aspect, the state should be considered as an institution of security, which carries out the formation of state policy in the field of security on the basis of ensuring and protecting the vital interests of the individual, society.

The article considers the issues that characterize the role and importance of security in the system of administrative and legal protection of citizens. The special attention is paid to the protection of constitutional rights, freedoms and legal interests of citizens through the application of administrative and legal norms. The analysis of the existing types of security, its levels, types, as well as the norms of administrative law, which are used as measures to influence the violation of constitutional rights, freedoms and legitimate interests in the field of security, remains relevant. The noticed the need to study the specifics of administrative law in the security of individuals and entities subject to inherent their general and specific characteristics.

Key words: administrative and legal protection, administrative and legal norms, security, constitutional rights, freedoms and legitimate interests of citizens.

Постановка проблеми

Сучасний стан захисту громадян і юридичних осіб від посягань на їх конституційні права, свободи й законні інтереси залишається недостатнім, незважаючи на наявні нормативно-правові акти, що забезпечують і регулюють відносини у сфері безпеки. Заходи правового впливу у сфері безпеки громадян і юридичних осіб, що закріплені в нормах адміністративного права, використовуються уповноваженими на це посадовими особами у сфері публічного управління недостатньо, а розмір адміністративних стягнень у вигляді штрафу є мінімальним.

Мета дослідження

Розглянути роль і значення безпеки в системі адміністративно-правового захисту громадян. Здійснити правовий аналіз наявних різновидів безпеки, її рівнів, типів, а також норм адміністративного права, що застосовуються як заходи впливу на порушення конституційних прав, свобод і законних інтересів громадян у сфері безпеки.

Аналіз дослідження проблеми

Теоретичні напрацювання та аналіз чинного національного адміністративного законодавства з питань, що пов'язані із забезпеченням безпеки громадян під час реалізації їх конституційних прав, свобод і законних інтересів, стали об'єктом дослідження В. Б. Авер'янова, І. П. Голосніченка, І.М. Жаровської, Т. О. Коломоєць, В. К. Колпакова, І. О. Личенко, А. Ф. Майдикова, Х. М. Марич, М. А. Микитюка, Н. П. Тиндик, В. В. Устінова, які з сучасних позицій оцінюють стан адміністративно-правового захисту конституційних прав, свобод і законних інтересів громадян.

Виклад основних положень

Безпека людини, суспільства є одним із важливих пріоритетів у діяльності держави, власне - її основною функцією. Це означає, що держава бере на себе відповідальність за реалізацію конституційних прав, свобод і законних інтересів громадян країни. В цьому аспекті державу треба розглядати як інститут безпеки, що здійснює формування державної політики у сфері безпеки на засадах забезпечення та охорони життєво важливих інтересів особи, суспільства. Зауважимо про те, що державна політика у сфері безпеки повинна мати динамічний характер, який залежить від різноманітності підходів у вирішенні завдань безпеки. До них належать:

1) безпека самої людини, яку спрямовано на реалізацію її потреб, інтересів шляхом усунення загроз та ризиків щодо самої особи;

2) безпека є головною умовою реалізації потреб та інтересів, а також основним засобом запобігання загроз та ризиків щодо людини, суспільства і держави;

3) наявність сприятливого навколишнього середовища з метою його збереження для нормального існування в ньому людини.

До прикладу, засади внутрішньої політики держави у сфері національної безпеки і оборони передбачають забезпечення життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави (ст. 6 Закону України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики») [1]. Правовою основою державної політики у сферах національної безпеки і оборони є Конституція України та інші закони України, міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також видані на виконання Конституції та законів України інші нормативно-правові акти (ст. 2 Закону України «Про національну безпеку України») [2].

У Конституції України захист прав, свобод і законних інтересів людини і громадянина закріплений у вигляді наступних видів безпеки:

1) безпека громадянина (ст. 3 Конституції України);

2) громадська безпека (ст.ст. 16, 36, 39, 92 Конституції України);

3) безпека держави (ст.ст. 18, 37, 106 Конституції України) [3].

Важливо зазначити, що статтею 64 Конституції України передбачено окремі обмеження прав і свобод громадян із зазначенням строку дії цих обмежень [3]. Наявність закріплених у Конституції України положень свідчить, що безпека є не лише теоретичним поняттям, а вона займає одне з центральних місць у правовій системі України. Безпека характеризує і визначає зміст діяльності органів публічного управління, спрямованої на захист прав, свобод і законних інтересів людини і громадянина.

Приймаючи до уваги наведені конституційні положення, що пов'язані з поняттям безпеки, варто зауважити про історичний аспект вказаної категорії. Вперше згадку безпосередньо про поняття «безпека» зафіксовано у філософських і наукових працях Сходу IV-VI ст.ст. до н. е. (праця Сунь-Цзи «Трактат про воєнне мистецтво», У-Цзи «Про мистецтво ведення війни»). В працях цих авторів йшлося про забезпечення безпеки людини державою, а також про безпеку держави загалом. Проблеми безпеки вивчали Платон, Ціцерон [4, с. 260-262, 275], Фома Аквінський, Ш.-Л. Монтеск'є, Д. Дідро, Дж. С. Мілль, Е. Дюркгейм [5, с. 78-91] та інші. Зокрема, Томас Гоббс одним з перших спробував шляхом концептуального аналізу з'ясувати ґенезу безпеки як суто фізичного і суспільного явища. Він зауважив про взаємозв'язок та взаємообумовленість безпеки особи, суспільства і держави. Водночас, на думку Томаса Гоббса, правове забезпечення безпеки зі сторони держави певною мірою зменшувало роль громадянського суспільства у сфері безпеки.

Категорія безпеки у різні періоди розвитку людства тлумачилась по-різному, з урахуванням пріоритетів економічного, соціального, ідеологічного та іншого змісту [6, с. 39]. Сутність безпеки містить у собі складне, багатосистемне і комплексне утворення, яке має інтуїтивний, етимологічний і правовий рівні. Це означає, що безпека має тісний зв'язок зі всіма сторонами людської життєдіяльності і впливає на розвиток та самозбереження безпосередньо людини, суспільства, в якому вона має індивідуальний і колективний соціально-правовий статус, а також державних інститутів публічного управління.

Наявні інтуїтивний та етимологічний рівні безпеки впливають на розгляд загально-правового та адміністративно-правового змісту безпеки. Зазвичай розрізняють такі типи безпеки:

1) за змістом (зовнішня і внутрішня безпека, яку слід поєднувати з діяльністю різних державних структур) [7, с. 5]. М. А. Микитюк, досліджуючи проблеми адміністративно-правового регулювання державної охорони в Україні, дотримується думки про системний характер різновидів національної безпеки, а також наявність різних за змістом і призначенням заходів у сфері безпеки [8, с. 248];

2) за масштабом (міжнародна, регіональна, локальна);

3) за суб'єктами (особиста, колективна, суспільна, національна);

4) за суспільними сферами (політична, економічна, військова, екологічна, радіаційна) [9, с. 210-211].

Адміністративно-правовий зміст безпеки передбачає безпеку громадянина, громадську безпеку і безпеку держави та її окремих державних утворень, що тісно взаємопов'язані між собою.

Юридичний зміст безпеки громадянина не є одностороннім. Варто зауважити про те, що існує сукупність збалансованих інтересів особи, суспільства і держави, які закріплені в Конституції України, Стратегії національної безпеки України, а також в інших нормативно-правових актах.

Адміністративно-правовою основою безпеки є частина адміністративного законодавства, що містить адміністративно-правові норми, які впливають на регулювання відносин, пов'язаних із забезпеченням безпеки особи, суспільства і держави. До цих норм належать:

1) загальнообов'язкові настанови та правила поведінки фізичних і юридичних осіб по запобіганню, виявленню, локалізації і нейтралізації шкідливих та небезпечних факторів, що негативно впливають на навколишнє природне середовище, техногенні процеси, які врегульовані нормами адміністративного права (ст.ст. 5, 6 КУпАП) [10];

2) загальнообов'язкові настанови та правила поведінки фізичних і юридичних осіб по запобіганню, виявленню адміністративних правопорушень, що посягають на відносини у сфері безпеки громадян, суспільства, держави.

Варто зауважити про специфіку адміністративно-правових норм у сфері безпеки фізичних і юридичних осіб, яким властиві наступні ознаки:

1) наявність суб'єктів, яким адресовані ці норми (фізичні особи, юридичні особи, органи публічного управління);

2) наявність специфічних суспільних відносин, що пов'язані із запобіганням загроз і ризиків для суб'єктів у сфері безпеки;

3) наявність чітко окреслених охоронних функцій по захисту конституційних та інших законних інтересів особи, суспільства, держави від шкідливих та небезпечних факторів навколишнього природного середовища, техногенних процесів, що пов'язані з їх адміністративно-правовим регулюванням;

4) наявність специфічного змісту адміністративно-правових норм безпеки, що позначається як міра можливої та міра обов'язкової поведінки фізичних і юридичних осіб та органів публічного управління.

Перелік специфічних ознак, які властиві адміністративно-правовим нормам у сфері безпеки, створює можливості для їх систематизації з метою прийняття окремого адміністративного нормативно-правового акта для регулювання відносин у сфері безпеки. Вважаємо, що це дозволить:

1) визначити закони та інші нормативно-правові акти, що містять адміністративно-правові норми безпеки, дія яких впливає на всі, без винятку, сфери адміністративно-правової охорони та захисту конституційних прав і законних інтересів особи, суспільства і держави. Умовно такий масив законів і окремих нормативно-правових актів можна позначити як загальне адміністративне законнодавство у сфері безпеки;

2) визначити суб'єктне адміністративне законодавство у сфері безпеки, що сприятиме захисту конституційних прав і законних інтересів особи, суспільства, держави незалежно від змісту цих прав та інтересів, а також від загроз та ризиків, які негативно впливають на адміністративно-правове регулювання діяльності цих суб'єктів;

3) визначити закони та інші нормативно-правові акти, у яких закріплено адміністративно- правові норми безпеки, за допомогою яких охороняються окремі конституційні права і законні інтереси (наприклад, право громадян на отримання інформації від органів публічного управління);

4) визначити функціональний характер впливу законів та інших нормативно-правових актів на окремі формально визначені шкідливі та небезпечні фактори, причини і умови, що створюють загрозу і ризики для суб'єктів адміністративно-правових відносин у сфері безпеки;

5) визначити закони і нормативно-правові акти, застосування яких має ситуативний характер і залежить від виникнення, розвитку окремих ризиків і загроз, що впливають на безпеку особи, суспільства і держави (наприклад, адміністративно-правові заходи боротьби з розповсюдженням коронавірусу COVID-19).

В Кодексі України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) закріплено досить широкий перелік норм, які передбачають захист людини, суспільства і держави від загроз безпеки. Загальні положення КУпАП у сфері безпеки передбачають:

- захист прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ, організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання вчиненню правопорушень (ст. 1 КУпАП);

- повноваження органів державної влади і управління по застосуванню заходів та прийняттю рішень, пов'язаних із забезпеченням безпеки громадян, суспільства та держави.

В.В. Устінов, досліджуючи міжнародний досвід боротьби з тероризмом, зауважує, що багатовіковий досвід боротьби прогресивних сил суспільства за основні права і свободи громадян свідчить про їх негативне ставлення до будь-яких обмежень, навіть тимчасових і примусових [11, с. 159]. Н.П. Тиндик справедливо вважає, що правова держава не повинна обмежувати юридичною фіксацією права громадян. Перш за все, вона повинна гарантувати їх здійснення [12, с. 218].

Адміністративне законодавство України є одним із правових інструментів, за допомогою якого суб'єкти, що уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення, захищають конституційні права і законні інтереси особи, суспільства та держави. Узагальнене розуміння адміністративно-правового регулювання безпеки можна позначити як врегульований нормами адміністративного законодавства стан захищеності конституційних прав та інших законних інтересів особи, суспільства, держави, під час якого усуваються причини та умови, які стали джерелом небезпеки та вчинення протиправних дій чи бездіяльності. Запропоноване визначення адміністративно-правового регулювання безпеки свідчить про наявність елементів, які складають структуру вказаного правового регулювання. До цих елементів належать:

1) суб'єкти безпеки, що підпадають під сферу адміністративно-правового регулювання (громадянин (особа), суспільство, держава) і є носіями конституційних прав і законних інтересів. Колектив авторів монографії «Адміністративно-правове забезпечення екологічної безпеки в Україні» (І. О. Личенко, І. М. Жаровська, Х. М. Марич) зауважують, що основними суб'єктами адміністративно-правового забезпечення екологічної безпеки в Україні є Верховна Рада України - Президент України - Кабінет Міністрів України, наділені визначальними повноваженнями для формування національної екологічної забезпечувальної політики [13, с. 55]. Певною мірою варто погодитися з тим, що вказані органи влади і Президент України є визначальними суб'єктами щодо адміністративно-правового забезпечення безпеки в державі. Професор Т. О. Коломоєць пропонує до переліку суб'єктів забезпечення безпеки включити Раду національної безпеки і оборони України, Конституційний суд України, суди загальної та спеціальної юрисдикції, органи прокуратури України, Національний банк України, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади України [14, с. 529-536], що, безумовно, свідчить про системну складність національної безпеки, яка потребує належного адміністративно-правового регулювання і забезпечення;

2) об'єкти безпеки (блага і цінності, які є основою конституційних прав і законних інтересів особи, суспільства і держави) у сфері адміністративно-правового регулювання, які захищаються засобами, визначеними в нормах адміністративного законодавства;

3) формально визначені фактори, що впливають на причини і умови протиправної поведінки (дії чи бездії) фізичної особи, колективних утворень, а також фактори природного і техногенного змісту, які створюють небезпеку у сфері адміністративно-правового регулювання відносин у сфері безпеки;

4) обставини, що впливають на виникнення деліктної ситуації, яка є суспільно шкідливою і небезпечною за наслідками для конституційних прав і законних інтересів суб'єктів безпеки. До них належать: адміністративно-санкціонована діяльність фізичних і юридичних осіб по використанню під контролем держави природних, техногенних об'єктів, які потенційно є шкідливими і небезпечними в разі порушення вимог щодо їх адміністративно-правового регулювання; адміністративні правопорушення, вчинення яких є суспільно шкідливим і небезпечним для адміністративно-правового регулювання конституційних прав і законних інтересів особи, суспільства і держави; казуси адміністративно-правового змісту, що впливають на виникнення (розвиток) причин і умов, які порушують конституційні права і законні інтереси фізичної або юридичної особи. До прикладу, казусами адміністративно-правового змісту можна вважати адміністративно-правові наслідки, що настали після вчинення фізичною особою дорожньо-транспортної пригоди, виникнення пожежі, землетрусу тощо.

Зазначимо, що недоліками адміністративно-правового регулювання у сфері безпеки є:

1) недосконалість адміністративно-правового регулювання всіх рівнів публічного управління у реалізації безпекової політики держави;

2) недостатня оцінка масштабів позначення мети адміністративно-правового забезпечення безпеки, а також відсутність належного наукового обґрунтування безпеки в адміністративно-правовому аспекті;

3) відсутність належної політики держави щодо вирішення завдань у сфері безпеки України;

4) невпорядкованість та неузгодженість в регулюванні відносин, пов'язаних з безпекою та її різновидами в Україні;

5) недосконалість функцій контролю і нагляду за станом адміністративно-правового регулювання і забезпечення безпеки в Україні.

Аналіз елементів і структури адміністративно-правового регулювання безпеки дає змогу визначити безпеку як систему врегульованих нормами адміністративного права відносин, що потребують захисту, пов'язаного з реалізацією конституційних прав, свобод і законних інтересів особи, суспільства та держави.

Висновки

право адміністративний юридичний конституційний

Узагальнюючи, зазначимо, що адміністративно-правовий захист у сфері безпеки здійснюється шляхом застосування норм Кодексу України про адміністративні правопорушення та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері безпеки на загальнодержавному, регіональному і локальному рівнях. Разом з тим, наявний масив нормативно-правових актів, що регламентують діяльність суб'єктів у сфері безпеки не має системного характеру, що створює перепони юрисдикційного змісту і негативно впливає на стан захисту конституційних прав, свобод і законних інтересів особи, суспільства і держави. Вважаємо за доцільне прийняття окремого нормативно-правового акта, покликаного регулювати адміністративно-правові відносини у сфері безпеки особи, суспільства, держави, під загальною назвою - Закон України «Про безпеку особи, суспільства і держави».

Список використаних джерел

1. Про засади внутрішньої і зовнішньої політики: Закон України від 01.07.2010 р. № 2411 -VI (із змінами, внесеними згідно із Законом України № 2469-VIII від 21.06.2018 р.).

2. Про національну безпеку України: Закон України від 21.06.2018 р. № 2469-VIII (із змінами, внесеними згідно із Законом України № 522-IX від 04.03.2020 р.).

3. Конституція України :чинне законодавство станом на 10 серпня 2015 р.: офіц. текст. К.: Алерта, 2015. 80 с.

4. Платон. Собрание сочинений: в 4 т. М.: Мысль. 1994. Т. 3. 656 с.

5. Осипов Ю. И. Проблемы профессионализма в деятельности полиции США: теория и практика. Профессиональные и общественные начала в деятельности органов внутренних дел: история и современность: Труды Академии МВД СССР. М., 1990. 186 с.

6. Анніна І. О., Горюшина Г. Н., Гнатюк І. С. та ін. Російсько-український словник. К.: Абрис, 2002. 1424 с.

7. Майдыков А. Ф. Правовые и организационные основы осуществления функции управления в горрайорганах внутренних дел: учеб. пособие. М.: Академия МВД СССР, 1978. 68 с.

8. Микитюк М. А. Державна охорона в Україні - адміністративно-правове регулювання: монографія. Львів: Видавництво Львівської політехніки, 2018. 472 с.

9. Юридична енциклопедія. К.: Вид-во «Українська енциклопедія ім. М. Бажана», 1998. Т. 1. 672 с.

10. Кодекс України про адміністративні правопорушення. Відповідає офіційному тексту. Суми: ТОВ «НОТІС», 2020. 336 с.

11. Устинов В. В. Международный опыт борьбы с терроризмом: стандарты и практика. М.: ООО Издательство «Юрлитинформ», 2002. 560 с.

12. Тиндик Н. П. Діяльність органів внутрішніх справ щодо забезпечення міграційного процесу в Україні: монографія. Львів: ЛьвДУВС, 2009. 580 с.

13. Личенко І. О., Жаровська І. М., Марич Х. М. Адміністративно-правове забезпечення екологічної безпеки в Україні: монографія. Львів: Інститут права та психології Національного університету «Львівська політехніка», 2018. 165 с.

14. Коломоєць Т. О. Адміністративне право України. Академічний курс: підручник. К.: Юрінком Інтер, 2011. 576 с.

Размещено на Allbest.ru