Еволюція карантинних заходів і формування епідеміологічного законодавства в Україні

The author examines the changes in the health care system and quarantine measures applied during the Ukrainian Revolution of 1917 - 1921. The organizational and legal grounds for administration in the field of health care in the Ukrainian State of Hetman Pavlo Skoropadsky are also analyzed. The article studies the procedure for establishing the Ministry of Health and the powers of the Minister of Health.

It is stated that world pandemics are not a novelty in the historical chronicle and there is a way out of the epidemiological crisis. it has two paths, namely the death and destruction of society or the path of rapid development, the improvement of the medical system, which will eventually lead to progress, the transition to a new level of development of civilization itself. Epidemics forced a rapid reorientation and improvement of sanitary conditions, adherence to hygiene measures, nutrition, waste disposal, etc., as well as creation of a health care system that at the state level took over the functions of social protection against dangerous diseases. The challenges caused by the coronavirus will not only be successfully overcome, but also the medical sphere will be improved, and conditions will be created for the rapid development of the industry. We are convinced that only a well-chosen special model for public administration in the field of health care, headed by relevant high-level specialists, with proper funding, could cope with the epidemic in the country, as well as allow the medical system to reach a qualitatively new level.

Keywords: cholera, plague, Spanish flu, quarantine, epidemic, sanitary legislation, Rus, Zaporozhian Sich, Russian Empire, Ukrainian State, Hetman Pavlo Skoropadsky.

Непростим викликом сьогодення як для державної влади, медичної системи загалом, так і для кожного з нас зокрема, стало поширення у світі пандемії вірусу "СОУЮ - 19". Статистичні дані повсякчас вказують на поширення захворюваності, а медична система потерпає від недофінансування, застарілої матеріальної бази, кадрової кризи тощо. У таких умовах державна влада ухвалила ряд нормативно-правових актів як загальнодержавного, так і локального значення, спрямованих на подолання епідемії, зокрема шляхом запровадження комплексу карантинних заходів. Однак, Україні донині не вдається покинути передові показники світових медичних антирейтингів розповсюдження захворюваності [1].

Сучасникам складно зрозуміти природу хвороби, розробити методи її подолання, терпляче ставитися до епідеміологічних заходів державної влади, адже донині з подібними проблемами наше покоління не зіштовхувалося. Однак у минулому людство неодноразово мало справу із викликами, які несли за собою пандемії.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблематика вивчення історії медичного законодавства донедавна не мала зримої актуальності, проте пандемія коронавірусу змінила ситуацію. В останній рік з'явилася значна кількість робіт, серед яких статті істориків Г. Демочко, Л. Жванко, В. Зайцева, І. Патриляка, де висвітлюється особливості перебігу пандемій в минулому. Означене питання також є об'єктом інтересу медиків, серед яких О. Голубовська, Б. Герасун, О. Зінчук. Однак еволюція карантинних заходів і процеси становлення епідеміологічного законодавства в Україні, залишаються малодослідженими. Відтак, маємо на меті вивчити і проаналізувати вітчизняний історико-правовий досвіду боротьби з пандеміями.

Виклад основного матеріалу

Із давніх-давен нашим пращурам доводилося боротися з чумою, холерою, тифом, віспою тощо. Зокрема, європейський континент зазнав три хвилі поширення чуми. Перша - "чума Юстиніана" прийшла у VI ст. із Єгипту та мала поширення в регіонах Середземномор'я, друга - "Чорна смерть" лютувала у XIV^V ст., третя - "Портова смерть" поширилася з Китаю та Індії у припортові європейські міста на початку ХХ ст. [2].

У Середньовіччі населення Руської держави значно менше постраждало від епідемії, ніж піддані інших європейських країн, однак чума не оминула русинів. Вона вперше проникла разом з іноземними купцями в кінці ХІ ст. У 1092 р. епідемія поширилася в Полоцьку і з часом потрапила і на Київщину [3]. "Вночі тіні стогнали на вулиці, нишпорили люди як біси, - пише Лаврентіївський літопис, - якщо хто виходив з дому, щоб подивитися, то одразу непомітно вражався від біса виразками і з того помирав, і не міг одужати, і тому ніхто не наважувався виходити з будинків" [4]. Як бачимо, єдиним способом уберегтися від таємничої смертельної хвороби була самоізоляція у власних будинках та обмеження соціальних контактів.

Значно більших втрат людство зазнало від чуми, яка поширилася європейським континентом і країнах Середземномор'я в XIV ст. із монголо-китайських територій. Дореволюційний історик медицини В. Ріхтер, посилаючись на Воскресенський літопис, цитував: "Кара була від Бога на люди під східною країною на місто Орнач, і на Хавторокань, і на Сарай, і на Бездеж, і на інші гради у країнах їх; був мор сильний на Бессермени і на Татари, і на Ормени, і на Обези, і на Жиди, і на фрязі, і на Черкеси і на всіх тамо живучих" [5, с. 210].

У 1352 р. хвороба поширилася і на території тогочасного Великого князівства Литовського, Руського та Жемайтійського з Московського царства, а саме із Пскова та Новгорода. Підкошуючи міста і селища, "пандемія не шкодувала ні плачуть дітей, ні зневірених батьків, вона ширилася Смоленськом, Черніговом, Суздалю, Київщиною та в інших регіонах: в Глухові і на Білоозері" [3]. Никонівський літопис пише: "Того ж року був мор великий в граді Пскові і по селах, мертвих лежало багато, помирали люди і чоловіки, і жінки, і старі, і молоді, і діти, і священники, і черниці, і ченці ні єдиний чоловік не залишився, усі ізомроша" [6].

Для боротьби із хворобою застосовували три методи. Перший - втікати із зараженого місця "швидше, далі, довше", щоб уберегти себе. Однак такий спосіб не приносив великої ефективності, а лише створював умови для швидкого поширення хвороби. Другий метод ґрунтувався на очищенні повітря за допомогою тварин, вогнищ, церковних дзвонів. Зокрема, у період епідемій рекомендувалося проживати з тваринами, які фільтрували власним подихом у стайні повітря. Палаючі багаття допомагали очищувати околиці міста чи села. Їх також розводили на вулицях звідки очікувався прихід недуги. Третій - індивідуальний захист. Знахарі радили носити на собі запашні трави, ладан, пляшечки з парфумами. Часто використовували редьку, цибулю та часник. Вважалося, що саме таких інгредієнтів боїться нечиста сила, яка розповсюджує хворобу [7, с. 99-113]. Однак дієвих карантинних заходів, які б запроваджувалися на рівні державної влади, не існувало. Проблемами епідемій більше переймалася церква, представники якої тлумачили біду, як наслідок людського гріхопадіння. Священники справляли молебні, організовували хресні ходи навколо села чи міста для захисту їхніх мешканців.

Першою країною, яка запровадила карантинні заходи стала Венеційська Республіка. За рішенням дожа Андреа Дандоло, починаючи із 1348 р., усі торгівці, які приїздили до Венеції, разом із товаром і судном зупинялися неподалік від міста на острові Лазоретто для проходження 40 денного карантину [8]. Отже, місцева влада намагалася вберегти портову державу від купців, торгівців, що могли привезти з інших країн разом із товаром страшну хворобу.

Керуючись нормами звичаєвого права та принципами здорового глузду, козаки на Запорозькій Січі також дотримувалися санітарно-епідеміологічних норм. Так, під час спалаху будь-якої хвороби закривали кордони Січі. У степах, неподалік від сіл, утворювали валки, де подорожуючі зупинялися на кілька днів для оцінки свого стану здоров'я. Листи й речі, які надходили з регіонів, де вирувала хвороба, залишали в "чумній коморі", яка існувала в січовій канцелярії для проходження карантину. Їх також знезаражували, натираючи часником, обпалюючи вогнищем свічки [9].

У козаків існували такі засоби дезінфекції: вогонь, дьоготь, часник, цибуля, ароматні трави, горілка з сіллю та перцем. Традиція їхнього використання була запозичена в чумаків, яким доводилося постійно подорожувати, а відтак вони перебували в особливій зоні ризику. Так, дьогтем змащували свій одяг, руки, ноги, тваринам - копита, хвости, із собою брали цибулю та часник, які додавали в їжу, а також мішечки з ароматними травами. У випадку виявлення захворювання недужого ізолювали в хаті, яку наповнювали димом для очищення повітря. Померлих спалювали разом із їхніми особистими речами та будинком [9].

Незважаючи на спалахи чуми в лавах Війська Запорозького, втрати серед козацтва, зокрема старшини, українським лицарям вдавалося вистояти та поповнювати швидко військові ряди. Людські втрати в інших країнах Європи були значно більші. Назвати правдиву кількість жертв, яких підкосила чума, доволі складно, адже на той час не велося жодної статистики. Водночас, переважна більшість істориків стверджує: "Чорна смерть" спричинила найбільшу демографічну кризу в Європі, яку подолати вдалося лише під кінець ХУІІ ст. [8].

Не менш тяжкі наслідки залишила по собі епідемія холери - гострої інфекційної хвороби, збудником якої є холерний вібріон, що передається фекально-оральним шляхом і призводить до нудоти, діареї, ураження кишківника, тяжкого зневоднення організму. Упродовж ХІХ- ХХ ст. людство пережило сім пандемій холери. Перша розпочалася на території забрудненої долини річки Гангу в Індії та швидко охопила не лише сусідні регіони, а й усю Азію, а згодом - Європу. В українських губерніях Російської імперії хвороба поширилася в 1830 р., у період повернення солдат із російсько-турецької війни. Із різною силою вона лютувала фактично впродовж усього ХІХ ст. [10, с. 45-55].

Необхідність державної влади врегулювати ситуацію спонукало до вдосконалення санітарно-епідеміологічного законодавства. Чинні на той час нормативно-правові акти виявилися недієвими, застарілими. Ідеться про "Устав про прикордонні і портові карантини" 1800 р., який передбачав створення в прикордонних і портових містах карантинних будинків і застав, де купці-іноземці та їх товари проходили період ізоляції для виявлення і запобігання можливих хвороб [11, с. 217]. Означений документ діяв до 1818 р., допоки його не замінив "Устав карантинний", який запроваджував створення карантинних застав на всіх прикордонних територіях імперії. У 1832 р. Устав був доповнений "Положенням про карантинну охорону", яка запроваджувала охоронні пости в карантинних будинках, на суднах, зовнішній військовий караул, морський нагляду й додаткові пости прикордонної служби для неможливості проникнення хворих на територію імперії [12, 13].

Однак, такі заходи не були ефективними. Холера стрімко ширилася Європою та Російською імперією, долаючи карантинну стражу, користуючись поганими тогочасними санітарними умовами (відсутністю каналізації, викиданням нечистот у водойми, вживання забрудненої води, не існуванням правил особистої гігієни). Відтак, постала необхідність внесення ряду змін в існуюче санітарно-епідеміологічне законодавство. Так, із урахуванням міжнародних стандартів у 1866 р. був розроблений "Устав про карантин". Він передбачав проведення ряду карантинних, обсерваційних, гігієнічних заходів. Колегіальне управління карантинними установами було замінене на одноособове, а у випадку виникнення суперечливих питань скликалася карантинна рада, до якої входили представники місцевої влади, експерти. Санітарний нагляд за благополуччям міста здійснювали лікарі за підтримки поліції. Означений Устав з невеликими змінами діяв до кінця ХІХ ст. [14, с. 42-45].

Приписи аналізованого документу змінювали ряд положень "Уставу врачебного" 1832 р., який увійшов до 13 тому Зводу Законів Російсько імперії [14]. Так, останній доповнювався розділом 4 "Про установи та заходи для попередження і припинення епідеміологічних хвороб і про карантинну охорону". Відповідно до нього, у державі створювалися: постійні морські карантинні установи, морські лікарсько-наглядові станції і пункти, сухопутні карантинні установи та тимчасові карантини, які відкривалися за рішенням - Міністерства внутрішніх справ там, де це було необхідно.

Звичайно, як і тоді, так і нині карантинні заходи, які застосовувалися державною владою, не всім були до вподоби. По всій території Російської імперії пройшла хвиля холерних бунтів, де невдоволені громили поліцейські відділи, лікарні, нападали на чиновників, що обмежували пересування між містами. На території України такі бунти були зафіксовані на Півдні та Закарпатті [10, с. 45; 16].

Просвітницька місія для поліпшення епідеміологічної ситуації, підвищення рівня культури гігієни серед населення покладалася на церкву. Так, Київські Єпархіальні відомості від 15 жовтня 1865 р. № 20 висвітлювали останні новини в боротьбі з холерою, які підлягали розголошенню серед парафіян. Наголошувалося, що поширення хвороби залежить від рідини, яку випорожняли хворі й особистих заходів гігієни. У випадку зараження хворобою на перших стадіях рекомендовано вживати опій: дітям 1-2 краплини, а дорослим шість. У випадку тяжкого прояву хвороби прописувалася дубильну речовина. "Такі засоби лікування повинен мати кожний у своїх кишені", - мовилося в церковному віснику [17, с. 766-767].

Окрім того, Єпархіальні відомості поширювали заяву віце-губернатора і старшого радника Київської губернії Делінського, який надавав інструкції на випадок появи холери в м. Києві. На нашу думку, настанови губернатора мають доволі ґрунтовний характер і базуються зокрема на європейському досвіді. У тексті наголошувалося на важливості дотримання заходів гігієни, чистоти, надавалися правила харчування, проводилася просвітницька робота, містилися поради щодо збереження фізичного та психологічного здоров'я, а також акцентувалася увага на порядку догляду за хворим членом родини, утилізації фекалій, білизни тощо [17, с. 768-778].

Через рік Київські єпархіальні відомості публікують чіткий перелік правил, яких варто дотримуватися під час появи холери [18, с. 471]. Їх запозичили із приписів, які були розроблених в Одесі - місті, яке через своє портове знання не змогло вберегтися від холери, що бушувала там хвилями в 1830 р. і з'явилася у 1865 [18]. 24 пункти правил передбачали чіткі інструкції, яких варто дотримуватися під час харчування, вживання фруктів, овочів, молока м'яса, риби, хліба. Наголошувалося на важливості правильного приготування їжі, вживання чистої води, якісно звареного пива, дозволялося червоне вино та незначна кількість горілки. У правилах також ідеться про підтримку імунної системи: вчасний і достатній сон, застереження від переохолодження. Важливими є приписи, які стосувалися особистої гігієни, чистого одягу, прибраного житла, провітрювання квартир. Наголошувалося на доцільності догляду за ямами з відходами, куди слід додавати розчин залізного купоросу. Акцентувалося, що у випадках появи будь-яких ознак хвороби недужий повинен був пити міцний час і перебувати в ліжку до прибуття лікаря [18, с. 471-473].

На жаль, таких інструкцій і рекомендацій дотримувалися не всі. Холера все ж проникла в місто Київ. Пік епідемії припадає на початок 70-х рр. ХІХ ст. За твердженнями істориків тоді за добу від хвороби помирало більше ста людей. Така прикра статистика й неочікувані спалахи в різних регіонах Києва змусили губернатора провести розслідування, яке виявило, що в р. Дніпро потрапили трупи померлих від холери. Так вода стала переносити інфекційну хворобу [10, с. 50-56]. Зрештою, карантинні заходи та просвітницька робота серед населення принесли свої результати. Хворобу не вдалося повністю подолати, однак кількість хворих значно зменшилася.

Наступна пандемія грипу сколихнула світ на початку ХХ ст. Вітчизняний історик І. Патриляк стверджує, що у 1918-1919 рр. "іспанка" убила у світі понад 17 млн людей [20, с. 7]. Інші дослідники зазначають, що достеменну кількість жертв іспанки встановити не можливо, проте їхня кількість може досягати 100 млн. Загалом у тих чи інших формах нею перехворіло близько чверті тодішнього населення.

Достеменно місце появи грипу вірусу H1N1 невідомо. Від нього почали нездужати солдати в останні місяці Першої світової війни. Масштаби хвороби були наскільки разючими, що військове командування країн Четвертного союзу та Антанти не наважилося розголошувати справжні дані, а відтак частина смертей від хвороби зараховувалися як втрати на фронті.

Повернення військових із фронтів Першої світової війни зумовило швидке поширення пандемії. Перші офіційні повідомлення про таємничу хворобу з'явилися в Іспанії, яка в тогочасній світовій геополітиці зберігала нейтралітет, а відтак там не була поширена військова цензура. Місцеві газети постійно тиражували інформацію про спалах епідемії, на яку тяжко захворів зокрема іспанський король Альфонсо ХІІІ [21, с. 447]. Як результат, склалося помилкове враження про Іспанію як про місце появи вірусу, і тому закріпилася його назва "іспанка".

Запеклі бої, хімічні атаки, недоїдання, недосипання, стресові ситуації для солдатів послабили їхню імунну системи, тим самим створивши ідеальні умови для посилення тяжкості перебігу хвороби, а постійні дислокації військ, збільшення кількості подорожей через розвиток транспортної системи стали каталізатором поширення епідемії та перетворення її в пандемію [22, с. 44].

Україна також не змогла ізолюватися від вірусної хвороби, адже по обидва боки фронту Російської та Австро-Угорської імперій воювали понад 4,5 млн українців, які після завершення війни поверталися на батьківщину [23]. "Після підписання делегацією УНР Брестського мирного договору 27 січня (9 лютого) 1918 р. із державами Четверного союзу, Україна стала транзитною територією руху значної кількості людей, стверджує вітчизняний історик Любов Жванко, - на залізничних станціях купчились біженці, колишні військовополонені, українські та іноземні вояки, усі вони могли переносити інфекцію" [24].

Перші випадки захворювання на новий грип були зафіксовані в м. Одесі на початку травня 1918 р. Вважається, що хвороба "прийшла" разом із гарнізоном австро-німецьких військ, які деякий час дислокувався у місті [25]. Окрім того, у цей час в Україні лютували епідемії тифу, віспи, кору, скарлатини, дизентерії, на Херсонщині були зафіксовані випадку холери. Газета "Нова рада" від 29 травня 1918 р. констатувала: "Скрізь лютують пошесті тифу, скарлатини, корости, цинги" [26].

Як результат, на початку 1918 р. окрім державницької кризи пошуку політичної моделі становлення, поствоєнного економічного занепаду, інтервенції з боку більшовицької Росії, в Україні склалася складна епідеміологічна ситуація. Гідно її зустріти вітчизняна медицина не могла. Попереднє медичне законодавство Російської імперії мало застарілий, архаїчний характер. "Врачебний устав" 1857 р., який із незначними доповненнями діяв до 1917 р., і земська фабрично-заводська модель медицини (утримання лікарень власниками підприємств) із падіння самодержавства рухнула [27, с. 19]. Військові дії у світі не сприяли розвитку медицини, а лише забирали життя лікарів. Так, на початку 1918 р. Українська Держава гетьмана Павла Скоропадського успадкувала медико-санітарну систему, яка мала в 10 разів гірші показники (кадрові, фінансові, забезпечення медикаментами) ніж до початку Першої світової війни.

Гетьман, прийшовши до влади, визначив сферу соціального захисту та охорону здоров'я пріоритетною для держави [28, арк. 140]. 8 травня 1918 р. було створено Міністерство народного здоров'я та державного опікування, якого раніше ніколи не було. Його очолив міністр Всеволод Юрійович Любинський із доволі широкими повноваженнями. Так, він мав виняткове право законодавчих повноважень у сфері охорони здоров'я. Зокрема, за потребою міністр міг звертатися із законодавчими ініціативами до вищих органів влади Української Держави. У випадку не підтримки законо- проєкту, під час політичного затягування процесу, він був вправі урегульовувати відповідне питання, пов'язане зі сферою охорони здоров'я чи соціальним захистом, самостійно, шляхом видання власних розпоряджень, циркулярів, постанов, які одразу набирали загальнодержавної сили [29, с. 62-75]. карантинний скоропадський правовий

Робота міністерства одразу розпочалася в декількох напрямах: створення ефективної моделі адміністрування у сфері охорони здоров'я (планувалося поділити країну на 13 округів, у кожному з яких заснувати управління та включити туди інспекторів з лікарсько-санітарної, навчально-медичної сфер і консультанта з санітарної безпеки), будівництво медичних закладів, розвиток медичної освіти (відкриття медичних училищ, вузів), популяризація санітарної гігієни (відкривалися мобільні медичні музеї-виставки, читалися освітні лекції, роздавалася просвітницька література) і подолання епідеміологічної кризи [30, с. 140-144].

Із метою реалізації останнього завдання у складі міністерства було засновано санітарний департамент під керівництвом професора гігієни Київського університету імені св. Володимира Овксентія Васильовича Корчака-Чепурківського. Саме на нього покладався обов'язок розроблення плану заходів для подолання епідемій. Досвідченій епідеміолог одразу запропонував доцільність створення карантинних, санітарних, пропускних і медичних пунктів в усіх прикордонних і великих містах. Значна увага приділялася розробленню та виготовленню вакцин. Для реалізації задуманого, незважаючи на економічні повоєнні та революційні труднощі, влада країни виділила 10 млн карбованців [31, арк. 5].

Кадрову кризу санітарних лікарів, нестачу медикаментів, медичних інструментів вдалося поліпшити за підтримки урядів Німеччини, Австро-Угорщини та допомогою Червоного Хреста [29, с. 62-75]. Важлива місія покладалася і на так звані "летючі загони", які доставляли ліки, вакцину, медичний інвентар у найвіддаленіші куточки держави [28, с. 140-144].

Висновки

Отже, варто констатувати, що світові пандемії не є новизною в історичному літописі та вихід із епідеміологічної кризи існує. Як слушно стверджує професор І. Патриляк, "він має два шляхи: смерть і знищення суспільства або дорога швидкого розвитку, удосконалення медичної системи, який, зрештою, приведе до поступу, переходу на новий рівень розвитку самої цивілізації" [20, с. 7]. Епідемії змушували швидко переорієнтовуватися й поліпшувати санітарні умови, дотримуватися заходів гігієни, правил харчування, утилізації відходів тощо, а також створювати систему охорони здоров'я, яка на державному рівні перебирала на себе функції соціального захисту населення від небезпечних хвороб.

Отже, маємо сподівання, що й сучасні виклики, спричинені коронавірусом, не лише будуть успішно подолані, а й відбудеться вдосконалення медичної сфери, сформуються умови для швидкого розвитку галузі. Переконані, що лише вдало підібрана спеціальна модель державного управління у сфері охорони здоров'я, яка очолюється відповідними фахівцями високого рівня, за належного фінансування, зможе не лише подолати епідемію у країні, а й вивести медицину на якісно новий рівень.

Список використаної літератури

1. Україна 9-та в світі за швидкістю поширення коронавірусу. Українська правда, субота 28 листопада 2020. 02:26. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://www.pravda.com.ua/news/2020/11/28/7275168/ (дата звернення 28.11.2020)

2. Frith John. The History of Plague - Part 1. The Three Great Pandemics. In History Issue. Volume 20. № 2. URL: https://jmvh.org/article/ the-history-of-plague-part-1-the-three-great-pandemics/ (дата звернення 20.12.2020)

3. Духанин В. Пандемии на Руси. Размышления о пандемиях, карантинах, страхах и Божием Промысле / В. Духанин. Часть 2. [Елект- ронный ресурс]. - Режим доступа: https://pravoslavie.ru/131054.html (дата звернення 11.01.2021)

4. Полное собрание русских летописей. Т. 1. Лаврентьевская летопись. Л., 1926. Ізборник. [Електронный ресурс]. - Режим доступа: http://litopys.org.ua/lavrlet/lavr10.htm (дата звернення 12.01.2021)

5. Рихтер В. М. История медицины в России / В. М. Рихтер. - М.: Университетская тип., 1814. - Т. 1.

6. Вольтская Т. От холерных бунтов до коронавируса: эпидемии как двигатель прогресса? Север. Реалии / Т. Вольтская. 19 марта 2020. [Електронный ресурс]. - Режим доступа: https://www.severreal.org/a/ 30488090.html (дата звернення 13.01.2021)

7. Kelly J. The Great Mortality: An Intimate History of the Black Death, the Most Devastating Plague of All Time. New York: HarperCollins, 2005. 304 p

8. Ерман Г. Чума, холера, "іспанка": як великі пандемії змінювали світ. BBC News Україна / Г. Ерман [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://www.bbc.com/ukrainian/features-52291698 (дата звернення 14.01.2021)

9. Зайцев В. Як запорозькі козаки з інфекційними хворобами боролися. Запорозька Січ. 03.04.2020 / В. Зайцев. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://sich.zp.ua/iak-zaporozki-kozaky-z-infektsijnymy-khvorobamy-borolysia (дата звернення 15.01.2021)

10. Інфекційні хвороби: підручник ; за ред. О. А. Голубовської. - К.: ВСВ "Медицина", 2018.

11. Воронина О. А. Создание и развитие государственной карантинной службы в Российской империи в начала ХІХ в. / О. А. Воронина Ученые записки Таврического национального университета имени И. Вернадского. Серия: Юридические науки. - 2012. - Сімферополь. - 2012. - № 1. - Т. 25 (64). - С. 216-224.

12. Золотоухина П. С. Правовой статус карантинной стражи в Российской империи в начале ХІХ века / П. С. Золотоухина // Таврический научный обозреватель. Апрель 2016. - № 4. [Електронный ресурс]. - Режим доступа: https://cyberleninka.ru/article/n/pravovoy-status-karantinnoy-strazhi-v-rossiyskoy-imperii-v-nachale-xix-veka/viewer (дата звернення 16.01.2021)

13. Устав о карантинах, составленный по Своду законов изд. 1857 года и по Продолжению 1876 года. [Електронный ресурс]. - Режим доступа: https://rucont.ru/efd/59279 (дата звернення 17.01.2021)

14. Зеленская Е. Л. Меры, применяемые в рамках карантинного надзора на территории Российской империи в период с конца XVIII в. по начало ХХ в. / Е. Л. Зеленская // История государства и права. - 2011. - № 3. - С. 42-45.

15. Устав врачебный: [Свод законов Российской империи]. - Санкт-Петербург: Кодификац. отд. при Гос. совете, 1892. - Т. 13.

16. Ушаков А.Ф. "Холерный бунт в Старой Руссе. 1831. (Рассказ очевидца)" / А. Ф. Ушаков // Русская старина. - 1874. - Т. 9. - № 1.

17. Средство против холеры // Киевские епархиальные ведомости. Отдел первый. - Киев: Тип Федорова, 1865. - 15 октября. - № 20. 185-782.

18. Предохранительные правила на случай появления холеры // Киевские епархиальные ведомости. Отдел первый. - Киев: Тип Федорова, 1866. - 16 июля. - №14. - С. 99-474

19. Ларин Н. Пять инфекционных напастей Одессы: в 1812-м от чумы погиб каждый девятый, против холеры бунтовали курортники, а страшную "испанку" почти не заметили / Н. Ларин // Думская. - 2020. - 21 марта [Електронный ресурс]. - Режим доступа: https://dumskaya.net/ news/pyat-infektcionnyh-napastey-odessy-v-1812-m-ot-c-111026/ (дата звернення 18.01.2021)

20. Патриляк І. Як часто в історії трапляються пандемії і як вони впливають на розвиток людства / І. Патриляк // Київський Університет. - 2020. - вересень. - № 4(2301). - С. 7.

21. Barry John M. The Great Influenza: The Epic Story of the Greatest Plague in History / Barry John M. - New York:Viking Penguin, 2004.

22. Qureshi Adnan I. Ebola Virus Disease: From Origin to Outbreak. Academic Press. 2016. С. 42-47.

23. Українці у Першій світовій: "На пострадянському просторі - не- передбачуване минуле". Історична правда. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://www.istpravda.com.ua/articles/2014/08/4/143924/ (дата звернення 11.01.2021)

24. Жванко Л. М. Пандемія-1918: карантин, щеплення та закриті кордони / Л. М. Жванко // Історична правда [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://www.istpravda.com.ua/articles/2020/03/23/157219/ (дата звернення 11.01.2021)

25. Шевцова С. "Іспанка" 1918-го. Уроки, які потрібно винести в 2020-му. Мультимедійна платформа іномовлення України Укрінформ / С. Шевцова [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://www.ukrinform.ua/rubric-society/3128036-ispanka-1918go-uroki-aki-potribno-vinesti-v-2020mu.html (дата звернення 12.01.2021)

26. Жванко Л. М. Тиф, холера, "іспанка": заходи уряду Скоропадського з подолання епідемій / Л. М. Жванко // Україна модерна: міжнародний інтелектуальний часопис [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://uamoderna.com/md/zhvanko-skoropadsky-pandemics/ (дата звернення 12.01.2021)

27. Акопов В. И. Медицинское право: учебник и практикум для вузов / В. И. Акопов. - М.: Издательство Юрайт, 2016.

28. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України. Ф. 1064. Оп. 1. Спр. 12. Арк. 140 зв.

29. Жванко Л. Основи політики Української держави у сфері охорони здоров'я та соціального захисту населення (квітень-грудень 1918) / Л. Жванко // Київська старовина. Науковий історико-філологічний журнал. - 2006. - Березень - квітень. - № 2 (368). - С. 63-75.

30. Демочко Г. Охорона здоров'я в Українській державі. Вісник КНЛУ. Серія. Історія, економіка, філософія / Г. Демочко. - 2012. - Вип. 17. - С. 140-144.

31. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України. Ф. 1064, оп. 1, спр. 3, арк. 5.

References

1. Ukrai'na 9-ta v sviti za shvydkistju poshyrennja koronavirusu [Ukraine is ninth in the world in the rate of coronavirus spread] (2020). Ukrai'ns'ka pravda [Ukrainian Truth]. (in Ukrainian).

2. Frith, J. The History of Plague - Part 1. The Three Great Pandemics. In History Issue. Volume 20. № 2. https://jmvh.org/article/the-history-of- plague-part-1-the-three-great-pandemics/ (in English).

3. Duhanyn, V. Pandemyy na Rusy. Razmyyshlenyja o pandemyjah, karantynah, strahah y Bozhyem Promyysle. Chast' 2. [Pandemics in Rus. Reflections on pandemics, quarantines, fears and Divine Providence. Part 2.]. https://pravoslavie.ru/131054.html (in Russian).Polnoe sobranye russkyh letopysej (1926) [Complete collection of Russian chronicles]. Lavrent'evskaja letopys'. L., Izbornyk. http://litopys.org.ua/ lavrlet/lavr10.htm (Old Slavonic).

4. Ryhter, V. M. (1814) Ystoryja medycynyy v Rossyy [History of medicine in Russia.]. M.: Unyversytetskaja typ. (in Russian).

5. Vol'tskaja, T. (2020) Ot holernyyh buntov do koronavyrusa: эpyde- myy kak dvygatel' progressa? [From cholera riots to coronavirus: epidemics as an engine of progress?] Sever. Realyy. https://www.severreal.org/ a/30488090.html (in Russian).

6. Kelly, J. (2005) The Great Mortality: An Intimate History of the Black Death, the Most Devastating Plague of All Time. New York: HarperCollins (in English).

7. Erman, G. Chuma, holera, "ispanka": jak velyki pandemii' zminjuvaly svit. BBC News Ukrai'na [Plague, cholera, "Ispanka": how great pandemics were changing world]. https://www.bbc.com/ukrainian/features-52291698 (in Ukrainian).

8. Zajcev, V. (2020) Jak zaporoz'ki kozaky z infekcijnymy hvorobamy borolysja [How the Zaporozhian Cossacks fought against infectious diseases]. Zaporoz'ka Sich. http://sich.zp.ua/iak-zaporozki-kozaky-z-infektsijnymy- khvorobamy-borolysia_(in Ukrainian).

9. Ed. Golubovs'ka' O.A. (2018) Infekcijni hvoroby [Infectious diseases]. Kyi'v: VSV "Medycyna" (in Ukrainian).

10. Voronyna, O. A. (2012) Sozdanye y razvytye gosudarstvennoj karantynnoj sluzhby v Rossyjskoj ymperyy v nachala XIH v. [Creation and development of the state quarantine service in the Russian Empire in the beginning of the XIX century]. Uchenye zapysky Tavrycheskogo nacyo- nal'nogo unyversyteta ymeny V. Y. Vernadskogo. Seryja: Jurydycheskye nauky.[ Scientific notes of the Taurida National University named after VI Vernadsky. Series: Jurisprudence], T. 25 (64) (1), 216-224 (in Russian).

11. Zolotouhyna, P. S. (2016) Pravovoj status karantynnoj strazhy v Rossyjskoj ymperyy v nachale HIH veka [Legal status of the quarantine guard in the Russian Empire in the early nineteenth century]. Tavrycheskyj nauchnyj obozrevatel' [Taurian scientific observer], (4). https://cyberleninka.ru/ article/n/pravovoy-status-karantinnoy-strazhi-v-rossiyskoy-imperii-v-nachale- xix-veka/viewer (in Russian).

12. Ustav o karantynah, sostavlennyj po Svodu zakonov yzd. 1857 go- da y po Prodolzhenyju 1876 goda. [Charter on quarantines, compiled according to the Code of Laws ed. 1857 and Continuation of 1876]. https://rucont.ru/efd/59279 [in Russian].

13. Zelenskaja, E.L. (2011) Mery, prymenjaemye v ramkah karan- tynnogo nadzora na terrytoryy Rossyjskoj ymperyy v peryod s konca XVIII v. po nachalo XX v. [Measures applied in the framework of quarantine supervision on the territory of the Russian Empire since the end of the 18th century. to the beginning of the XX century]. Ystoryja gosudarstva y prava [History of state and law], (3), 42-45 (in Russian).

14. Ustav vrachebnyj [Medical charter] (1892). Svod zakonov Rossyjskoj ymperyy. T. 13. Sankt-Peterburg: Kodyfykac. otd. pry Gos. sovete (in Russian).

15. Ushakov, A.F. (1874) Holernyj bunt v Staroj Russe. (Rasskaz ochevydca) [Cholera riot in Staraya Russa. (Eyewitness account)]. Russkaja staryna, (T. 9, № 1) (in Russian).

16. Sredstvo protyv holery [Remedy for cholera.] (1865) Kyevskye eparhyal'nye vedomosty. Otdel pervyj. Kyev. Typ Fedorova, (20), 185-782 (in Russian).

17. Predohranytel'nye pravyla na sluchaj pojavlenyja holery [Precautions in case of cholera]. Kjevskje eparhjal'nye vedomosty. Otdel pervyj. Kjev, 16 yjulja 1866: Typ Fedorova. №14. S. 99 - 474 y. (in Russian).

18. Laryn, N. (2020) Pjat' ynfekcyonnyh napastej Odessy: v 1812-m ot chumy pogyb kazhdyj devjatyj, protyv holery buntovaly kurortnyky, a strash- nuju "yspanku" pochty ne zametyly [Five infectious plagues of Odessa: in 1812 every ninth died of the plague, holidaymakers rebelled against cholera, and the terrible Spanish flu was almost not noticed]. Dumskaja. https://dumskaya.net/news/pyat-infektcionnyh-napastey-odessy-v-1812-m- ot-c-111026/ (in Russian).

19. Patryljak, I. (2020) Jak chasto v istorii' trapljajut'sja pandemii' i jak vony vplyvajut' na rozvytok ljudstva [How often in history pandemics occur and how they affect the development of mankind]. Kyi'vs'kyj Universytet, (4(2301), 7 (in Ukrainian).

20. Barry, John M. (2004). The Great Influenza: The Epic Story of the Greatest Plague in History. New York:Viking Penguin (in English).

21. Qureshi Adnan I. (2016). Ebola Virus Disease: From Origin to Outbreak. Academic Press. (in English).

22. Ukrai'nci u Pershij svitovij: "Na postradjans'komu prostori - ne- peredbachuvane mynule" [Ukrainians in the First World War: "In the postSoviet space - the unpredictable past."]. Istorychna pravda. https://www.istpravda.com.ua/articles/2014/08/4/143924/ (in Ukrainian).

23. Zhvanko L.M. Pandemija-1918: karantyn, shheplennja ta zakryti kordony [Pandemic-1918: quarantine, vaccination and closed borders]. Istorychna pravda. https://www.istpravda.com.ua/articles/2020/03/23/157219/ (in Ukrainian).

24. Shevcova, S. "Ispanka" 1918-go. Uroky, jaki potribno vynesty v 2020-mu. Mul'tymedijna platforma inomovlennja Ukrai'ny Ukrinform ["Spanish flu" in 1918. Lessons to be learned in 2020]. https://www.ukrinform.ua/ rubric-society/3128036-ispanka-1918go-uroki-aki-potribno-vinesti-v-2020mu.html (in Ukrainian).

25. Zhvanko, L. M. Tyf, holera, "ispanka": zahody urjadu Skoro- pads'kogo z podolannja epidemij [Typhoid, cholera, "Spanish flu": measures of the Skoropadsky government to overcome epidemics]. Ukrai'na moderna: mizhnarodnyj intelektual'nyj chasopys. http://uamoderna.com/md/zhvanko- skoropadsky-pandemics/ (in Ukrainian).

26. Akopov,V. Y. (2016) Medycynskoe pravo: uchebnyk y praktykum dlja vuzov [Medical law: a textbook and a workshop for universities]. M.: Yzdatel'stvo Jurajt (in Russian).

27. Central'nyj derzhavnyj arhiv vyshhyh organiv vlady ta upravlinnja Ukrai'ny [Central State Archive of the highest authorities and administration of Ukraine]. F. 1064. Op. 1. Spr. 12. Ark. 140 zv. (in Ukrainian).

28. Zhvanko, L. (2006) Osnovy polityky Ukrai'ns'koi' derzhavy u sferi ohorony zdorov'ja ta social'nogo zahystu naselennja [Fundamentals of the policy of the Ukrainian state in the field of health care and social protection]. Kyi'vs'ka starovyna. Naukovyj istoryko-filologichnyj zhurnal, (2 (368), 63-75 (in Ukrainian).

29. Demochko, G. (2012) Ohorona zdorov'ja v Ukrai'ns'kij derzhavi [Health care in the Ukrainian state]. Visnyk KNLU. Serija. Istorija, ekonomi- ka, filosofija, (17), 140-144 (in Ukrainian).

30. Central'nyj derzhavnyj arhiv vyshhyh organiv vlady ta upravlinnja Ukrai'ny [Central State Archive of the highest authorities and administration of Ukraine]. F. 1064, op. 1, spr. 3, ark. 5. (in Ukrainian).

Размещено на Allbest.ru