Ґендерний підхід та ґендерно-орієнтоване бюджетування інклюзивної освіти як пріоритет управлінської діяльності

Практика свідчить, що трудове навчання та професійна орієнтація у спеціальних закладах освіти для дітей з інтелектуальними порушеннями є основою для подальшої професійної підготовки випускників цих закладів. Коригувальна спрямованість трудового навчання забезпечує практичне застосування учнями з особливими потребами засвоєних знань, умінь і навичок, загальний розвиток, адекватне професійне орієнтування учнів з урахуванням особливостей їх психофізичного розвитку та рекомендацій лікарів. Тому актуальними є питання удосконалення освітнього процесу учнів з особливими потребами, зокрема, в частині їх відповідного професійного орієнтування, підготовки до подальшого професійного навчання з урахуванням можливостей та інтересів дітей, побажань батьків, потреб ринку праці.

Разом з тим, вирішення цих завдань ускладнюється порушеннями фізичного, психічного розвитку, сенсорними порушеннями у дітей з особливими освітніми потребами, недостатньою сформованістю мовленнєвої сфери, умінь аналізувати та узагальнювати відповідні процеси. Тому важливим етапом профорієнтаційної роботи є ознайомлення учнів з особливими освітніми потребами початкової школи з наявними професіями, спеціальностями з урахуванням особливостей розвитку дітей, рекомендацій лікарів та формування відповідних практичних навичок на базі шкільних навчальних майстерень.

У міру того як заклади освіти стають більш інклюзивними, виникає потреба в керівниках, які здатні чітко визначити та сформулювати місію, що охоплює цінності інклюзії та інклюзивну практику; сприяти створенню атмосфери, в якій всі учасники освітнього процесу поділяють усвідомлення, що заклад освіти виступає за успіх і досягнення всіх учнів та членів трудового колективу; управляти ресурсами та координувати їх використання для організації освітнього процесу в спосіб, який підтримує інклюзію всіх здобувачів; здійснювати моніторинг та надавати підтримку розвитку і прогресу кожного здобувача та всіх членів педагогічного колективу.

Однією із важливих проблем організації інклюзивної освіти є підготовка якісних педагогічних кадрів здатних до роботи з дітьми із особливими потребами, зокрема у системі післядипломної освіти [3]. Для всіх педагогічних категорій актуальними є тематичні дискусії та лекційно-практичні заняття з проблем організації освітнього процесу для дітей із особливими освітніми потребами. На таких заняттях акцентовано увагу на нормативному забезпеченні освітнього процесу та впровадженню інтегрованого, особистісно орієнтованого навчання, використанню інноваційних методик та технологій навчання та використання в освітньому процесі навчальних, ігрових, сенсорних зон та зони релаксації. Для педагогічних працівників закладів інклюзивної освіти необхідна більш ґрунтовна підготовка на основі тематичних, авторських курсів, упровадження розширених практичних можливостей за рахунок практичної складової, що може бути реалізована через упровадження спецкурсів та тренінгів, тренінг-курсів. Такі курси повинні мати доцільне матеріально-технічне забезпечення та ґрунтовний науково-методичний супровід процесу навчання в умовах післядипломної освіти.

Завдяки ґрунтовній підготовці педагогічних кадрів на основі тематичного та практичного навчання можна вирішувати проблеми: усунення бар'єрів в системі освіти та системі підтримки дітей з особливими потребам, добір доцільних форм і методів доручення батьків до процесу навчання, урізноманітнюються технології навчання з дітьми з особливими освітніми потребами тощо.

Таким чином, діти з особливими освітніми потребами в майбутньому отримують можливість для нормальної соціалізації, розвитку своїх сильних сторін і талантів та подальшої інтеграції в суспільство, вступ до професійних та вищих закладів освіти, у таких дітей будуть формуватися соціальні компетенції для налагодження дружніх стосунків з ровесниками у школі та поза її межами та удосконалюватиметься процес моделювання належних способів їх взаємодії з колективом та буде створюватися атмосфера спокійного прийняття відмінностей інших людей [13].

Безперечно, набуття освіти індивідом є важливим питанням як для нього самого, так і для соціальної і освітньої політики держави. В цьому контексті освіта інвалідів є на порядок ускладненою проблемою, оскільки, по-перше, при обранні професії для людини з обмеженими можливостями слід враховувати не тільки її природні таланти і схильності, а і її вади; по-друге, інвалідам по певних професіях дуже важко конкурувати з фізично і психічно здоровими працездатними людьми.

Закономірно, що за особами з інвалідністю окремо закріплюється право та встановлюються державні гарантії на здобуття освіти на рівні, що відповідає їх здібностям і можливостям, бажанням та інтересам з урахуванням медичних показань та протипоказань до такої трудової діяльності. Незважаючи на належне законодавче забезпечення прав інвалідів на освіту, на жаль, на практиці реалізація інвалідами відповідних прав гальмується наявністю низки проблем, притаманних усім шукачам роботи і працівникам (високий рівень безробіття, низький попит на працю), так і низкою перешкод, властивих інвалідам. Коли люди з інвалідністю не залучені до стратегії процесів планування, що стосуються транспорту, архітектурної доступності та системи освіти, вони часто стають позбавленими зайнятості. Навіть якщо для людей з інвалідністю є робочі місця, вони можуть з'ясувати, що існують і інші перешкоди для зайнятості: вони могли не отримати необхідної освіти, не мати доступу до переліку вакансій, також могло не існувати доступних видів транспорту та інше.

Оскільки система освіти України знаходиться сьогодні у процесі трансформаційних змін та її розвиток відбувається в євроінтеграційному контексті, особливої актуальності набуває завдання зі створення в закладах освіти різних типів, форм власності та підпорядкування відповідних умов, які б давали кожній людині можливість реалізуватися незалежно від тендерної приналежності.

У нових соціально-економічних умовах зростає актуальність державної гендерної та національної освітньої політики щодо забезпечення ґендерної рівності як діяльності державних інституцій, спрямованих на здійснення (безпосередньо або опосередковано) та гарантування рівних прав, свобод і можливостей для жінок і чоловіків, утвердження гендерної демократії.

Втіленням державної політики щодо впровадження гендерного підходу в українському суспільстві є, перш за все, основний закон - Конституція України, ст. 24 якої проголошує рівність прав жінки і чоловіка, а також Закони України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», «Про запобігання та протидію домашньому насильству», «Про протидію торгівлі людьми».

Стаття 21 «Забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків у здобутті освіти та професійній підготовці» Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» безпосередньо зобов'язує заклади освіти створити рівні умови для жінок і чоловіків під час вступу до закладів освіти, оцінювання знань, надання грантів, позик студентам; підготовку та видання підручників, навчальних посібників, вільних від стереотипних уявлень про роль жінки і чоловіка; виховання культури тендерної рівності, рівного розподілу професійних і сімейних обов'язків.

Відповідно до вищезазначеного Закону України Міністерством освіти і науки України було видано наказ № 839 від 10.09.2009 «Про впровадження принципів тендерної рівності в освіту», в якому передбачено ряд заходів, що мають сприяти вирішенню проблеми тендерної рівності у сфері освіти Серед них, зокрема: продовжити впровадження курсів тендерної рівності у закладах вищої освіти; здійснити анкетування на предмет упровадження гендерного компоненту у зміст вищої освіти; створити банк даних методичного забезпечення тендерних курсів закладів вищої освіти; організувати проведення ґендерного аналізу кадрового забезпечення закладів вищої освіти за галузями знань; дослідити теоретико-методологічні аспекти механізмів формування тендерної політики у вищій школі шляхом залучення до цієї роботи наукових підрозділів закладів вищої освіти; сприяти створенню у закладах вищої освіти кафедр гендерної рівності.

Можна сказати, що українська освіта поступово стає достатньо чутливою до проблем гендерної рівності. У межах реалізації Програми EU4Skills у 2020 році проведено тендерний аудит сфери професійної (професійно-технічної) освіти, рекомендації якого будуть імплементовані в подальшій нормотворчій діяльності Міністерства освіти і науки України та буде надано інформаційно-методичну та науково-практичну підтримку викладацькому складу в здобувачам відповідної освіти щодо впровадження в освітній процес гендерної складової.

Перевага ґендерного підходу в процесі навчання порівняно з традиційними підходами полягає у наданні здобувачам освіти можливості розвивати індивідуальні здібності й інтереси незалежно від належності до конкретної статі, протистояти негативним проявам ґендерних стереотипів, сприяти розвитку ґендерної чутливості.

Слід зазначити, що становлення гендерного паритету є однією з головних цілей розвитку тисячоліття ООН, однією з найважливіших цінностей Європейського Союзу і України, яка взяла на себе зобов'язання подолати гендерну асиметрію в усіх сферах життя суспільства впродовж наступних десятиліть. Для досягнення цієї мети впродовж останніх років Уряд України ухвалив низку нормативно-правових актів, зокрема, і в галузі освіти.

Стратегією впровадження тендерних аспектів у процес освіти є гендерний підхід. Саме він дозволяє уявити гендерне бачення проблем у всіх вимірах. Гендерний підхід декларує рівні можливості і ставлення до чоловіків і жінок і сприяє розбудові гендерно-чутливого суспільства. Це зумовлює об'єктивну необхідність реалізації ґендерного підходу у викладання гуманітарних дисциплін у закладах вищої освіти [16], [17].

Цілком очевидно, що процес тендерної соціалізації молоді найбільш ефективно відбувається під час професійного навчання під впливом освітніх факторів, що інтенсивно впливають на формування егалітарної свідомості студентської молоді.

Відтак, ґендерний підхід в освіті є одним із складових особистісно орієнтованого підходу до навчання, виховання і соціалізації особистості, яка здатна до життя в суспільстві, має прагнення до самовдосконалення, готова до свідомого життєвого вибору та самореалізації, громадянської активності і впровадження ідеї демократії, життя в умовах сучасної держави, дотримання її законів, відстоювання своїх прав і свобод, і враховує її індивідуальні особливості відповідно статті, припускає на основі цього вибір змісту, форм і методів навчання і виховання, трудової діяльності, створення розвивального освітнього середовища відповідно з її природнім потенціалом.

Водночас необхідно зазначити, що одним з головних критеріїв успішної реалізації ґендерного підходу в освіті є ґендерна чутливість, яка характеризується обізнаністю здобувачів освіти з ґендерною тематикою, формуванням у них егалітарного мислення, оволодінням навичками роботи з людьми з урахуванням стратегій ґендерної рівності, здатністю реагувати на порушення ґендерних принципів.

Безумовно необхідними є якісні зміни у взаємодії центральних, регіональних і місцевих органів виконавчої влади та місцевого самоврядування щодо питань комплексного ґендерного підходу в бюджетній політиці та бюджетному освітньому процесі на державному, регіональному та місцевому рівнях, що включає розподіл бюджетних коштів за ґендерним принципом. Тобто, одним із дієвих інструментів впровадження ґендерно-чутливої політики є ґендерно-орієнтоване бюджетування, яке постає аналітичним інструментом сприяння розробленню справедливих і ефективних бюджетів, спрямованих на задоволення реальних потреб різних груп чоловіків і жінок різного соціального статусу, з урахуванням їх інтересів, потреб, можливостей та досвіду у відповідних сферах життєдіяльності суспільства. Головні розпорядники бюджетних коштів мають прагнути враховувати ґендерний аспект визначення обсягу та якості усіх державних послуг, що надаються в межах відповідних бюджетних програм [15], [18].

Ґендерно-орієнтоване бюджетування - це інструмент, спрямований на інтеграцію ґендерної складової у бюджетний процес. Його слід розглядати як впливовий елемент управлінської діяльності, пов'язаний із розробкою бюджетів різних рівнів, що надає важливу інформацію фахівцям, які приймають рішення щодо розподілу бюджетних коштів.

Основними складниками процесу ґендерно-орієнтованого бюджетування є: ґендерний бюджетний аналіз; зміни в програмах та бюджетах; системна інтеграція ґендерно-орієнтованого бюджетування у бюджетний процес.

Важливо зазначити, що ґендерний бюджетний аналіз передбачає не лише розбивку за статтю, а й враховує інші соціальні категорії, такі як вік, соціально-економічне становище, місце проживання, освітній рівень та ін., за умови, що це є доцільним, а необхідні дані є в наявності. Існують різні підходи до впровадження ґендерно-орієнтованого бюджетування у бюджетний процес. Але завжди в центрі уваги цього методу - реальні потреби та інтереси жінок і чоловіків, які, в свою чергу, мають бути рівною мірою враховані у процесі формування державного та місцевих бюджетів. Такий підхід є важливим, оскільки і пріоритети, і стратегічні та практичні потреби жінок і чоловіків можуть різнитися. Більше того, врахування ґендерних відмінностей робить бюджет дієвішим, справедливішим і прозорішим.

Розроблення ґендерно-орієнтованого бюджету дозволяє побачити, як доходи та видатки бюджету впливають на соціально-економічне становище й можливості жінок та чоловіків, а також на аспекти рівності між жінками й чоловіками у країні. Як інструмент управлінської технології ґендерно-орієнтоване бюджетування дозволяє оцінити, як і якою мірою державна політика у сфері розподілу видатків бюджету впливає на чоловіків і жінок як споживачів послуг, користувачів інфраструктури та платників податків. Саме Тендерний бюджетний аналіз в його основі створює основу для впровадження принципу рівних можливостей жінок і чоловіків в усіх сферах та забезпечує сталий розвиток суспільства [20].

Наразі, врахування інтересів, потреб, можливостей та досвіду різних груп дівчат та юнаків лежить в основі ґендерно-чутливої політики країни, одним із дієвих інструментів впровадження якої є ґендерно-орієнтоване бюджетування - комплексний ґендерний підхід в бюджетній політиці та бюджетному процесі на державному й місцевому рівнях, що включає розподіл бюджетних коштів за ґендерним принципом. Системний підхід до застосування ґендерно-орієнтованого бюджетування на державному і місцевому рівні поєднує фінансовий та соціальний аспекти бюджету, а також сприяє скороченню ґендерних розривів в Україні. Головні розпорядники бюджетних коштів мають прагнути враховувати ґендерний аспект при визначенні обсягу та якості усіх державних послуг, що надаються в межах бюджетних програм [20].

Міністерство молоді та спорту України, Міністерство освіти і науки України, Міністерство соціальної політики України, як пілотні, започаткували роботу з впровадження ґендерно-орієнтованого бюджетування в свою діяльність, зокрема, бюджетного аналізу профільних бюджетних програм та продовжували роботу над розробленням та реалізацією рекомендацій, які спрямовані на подолання виявлених під час аналізу ґендерних розривів у сфері освіти, соціальної політики, охорони здоров'я, спорту та молодіжної політики.

Наказом Міністерства освіти і науки України від 10.07.2017 р. № 992 затверджено Типовий перелік бюджетних програм і результативних показників їх виконання для місцевих бюджетів у галузі «Освіта». Він включає бюджетні програми, які було проаналізовано робочими групами з ґендерно-орієнтованого бюджетування та містять мету та/або результативні показники з врахуванням ґендерного аспекту, що сприятиме відстеженню результативності програм з погляду їхнього впливу на ґендерну рівність. Інтеграція ґендерно-орієнтованого підходу у бюджетний освітній процес забезпечить підвищення ефективності та якості наданих державних послуг з урахуванням потреб та інтересів дівчат і юнаків, жінок і чоловіків та їх різних груп, а також дозволить посилити підзвітність розпорядників бюджетних коштів та прозорість бюджету.

Наказ № 1 від 2 січня 2019 року Міністерства фінансів «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо впровадження та застосування ґендерно-орієнтованого підходу в бюджетному процесі» став важливим кроком на шляху до інституціоналізації ґендерно-орієнтованого бюджетування в Україні. Дані рекомендації можуть бути використані головними розпорядниками бюджетних коштів та іншими учасниками бюджетного процесу для врахування Тендерних аспектів у процесі планування, виконання та звітування про виконання бюджетних програм.

Проведений моніторинг паспортів бюджетних програм, які фінансувалися з державного бюджету у 2020 році, щодо врахування ґендерних аспектів показав, що з-поміж 370 промоніторених паспортів 43 паспорти бюджетних програм містять ґендерні аспекти. Зокрема, на адміністративно-територіальному рівні при складанні та затвердженні паспортів бюджетних програм найбільш активно ґендерні аспекти включали головні розпорядники коштів обласного рівня.

Щодо галузевого розподілу, то найчастіше ґендерні аспекти було враховано у сфері освіти і науки - 40%, соціальний захист та соціальне забезпечення - 23%, фізична культура та спорт, молодіжна політика - 13%, державне управління - 10%, культура і мистецтво - 8%, охорона здоров'я - 5% паспортів, що містять ґендерні аспекти [4], [8].

Слід зазначити, що системний підхід до застосування ґендерно-орієнтованого бюджетування на державному і місцевому рівні поєднує фінансовий та соціальний аспекти бюджету.

Досягнення ґендерної рівності в сфері освіти передбачає досягнення двоєдиної цілі:

• ґендерної паритетності як досягнення рівноправної участі дівчат і хлопців, жінок і чоловіків в усіх формах освіти, виходячи із їхньої представленості в різних вікових групах населення;

• ґендерної рівності як забезпечення рівного ставлення до дівчат і хлопців у процесі навчання, ґендерної рівності в рамках системи освіти, в рамках професії вчителя/викладача (ґендерна рівність в працевлаштуванні), в освітніх програмах і тренінгах (норми і цінності, які передаються у процесі навчання), а також в залученні обох батьків до процесу освіти їхніх дітей.

Ґендерний підхід в освіті є одним із складових особистісно орієнтованого підходу до навчання та виховання особистості, враховує її індивідуальні особливості у відповідності зі статтю, дозволяє на цій основі вибір змісту, форм і методів навчання і виховання, створення розвивального освітнього середовища відповідно з її природним потенціалом.

Отже, ґендер характеризує соціальні відносини між жінками й чоловіками не тільки в сім'ї, а й в суспільстві (освіті, структурі зайнятості тощо), тобто виражає всю сукупність біологічних, тілесних, фізіологічних характеристик людини і проявляється у соціальних ролях, поведінці, ментальних та емоційних характеристиках жінки та чоловіка. Ще не так давно в нашій країні, згідно з державною ідеологією щодо підготовки молоді до виконання ґендерних ролей, ґендерна рівність зводилась до того, що дівчат і хлопців готували до однакового життєвого шляху, де освіта й робота ґендерно не диференціювалися, тобто роль дівчат автоматично спрямовувалась на додаткову сферу реалізації (сім'ю, материнство), юнаків орієнтували на військову службу, державну, громадську діяльність тощо).

Ґендерні відносини, ґендерні стереотипи, відмінності у поведінці і сприйманні статі, норми й правила поведінки, уявлення про жіночі й чоловічі ролі формуються з дитинства сім'єю, організацією закладу освіти та змістом освітнього процесу. На нашу думку, актуалізація ґендерного підходу в Новій українській школі здійснюватиметься ефективно, якщо буде використано попередній та сучасний вітчизняний і зарубіжний досвід вирішення проблеми забезпечення рівноправності жінок і чоловіків, особливо якщо мова йде про інклюзивне суспільство.

Разом з тим, основним у ґендерному підході має бути вироблення специфіки впливу на розвиток представників жіночої та чоловічої статей усіх складових освітнього процесу: його організації, змісту, методів і форм навчання і виховання. Також ґендерний підхід показує спрямованість соціально-педагогічного впливу на представників обох статей в умовах інклюзивної освіти. У процесі впровадження ґендерного підходу потрібно враховувати механізми формування ґендерних відносин в закладах освіти, специфіку життєвих інтересів і можливостей, психологічних відмінностей дівчат і юнаків, ґендерну ситуацію в суспільстві.

Аналіз останніх досліджень вказує, що серед жінок рівень зайнятості у І півріччі 2021 року становив 50,4%, серед чоловіків - 61,4%; серед мешканців міської місцевості 56,5% та 53,6% серед мешканців сільської місцевості. Найвищий рівень зайнятості спостерігався серед громадян у віці 40-49 років (77,0%), а найнижчий - серед осіб у віці 60-70 років (12,8%) та молоді віком 15-24 роки (25,2%). Низький рівень зайнятості молоді обумовлений тим, що значна кількість осіб у цьому віці навчається та не входить до складу робочої сили.

Рівень безробіття (за методологією МОП) серед жінок у І півріччі 2021 року становив 10,1%, та 9,8% серед чоловіків; серед мешканців міської місцевості 9,5% та 10,8% серед мешканців сільської місцевості.

Станом на 1 листопада 2021 року послуги Державної служби зайнятості отримували 261 тис. осіб які мали статус безробітного, що на 35% менше, ніж на відповідну дату минулого року. Отримували допомогу по безробіттю 214 тис. осіб, що на 37% менше, ніж на 1 листопада 2020 року. За статтю: у загальній кількості зареєстрованих безробітних, чоловіки становили - 94 тис. осіб (або 36%), жінки - 167 тис. осіб (або 64%). За віковими групами: 27% зареєстрованих безробітних були у віці до 35 років; 29% - у віці від 35 до 44 років; 26% - у віці від 45 до 55 років; 18% - понад 55 років. За освітою: 57% зареєстрованих безробітних мали вищу освіту, 28% - професійно-технічну, 15% - загальну середню освіту [19].

Безперечно, в Україні прийнято низку нормативно-правових актів, які встановлюють право осіб з інвалідністю на працю, вибір професії, спеціальності та виду діяльності, професійне навчання, розвиток умінь і навичок та професійну орієнтацію, страхування від безробіття, сприяння державних інституцій у пошуку роботи з урахуванням рекомендацій медико-соціальних експертних комісій тощо. Разом з тим виявлено, що українська нормативно-правова база зорієнтована переважно на адміністративно-примусові методи впливу на роботодавців, тоді як у зарубіжних країнах широко застосовують фінансово-економічні та соціально-психологічні механізми стимулювання роботодавців.

Цілком очевидно, що необхідним є удосконалення публічного управління зайнятістю населення як інструменту посилення спроможності територіальних громад, впровадження гнучких форм зайнятості, активної політики ринку праці та широкої системи державного соціального захисту; інклюзивності та надання пільг і соціальних гарантій для мало мобільних груп.

Як свідчать проведені нами дослідження комплексний механізм модернізації державної політики регулювання зайнятості осіб з інвалідністю являє собою взаємоузгоджену систему заходів як складових цього механізму (політичних, організаційно-правових, соціально- економічних, соціально-психологічних, науково-прикладних, освітніх, фінансових, кадрових та інформаційних) для забезпечення зайнятості осіб з інвалідністю, що, на відміну від раніше відомих моделей, спирається на міжнародні стандарти та кращі зарубіжні практики реалізації прав осіб з інвалідністю у сфері праці та зайнятості, зокрема:

• забезпечення повним обсягом права осіб з інвалідністю на всі заходи щодо професійної реабілітації, професійної орієнтації й професійного навчання осіб з інвалідністю, сприяння їх трудовій зайнятості (субсидії, позики, компенсації витрат на заробітну плату тощо), на справедливі та гідні умови праці та зайнятості нарівні з іншими та недопущення дискримінації осіб з інвалідністю у сфері праці та зайнятості, зокрема щодо набору, відбору, призначення, можливостей навчання, оцінки результатів роботи, підвищення по службі, переведення, збереження робочого місця, повернення до роботи тощо;

• застосування соціально-психологічних механізмів (інформаційних, консультаційних) мотивації осіб з інвалідністю до професійного розвитку та зайнятості шляхом тісної співпраці між ключовими заінтересованими сторонами різних інституцій (органи державної влади, органи місцевого самоврядування, роботодавці, профспілки, громадські організації та ін.);

• підвищення спроможності громад виконувати повноваження у сфері соціального захисту населення з метою забезпечення рівних можливостей та створення умов для повної інтеграції, незалежності та продуктивності праці осіб з інвалідністю;

• пропонується створення та інформаційне забезпечення функціонування порталу відкритих деперсоніфікованих доказових статистичних і аналітичних даних про стан і результати освітньої діяльності, результатів моніторингу якості і доступності освіти на всіх рівнях для всіх категорій здобувачів освіти;

• забезпечення наповнення та використання Єдиної інформаційно-аналітичної системи управління соціальною підтримкою населення України (E-SOCIAL) під час надання послуг професійної реабілітації, працевлаштування та зайнятості осіб з інвалідністю. В рамках впровадження цієї системи передбачається створення централізованої інформаційної системи, яка базується на використанні прикладного програмного забезпечення рівня Enterprise, із забезпеченням доступу користувачів до прикладних завдань через веб-інтерфейс.

Також зауважимо на концептуальні засади вирішення проблем зайнятості та самозайнятості населення, зокрема внутрішньо переміщених осіб, в умовах протиепідемічних заходів і відповідних обмежень, викликаних поширенням COVID-19, використання сучасних підходів до стимулювання зайнятості шляхом забезпечення розвитку інклюзивного ринку праці для створення нових і збереження існуючих робочих місць та розвитку політики недискримінації на ринку праці.

Цілком очевидно, що з'являються нові політичні ініціативи щодо інклюзивного підприємництва (залучення молоді, людей похилого віку, жінок, біженців тощо) та інноваційні моделі регулювання, які мають на меті наздогнати нові бізнесові та фінансові моделі, забезпечити підтримку інклюзивного підприємництва, яке побудоване на принципі рівних можливостей та дотриманні універсальних цінностей. Підтримка програм підприємництва серед жінок вже поширена в Європі. Це також стосується вирішення проблеми безробіття з допомогою заходів розвитку підприємництва. У контексті старіння населення варто очікувати на збільшення кількості програм, орієнтованих на підприємців похилого віку.

3 грудня - Міжнародний день людей з обмеженими фізичними можливостями. Міжнародний день людей з інвалідністю (International Day of Persons with Disabilities) - Міжнародний день ООН, встановлений резолюцією A/RES/47/3 Генеральної Асамблеї ООН 14 жовтня 1992 року, який відзначається щорічно.

Відзначаючи Міжнародний день людей з інвалідністю, прогресивне людство засвідчує цим, що громадяни з обмеженими фізичними можливостями потребують особливої уваги. Для них мають бути створені такі умови, які дадуть змогу відчувати себе рівними серед рівних. Адже саме ставлення до осіб з інвалідністю визначає ступінь цивілізованості суспільства.

Можна констатувати, що інваліди можуть бути і стають повноцінними і високо ефективними членами суспільства, відмінними фахівцями, соціально-активними людьми, які надихають багатьох, зокрема, і абсолютно здорових членів нашого суспільства. Усунення бар'єрів на шляху до самореалізації осіб з особливими потребами, гарантування доступу до освіти і робочих місць на сьогодні є одним із пріоритетних напрямів соціальної політики України. Наша держава взяла на себе і виконує конкретні зобов'язання щодо людей з обмеженими можливостями відносно матеріального забезпечення, створює для них необхідні правові, соціально-побутові умови життя, надає ряд пільг, конституційно гарантує рівні з іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства.



Висновки та перспективи подальших досліджень

Масштабне реформування освіти в Україні стало можливим завдяки прийняттю рамкового Закону України «Про освіту», який визначив метою освіти всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, її талантів, інтелектуальних, творчих і фізичних здібностей, формування цінностей і необхідних для успішної самореалізації компетентностей, виховання відповідальних громадян, які здатні до свідомого суспільного вибору та спрямування своєї діяльності на користь іншим людям і суспільству, збагачення на цій основі інтелектуального, економічного, творчого, культурного потенціалу українського народу, підвищення освітнього рівня громадян задля забезпечення сталого розвитку України та її європейського вибору.

Головним завданням сучасної української освіти є усебічний розвиток, виховання і соціалізація особистості, яка здатна до життя в суспільстві та цивілізованої взаємодії з природою, має прагнення до самовдосконалення і навчання впродовж життя, готова до свідомого життєвого вибору та самореалізації, відповідальності, трудової діяльності та громадянської активності і впровадження ідеї демократії, життя в умовах сучасної держави, дотримання її законів, відстоювання своїх прав і свобод, практичної реалізації в подальшому дорослому житті знань, отриманих у закладі освіти.

Розробка недискримінаційних підходів до освіти осіб різної статі потребує комплексних заходів, серед яких важливе місце посідає впровадження ґендерного підходу в освітній процес, у тому числі, в професійну підготовку майбутніх фахівців, який ґрунтується на принципі рівноправності статей, утвердженні рівних можливостей жінок і чоловіків, їх взаємодії на партнерських засадах у різних сферах життєдіяльності. При цьому слід зазначити, що вимоги впровадження ґендерного підходу в суспільну практику підкріплені рядом законодавчих актів. Зокрема, Законом України «Про забезпечення однакових прав і можливостей чоловіків і жінок», яким передбачено правове досягнення паритетного становища чоловіків і жінок у всіх сферах життєдіяльності суспільства, створення умов і можливостей для рівної участі обох статей у прийнятті суспільно важливих рішень.

Особливої актуальності набуває забезпечення ґендерної рівності в умовах трансформаційних змін ринку праці та сфери зайнятості, у межах підтримки реформ в сфері освіти, складників, рівнів і ступенів освіти (сучасне законодавство, новітні галузеві стратегії, плани дій, формування потенціалу), для того, щоб така реформа сприяла подоланню ґендерної сегрегації ринку праці, усувала можливі існуючі дискримінаційні стандарти та/або практики і ставила за мету розширення можливості для економічного зростання у всіх сферах життєдіяльності суспільства як осіб обох статей, так і осіб з інвалідністю.

Значну роль у подоланні негативних проявів ґендерних стереотипів мають відігравати заклади освіти, які спільно з відповідними організаціями ґендерної соціалізації визначають можливості особистісного, громадського та професійного вибору.

Застосування кращого зарубіжного досвіду щодо вирішення проблеми ґендерної рівності та удосконалення бюджетного фінансування освітніх програм українськими закладами освіти надасть можливість підвищення якості освіти в цілому шляхом:

• реалізації в процесі навчання сукупності організаційно- педагогічних умов, теоретично обґрунтованих на основі ґендерного підходу;

• наявності модульної технології формування ґендерної компетенції викладачів, які будуть реалізовувати освітній процес у закладі освіти;

• оволодіння викладачами модульною технологією формування ґендерної компетенції, що охоплює загальнокультурні, навчально-пізнавальні, комунікативні, інформаційні та самоактуалізувальні елементи;

• впровадження спеціальних ґендерних курсів у систему освіти;

• проведення семінарів, конференцій, круглих столів, диспутів, квестів та інших наукових і просвітницьких заходів, спрямованих на підвищення рівня поінформованості колективу з ґендерних питань та втілення в діяльність освітніх установ кращих ґендерних практик;

• провадження досліджень теорії та методології ґендерної проблематики, публікації і оприлюднення результатів наукових ґендерних досліджень;

• здійснення інформаційно-методичної роботи та надання інформаційних, довідкових та просвітницьких послуг здобувачам освіти та викладачам;

• розроблення та видання підручників, посібників, науково- методичних та практичних розробок, рекомендацій, методик, збірників тощо;

• поширення відповідних матеріалів в друкованих виданнях закладу освіти, через Інтернет, інформаційні панно тощо;

• розроблення і впровадження нових тем і курсів з ґендерної проблематики;

• поширення ґендерних знань в ході безпосередньої освітньої діяльності викладачів, а також створення соціальних мереж;

• сприяння захисту законних прав та інтересів викладацького складу та здобувачів освіти щодо ґендерної рівності через створення та забезпечення сталої діяльності ґендерно-орієнтованих консультаційних пунктів;

• вдосконалення внутрішньої нормативної бази та правил внутрішнього розпорядку, наприклад, шляхом внесення відповідних позицій у колективний договір;

• проведення ґендерного аудиту та ґендерного бюджетного аналізу;

• формування в закладі освіти середовища вільного від стереотипів та поширення форм спілкування, що базуються на принципах взаємоповаги, толерантності і визнання рівних прав та можливостей;

• ініціювання і створення допоміжної інфраструктури, орієнтованої на врахування потреб обох статей та недопущення дискримінації.

Безперечно, міжнародні зобов'язання, взяті Україною, становлять правовий обов'язок і утворюють підстави для врахування інтересів, потреб, можливостей та досвіду різних груп жінок та чоловіків у всіх сферах життєдіяльності суспільства, що лежить в основі ґендерно-чутливої політики країни. Упровадження ґендерно-орієнтованого бюджетування в бюджетний процес хоча повільно, але поступово відбувається. Ґендерні аспекти при формуванні бюджетних програм поступово враховуються головними розпорядниками бюджетних коштів. Таким чином, ґендерно-орієнтований бюджет в освіті Україні стає тим важелем, що має забезпечити її модернізацію на основі перспективного європейського досвіду, сприяє розробленню справедливих і ефективних бюджетів, спрямованих на задоволення реальних потреб чоловіків і жінок різного соціального статусу.

Відтак, ґендерне бюджетування дозволяє вирішувати проблеми нерівності через механізм бюджетного процесу, воно з одного боку використовується як основний важель для ґендерної рівності, а з іншого - для підвищення відкритості, прозорості і підзвітності бюджетної політики, доступності бюджетних документів і даних. Системний підхід до застосування ґендерно-орієнтованого бюджетування на державному і місцевому рівні поєднує фінансовий та соціальний аспекти бюджету, а також сприяє скороченню ґендерних розривів в Україні.

З метою задоволення національних економічних та соціальних потреб ґендерно-орієнтоване бюджетування постає технологією, що допомагає визначити області потенційної економії бюджетних коштів і поліпшити узгодження державних витрат зі стратегічними і політичними пріоритетами розвитку країни та регіонів.

В умовах децентралізації влади в Україні та впровадження умов демократичного суспільства, модернізація системи освіти, становлення державно-громадської форми управління освітою, основні напрями ґендерної соціалізації молоді шляхом розвитку партнерства органів управління освітою, закладів та установ освіти, організацій громадянського суспільства, ґендерно-орієнтованого бюджетування в сучасних умовах реформування можливі лише за умови ефективної системи управління розвитком освіти України, формування нових механізмів впливу держави на реформування освітньої галузі України на основі європейського та світового досвіду та створення відповідних механізмів їх реалізації.

Застосування ґендерного підходу в освіті передбачає реалізацію відповідних освітніх стратегій в оновленні змісту навчання, його науково- методичному й науковому забезпеченні, організації науково-дослідної, експериментальної й проектної роботи тощо.

Як довгострокова стратегія в освіті, інклюзивне навчання потребує формування з боку викладачів, вихователів та однолітків доброзичливої творчої атмосфери, розвитку терпіння і терпимості, формування систематичності і послідовності, безперервності, комплексного підходу для реалізації умов навчання для дітей з особливими потребами. Інклюзивне навчання в сьогоденні є можливим за наявності сучасних освітніх програм, які б моли відповідати забезпеченню індивідуальних освітніх потреб та здібностям цих здобувачів.

Організація інклюзивного навчання може бути повною мірою реалізована також завдяки спеціальному технічному оснащенню, наявності спеціального архітектурного середовища та доступності. Для успішної реалізації інклюзивного навчання в умовах закладу освіти необхідно особливу увагу приділити питанням наявності спеціальних будівель та обладнання.

Інклюзію правомірно розглядати як більш широкий процес інтеграції, який передбачає доступність освіти для кожної дитини і розвиток загальної освіти внаслідок пристосування до різних потреб всіх дітей. Однак, варто зазначити, що інклюзія та інтеграція, як провідні тенденції сучасного етапу розвитку системи освіти, не мають підміняти собою систему освіти в цілому. Кожна особистість, незалежно від статі, своїх індивідуальних особливостей - фізичних, інтелектуальних, соціальних, емоційних чи мовних, матиме можливість реалізувати своє право на інклюзивне навчання в будь-якому типі освітнього закладу і отримати при цьому гідну та якісну освіту. Іншою проблемою стає використання відповідних форм і методів навчання і виховання, створення розвивального освітнього середовища у відповідності з природним потенціалом особистості,

Відповідний психолого-педагогічний супровід та співпраця з батьками або особами, які їх замінюють.

У подальшому освітньому процесі необхідно створити відповідні умови для особистісно орієнтованої профорієнтації, здобуття допрофесійної та професійної освіти осіб з особливими освітніми потребами, системного удосконалення їх освітньої та трудової підготовки, забезпечення професійного самовизначення у співпраці із закладами професійної та вищої освіти, роботодавцями, замовниками підготовки кадрів.

Перспективи подальших досліджень. Вивченню актуальних питань ґендерної проблематики, розбудови ґендерно-чутливого суспільства, поширення ґендерної складової в освітній процес, включення дітей з особливостями у розвитку в єдиний освітній простір, ґендерної соціалізації молоді, її працевлаштування, впровадження ґендерного підходу в бюджетній політиці та бюджетному освітньому процесі, становлення і розвитку ґендерно-орієнтованого бюджетування, розвитку партнерства органів управління освітою, закладів та установ освіти, організацій громадянського суспільства в сучасних умовах становлення демократичного суспільства приділяється все більше уваги як у сфері наукового пізнання, так і у практичних питаннях її реалізації.

Є потреба в дослідженні специфіки реалізації ґендерного підходу в рамках викладання окремих навчальних дисциплін у закладах освіти. Цікавим аспектом може бути дослідження навчальних програм, аналіз підручників і посібників з позицій ґендерного підходу. Доцільним постає визначення педагогічних умов підготовки викладачів і керівників закладів освіти в контексті впровадження ґендерного підходу в освітню практику на основі європейського досвіду та створення відповідних механізмів їх реалізації.

Подальших наукових розробок потребують вирішення проблеми упровадження сучасних технологій навчання в систему підготовки педагогічних кадрів для закладів інклюзивної освіти. Незважаючи на достатню кількість інформації з питань включення дітей з особливостями у розвитку в єдиний освітній простір, ставлення до спільного навчання учнів з різними потребами є неоднозначним. У суспільстві не розуміють різниці між поняттями інклюзія та інтеграція, вважаючи їх словами- синонімами, не приймають основних положень інклюзивної освіти, негативно реагують на можливість навчання особливої дитини з усіма учнями в класі.

Із дослідженням даних питань ми і пов'язуємо перспективи подальшого розроблення зазначеної проблеми відповідно до тих соціальних процесів глобального значення, складовою частиною яких вона є, а також її впровадження в межах майбутніх реформ.



Список використаних джерел

1. Я. О. Божко, «Механізми модернізації державної політики у сфері зайнятості осіб з інвалідністю в Україні», дис. канд. наук, Нац. акад. держ. управл. при Президентові України. Київ, 2020.

2. В. Бондар, «Інклюзивне навчання як соціально-педагогічний феномен», Рідна школа, № 3, с. 10-14, 2011.

3. О. І. Бондарчук, О. О. Нежинська, Психологічні умови формування Тендерної компетентності керівників загальноосвітніх навчальних закладів. Київ, Україна: ТОВ «НВП «Інтерсервіс», 2014, 180 с.

4. Верховна Рада України. (2010, Лип. 8). Бюджетний кодекс України №2456-VI. [Електронний ресурс]. Доступно: https://bit.ly/331L3rM

5. Верховна Рада України. (1996, Черв. 28). Конституція України №254к/96-ВР. [Електронний ресурс]. Доступно: https://bit.ly/3otIs1q

6. М. Геппл, Э. Фестл, «Гендерное бюджетирование в Австрии. Первый опыт», Organisation for Economic Co-operation and Development. [Электронный ресурс]. Доступно: https://bit.ly/3uw6nAU

7. В. Громовий, «Гендер в освіті: Шведський та український погляди», Управління освітою, № 20, с. 5-8, 2005.

8. Державний веб-портал бюджету для громадян / Міністерство фінансів України. [Електронний ресурс]. Доступно: https://bit.ly/3GwiHDU Дата звернення: Груд. 06, 2021.

9. Інвалідність та суспільство / Л. Байда, О. Красюкова-Енс, В. Азін та ін.; Л. Байди, О. Красюкової-Енс, Ред. Київ, Україна: Київ. ун-т, 2011, 188 с.

10. Інклюзивна освіта від А до Я / уклад. Н. В. Заєркова, А. О. Трейтяк. Київ, Україна, 2016, 68 с.

11. О. Кікінеджі, «Формування тендерної культури молоді: проблеми та перспективи», Шлях освіти, № 1, с. 27-28, 2004.

12. А. Колупаєва, Інклюзивна освіта: реалії та перспективи. Київ, Україна: Самміт-Книга, 2009, 272 с.

13. Концептуальні аспекти інклюзивної освіти. Інклюзивна школа: особливості організації та управління. / А. А. Колупаєва, Ю. М. Найда, Н. З. Софій та ін.; Л. І. Даниленко, Ред. 2-ге вид., стереотип. Київ, Україна: ФОП Парашин І.С., 2010, 128 с.

14. В. П. Кравець, Т. В. Говорун, О. М. Кікінежді, Гендерні дослідження: прикладні аспекти. Тернопіль, Україна: Навч. кн. Богдан, 2013, 448 с.

15. «Кратко о важном: "Гендерно-ориентированное бюджетирование - это инструмент расширения прав и возможностей женщин и сокращения неравенства в нашем обществе"», Структура Организации Объединенных Наций «ООН-женщины». [Электронный ресурс]. Доступно: https://bit.ly/3BaqjL5

16. І. С. Мунтян, «Ґендерний підхід у професійній підготовці студентів вищих педагогічних закладів», дис. канд. наук. Одеса, 2004.

17. Н. О. Приходькіна, «Педагогічні умови реалізації гендерного підходу у фаховій підготовці студентів гуманітарних спеціальностей», дис. канд. наук, Держ. вищий навч. заклад «Ун-т менедж. освіти». Київ, 2008.

18. К. М. Роменська, «Гендерно-орієнтоване бюджетування в умовах розвитку бюджетного процесу України», Ефективна економіка, № 5, 2020. [Електронний ресурс]. Доступно: https://bit.ly/3oqZAoA DOI: 10.32702/2307-2105-2020.5.53

19. «Ситуація на зареєстрованому ринку праці та діяльність Державної служби зайнятості у січні-серпні 2021 року», Державний центр зайнятості. Аналітична та статистична інформація. [Електронний ресурс]. Доступно: https://bit.ly/3B6AyQv

20. В. В. Супрун, «Ґендерний підхід та ґендерно-орієнтоване бюджетування освіти як пріоритет державної політики України», Вісник післядипломної освіти. Серія «Соціальні та поведінкові науки», державне управління, вип. 13(42), с. 200-230, 2020.

21. Характер праці змінюється. 30 сигналів на які треба звернути увагу для досягнення сталого майбутнього / Туна Г окце та ін. [Електронний ресурс]. Доступно: https://bit.ly/3B0ERwV

22. О. Цокур, І. Іванова, «Основи ґендерного виховання», Ґендерний розвиток у суспільстві. 2-ге вид. Київ, Україна: ПЦ «Фоліант», 2005, с. 183-223.

23. А. Г. Шевцов, Сучасні проблеми освіти і професійної реабілітації людей з вадами здоров'я. Київ, Україна, 2004, 200 с.

24. К. Б. Шевченко, Гендерна політика в Україні: визначення, формування, управління. Харків, Україна: Нац. ун-т внутр. справ, 2003, 165 с.

25. Ю. Щербяк. Інклюзивна освіта в загальноосвітньому навчальному закладі: теоретико-методологічні аспекти. [Електронний ресурс]. Доступно: https://bit.lv/3HNRHr

26. І. Ярмощук, «Інклюзивне навчання в системі освіти», Шлях освіти, № 2, с. 24-28, 2009.

27. E. H ayes, «Insights from Women's Experiences for Teaching and Learning», In EffectiveTeaching Styles, New Directions for Continuing Education; E. Hayes, Еdit., № 43, 1989.

28. J. M. Hugo, «Adult Education History and the Issue of Gender: Toward a Different History of Adult Education in America», Adult Education Quarterly, № 41(1), 1990.

A. P. Grace, P. A. Gouthro, «Using models of feminist pedagogy to think about issues and directions in graduate education for women students», In Studies in continuing education, № 22(1), 2000.

29. E. Tisdell, «Creating inclusive adult learning environment: insight from multicultural education in feminist pedagogy», Columbus, Ohio, ERIC Clearing House on Adult, Career, and Vocational Education Series, № 361, 1995.

30. P. McLaren, Crirical Pedagogy and Predatory Culture. London, N.Y., 1995.



References

1. Ya. O. Bozhko, «Mekhanizmy modernizatsii derzhavnoi polityky u sferi zainiatosti osib z invalidnistiu v Ukraini», dys. kand. nauk, Nats. akad. derzh. upravl. pry Prezydentovi Ukrainy. Kyiv, 2020.

2. V. Bondar, «Inkliuzyvne navchannia yak sotsialno-pedahohichnyi fenomen», Ridna shkola, № 3, s. 10-14, 2011.

3. O. I. Bondarchuk, O. O. Nezhynska, Psykholohichni umovy formuvannia gendernoi kompetentnosti kerivnykiv zahalnoosvitnikh navchalnykh zakladiv. Kyiv, Ukraina: TOV «NVP «Interservis», 2014, 180 s.

4. Verkhovna Rada Ukrainy. (2010, Lyp. 8). Biudzhetnyi kodeks Ukrainy № 2456-VI. [Elektronnyi resurs]. Dostupno: https://bit.ly/331L3rM

5. Verkhovna Rada Ukrainy. (1996, Cherv. 28). Konstytutsiia Ukrainy № 254k/96-VR. [Elektronnyi resurs]. Dostupno: https://bit.ly/3otIs1q

6. M. Geppl, E. Festl, «Gendernoe byudzhetirovanie v Avstrii. Pervyj opyt», Organisation for Economic Co-operation and Development. [Elektronnyj resurs]. Dostupno: https://bit.ly/3uw6nAU

7. V. Hromovyi, «Hender v osviti: Shvedskyi ta ukrainskyi pohliady», Upravlinnia osvitoiu, № 20, s. 5-8, 2005.

8. Derzhavnyi veb-portal biudzhetu dlia hromadian. Ministerstvo finansiv Ukrainy. [Elektronnyi resurs]. Dostupno: https://bit.ly/3GwiHDU Data zvernennia: Hrud. 06, 2021.

9. Invalidnist ta suspilstvo / L. Baida, O. Krasiukova-Ens, V. Azin ta in.; L. Baidy, O. Krasiukovoi-Ens, Red. Kyiv, Ukraina: Kyiv. un-t, 2011, 188 s.

10. Inkliuzyvna osvita vid A do Ya / uklad. N. V. Zaierkova, A. O. Treitiak. Kyiv, Ukraina, 2016, 68 s.

11. O. Kikinedzhi, «Formuvannia hendernoi kultury molodi: problemy ta perspektyvy», Shliakh osvity, № 1, s. 27-28, 2004.

A. Kolupaieva, Inkliuzyvna osvita: realii ta perspektyvy. Kyiv, Ukraina: Sammit-Knyha, 2009, 272 s.

12. Kontseptualni aspekty inkliuzyvnoi osvity. Inkliuzyvna shkola: osoblyvosti orhanizatsii ta upravlinnia / A. A. Kolupaieva, Yu. M. Naida, N. Z. Sofii ta in.; L. I. Danylenko, Red. 2-he vyd., stereotyp. Kyiv, Ukraina: FOP Parashyn I.S., 2010, 128 s.

13. V. P. Kravets, T. V. Hovorun, O. M. Kikinezhdi, Henderni doslidzhennia: prykladni aspekty. Ternopil, Ukraina: Navch. kn. Bohdan, 2013, 448 s.

14. «Kratko o vazhnom: "Genderno-orientirovannoe byudzhetirovanie - eto instrument rasshireniya prav i vozmozhnostej zhenshchin i sokrashcheniya neravenstva v nashem obshchestve"», Struktura Organizacii Ob"edinennyh Nacij «OON-zhenshchiny». [Elektronnyj resurs]. Dostupno: https://bit.ly/3BaqjL5

I. S. Muntian, «Gendernyi pidkhid u profesiinii pidhotovtsi studentiv vyshchykh pedahohichnykh zakladiv», dys. kand. nauk. Odesa, 2004.

15. N. O. Prykhodkina, «Pedahohichni umovy realizatsii hendernoho pidkhodu u fakhovii pidhotovtsi studentiv humanitarnykh spetsialnostei», dys. kand. nauk, Derzh. vyshchyi navch. zaklad «Un-t menedzh. osvity». Kyiv, 2008.

16. K. M. Romenska, «Henderno-oriientovane biudzhetuvannia v umovakh rozvytku biudzhetnoho protsesu Ukrainy», Efektyvna ekonomika, № 5, 2020. [Elektronnyi resurs]. Dostupno: https://bit.ly/3oqZAoA DOI: 10.32702/2307-2105-2020.5.53

17. «Sytuatsiia na zareiestrovanomu rynku pratsi ta diialnist Derzhavnoi sluzhby zainiatosti u sichni-serpni 2021 roku», Derzhavnyi tsentr zainiatosti. Analitychna ta statystychna informatsiia. [Elektronnyi resurs]. Dostupno: https://bit.ly/3B6AyQv

18. V. V. Suprun, «Gendernyi pidkhid ta genderno-oriientovane biudzhetuvannia osvity yak priorytet derzhavnoi polityky Ukrainy», Visnyk pisliadyplomnoi osvity. Seriia «Sotsialni ta povedinkovi nauky», derzhavne upravlinnia, vyp. 13(42), s. 200-230, 2020.

19. Kharakter pratsi zminiuietsia. 30 syhnaliv na yaki treba zvernuty uvahu dlia dosiahnennia staloho maibutnoho / Tuna Hoktse ta in. [Elektronnyi resurs]. Dostupno: https://bit.ly/3B0ERwV

20. O. Tsokur, I. Ivanova, «Osnovy gendernoho vykhovannia», Gendernyi rozvytok u suspilstvi. 2-he vyd. Kyiv, Ukraina: PTs «Foliant», 2005, s. 183223.

A. H. Shevtsov, Suchasni problemy osvity i profesiinoi reabilitatsii liudei z vadamy zdorovia. Kyiv, Ukraina, 2004, 200 s.

21. К. В . S h evchenko, Henderna polityka v Ukraini: vyznachennia, formuvannia, upravlinnia. Kharkiv, Ukraina: Nats. un-t vnutr. sprav, 2003, 165 s.

22. Yu. Shcherbiak. Inkliuzyvna osvita v zahalnoosvitnomu navchalnomu zakladi: teoretyko-metodolohichni aspekty. [Elektronnyi resurs]. Dostupno: https://bit.lv/3HNRHr

I. Yarmoshchuk, «Inkliuzyvne navchannia v systemi osvity», Shliakh osvity, № 2, s. 24-28, 2009.

23. E. H ayes, «Insights from Women's Experiences for Teaching and Learning», In EffectiveTeaching Styles, New Directions for Continuing Education; E. Hayes, Ed., № 43, 1989.

24. J. M. Hugo, «Adult Education History and the Issue of Gender: Toward a Different History of Adult Education in America», Adult Education Quarterly, № 41(1), 1990.

...