Автономія волі сторін у міжнародному приватному праві: деякі аспекти реалізації в умовах війни

Размещено на http://www.allbest.ru

Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого

Автономія волі сторін у міжнародному приватному праві: деякі аспекти реалізації в умовах війни

Корнєва Поліна Михайлівна кандидат юридичних наук, старша викладачка

Храпська Анастасія Олександрівна студентка 4 курсу 11 групи факультету прокуратури

Анотація

Стаття присвячена дослідженню актуальної теми, а саме: розкриттю сутності принципу автономії волі, визначенню його місця в регулюванні міжнародних приватноправових відносин з урахуванням введення воєнного стану на території України. Автором акцентовано увагу на важливості цього принципу, заснованого на тому, що законодавство більшості країн, окремі міжнародні документи закріплюють за сторонами міжнародних контрактів право на обрання застосовуваного до такого контракту права. У публікації обґрунтовується теза про те, що засада автономії волі є проявом диспозитивності в правовій регламентації міжнародних приватних відносин. У праці принцип автономії волі сторін охарактеризовано як складник застосовного права та принцип міжнародного приватного права. У процесі дослідження зазначено, що автономія волі сторін має місце у правових системах різних сучасних країн для регулювання договірних правовідносин, пов'язаних з іноземним елементом. Визначено сутність принципу автономії волі сторін, яка полягає у тому, що відповідно до принципу автономії волі, сторони можуть самостійно обрати право, яке застосовуватиметься до їх договірних правовідносин. При цьому, акцентовано увагу на тому, що можливим є вибір не лише національного правопорядку, а й правопорядок, що є обов'язковим на визначеній частині території відповідної держави. Зосереджується увага на тому, що у зв'язку із зростанням кількості укладених забезпечувальних договорів, ускладнених іноземним елементом, особливо актуальною постає проблема колізійного регулювання останніх. Автором досліджено різні точки зору науковців щодо правової природи автономії волі сторін. Особлива увага була присвячена основним питанням, які виникають при дослідженні принципу автономії волі сторін, а саме умовам застосування, часовим межам, формі вираження автономії волі, дійсності договору про вибір права, сфері дії обраного права, вибору сторонами Lex mercatoria в якості застосовного права тощо.

Ключові слова: принцип, автономія волі, приватноправові відносини, правопорядок, правові системи держав, міжнародне приватне право.

автономія воля міжнародний

Kornyeva Polina Mykhaylivna Senior lecturer, candidate of legal sciences of Yaroslav Mudryi National Law University, Kharkiv

Khrapska Anastasia Oleksandrivna Student of Yaroslav Mudryi National Law University, Kharkiv

THE AUTONOMY OF THE WILL OF THE PARTIES IN PRIVATE

INTERNATIONAL LAW: SOME ASPECTS OF IMPLEMENTATION

IN THE CONDITIONS OF WAR

Abstract

The article is devoted to the research of a topical topic, namely: revealing the essence of the principle of autonomy of will, determining its place in the regulation of international legal relations, taking into account the introduction of martial law on the territory of Ukraine. The author focuses on the importance of this principle, based on the fact that the legislation of most countries and certain international documents enshrine the right of the parties to international contracts to choose the law applicable to such a contract. The publication substantiates the thesis that the principle of autonomy of will is a manifestation of discretion in the legal regulation of international private relations. In the work, the principle of the autonomy of the will of the parties is characterized as a component of applicable law and a principle of private international law. In the research process, it is stated that the autonomy of the will of the parties takes place in the legal systems of various modern countries for the regulation of contractual and legal relations related to a foreign element. The essence of the principle of the autonomy of the will of the parties is determined, which consists in the fact that, in accordance with the principle of the autonomy of the will, the parties can independently choose which law will be applied to their contractual relations. At the same time, attention is focused on the fact that it is possible to choose not only the national legal order, but also the legal order that is mandatory in a certain part of the territory of the respective state. Attention is focused on the fact that in connection with the increase in the number of concluded security contracts, complicated by a foreign element, the problem of conflict regulation of the latter becomes especially relevant. The author has studied different points of view of scientists regarding the legal nature of the autonomy of the will of the parties. Special attention was devoted to the main issues that arise when studying the principle of the autonomy of the will of the parties, namely the conditions of application, time limits, the form of expression of the autonomy of the will, the validity of the agreement on the choice of law, the scope of the chosen law, the choice of the Lex mercatoria by the parties as the applicable law, etc.

Keywords: principle, autonomy of will, private law relations, legal order, legal systems of states, international private law.

Постановка проблеми. 21 століття - це час, коли міжнародне співтовариство «не стоїть на місці», а, навпаки, інтенсивно розвивається, трансформуються і, водночас, суспільні відносини, а, отже, і правові норми відповідних галузей права, які їх регламентують та впорядковують, не є винятком і міжнародне приватне право. Варто відзначити, що міжнародне приватне право можна впевнено охарактеризувати як одну з найдинамічніших галузей права, яка постійно знаходиться у розвитку та удосконалюється. Особливості правового регулювання міжнародних правовідносин викликають необхідність використання комплексу певних правових принципів, які є основоположними в цьому процесі. Відомо, що принципи кожної галузі права - це керівні ідеї, базові положення, які складають її основний зміст, визначають спрямованість правового регулювання відповідної сфери суспільних відносин. Значення фундаментальних засад важко переоцінити, оскільки останні забезпечують єдність, внутрішню цілісність та системність правого регулювання, визначають засади правового режиму в рамках певної галузі, є базовим орієнтиром як для правотворчої, так і для правозастосовної діяльності. Таким принципом для міжнародного приватного права є принцип автономії волі сторін.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питанням з'ясування правової природи, особливості дії принципу автономії волі сторін присвятили свої праці такі вчені, як: Д. Мосо, А. Рубанов, М. Тригубович та ін.; дослідженню саме правової природи автономії волі сторін приділили увагу С. Задорожна, А. Довгерт, Л. Лунц, О. Мережко, А. Філіп'єв, Є. Чубикіна та ін.; правове регулювання комерційних угод досліджували Л. Ануфрієва, А. Бєлов, В. Звєков, В. Поздняков, М. Розенберг та ін.; закріплення принципів добросовісності та автономії сторін у міжнародно-правових конвенціях ООН знайшли відображення у працях Є. Бабкіна, А. Вотсон, А. Гуменчук, Є. Кондратьєва та ін.. У зарубіжній правничій літературі питання юридичної конструкції автономії волі розглянуті в А. Батиффоля, Ф. Вишера, Ф. Гамилльшега, Р. Голдмана, П. Гото, М. Жуліано, М. Калеба, М. Пака, В. Хаудека, Я. Шаппа, К. Шмітгоффа та інших науковців.

Мета статті - комплексне та всебічне дослідження особливостей та механізмів реалізації сутності автономії волі як складника застосовного права та принципу міжнародного приватного права; розкриття значення зазначеного принципу та шляхи його реалізації з урахуванням воєнного стану.

Виклад основного матеріалу. Ефективна правова регламентація кожної сфери правовідносин, які виникають та розвиваються у суспільстві, досягається тільки за умови вичерпного та чіткого визначення й обов'язкового врахування положень, які є фундаментальними, базовими, незалежно від того, чи закріплені вони безпосередньо в нормативно-правових актах чи логічно «виводяться» з їх змісту. Слід зазначити, що у галузі міжнародного приватного права, як і в будь-якій іншій, існують такі засади, зокрема принцип автономії волі, який закріплюється у правових системах багатьох країн з метою врегулювання договірно-правових відносин, ускладнених іноземним елементом [1, с. 165].

Варто зазначити, що автономія волі може бути охарактеризована як один із основоположних принципів, які застосовуються при укладанні зовнішньоекономічних контрактів. Особливо важливим та необхідним, на нашу думку, ця можливість для учасників відповідних відносин, є необхідною в умовах воєнного стану в нашій державі, оскільки, обираючи відповідний правопорядок, сторони мають можливість максимально ефективно захистити свої інтереси. Зазначене закріплене у ст. 6 Закону України «Про міжнародне приватне право», відповідно до положень якої визначено, що учасники наділені правомочністю самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин, у випадках, передбачених законом[2].

В контексті окреслення правового закріплення засади автономії волі сторін, зауважимо, що означений принцип зафіксований майже в усіх міжнародних договорах, що стосуються вибору права, компетентного регулювати договірні зобов'язання, серед яких: Гаазька конвенція про право, застосовуване до міжнародної купівлі-продажу товарів 1955 року [3], Гаазька конвенція про право, застосовуване до агентських угод 1978 року [4], Римська конвенція про право, застосовуване до договірних зобов'язань 1980 року[5], Г аазька конвенція про право, застосовуване до договорів міжнародної купівлі- продажу товарів 1986 року [6], Міжамериканська конвенція про право, застосовуване до міжнародних контрактів 1994 року [7], Угода про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, укладена між державами СНД у 1992 року [8], а також Конвенція країн СНД про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 року [9]. Так, у обох Угодах країн СНД вказано, що права і обов'язки сторін в угоді визначаються за законодавством місця укладання, якщо інше не встановлено погодженням сторін[10].

Правове регулювання договірних правовідносин на міжнародному рівні, беззаперечно, вимагає розробки та реального впровадження в дію єдиних на глобальному рівні стандартів укладення та, відповідно, виконання контрактів. На жаль, досить часто, національні правові системи держав не відповідають вимогам, котрі ставляться до правового забезпечення договірних правовідносин, чому заважають такі політико-правові явища, як: економіко- політична інтеграція країн, глобалізація тощо. У зв'язку із вищевикладеним злободенною постає потреба у створенні нової системи правил здійснення комерційної діяльності суб'єктами господарювання. На нашу думку, такі правила та стандарти мають бути адаптованими та прийнятними для усіх без виключення учасників міждержавних економічних відносин, і, водночас, не конкурувати та не суперечити національним правовим доктринам кожної країни. Так, зазначимо, що описана потреба у функціонуванні глобальних регуляторів була частково вирішена за допомогою створення новітньої системи правил правового регулювання міжнародної торгівлі - міжнародно-правових конвенцій у межах ООН та інших міжнародних чи регіональних організацій. Але сучасний стан розвитку системи міжнародно-правового забезпечення договірної діяльності у різних сферах відзначається наявністю об'єктивної потреби у подальшому зближенні й уніфікації норм міжнародного приватного права, що досягається в тому числі і за допомогою принципу автономії волі сторін [11].

З метою ґрунтовного розкриття обраної для дослідження теми, вважаємо за необхідне навести доктринальні підходи до розуміння сутності принципу «автономія волі сторін». Серед науковців немає єдності поглядів щодо правової природи автономії волі сторін. Наприклад, Л. Лунц автономію волі розглядає як одну з колізійних засад національного права [12].

На думку Є. Чубикіної, автономія волі має розглядатися не як колізійна норма, а як особливий правовий інститут, тому що в принципі автономії волі не можливо виділити традиційні елементи колізійної норми (об'єм та прив'язку) [13].

Проте, не зважаючи на запеклі дискусії з приводу юридичної природи автономії волі, більшість дослідників визнає її принципом міжнародного приватного права. З точки зору А. Покачалової, автономія волі сторін є загальновизнаним принципом міжнародного приватного права, який відіграє особливу роль у регулюванні міжнародних договорів. Автономія волі дозволяє сторонам договору реалізувати свою свободу шляхом вибору норм того чи іншого правопорядку. У зв'язку з розвиненістю цього інституту він отримав закріплення як на міжнародному рівні, так і в законодавстві різних держав. За загальним доктринальним розумінням договірних відносин автономія волі проявляється через механізм узгодження інтересів сторін щодо порядку їх регулювання чи юрисдикції регулюючого органу або через механізм погодження на наявний порядок, в умовах якого відбувається укладення міжнародного договору [14, с. 94].

На думку Розгон О., можна виділити ряд питань, які виникають при дослідженні автономії волі сторін як основного принципу регулювання комерційних угод. Серед яких науковець виділяє: 1) умови застосування автономії волі сторін, при цьому загальною умовою застосування автономії волі сторін у міжнародному приватному праві є ускладнення правовідносин іноземним елементом. Досить часто в міжнародних договорах закріплюється загальне правило, що визначає міжнародний характер відносин. Наприклад, у Конвенції ООН «Про договори міжнародної купівлі-продажу товарів» 1980 року та Гаазькій Конвенції «Про право, що застосовується до договорів міжнародної купівлі-продажу» 1986 року наявність іноземного елементу визначається через місцезнаходження комерційних підприємств сторін в різних державах. Проте, можливість сторін обирати право незалежно від наявності іноземного елемента міститься в деяких кодифікаційних актах держав. В Законі України «Про Міжнародне приватне право» зазначається, що «вибір права не здійснюється, якщо відсутній іноземний елемент у правовідносинах» (ст. 5); по-друге, - це часові межі автономії волі сторін: наразі панує концепція, відповідно до котрої реалізація автономія волі сторін не обмежена часовими рамками, проте, серед країн немає єдиного бачення щодо цього питання; деякі держави дотримуються концепції необмеженої часовими рамками автономії волі сторін (ФРН, Швейцарія тощо), деякі - наполягають на тому, щоб вибір права був зроблений під час вчинення правочину (наприклад, Угорщина) [15, 68], у свою чергу, Україна є прихильником концепції необмеженої часовими рамками автономії волі, це підтверджує і ст. 5 Закону України «Про Міжнародне приватне право», де зазначено, що вибір права країни або зміна раніше обраного права можуть бути здійснені сторонами убудь-який час, зокрема, при вчиненні правочину, на різних стадіях його виконання тощо.

Форма вираження або спосіб реалізації автономії волі сторін. В ст. 3 «Рим І» зазначається, що «договір регулюється правом, яке обирається сторонами, і угода про такий вибір має бути явно виражена або прямо випливати із умов договору або обставин конкретної справи». В Гаазькій Конвенції 1986 року подібна норма доповнюється можливістю автономії волі випливати не лише з умов договору, а також із поведінки сторін, які розглядаються в сукупності (ст. 7).

Відповідно, в доктрині виділяють дві форми вираження волевиявлення сторін договору про застосовне право: прямо виражена та мовчазна. При прямо вираженій автономії волі сторони, шляхом прямої вказівки в самому договорі або в окремому документі можуть передбачити підпорядкування своїх зобов'язань певному правопорядку. При мовчазній волі сторін із умов договору або обставин справи випливає, що сторони мали на увазі підпорядкувати зобов'язання певному правопорядку (Г. К. Дмитрієва Д. М. Кутафін, А. Б. Покровська та ін.). А. Б. Покровська зазначає, що вибір права, що випливає з поведінки сторін, складають конклюдентні дії, воля сторін у даному випадку вважається мовчазною [16, с. 115].

Невід'ємною складовою принципу автономії волі є можливість сторін здійснювати вибір юрисдикції для різних елементів угоди. Положення ч. 4 ст. 5 Закону «Про міжнародне приватне право», відповідно до якого «вибір права щодо окремих частин правочину повинен бути явно вираженим», свідчить про опосередковане закріплення цього явища, яке отримало назву «dйpeзage» (фр. dйpeзage - розчеплення), і з приводу якого існує декілька позицій науковців[2].

У свою чергу, М. Гуліано та П. Лагарде у своїх працях висвітлюють дві основні концепції. Одні експерти стверджують, що у разі, якщо контракт складається з декількох частин (договорів), які є юридично та економічно незалежними, то вони можуть регулюватись правом декількох країн, однак, якщо цього немає - до всіх елементів контракту має застосовуватись єдине право. Інші вказують, що розмежовування юрисдикцій напряму пов'язане з принципом свободи договору, який не може бути забороненим[17].

Разом із цим слід зазначити, що кожна із позицій є цілком логічною, проте, відповідно до чинної практики, погодимось із точкою зору першої групи вчених, оскільки навіть часткове ігнорування імперативних норм законодавства тієї чи іншої держави, відповідно до застосовуваного права, може призвести до унеможливлення виконання договірних зобов'язань в цілому. Цілком логічною є позиція прихильників теорії «dйpeзage» щодо введення ряду захисних положень, до яких можна віднести наявність імперативних норм у правовій системі певної держави, які б унеможливлювали обхід закону, та містили застереження про публічний порядок. Ще одним важливим моментом, пов'язаним з автономією волі, є можливість вибору права після укладення договору. Так, наприклад, у Законі про міжнародне приватне право Швейцарії прямо зазначено: «Вибір права може бути здійснено будь-коли. Якщо вибір права робиться після укладення договору, то він має зворотну силу з моменту укладення договору. Права третіх осіб не зачіпаються».

Аналіз положень ст. 1 Віденської Конвенції дає змогу встановити, що «ця Конвенція застосовується до договорів купівлі-продажу товарів між сторонами, комерційні підприємства яких знаходяться у різних державах: коли ці держави є Договірними державами або коли згідно з нормами міжнародного приватного права застосоване право Договірної держави» [18]. На перший погляд, Конвенція «не дає можливості» сторонам застосовувати правове регулювання норм Конвенції за власним бажанням або за домовленістю. А застосування можливе винятково за ознакою приналежності суб'єкта відносин до держави, яка є учасником Конвенції. Фактично на автономії волі, тобто відсутності імперативного регулювання договірних відносин, і побудована Конвенція.

Наприклад, Н.В. Тригубович акцентує увагу на тому, що «джерелом автономії волі є правова свобода індивіда, яка виражається у можливості вибору правила поведінки на рівні правових систем. Автономія волі передбачає визначення права, яке підлягає застосуванню до відносин, що вказує на її колізійний зміст. Крім того, автономія волі сторін передбачає і «договірний» елемент - це угода про вибір права, договір із колізійним змістом» [19, с. 20].

Найяскравішим проявом принципу автономії волі в межах Конвенції може бути стаття 9, відповідно до якої «сторони пов'язані будь-яким звичаєм, щодо якого вони домовилися, та практикою, яку вони встановили у своїх відносинах. За відсутності інших домовленостей вважається, що сторони мали на увазі застосування до їх договору чи до його укладення звичаю, про який вони знали чи мали знати і який у міжнародній торгівлі широко відомий і постійно додержується сторонами в договорах такого роду та відповідній галузі торгівлі [18].

Зміст цієї норми акцентує увагу на тому, що сторони вільні у виборі моделі відносин, а також у виборі тих практик ведення торгівлі, які будуть застосовані ними у двосторонніх відносинах. Цей вибір оформлюється договором, який укладається з урахуванням положень цієї Конвенції. Іншими словами, автономія волі проявляється у процесі вибору способу викладення положень договору, змісту і наповнення самих положень, але Конвенція жодним чином не зобов'язує суб'єкти торговельних відносин приймати ту чи іншу з наявних моделей. Фактично Конвенція встановлює лише спосіб гарантій дотримання договору, визначає межі регулювання договірних відносин і межі свободи сторін за формалізації основних умов свого співробітництва у сфері торгівлі. На підтвердження цих слів можна навести зміст ст. 11 Конвенції та статей частин ІІ та ІІІ Конвенції. Так, у ст. 11 зазначається, що «не вимагається, щоб договір купівлі-продажу укладався чи підтверджувався у письмовій формі або підпорядковувався іншій вимозі щодо форми. Він може доводитися будь- якими засобами, включаючи свідчення» [18].

Тобто форма договору залежить від правових традицій і практики здійснення міжнародної торгівлі, а тому обирається сторонами таких відносин на власний розсуд, але з обов'язковою умовою досягнення консенсусу. Натомість порядок укладання договору (Частина ІІ Конвенції) та порядок реалізації самої купівлі-продажу (Частина ІІІ Конвенції) досить чітко регламентуються відповідними міжнародно-правовими нормами. Хоча в них визначаються більшою мірою межі свободи сторін та межі правового регулювання таких відносин, залишаючи сторонам можливості для коригування відносин та зміни їх моделі. Проте, згадувані положення Конвенції зобов'язують сторін правовідносин притримуватися тих умов та положень договору, які встановилися між ними після того, як вони визначилися із моделлю відносин. Таким чином, принцип автономії волі в межах аналізованої Конвенції має дві площини прояву. По-перше, суб'єкти відносин із приводу міжнародної торгівлі здатні самостійно визначати умови, зміст та характер відносин, закріплюючи все це у двосторонньому договорі, який у свою чергу регулюється нормами Конвенції. По-друге, автономія волі означає те, що Конвенція не зв'язує сторони відносин правовим регулюванням, яке ґрунтується винятково на положеннях Конвенції. Останнє означає можливість для розширення способів реалізації та захисту сторонами відносин власних прав за рахунок звернення до інших конвенційних актів або до інших міжнародно- правових звичаїв регулювання відносин у сфері міжнародної торгівлі.

Висновки

Отже, проаналізувавши усе вищевикладене, можемо стверджувати, що сьогодні автономія волі сторін є одним із основоположних, загальновизнаних принципів сучасного міжнародного приватного права, котрий має важливе значення у регламентації правовідносин, що складуються між учасниками комерційних відносин. Це зумовлено тим, що автономія волі сторін створює можливість сторонам договору реалізувати свободу шляхом самостійного вибору норм, які підлягатимуть застосуванню до їх правовідносин. Особливо необхідною можливість вибору права, яке підлягатиме застосуванню, є в умовах воєнного стану в Україні, коли сторони таким чином отримують можливість максимально забезпечити захист своїх інтересів.

Література

І.Шевченко Л. А. Сутність та значення принципу автономії волі в міжнародному приватному праві. Молодий вчений : наук. журн. Херсон : Гельветика, 2019. № 4 (68) квіт. С. 165-168.

Про міжнародне приватне право: Закон України від 23.06.2005 №2709-15. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2709-15#Text(^aTa звернення: 14.11.2022).

Гаазька конвенція про право, застосовуване до міжнародної купівлі-продажу

товарів 1955 року. URL: http://yport.inf.ua/konventsiyao-prave-primenimom.html (дата

звернення: 14.11.2022).

Гаазька конвенція про право, застосовуване до агентських угод 1978 року. URL: https://ips.Hgazakon.net/document/MU78029(дата звернення: 14.11.2022).

Римська конвенція про право, застосовуване до договірних зобов'язань 1980 року. URL: https://zakon.rada.gov.uaЛaws/show/995_003#Text(дата звернення: 14.11.2022).

Гаазька конвенція про право, застосовуване до договорів міжнародної купівлі-

продажу товарів 1986 року. URL: https://zakon.rada.gov.uaЛaws/show/995_003#Text(дата

звернення: 14.11.2022).

Міжамериканська конвенція про право, застосовуване до міжнародних контрактів 1994 року. URL: https://zakoarada.gov.uaЛaws/show/926_001-89#Text(дата звернення: 14.11.2022).

Угода про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, укладена між державами СНД у 1992 року. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/997_076#Text(дата звернення: 14.11.2022).

Конвенція країн СНД про правову допомогу і правові відносини у цивільних,

сімейних та кримінальних справах 1993 року. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/

997_009#Тех^дата звернення: 14.11.2022).

Кисіль В.І. Право, що застосовується до зовнішньоторговельних договорів: тенденції розвитку законодавчого регулювання. URL:https://vkp.ua/ua/publication/the_law_ regardmg_foreign_trade_agreements_regulatory_ development_trends (дата звернення: 14.11.2022)

11.Ісакова В.М. Міжнародна купівля-продаж товарів як об'єкт регулювання віденської конвенції ООН «Про договори міжнародної купівлі-продажу товарів» та місце принципу автономії волі сторін у цих відносинах. URL: http://apnl.dnu.in.ua/4_2017/4_ 2017.pdf#page=180 (дата звернення: 14.11.2022)

Лунц Л.А. Курс международного частного права : в 3 т. Москва : Спарк, 2002. Т. 1.

1007 с

13.Чубыкина Е.В. Принцип автономии воли сторон во внешнеэкономическом договоре. Законодательство. 2001. № 10. С. 16-22. URL: http://expert-kollegia.ru/articles.php? serv=212&part=5632 (дата звернення: 14.11.2022).

Покачалова А.Г. Автономія волі як основополож-ний принцип регулювання забезпечення зобов'язань. Актуальні проблеми міжнародних відносин. 2016. Вип. 128. С. 93-101

Міжнародне приватне право: науково-практичний коментар закону / за ред. А. С. Довгерта. Харків : ТОВ «Одісей». 2008. 352 с.

16.Задорожна С. М. Автономія сторін у міжнародному приватному праві: Монографія. Чернівці: Технодрук, 2008. 216 с.

M. Giuliano, P. Lagarde. Report on the Convention on the law applicable to contractual obligations / Archive of European Integration / University of Pittsburg. URL: http://aei.pitt.edu/1891/ (дата звернення: 14.11.2022)

Про договори міжнародної купівлі-продажу товарів: Віденська конвенція ООН від 11.04.1980 року. URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_003. (дата звернення: 14.11.2022)

Тригубович Н.В. Автономия воли в международном частном праве: ареф. дисс. к.ю.н. ; специальность 12.00.03. Саратов: Саратовская государственная академия права. 1999. 25 с.

References

Shevchenko, L. A. (2019). Sutnist ta znachennia pryntsypu avtonomii voli v mizhnarodnomu pryvatnomu pravi [The essence and significance of the principle of autonomy of will in international private law]. Molodyi vchenyi - Young scientist: science. Journal, 4,165-168 [in Ukrainian].

Zakon Ukrainy «Pro mizhnarodne pryvatne pravo» [The Law of Ukraine «On private international law»]. (n.d.). https://zakon.rada.gov.ua/ Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/2709-15#Text[in Ukrainian].

Haazka konventsiia pro pravo, zastosovuvane do mizhnarodnoi kupivli-prodazhu tovariv

1955 roku.[The Hague Convention on the Law Applicable to the International Sale of Goods of 1955]. (n.d.)..http://yport.inf.ua. Retrieved from http://yport.inf.ua/konventsiyao-prave-

primenimom.html [in Ukrainian].

Haazka konventsiia pro pravo, zastosovuvane do ahentskykh uhod 1978 roku.[The Hague Convention on the Law Applicable to Agency Agreements of 1978]. (n.d.). https://ips.Ugazakon.net. Retrieved from https://ips.ligazakon.net/document/MU78029 [in Ukrainian].

Rymska konventsiia pro pravo, zastosovuvane do dohovirnykh zobov'iazan 1980 roku [Rome Convention on the Law Applicable to Contractual Obligations of 1980]. (n.d.). https://zakon.rada.gov.ua. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_003#Text[in Ukrainian].

Haazka konventsiia pro pravo, zastosovuvane do dohovoriv mizhnarodnoi kupivli-

prodazhu tovariv 1986 roku [The Hague Convention on the Law Applicable to Contracts for the International Sale of Goods of 1986]. (n.d.). https://zakon.rada.gov.ua. Retrieved from

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_003#Text[in Ukrainian].

Mizhamerykanska konventsiia pro pravo, zastosovuvane do mizhnarodnykh kontraktiv 1994 roku. [nter-American Convention on the Law Applicable to International Contracts of 1994]. (n.d.). https://zakon.rada.gov.ua. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/926_001- 89#Text[in Ukrainian].

Uhoda pro poriadok vyrishennia sporiv, pov'iazanykh iz zdiisnenniam hospodarskoi diialnosti, ukladena mizh derzhavamy SND u 1992 roku. [he agreement on the procedure for resolving disputes related to the implementation of economic activity was concluded between the CIS states in 1992] (n.d.). https://zakon.rada.gov.ua. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/997_076#Text [in Ukrainian].

Konventsiia krain SND pro pravovu dopomohu i pravovi vidnosyny u tsyvilnykh, simeinykh ta kryminalnykh spravakh 1993 roku [Convention of the CIS countries on legal assistance and legal relations in civil, family and criminal matters of 1993]. (n.d.). https://zakon.rada.gov.ua. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/997_009#Text [in Ukrainian].

Kysil, V.I. Pravo, shcho zastosovuietsia do zovnishnotorhovelnykh dohovoriv: tendentsii rozvytku zakonodavchoho rehuliuvannia [The law applicable to foreign trade agreements: trends in the development of legislative regulation]. (n.d.). https://vkp.ua/ua Retrieved from https://vkp.ua/ua/ publication/the_law_regarding_foreign_trade_agreements_regulatory_development_trends [in Ukrainian].

11.Isakova, V.M. Mizhnarodna kupivlia-prodazh tovariv yak ob'iekt rehuliuvannia videnskoi konventsii OON «Pro dohovory mizhnarodnoi kupivli-prodazhu tovariv» ta mistse pryntsypu avtonomii voli storin u tsykh vidnosynakh [international purchase and sale of goods as an object of regulation of the UN Vienna Convention "On Contracts for the International Sale and Purchase of Goods" and the place of the principle of the autonomy of the will of the parties in these relations]. (n.d.). http://apnl.dnu.in.ua. Retrieved from http://apnl.dnu.in.ua/4_2017/4_2017.pdf# page=180 [in Ukrainian].

Lunts, L.A. (2002). Kurs mezhdunarodnoho chastnoho prava [Course of international private law]. Moskva : Spark [in Ukrainian].

Chubbikyna, E.V. Pryntsyp avtonomyy voly storon vo vneshneэkonomycheskom dohovore [The principle of the autonomy of the will of the parties in a foreign economic contract]. (n.d.). http://expert-kollegia.ru. Retrieved from http://expert-kollegia.ru/articles.php?serv=212&part=5632 [in Ukrainian].

Pokachalova, A.H.(2016) Avtonomiia voli yak osnovopolozh-nyi pryntsyp

rehuliuvannia zabezpechennia zobov'iazan [Autonomy of the will as a fundamental principle of regulating the provision of obligations]. Aktualni problemy mizhnarodnykh vidnosyn - Actual problems of international relations,128, 93-101[in Ukrainian].

Mizhnarodne pryvatne pravo: naukovo-praktychnyi komentar zakonu [International private law: a scientific and practical commentary on the law]. (2008). Kharkiv : TOV «Odisei». [in Ukrainian].

Zadorozhna, S. M. (2008) Avtonomiia storin u mizhnarodnomu pryvatnomu pravi [Autonomy of parties in international private law]. Chernivtsi: Tekhnodruk [in Ukrainian].

M. Giuliano, P. Lagarde. Report on the Convention on the law applicable to contractual obligations[Report on the Convention on the law applicable to contractual obligations]. (n.d.). http://aei.pitt.edu. Retrieved from http://aei.pitt.edu/1891/ [in Ukrainian].

Pro dohovory mizhnarodnoi kupivli-prodazhu tovariv: Videnska konventsiia OON vid 11.04.1980 roku [On contracts of international purchase and sale of goods: UN Vienna Convention of April 11, 1980]. (n.d.). http://zakon2.rada.gov.ua. Retrieved from http://zakon2.rada.gov.ua/ laws/show/995_003. [in Ukrainian].

Tryhubovych, N.V. (1999). Avtonomyia voly v mezhdunarodnom chastnom prave [Autonomy of the will in international private law: aref. diss. candidate of science]. Extended abstract of candidate's thesis. Saratov: Saratovskaia hosudarstvennaia akademyia prava. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru