Вплив підстави виникнення міжнародної юрисдикції на механізм стягнення сімейного утримання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Вплив підстави виникнення міжнародної юрисдикції на механізм стягнення сімейного утримання

Ірина Андріївна Діковська, доктор юридичних наук, професор

Резюме

Діковська І.А. Вплив підстави виникнення міжнародної юрисдикції на механізм стягнення сімейного утримання.

У статті пояснюється, як підстава для визначення міжнародної юрисдикції впливає на механізм стягнення сімейного утримання (аліментів). Визначено, що в окремих випадках рішення суду держави, у якій проживає кредитор, неможливо визнати і виконати на підставі Конвенції про міжнародне стягнення аліментів на дітей та інших видів сімейного утримання від 23 листопада 2007 р. Натомість можна використати інший механізм, передбачений цією Конвенцією: звернутися із заявою про винесення нового рішення у запитуваній державі через центральний орган держави, де проживає заявник. При цьому вже існуюче рішення, хоча і не визнається у запитуваній державі, але сприймається як таке, що встановлює право дитини на утримання.

Ключові слова: Конвенція про міжнародне стягнення аліментів на дітей та інших видів сімейного утримання від 23 листопада 2007 р., аліменти, міжнародна юрисдикція у сімейних справах, визнання і виконання рішень про стягнення аліментів, механізми реалізації рішень про сімейне утримання, договори про правову допомогу, Закон України «Про міжнародне приватне право».

Резюме

Диковская И.А. Влияние основания возникновения международной юрисдикции на механизм взыскания семейного содержания.

В статье объясняется, как основание для определения международной юрисдикции влияет на механизм взыскания семейного содержания (алиментов). Определено, что в отдельных случаях решение суда государства, в котором проживает кредитор, нельзя признать и исполнить на основании Конвенции о международном взыскании алиментов на детей и других видов семейного содержания от 23 ноября 2007 г. Однако можно использовать другой механизм, предусмотренный настоящей Конвенцией: обратиться с заявлением о вынесении нового решения в запрашиваемом государстве через центральный орган государства, в котором проживает заявитель. При этом уже существующее решение, хотя и не признается в запрашиваемом государстве, но воспринимается как такое, что устанавливает право ребенка на содержание.

Ключевые слова: Конвенция о международном взыскании алиментов на детей и других видов семейного содержания от 23 ноября 2007 г., алименты, международная юрисдикция по семейным делам, признание и исполнение решений о взыскании алиментов, механизмы реализации решений о семейном содержании, договоры о правовой помощи, Закон Украины «О международном частном праве».

Summary

Iryna Dikovska. The Impact of the Ground for International Jurisdiction on the Mechanism of Recovery of Family Maintenance.

The paper reveals the grounds for international jurisdiction in family maintenance matters under international treaties and the Law of Ukraine “On Private International Law” and explains how the ground for international jurisdiction influences on the mechanism of recovery of family maintenance. It was concluded that under a number of bilateral treaties of Ukraine the jurisdiction in family maintenance matters is granted to the courts of the state where a creditor has his (her) residence. The Law of Ukraine “On Private International Law” stipulates several criteria for granting the jurisdiction in family maintenance matters to Ukrainian courts. Among them are: the choice of Ukrainian courts; the residence of claimant or respondent in Ukraine. However, the decisions of courts, who obtained jurisdiction as the courts of the state where the creditor has his habitual residence or as the courts which were chosen under the choice of court agreement cannot be recognized and enforced in some states because of the reservations to the Convention of 23 November 2007 on the International Recovery of Child Support and Other Forms of Family Maintenance they have made. It was explained that in this case another mechanism, provided by the Convention can be used. It is possible to apply for establishment of a decision in the state where the decision should be recognized and enforced as provided by article 10 (1) (d) of the Convention. Although the existing decision is not recognized as a document which gives an opportunity for enforcement in this case, however, it is recognized as a document which establishes the right of a child for maintenance. This mechanism cannot be used for a spouse maintenance. However, it is possible to apply to the competent body of the requested state for obtaining a spouse maintenance. It was concluded that a decision rendered by a court, whose jurisdiction arose on the ground which is not provided by the Convention can be brought to life through the mechanism of recognition and enforcement if there is another international document which stipulates such recognition and enforcement. Alternatively, in this situation an application provided by article 10 (1) (d) of the Convention can be employed.

Key words: Convention of 23 November 2007 on the International Recovery of Child Support and Other Forms of Family Maintenance, maintenance, international jurisdiction on family matters, recognition and enforcement of decisions regarding recovery of maintenance, mechanisms of implementation of decisions regarding recovery of maintenance, legal assistance agreements, Law of Ukraine on Private International Law.

Вступ

Постановка проблеми. Одним із міжнародних договорів, які регулюють механізми міжнародного стягнення сімейного утримання, і у яких бере участь Україна, є Конвенція про міжнародне стягнення аліментів на дітей та інших видів сімейного утримання від 23 листопада 2007 р. (далі - Гаазька конвенція 2007 або Конвенція). Зазначимо, що на момент написання цієї статті Конвенція також вступила в силу для Албанії, Австрії, Білорусі, Бельгії, Боснії та Герцеговини, Бразилії, Болгарії, Хорватії, Кіпру, Чеської Республіки, Естонії, Фінляндії, Франції, Німеччини, Греції, Гаяни, Гондурасу, Угорщини, Ірландії, Італії, Казахстану, Латвії, Литви, Люксембургу, Мальти, Чорногорії, Нідерландів, Нікарагуа, Норвегії, Польщі, Португалії, Румунії, Сербії, Словаччини, Словенії, Іспанії, Швеції, Туреччини, Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії, США¹. Для досягнення мети Конвенції, визначеної у ст. 1, її ст. 10 передбачає можливість подачі певних заяв особою, яка має право на сімейне утримання через певний орган тієї Договірної держави, де вона проживає, до певного органу Договірної держави, з якої має виконуватися зобов'язання з утримання. (В Україні таким органом є Міністерство юстиції згідно з п. 7 Інструкції про виконання в Україні Конвенції про міжнародне стягнення аліментів на дітей та інших видів сімейного утримання, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 15 вересня 2017 р. № 2904/5 (далі - Інструкція). Першою із заяв, згаданих у ст. 10 (1) (а) Конвенції, є заява про «визнання або визнання та виконання рішення». Тобто, якщо, наприклад, український суд виніс рішення про стягнення на неповнолітню дитину, яке потрібно виконати у іншій Договірній державі Конвенції, це визнання і виконання може відбуватися на підставі процедур, передбачених Конвенцією (хоча її ст. 32 зазначає про те, що саме виконання відбувається відповідно до права запитуваної держави, але при цьому все-таки встановлює деякі принципи такого виконання). При цьому ст. 20 (1) Конвенції встановлює підстави для визнання і виконання рішень, які по суті є підставами для визначення міжнародної юрисдикції. Водночас ст. 20 (2) Конвенції встановлює можливість для кожної Договірної держави зробити застереження про те, що вона не визнаватиме на своїй території рішень, якщо юрисдикція судів, які їх винесли, виникла з окремих підстав для визначення міжнародної юрисдикції. Крім того, зі змісту ст. 20 (1) (е) Конвенції випливає, що виникнення юрисдикції на підставі угоди сторін у справі про утримання дитини не є підставою для визнання і виконання рішення. Між тим, в українського суду може виникати юрисдикція на цій підставі в силу ст. 76 (1) (1) Закону України «Про міжнародне приватне право» від 23 червня 2005 р. № 2709 (далі - ЗУ «Про МПрП»). Звідси виникає питання: який механізм стягнення сімейного утримання за рішенням суду однієї Договірної держави на території іншої Договірної держави Конвенції, якщо юрисдикція суду виникла з підстави 1) щодо якої Договірна держава зробила застереження про те, що не визнаватиме і не виконуватиме рішень, які винесені судом, чия юрисдикція виникла з такої підстави 2) яка не згадана у Конвенції серед умов для визнання і виконання рішень?

Аналіз останніх досліджень і публікацій. В останні роки в українській доктрині міжнародного приватного права з'явилися ґрунтовні дослідження різних аспектів правового регулювання міжнародних сімейних відносин. У цьому ключі варто згадати праці Г.О. Гаро щодо визнання та виконання іноземних судових рішень у сімейних справах на території України²,³; В.Я. Калакури - щодо колізійного регулювання сімейних відносин⁴; комплексне дослідження Ю.В. Черняк різних питань міжнародного цивільного процесу у сімейних спорах на рівні докторської дисертації⁵. Водночас питання залежності механізму стягнення сімейного утримання від підстави виникнення міжнародної юрисдикції у сімейній справі за Гаазькою конвенцією 2007 р. в українській доктрині міжнародного приватного права не розглядалися.

Відтак, метою цієї статті є визначення особливостей механізму стягнення сімейного утримання на підставі Гаазької конвенції 2007 р. залежно від підстави виникнення міжнародної юрисдикції. Беручи до уваги те, що ст. 2 Конвенції поширює сферу її дії на зобов'язання з утримання між батьками і дитиною, на визнання і виконання або виконання рішень про утримання одного з подружжя, коли питання про це ставиться разом із питанням про утримання дитини, а також просто утримання одного з подружжя (щоправда, до останнього певні розділи Конвенції не застосовуються), спочатку ми будемо аналізувати підстави для виникнення міжнародної юрисдикції у справах про стягнення утримання на дитину та одного з подружжя.

Виклад основного матеріалу

Міжнародна юрисдикція у справах про стягнення утримання (аліментів) на дитину чи іншого з подружжя регулюється на двох рівнях - рівні міжнародних договорів та ЗУ «Про МПрП» (за відсутності відповідних норм у міжнародних договорах). Норми, які визначають міжнародну юрисдикцію у справах про стягнення аліментів, містяться, зокрема, у договорах про правову допомогу. Так, наприклад, відповідно до ст. 28 (3) Договору Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах, укладеного 24 травня 1993 р. (далі - Договір з Польщею) у справах щодо аліментних обов'язків батьків щодо дітей «компетентними є органи тієї Договірної Сторони, громадянином якої є дитина, а також органи тієї Договірної Сторони, на території якої дитина має місце проживання». Стаття 34 (2) Договору між Україною та Чеською Республікою про правову допомогу в цивільних справах, укладеного 28 травня 2001 р. (далі - Договір з Чехією) передбачає, що у справах, предметом розгляду яких є обов'язок утримання батьками дітей, «компетентними є суд тієї Договірної Сторони, на території якої проживає особа, що має право на утримання». Стаття 28 (3) Договору між Україною та Румунією про правову допомогу та правові відносини в цивільних справах, укладеного 30 січня 2002 р. (далі - Договір з Румунією), надає юрисдикцію установам юстиції «тієї Договірної Сторони, законодавство якої визначає правовідносини при дотриманні інтересів дитини». Стаття 28 (3) Договору між Україною і Республікою Молдова про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах, укладеного 13 грудня 1993 р. (далі - Договір з Молдовою), надає юрисдикцію вирішувати справи щодо аліментних обов'язків батьків органам тієї Договірної Сторони, громадянином якої є дитина. У справах про утримання одного з подружжя юрисдикцію має суд «тієї Договірної Сторони, на території якої має місце проживання особа, яка порушує клопотання про стягнення аліментів» (ст. 29 (2) Договору з Польщею; ст. 29 (2) Договору з Молдовою) або «Договірної Сторони, на території якої проживає особа, яка заявляє позов про таке утримання» (ст. 35 (2) Договору з Чехією).

В основу норм, що визначають міжнародну юрисдикцію щодо сплати аліментів на дитину у договорах про правову допомогу з Прибалтійськими державами, а також з Грузією⁶, покладено принцип синхронізації між застосовуваним правом та міжнародною юрисдикцією. Тобто, спочатку ці договори визначають право, застосовуване до правовідносин між батьками та дітьми, а потім надають юрисдикцію у відповідних справах «судам тієї Договірної сторони, закони якої повинні застосовуватися у таких випадках» (див. ст. 28 Договору між Україною і Литовською Республікою про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, укладений 7 липня 1993 р. (далі - Договір з Литвою); ст. 27 Договору між Україною та Латвійською Республікою про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних, трудових та кримінальних справах, укладеного 23 травня 1995 р. (далі - Договір з Латвією); ст. 28 Договору між Україною та Естонською Республікою про правову допомогу та правові відносини у цивільних та кримінальних справах, укладеного 15 лютого 1995 р. (далі - Договір з Естонією); ст. 28 Договору між Україною та Республікою Грузія про правову допомогу та правові відносини у цивільних та кримінальних справах, укладеного 9 січня 1995 р. (далі - Договір з Грузією). Крім того, юрисдикцію можуть отримувати суди Договірної Сторони, на території якої проживають позивач і відповідач (ст. 28 (6) Договору з Литвою; ст. 28 (6) Договору з Естонією; ст. 27 (6) Договору з Латвією; ст. 28 (6) Договору з Грузією). При цьому, на відміну від Договору з Польщею, договори про правову допомогу з Прибалтійськими республіками та з Грузією містять правила lis alibi pendens (див. ст. 21 (3) Договору з Литвою; ст. 20 (4) Договору з Латвією; ст. 21 (3) Договору з Естонією; ст. 21 (3) Договору з Грузією).

Стаття 17 Угоди між Україною та Республікою Кіпр про правову допомогу в цивільних справах, укладена 6 вересня 2004 р. (далі - Угода з Кіпром), встановлює декілька правил альтернативної юрисдикції. Серед них є норма, яка стосується справ саме щодо аліментних зобов'язань (ст. 17 (1) (g), але в цілому ст. 17 сформульована таким чином, що питання про те, чи слід визначати юрисдикцію щодо розгляду справ про стягнення аліментів на підставі виключно цієї норми, чи її можна визначати й на підставі інших норм цієї статті, може бути спірним. Справа в тому, що ст. 17 Угоди з Кіпром передбачає, що наявність хоча б однієї із умов, перерахованих у ній, надає юрисдикцію суду відповідної Договірної Сторони. Стаття 17 (1) (а) цієї Угоди передбачає, що юрисдикцію отримує суд тієї Договірної Сторони, на території якої відповідач проживав постійно на момент початку провадження у справі. В принципі ст. 17 (1) (g) цієї Угоди, що, як зазначалося, визначає юрисдикцію у справах щодо аліментних зобов'язань, є аналогічною за змістом, оскільки надає юрисдикцію суду тієї Договірної Сторони, на території якої боржник постійно проживає.

Разом із тим, ст. 17 (1) (с) Угоди з Кіпром встановлює й інше правило для визначення міжнародної юрисдикції, застосування якого може призвести до того, що юрисдикцію отримає не суд Договірної Сторони, на території якої відповідач (боржник) постійно проживає, а суд іншої Договірної Сторони. Так, зокрема, норма ст. 17 (1) (с) Угоди з Кіпром надає юрисдикцію суду тієї Договірної Сторони, про прийнятність якої відповідач прямо висловився. Тобто, якщо відповідач прямо висловиться про прийнятність юрисдикції суду не тієї Держави Сторони, у якій він постійно проживає, а іншої Держави Сторони, суд останньої отримує юрисдикцію. На наш погляд, формулювання ст. 17 Угоди з Кіпром дозволяють визначати юрисдикцію у справах про стягнення аліментів, як на підставі ст. 17 (1) ^), так і на підставі ст. 17 (1) (с) цієї Угоди.

З аналізу ЗУ «Про МПрП» випливає, що український суд може отримати юрисдикцію на вирішення справи про сімейне утримання, якщо сторони справи уклали угоду про вибір судів України (ст. 76 (1) (1)); якщо відповідач має місце проживання чи майно в Україні (ст. 76 (1) (2); якщо позивач має місце проживання в Україні (ст. 76 (1) (4) ЗУ «Про МПрП»). У справах про стягнення аліментів на дитину підсудність судам України буде виключною, якщо батько чи мати, які є боржниками у зобов'язанні з утримання, та дитина мають місце проживання в Україні (ст. 77 (1) (2) ЗУ «Про МПрП»).

Тобто, деякі договори про правову допомогу та ЗУ «Про МПрП» надають міжнародну юрисдикцію у справах про стягнення сімейного утримання, серед іншого, судам тієї держави, де проживає особа, яка має право на утримання, тобто, кредитор у зобов'язанні з утримання. ЗУ «Про МПрП» допускає виникнення юрисдикції українського на підставі угоди сторін.

Зв'язок між підставами для виникнення міжнародної юрисдикції та підставами для визнання і виконання рішень за Гаазькою конвенцією 2007 р. Застереження до Конвенції.

Стаття 20 Гаазької конвенції 2007 р. визнає деякі підстави для виникнення міжнародної юрисдикції підставами для визнання та виконання рішень. Серед них, зокрема, є наступні: «кредитор мав звичайне місце проживання в державі походження на момент, коли провадження було розпочато» (ст. 20 (1) (с) Конвенції; «за винятком спорів щодо зобов'язань про утримання стосовно дітей, існує письмова угода між сторонами про юрисдикцію» (ст. 20 (1) (е) Конвенції). Тобто, Гаазька конвенція 2007 р. визнає підстави виникнення міжнародної юрисдикції за місцем проживання кредитора чи на підставі угоди сторін підставами для визнання і виконання рішень.

Разом із тим будь-яка Договірна держава може скористатися можливістю зробити застереження, передбачене ст. 20 (2) цієї Конвенції, і не визнавати рішень, які винесені з деяких підстав, перерахованих у ст. 20 (1) Конвенції (у т.ч. ст. 20 (1) (с) та ст. 20 (1) (е) Конвенції).

Так, наприклад, США зробили застереження про те, що не визнаватимуть рішення, якщо юрисдикція суду, який його виніс, виникла з підстав, згаданих у п.п. 1 (с), 1(е) та 1 (ї) ст. 20 цієї Конвенції. Це означає, що США не визнаватимуть рішень, якщо юрисдикція суду виникла на тій підставі, що: кредитор постійно проживав у державі винесення рішення на момент початку провадження у справі (ст. 20 (1) (с); суд отримав юрисдикцію у справі щодо особистого статусу чи батьківської відповідальності, за винятком випадків, коли така юрисдикція виникла на підставі громадянства однієї зі сторін (ст. 20 (1) (ї). Крім того, США не визнають рішень, якщо юрисдикція суду виникла на підставі письмової угоди сторін (ст. 20 (1) (е)⁷. Ці застереження викликані тим, що на підставі права США суд не може отримати юрисдикцію у справах про сімейне утримання з цих підстав. Так, наприклад, визначення юрисдикції за місцем проживання кредитора не могло бути визнаним через те, що у США вимагається наявність хоча б мінімального зв'язку між боржником та судом для виникнення юрисдикції суду у справі щодо стягнення аліментів⁸.

Бразилія зробила застереження про те, що не визнаватиме і не виконуватиме рішень, які винесені судом, юрисдикція якого виникла на підставі письмової угоди сторін у справі, що стосується утримання дітей, недієздатних дорослих, людей похилого віку, як вони визначаються згідно із законодавством Бразилії⁹. На перший погляд, таке застереження визнається дивним, адже ст. 20 (1) (е) Гаазької конвенції 2007 р. сформульована наступним чином: «рішення, винесене в одній Договірній державі ... визнається та виконується в інших Договірних державах, якщо існує письмова угода між сторонами про юрисдикцію, за винятком спорів щодо зобов'язань про утримання стосовно дітей».

Тобто, Гаазька конвенція 2007 р. і без подібного застереження не вважає юрисдикцію у справі про утримання дітей, яка виникла на підставі угоди сторін, підставою для визнання і виконання рішення. Думається, що Бразилія зробила таке застереження з двох причин. По-перше, для розширення кола справ, у яких рішення не будуть визнаватися і виконуватися, якщо юрисдикція суду у них виникла на підставі угоди сторін. Завдяки застереженню Бразилія не визнає рішень, винесених судом, юрисдикція якого виникла на підставі угоди сторін, не лише у справах про утримання дітей, а й інших категорій осіб. Крім того, не зважаючи на ст. 20 (1) (е) Гаазької конвенції 2007 р., рішення у справах про утримання дітей, винесені судом, юрисдикція якого виникла на підставі угоди сторін, можуть визнаватися і виконуватися, якщо між запитуючою і запитуваною державами існує договір, який передбачає можливість визнання і виконання таких рішень. Такий висновок випливає із правила про «найбільш ефективну норму», передбаченого ст. 52 (1) (а) Гаазької конвенції 2007 р. Тому, вважаємо, що друга причина застереження Бразилії - підкреслити, що у цій країні рішення у справах про утримання дітей, винесені судом юрисдикція якого виникла на підставі угоди сторін, однозначно не будуть визнаватися.

Але чи означає неможливість визнання і виконання рішення українського суду у США (якщо, наприклад, він отримав юрисдикцію як суд держави, де позивач має місце проживання) чи у Бразилії (якщо український суд отримав юрисдикцію на підставі угоди сторін) те, що особи, на користь яких винесене рішення про утримання, не мають можливості його отримати у США чи Бразилії?

Пункт 1 (4) Розділу ІІІ Інструкції зазначає, що у разі неможливості визнати та виконати іноземне рішення у зв'язку із недостатністю підстав для визнання, передбачених Конвенцією, або через застереження, вчинене запитуваною державою, передбачає можливість подачі заяви про вирішення питання про стягнення аліментів у запитуваній Державі.

Автори Практичного посібника з Гаазької конвенції 2007 р. надають дещо суперечливі рекомендації у такій ситуації. Так, спочатку вони зазначають, що у заявника є два можливих варіанти поведінки. По-перше, все-таки звернутися за визнанням та виконанням рішення. Це обґрунтовується тим, що в силу ст. 20 (4) Гаазької конвенції 2007 р. «договірна держава, якщо визнання рішення є неможливим у зв'язку із застереженням відповідно до пункту 2 та якщо боржник звичайно проживає в такій державі, уживає всіх належних заходів для прийняття рішення на користь кредитора». Це положення розуміється як таке, яке зобов'язує запитувану державу вживати усіх необхідних заходів для прийняття нового рішення¹⁰. Якщо йдеться про стягнення аліментів на дитину віком до 18 років, то діє правило ст. 20 (5) Гаазької конвенції 2007 р., згідно з яким «рішення на користь дитини віком до 18 років, яке не може бути визнано та виконано тільки через застереження стосовно підпунктів «с», «е» або «5> пункту 1, приймається як встановлення права такої дитини на утримання в запитуваній державі». Однак у цьому разі від заявника можуть вимагатися додаткова інформація чи документи, без надання яких нове рішення про утримання у запитуваній державі не буде прийняте¹¹. Водночас далі автори Практичного посібника зазначають, що у ситуації, коли держава зробила застереження про те, що не визнаватиме рішень, які винесені судами, юрисдикція яких виникає з певних підстав, або якщо юрисдикція суду виникла з підстави, не згаданої у ст. 20 Гаазької конвенції 2007 р., запитувана держава не може визнавати рішення¹².

Другий варіант полягає у тому, щоб звертатися одразу за винесенням нового рішення у запитуваній державі. Другий спосіб вважається більш швидким¹³. При зверненні за винесенням нового рішення у зв'язку із неможливістю визнання і виконання рішення, викликану застереженням стосовно ст. 20 (1) (с) (е) (ї) Гаазької конвенції 2007 р., заявник має право на отримання безоплатної правової допомоги в силу ст. 15 Гаазької конвенції 2007 р.¹⁴ Важливим є те, що при винесені нового рішення у такій ситуації не потрібно встановлювати право дитини на утримання, оскільки існуюче рішення повинно прийматися у запитуваній державі як таке, яке встановлює право дитини на утримання у запитуваній державі в силу ст. 20 (5) Гаазької конвенції 2007 р.¹⁵ Водночас від кредитора може вимагатися інформація і документи, наприклад, про те, що витрати на дитину відповідають розміру визначених аліментів¹⁶.

На наш погляд, не зважаючи на те, що Практичний посібник з Гаазької конвенції згадує два варіанти поведінки у ситуації, коли держава зробила застереження про те, що не визнаватиме рішень, якщо юрисдикція суду виникла з певних підстав, насправді у такому разі існує лише один варіант поведінки: звертатися за винесенням нового рішення у запитуваній державі через центральний орган держави, де проживає заявник. Крім того зазвичай завжди є можливість прямо звернутися до компетентних органів держави, у якій потрібно отримати аліменти. сімейний утримання гаазький аліменти

Разом із тим ст. 20 (5) Гаазької конвенції 2007 р. стосується лише дітей віком до 18 років¹⁷, а друге речення ст. 20 (4) цієї Конвенції прямо зазначає про те, що правило про вжиття усіх належних заходів для прийняття нового рішення на користь кредитора у зв'язку із неможливістю виконання існуючого рішення через застереження, вчинене державою, у якій запитується виконання, не стосується рішень про утримання одного з подружжя. (Друге речення ст. 20 (4) Конвенції виключає застосування правила про вжиття всіх належних заходів «до позовів стосовно утримання, зазначених у підпункті «Ь» пункту 1 статті 2», який поширює сферу дії Конвенції на «визнання та виконання або виконання рішення про утримання одного з подружжя, коли заяву зроблено разом з вимогою про утримання, що виникають з відносин між батьками та дитиною, стосовно особи віком до 21 року». Разом із тим, ст. 2 (1) (с) Гаазької конвенції 2007 р. поширює сферу її дії на «утримання одного з подружжя, за винятком розділів II й III». Тобто, до вимоги про утримання одного з подружжя, поданої окремо від вимоги про дитяче утримання, не застосовуються положення про адміністративне співробітництво (розділ ІІ Конвенції) та заяви через центральні органи (розділ ІІІ Конвенції). Тому, виключати застосування правила про вжиття всіх належних заходів до позовів стосовно утримання, зазначених у підпункті «с» п. 1 ст. 2, не було потреби). Відтак, кредитор, який бажає отримати подружнє утримання, повинен зробити прямий запит до компетентного органу запитуваної держави¹⁸.

Що ж стосується ситуації, коли потрібно визнати і виконати рішення, винесене судом, юрисдикція якого виникла з підстави, не передбаченої ст. 20 Конвенції, на наш погляд, за певних обставин таке рішення може бути визнане і виконане. Такий висновок випливає зі ст. 52 (1) (а) Гаазької конвенції 2007, яка містить правило найбільш ефективної норми і передбачає, що «ця Конвенція не заважає застосуванню угоди, домовленості або іншого міжнародного документа, чинного у відносинах між запитуючою державою та запитуваною державою, або домовленості про взаємність, чинної в запитуваній державі, яка передбачає ширші підстави для визнання рішень про утримання без обмеження пункту «6> статті 22 Конвенції». Тобто, якщо, наприклад, у справі про стягнення утримання на дітей у суду виникла юрисдикція на підставі угоди сторін, а ст. 20 (1) (е) Конвенції не визнає виникнення юрисдикції на цій підставі саме у справах про утримання дітей, проте існує міжнародний договір між державою винесення рішення та державою, де запитується визнання і виконання рішення, який передбачає можливість визнання і виконання рішень у справах про утримання дітей на судом, юрисдикція якого виникла на підставі угоди сторін, рішення може визватися і виконуватися. Однак механізм визнання і виконання такого рішення буде визначатися не Гаазькою конвенцією 2007 р., а відповідним міжнародним договором чи внутрішнім законодавством держави, де запитується визнання та виконання.

Висновки

Міжнародні договори України та ЗУ «Про МПрП» встановлюють правила визначення міжнародної юрисдикції у справах про стягнення різних видів сімейного утримання. Юрисдикцію у справі про стягнення сімейного утримання (аліментів) може отримати серед інших суд тієї держави, де має місце проживання особа, яка має право на утримання (кредитор). За ЗУ «Про МПрП» суд може отримувати юрисдикцію у таких справах у тому числі, якщо наявна угода сторін про вибір українського суду. В окремих державах рішення, винесені судами, юрисдикція у яких виникла із згаданих підстав, не можна буде втілити в життя через механізм визнання і виконання рішення. Це пов'язано із тим, що вони зробили певні застереження до Гаазької конвенції 2007 р. Водночас це не означає, що аліменти не можна буде отримати. Якщо йдеться про аліменти на дитину, можна використати інший механізм, передбачений Гаазькою конвенцією 2007 р.: звернутися із заявою про винесення нового рішення у запитуваній державі через центральний орган держави, де проживає заявник. При цьому вже існуюче рішення, хоча і не визнається у запитуваній державі, але сприймається як таке, що встановлює право дитини на утримання. Даний механізм не можливо використати для отримання аліментів на одного із подружжя. Проте отримання подружнього утримання можливе через прямий запит до компетентного органу запитуваної держави.

Рішення, винесене судом, юрисдикція якого виникла з підстави, не передбаченої ст. 20 Гаазької конвенції 2007 р., в окремих випадках можна реалізувати через механізм визнання і виконання. Зокрема, тоді, коли визнання і виконання такого рішення можливе на підставі іншого міжнародного документа. Крім того, у такій ситуації можна використати механізм подачі заяви про винесення нового рішення у запитуваній державі через центральний орган держави, де проживає заявник, передбачений Гаазькою конвенцією 2007 р.

Література

1. Convention of 23 November 2007 on the International Recovery of Child Support and Other Forms of Family Maintenance. Status table. URL: https://www.hcch.net/en/instruments/conventions/status-table/?cid=131.

2. Гаро Г.О. Визнання та виконання іноземних суцових рішень у сімейних справах та території України та Німеччини (частина перша: загальні положення визнання та виконання рішень). Часопис Київського університету права. 2016. № 2. С. 163-166.

3. Гаро Г.О. Визнання та виконання іноземних суцових рішень у сімейних справах та території України та Німеччини (частина друга: визнання та виконання рішень у сімейних справах). Часопис Київського університету права. 2016. № 3. С. 378-382.

4. Калакура В.Я. Міжнародне сімейне право: принципи та особливості колізійного і уніфікаційного регулювання. Київ: Правова єдність: Алерта, 2017. С. 433.

5. Черняк Ю.В. Уніфікація норм міжнародного цивільного процесу: проблемні питання теорії і судової практики вирішення сімейних спорів: дис. ... д-ра юрид. наук: 12.00.03. Київ, 2019. 442 с.

6. Ці договори не використовують термін «сплата аліментів» чи «зобов'язання з утримання». Їх статті визначають застосовуване право та юрисдикцію у справах про правовідносини між батьками та дітьми. Зрозуміло, що «правовідносини між батьками та дітьми» охоплюють серед іншого правовідносини зі сплати аліментів.

7. Declaration/reservation/notification. URL: https://www.hcch.net/en/instruments/conventions/status-table/notifications/?csid= 1016&disp=resdn

8. Hague Child Support Convention: Judicial Guide, May, 2018, Administration for Children and Families Office of Child Support Enforcement. Р. 6.

9. Declaration/reservation/notification. URL: https://www.hcch.net/en/instraments/conventions/status-table/notifications/?csid= 1377&disp=resdn

10. Practical Handbook for Caseworkers under the 2007 Hague Child Support Convention, Hague Conference on Private International Law 2013. Р. 86.

11. Там само.

12. Там само. С. 138.

13. Там само.

14. Там само. С. 136.

15. Там само. С. 139.

16. Там само.

17. Водночас, в силу ст. 63 Конвенції кожна Договірна держава може зробити заяву про те, що вона буде поширювати застосування положень про визнання і виконання, у т.ч. ст. 20 (5) і на інших осіб, наприклад, повнолітніх непрацездатних дітей чи непрацездатних батьків. Тобто, для того, щоб перевірити коло осіб, на яких поширюється ст. 20 (5) Конвенції, потрібно перевірити, які заяви до Конвенції зробила запитувана Держава.

18. Practical Handbook for Caseworkers under the 2007 Hague Child Support Convention, Hague Conference on Private International Law 2013. Р. 138.

Размещено на Allbest.ru