Конституційне закріплення форми української держави

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

З навчальної дисципліни “ Конституційне право ” з теми №14

“Конституційне закріплення форми української держави ”

Курсант 115 навчальної групи

Демченко В.С.

Київ-2022



ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ФОРМА ДЕРЖАВИ: ПОНЯТТЯ ТА ХАРАКТЕРИСТИКА СТРУКТУРНИХ ЕЛЕМЕНТІВ

1.1 Поняття форми держави

1.2 Форма державного правління: поняття та види

1.3 Форма державного устрою: поняття та види

1.4 Форма державного режиму: поняття та види

РОЗДІЛ 2. ФОРМА УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

2.1 Форма правління в Україні відповідно до Конституції

2.2 Конституційне закріплення форми державного устрою в Україні

2.3 Форма вітчизняного державного режиму

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ



ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Кожна держава повинна бути організована, побудована і сформована певним чином, як і будь-яке інше соціальне утворення, і має здійснювати владу певним способом і методом. У сучасній теорії держави категорія «форми держави» є одним із найважливіших понять. Розглядаючи державу як складне соціальне явище, необхідно знайти поняття для розуміння основних характеристик держави та основних способів здійснення державної влади.

Це поняття є категорією «державна форма». Винахідливість тієї чи іншої державної форми в будь-який історичний період значною мірою залежить від зрілості суспільства і державного життя, завдань і цілей, які ставить перед собою держава. Інакше кажучи, категорія форми держави безпосередньо залежить від її змісту і визначається ним.

Метою дослідження є з'ясування понять і видів державних форм. Відповідно до цієї мети завданнями дослідження є: Дайте визначення поняття державна форма: форма правління, форма правління, форма державного (політичного) режиму; аналіз символів у вигляді станів; Охарактеризуйте особливості здійснення державної влади державами з певними формами правління, державними інститутами, державним (політичним) режимом. Предметом вивчення курсової роботи є форма держави як спосіб існування та функціонування держави.

Об'єктом дослідження виступають науково обґрунтовані теоретичні підходи стосовно форм держави, а також правові основи функціонування держав з відповідними формами державного правління, державного устрою, державного (політичного) режиму. Нормативну основу дослідження склала Конституція України. Вступ містить визначення актуальності теми дослідження, мету та об'єкт дослідження. В першому розділі розглянуто поняття та характеристику структурних елементів, форми держави. Другий розділ присвячений формі української держави. У висновку висвітлено основні положення з теми курсової роботи, одержані в результаті проведеного дослідження.



РОЗДІЛ 1. ФОРМА ДЕРЖАВИ: ПОНЯТТЯ ТА ХАРАКТЕРИСТИКА СТРУКТУРНИХ ЕЛЕМЕНТІВ

1.1 Поняття форми держави

Форма держави є однією з основних категорій, що її характеризують. Форма дає зміст і сутність існування держави. Країни мають свою історію. Ще в Стародавній Греції та Римі філософи і Юристи висловили свою думку щодо розуміння державних форм. так, Платон поділяє держави за формою, виходячи з того, хто усвідомлює уряд. Він виділив п'ять форм правління: дворянство-

Найкраще справедливе правило, Тімо - найсправедливіше правило

Могутні воїни, олігархія - правління найбагатших членів суспільства, демократія - влада народу, тиранія - влада Персона. Він вказує на можливість поступового зростання від однієї форми до іншої.

Аристотель поділяє форму держави за двома ознаками: Кількість правитель (один, кілька, багато); на користь якого правило. Остання функція - розділити стан на правильні критерії - монархія, аристократія та політика, де уряд служить інтересам

Усім членам суспільства, причому неправильним - тиранії, олігархії і демократії, влада йде на користь правителю. [1, c.104.]

Цицерон бачив критерії розрізнення державних форм

і воля тих, хто керує країною. За цим критерієм він поділяється на три простих

Форми правління: царський режим - монархія, влада оптимістів - влада дворянства і народу - демократія. Однак, на думку Цицерона, ці форми, не найкращі. Він вважав гібридною формою ідеальної форми держави, об'єднання позитивних характеристик всіх простих форм правління.

У XVIII ст. при аналізі форм держави Ш.Л. Монтеск'є звертав увагу на різницю методів здійснення державної влади в умовах різних її форм. На цій основі він визначав такі форми держави: республіку, в якій організацію і здійснення державної влади визначають такі якості, як доброчесність і рівність, монархію, де основою влади є гідність, та деспотію, де основою влади виступає страх. Ж. Ж. Руссо розглядав форму держави як структурну організацію вищих державних органів. Він виділяв такі форми держави: монархію - влада здійснюється однією особою, аристократію - влада здійснюється невеликою групою найбагатших осіб, демократію - влада здійснюється усіма членами суспільства. [1, с.105.].

Надалі вихідною точкою науки є те, що форма - це спосіб буття в самій державі, відображення змісту діяльності держави, самого себе. Зроблено висновки щодо теоретичної та практичної значущості проблеми державної форми. Організація та здійснення державної влади, взаємодія між суб'єктами залежить від ефективності державного управління, стабільності держави, стан правопорядку. Форма держави дуже важлива політично, економічно, соціально та ідеологічно аспект.

Юридична наука виробила загальну конструкцію, втілену у такій складній концепції державної форми. Він включає три основні аспекти:

Порядок створення вищих інституцій держави, їх взаємовідносини з народом (форми правління);

Методи. Територіальна організація держав, тобто певний порядок відносин між державами, центральні, регіональні та місцеві органи (уряди).

Політичні державні методи та прийоми влада (політична система).

Відповідно форма держави складається з трьох головних елементів: форми правління, форми державного устрою та форми політичного режиму, що характеризують систему взятих в єдності способів організації державної влади, територіального устрою і методів та способів здійснення влади. Уніфіковано спосіб організації державної влади, спосіб регіональної організації та спосіб здійснення влади. З цього визначення випливають ознаки, притаманні даному поняттю:

Теорія форми держави розкриває зовнішні істотні характеристики будь-якої держави, що відрізняють її від інших держав;

Елементи державної форми органічно взаємопов'язані і характеризують унікальне явище, в якому вони взаємодіють з різних точок зору.

Форма держави визначається характеристиками її власних елементів (форми правління, державного устрою і державно-правового режиму) відображають основні характеристики держави як специфічної соціальної організації на певному історичному етапі свого розвитку;

Форма держави пов'язана з її природою та призначенням. Державна форма має опосередкований вплив на розвиток демократичних засад, громадянське суспільство, легітимний соціальний державний статус тощо.

Форма держави багато в чому визначає її характер і призначення держава.

Хоча в цьому сенсі немає прямого зв'язку між формою і сутністю держави, формою держави на розвиток демократичних засад, громадянського суспільства, правової соціальної державності та ін.

На специфіку форми держави впливає велика кількість чинників. До таких чинників, що значною мірою визначають конкретну форму держави, слід віднести: політичні - ступінь розвитку суспільного та державного життя, завдання і цілі, що ставить перед собою держава, співвідношення політичних сил, які визначають внутрішню суспільно-політичну ситуацію в країні, характер діяльності владних еліт; економічні - економічний устрій держави, матеріальні умови життя суспільства, економічні зв'язки держави; ідеологічно-культурні - домінування у суспільстві певних ідеологій, культурний рівень народу, характер релігійних міркувань, історичні традиції; соціально-національні - наявність у державі різних національностей, соціальних груп і класів, які здатні впливати на розвиток форми держави; міжнародні - вплив інших країн, міжнародних організацій, міжнародного співробітництва щодо конкретної держави.



1.2 Форма державного правління: поняття та види

Форма правління - це елемент форми держави, який характеризує способи формування вищих органів державної влади, їх компетенцію, структуру, принципи взаємовідносин та ступінь участі населення в їх формуванні.[1, с.106.]. Традиційно наука розрізняє дві форми правління - монархія і республіка.

Монархія - форма правління, при якій верховна державна влада фактично або формально належить одній особі - монарху, який успадковує цю владу в більшості випадків. Монархія має такі основні характеристики: влада монарха необмежена; монарх успадковує владу через кров, тобто в межах правлячої родини (династії); монарх представляє не порядок країни, а власні права. Існують нескінченні та кінцеві монархії.

Необмежена монархія - влада монарха обмежена повноваженнями інших державних установ і законодавчими положеннями. Існує кілька видів нескінченних монархій: деспотія, в якій джерелом влади монарха є воля Бога, який сам вважався богом (рабовласницькі держави на Стародавньому Сході (Вавилон, Єгипет), Стародавній Рим в імперський період); монархи Абсолютна монархія, де індивідуум не поклоняється, а монарх належить до правлячої династії, яка отримала цю владу від Бога (Російська імперія, сучасна Саудівська Аравія), виправдовуючи таким чином свою необмежену владу.

Обмежена монархія, де повноваження монарха певною мірою обмежені положеннями закону та повноваженнями окремих державних установ. Їх тип: подвійна монархія, при якій вища державна влада поділяється на два органи: законодавча влада належить парламенту, виконавча - монарху. Ця монархія є спробою компромісу між історично застарілим класом феодалів (в особі монарха) і новим правлячим класом - буржуазією (в особі парламенту). Колись існували подвійні монархії, наприклад, у Німеччині Цезаря, Ефіопії, Ірані та деяких інших; парламентські (конституційні) монархії, де монарх зберігав лише офіційний статус глави держави і мав лише представництво. Законодавча влада належить парламенту, виконавча - уряду, а уряд складається з парламенту і несе відповідальність перед урядом. Це більшість сучасних монархій - Англія, Японія, Іспанія тощо. [2, с. 78 - 79].

Республіка - форма державного правління, за якої вищі державні органи обираються населенням або формуються загальнонаціональним представницьким органом влади. Види республік: парламентська республіка, в якій обраний народом парламент формує відповідальний перед собою уряд та всі інші вищі державні органи.[2, c. 80]. У такій республіці парламент розглядається як єдиний і повноправний представник і виразник волі народу. Тому всі інші державні інституції більш-менш відповідальні та підконтрольні йому. Парламентськими республіками є Німеччина, Італія, Індія та деякі інші. Президентська республіка, в якій президент діє з виборним парламентом, який також обирається народом і формує відповідальний уряд. Раніше президентські республіки були поширеними, але з часом їх кількість почала зменшуватися. Сьогодні ця найчистіша форма правління існує в багатьох країнах Латинської Америки та Африки. Слід пам'ятати, що той факт, що президентська посада існує в державі, не свідчить про її належність до президентської республіки. Так, у Німеччині, Італії та Індії є президенти, але ці штати є парламентськими республіками, оскільки їхні президенти обираються не громадянами, а парламентами цих держав, і тому вони повністю підзвітні їм і зазвичай мають лише представництво.

Останніми роками стали поширеними змішані (парламентсько-президентська або президентсько-парламентська) форми правління, які включали в себе певні риси як парламентської, так і президентської республік. За цієї форми правління парламент має певні повноваження щодо контролю за діяльністю у сфері формування уряду та здійснення його діяльності. За певних умов парламент має право усунути президента. Але президент має широкі повноваження щодо формування та керівництва урядом. Президент визнає право дострокового розпуску парламенту та призначення нових виборів на умовах, встановлених конституцією. До республік цього типу належать, наприклад, Франція, Португалія, Болгарія та Україна.

1.3 Форма державного устрою: поняття та види

Форма державного устрою -- це елемент форми держави, який характеризує внутрішню структуру держави, спосіб її територіального поділу, співвідношення держави як єдиного цілого з її складовими частинами, міру централізації та децентралізації державної влади. Виділяють дві форми державного устрою: просту (унітарну) і складну (федеративну, конфедеративну та ін.).

Унітарна держава -- це цілісна держава, частиною якої є лише адміністративно-територіальне утворення без ознак суверенітету. Ці суб'єкти не мають власної законодавчої та судової систем, а виконавча влада або безпосередньо підпорядкована центральному уряду, або має подвійне підпорядкування - «центр» і місцевий представницький орган.

Унітарними формами є, як правило, невеликі держави (оскільки невеликими територіями легко управляти звичайними адміністративними методами), монолітні держави (через невикористання права кожного на самовизначення та незалежну державність) і монархічні держави. з традиційними мовами). Таких як Республіка Польща, Італія, Японія тощо. Крім того, єдина форма правління характерна для будь-якого федерального утворення держави-члена. Тому будь-яка республіка в складі Російської Федерації є одно-урядовою державою.

З точки зору організації публічної влади єдину державу можна поділити на децентралізовану та централізовану. У децентралізованій унітарній державі існує конституційний розподіл влади між центральним урядом і територіальними одиницями вищого рівня. Це наближає їх до федеральних земель. На відміну від централізованих штатів, вони (централізовані штати) є державами, які взагалі не мають місцевої автономії, а функції місцевого самоврядування виконують лише керівники, призначені «зверху вниз». Ці країни мають чітко авторитарні політичні системи. У деяких тропічних африканських країнах вожді племен відіграють важливу роль у здійсненні влади на місцях. Проте зараз рітко можна знайти штати без виборного органу. Однак у країнах з однопартійною системою офіційна присутність місцевих виборних органів влади є лише щитом від місцевої всевладдя.

Ознаки унітарної держави:

Єдина конституція;

Єдина система вищих органів державної влади;

Єдине громадянство і єдина державна символіка;

Єдина система законодавства і єдина судова система;

Відсутність політичної самостійності в адміністративно-територіальних одиницях;

В міжнародних відносинах виступає як єдиний суб'єкт.

Наприклад, республіки Білорусь, Польща, Болгарія. Є прості унітарні держави, які мають автономні утворення. До таких держав відносяться. України, Іспанія, Італія, Португалія.

Складна держава - це держава, об'єднана розрізненими державними структурами, які мають усі ознаки держави, у тому числі й суверенітет, але частина їхніх суверенних прав, як правило, добровільно передається вищому центральному органу об'єднаної держави.

Проявами складної форми держави виступають: федерація та конфедерація.

Федерація, є союзною державою, частина якої має національний суверенітет, але це не порушує цілісності союзної держави в цілому. Ці частини називають суб'єктами федерації. Вони мають своє законодавство, свою судову систему та органи самоврядування. Разом з тим на території суб'єктів федерації діють і загальнофедеральні державні інститути, які забезпечують функціонування всієї федеративної держави. Існує також поділ влади між центральним органом влади та федеральною владою. Це сприяє (разом із поділом державної влади на три «ланки») поділу влади та «поділу праці» влади, тим самим запобігаючи її концентрації. [3, с. 85].

Ознаки федерації:

Складається з суб'єктів федерації;

Двохрівневий державний апарат;

Наявність двох рівнів законодавства;

Наявність громадянства як всієї федерації так і її суб'єктів;

Єдність економічного простору;

Наявність у суб'єктів федерації власної судової системи;

Конфедерація -- це тимчасовий союз суверенних націй, об'єднаних для досягнення певних цілей. Альянси утворюються на основі угод між їх учасниками. Коаліції, як правило, утворюються в стислі терміни для вирішення певних соціальних цілей (спільні зусилля в тій чи іншій сфері людської діяльності: зовнішня чи внутрішня політика, військова справа чи культура, мистецтво, економіка тощо). Часто федерації не мають власних органів управління, найчастіше створюються дорадчі, наглядові або контрольні органи. [3, с. 86].

Ознаки конфедерації:

Союз суверенних держав, які об'єднались для досягнення певних цілей;

Тимчасове утворення;

Відсутність загальної для всієї конфедерації єдиної території, державного кордону і громадянства;

Відсутність загальних законодавчих органів, конституції, системи законодавства і судової системи;

Відсутність єдиної фінансової системи;

Наявність права вільного виходу із складу конфедерації у кожного з її суб'єктів.

Федерації ставлять перед собою кілька цілей:

захист від тиранії центрального правління;

створення умов для участі населення в політичних процесах на декількох рівнях влади;

Слід розрізняти федеральні та регіональні чи національні союзи, такі як Співдружність Незалежних Держав. Співдружність - федерація суверенних держав, об'єднаних міжнародними договорами. Співдружність характеризується спільними характеристиками та певним ступенем однорідності. Ця форма показала свою життєздатність у Західній Європі у формі Європейського Співтовариства.

Ознаки співдружності: державний конституція президент

Утворюється на основі міжнародного договору;

Грошові засоби об'єднуються добровільно;

Співдружність має перехідний характер.

Співтовариство - це об'єднання суверенних держав певного регіону для вирішення економічних питань.

Ознаки:

Базою є міжнародна угода;

Обов'язковість згоди для вступу чи виходу зі співтовариства;

Основною метою є врівноваження економічного розвитку і спрощення візових бар'єрів.

1.4 Форма державного режиму: поняття та види

Державно-правовий режим -- система прийомів, методів і способів здійснення державної влади. Ця категорія форми держави є визначальною для характеристики соціальної сутності держави, її призначення, спрямованості розвитку до соціальної та правової чи, навпаки, до кланової, антисоціальної тощо. [1, c.116].

Національна правова система пов'язана не лише з формою організації влади, а й з її змістом, напрямом та діяльністю. Національна правова система визначає характер дії механізму державної влади. Держави та правові системи характеризуються ступенем участі. Ступінь захисту та гарантування прав і свобод людини населенням у механізмі формування та способі формування державної влади, а громадяни, враховуючи інтереси різних соціальних груп. А також роль окремих недержавних структур у суспільно-політичному житті, методи, інтенсивність використання державних ресурсів, ідеологічний тиск та правоохоронні органи.

Залежить від того, якою мірою народ бере участь у здійсненні державної влади. Держави та правові системи традиційно поділяють на демократичні системи і авторитарний. Демократія -- це стан політичного життя суспільство, в якому державна влада здійснюється на основі принципу широкої і справжньої участі громадян та їх об'єднань у формуванні державної політики, створенні та функціонуванні державних інститутів.

Демократичний режим характеризується такими ознаками:

1. Народ залучається до формування і здійснення державної влади

як безпосередньо (референдум), так і через своїх представників.

2. Держава додержується принципів виборності і змінюваності

центральних і місцевих органів державної влади, розвитку місцевого

та інших видів самоврядування.

3. Держава сприяє розвиткові структур громадянського суспільства

і правової держави, організації управління на основі принципу реального здійснення поділу влади.

4. Прийняттям усіх важливих для суспільства рішень в інтересах

більшості з урахуванням прав меншості

5. Державна влада є легітимною -- діє в інтересах всього населення і спирається на його довіру.

6. Реальне забезпечення державою прав і свобод людини і громадянина.

7. Організація суспільного життя на засадах політичного і ідеологічного плюралізмів. [1, c.117].

Авторитарні режими характеризують стан політичного життя суспільства, при якому мають місце часткове чи повне відсторонення народу від державної влади, обмеження і порушення формально проголошених прав і свобод людини і громадянина. Залежно від пануючої ідеології та рівня відсторонення народу від влади, порушення його прав і свобод авторитарні політичні режими поділяються на тиранічні, фашистські, расистські, військово-диктаторські та ін.

Усі вони характеризуються:

1) вузькою соціальною базою державної влади;

2) надмірної централізацією і концентрацією влади, відсутністю її поділу;

3) застосуванням неправових (свавільних) засобів здійснення влади;

4) порушенням прав і свобод людини;

5) домінуванням в управлінні командних методів.



РОЗДІЛ 2. ФОРМА УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

2.1 Форма правління в Україні відповідно до Конституції

Форма Української держави відповідно до конституції, поділяється на:

а) за формою державного устрою -- унітарна держава, хоча в її складі перебуває Автономна Республіка Крим (як складова частина системи адміністративно- територіального устрою);

б) за формою правління--республіка (переважно президентсько-парламентська, тобто змішана);

в) за формою політичного режиму -- демократичне держава.

В умовах територіальних зазіхань щодо України з боку інших держав (Росія, Румунія тощо) особливо важливого значення набуває закріплення в Конституції (ст. 2) цілісності й недоторканості території України в межах існуючого кордону. В Основному Законі держави наголошується на тому, що захист територіальної цілісності України--найважливіша функція держави, всього українського народу.[4].

Важливою ознакою державності є наявність в незалежній державі Збройних Сил, готових захистити її суверенітет, територіальну цілісність і недоторканість, забезпечити державну безпеку та захистити її кордони. В Конституції функції Збройних Сил України визначаються в ст. 17. Наголошується на тому, що Збройні Си- ли не можуть бути використані з метою повалення конституційного ладу, обмеження прав і свобод громадян, усунення органів влади чи перешкоджання їх діяльності. Передбачено також Конституцією соціальний захист з боку держави військовослужбовців та всіх, хто перебуває на службі у Збройних Силах, та їх сімей.[4].

Україна - поліетнічна, багатонаціональна держава. У зв'язку з цим особливого значення набувають ст. 10,11, 53, в яких констатуються такі важливі положення як:

а) державне сприяння консолідації і розвитку україн­ської нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів та національних меншин в Україні;

б) державне забезпечення і всебічного розвитку й функціонування української мови, як державної мови, в усіх сферах суспільного життя і на всій території держави, а також гарантування вільного розвитку, використання і захисту російської та інших мов національних меншин в Україні;

в) державна турбота про задоволення національно-культурних і мовних потреб українців, що проживають за її межами.

Державна символіка України--Державний Прапор, Державний Герб, Державний Гімн, її столиця за­кріплені статтею 20 Конституції України.[4].

2.2 Конституційне закріплення форми державного устрою в Україні

Конституція України

Діюча Конституція України була прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 року відповідно до Основного Закону, Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною і правовою державою. C 1 січня 2006 року набрали чинності поправки до Конституції, що уточнили повноваження Президента України, Верховної Ради і Кабінету Міністрів України. Частина поправок набрала чинності з дня набуття повноважень Верховної Ради України, що обрана у 2006 році.

Принциповим визначенням державного устрою є положення ст. 6: "Державна влада в Україні здійснюється на основі її поділу на законодавчу, виконавчу і судову". Єдиним органом законодавчої влади в Україні Конституція визначає Верховну Раду (ст. 75). Вищим органом виконавчої влади є Кабінет Міністрів України (ст. 113). Судочинство здійснюється Конституційним Судом України і судами загальної юрисдикції (ст. 124, 125). Статус Президента України визначається ст. 102: "Президент України є главою держави і виступає від її імені”. [4]

У 1996 році діюча Конституція України була в цілому позитивно оцінена самою авторитетною в області конституційного законодавства Європейською комісією Ради Європи "Демократія через право", більш відомої, як Венеціанська комісія.

Президент України

Статус Президента України визначений розділом V Конституції України, у якому сформульовані права й обов'язки Президента як глави держави, порядок його обрання, а також усунення з посади і припинення його повноважень. Статус Президента як гаранта Конституції покладає на нього обов'язок припиняти будь-які дії законодавчої, виконавчої та судової влади, що прямо або безпосередньо порушують Основний Закон України. Для виконання цього обов'язку Президент наділений відповідними повноваженнями.

Президент є гарантом державного суверенітету і територіальної цілісності України, а також прав і свобод громадян.

У сфері зовнішньої політики Президент як глава держави виступає від її імені, представляє Україну в міжнародних відносинах, веде переговори й укладає міжнародні угоди. Він також керує всією зовнішньополітичною діяльністю держави.

Президент є Верховним Головнокомандуючим Збройних Сил України й очолює Раду національної безпеки й оборони.

Порядок виборів Президента закріплений ст. 103 Конституції України. Вибори Президента здійснюються громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування, терміном на 5 років.[4].

Законодавча влада України

Відповідно до Конституції єдиним органом законодавчої влади в Україні є однопалатний Парламент - Верховна Рада України. У цілому, на сучасному етапі це відповідає конституційній формі устрою України як унітарної держави. [7, с. 152].

Верховна Рада України складається з 450 народних депутатів, що обираються шляхом таємного голосування на п'ятирічний строк на основі загального, рівного і прямого виборчого права (до виборів 2006 року термін, на який обиралася Верховної Рада України, складав чотири роки). Керує Верховною Радою України Голова Верховної Ради України, що обирається народними депутатами зі свого складу. Верховна Рада України, також зі свого складу, обирає Першого заступника і заступника Голови Верховної Ради України. Голова Верховної Ради України організовує її роботу і координує діяльність її органів. Основними галузевими органами Верховної Ради є комітети, що здійснюють законопроектну роботу. Підготовлені комітетами законопроекти виносяться на розгляд Верховної Ради. Право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України належить Президентові, народним депутатам, Кабінетові Міністрів. Закони, прийняті Верховною Радою України, підписує Президент України, що володіє правом вето відносно їх (окрім законів про внесення змін у Конституцію України) з наступним поверненням їх на повторний розгляд у Верховну Раду України. Докладніше про діяльності Верховної Ради України можна дізнатися з розділу IV Конституції України, що регламентує діяльність українського парламенту. А також матеріали про її діяльності розміщені на офіційній інтернет-сторінці Верховної Ради.[6, с. 201-202].

Виконавча влада України

Кабінет Міністрів України є вищим органом виконавчої влади країни. У його склад входять: прем'єр-міністр України, перший віце-прем'єр-міністр, віце-прем'єр-міністри і міністри. Прем'єр-міністр України затверджується Верховною Радою України по представленню Президента України. Кандидатуру для призначення на посаду прем'єр-міністра України вносить Президент України за пропозицією коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України або депутатської фракції, до складу якої входить більшість народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України. Прем'єр-міністр керує роботою Кабінету Міністрів України і направляє їй на виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів України, затверджені Верховною Радою України.

Відповідно до поправок до Конституції, тим, що вступили в силу 1 січня 2006 року, Кабінет Міністрів України додатково одержав деякі повноваження, що стосуються формування центральних органів влади. Як сказано в новій редакції Конституції України, Кабінет міністрів України:

створює, реорганізовує і ліквідує відповідно до закону міністерства й інші центральні органи виконавчої влади, діючи в межах коштів, що передбачені на утримання органів виконавчої влади;

призначає на посаді і звільняє з посад за представленням прем'єр-міністра України керівників центральних органів виконавчої влади, що не входять до складу Кабінету Міністрів України. Таких повноважень Кабінет Міністрів України раніше не мав. Докладніше про роботу Кабінету Міністрів України можна довідатися з розділу VI Конституції України, що регламентує роботу українського Уряду. Також інформація про його роботу розміщена на офіційній інтернет-сторінці Кабінету Міністрів України. Система виконавчої влади, крім Кабінету Міністрів, включає міністерства, державні комітети (державні служби) і центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом.

Судова влада України

Відповідно до Конституції правосуддя в Україні здійснюється винятково судами, будь-яке делегування функцій судів, а також присвоєння цих функцій іншими органами або посадовими особами не допускається. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Конституція вказує на неприпустимість створення надзвичайних і особливих судів.Загальну структуру судової системи визначає стаття 124 Конституції України, відповідно до якої судочинство здійснюється Конституційним Судом України і судами загальної юрисдикції. Суди загальної юрисдикції здійснюють правосуддя у формі цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства. Конституційний Суд України є особливим судовим органом конституційного контролю. Правосуддя здійснюється професійними суддями і, у визначених законом випадках, народними засідателями і присяжними.

Громадянство України

Конституція визначає в Україні існування єдиного громадянства. Україна не підтримує ідею подвійного громадянства. Громадянин України, що набув підданство іншої держави, в правових відносинах з Україною визнається лише громадянином України. Іноземець, який має громадянство України, в правових відносинах з Україною визнається тільки громадянином України. Позиція України в цьому питанні узгоджується з нормами міжнародного права. Законом «Про громадянство України” встановлено, що громадянство України є рівним і єдиним, незалежно від того, чи мають громадяни свій статус від народження або набули його на інших підставах. Всі громадяни користуються рівними правами та мають однакові обов'язки. Держава зобов'язана захищати права і свободи своїх громадяни не тільки на території України, але й за її кордонами. Україна приєднується до міжнародних зобов'язань щодо захисту прав людини. Зокрема, іноземцям та особам без громадянства може бути надано притулок у порядку, встановленому «Законом про біженців». Рішення про надання і припинення громадянства України, а також про надання притулку в Україні іноземним громадянам та особам без громадянства приймає Президент України.

2.3 Форма вітчизняного державного режиму

Елементи державної форми, що визначають сукупність форм і методів, за допомогою яких держава здійснює державну владу, а також фактичний обсяг і рівень громадянських прав і свобод. Державна влада може бути демократичною або антидемократичною.

Демократична державна влада -- це такий стан політичного життя, в якому громадяни та їх групи беруть участь у формуванні та реалізації державної політики, а також у створенні та діяльності державних органів демократичним шляхом. Справжні демократичні права і свободи. Така практика призвела до формування багатьох типів демократичних державних режимів: парламентської демократії, націонал-демократії, християнської демократії тощо.[5, с. 57].

Антидемократична державна влада -- це такий стан політичного життя, в якому державна влада здійснюється антидемократичним шляхом, а громадяни та їх об'єднання реально не впливають на формування та діяльність державних інституцій, оскільки реальна влада зосереджена в руках однієї особи. неконтрольований натовп. Здійснення громадянських прав і свобод істотно утруднено або майже неможливо. Різноманітні антидемократичні державні режими, такі як автократія, тоталітаризм, фашизм, диктатура, тиранія тощо. [5, с. 58].

Довідка про підтвердження автентичності тексту курсової роботи

Я, Демченко Володимир Сергійович, використавши програму «Детектор плагіату» для перевірки на академічну доброчесність своєї курсової роботи на тему «Конституційне закріплення форми української держави» отримав наступний результат: оригінальність тексту становить 40.98%.



ВИСНОВОК

Аналізуючи цю тему, можна припустити, що питання «форма держави» розкриває природу держави та її соціальне призначення. Ця тема має велике значення для підвищення правової свідомості та рівня правової культури суспільства. Щоб мати чіткий напрямок у законі, треба розуміти, як формується держава, з чого почати, що є основою сильної системи влади, як побудувати систему державних інституцій, щоб вона не діяла в інтересах. держави, а на благо суспільства. Права і гарантії гарантують конституційні права і свободи людей і громадян. Під державною формою зазвичай розуміють організаційний порядок діяльності державних установ і складається з трьох компонентів: форми правління, форми правління та форми режиму.

Можна вважати, що форма правління є однією з основних складових державного устрою. Під формами правління розуміють структуру вищих органів державної влади, порядок їх утворення та розподіл влади між ними. Форма правління дозволяє зрозуміти, як формуються вищі органи влади, від чого залежать взаємовідносини між ними, як національна інституційна система гарантує та ефективно гарантує права і свободи громадян.

Не менш важливим елементом у формі держави є форма правління, яка доповнює два інші елементи і є структурною частиною всієї концептуальної системи «державної форми». Форма правління може аналізувати, які частини становлять внутрішню структуру держави, і на цій основі встановлюються принципи централізовано-місцевих відносин.

Нарешті, третім елементом державної форми є політична система. Компоненти цієї системи показують, яким чином державні владні повноваження, чи політичні «верхі верстви» здійснюють владу відповідно до закону, чи вона перевищує державні посади, чи є людина найвищою цінністю держави, чи всі права і свободи громадян гарантує держава.

Усі три елементи виступають у якійсь динамічній єдності, доповнюючи один одного, визначаючи точний зміст стану.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Боняк В. О. Конституційне право України : навч. посіб. [для підготовки до іспиту за кредит.-модульн. системою навчання] / В. О. Боняк, В. А. Завгородній, А. В. Самотуга, Л. А. Філяніна. - 2-е вид., перероб. і допов. - Дніпро : Дніпропетровськ. держ. ун-т внутр. справ, 2017. - 293 с.

2. Васильченко О. П. Принцип рівності прав і свобод людини і громадянина та його ціннісні виміри в конституційному праві України : монографія / О. П. Васильченко. - Київ : Арт економі, 2014. - 475 с.

3. Веніславський Ф. В. Конституційне право України в схемах і таблицях: навч. посіб. для студентів юрид. вузів та ф-тів / Ф. В. Веніславський ; наук. ред. В. П. Колісник. - Харків: Право, 2014. - 376 с.

4. Г.О. Саміло, Теорія держави і права: Навчальний посібник. - Запоріжжя: Просвіта, 2010. - 348 с.

5. Григоренко Є. І. Конституція та засади конституційного ладу України у питаннях та відповідях : навч. посіб. / Є. І. Григоренко, О. С. Передерій. - Харків : Харків. ун-т повітряних сил ім. І. Кожедуба, 2010. - 172 с.

6. Загальна теорія держави і права: [Підручник для студентів юридичних вищих навчальних закладів] / М. В. Цвік, О. В. Петришин, Л. В. Авраменко та ін.; За ред. д-ра юрид. наук, проф., акад. АПрН України М. В. Цвіка, д-ра юрид. наук, проф., акад. АПрН України О. В. Петришина. -- Харків: Право, 2009. -- 584 с

7. Конституційне право України : навч.-метод. посібник [Електронний ресурс] / Д. С. Терлецький, М. В. Афанасьєва, Ю. Д. Батан та ін. ; за заг. ред. Д. С. Терлецького. - Одеса : 2020. - 242с.

8. Конституційне право України: прагматичний курс: навч. посіб. / М.В.Афанасьєва, Ю. Ю. Бальцій, Ю. Д. Батан [та ін.]; за заг. ред. М.В.Афанасьєвої, А. А. Єзерова; тех. ред. Ю.Д.Батан. Одеса: Юридична література, 2017. 256 с.

9. Конституція України: Закон України від 28.06.96 р. № 254к/96-ВР // Відомості Верховної Ради України (ВВР). - 1996. - № 30. - Ст. 141.

10. Наливайко Л. Р. Державний лад України: теоретико-правова модель: моногр. Харків: Право, 2009. 600 с.

11. Нестерович В.Ф. Виборче право України: Підручник. Київ: Видавництво Ліра-К, 2017. 504 с.

12. О. О. Майданник Конституційне право України: Навч. посіб.--- К: Алерта, 2011.--- 380 с.

13. Про Кабінет Міністрів України : Закон України від 27.02.2014 № 794- VII (зі змінами).

14. Савчин М.В. Конституційне право України : підручник / відп. ред. М.О. Баймуратов. К. : Правова єдність, 2009. 1008 с.

15. Совгиря О. В., Шукліна Н. Г. Конституційне право України. Повний курс: навч. посіб. Київ: Юрінком Інтер, 2018. 556 с.

16. Теорія держави і права : підручник / [О. М. Бандурка, О. М. Головко, О. С. Передерій та ін.] ; за заг. ред. д-ра юрид. наук, проф., акад. НАПрН України О. М. Бандурки ; МВС України, Харків. нац. ун-т внутр. справ. - Харків, 2018. - 416 с.

17. Теорія держави та права : навч. посіб. / [Є. В. Білозьоров, В. П. Власенко, О. Б. Горова, А. М. Завальний, Н. В. Заяць та ін.] ; за заг. ред. С. Д. Гусарєва, О. Д. Тихомирова. - К. : НАВС, Освіта України, 2017. - 320 с.

18. Циверенко Г. П. Народне волевиявлення в Україні : навч. посіб. / Г. П. Циверенко. - Київ : КНТ, 2012. - 144 с.

19. Шемшученко Ю. С. Проблеми теорії конституційного права України. Київ: Парламентське вид-во, 2013. 616 с.

Размещено на Allbest.ru

...