Формування права на мирне володіння майном як права людини у загальній декларації прав людини
Природа права на мирне володіння майном через призму Загальної декларації з прав людини. Вплив права на мирне володіння майном на реалізацію людської гідності, прав щодо соціального забезпечення, належного життєвого рівня, права обирати місце проживання.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | статья |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 09.02.2024 |
| Размер файла | 29,7 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Формування права на мирне володіння майном як права людини у загальній декларації прав людини
Галина Іордек
Стаття присвячена дослідженню природи права на мирне володіння майном через призму Загальної декларації з прав людини. Автор аналізує положення Загальної декларації з прав людини, які прямо та дотично стосуються права власності та його тлумачення, а також обґрунтовує вплив права на мирне володіння майном на реалізацію людської гідності та прав щодо соціального забезпечення, належного життєвого рівня, права обирати місце проживання тощо. У статті досліджується зміст та формування права на мирне володіння майном як права людини у співвідношенні з цивіліс- тичною категорією права власності, а також досліджується його міжнародно-правова природа. право власності декларація майно
Ключові слова: право на мирне володіння майном, право власності, Загальна декларація прав людини, гідність, житло, належний життєвий рівень, міжнародно-правовий звичай.
The article covers the nature of the right to peaceful enjoyment of possessions through the prism of the Universal Declaration of Human Rights. The author analyzes the provisions of the Universal Declaration of Human Rights that directly and indirectly relate to the right to property and its interpretation, and substantiates the impact of the right to peaceful enjoyment of possessions on the realization of human dignity and rights to social security, an adequate standard of living, the right to freedom of residence, etc. The article examines the content and formation of the right to peaceful enjoyment of possessions as a human right in relation to the civil law category of property rights, and also explores its international legal nature.
Keywords: right to peaceful enjoyment of possessions, right to property, Universal Declaration of Human Rights, dignity, housing, an adequate standard of living, customary international law.
Summary
The right to peaceful enjoyment of possessions in the Universal Declaration of Human Rights was formed in the context of the Cold War confrontation and became a compromise option to enshrine right to property as a human right recognized by the international community, and not just a national category of each state. In fact, the right to peaceful enjoyment of possessions is not defined as such in the title of Article 17 of the UDHR, which directly regulates the right to property as the right of a person to own (possess) property, either individually or jointly with others. However, the provision on the impossibility of violating the right to property arbitrarily, without legal grounds, directs us to the term «right to peaceful enjoyment of possessions» rather than simply «right to property» - through the prism of perceiving this right as a human right, not as an exclusively civil law category. Such an interpretation also gives us a wide scope of discretion in applying and further analyzing the violation of this right as a result of the armed aggression of the Russian Federation against the sovereignty and territorial integrity of Ukraine.
In addition, the issue of interpreting the provisions of the UDHR on the right to peaceful enjoyment of possessions / right to property in the context of using the Ukrainian translation or the English original of the UDHR is important, as they have substantive differences in terms of legal interpretation. Therefore, we concluded that the right to peaceful enjoyment of possessions / right to property in the UDHR covers not only possession as a component of the right to property, but its full range: possession, use, disposal. That is, in this context, the right to peaceful enjoyment of possessions / right to property as a human right in the UDHR still goes back to the roots of the civil law regulation from which it was formed.
In this article, we have explored that the right to peaceful enjoyment of possessions / right to property has the nature of an international law custom. In fact, this follows primarily from the customary nature of the UDHR as a whole at this stage of development of international law, despite the claimed declarative nature when it was adopted 75 years ago. In particular, this customary form of the UDHR stems from the perception of the UDHR as an interpretation of the principle of the UN Charter on fundamental rights, as the basis for the creation of most international human rights treaties, as well as from the transposition of its provisions into most national constitutions.
Moreover, the norms that form the right to peaceful enjoyment of possessions / right to property in the UDHR, namely «everyone has the right to own property alone as well as in association with others» (Article 17(1) of the UDHR) and «no one shall be arbitrarily deprived of his property» (Article 17(2) of the UDHR), are each individually international legal customs with due practice. Therefore, the right to peaceful enjoyment of possessions / right to property in the context of the UDHR is an obligation for states regardless of political system and national legislation.
In addition, in the UDHR, we find not only the right to peaceful enjoyment of possessions / right to property as a separate human right in a direct provision on this (Article 17 of the UDHR), but also in relation to other human rights and aspirations set out in the UDHR. Namely, the realization of the aspirations to recognize «the inherent dignity [...] of all members of the human family», «a world in which human beings shall enjoy [...] freedom from fear and want», and «to promote social progress and better standards of life», as set out in the preamble to the UDHR, is possible only if the right to peaceful enjoyment of possessions / right to property is observed and respected. Moreover, a number of other human rights in the UDHR are based on the right to peaceful enjoyment of possessions / right to property and its observance, including the right to an adequate standard of living, the right to social security, and the right to freedom of residence».
In summary, the formation of the right to peaceful enjoyment of possessions / right to property as a human right in the UDHR has made a significant contribution to the scope of human rights in general. This point is confirmed by both the customary nature of the norms that form the right to peaceful enjoyment of possessions / right to property in the UDHR and the impact of this right on the full realization of other related human rights enshrined in the UDHR.
Право на мирне володіння: майном у міжнародному праві складає одне з основоположних прав людини та наразі закріплене в універсальних та регіональних міжнародних договорах та актах «м'якого» міжнародного права. У той же час, розуміння й тлумачення цього права людини у кожному із зазначених джерел міжнародного права є почасти відмінним, менш чи більш містким.
До того ж саме найменування такого права є різним. Зокрема, власне «право на мирне володіння майном», яке є предметом цієї статті, є сталим терміном, відомим науковій та юридичній спільноті як формулювання з Європейської конвенції з прав людини. Однак, за своєю суттю воно відображає те право, яке часто також іменується «правом власності» в інших міжнародних договорах, деклараціях чи резолюціях. У той же час формулювання «мирне володіння майном» спрямовує нас до актуальної ситуації збройної агресії Російської Федерації проти України, внаслідок чого, саме формулювання «право на мирне володіння майном» видається більш вдалим на фоні визначення «право власності», яке є більш характерним для цивілістичного регулювання.
Оскільки окреслене право має різні найменування як право людини та різні за обсягом трактування у міжнародних документах, вважаємо за необхідне дослідити його природу та переосмислити його тлумачення у Загальній декларації прав людини, яка стала наріжним каменем формування прав людини як таких та дала поштовх до створення подальшого міжнародно-правового регулювання прав людини у цілому та права на мирне володіння майном / права власності зокрема.
Особливо актуальним є таке переосмислення у призмі масового порушення права на мирне володіння майном / права власності збройними силами Російської Федерації в рамках агресії проти суверенітету та територіальної цілісності України та необхідності подальшого відновлення цього права через компенсаційні та репараційні механізми. Крім того, цьогоріч минає ювілейна 75-річниця з дня підписання Загальної декларації прав людини Universal Declaration of Human Rights. 1948. URL: https://www.un.org/sites/un2.un.org/files/2021/03/udhr.pdf (25.06.2023), що надихає нас подивитись по-новому на її положення щодо права на мирне володіння майном / право власності у світлі динамічної кон'юктури міжнародних відносин та розвитку міжнародного права.
Формування права на мирне володіння майном / права власності як складової міжнародного права прав людини досить рідко цілеспрямовано досліджувалась ученими у сфері міжнародного права, однак знаходимо окремі праці та публікації у таких науковців як Джон Г. Спренклінг, Френкі МакКарті, Стенлі Д. Мецгер, Махета М. Моланго, Амнон Лехаві, Дж. Макхангама, Н. Є. Блажівська, І. М. Проценко, І. В. Мінгазова, Н. І. Севостьянова тощо. У ряді праць, наприклад, у Джона Г. Спрен- клінга право власності аналізується не як окреме право міжнародного права прав людини, а як окрема галузь - міжнародне право власності, яке аналізується через призму не лише прав людини, а й міжнародного інвестиційного права, міжнародного регулювання культурної спадщини, міжнародного права інтелектуальної власності тощо Sprankling, John G. The International Law of Property. Oxford, 2014. 424 p.. У той же час, у наявних наукових працях переважно розглядається сам факт регулювання права власності / права на мирне володіння майном у міжнародному праві, однак майже не висвітлюється аспект тлумачення конкретних положень такого регулювання та змістової та термінологічної пов'язаності права на мирне володіння майном / права власності зі спектром інших прав людини, які можуть реалізовуватись на його основі.
Відтак, у цій статті ми прагнемо дослідити, яким чином формувалось та закріплювалось право на мирне володіння майном / право власності у Загальній декларації прав людини (далі - ЗДПЛ), якою є його природа, а також які наявні особливості його тлумачення та співвідношення з іншими, пов'язаними за суттю, правами людини.
Для такого аналізу є вагомим питання природи ЗДПЛ, оскільки ЗДПЛ була прийнята саме як декларативний документ резолюцією Генеральної Асамблеї ООН № 217A General Assembly resolution 217 A. 1948. URL: https://documents-dds-ny.un.org/doc/RESOLUTION/GEN/ NR0/043/88/PDF/NR004388.pdf?OpenElement (25.06.2023). Тобто ЗДПЛ, яка наразі є наріжним каменем серед джерел міжнародного права прав людини, від самого початку мала не договірну, а декларативну природу. Зокрема, цей факт розглядає у своїй науковій статті Крістіна М. Серна, яка підкреслює, що «ЗДПЛ ніколи не мала на меті стати юридично обов'язковим інструментом». Зокрема науковиця наводить факт, як одна з провідних розробниць ЗДПЛ Елеонора Рузвельт назвала ЗДПЛ «загальним стандартом досягнень» для людства («a common standard of achievement») Christina M. Cerna. Reflections on the Normative Status of the American Declaration of the Rights and Duties of Man Anniversary Contributions - International Human Rights. University of Pennsylvania Journal of International Law. 2009. № 30. 1211-1237 p. / p. 1211-1212 URL: https://scholarship.law.upenn.edu/cgi/viewcontent.cgi?arti- cle=1849&context=jil (25.06.2023), який не був зобов'язанням для держав.
З моменту прийняття ЗДПЛ у 1948 році пройшло вже не одне десятиліття й наразі ЗДПЛ вважається юридично обов'язковим актом. Така зобов'язальна природа ґрунтується на трактуванні ЗДПЛ як джерела, що має природу міжнародно-правового звичаю. На цьому наголошує й український науковець О. В. Тарасов, який підтверджує таку тезу тим, що ЗДПЛ стала першим трактуванням положень Статуту ООН щодо поваги до прав людини й основоположних свобод, а резолюції Генеральної Асамблеї ООН, прийняті одностайно, часто розглядаються як «офіційне тлумачення норм Статуту ООН», що, відповідно, має юридичну вагу у зв'язку з імперативною природою принципу захисту прав людини. Крім того, вчений наголошує, сьогодні норми ЗДПЛ визнані міжнародною спільнотою звичаєвими у міжнародному праві і доказом такого звичаю (який є юридично обов'язковим) є «вся міжнародно-правова практика держав, їх національне законодавство і правозастосу- вальна діяльність» Тарасов О. В. Юридична природа Загальної декларації прав людини. Проблеми законності. 1998. № 36. С.25-28 / 26-27 с. URL: https://dspace.nlu.edu.ua/bitstream/123456789/8744/1/Tarasov.pdf (25.06.2023).
У свою чергу В. В. Мицик зазначає, що, «беручи до уваги практику реалізації ЗДПЛ, [...] майже всі проголошені в ній права дістали відображення в конституціях та конституційних актах різних країн» Мицик В. В. Права людини у міжнародному праві. Міжнародно-правові механізми захисту: підручник. Київ, 2010. 721 с. / с. 125. Якщо ж говорити про згадану міжнародно-правову практику, варто зазначити, що положен- ня ЗДПЛ стали основою для всіх міжнародних договорів у сфері прав людини, де часто у преамбулі здійснюється пряма відсилка до ЗДПЛ, що додатково підтверджує її юридично обов'язково звичаєву природу. Зокрема, вказівку на це зустрічаємо у п.п. с) п. 6 Додатку ІІ резолюції № E/CN.4/1988/12 (E/CN.4/Sub.2/1987/35) від 11 серпня 1987 року, прийнятої Комісією з прав людини, яка діє в рамках Економічної і соціальної ради ООН: «Положення Декларації відповідають суворим стандартам класичної доктрини opinio juris, а також більш ліберальним стандартам сучасних доктрин» Note verbale dated 87/07/30 from the Permanent Mission of the Islamic Republic of Iran to the United Nations Office at Geneva addressed to the Deputy-Secretary-General for Human Rights. E/CN.4/1988/12 (E/CN.4/Sub.2/1987/35). 1987 /p. 7. URL: https://digitallibrary.un.org/record/139491?ln=ru (25.06.2023).
Регулювання права на мирне володіння майном/права власності у ЗДПЛ має особливе значення, оскільки ЗДПЛ має не лише імперативний характер міжнародного права, а й є стратегічним документом, на який відсилаються інші універсальні та регіональні джерела міжнародного права прав людини. Тобто закріплення цього права на рівні ЗДПЛ однозначно вплинуло на включення його й до інших міжнародних договорів, декларацій тощо.
Якщо ж детальніше аналізувати норми регулювання самої ЗДПЛ, то варто розпочати з преамбули, яка встановлює вектори регулювання. Так, право на мирне володіння майном / право власності прямо не згадується у вступній частині, однак вирізняємо положення, які прямо чи дотично стосуються права власності / права на мирне володіння майном.
Першим з таких положень преамбули ЗДПЛ є «визнання гідності, яка властива всім членам людської сім'ї». Більше того, у ст. 1 ЗДПЛ також стверджується, що «всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах». Хоч у цьому немає прямої вказівки на майно чи власність, однак, на нашу думку, право власності / право на мирне володіння майном безпосередньо пов'язані з поняттям гідності у контексті прав людини, адже традиційно, коли ми говоримо про власність / майно, маємо на увазі ті переваги, які вони надають для людини як члена суспільства. Наприклад, одним з таких благ є домівка - місце, яке однозначно має не лише матеріальний вимір вартості, а й у першу чергу нематеріальну цінність для кожної людини. Наявність домівки напряму пов'язана з відчуттям гідності людини. Та й узагалі, якщо абстрагуватися від цього прикладу, саме по собі право чимось володіти, користуватись, розпоряджатись - є можливістю відчувати себе визнаним членом суспільства, яке таке право поважає. На нашу думку, це є невід'ємною складовою людської гідності. І, навпаки, порушення права власності / права мирно володіти своїм майном, наприклад, внаслідок збройного конфлікту, є порушенням не лише вказаного права людини, а й гідності такої людини - зокрема через позбавлення належного рівня життя, який часто будується саме на праві власності.
Ця думка знаходить підтвердження і у звіті «Змусити закон працювати для всіх» 2008 року, підготованого Комісією з розширення правових можливостей бідних при ПРООН під головуванням колишнього Державного секретаря США Мадлен Олбрайт і перуанського економіста, лауреата премії Мілтона Фрідмана за просування свободи Ернандо де Сото. Так, у звіті, де досить широко аналізується співвідношення дотримання права приватної власності і рівня бідності, вказується, що «право власності слід розуміти як фундаментальне право людини. Тіло і розум є першою і найбезпосередні- шою власністю людини, і тому повага до цієї власності пов'язана з повагою до цілісності особистості» Commission on Legal Empowerment for the Poor; UNDP. Working Group Reports «Making the law work for everyo-ne». New York, 2008. 353 p. / p. 64 URL: https://digitallibrary.un.org/record/633966 (25.06.2023). Таким чином, у звіті проводиться прямий зв'язок між правом власності та цілісністю особистості, що, логічно, охоплює і людську гідність.
В іншому положенні преамбули проголошується високе прагнення людей до «створення такого світу, в якому люди [...] будуть вільні від страху і нужди». Свободу від нужди можна трактувати абсолютно різноманітно, однак важко заперечити, що непорушність права власності є одним з вагомих запобіжників від нужди кожної окремої людини, яка є бенефіціаром такої власності. Схоже формулювання ми бачимо у ще одному положенні преамбули ЗДПЛ, де мова йде про те, «що народи Об'єднаних Націй [.] вирішили сприяти соціальному прогресові і поліпшенню умов життя».
Власне, умови життя згадуються не лише в преамбулі, а й в окремих статтях ЗДПЛ. Серед таких ст. 22 та ст. 25 ЗДПЛ. Так, у ст. 22 вказується, що «кожна людина, як член суспільства, має право на соціальне забезпечення». Насправді важко з упевненістю трактувати, чи включає поняття «соціального забезпечення» питання й забезпечення непорушності права власності людини, яке впливає на рівень життя та сприйняття людини у суспільстві. Однак, якщо дивитися далі, на ст. 25, де мова йде про «життєвий рівень», то до його охоплення включають «їжу, одяг, житло [...]», що без сумніву можна зараховувати до об'єктів володіння майном.
Крім того, Дж. Макхангама у своїй статті «Право на власність у глобальному праві прав людини» наводить фактичні дані та робить висновок щодо того, що дотримання права власності у країні напряму співвідноситься з забезпеченням соціальних прав населення. Так, Дж. Макхангама зазначає, що у країнах з ринковою економікою, де ретельно дотримуються право приватної власності, дуже небагато залежать від уряду для задоволення таких основних потреб як харчування: їжу постачають приватні суб'єкти, які діють на ринку та пропонують вибір, якість і доступність, що є повним антиподом ситуації у соціалістичних країнах, де приватна власність повністю нівелювалась як право людини і, в той же час, де громадяни мали ускладнений доступ, щоб отримати найосновніші продукти харчування Mchangama, Jacob. The Right to Property in Global Human Rights Law. The Cato Institute website. URL: https:// www.cato.org/policy-report/may/june-2011/right-property-global-human-rights-law (25.06.2023).
Таким чином, можна зробити висновок, що права людини пов'язані із соціальним забезпеченням, закріплені у ЗДПЛ, по суті своїй опираються на право власності / право на мирне володіння майном і, більше того, можуть бути сповна забезпечені за умови поваги до права власності як права людини.
До того ж теза про свободу від страху спрямовує нас до сьогодення та збройної агресії Російської Федерації, яка тримає в страху мільйони цивільних осіб, що не убезпечені від ракетних атак. Не убезпеченим від них є і майно, що знову ж скеровує нас до думки щодо того, що право власності як право людини доречніше сприймати саме у формулюванні «право на мирне володіння майном» і що саме мирне володіння є запорукою свободи від страху та нужди, як вказано у преамбулі ЗДПЛ.
Тут варто зазначити, що цю тезу може підтверджувати і ст. 13 ЗДПЛ, де зазначається, що «кожна людина має право вільно пересуватися і обирати собі місце проживання у межах кожної держави». У той же час таке місце проживання почасти є власністю / майном людини. Втративши таке майно внаслідок збройного конфлікту, особа втрачає можливість повноцінного користування правом «обирати місце проживання». Адже будь-які руйнування житлової інфраструктури внаслідок ведення бойових дій призводять до необхідності переселення осіб, які такою інфраструктурою послуговувались. Тобто насправді хоч право обирати собі місце проживання є окремим правом, виокремленим у ЗДПЛ, однак на практиці його реалізація часто безпосередньо пов'язана з непорушністю права на мирне володіння майном.
Якщо ж говорити про безпосереднє, пряме закріплення права власності / права на мирне володіння майном у ЗДПЛ, то тут варто проаналізувати ст. 12 та ст. 17 ЗДПЛ. У ст. 12 вказується, що «ніхто не може зазнавати [...] безпідставного посягання на недоторканність його житла» і «кожна людина має право на захист закону від такого втручання або таких посягань». Важливо зазначити, що тут мова йде лише про житло, а не про майно / об'єкти власності у цілому. Саме ж «посягання на недоторканність житла» ми можемо тлумачити як посягання на власність / майно, тобто порушення права власності як права людини. У тій же статті йде мова про таємницю кореспонденції, честь та репутацію. Тобто загальний контекст цієї статті є дещо іншим, ніж позбавлення майна чи порушення права власності і тому об'єктивно прив'язувати цю статтю до визначеного права не видається об'єктивним.
Частина перша ст. 17 встановлює норму, що «кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими». Тут варто зробити застереження, що формулювання «володіти майном», яке зустрічаємо в офіційному україномовному перекладі ЗДПЛ Загальна декларація прав людини. 1948. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_015#Text, не зовсім відповідає англомовному оригіналу та суті зазначеного права. Як відомо, володіння є лиш складовою права власності разом з іншими 2 елементами - користуванням та розпорядженням. І, якщо спиратися на україномовний переклад, то складається враження, що дане положення стосується не права власності у цілому, а лише його частини. Однак, в англомовному варіанті ЗДПЛ Universal Declaration of Human Rights. 1948. URL: https://www.un.org/sites/un2.un.org/files/2021/03/udhr.pdf (25.06.2023) застосовано якраз термін «own», який точно відповідає «мати у власності», тоді як «володіти» мало би передаватися словом «possess». Юридично дане положення ми маємо розуміти таким чином: «кожна людина має право мати у власності майно як одноособово, так і разом з іншими». Отже, така норма стосується права власності у повному його обсязі, тобто в контексті не лише володіння, а й користування та розпорядження.
Постає питання, чому право, яке є більш знайомим для цивілістики національного рівня, «перекочувало» до тематики прав людини та було закріплене як таке у ЗДПЛ. Відповідь на це дає історична ретроспектива. Адже у період прийняття ЗДПЛ тривали перші повоєнні роки, коли світ ще добре пам'ятав звірства Голокосту. Одним з його проявів була конфіскація майна євреїв та всіх тих, хто постраждав від нацистського режиму. Зокрема, європейські євреї були позбавлені мільярдів доларів, творів мистецтва, будинків, підприємств і особистих речей. Тому в момент написання ЗДПЛ було очевидним, що право власності - це не лише цивілістична категорія, а й право людини.
Незважаючи на це, уже під час розробки відповідних положень ЗДПЛ світ розділився на ідеологічні табори «холодної війни», з демократичними та капіталістичними країнами з одного боку та недемократичними соціалістичними державами з іншого. Так, соціалістичні держави від початку не сприймали ідею того, що приватна власність є основоположним правом людини. Цей підхід можна охарактеризувати висловом Карла Маркса, фундатора комунізму, про те, що «теорію комунізму можна підсумувати одним реченням: скасувати всю приватну власність». Тому не дивно, що представники Радянського Союзу виступали проти будь-якого абсолютного права на приватну власність, але врешті погодились на включення цього права у редакції частини 2 ст. 17 ЗДПЛ: «ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна» (якщо перекладати дослівно з англійської, а не відповідно до офіційного україномовного перекладу, більш точним буде переклад «свавільно позбавлений майна»).
Якщо частина 1 ст. 17 встановлює «позитивну» норму щодо права мати у власності майно, то частина 2 ст. 17 встановлює «негативну» норму - щодо заборони позбавлення майна. Однак ця заборона не є абсолютною - лише у випадку, якщо таке позбавлення майна є безпідставним / свавільним. Тобто з норми випливає можливість тих чи інших законних винятків для позбавлення майна.
Законність таких підстав грає ключову роль і додатково наводить нас на думку про те, що право власності є категорією прав людини особливо у розуміння відсутності свавільного його порушення. Це фактично передає суть «права на мирне володіння», тобто права володіти без страху свавільного порушення тим чи іншим чином (у тому числі, внаслідок збройного конфлікту, але не вичерпно лише через це). Тобто проаналізувавши ст. 17 ЗДПЛ можна зробити висновок, що трактування права власності як права людини цілком логічно можна іменувати як «право на мирне володіння майном» й співставляти з однойменним правом у Європейській конвент! з прав людини. Особливо враховуючи те, що у самій ЗДПЛ це право ніяким чином не іменоване: присутні лише номер статті та безпосередній виклад її положень. Тобто іменування цього права є більше наслідком доктринальних тлумачень та найменувань, а не встановленого терміну як права людини у ЗДПЛ.
Таким чином, у ЗДПЛ присутня пряма норма щодо визнання права власності правом людини. У той же час, у подальших міжнародних договорах у сфері прав людини загального характеру - у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (1966 р.) та у Міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права (1966 p.) (далі - міжнародні пакти) - право власності / право на мирне володіння майном не зустрічається як окреме право людини.
Крістіна М. Серна у своїй статті зазначає, що норми ЗДПЛ стали юридично обов'язковими після прийняття вказаних міжнародних пактів, адже фактично в них були транспоновані права людини, викладені у ЗДПЛ Christina M. Cerna. Reflections on the Normative Status of the American Declaration of the Rights and Duties of Man Anniversary Contributions - International Human Rights. University of Pennsylvania Journal of International Law.
№ 30. 1211-1237 p. / p. 1212 URL: https://scholarship.law.upenn.edu/cgi/viewcontent.cgi?article=1849&con- text=jil (25.06.2023). Таким чином, закріплення норм ЗДПЛ у міжнародних пактах стало свідченням міжнародно-правового звичаю. Однак, якщо право власності не було транспонованим до міжнародних пактів, то чи означає це, що воно як право людини не відбулось й не набуло юридично обов'язкової форми?
Крім того, зустрічаємо думку В. В. Мицика, який також зазначає, що «нині не всі права Декларації є загальновизнаними міжнародно-правовими звичаями. Дискусії точаться навколо економічних, соціальних та культурних прав, не визнаних багатьма державами як норми звичаєвого характеру за економічних, релігійних або традиційних обставин» Мицик В. В. Права людини у міжнародному праві. Міжнародно-правові механізми захисту: підручник. Київ,
721 с. / с. 125.
Тут варто звернутися до збірної наукової праці «Юридичний висновок щодо права на власність з точки зору прав людини», підготованої в рамках діяльності Женевської академії міжнародного гуманітарного права та прав людини (далі - Женевська академія). У цій праці аналізувались не лише універсальні міжнародні договори загального характеру у сфері прав людини, а й регіональні договори та, на що акцентується увага, національні конституції. Так, автори праці Женевської академії зазначають, що узагальнена та послідовна державна практика та opinio juris відображають звичаєвий характер першого абзацу статті 17 ЗДПЛ «кожен має право мати у власності майно як одноосібно, так і спільно з іншими». Крім того, широке визнання законного обмеження права на власність за умови дотримання певних умов (зокрема, компенсації у випадках позбавлення власності) також має звичаєву природу та надає соціальну функцію власності - яка гарантує реалізацію основного змісту інших економічних, соціальних і культурних прав.
Висновки
Право на мирне володіння: майном у Загальній декларації прав людини формувалось у вирі протистояння «холодної війни» та стало компромісним варіантом закріплення права власності як права людини, визнаного міжнародною спільнотою, а не лише національною категорією кожної з держав. Власне саме по собі право на мирне володіння майном не визначається як таке у найменуванні статті 17 ЗДПЛ, яка прямо регулює право власності саме як право людини мати у власності (володіти) майно - як одноособово, так і разом з іншими. Однак норма про неможливість порушення права власності свавільно, без законних підстав, спрямовує нас саме до терміну «право на мирне володіння майном», а не просто «право власності» - через призму сприйняття цього права як права людини, а не виключно цивілістичної категорії. Також таке тлумачення дає нам широту розсуду щодо застосування та подальшого аналізу порушення цього права внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти суверенітету та територіальної цілісності України.
Крім того, важливим є питання тлумачення норм ЗДПЛ щодо права на мирне володіння майном / право власності у контексті застосування україномовного перекладу чи англомовного оригіналу ЗДПЛ, оскільки в них наявні змістові відмінності з точки зору юридичного трактування. Так, ми прийшли до висновку, що право на мирне володіння майном / право власності у ЗДПЛ охоплює не лише володіння як складову права власності, а повний його спектр: володіння, користування, розпорядження. Тобто у цьому контексті право на мирне володіння майном / право власності як право людини у ЗДПЛ все ж сягає до коріння цивілістичного регулювання, з якого воно сформувалось.
У статті ми дослідили, що право на мирне володіння майном / право власності має природу міжнародно-правового звичаю. Власне, це випливає у першу чергу зі звичаєвої природи ЗДПЛ у цілому на даному етапі розвитку міжнародного права, попри заявлену декларативну природу при її прийнятті 75 років тому. Зокрема, така звичаєва форма ЗДПЛ випливає зі сприйняття її як тлумачення принципу Статуту ООН щодо основоположних прав, як фундаменту для створення більшості міжнародних договорів у сфері прав людини, а також внаслідок транспозиції її положень у більшість національних конституцій.
Більше того, норми, які формують право на мирне володіння майном / право власності у ЗДПЛ, а саме «кожен має право мати у власності майно як одноосібно, так і спільно з іншими» (ч. 1 ст. 17 ЗДПЛ) та «ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна» (ч. 2 ст. 17 ЗДПЛ), кожна окремо є міжнародно-правовими звичаями з належною практикою застосування. Відтак, право на мирне володіння майном / право власності у контексті ЗДПЛ має характер зобов'язань для держав незалежно від політичного устрою та національного законодавства.
Крім того, у ЗДПЛ зустрічаємо не лише право на мирне володіння майном / право власності як окреме право людини у прямій нормі щодо цього (ст. 17 ЗДПЛ), а й у прив'язці до інших прав людини та прагнень, сформованих у ЗДПЛ. Так, зокрема, реалізація прагнень «визнання гідності, яка властива всім членам людської сім'ї», «створення такого світу, в якому люди [...] будуть вільні від страху і нужди», «сприяти соціальному прогресові і поліпшенню умов життя», що викладені у преамбулі ЗДПЛ, можлива лише за умови дотримання та поваги права на мирне володіння майном / права власності. Більше того, саме на праві на мирне володіння майном / праві власності та його дотриманні будується цілий ряд інших прав людини у ЗДПЛ, серед яких право на належний рівень життя, право на соціальне забезпечення, право вільно обирати собі місце проживання.
Отже, формування права на мирне володіння майном / права власності як права людини у ЗДПЛ стало вагомим вкладом у спектр прав людини у цілому. Цю тезу підтверджує як звичаєва природа норм, які формують право на мирне володіння майном / право власності у ЗДПЛ, так і вплив цього права на повноцінну реалізацію інших пов'язаних прав людини, закріплених у ЗДПЛ.
Литература
1. Mchangama, Jacob. The Right to Property in Global Human Rights Law. The Cato Institute website. URL: https://www.cato.org/policy-report/may/june-2011/right-property-global-human- rights-law (25.06.2023)
2. Note verbale dated 87/07/30 from the Permanent Mission of the Islamic Republic of Iran to the United Nations Office at Geneva addressed to the Deputy-Secretary-General for Human Rights. E/CN.4/1988/12 (E/CN.4/Sub.2/1987/35). 1987. URL: https://digitallibrary.un.org/record/139491?ln=ru (25.06.2023)
3. Office of the United Nations High Commissioner for Human Rights. Universal Declaration of Human Rights at 70: 30 Articles on 30 Articles - Article 17. The OHCHR website. URL: https://www.ohchr.org/en/ press-releases/2018/11/universal-declaration-human-rights-70-30-articles-30-articles-article-17 (25.06.2023)
4. Sprankling, John G. The International Law of Property. Oxford, 2014. 424 p.
5. Universal Declaration of Human Rights. 1948. URL: https://www.un.org/sites/un2.un.org/ files/2021/03/udhr.pdf (25.06.2023)
6. 3aranbHageKuapauiHnpaBnrognHn.1948.URL:https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_015#Text
7. Мицик В. В. Hpaea людини у міжі lapoii юму npaei. Міжі lapo.'ijro-npaeoBi MexaHBMu 3axucmy: підручник. Київ, 2010. 721 с.
8. TapacoB О. В. Юpидичнa i ipupoga Зaгaлънoї geKiapanji npae людини. Пpoблeми 3aK0HH0cri. 1998. № 36. С.25-28. URL: https://dspace.nlu.edu.ua/bitstream/123456789/8744/1/Tarasov.pdf (25.06.2023)
Размещено на Allbest.ru
...Подобные документы
Розвиток прав людини в Україні. Економічні, соціальні та культурні права людини. Економічні права людини. Соціальні права та свободи людини. Культурні права людини. Механізм реалізації і захисту прав, свобод людини і громадянина, гарантії їх забезпечення.
курсовая работа [48,3 K], добавлен 04.12.2008Характеристика правової природи володіння як речового права. Зміст поняття володіння та обґрунтування речово-правового характеру правовідносин. Аналіз володіння знахідкою та бездоглядною домашньою твариною в контексті розмежування права на чужі речі.
статья [23,8 K], добавлен 17.08.2017Поняття прав людини. Характеристика загальнообов’язкових норм міжнародного права про права людини. Аналіз міжнародно-правових норм, що слугують боротьбі з порушеннями прав людини. Особливості відображання прав людини у внутрішньодержавному праві.
курсовая работа [56,6 K], добавлен 09.01.2013Роль ООН у захисті прав і свобод людини. Захист прав людини на регіональному рівні. Права і свободи людини на Україні. Роль судової влади в державі та захист прав і свобод людини. Права і свободи людини та громадянина, їх гарантії, основні обов'язки.
реферат [20,6 K], добавлен 28.01.2009Загальні принципи та історичний розвиток захисту прав дитини в Україні. Основні положення Конвенції ООН, Загальної декларації прав людини та Міжнародних пактів: визначення права дитини на сім'ю та освіту. Діяльність служби у справах неповнолітніх.
презентация [98,8 K], добавлен 10.09.2011Права і свободи людини в міжнародно-правовому аспекті. Система Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини. Система національних засобів захисту прав людини. Забезпечення міжнародних стандартів прав і свобод людини в Україні.
реферат [45,9 K], добавлен 29.10.2010Історія виникнення інституту прав і свобод людини і громадянина. Основні права людини: поняття, ознаки та види. Сучасне закріплення прав і свобод людини і громадянина в Конституції України. Юридичні гарантії забезпечення прав людини і громадянина.
курсовая работа [40,0 K], добавлен 18.05.2015Утвердження інституту омбудсмана у світі та в Україні. Механізм імплементації новітніх міжнародних стандартів з прав людини в Україні. Конвенція про захист прав людини та основних свобод для України: європейська мрія чи реальний захист прав людини?
курсовая работа [48,3 K], добавлен 13.04.2008Загальна характеристика та історія прав людини і громадянина. Український фактор при створенні головних міжнародних документів у галузі прав людини. Міжнародні гарантії прав людини: нормативні (глобальні і регіональні), інституційні та процедурні.
сочинение [25,7 K], добавлен 09.12.2014Поняття і класифікація конституційних прав і свобод. Особисті права і свободи. Політичні права і свободи. Економічні права і свободи людини і громадянина. Соціальні та культурні права і свободи людини і громадянина. Основні обов'язки громадян.
курсовая работа [41,8 K], добавлен 10.06.2006Співвідношення понять "людина", "особистість", "громадянин". Класифікація прав людини та громадянина. Структура конституційно-правового механізму забезпечення реалізації прав людини. Проблеми захисту прав і свобод в Україні на сучасному етапі розвитку.
курсовая работа [37,0 K], добавлен 06.09.2016Поняття власності та права власності. Загальна характеристика захисту права власності. Витребування майна з чужого незаконного володіння. Захист права власності від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння. Позов про визнання права власності.
реферат [37,1 K], добавлен 25.05.2013Роль міжнародного права у ствердженні християнських цінностей у сфері прав людини. Відход міжнародного права від засад християнської етики на прикладі європейської моделі прав людини. Тлумачення Конвенції про захист цієї сфери Європейським судом.
статья [22,8 K], добавлен 19.09.2017Права людини і громадянина. Види гарантій прав і свобод людини і громадянина та їх реалізація за законодавством України. Інститут парламентського уповноваженого з прав людини як важливий механізм захисту конституційних прав і свобод людини та громадянина.
курсовая работа [33,1 K], добавлен 14.05.2014Основні суб'єкти та об'єкти права комунальної власності. Компетенція органів місцевого самоврядування щодо створення комунальних підприємств. Право підприємства на володіння, повне господарське відання і оперативне управління закріпленим за ним майном.
курсовая работа [47,7 K], добавлен 27.09.2010Право на соціальний захист (соціальне забезпечення) як природне право особистості. Механізм захисту права на соціальне забезпечення Європейським судом з прав людини. Значення рішень Європейського суду в системі захисту права на соціальне забезпечення.
статья [20,6 K], добавлен 19.09.2017Конституційні принципи правового статусу людини і громадянина в Україні. Українське законодавство про права, свободи, законні інтереси та обов’язки людини і громадянина. Міжнародний захист прав людини. Органи внутрішніх справ і захист прав людини.
магистерская работа [108,6 K], добавлен 04.12.2007З’ясування особливостей правової природи володіння за цивільним правом України. Аналіз проблемних аспектів фактичного володіння, що мають місце при аналізі видів володіння, підстави його виникнення та правовий статус так званих фактичних володільців.
статья [21,2 K], добавлен 11.09.2017Поняття соціального захисту як системи державних гарантій для реалізації прав громадян на працю і допомогу. Соціальні права людини. Основні види соціального забезпечення. Предмет права соціального забезпечення. Структура соціальної політики України.
презентация [432,9 K], добавлен 04.11.2016Висвітлення та аналіз поняття прав людини в концепції нормативізму. Ознайомлення з поглядами відомого австрійського вченого-правника Ганса Кельзена на співвідношення універсалізму та релятивізму, а також з їх наслідками для обґрунтування прав людини.
статья [23,6 K], добавлен 10.08.2017
