Механізми публічного управління системою охорони здоров’я: стан, проблеми, перспективи

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кафедра менеджменту і публічного адміністрування

Харківський національний університет міського господарства

імені О.М. Бекетова

Механізми публічного управління системою охорони здоров'я: стан, проблеми, перспективи

Лях Юлія Іванівна, доктор філософії з галузі знань

публічне управління та адміністрування, старший викладач

Шимко Юлія Миколаївна, аспірант

Анотація

Сучасна сфера охорони здоров'я в Україні перетворилась у поле інноваційного протистояння між прибічниками традиційної системи управління та сторонниками впровадження нової моделі, що базується на принципах медичного страхування. Зростаючий інтерес суспільства до галузі охорони здоров'я, яка раніше характеризувалася бюджетним фінансуванням, обумовлений рядом чинників, таких як радикальна трансформація галузі, зміни в системі фінансування та механізмах закупівлі медичних засобів, а також перегляд мережі закладів охорони здоров'я на всіх рівнях.

Метою статті є аналіз та оцінка механізмів публічного управління системою охорони здоров'я з метою визначення поточного стану, ідентифікації проблем, які впливають на ефективність, та розробці перспективних стратегій для покращення функціонування системи.

Аналізуючи праці вітчизняних фахівців в галузі публічного управління було з'ясовано, що наразі пропонується формувати та розвивати різні механізми публічного управління для галузі. Було з'ясовано, що у науковій літературі існує багато формулювань понять «державне регулювання», «державне управління», «публічне управління» сфери охорони здоров'я.

Дослідження дозволило узагальнити риси державного впливу в галузі охорони здоров'я це: системний підхід до регулювання, обумовлений наявністю структури, внутрішній взаємозв'язок між елементами та відокремленістю від зовнішнього середовища; визнання пріоритетної ролі держави як головного суб'єкта регулювання; встановлення системи державно-громадського управління в галузі охорони здоров'я; регулювання за допомогою заходів організаційно-адміністративного та економічно-правового характеру.

В контексті запровадження інноваційних підходів до забезпечення охорони здоров'я на локальному та регіональному рівнях була виокремлена низка гострих проблем, що потребують комплексного осмислення та оперативного вирішення.

У висновку наголошено, що основними перспективними напрямами удосконалення механізмів публічного управління системи охорони здоров'я є: ефективніша координація та колаборація; впровадження інновацій та технологій; забезпечення фінансової стійкості; підвищення прозорості та звітності; розвиток громадської участі; глобальна співпраця та адаптація. Також, запропоновано запровадити посаду омбудсмана у сфері охорони здоров'я як універсального інституту захисту суб'єктивних прав і законних інтересів пацієнтів та медичних працівників.

Ключові слова: механізми публічного управління, публічне управління, система охорони здоров'я, охорона здоров'я, здоров'я.

Liakh Yuliia Ivanivna Phd in public management and administration, senior lecturer the Department of Management and Public Administration, O.M. Beketov National University of Urban Economy in Kharkiv

Shymko Yuliia Mykolaivna Phd.student at the Department of Management and Public Administration, O.M. Beketov National University of Urban Economy in Kharkiv

Mechanisms of public administration in the healthcare system: current state, challenges, perspectives

Abstract

The modern healthcare sector in Ukraine has evolved into an innovative battleground between advocates of the traditional management system and proponents of a new model based on health insurance principles. The growing public interest in the healthcare sector, which was traditionally characterized by budgetary funding, is driven by various factors such as the radical transformation of the industry, changes in the financing system, mechanisms for procuring medical supplies, and the restructuring of healthcare facilities at all levels.

The purpose of this article is to analyze and assess the mechanisms of public administration within the healthcare system, aiming to determine the current state, identify problems affecting effectiveness, and develop prospective strategies for improving the system's functionality. Examining the works of domestic experts in public administration revealed diverse formulations of concepts such as «state regulation», «government management» and «public administration» in the healthcare sector.

The research allowed for the synthesis of characteristics defining the state's influence in healthcare, including a systemic approach to regulation based on the internal structure and interconnection of elements, separation from the external environment, the acknowledgment of the state's priority role as the main regulatory entity, the establishment of a system of state-civic management in healthcare, and regulation through organizational-administrative and economic-legal measures.

In the context of implementing innovative approaches to healthcare provision at local and regional levels, several acute problems were identified that require comprehensive consideration and prompt resolution. In conclusion, it is emphasized that the main prospective directions for improving the mechanisms of public administration in the healthcare system include more effective coordination and collaboration, the integration of innovations and technologies, ensuring financial stability, enhancing transparency and accountability, developing public participation, global cooperation, and adaptation. Additionally, the introduction of the ombudsman position in the healthcare sector is proposed as a universal institution for protecting the subjective rights and legitimate interests of patients and medical professionals.

Keywords: mechanisms of public administration, public administration, healthcare system, health care, health.

Вступ

Постановка проблеми. Сучасна сфера охорони здоров'я в Україні перетворилася в інноваційний фронт протистояння між прибічниками традиційної системи управління та сторонниками впровадження нової моделі, що ґрунтується на медичному страхуванні. Зростаючий інтерес громадськості до сфери охорони здоров'я, яка раніше визначалася бюджетним фінансуванням, викликаний рядом обставин, таких як: радикальна трансформація галузі, що передбачає створення нової управлінської моделі; зміни у системі фінансування та механізмах закупівлі медичних засобів; перегляд мережі закладів охорони здоров'я на всіх рівнях; переосмислення та врегулювання відносин між «лікарем - пацієнтом»; оновлення клінічних протоколів у медичній практиці; впровадження електронного документообігу та телекомунікаційних засобів зв'язку, та інше.

Однак велика кількість питань, що стосуються покращення ефективності публічного управління в сфері охорони здоров'я, пов'язана з значними фінансовими витратами на впровадження відповідних змін. Це викликає загальне занепокоєння серед громадян, представників влади, підприємців, практикуючих фахівців та науковців щодо відношення витрат до очікуваних реальних результатів реформи.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблеми, що склалися в галузі охорони здоров'я, аналізують вчені в різних галузях - економісти, юристи, політологи та фахівці в галузі державного управління. Проблеми публічного управління в сфері охорони здоров'я з різних боків висвітлюють Бліщук К.М., Гавриленко Д.Г., Гладун З.С., Долгіх М.В., Логвиненко Б.О., Кошова С.П., Мельник Т.О., Михальчук В.М., Радиш Я.Ф., Саніахметова Н.О., Третяк Г.С. та багато інших. Одночасно з триваючою реформою системи охорони здоров'я в Україні виникає нагальна потреба впровадження конкретних механізмів для реального підвищення рівня гарантій медичних прав громадян України. Це робить дане дослідження актуальним, оскільки донині питання належної наукової обґрунтованості ефективності впроваджених інновацій у сфері охорони здоров'я залишається недостатньо дослідженим. Оцінка відповідності цих реформ міжнародним стандартам стає ключовим аспектом, який вимагає належної уваги та дослідження.

Метою статті є аналіз та оцінка механізмів публічного управління системою охорони здоров'я з метою визначення поточного стану, ідентифікації проблем, які впливають на ефективність, та розробці перспективних стратегій для покращення функціонування системи.

Виклад основного матеріалу

Збереження, захист та підсилення здоров'я та благополуччя громадян є невід'ємним завданням та важливим пріоритетом урядової політики України. Здоров'я населення є ключовим фактором для того, щоб громадяни могли насолоджуватися якісним життям та максимально реалізовувати свій потенціал. Вирішення проблем здоров'я населення не є виключною відповідальністю сектора охорони здоров'я, а вимагає єднання зусиль суспільства та визначеної лідерської ролі уряду на національному, регіональному та місцевому рівнях.

За останні п'ять років у сфері охорони здоров'я України спостерігається процес трансформації, ініційований прийняттям Закону України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення» [1], впровадженням Програми медичних гарантій та створенням ключових національних агенцій охорони здоров'я, таких як Національна служба здоров'я України, Центр громадського здоров'я Міністерства охорони здоров'я та ДП «Медичні закупівлі України». Цей процес також включає важливі зміни, такі як реорганізація Міністерства охорони здоров'я та його підпорядкованих установ, а також автономізацію закладів охорони здоров'я.

У 2022 року Міністерством охорони здоров'я було розроблено проєкт Стратегії розвитку системи охорони здоров'я до 2030 року [ 2], яка спрямована на вдосконалення та розвиток системи охорони здоров'я населення, зокрема гарантування доступності та раціонального використання в державі ефективних та безпечних лікарських засобів належної якості, та забезпечення доступу населення України до якісних послуг охорони здоров'я. Стратегія орієнтується на провідні національні документи та міжнародний досвід, включаючи стратегічні документи керівництва ВООЗ, Європейського Союзу, а також найкращі практики країн ЄС, Великої Британії, США та інших країн.

Наразі науковці пропонують формувати та розвивати різні механізми публічного управління для галузі. Також, у вітчизняній та закордонній науковій літературі існує багато формулювань понять «державне регулювання», «державне управління», «публічне управління» сфери охорони здоров'я.

Так, наприклад, у своєму дослідженні Гладун З. С. звертає увагу на механізми державного (публічного) управління в сфері охорони здоров'я в контексті правового підходу. Автор визначає, що державне управління та державне регулювання у галузі охорони здоров'я представляють собою дві відокремлені сфери державно-владної діяльності.

Згідно з думкою автора, державне управління спрямоване на здійснення прямого впливу на об'єкти управління, використовуючи адміністративно - владні повноваження та методи, що характеризуються директивними вказівками, обов'язковими для виконання. З іншого боку, державне регулювання передбачає встановлення обмежень для діяльності об'єктів, в яких вони можуть вільно функціонувати. Це спрямоване не тільки на об'єкт управління, але й на середовище його існування, відрізняючись від державного управління широким спектром владного впливу.

В основі дослідження автор розглядає інституційний та правовий механізми охорони здоров'я, підкреслюючи, що «інституційний механізм охорони здоров'я» включає в себе систему органів державної влади, місцевого самоврядування та інших суб'єктів права, задіяних у державному регулюванні відносин в цій галузі. До складу цього механізму входять центральні і місцеві органи державної влади, місцевого самоврядування та інші суб'єкти права, які беруть участь у реалізації політики охорони здоров'я, а також їх повноваження та відносини між собою та іншими суб'єктами. Зокрема, «правовий механізм охорони здоров'я» охоплює систему правових норм, які становлять законодавство про охорону здоров'я та регулюють зміст та процеси державноправового регулювання в галузі охорони здоров'я [3].

Натомість, Саніахметова Н. О. розглядає державне регулювання як діяльність держави, що спрямована на забезпечення публічних інтересів шляхом використання засобів впливу на підприємницькі відносини і поведінку суб'єктів підприємництва. При цьому прямі адміністративні методи є комплексом обов'язкових для виконання вимог і розпоряджень держави, а непрямі - допускають вплив держави на економічні інтереси. Адміністративні методи обмежують економічну свободу, але існують такі сфери діяльності, як охорона здоров'я, де адміністративні методи досить ефективні [4].

На думку Третяк Г. С. та Бліщук К. М. державне регулювання економіки - це вплив держави на діяльність суб'єктів господарювання та ринкову кон'юнктуру з метою забезпечення нормальних умов функціонування ринкового механізму. Це - складний процес, до якого належить процедура розробки економічної політики, обгрунтування її положень, вибір засобів та методів її проведення [5].

Термін «державне управління» розглядається докладно у роботах Мельник Т. О., де зазначається, що поняття «державне управління» спрямоване на реалізацію суспільних інтересів і включає такі компоненти як: публічне управління та суспільне управління. Така думка пояснюється тим, що, по-перше, державна влада є основою публічної влади, на якій вона базується та за допомогою якої державні органи виконують її певні функції, а, по-друге державне управління та зв'язки з громадськістю взаємопов'язані між собою на основі єдності суспільних інтересів та узгодженості управлінського впливу для підвищення його ефективності під час прийняття рішень [6].

На думку авторів термінологічного словника зазначено, що під «публічним управлінням» необхідно розуміти цілеспрямовану взаємну діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, інституцій громадянського суспільства та приватного сектору, які в межах власних повноважень здійснюють керівництво, планування, організацію та реалізацію суспільно важливих рішень (політики держави), її розвитку, включаючи інтереси адміністративно-територіальних одиниць [7].

У своїх наукових дослідженнях Я. Радиш, С. Кошова, В. Михальчук вивчають механізми державного управління в галузі охорони здоров'я, розглядаючи їх як основу для створення єдиного медичного простору. Зазначаючи, що ефективність медичної допомоги залежить від рівня організаційних заходів, оптимальної структури медичних підрозділів, якості технічних засобів, а також дієздатності та стійкості управління, вони підкреслюють важливі аспекти системи організації охорони здоров'я.

Авторський колектив розглядає систему державного управління в контексті створення єдиного медичного простору України, розглядаючи її як не лише окрему галузь права, але й як структурне поняття з функціональним підходом. За їхньою концепцією, ця система повинна об'єднати сукупність правових норм, які регулюють діяльність, спрямовану на відновлення, захист та сприяння здоров'ю людей. Вони вважають, що створення єдиного медичного простору України може бути одним із ключових кроків внутрішньої перебудови національної системи охорони здоров'я для успішної реалізації державної політики в цій галузі. Ця концепція є новою парадигмою розвитку системи охорони здоров'я, сприяючи її об'єднанню та вдосконаленню в цілому [8].

Фуртак І. І. наголошує на тому, що результативність правового механізму державного управління в галузі охорони здоров'я прямо залежить від кількості, збалансованості та систематизації компонентів нормативно-правового поля цього сектора. Автор підкреслює важливість того, щоб система державного управління та інформаційно-організаційний механізм охорони здоров'я в Україні були побудовані як система повноважених суб'єктів.

До цих суб'єктів відносяться органи державного та галузевого управління, а також система інформаційно-аналітичного забезпечення для оптимальної організації та ефективної реалізації їхньої діяльності [9].

Незважаючи на різноманіття думок щодо понятійно-категоріального апарату, основні риси державного впливу в галузі охорони здоров'я це: системний підхід до регулювання, обумовлений наявністю структури, внутрішній взаємозв'язок між елементами та відокремленістю від зовнішнього середовища; визнання пріоритетної ролі держави як головного суб'єкта регулювання; встановлення системи державно-громадського управління в галузі охорони здоров'я; регулювання за допомогою заходів організаційно-адміністративного та економічно-правового характеру.

Аналітики наголошують, що у контексті запровадження інноваційних підходів до забезпечення охорони здоров'я на локальному та регіональному рівнях викристалізувалася низка гострих проблем, що потребують комплексного осмислення та оперативного вирішення, а саме:

- недостатні або неефективні фінансові ресурси обмежують доступ до якісних медичних послуг, а також впливають на здатність системи реагувати на різні виклики, такі як епідемії чи надзвичайні ситуації;

- нерівномірний розподіл медичних закладів та фахівців призводить до нерівності у доступі до медичної допомоги між різними групами населення та регіонами;

- недостатня координація між різними рівнями влади та адміністративними одиницями спричиняє неефективне управління ресурсами та послугами в системі охорони здоров'я;

- відсутність кваліфікованих медичних працівників, недостатня мотивація та високий оборот персоналу можуть стати перешкодою для надання якісних медичних послуг;

- застосування застарілого обладнання та відсутність доступу до новітніх технологій може впливати на діагностику та лікування пацієнтів;

- відсутність систематичних заходів у сфері профілактики та громадського здоров'я може призвести до зростання витрат на лікування хвороб, які можна було б уникнути.

Отже, управління системою охорони здоров'я з точки зору публічного управління видається динамічним та перспективним завданням. Сформулюємо, окремі ключові перспективи, які на нашу думку, можуть стати сприятливими для подальшого удосконалення механізмів публічного управління системи охорони здоров'я.

Так, це по - перше, публічне управління може сприяти поліпшенню координації між різними рівнями влади та структурами в системі охорони здоров'я, забезпечуючи більш ефективну співпрацю між різними учасниками. По - друге, публічне управління може стимулювати впровадження новітніх технологій та інновацій в охороні здоров'я, що сприяє підвищенню якості та доступності медичних послуг. По-третє, ефективне фінансове управління може допомогти забезпечити стійкість та збалансований розподіл фінансових ресурсів в системі охорони здоров'я, зменшуючи ризики фінансових труднощів. По-четверте, публічне управління може зміцнити прозорість та відкритість управлінських процесів, що сприятиме довірі громади до системи охорони здоров'я та забезпечить ефективний обмін інформацією. По-п'яте, активна участь громадськості в процесах прийняття рішень та моніторингу може покращити якість послуг та врахувати потреби громади при формуванні стратегій охорони здоров'я. По-шосте, в контексті глобальних викликів, таких як пандемії та зміни клімату, публічне управління може забезпечити гнучкість та адаптивність системи охорони здоров'я, сприяючи міжнародній співпраці та обміну найкращими практиками.

Важливо також відзначити, що в Україні вже існують успішні приклади впровадження посад омбудсманів/уповноважених у особливо важливих та чутливих сферах суспільства, таких як освіта. Одним із таких прецедентів є освітній омбудсман, який визначений як «посадова особа, відповідальна за захист прав у сфері освіти відповідно до рішення Кабінету Міністрів України».

Останнім часом відзначається активний громадський діалог щодо можливості впровадження інституту омбудсмана з прав пацієнтів, враховуючи позитивний досвід запровадження схожих посад на різних рівнях уряду в інших країнах (таких як Австрія, Греція, Фінляндія, Великобританія, Норвегія, Польща, Ізраїль тощо).

На нашу думку, розглядати можливість закріплення посади омбудсмана в сфері охорони здоров'я є перспективним кроком. Це може стати універсальним інструментом захисту суб'єктивних прав та законних інтересів як пацієнтів, так і медичних працівників.

Висновки

публічне управління охорона здоров'я

Резюмуючи зазначимо, що основними перспективними напрямами удосконалення механізмів публічного управління системи охорони здоров'я є: ефективніша координація та колаборація; впровадження інновацій та технологій; забезпечення фінансової стійкості; підвищення прозорості та звітності; розвиток громадської участі; глобальна співпраця та адаптація.

Також, пропонуємо запровадити посаду омбудсмана у сфері охорони здоров'я як універсального інституту захисту суб'єктивних прав і законних інтересів пацієнтів та медичних працівників.

Література