Гігієнічні норми житла

Орієнтація будівель на забезпечення достатнього освітлення і необхідного теплового режиму. Основні гігієнічні вимоги щодо будівельних матеріалів. Методи боротьби з шумом. Попередження вогкості в будівлях. Необхідність вентиляції та освітлення приміщень.

Мiнiстерство освіти та науки України

Вищий навчальний заклад “Відкритий міжнародний університет

розвитку людини “Україна”

Горлiвський регіональний інститут

Кафедра фізичної реабілітації

РЕФЕРАТ

з дисципліни: Гігієна

На тему:

Гігієнічні норми житла

студентки 2-го курсу денної форми навчання

напряму підготовки 0102 - фізичне виховання і спорт

спеціальності 6.010200 - фізична реабілітація

Рибалко Олени Дмитрівни

Викладач: Ярош А.М.

Горлівка 2009

План

Вступ

1. Орієнтація будівель

2. Будівельні матеріали

3. Поверховість, планування і розміри приміщень

4. Внутрішня відділка приміщень

5. Боротьба з шумом

6. Попередження вогкості в будівлях

7. Освітлення житла

8. Вентиляція приміщень

9. Опалювання приміщень

Вступ

Відповідно до гігієнічних вимог житлові помешкання повинні бути достатньо просторими, сухими, світлими, чистими, надійно захищати від холоду, жари, дощів і вітрів, містити чисте повітря, вільне від пилу, шкідливих газів і патогенних мікроорганізмів, мати сприятливий мікроклімат, бути красиво оформленими в архітектурному і естетичному відношенні, забезпечувати тишу, зручності, спокій, відпочинок і необхідні умови для роботи, тепловий комфорт, задовільне природне освітлення. Чистота повітря, мікроклімат помешкання залежать від розташування будівель по відношенню до сторін світу, теплостійкості захищаючих конструкцій, системи опалювання і вентиляції. Для правильного вирішення цих питань необхідно враховувати кліматогеографічні особливості району будівництва, характер забудови населених місць, вибір будівельних матеріалів.

1. Орієнтація будівель

Для забезпечення достатнього освітлення і необхідного теплового режиму в приміщеннях важливе значення має їхня орієнтація. Сонячне проміння повинне проникати у вікна всіх основних приміщень, що є місцем постійного або тривалого перебування людей, забезпечуючи по можливості більш тривалу інсоляцію протягом дня, особливо взимку.

В жаркій будівельно-кліматичній зоні рекомендується, щоб уникнути перегріву, в літній час орієнтація головного ' фасаду будівлі, тобто того, на який виходять вікна основних приміщень, на південь або в крайньому випадку на південний схід. Західного напряму в цих випадках слід уникати, оскільки при орієнтації на захід сонячне проміння проникає в приміщення у другу половину дня, коли повітря і стіни і без того нагріті, внаслідок чого можливий перепрівши. В жаркій і теплій кліматичних зонах для пом'якшення літніх перегрівів переважно малоповерхове будівництво з критими балконами, що обмежують надходження сонячної радіації всередину приміщень. Більш низькі температури в перших поверхах забезпечуються охолоджуючим впливом землі і озелененням території.

В холодній кліматичній зоні має переважати південна орієнтація. На температурні умови в приміщеннях робить великий вплив вітер, тому на півночі питання про орієнтацію будівель розв'язується також залежно від напряму пануючих вітрів. В помірній кліматичній зоні прийнята меридіональна орієнтація фасадів будівель, краще всього за так званою геліотермічною віссю з відхиленням від меридіана на 19--22°, при якій вікна кімнат обернуті на схід і захід.

2. Будівельні матеріали

Основна гігієнічна вимога, що пред'являється до будівельних матеріалів, полягає в тому, щоб вони володіли поганою теплопровідністю, забезпечуючи захист приміщень від охолоджування і перегріву. Теплопровідність матеріалів залежить від їх пористості, від загального об'єму що міститься в них повітря.

Будівельні матеріали, що особливо використовуються для зовнішніх частин будівель, повинні бути також мало гігроскопічними, не вбирати вологу з повітря, протистояти атмосферним осіданням, легко віддавати воду назад, оскільки заповнення пір водою, коефіцієнт теплопровідності якої рівний 0,5 різко погіршує теплові властивості.

Істотне значення має мала звукопровідність Будівельних матеріалів і захищаючих конструкцій, що залежить від їх масивності, багатошарових і інших властивостей.

Повітропроникність матеріалів як чинник, що сприяє обміну кімнатного повітря із зовнішніми, має| певне гігієнічне значення, але в сучасному будівництві більшої ролі не грає .

Більшості приведених вимог відповідає дерево, цегла, бетон, Введення в товщу бетону металевої арматури (залізобетон). Полімерні матеріали дешевше традиційних будівельних матеріалів. Проте, вони можуть представляти потенційну небезпеку для здоров'я людини через можливе виділення в повітря хімічних речовин, що мають токсичну дію і неприємний запах. Їм властива також здатність накопичувати на своїй поверхні заряди статичної електрики, які при зіткненні з ними викликають неприємні відчуття. Тонкі покриття для підлоги мають більш низьку температуру, ніж звичайні підлоги. Нарешті, слід зазначити легку займистість полімерних будівельних материалів.

3. Поверховість, планування і розміри приміщень

В нових і реконструйованих містах обласного значення, житлові масиви забудовують переважно 9--12-поверховими будинками. В 6-поверхових і більш високих будинках повинен бути ліфт і сміттєпровід. Великою перевагою багатоповерхових будівель є наявність всіх видів санітарного і побутового впорядкування, проте зростання поверховості неминуче приводить до збільшення щільності заселення.

В сільській місцевості переважають індивідуальні 1-- 2-поверхові житлові будинки. Двоповерхові будинки мають перевагу перед одноповерховими.

Мінімальний розмір житлової площі, встановлений на 1 людину, -- 9 м2. В житлових кімнатах гуртожитку, що використовуються обмежений час, головним чином для сну і відпочинку, на кожну людину призначається 6 м2.

4. Внутрішня відділка приміщень

Відділка повинна сприяти утепленню приміщень, зменшенню звукопровідності, усувати різну нещільність, щілини, шорсткості, не змінювати істотно повітропроникність стін, сприяти віддзеркаленню світла усередині приміщень, забезпечувати можливість легкого прибирання.

Підлоги в житлових приміщеннях повинні бути теплими, рівними, щільними, не створюючими шуму при ходьбі і неслизькими. Цим вимогам відповідають дерев'яні підлоги, забарвлені масляною фарбою або покриті лінолеумом на тканинній основі. Підлоги з твердих керамічних плиток холодні, слизькі і їх застосовують лише на сходових клітках і в тих приміщеннях, де потрібна підтримка особливої чистоти (операційні, лабораторії, туалети, ванни і ін.).

Стіни частіше за все фарбують клейовими фарбами (поверх штукатурки), хоча масляні фарби мають перевагу в тому відношенні, що вони дозволяють проводити вологе прибирання стін, на їх поверхні швидше гинуть мікроби. Проте стіна, покрита масляною фарбою, стає непроникною для повітря, тоді як клейове забарвлення зменшує природну вентиляцію лише наполовину. Обклеювання стін звичайними паперовими шпалерами значне утрудняє прибирання, той, що виживає бактерій на їх поверхні збільшується. При забарвленні стін слід створювати матові поверхні, які дають дифузне віддзеркалення і сприяють рівномірності освітлення; глянсуваті, лаковані поверхні дають дзеркальне віддзеркалення.

На ступінь віддзеркалення світла, а отже, і на освітленість приміщень, великий вплив надає колір фарб. Стіни, забарвлені в білий колір, відображають до 80% падаючого на них світла, в ясно-жовтий--60%, ясно-зелений--46%, ясно-голубий -- 30 %, темно-жовтий -- 20 %, коричневий --15%, темно-зелений--10%, темно-голубий-- 6%. Забруднені стіни, відображають світла в два рази менше ніж недавно фарбовані.

Різні кольори неоднаково впливають на центральну нервову систему. Червоний діє збуджуюче, синій і фіолетовий, навпаки, надають пригноблюючу дію. Червоно-оранжеві і жовті кольори проводять дію, що приємне бадьорить, і створюють відчуття тепла і затишку. Зелені тони діють заспокійливо; зелений і жовтий кольори якнайменше стомлюють зір. Загалом кольори, що наближаються до видимого проміння сонячного спектру і забарвлення зеленої рослинності, надають найвигіднішу дію на вказані функції організму, що слід використовувати не тільки в житлах, але і на виробництві. Відомо, що певний колір стін і предметів устаткування може сприятливо впливати на працездатність робітників.

5. Боротьба з шумом

Шумом називається сукупність звуків різної сили і висоти, коливальних рухів якого-небудь тіла, що утворюються в результаті, і що розповсюджуються в просторі у вигляді хвиль. Розрізняють шуми стабільні і імпульсні. Інтенсивність звуку визначається не абсолютною, а відносною величиною--його рівнем, що виражається в умовних логарифмічних одиницях--децибелах (дБ), які показують, наскільки даний звук в логарифмічних значеннях більше порогу чутності (Бел--автор цієї системи вимірювання).

Діапазон звуків, сприйманий вухом людини, укладається на шкалі від 0 до 139 дБ; нижня межа відповідає порогу чутності, а верхняя--порогу больових відчуттів. Уявлення про те, яким слуховим відчуттям відповідають різні рівні цієї шкали, дають наступні дані: рух легкового автомобіля--66--86 дБ, тролейбуса--78--90 дБ, вантажної машини--74--106 дБ, трамвая--79--93 дБ, автобуса-- 78--96 дБ. В даний час розроблені більш точні характеристики рівня шуму, що враховують його спектральний склад.

В житлові приміщення шум проникає через вікна і щілини між рамами, через стіни при недостатній їх товщині і звукоізоляції. Нерідко джерелами шуму служать вбудовані в будівлі магазини, майстерні, ліфти.

Згідно встановленої нормі шум в житлових приміщеннях не повинен перевищувати 30 дБ. При постійній дії високий шум викликає стомлення, знижує працездатність, увагу, підвищує кров'яний тиск і нервову збудливість, зменшує моторну і секреторну діяльність шлунку. Встановлено, що постійний вуличний шум сприяє виникненню багатьох захворювань, особливо гіпертонічної хвороби і хвороб нервової системи. Слід особливо підкреслити значення тиші під час сну. Нічний шум виключає можливість повного відпочинку, особливо органів чуття і центральної нервової системи.

Досліджують вплив шуму за допомогою шумомірів, датчиком є мікрофон.

6. Попередження вогкості в будівлях

Вогкість в будівлях сприяє при зниженій температурі повітря переохолодженню організму і розвитку захворювань дихальних шляхів, нирок, невралгії, ревматизму. Крім того, вона заподіює збиток і самій будівлі, створюючи сприятливі умови для розвитку низьких організмів--грибів, що викликають той, що гниє і руйнування дерев'яних частин.

Головною причиною вогкості в приміщеннях є сирі стіни: у зв'язку з високим рівнем стояння ґрунтових вод, які необхідно відводити шляхом дренажу ґрунту і створювати водозахисні прокладки між нею і фундаментом.

Дерево, вживане для будівництва, повинне бути сухим, перед здачею в експлуатацію будівля повинна просушуватися.

Розвитку вогкості в приміщеннях сприяють деякі побутові процеси, наприклад прання білизни, приготування їжі. Ознаками вогкості, окрім підвищеної вогкості повітря, служать поява темних плям і цвілі в нижніх частинах зовнішніх стін, відпала штукатурка, неприємний запах.

7. Освітлення житла

Добре освітлення житлових приміщень необхідне для створення нормальних умов для зорової роботи і в загальногігієнічному відношенні. Недостатнє або нераціональне освітлення веде до стомлення очей, центральної нервової системи, знижує розумову і фізичну працездатність, сприяє розвитку ряду захворювань, зокрема короткозорості у дітей, створює можливість виникнення травм. Світлова енергія робить вплив на велику кількість фізіологічних процесів в організмі.

Світловий потік--потужність променистої енергії, оцінювана по світловому відчуттю. За одиницю світлового потоку прийнятий люмен (лм)--световой потік, випромінюваний абсолютно чорним тілом площею 0,5305 мм2 при температурі затвердіння платини. Освітленість -- густина світлового потоку освітленої поверхні. За одиницю освітленості прийнятий люкс (лк)--освітленість поверхні в 1 м2, на яку падає і рівномірно розповсюджується світловий потік, рівний 1 лм. Освітленість вимірюється за допомогою люксметрів - приладів, датчиком яких є фотоелемент.

Мінімальна освітленість при люмінесцентних лампах повинна дорівнювати: в адміністративних і учбових закладах, читальнях, концертних залах--300 лк; в банках, ощадкасах, поштових відділеннях, машинописних і рахункових бюро, продовольчих магазинах--400 лк; в житлових і суспільних зданиях-- 100 лк. В деяких приміщеннях, у тому числі гуртожитках, передбачають додаткове місцеве освітлення.

8. Вентиляція приміщень

Величина необхідного обміну кімнатного повітря із зовнішнім залежить від числа людей, що знаходилися в приміщенні, його кубатури і характеру роботи, що проводиться. Вона може бути визначена на основі різних показників, і як одне з них, поширеного в санітарній практиці при обстеженні житлових приміщень - зміст двоокису вуглецю. Вентиляція не повинна допускати перевищення змісту вуглекислоти в приміщенні вище 1%, яке прийняте як допустима концентрація і для звичайних житлових приміщень, класів, лікарняних палат і ін.

Чистота повітря в приміщеннях обумовлюється забезпеченням для кожної людини необхідного об'єму воздуха--так званого повітряного куба і його регулярною зміною із зовнішнім повітрям. Кількість потрібного для цього вентиляційного повітря на одну людину в годину називається об'ємом вентиляції.

В житлових приміщеннях норма повітряного куба складає 25-27 м³, об'єм вентиляцію--37,7 м³, звідси необхідно для повного видалення зіпсованого повітря і заміни його чистим атмосферним повітрям забезпечити приблизно 3-кратний обмін повітря протягом години. Її обчислюють шляхом розподілу кількості повітря, що поступає протягом 1 години в приміщення, на його кубатуру.

Природною вентиляцією називають інфільтрацію зовнішнього повітря через різні щілини і нещільність у вікнах, дверях і частково через пори будівельних матеріалів в приміщення, а також провітрювання їх за допомогою відкритих вікон, кватирок і інших отворів, влаштовуваних для посилення природного повітрообміну. В тому і іншому випадку обмін повітря відбувається унаслідок різниці температури зовнішнього і кімнатного повітря і тиску вітру.

Оскільки цього недостатньо, то використовують кватирки і фрамуги, що відкидаються під кутом 45^о. В цьому випадку холодне повітря поступає в приміщення спочатку вгору, під стелю, а потім частково обігрітий спускається вниз, не утворюючи різких струмів і не викликаючи сильного охолоджування людей. В холодну пору року повне і часте відкриття квтирок на 5--10 хв. більш ефективно, ніж напіввідкрита кватирка, залишена на довгий термін. Боятися короткочасного зниження температури в приміщенні не слід, оскільки стіни і обстановка охолоджуються за цей час незначно і після закінчення провітрювання температура повітря швидко відновиться, головне, в цьому випадку відбудеться більш повна зміна повітря.

В багатоповерхових будівлях для посилення природної вентиляції у внутрішніх стінах влаштовують витяжні канали, у верхній частині яких знаходяться приймальні отвори. Канали виводять на горище у витяжну шахту, з неї повітря поступає назовні. Ця система вентиляції працює на природній тязі завдяки тому, що утворюється в каналах унаслідок температурної різниці перепаду тиску, що викликає рух більш теплого кімнатного повітря вгору.

Штучна вентиляція. В суспільних будівлях, розрахованих на перебування великої кількості людей, в лікарнях, школах, на виробництві однієї природної вентиляції буває недостатньо, у зв'язку з цим влаштовують механічну вентиляцію, яка не залежить від зовнішньої температури і тиску вітру і забезпечує за відомих умов підігрів, охолоджування і очищення зовнішнього повітря.

Для місцевої вентиляції використовують електровентилятори дії приточної або витяжної, які встановлюють у вікнах або отворах стін. В суспільних будівлях вони розраховані головним чином на короткочасну дію. На виробництві вони функціонують більш тривалий час. Частіше за все застосовують місцеву витяжну вентиляцію, що видаляє зіпсоване повітря, а притока чистого повітря здійснюється за рахунок надходження через вікна і кватирки. В приміщеннях з підвищеним забрудненням повітря (кухні, туалети) встановлюють тільки витяжні вентилятори.

Проте місцева вентиляція має певні недоліки. При використовуванні системи притоку в зимовий час утворюються холодні струми повітря в приміщенні, робота вентиляторів нерідко супроводиться значним шумом, вони псують зовнішній вигляд приміщень. Найсучаснішим типом місцевої вентиляції є установки для кондиціонування повітря.

Центральна вентиляція розрахована на обмін повітря у всій будівлі або в основних його приміщеннях, функціонує постійно або протягом більшої частини дня. Залежно від призначення приміщень центральна вентиляція буває приточною, витяжною, приточно-витяжною.

В холодну пору року повітря підігрівають до 12--14 °С, в деяких випадках зволожують і подають в приміщення по каналах у внутрішніх стінах. Канали закінчуються отворами у верхній частині стін, і прикриваються гратами. Для видалення зіпсованого повітря прокладають іншу витяжну сіть каналів, отвори яких розташовують в нижній частині протилежної внутрішньої стіни; канали виводять на горище в загальний колектор, з якого повітря видаляють назовні за допомогою вентилятора.

Приточно-витяжна система вентиляції забезпечує переважання притоку повітря над витяжкою, що особливо важливо в операційних відділеннях лікарень. В душових, туалетах, на кухнях влаштовують тільки витяжку. В багатьох будівлях в цілях економії також влаштовують тільки витяжну вентиляцію з розрахунком на надходження чистого повітря через кватирки.

В гігієнічному відношенні має більшу перевагу приточно-витяжна система вентиляції, яка забезпечує приток чистого підігрітого і при необхідності зволоженого, повітря, що дозволяє краще підтримувати нормальний температурний режим в приміщеннях.

В даний час розроблена нова, досконаліша, система вентиляции--кондиціонування, яка дозволяє підтримувати автоматично протягом необхідного часу оптимальні умови температури, вогкості, рух і чистоту повітря. Для цього використовують центральні установки кондиціонування повітря, призначені для обслуговування суспільних будівель (лікарень, шкіл і ін.), залізничних вагонів, і кімнатні кондиціонери для окремих невеликих за об'ємом приміщень.

Кондиціонери можуть працювати із забором зовнішнього повітря, а також на частковій або повній рециркуляції, тобто забирати і подавати в приміщення те ж кімнатне повітря, піддане відповідному очищенню. Необхідно, щоб при роботі кондиціонерів були закриті вікна і інші отвори, що сполучаються із зовнішнім повітрям.

9. Опалювання приміщень

Основна гігієнічна задача опалювання житла полягає в тому, щоб створити оптимальну температуру повітря, постійну в часі і в просторі.

Як нормальна температура повітря в житлових приміщеннях прийнята 18--20 °С. Для холодної кліматичної зони оптимальною температурою в приміщенні вважають 21--22 °С, помірної-- 18--20 °З, теплої -- 18--19 °З, жаркої -- 17--18 °С. В кабінетах лікарів, лікарняних палатах, процедурних найсприятливіша температура повітря 20 °С, в операційних--22 °С, в класах--16 °С, спортивних залах-- 15 °С.

Для забезпечення теплового комфорту людини температура повітря в приміщеннях по вертикалі і горизонталі повинна бути рівномірною. Допускається різниця в температурі повітря по вертикалі не більше 2--2,5 °С на кожний метр висоти і по горизонтали--от зовнішньої до протилежної внутрішньої стіни -- до 2°С. Допустима різниця між температурою повітря і внутрішньою поверхнею зовнішніх стін складає 3°С.

Опалювання не повинне погіршувати якість повітря за рахунок надходження продуктів неповного згорання, особливо окисли вуглецю, і підгорання пилу, що осів на опалювальних приладах. Суха сублімація органічного пилу з поверхні опалювальної системи відбувається при нагріві її до 80 °С. При високій температурі поверхонь нагрівальних приладів (більше 80 °С) збільшуються неприємні запахи і загальні запорошення приміщення, що є одним з істотних джерел псування повітря. Опалювання повинне бути безпечним в пожежному відношенні і зручним в експлуатації.

Місцеве опалювання. До вельми давнього і поширеного виду місцевого опалювання відносяться., цегляні печі, призначені для обігріву однієї або двох суміжних кімнат. Спалювання палива, в основному дерева або вугілля (рідко природного газу), проводять в приміщенні. Недоліками даного виду опалювання вважають:

забруднення приміщення

трудність обслуговування

можливість отруєння окислом вуглецю при передчасному закритті димогарної труби.

Пічне опалювання не забезпечує достатньо постійної температури повітря протягом доби (допускаються перепади до 5--6°С).

Рідше використовують металеві печі, відмінні ще більшими недоліками в гігієнічному відношенні.

По здатності зберігати тепло розрізняють печі великої, середньої і малої теплоємності.

Печі великої теплоємності мають товсті цегляні стінки, багато димообертів, поволі прогріваються, вимагають в порівнянні з іншими печами більше палива, але зберігають тепло протягом доби, підтримуючи більш рівну температуру повітря. Прикладом таких печей може служити добре відома голландська піч, яку звичайно обробляють білими кахляними плитками.

Печі середньої теплоємності по конструкції менш масивні і займають менше місця. Стінки їх роблять більш тонкими (в півцеглини) і звичайно покривають зовні футляром з гладкого або гофрованого покрівельного заліза. Вони швидше нагрівають приміщення, але швидше остигають, а тому їх застосовують головним чином в приміщеннях, розрахованих на тимчасове перебування людей.

Печі малої теплоємності, звичайно невеликих розмірів, виготовляють із заліза або чавуну. Для житлових приміщень вони не придатні, оскільки сильно розжарюються, забруднюють повітря продуктами пригорання пилу, газами і не забезпечують рівномірного нагрівання приміщень. До нагрівальних приладів цього типу відносяться каміни, обігріваючі кімнати променистою теплотою при горінні дрів або вугілля; вони діють і як витяжна вентиляція, їх використовують при художній обробці приміщення, а сам процес горіння палива створює гарний настрій. Останніми роками для додаткового обігріву приміщень стали застосовувати електричні каміни і рефлектори.

Для попередження забруднення основного приміщення, зокрема окислом вуглецю, топку слід влаштовувати з боку коридору або передньої.

Центральне опалювання. В даний час в містах переважно влаштовують центральне опалювання, обслуговуюче одне або декілька будівель з одного джерела тепла. Воно має значні переваги перед місцевим опалюванням

не забруднює повітря

зручно в експлуатації

і забезпечує більш рівну температуру повітря в приміщеннях.

Добові коливання температури при центральному опалюванні не повинні перевищувати 3 °С. З введенням центрального опалювання значно зменшилося задимлення атмосфери міст. Воно більш вигідне і в економічних відносинах. Розрізняють декілька систем центрального опалювання.

Водяне опалювання, що є найпоширенішою і відповідаючою гігієнічним вимогам системою, дозволяє обігрівати з центральної котельної групу будівель, здійснювати теплофікацію міста за рахунок відпрацьованої гарячої води з електростанцій і деяких промислових підприємств. Водяне опалювання дозволяє легко регулювати ступінь нагрівання приміщення шляхом подачі води, нагрітої відповідно до температури зовнішнього повітря, а також використовуючи регулятори, що є безпосередньо у опалювальних приладів в приміщеннях. Завдяки цьому можна підтримувати в різних приміщеннях різну температуру повітря відповідно встановленим диференційованим нормам.

Нагрівальні прилади (батареї) розташовують біля зовнішніх стін в нішах під вікнами, щоб компенсувати найбільше охолоджування приміщень в цих місцях. Ніші рекомендується закривати знімними гратами. Найбільш сприятливі в гігієнічному відношенні батареї з гладкою поверхнею, складені з окремих металевих елементів (радіаторів). В порівнянні з ребристими батареями вони більш доступні для очищення і дозволяють збільшувати поверхню нагріву шляхом додавання числа елементів.

Водяне опалювання забезпечує постійну і рівномірну температуру повітря, не викликає його забруднення, оскільки нагріваючи, поверхні батарей рідко досягають 80 °С, ніж виникає підгоання пилу.

Парове опалювання конструктивно мало відрізняється від водяного, в гігієнічному ж відношенні поступається йому, оскільки циркулюючий в системі пара нагріває батареї до 100 °С, що спричиняє за собою сублімацію пилу, небезпека опіків і часом створює перегрів приміщень. При паровому опалюванні виключається можливість центрального і місцевого регулювання, при впусканні пари нерідко виникає тріск унаслідок прориву пари через скупчення конденсаційної води у вигинах труб. Парове опалювання влаштовують лише у великих приміщеннях, розрахованих на тимчасове перебування людей.

Повітряне опалювання полягає в підігріві профільтрованого зовнішнього повітря до 45-50 °С в камерах, розташованих в підвалі будівлі, звідки він через отвори вгорі поступає по каналах у внутрішніх стінах в приміщення. До недоліків цієї системи опалювання відноситься невеликий радіус дії кожної камери, висока температура повітря, що подається, що робить його надмірно сухим, нерівномірність обігріву приміщень і можливість забруднення повітря пилом. Проте повітряне опалювання економічне, не вимагає труб і опалювальних приладів, дозволяє сумістити опалювання з вентиляцією, просте в експлуатації і показано для приміщень з великою вогкістю повітря (зали для глядачів, криті басейни для плавання).

Лучисте опалювання вперше було застосовано в лікарнях у 1907 році. Джерелом випромінювання тепла служать нагріті внутрішні поверхні зовнішніх стін, під якими прокладають невеликі труби водяного або рідше парового опалювання. В цьому випадку воно носить назву панельно-променистого опалювання. Іноді обігрівають стелю або підлогу. Температуру нагріву стінних панелей підтримують на рівні 35--45° С, що забезпечує усунення охолоджуючого впливу стін.

Променисте опалювання забезпечує рівномірну температуру повітря в приміщенні по вертикалі і горизонталі, вигідне в техніко-економічному відношенні. В умовах жаркого клімату воно може бути використано для охолоджування приміщень, для чого по трубах пропускають холодну воду.

Дослідження опалювання. Для визначення ефективності дії системи опалювання проводять вимірювання температури повітря кілька разів на добу протягом двох тижнів посередині кімнати на висоті 1,5 м від підлоги. Більш точні дані, що дозволяють встановити рівномірність розподілу температури, одержують при вимірюванні її в різних місцях приміщення, не ближче ніж 0,5 м від вікон і зовнішніх кутів, у підлоги і на рівні зростання дорослої людини. Середньодобову температуру обчислюють з ряду спостережень вранці, вдень, увечері і вночі.

Вимірювання температури зручніше всього проводити за допомогою термографів, при користуванні ж звичайними ртутними термометрами відлік свідчень проводять через 10 хв. від початку вимірювання. Одночасно виміряють зовнішню температуру, силу і напрям вітру. Для цього застосовують електричний термометр або спеціальний ртутний термометр із спіральним резервуаром, який прикріплюють до досліджуваної поверхні за допомогою гіпсу. Таким же чином вимірюють температуру поверхні нагрівальних приладів.

Список літератури

1. Габович Р.Д., Познанский С.С., Шахбазян Г.Х. Гигиена. - К.: Вища школа, 1983. - 320с.

2. Гигиена детей й подростков / Под ред. Г.Н. Сердкжовской. - М.: Медицина, 1989. - 320с.

3. Загальна гігієна: Посібник до практичних занять / За ред. І.І. Даценко. - Львів: Світ, 2001. - 471 с.

4. Румянцев Г.И. , Воронцов М.П. Общая гигиена, М., 1990.

Гігієнічні норми житла

Отправить свою хорошую работу на сайт просто. Используйте форму, расположенную ниже.

Подобные работы