Правова охорона здоров'я працівників сільськогосподарських підприємств

Размещено на http://www.allbest.ru/

19

Размещено на http://www.allbest.ru/

Правова охорона здоров'я працівників сільськогосподарських підприємств

1. Поняття, принципи, зміст правової охорони здоров'я

правовий охорона праця сільськогосподарський

1. Правова охорона праці являє собою діючу на основі відповідних законодавчих та інших нормативних актів систему соціально-економічних, організаційних, технічних, гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів і способів, що обумовлюють безпеку, збереження здоров'я і працездатності людини у процесі праці. Таке розуміння даного поняття є характерним для всіх галузей права, в першу чергу, трудового та аграрного.

Регулювання суспільних відносин, які виникають при реалізації названих заходів щодо створення безпечних для здоров'я умов праці у сільськогосподарських та інших підприємствах АПК здійснюється за допомогою законодавчих та інших нормативних актів загального і спеціального призначення. Загальні норми поширюються на забезпечення охорони праці у всіх галузях народного господарства. До них відносяться Закон України "Про охорону праці" від 14 жовтня 1992 p., Кодекс Законів про працю України (в редакції від 28 лютого 1995 p.), Закони України "Про підприємства в Україні", "Про підприємництво", "Про колективні сільськогосподарські підприємства", "Про селянські (фермерські) господарства", "Про пестициди і агрохімікати" від 2 березня 1995 p., "Про дорожній рух" від ЗО червня 1993 p., "Про пожарну безпеку" від 17 грудня 1993 p., "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" від 24 лютого 1994 р. тощо.

Із врахуванням специфіки сільськогосподарського виробництва загальні вимоги названих законодавчих актів конкретизуються у спеціальних (галузевих) нормативних актах, а саме: в різних правилах, інструкціях, положеннях стосовно виконання робіт з сільгоспмашинами, отрутохімікатами, тваринами тощо. Серед цих актів слід назвати:

а) Правила техніки безпеки при роботі на тракторах, сільськогосподарських і спеціалізованих машинах від 24 жовтня 1969 p., які регламентують організацію роботи по охороні праці, обов'язки і відповідальність посадових осіб, вимоги техніки безпеки при виконанні механізованих робіт, зокрема спеціалізованих сільськогосподарських, а також вимоги, що ставляться до технічного стану машин, підготовки машинно-тракторного агрегату для його роботи, пожежної безпеки тощо.

б) Правила техніки безпеки у тваринництві від 16 травня 1969 p., в яких перераховуються обов'язки посадових осіб по техніці безпеки і виробничій санітарії у тваринництві, передбачається проведення заходів по благоустрою території ферм, будівництву й обладнанню тваринницьких приміщень, викладаються правила техніки безпеки при роботі з сільськогосподарськими тваринами та при обслуговуванні машин і обладнання, що використовується у тваринництві. У Правилах є спеціальні розділи про експлуатацію водонагрівальних та парових котлів, теплогенераторів, про заходи пожежної безпеки на тваринницьких фермах.

в) Правила техніки безпеки при виконанні ремонтних робіт у державних підприємствах і організаціях Мінсільгосппроду України і колгоспах від 8 червня 1970 р.

г) Правила технічної експлуатації електроустановок споживачів і правила техніки безпеки при експлуатації електроустановок споживачів, затверджені Держенергонаглядом України 12 квітня 1969 р.

д) Порядок одержання дозволу (свідоцтва) на право роботи, пов'язаної з транспортуванням, зберіганням, застосуванням і торгівлею пестицидами і агрохімікатами, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 18 вересня 1995 р.

Названий перелік нормативних актів спеціального призначення не є вичерпним. При виконанні робіт, які не охоплюються цими правилами, сільськогосподарські товаровиробники мають користуватись загальними і галузевими правилами техніки безпеки інших відомств, які поширюються на сільське господарство постановами ЦК профспілки працівників сільського господарства.

До системи нормативних актів, що забезпечують належні умови праці у сільськогосподарських та інших підприємствах АПК можна віднести також локальні нормативні акти, які приймаються органами управління сільськогосподарських підприємств. Серед цих актів можна назвати Статути, Правила внутрішнього розпорядку колективних підприємств, виробничі інструкції, пам'ятки та інші посібники по техніці безпеки і виробничій санітарії тощо. Розробка локальних правових актів на підприємствах незалежно від форми власності та видів діяльності має здійснюватись з додержанням вимог, передбачених у Порядку опрацювання і затвердження власником нормативних актів про охорону праці, які діють на підприємстві, затвердженому Держкомнаглядохоронпраці України від 21 грудня 1993 р.

2. Чинне законодавство про охорону праці поширюється на всіх працівників, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від Форм власності і господарювання, в тому числі з окремими (приватними) роботодавцями, селянськими (фермерськими) господарствами членів кооперативів, працівників орендних Підприємств тощо.

Державна політика в галузі охорони праці передбачає єдність од підприємств, рад народних депутатів всіх рівнів щодо поліпшення умов і охорони праці, попередження виробничого травматизму і професійних захворювань, і базується на таких принципах:

~ пріоритет життя й здоров'я працівників по відношенню До результатів виробничої діяльності підприємства;

~ Координація діяльності в галузі охорони праці з іншими напрямами економічної і соціальної політики, з діяльністю в галузі охорони навколишнього середовища;

-- Встановлення єдиних вимог в галузі охорони праці для всіх підприємств незалежно від форм власності і господарювання

-- здійснення незалежного і дієвого нагляду і контролю за широким виконанням вимог охорони праці на підприємствах;

~ Широкого використання досягнень науки, техніки і передового вітчизняного і зарубіжного досвіду по охороні праці;

-- стимулювання розробок і впроваджень безпечної техніки, технологій і засобів захисту працюючих;

-- участі держави у фінансуванні охорони праці;

-- проведення податкової політики, що сприяла б створенню здорових і безпечних умов праці на підприємствах;

-- безкоштовного забезпечення працівників спеціальним одягом і взуттям, засобами індивідуального захисту, лікувально-профілактичним харчуванням;

-- обов'язковості розслідування і обліку кожного нещасного випадку на виробництві і кожного професійного захворювання і на цій основі інформування населення про рівні виробничого травматизму та професійної захворюваності;

-- соціального захисту інтересів працівників, які постраждали від нещасних випадків на виробництві чи одержали професійне захворювання;

-- підготовки спеціалістів по охороні праці у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах;

-- всебічної підтримки діяльності профспілок та інших громадських організацій, підприємств і окремих осіб, направлених на забезпечення охорони праці;

-- міжнародного співробітництва при вирішенні проблем охорони праці.

Розробка і реалізація державної політики у галузі охорони життя людей на виробництві та профілактики побутового травматизму, створення системи державного управління цією галуззю покладається чинним законодавством на Національну раду з питань безпечної життєдіяльності населення, правове становище якого визначається у постанові Кабінету Міністрів України від 15 вересня 1993 р.

Державне управління охороною праці в Україні здійснюють:

-- Кабінет Міністрів України;

--Державний комітет України по нагляду за охороною праці;

--міністерства та інші центральні органи державної виконавчої влади;

--місцева державна адміністрація, місцеві ради народних депутатів.

Компетенція Кабінету Міністрів України та повноваження державного комітету України по нагляду за охороною праці, міністерств, місцевих органів державної влади та місцевого самоврядування визначені у статтях 38--41 Закону України "Про охорону праці".

2. Правове забезпечення організації охорони праці у сільськогосподарських та інших підприємствах АПК

Реалізація вищеназваних принципів державної політики у галузі охорони праці в значній мірі залежатиме від належного правового забезпечення організації заходів щодо створення здорових і безпечних умов праці у сільськогосподарських та інших підприємствах АПК незалежно від їх форм власності і господарювання. Організація охорони праці у сільському господарстві і АПК включає в себе комплекс заходів щодо державного регулювання охорони здоров'я працівників АПК, забезпечення виконання основних вимог законодавства з охорони праці безпосередньо на підприємствах, додержання кожним працівником правил і норм з охорони праці. Так, наприклад, держава в особі уповноважених нею органів встановлює рівні вимог, необхідних для забезпечення безпеки праці на виробництві, шляхом розробки й прийняття науково обгрунтованих стандартів, правил і норм, а також розробляє і фінансує державні цільові програми щодо запобігання виробничому травматизму, професійним захворюванням і контролює їх виконання.

Відповідно до п. 2 ст. 26 Закону України "Про підприємства в Україні" від 27 березня 1991 р. (з наступними змінами та доповненнями), підприємство зобов'язане забезпечити для всіх працюючих на підприємстві безпечні та нешкідливі умови праці і несе відповідальність у встановленому законодавством порядку за шкоду, заподіяну їх здоров'ю та працездатності. Ця норма закону є обов'язковою для всіх підприємств АПК незалежно від форм власності. Аналогічні положення названого закону містяться у законах України "Про колективне сільськогосподарське підприємство", "Про селянське (фермерське) господарство".

Чинним законодавством України про, охорону праці передбачається, що власник або уповноважений ним орган, який утворив нове підприємство, зобов'язаний одержати від органів державного нагляду за охороною праці дозвіл на початок його роботи. Порядок одержання такого дозволу регулюється відповідним Положенням, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 831 від 6 жовтня 1993 р. Дозвіл на початок роботи підприємства є офіційним документом, який дозволяє експлуатацію підприємства у робочих режимах. Він видається органами Держнаглядохоронпраці за наявності позитивних висновків органів державного пожежного нагляду, санітарно-епідеміологічної служби, а в разі потреби -- органів нагляду з ядерної та радіаційної безпеки про готовність підприємства до роботи. Дозвіл на початок роботи підприємства базисною кошторисною вартістю будівництва (основних фондів) у цінах 1992 р. понад 25 млн карбованців видається безпосередньо Держнаглядохоронпраці, а до 25 млн карбованців включно -- його територіальними органами. Якщо характер робіт на підприємстві незалежно від його кошторисної вартості має підвищену небезпеку, дозвіл на початок роботи видається Держнаглядохоронпраці або за його дорученням -- територіальним органом державного нагляду за охороною праці.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про охорону праці" власник зобов'язаний створити в кожному структурному підрозділі і на робочому місці умови праці згідно з вимогами нормативних актів, а також забезпечити додержання прав працівників, гарантованих законодавством про охорону праці. З цією метою власник забезпечує функціонування системи управління охороною праці, для чого:

створює відповідні служби і призначає посадових осіб, які забезпечують вирішення конкретних питань охорони праці, затверджує інструкції про їх обов'язки, права та відповідальність за виконання покладених на них функцій;

розробляє за участю профспілок і реалізує комплексні заходи для досягнення встановлених нормативів з охорони праці, впроваджує прогресивні технології, досягнення науки і техніки тощо;

забезпечує усунення причин, що призводять до нещасних випадків, професійних захворювань і виконання профілактичних заходів, визначених комісіями за підсумками розслідування цих причин;

організовує проведення лабораторних досліджень умов праці, атестації робочих місць на відповідність нормативним актам про охорону праці;

розробляє і затверджує положення, інструкції, інші нормативні акти про охорону праці, що. діють у межах підприємств та встановлюють правила виконання робіт і поведінки працівників на території підприємства, у виробничих приміщеннях, на будівельних майданчиках, робочих місцях відповідно до державних міжгалузевих і галузевих нормативних актів про охорону праці;

здійснює постійний контроль за додержанням працівниками технологічних процесів, правил поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, використанням засобів колективного та індивідуального захисту, виконанням робіт відповідно до вимог щодо охорони.

Організація роботи по охороні праці у сільськогосподарських підприємствах здійснюється відповідно до ст. 23 Закону України "Про охорону праці" та Типового положення про службу охорони праці, затвердженого наказом Державного комітету України по нагляду за охороною праці від 3 серпня 1993 р. Структура та чисельність служби охорони праці визначається згідно з відповідними Рекомендаціями від 3 серпня 1993 р.

Служба охорони праці створюється власником або уповноваженим ним органом на підприємствах, установах, організаціях незалежно від форм власності та видів їх діяльності з числом працюючих 50 і більше чоловік для організації виконання правових, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних, соціально-економічних і лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на запобігання нещасним випадкам, професійним захворюванням і аваріям у процесі праці. На підприємстві виробничої сфери з кількістю працюючих не менше 50 чоловік, функції цієї служби можуть виконувати в порядку сумісництва особи, які мають відповідну підготовку. Служба охорони праці підпорядковується безпосередньо керівникові підприємства і прирівнюється до основних виробничо-технічних служб.

Спеціалісти з охорони праці мають право видавати керівникам структурних підрозділів підприємства обов'язкові для виконання приписи щодо усунення наявних недоліків, одержувати від них необхідні відомості, документацію і пояснення з питань охорони праці, вимагати відсторонення від роботи осіб, які не пройшли медичного огляду, навчання, інструктажу, перевірки знань і не мають допуску до відповідних робіт або не виконують нормативів з охорони праці; зупиняти роботу виробництв, дільниць, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва у разі порушень, які створюють загрозу життю або здоров'ю працюючих; надсилати керівникові підприємства подання про притягнення до відповідальності працівників, які порушують вимоги щодо охорони праці. Припис спеціалістів з охорони праці може скасувати лише керівник підприємства. Ліквідація служби охорони праці допускається тільки у разі ліквідації підприємства.

Проведення всієї роботи з охорони праці оформляється як план заходів по охороні праці, що включається в колективні договори, які щорічно укладаються у сільськогосподарських підприємствах (у колгоспах -- угоди з соціальних питань і охорони праці). Проекти заходів по забезпеченню здорових і безпечних умов праці попередньо повинні обговорюватись на зборах працівників структурних підрозділів, профспілки і всього колективу.

Відповідно до ст.26 Закону України "Про охорону праці", на підприємстві з кількістю працюючих 50 і більше чоловік рішенням трудового колективу може створюватися комісія з питань охорони праці, як консультативно-дорадчий орган трудового колективу та власника. До складу комісії, крім представника трудового колективу та власника, можуть бути включені також представники профспілок, спеціалістів з безпеки, гігієни праці і представників інших служб підприємства. Порядок організації та діяльності названої комісії визначається у Типовому положенні про службу охорони праці від 3 серпня 1993 р.

Включені до плану по охороні праці заходи мають бути забезпечені технічною документацією, кошторисом витрат, джерелами фінансування і матеріальними ресурсами. Відповідно до ст. 21 Закону України "Про охорону праці", кожне підприємство щорічно виділяє на охорону праці необхідні кошти в обсязі, що визначається колективним договором. Працівники підприємств не несуть будь-яких додаткових витрат на ці цілі. Підприємство вправі створювати фонди по охороні праці за рахунок прибутку (доходів) від їх господарської, комерційної, зовнішньоекономічної та іншої діяльності, а також інших джерел. Прибуток, що направляється у фонд оплати праці, не підлягає оподаткуванню при умові його використання виключно з метою охорони праці.

Підприємство зобов'язане здійснювати підготовку кадрів для роботи по забезпеченню здорових та безпечних умов праці у процесі сільськогосподарського виробництва.

3. Гарантії прав на охорону здоров'я і безпечні умови праці сільськогосподарських працівників

Чинне законодавство визначає дві групи гарантій щодо забезпечення реалізації права працівників сільськогосподарських підприємств АПК на охорону здоров'я і створення безпечних умов праці.

До першої групи відносяться гарантії права на охорону праці при прийомі на роботу. До другої групи -- гарантії права працівників сільського господарства на охорону праці процесі трудової діяльності.

При прийомі на роботу законодавець вимагає, щоб умови трудового договору відповідали у всіх його формах вимогам законодавчих та інших нормативних актів по охороні праці. При цьому прийом на роботу громадян, яким вона протипоказана за станом здоров'я, забороняється.

При прийомі на роботу із заздалегідь відомим високим ступенем потенційного ризику виникнення професійної захворювання адміністрація підприємства зобов'язана попередити працівника про найбільш вірогідний строк виникнення такого захворювання і укласти з ним трудовий договір, ще діє до цього строку, з наданням йому у майбутньому інше роботи із збереженням попереднього заробітку.

При укладенні трудового договору підприємство зобов'язане, якщо це зумовлено особливостями того чи іншого виробництва, організувати проведення медичного огляду. Відповідно до ст. 19 Закону України "Про охорону праці", власник зобов'язаний за свої кошти організувати проведення попереднього (при прийнятті на роботу) і періодичних (протягом трудової діяльності) медичних оглядів працівників, зайнятих на важких роботах, роботах із шкідливими чи небезпечними умовами праці або таких, де є потреба у професійному доборі, а також щорічного обов'язкового медичного огляду осіб віком до 21 року. Перелік професій, працівники яких підлягають медичному огляду, термін і порядок його і проведення встановлюються Міністерством охорони здоров'я України за погодженням з Державним комітетом України по нагляду за охороною праці. Власник має право притягнути працівника, який ухиляється від проходження обов'язкового медичного огляду, до дисциплінарної відповідальності і зобов'язаний відсторонити його від роботи без збереження; заробітної плати. За час проходження медичного огляду за Працівником зберігається місце роботи (посада) і середній заробіток.

Укладаючи трудовий договір, громадяни мають право вимагати, а підприємство зобов'язане надати їм необхідну інформацію про стан умов і охорону праці на робочих місцях про пільги і компенсації.

У ході реалізації трудового договору адміністрація сільськогосподарського та іншого підприємства АПК зобов'язана проваджувати сучасні засоби охорони праці і забезпечувати таварно-гігієнічні умови праці, що запобігають виробничому травматизму і професійній захворюваності. При виявленні у працівника ознак професійного захворювання адміністрація на підставі медичного висновку зобов'язана перевести його на іншу роботу в установленому порядку.

Для осіб, які вперше поступають на роботу, а також тих, хто переводиться на іншу роботу, адміністрація зобов'язана проводити інструктаж по охороні праці, організовувати навчання безпечним прийомам виконання робіт і надання першої допомоги потерпілим від нещасних випадків. КЗпП України вимагає, щоб ні один працівник не був допущений до самостійної роботи без інструктажу з техніки безпеки (ввідний інструктаж). Крім того, має проводитись інструктаж на робочому місці, періодичний інструктаж і позаплановий інструктаж у випадках, коли зафіксовані факти порушення правил техніки безпеки. На кожного працівника оформляються особисті карточки, у яких записуються відомості про проведений інструктаж і про видані допуски до роботи. Для удосконалення системи навчання у галузі охорони праці з квітня 1983 р. введено в дію галузевий стандарт ОСТ 46.0.126-82 ССБТ "Організація навчання з охорони пращ у сільському Господарстві. Загальні положення". Відповідно до цього стандарту всі керівники і спеціалісти не частіше двох разів на рік повинні проводити із своїми підлеглими інструктаж на робо­чих місцях. Щорічно всі трудівники сіл в робочий час зобов'язані навчатись за затвердженими програмами в обсязі 32 год., а спеціалісти і керівні працівники залежно від кваліфікації -- не менше одного разу на шість років з відривом від виробництва на один--три місяці на ФПК сільськогосподарських вузів, у школах управління.

4. Відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням працівником трудових обов'язків

Власник сільськогосподарського та іншого підприємства, установи, організації АПК несе матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, а також за моральну шкоду, заподіяну потерпілому внаслідок фізичного чи психічного впливу небезпечних або шкідливих умов праці. Правові підстави та поряд притягнення до відповідальності винних осіб визначений відповідними Правилами, затвердженими постановою Ради Міністрів УРСР від 23 червня 1973 р, (із змінами і доповненнями до них, затвердженими постановою Кабінету Міністрів з України від 18 липня 1994 р.).

Власник звільняється від відшкодування шкоди, якщо доведе, що шкода заподіяна не з його вини, а умови праці не є причиною моральної шкоди. Відповідно до п. 2 названих Правил, доказами вини власника можуть бути:

-- акт про нещасний випадок на виробництві або акт про професійне захворювання;

-- висновок службових осіб (органів), які здійснюють контроль і нагляд за охороною праці та дотриманням законодавства про працю, або профспілкового органу щодо причин ушкодження здоров'я;

-- медичний висновок про професійне захворювання;

-- вирок або рішення суду, постанова прокурора, висновок органів дізнання або попереднього слідства;

-- рішення про притягнення винних осіб до адміністративної або дисциплінарної відповідальності;

-- рішення органів соціального страхування про відшкодування власником витрат на допомогу працівникові в разі тимчасової непрацездатності у зв'язку з ушкодженням здоров'я;

-- показання свідків та інші докази.

Відшкодування шкоди, заподіяної працівнику ушкодженням здоров'я складається з:

-- виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності;

-- виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам сім'ї та утриманцям померлого);

-- компенсації витрат на медичну та соціальну допомогу (посилене харчування, протезування, сторонній догляд тощо).

За наявності факту моральної шкоди потерпілому відшкодовується моральна шкода.

Ступінь втрати працездатності визначається медико-соціальною експертною комісією (МСЕК) у відсотках до професійної працездатності, яку мав потерпілий до ушкодження здоров'я.

Розмір відшкодування втраченого потерпілим заробітку встановлюється відповідно до ступеня втрати професійної працездатності і середньомісячного заробітку, який він мав до ушкодження здоров'я.

Моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі:

-- домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи);

-- рішення Комісії по трудових спорах;

-- рішення суду.

Розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати незалежно від інших будь-яких виплат.

Власник відшкодовує потерпілому витрати на медичну та соціальну допомогу (на додаткове харчування, придбання ліків, спеціальний медичний та звичайний догляд, побутове обслуговування, протезування, санаторно-курортне лікування, придбання спеціальних засобів пересування тощо). При визначенні розмірів витрат на медичну та соціальну допомогу ступінь вини потерплого в ушкодженні його здоров'я не враховується. Названі витрати відшкодовуються, якщо потреба в них обумовлена висновками МСЕК.

Розмір компенсації витрат на додаткове харчування визначається на підставі раціону харчування, розробленого МОЗ, і довідки місцевих органів державної виконавчої влади про середні ціни на продукти у відповідний період їх придбання, а за згодою власника -- довідки організацій торговельної мережі чи управлінь ринками.

Витрати на ліки, лікування, протезування (крім протезів з Дорогоцінних металів), придбання санаторно-курортних путівок, речей догляду за потерпілим визначаються на підставі рецептів лікарів, довідок або рахунків про їх вартість.

Спори між потерпілим або іншими заінтересованими особами і власником щодо права на відшкодування шкоди, визначення, або перерахування її розміру, а також наявності порушення правил охорони праці, визначення ступеня провини власника і потерпілого та інших умов, від яких залежить розмір відшкодування шкоди, вирішуються в порядку, встановленому для розгляду трудових спорів.

5. Державний нагляд і громадський контроль за охороною праці

Відповідно до ст. 44 Закону України "Про охорону праці", державний нагляд за додержанням законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці здійснюють:

-- Державний комітет України -- по нагляду за охороною праці;

-- Державний комітет України з ядерної та радіаційної безпеки;

-- органи державного пожежного нагляду управління пожежної охорони Міністерства внутрішніх справ України;

-- органи та заклади санітарно-епідеміологічної служби Міністерства охорони здоров'я.

Вищий нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів про охорону праці здійснюється Генеральним прокурором і підпорядкованими йому прокурорами.

Органи державного нагляду за охороною праці не залежать від будь-яких господарських органів, об'єднань громадян, політичних формувань, місцевих державних адміністрацій і рад народних депутатів та діють відповідно до положень, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Згідно зі ст. 45 Закону України "Про охорону праці", посадові особи органів державного нагляду за охороною праці (державні інспектори) мають право:

-- безперешкодно в будь-який час відвідувати підконтрольні підприємства для перевірки дотримання законодавства про охорону праці, одержувати від власника необхідні пояснення, матеріали та інформацію з даних питань;

-- надсилати керівникам підприємств, а також їх посадовим особам, керівникам структурних підрозділів уряду Республіки Крим, місцевих рад народних депутатів, міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади обов'язкові для виконання розпорядження (приписи) про усунення порушень і недоліків у галузі охорони праці;

-- зупиняти експлуатацію підприємств, окремих виробництв, цехів, дільниць, робочих місць і обладнання до усунення порушень вимог щодо охорони праці, які створюють загрозу життю або здоров'ю працюючих;

-- притягати до адміністративної відповідальності працівників, винних у порушенні законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці;

-- надсилати власникам, керівникам підприємств подання про невідповідність окремих посадових осіб займаній посаді, передавати в необхідних випадках матеріали органам прокуратури для притягнення їх до кримінальної відповідальності.

Органи державного нагляду за охороною праці встановлюють порядок опрацювання і затвердження власниками положень, інструкцій та інших актів про охорону праці, що діють на підприємствах, розробляють типові документи з цих питань.

Громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці здійснюють:

-- трудові колективи через обраних ними уповноважених;

-- професійні спілки -- в особі своїх виборних органів і представників.

Правове становище уповноважених трудових колективів з питань охорони праці визначається ст.47 Закону України "Про охорону праці" та Типовим положенням про роботу уповноважених трудових колективів з питань охорони праці, затвердженим наказом Державного комітету України по нагляду за охороною праці від 28 грудня 1993 р. Уповноважені трудових колективів з питань охорони праці мають право безперешкодно перевіряти на підприємстві виконання вимог щодо охорони праці і вносити обов'язкові для розгляду власником пропозиції про усунення виявлених порушень нормативних актів з безпеки і гігієни праці. Уповноважені з питань охорони праці виконують свої обов'язки, як правило, в процесі виробництва, безпосередньо на своїй дільниці, в своєму цеху, зміні, бригаді, ланці тощо. Ці уповноважені не рідше одного разу на рік звітують про свою роботу на загальних зборах (конференції) трудового колективу, котрим вони обрані.

Професійні спілки здійснюють контроль за додержанням власниками законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці, створенням безпечних і нешкідливих умов праці, належного виробничого побуту для працівників і забезпечення їх засобами колективного та індивідуального захисту.

Професійні спілки мають право безперешкодно перевіряти стан умов і безпеки праці на виробництві, виконання відповідних програм і зобов'язань колективних договорів (угод), вносити власникам, державним органам управління подання з питань охорони праці та одержувати від них аргументовану відповідь.

За порушення законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці, створення перешкод для-Діяльності посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці і представників професійних спілок винні працівники притягуються до дисциплінарної, адміністративної, матеріальної, кримінальної відповідальності згідно із законодавством.

Використана література

1. Конституція України. -- К., 1996.

2. Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р. // ВВР України. - 1990. -- № 31.

3. Акт проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 р. // ВВР України. - 1991. - № 33.

4. Декларація прав національностей України від 1 листопада 1991 р. // ВВР України. -- 1991. -- № 53.

5. Конституційний договір між Верховною Радою України та Президентом України "Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України" від 8 червня 1995 р. // ВВР України. -- 1995. - № 18.

6. Европейская конвенция о защите прав человека и основных свобод от 4 ноября 1950 г. // Международные акты о правах человека. -- М., 1998.

7. Європейська хартія про місцеве самоврядування 1985 року // Віче. -- 1993. - № 6.

8. Общая декларация прав человека от 10 декабря 1948 г. // Международные акты о правах человека. -- М., 1998.

9. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (1966) // Права людини і професійні стандарти для юристів в документах міжнародних організацій. -- Амстердам; К., 1996.

10. Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права (1966) // Права людини і професійні стандарти для юристів в документах міжнародних організацій. -- Амстердам; К., 1996.

Размещено на Allbest.ru