Забезпечити надійне фінансування витрат, повМязаних з виплатою компенсацій працівникам при втраті працездатності, а також пенсій по інвалідності і у випадку смерті годувальника.

Організувати надійну систему медичної, професійної та соціальної реабілітації потерпілих на виробництві.

Значно підвищити рівень усієї профілактичної роботи щодо запобігання нещасним випадкам та професійним захворюванням.

2. Міжнародне законодаство про охорону праці

МОП (міжнародна організація праці) була створена у 1919 р. як автономна інституція при Лізі Націй, а з 1946 р. -- як перша спеціалізована установа ООН (організацій об'єднаних націй).

Штаб-квартира МОП-МБП (міжнародне бюро праці у Женеві, Швейцарія.

Вищим органом МОП є Генеральна Конференція праці, виконавчий орган -- Адміністративна рада.

За станом на 1 липня 1997 р. членами МОП є 174 держави, прийнято 181 конвенція і 1881 рекомендацій. Ураїна є членом МОП з 1954 р.

Головною метою МОП, згідно з її Статутом, є сприяння встановленню миру на основі соціальної справедливості, поліпшення умов праці і життя працівників усіх країн.

До основних напрямів діяльності МОП належать: участь у міжнародно-правовому регулюванні праці шляхом розроблення та ухвалення нормативних актів (конвенцій і рекомендацій) з питань умов праці і життя працівників;

Розроблення та здійснення міжнародних цільових програм, спрямованих на вирішення важливих соціально-трудових проблем (зайнятість, умови праці та ін.),

Надання допомоги державам-членам МОП в удосконаленні національного трудового законодовства, професійно-технічної підготовки працівників, поліпшення умов праці тощо шляхом здійснення міжнародних програм технічного співробітництва, проведення дослідницьких робіт та видавничої діяльності.

Міжнародно-правові стандарти у сфері охорони здоров'я, досвід зарубіжних країн щодо медичного законодавства повинні враховуватись вітчизняним законодавцем при розробці власної нормативно-правової бази. Обов'язково при законотворчій діяльності потрібно враховувати національні особливості, традиції і реалії, не можна сліпо займатись "імпортуванням") законодавства, яке не завжди може адаптуватись у наших умовах. Але у той же час вивчення міжнародно-правових стандартів і зарубіжного досвіду у цій сфері дасть можливість виділити перспективні напрями для оновлення українського законодавства та реформування охорони здоров'я у цілому.

Ситуація, що склалась в Україні з охороною здоров'я, є однією з найактуальніших і найгостріших. На сьогодні не всі громадяни мають можливість отримувати безоплатну медичну допомогу, яку їм гарантує Конституція України, саме за нестачі власних коштів, оскільки потрібно оплачувати все: ліки, матеріали, госпіталізацію. Вкрай низька оплата праці медичних працівників не забезпечує їм навіть мінімального прожиткового рівня. Таке становище змінило морально-етичне ставлення медичних працівників до хворих, а, відповідно, пацієнтів до медиків. У Рішенні Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення положення ч. З ст. 49 Конституції України "у державних і комунальних закладах медична допомога надається безоплатно" (справа про безоплатну медичну допомогу) від 29 травня 2002 року вказано, що необхідність офіційної інтерпретації обґрунтовується народними депутатами тим, що сьогодні громадяни України фактично не можуть отримати медичну допомогу у державних і комунальних закладах охорони здоров'я, не сплативши власні кошти за ліки, харчування та "необхідні витратні матеріали". Значна частина населення не спроможна відшкодувати такі витрати, і тому багато громадян змушені відмовитись від відвідування закладів охорони здоров'я.

Аналізуючи цю критичну ситуацію, що склалась в охороні здоров'я, у тому числі з її фінансуванням, науковці і практики намагаються знайти вихід, який би задовольнив потреби всіх верств населення, а особливо малозабезпечених.

3. Закон України “Про охрону праці”

прийнято Верховною Радою України 14 жовтня 1992 року.

Він визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на охорону їх життя і здоров'я.

Він регулює за участю відповідних державних органів відносини між власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом і працівником з питань безпеки, і гігєни праці та виробничого середовища.

Він встановлює єдиний порядок порядок, організації охорони праці в Україні.

Закон характеризують численні нововведення:

впровадження економічних методів управління охороною праці на зміну адміністративно-командних,

створення спеціальних фондів охорони праці на державному, галузевому, регіональному рівнях і на госпрозрахункових підприємствах,

застосування ряду додаткових штрафних санкцій, а також пільг щодо оподаткування,

створення чіткої системи органів державного управління і нагляду за охороною праці та системи організації цієї роботи юезпосередньо на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності,

суттєве розширення прав і соціальних гарантій працівників, насамперед осіб, які потерпіли від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, та сімей загиблих,

визначення місця і ролі колективного договору підприємства у вирішення завдань щодо поліпшення умов і безпеки праці, забезпечення встановлених законом прав і соціальних гарантій працівників, у тому числі на пільги й компенсації,

визначення правового статусу служб охорони праці на підприємствах і в органах державного управління всіх рівнів,

Забезпечення навчання населення з питань охорони праці,

Введення цього спеціального курсу в усіх навчальних закладах системи освіти України, започаткування підготовки фахівців зохохрони праці у вищих технічних учбових закладах,

Забезпечення активної участі профспілок та інших громадських формувань, широких кіл трудящих у вирішенні проблем охохрони праці,

створення необхідних передумов для започаткування нових громадських інститутів і можливості обрання комісій охорони підприємства та уповноважених трудового колективу з цих питань тощо.

В Законі враховано основні вимоги конвенцій і рекомендацій Міжнародної Організації Праці щодо безпеки і гігієни праці та виробничого середовища, регулювання відносин охорони праці передових промислово-розвинених країнах, досвід охорони праці в Ураїні в попередні роки.

4.Стан охорони праці в Україні сьогодні

Одним з пріоритетів діяльності держави є забезпечення права громадянина на працю в умовах, що відповідають вимогам безпеки та гігієни. Так, відповідно до ч. 4 ст. 43 Конституції України серед основних трудових прав закріплено право кожного на належні, безпечні та здорові умови праці [1,с. 141].

Необхідність системного вирішення питань у сфері охорони праці об'єктивно детермінується загальним низьким рівнем безпеки праці в Україні. Особливо небезпечні умови праці проявляються у сфері безпеки праці високим рівнем виробничого травматизму і професійної захворюваності, незадовільними умовами праці та санітарним станом підприємств, внаслідок чого держава втрачає кваліфікованих працівників, а натомість отримує десятки тисяч осіб, які потребують повноцінного соціального захисту.

Проблема аналізу стану охорони праці традиційно привертає увагу фахівців. Окремі її аспекти аналізувалися в дослідженнях М. Г. Александрова, А. А. Абрамової, М. Й. Бару, Я. І. Безуглої, Н. Б. Болотіної, П. А. Бущенка, В. С Венедіктова, Г. С. Гончарової В. Я. Гоца, В. В. Жернакова, І. В. Зуба, П. О. Ізуїти, [2,с.17]. Р. І. Кондратьева, Л. І. Лазор П. Д. Пилипенка, С М. Прилипка, В. І. Прокопенка та ін. [3,с.31].

Питання поліпшення умов праці стають дедалі актуальнішим і широко обговорюються на загальнодержавному, обласному та районному рівнях. У зв'язку з цим на виконання прийнятих рішень до Кабінету Міністрів України і Комітету Верховної Ради України було подано розроблений проект управлінням з питань охорони праці та здоровя Федерації профспілок України щодо суттєвого покращення стану охорони праці в Україні.

Адже, аналізуючи ситуацію сьогодення, за останні 5 років на виробництві загинуло майже 5 тисяч працівників і понад 85 тисяч - травмовано. Майже до 30 відсотків зросла питома вага працівників, зайнятих у шкідливих для здоров'я умовах праці в результаті чого постійно збільшується кількість нововиявлених професійних захворюв (6-7 тисяч на рік).

У 2009 році в Україні сталося 14633 нещасних випадків на виробництві, в результаті яких постраждало 15028 працівників, в тому числі 595 загинули.

Реальним виробничим умовам притаманна, як правило, наявність певних шкідливостей та небезпек, наслідком яких є профзахворювання та травматизм. Травматизм на виробництві не випадково почали прирівнювати до національного лиха. Він завдає не лише багато горя і страждань конкретним людям, їхнім рідним та близьким, а й безпосередньо впливає на економіку країни, бо ці особисті трагедії зливаються в чималі суспільні втрати, негативно позначаються на рівні життя народу. Тому кількість травмованих на виробництві в Україні, порівняно з країнами Західної і навіть Східної Європи, завжди залишається високою.

Результати перевірок, проведених профспілковими організаціями протягом акції «Рік боротьби з прихованим травматизмом», лише за один рік виявили 683 випадки травмування на виробництві, прихованих від розслідування й обліку, в тому числі навіть шість випадків зі смертельним наслідком.

У 2009 році питома вага нещасних випадків із смертельним наслідком, не пов'язаних з виробництвом, склала 57,7% загального їх числа.

Прагнення зробити розбудову підприємств дешевою призвело до економії коштів саме на охорону праці, а поступове підпорядкування медичної служби адміністрації підприємств призвело до приховування професійних захворювань та травматизму. [4,с.19].

Тому таке стрімке зростання рівня професійної захворюваності не може пояснюватися лише погіршенням умов праці. За цим явищем стоїть можливість «регресійного позову» по професійному захворюванню, що з'явилася після появи нового законодавства про пільги. Фактом стали масові звернення пенсіонерів за встановленням зв'язку нинішніх порушень стану здоров'я із шкідливими умовами праці в минулому.

Високі показники неповністю відображають справжній рівень професійної захворюваності порівняно з розвинутими країнами. Наприклад, у США щорічно реєструється від 125 до 350 тисяч профзахворювань, а в Канаді -- від 77 до 112 тисяч.

Якщо раніше основними чинниками, що перешкоджали виявленню профзахворювань, були соціально-політичні, то зараз стали економічні. Так у 2009 році в Україні виявлено 5972 нових випадків професійних захворювань - 4,8 на 10 тис. працюючих), найвищі рівні профзахворюваності відмічені у Луганській - 11,5, Донецькій - 8,1 та Дніпропетровській - 6,3 областях.

Домінуючими причинами формування несприятливих умов праці залишаються недосконалі технології, машини і механізми, їхня несправність, невикористання засобів захисту, порушення правил техніки безпеки, режимів праці і відпочинку. Крім цього, роботодавці масово порушують вимоги статті 8 Закону України «Про охорону праці» щодо забезпеченості працівників спеціальним одягом, спеціальним взуттям та іншими засобами індивідуального захисту.

Серед працівників більшості підприємств України відмічаються високі непрацездатності (які перевищують сотні млн. грн. щорічно), а також безповоротні втрати робочого часу, що перевищують млрд. людино-днів.

Вкрай негативно впливає на стан здоров'я працюючих відсутність ефективної системи медичної і професійної реабілітації працюючих (згортання промислової медицини, недоліки у проведенні регулярних профілактичних медичних оглядів і загальної диспансеризації працюючих, закриття більшості санаторіїв-профілакторіїв підприємств), що призводить до зниження їх продуктивності праці та професійної непридатності, стримує інноваційний та інвестиційний розвиток провідних галузей економіки.

Зазначені особливості захворюваності працівників переконливо вказують на те, що серед населення України працездатного віку спостерігаються руйнівні тенденції, які призводять до значного ослаблення трудового потенціалу. Це проявляється зменшенням питомої ваги населення молодших вікових груп, як резерву трудового потенціалу, зменшенням загальної чисельності працездатного населення (у 2008 році порівняно з 2001 роком - на 2,5 млн. осіб), а також зменшенням чисельності економічно активного населення (протягом зазначеного періоду - на 33,1%)

За нинішніх темпів погіршення здоров'я працівників, поруч з негативними наслідками демографічної кризи в Україні вже в 2015-2020 роках потреба в трудових ресурсах провідних галузей промисловості може бути задоволена лише на 40-45 %, що загрожує кадровим колапсом підприємствам металургійної, хімічної, вугільної, гірничо-збагачувальної промисловості.

Наведені матеріали свідчать, що через масштабну захворюваність з тимчасовою втратою працездатності та вихід хворих і постраждалих від нещасних випадків на виробництві на первинну інвалідність економіка країни щорічно безповоротно втрачає кваліфікований трудовий потенціал, мільярди коштів держбюджету та фондів соціального страхування.

Така ситуація складалася протягом багатьох років і сприяли її розвиткові відношення держави і власників підприємств усіх форм власності до питань охорони праці і здоров'я. Це і рівень фінансування зазначеної сфери діяльності, який жодного року з моменту прийняття Закону України « Про охорону праці» не відповідав його вимогам, і повна розбалансованість системи управління охороною праці на всіх рівнях державної влади, яка стала наслідком масового скорочення структурних підрозділів і служб охорони праці, і відсутність загальнодержавної та більшості галузевих і регіональних програм поліпшення стану безпеки, гігієни праці і виробничого середовища, фактична бездіяльність Рад з безпеки життєдіяльності населення усіх рівнів.

Зазначені недоліки у реалізації державної політики в галузі охорони праці явно свідчать про термінову та нагальну необхідність проведення масштабних реформ у правових, економічних та соціальних пріоритетах державної політики.

Федерація профспілок України вважає вкрай необхідним розробку та реалізацію в державі такої політики у сфері охорони праці, яка б забезпечила встановлення нормативів і параметрів безпеки, визнаних міжнародною громадськістю, та необхідних обсягів фінансування для забезпечення гідних умов праці на кожному робочому місці. [3, с.35].

Слід знати, що цілковито безпечних та нешкідливих умов праці немає. Але разом з тим, потрібно намагатися створити максимально безпечні умови праці. Тому саме в листопаді минулого року було і направлено відповідне звернення ФПУ до Президента України, який доручив Уряду здійснити заходи щодо докорінного реформування зазначеної сфери діяльності. Кабінет Міністрів України підтримав пропозицію ФПУ щодо необхідності розробки довгострокової Національної Стратегії безпеки праці.

ФПУ і членські організації взяли активну участь у підготовці та проведено в кінці минулого року парламентських слухань про стан промислової безпеки та охорони праці. Значна частина пропозицій профспілок знайшла своє відображення у відповідних парламентських рекомендаціях.

У найближчі 5 років профспілки мають зосередити увагу на вирішенні у сфері охорони праці і здоров'я таких першочергових завдань:

- розробку довгострокової Національної Стратегії безпеки праці, а також Загальнодержавної програми поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища на 2011-2015 рр., Загальнодержавної програми збереження трудових ресурсів на період до 2017 року, забезпечення заходів з їх реалізації необхідним фінансуванням; удосконалення законодавчої і нормативно правової бази з умов і охорони праці та гармонізацію її з Європейським законодавством;

- ратифікацію Верховною Радою України Конвенцій МОП у галузі гігієни праці та медичного обслуговування працюючих, зокрема, Конвенції № 121 «Допомоги у випадках виробничого травматизму» 1964 р., Конвенції № 155

«Про безпеку, гігієну праці та виробниче середовище» 1981 р., Конвенції № 176 «Про безпеку та гігієну праці в шахтах» 1995 р. та Конвенції № 187 «Основи, що сприяють безпеці та гігієні праці», 2006 р.;

- вдосконалення виявлення і профілактики професійних захворювань шляхом відновлення системи промислової медицини, регулярних профілактичних медичних оглядів та виконання медичних рекомендацій;

- виконання вимог законодавства з охорони праці, зокрема реалізацію у повному обсязі положень регіональних і галузевих програм, колективних договорів та угод, усунення недоліків у проведенні атестації робочих місць;

- обов'язкового проведення періодичних профілактичних медичних оглядів та виконання медичних рекомендацій заключних актів медоглядів щодо оздоровлення працівників, попередження виникнення у них професійних захворювань;

- регулярне підвищення кваліфікації керівників усіх ланок підприємств, організацій та установ з питань забезпечення виконання вимог законодавства з охорони праці, організацію навчання і підготовки працівників з питань охорони праці,

- використання в повному обсязі прав профспілок щодо захисту соціальних прав трудящих, активну участь профспілкових активістів усіх рівнів у громадському контролі за охороною праці.

Одним з пріоритетних напрямів удосконалення законодавства про охорону здоров'я в Україні є систематизація діючої нормативно-правової бази. Правові акти, що регламентують охорону здоров'я громадян, приймаються безсистемно, хаотично, відсутня єдність у підходах до законодавчого забезпечення права на охорону здоров'я, при правотворчому процесі законодавці керуються кон'юнктурними міркуваннями й особистими інтересами, але не потребами і реаліями сьогодення. Такі обставини обумовлюють необхідність комплексного підходу до удосконалення законодавчої бази охорони здоров'я. Створення належної нормативної бази у сфері охорони здоров'я, насамперед законів, - справа творча і нелегка, що потребує знань у галузі охорони здоров'я і медицини, досвіду у сфері законодавчої техніки, відповідального ставлення до справи та усвідомлення тієї відповідальності, яка лягає на плечі розробників медичного законопроекту. Лише закон, який створений за таких умов, зможе бути дієвим, життєздатним і займе важливе місце у системі нормативних актів, що регулюють охорону здоров'я, а також матиме можливість скоординувати й спрямувати усі інші акти на забезпечення життя і здоров'я людей.

5. Шляхи удосконалення проблемних ситуацій в охороні праці

Серед шляхів удосконалення і подолання проблемних ситуацій у регулюванні відносин у сфері охорони здоров'я пропонуємо такі основоположні заходи як:

-- визначити ключові принципи законодавчої діяльності у сфері охорони здоров'я, які, на нашу думку, мають бути такими:

а) розуміння охорони здоров'я як однієї з головних умов забезпечення національної безпеки. Закон України "Про основи національної безпеки України" від 19 червня 2003 року однією з можливих загроз національним інтересам і національній безпеці України визначає кризу системи охорони здоров'я і соціального захисту населення і, як наслідок, небезпечне погіршення стану здоров'я населення, поширення наркоманії, алкоголізму, соціальних хвороб. У зв'язку з цим всі заходи, щодо забезпечення охорони здоров'я, у тому числі правові, будуть пов'язані з національною безпекою;

б) пріоритет прав і законних інтересів громадян у сфері охорони здоров'я, що випливає з ст. З Конституції України;

в) забезпечення гарантій з боку держави щодо надання безоплатної медичної допомоги у державних і комунальних закладах охорони здоров'я відповідно до ст. 49 Конституції України;

г) наступність у законодавчій роботі, яка полягає у тому, що кожні п'ять років при чергових виборах як правило, оновлюється склад Верховної Ради, а відповідно "нові" законодавці міняють з тих чи інших міркувань план роботи законодавчого органу, у тому числі й пріоритети законотворчості. Тому дуже важливо, щоб витримувалась певна статична лінія у законопроектній і законодавчій діяльності, щоб вона була позбавлена політичного забарвлення й азарту передвиборчих баталій, щоб діяльність новообраних депутатів була спрямована на продовження певної виробленої законотворчої стратегії, у тому числі й у сфері охорони здоров'я;

-- ініціювати розроблення і прийняття законів, які б регламентували охорону здоров'я;

-- створити базовий документ - Медичний кодекс України, який зможе комплексно врегулювати усі аспекти охорони здоров'я, зокрема надання медичної допомоги. На відміну від поточного законодавства, кодифікація впорядковує значну частину чинного законодавства, як правило, його змінюючи, доповнюючи і перетворюючи.

Актуальність і важливість створення кодифікованого акту -- Медичного кодексу України -- пояснюється багатьма обставинами, основними з яких є:

1. необхідність комплексного реформування вітчизняної системи охорони здоров'я, у тому числі її законодавчого забезпечення як фундаменту для усіх інших перетворень;

2. відсутність на даний час науково-обґрунтованої концепції законотворчої діяльності у цій сфері;

3. прагнення забезпечити підвищення рівня правової освіти медичних і фармацевтичних працівників;

4. сприяння і допомога юристам при розгляді і вирішенні так званих "медичних" справ;

5. неузгодженість у деяких випадках окремих законів у сфері охорони здоров'я з галузевим законодавством;

6. необхідність чіткої регламентації правового статусу медиків і пацієнтів;

7. потреба правового регулювання різних систем охорони здоров'я (державної, муніципальної, приватної).

На нашу думку, робота ця (тобто щодо створення Медичного кодексу -Авт.) відповідальна, яка потребує залучення спеціалістів і займає досить багато часу. Зазвичай процес кодифікації діючого законодавства відбувається декілька років. Багато розвинутих країн (Австрія, США, Франція, Італія, Іспанія тощо) у своєму національному законодавстві про охорону здоров'я мають так звані медичні чи лікарські кодекси, норми яких регулюють відносини між медиками та їх пацієнтами, а також їх родичами, професійні відносини медиків між собою, з адміністрацією установ охорони здоров'я і державних органів.

У Медичному кодексі необхідно реалізувати вимоги міжнародних стандартів з прав людини, щодо охорони здоров'я, зокрема надання медичної допомоги, оскільки саме він у подальшому стане міцною опорою медичного права України - галузі права, що починає невпинно розвиватись й у нашій державі.

Література

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. - № 30. - С. 141.

2. Ізуїта П. О. Правове регулювання охорони праці в умовах ринкової економіки . - X. : Нац. ун-т внутр. справ, 2008. - С. 17.

3. Охорона праці. Аналіз стану охорони праці в Україні // -2011- №3. - с. 31-35

4. Основи законодавства України про охорону здоров'я :// Відомості Верховної Ради України. - 1993. № 4. - С. 19.