Ідентифікація потенційно небезпечних об'єктів

Размещено на http://www.allbest.ru

Ідентифікації потенційно небезпечних об'єктів розроблено відповідно до Законів України «Про правові засади цивільного захисту», «Про об'єкти підвищеної небезпеки», Положення про Державний реєстр потенційно небезпечних об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.08.2002 № 1288 (із змінами), Положення про паспортизацію потенційно небезпечних об'єктів, затвердженого наказом МНС України від 18.12.2000 № 338, (у редакції наказу МНС України від 16.08.2005 № 140), Положення про моніторинг потенційно небезпечних об'єктів, затвердженого наказом МНС України від 06.11.2003 № 425.

Методика встановлює єдиний порядок проведення ідентифікації потенційно небезпечних об'єктів з метою вдосконалення організації їх державного обліку у процесі паспортизації та реєстрації у Державному реєстрі потенційно небезпечних об'єктів.

Потенційно небезпечний об'єкт (ПНО) - об'єкт, на якому можуть використовуватися або виготовляються, переробляються, зберігаються чи транспортуються небезпечні речовини, біологічні препарати, а також інші об'єкти, що за певних обставин можуть створити реальну загрозу виникнення аварії;

Ідентифікація потенційно небезпечного об'єкта - процедура виявлення на об'єкті джерел та чинників небезпеки, на підставі яких об'єкт визнається потенційно небезпечним;

надзвичайна ситуація - порушення нормальних умов життя і діяльності людей на окремій території чи об'єкті, спричинене аварією, катастрофою, стихійним лихом або іншою небезпечною подією, яке призвело (або може призвести) до неможливості проживання населення на території чи об'єкті, ведення там господарської діяльності, може викликати загибель людей та (або) призвести до значних матеріальних втрат;

аварія - небезпечна подія техногенного характеру, що спричинила загибель людей або створює на об'єкті чи окремій території загрозу життю та здоров'ю людей і призводить до руйнування будівель, споруд, обладнання і транспортних засобів, порушення виробничого або транспортного процесу чи завдає шкоди довкіллю;

потенційна небезпека - прихована техногенна небезпека (наявність небезпечних речовин, аварійний стан будов і споруд, небезпечні технологічні процеси, наднормативний знос обладнання, порушення правил техніки безпеки тощо) або небезпечні природні явища (зливи, повені, осідання земної поверхні, бурі тощо), які за певних умов можуть спричинити надзвичайну ситуацію (аварію);

джерело небезпеки - технологічний об'єкт (устаткування, агрегат тощо), який за певних обставин (аварія, порушення технологічного регламенту тощо) може спричинити надзвичайну ситуацію;

чинники небезпеки - внутрішні (наявність небезпечних речовин, застосування небезпечних технологічних процесів, незадовільний стан будівель і обладнання, порушення умов безпечної експлуатації тощо) та зовнішні (особливості місцезнаходження небезпечних об'єктів, несприятливі природні умови тощо) фактори, які можуть безпосередньо спричинити виникнення надзвичайної ситуації на об'єкті або негативно вплинути на її розвиток;

об'єкт господарської діяльності - виробництва, цехи, споруди і будови, які використовуються юридичною особою або фізичною особою - підприємцем для виробничої, науково-дослідницької, комерційної або іншої діяльності;

відповідальні особи об'єктів господарської діяльності - особи, уповноважені власниками об'єктів господарської діяльності, або за якими ці об'єкти закріплені на правах повного господарського відання або оперативного управління чи перебувають у їх володінні та користуванні;

небезпечні речовини - хімічні, токсичні, вибухові, окислювальні, горючі речовини і матеріали, біологічні агенти та речовини біологічного походження (біохімічні, мікробіологічні, біотехнологічні препарати, патогенні для людей і тварин мікроорганізми тощо), які становлять небезпеку для життя і здоров'я людей та довкілля;

небезпека - сукупність факторів, пов'язаних з функціонуванням об'єкта господарської діяльності, які виникають внаслідок певних ініціюючих подій, і здатних чинити негативний вплив на людей та довкілля.

Дія цієї Методики розповсюджується на осіб, які повинні зареєструвати небезпечні об'єкти, у тому числі осіб, відповідальних за об'єкти, визначені центральними та місцевими органами виконавчої влади як такі, що несуть загрозу виникнення надзвичайних ситуацій та підлягають ідентифікації.

Ідентифікація передбачає аналіз структури об'єктів господарської діяльності та характеру їх функціонування для встановлення факту наявності або відсутності джерел небезпеки, які за певних обставин можуть ініціювати виникнення НС, а також визначення рівнів можливих НС.

У процесі ідентифікації розглядаються і ураховуються внутрішні і зовнішні чинники небезпеки.

Внутрішні чинники небезпеки характеризують небезпечність будов, споруд, обладнання, технологічних процесів об'єкта господарської діяльності та речовин, що виготовляються, переробляються, зберігаються чи транспортуються на його території.

Зовнішні чинники небезпеки безпосередньо не пов'язані з функціонуванням об'єкта господарської діяльності, але можуть ініціювати виникнення НС на ньому та негативно впливати на її розвиток (природні явища та аварії на об'єктах, які розташовані поблизу).

Порядок проведення ідентифікації об'єктів господарської діяльності щодо визначення потенційної небезпеки

Ідентифікацію проводять відповідальні особи об'єктів господарської діяльності.

Ідентифікацію об'єктів, які визначені центральними та місцевими органами виконавчої влади проводять призначені ними особи. Ці відповідальні особи узгоджують результати ідентифікації з місцевими органами державного нагляду у сфері цивільного захисту.

Повідомлення про результати ідентифікації щодо визначення потенційної небезпеки надається до місцевого органу державного нагляду у сфері цивільного захисту для узагальнення результатів проведення ідентифікації. На підставі узагальнених результатів проведення ідентифікації місцеві органи державного нагляду у сфері цивільного захисту формують та щорічно уточнюють переліки ПНО підвідомчої території.

Таблиця 1

Для встановлення рівня можливих НС необхідно визначити такі показники: територіальне поширення імовірних НС; кількість осіб, що можуть постраждати від впливу наслідків можливих НС; кількість осіб, яким можуть бути порушені умови життєдіяльності у результаті можливої аварії на об'єкті;

І. Радіаційно небезпечні об'єкти

Особливу небезпеку для людей і навколишнього середовища становлять радіаційно небезпечні об'єкти (РНО), до яких належать:

- атомні електростанції (АЕС) - Запорізька, Південноукраїнська, Рівненська, Хмельницька і Чорнобильська;

- підприємства з виготовлення і переробки відпрацьованого ядерного палива;

- підприємства, які здійснюють захоронення радіоактивних відходів;

- науково-дослідні організації, які працюють з ядерними реакторами;

- ядерні енергетичні установки на об'єктах транспорту та інші.

Радіаційна аварія - аварія, пов'язана з викидом радіоактивних продуктів і (або) виходом іонізуючих випромінювань за передбачені проектом для нормальної експлуатації РНО межі в кількостях, що перевищують встановлені межі безпеки експлуатації об'єкта.

Основними вражаючими факторами радіаційних аварій є радіаційний вплив і радіоактивне забруднення. Аварії можуть починатися і супроводжуватися вибухами.

В ході радіаційної аварії виникають зони радіоактивного забруднення навколишнього середовища:

- надзвичайно небезпечного забруднення (зона Г);

- небезпечного забруднення (зона В);

- сильного забруднення (зона Б);

- помірного забруднення (зона А);

- радіаційної небезпеки (зона М).

Таблиця 1 Залежність тяжкості променевої хвороби від дози опромінення людини

Допустимі межі опромінення встановлюються Державними гігієнічними нормативами «Норми радіаційної безпеки України (НРБУ-97)».

ІІ. Хімічно небезпечні об'єкти

Хімічно небезпечний об'єкт (ХНО) - промисловий об'єкт (підприємство) або його структурні підрозділи, на якому знаходяться в обігу (виробляються, переробляються, перевозяться, завантажуються або розвантажуються, використовуються у виробництві, розміщуються або складуються постійно або тимчасово, знищують тощо) одна або декілька НХР.

На території України розміщено близько 2 тис. хімічно небезпечних об'єктів (ХНО), в зонах їх розміщення проживає понад 22 млн. чоловік. Небезпека функціонування цих об'єктів пов'язана з імовірністю аварійних викидів (виливів) великої кількості СДОР за межі об'єктів, оскільки на багатьох із них зберігається 3-15 добовий запас хімічних речовин.

До ХНО відносяться:

заводи і комбінати хімічних галузей промисловості, а також окремі установки і агрегати, які виробляють або використовують СДОР;

заводи (комплекси) з переробки нафтопродуктів;

виробництва інших галузей промисловості, які використовують СДОР;

підприємства, які мають оснащені холодильні установки, водогінні станції та очисні споруди, які використовують хлор або аміак;

залізничні станції і порти, термінали і склади, де концентрується СДОР;

транспортні засоби, контейнери, автоцистерни, танкери, що перевозять хімічні продукти;

склади і бази із запасами пестицидів і агрохімікатів для сільського господарства.

ідентифікація облік паспортизація

Таблиця 2 Класифікація ХНО за ступенями хімічної небезпеки

Як кількісну характеристику вражаючої дії різних токсичних для людей і тварин сполук використовують поняття токсодоза. Токсодоза - це кількість речовини (в одиницях ваги), віднесена до одиниці об'єму і до одиниці часу. Токсодоза характеризує кількість токсичної речовини, поглинутої організмом за певний інтервал часу (токсодоза смертельна, уражаюча, дискомфортна).

ІІІ. Вибухо- і пожежонебезпечні об'єкти

Пожежонебезпечний об'єкт (ПНО) - об'єкт, на якому виробляються, зберігаються чи транспортуються продукти, що виявляють при певних умовах (аваріях, ініціюванні тощо) здатність до горіння.

Горіння - це процес окиснення, який супроводжується інтенсивним виділенням тепла і променевої енергії.

Самозаймання - явище різкого збільшення швидкості екзотермічних реакцій, які призводять до виникнення горіння речовини за відсутності підпалення.

Вибух - це швидке перетворення речовин (вибухову горіння), яке супроводжується виділенням енергії та утворенням ударної хвилі.

В Україні діє понад 1500 вибухо- і пожежонебезпечних об'єктів, на яких зосереджено понад 13 млн. т твердих і рідких вибухо- і пожежонебезпечних речовин. До вибухо- і пожежонебезпечних об'єктів належать: млини, комбікормові підприємства, елеватори, цукрові заводи, пивзаводи.

За вибуховою, вибухово-пожежною і пожежною небезпекою всі виробництва поділяються на шість категорій:

- А, Б (вибухо- і пожежонебезпечні);

- В,Г, Д (пожежонебезпечні);

- Є (вибухонебезпечні).

Найбільша кількість вибухо- і пожежонебезпечних об'єктів розташована у центральних, східних і південних областях України, де сконцентровані хімічні, нафто- й газопереробні, коксохімічні та металургійні підприємства, функціонує розгалужена мережа нафто-, газо-, аміакопроводів.

Через територію України проходить густа мережа нафто- і газопроводів. У 20 % з них термін експлуатації закінчено. Аварії та навмисні пошкодження на магістральних продуктопроводах спричиняють забруднення довкілля і стають джерелами підвищеної екологічної небезпеки.

ІV. Гідротехнічні споруди

Гідродинамічна аварія - це надзвичайна подія, пов'язана з виходом з ладу (руйнуванням) гідротехнічної споруди чи її частини і некерованим переміщенням великих мас води, які несуть руйнування і затоплення великих територій.

Катастрофічне затоплення - це гідродинамічне лихо, яке є результатом руйнування штучної чи природної греблі і полягає в стрімкому затопленні хвилею прориву нижче розташованої місцевості і виникнення повені.

Зоною катастрофічного затоплення вважають територію, яку хвиля проходить за 4 години.

Характерним для катастрофічного затоплення у разі руйнування гідроспоруд є значна швидкість розповсюдження хвилі прориву (3-25 км/год. (для гірських і передгірних районів - до 100 км/год.), її висота (до 10-20 м) і ударна сила (5-10 т/м2), а також швидкість затоплення території.

На території України внаслідок руйнування гребель, дамб, водопропускних споруд на 12 гідровузлах і 16 водосховищах можливе утворення зон катастрофічного затоплення у областях Київській, Чернігівській, Кіровоградській, Полтавській, Черкаській, Дніпропетровській, Запорізькій, Донецькій, Вінницькій, Закарпатській, Івано-Франківській, Чернівецькій, Одеській, у містах Севастополь і Київ.

Евакуації підлягає населення, яке проживає в населених пунктах, що знаходяться у зонах можливого катастрофічного затоплення, небезпечного радіоактивного забруднення, хімічного ураження, в районах прогнозованого виникнення локальних збройних конфліктів у 50-кілометровій прикордонній смузі, в районах виникнення стихійного лиха, великих аварій і катастроф (якщо виникає безпосередня загроза життю та заподіяння шкоди здоров'ю людини).

Залежно від обстановки, яка склалася на час надзвичайної ситуації, може бути проведено загальну або часткову евакуацію населення тимчасового або безповоротного характеру.

Евакуаційні заходи здійснюються за рішенням місцевих органів виконавчої влади, виконавчих органів рад, уповноважених органів з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення відповідного рівня.

Евакуація населення здійснюється комбінованим способом, який передбачає у мирний час вивезення основної частини населення з міст і небезпечних районів усіма видами наявного транспорту, а у воєнний час - транспортом, який не передається до складу Збройних Сил України, у поєднанні з виведенням найбільш витривалої частини населення пішки.

Інженерний захист передбачає:

- врахування під забудови населених пунктів особливої схильності території до проявів небезпечних і катастрофічних явищ;

- забезпечення раціонального розміщення потенційно небезпечних об'єктів;

- будівництво споруд, інженерних мереж і транспортних комунікацій із заданими рівнями безпеки;

- запровадження заходів щодо безаварійного функціонування потенційно небезпечних об'єктів;

- створення комплексних схем захисту населених пунктів та об'єктів господарювання;

- розроблення планів запобігання і ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій;

- організація завчасного будівництва протизсувних, протиповіневих та інших інженерних споруд спеціального призначення;

- реалізація заходів щодо санітарної охорони території.

Стійкість - здатність зберігати працездатність при нештатному впливі.

Стійкість функціонування економіки держави в цілому - здатність забезпечувати життєдіяльність країни, виробництво продукції (промислової, сільськогосподарської), роботу енергетики, транспорту, зв'язку у воєнний час і у будь-яких надзвичайних ситуаціях.

Стійкість функціонування галузі економіки - здатність виробляти основну продукцію в запланованому обсязі в НС за умов руйнування частини об'єктів і часткового порушення виробничих зв'язків.

Стійкість роботи об'єкта економіки (ОЕ) - його спроможність в умовах надзвичайної ситуації випускати продукцію в запланованому обсязі та номенклатурі, а при отриманні середніх руйнувань або порушенні зв'язків з кооперації та поставок відновлювати виробництво у мінімальні терміни.

Стійкість роботи об'єктів невиробничої сфери - їх спроможність виконувати свої функції в умовах НС.

Фактори, що впливають на стійкість роботи об'єкта економіки:

- ступінь надійності захисту робітників та службовців;

- здатність інженерно-технічного комплексу об'єкта протистояти певною мірою наслідкам стихійного лиха, аварій, катастроф та сучасних видів зброї;

- ступінь захищеності об'єкта від вторинних уражаючих факторів (пожеж, вибухів, зараження ОР та СДОР);

- надійність системи забезпечення об'єкта всім необхідним для виробництва (сировиною, паливом, комплектуючими вузлами і деталями, електроенергією, водою, газом та іншим);

- стійкість та безперервність управління виробництвом та Цивільною обороною;

- підготовленість об'єкта до ведення РІНР та робіт щодо порушеного виробництва.

Перелічені фактори є основними загальними для усіх ОЕ.

Оскільки з часом умови, обстановка, характеристики окремих елементів на об'єкті можуть змінюватися, необхідно періодично за планами міністерств у визначені терміни проводити дослідження й оцінку сталості об'єкта у надзвичайних ситуаціях.

Дослідження стійкості - це всебічне вивчення обстановки, яка може скластися під час надзвичайної ситуації та визначення її впливу на діяльність підприємства.

Мета дослідження - виявлення слабких місць в роботі об'єкта та відпрацюванні найбільш ефективних пропозицій, спрямованих на підвищення його стійкості.

Організатором та керівником досліджень є керівник підприємства. Дослідження стійкості роботи ОЕ проводиться силами інженерно-технічного персоналу і працівників штабу ЦО об'єкта, а при необхідності - із залученням спеціалістів науково-дослідних та проектних організацій, пов'язаних із роботою підприємства.

Список літератури

1. Закон України «Про об'єкти підвищеної небезпеки» від 18 січня 2001 р. № 2245 - ІІІ.

2. Закон України «Про правові засади цивільного захисту» від 24 червня 2004 р. № 1859-ІV.

3. Закон України «Про Цивільну оборону» від 03 лютого 1993 р. № 2974-ХІІ.

4. Кутовий М.П. Цивільна оборона: Курс лекцій. - Ірпінь: Національна академія ДПС України, 2005.

5. Міщенко І.М. Цивільна оборона. - К., 2004.

6. Стеблюк М.І. Цивільна оборона та Цивільний захист у надзвичайних ситуаціях: Підручник. -- К.: Знання-Прес, 2007. -- 488с.

7. Шоботов В.М. Цивільна оборона: Навчальний посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 438 с.

8. Касьянов М.А., Ревенко Ю.П., Тищенко Ю.А. Защита населенния в условияах чрезвычайных ситуаций.

9. Депутат О.П., Коваленко І.В., Мужик І.С. Цивільна оборона. Підручник /за ред. В.С. Франчука. Львів, Афіша, 2005.

10. Желібо Є.П., Зацарний В.В., Завіруха Н.М. Безпека життєдіяльності: Навчальний посібник.-К.: Каравела, 2008.

11. Костров А.М. Гражданская оборона. - М., Просвещение, 1991.

12. Мігович Г.Г. Довідник з цивільної оборони. -К., 1999.

Размещено на Allbest.ru