Практичні аспекти навчання з охорони праці посадових осіб і працівників

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ НАВЧАННЯ З ОХОРОНИ ПРАЦІ ПОСАДОВИХ ОСІБ І ПРАЦІВНИКІВ

Олександр Кобилянський

Вінницький національний технічний університет, доцент кафедри менеджменту в будівництві, охорони праці і безпеки життєдіяльності

Проаналізовані практичні аспекти покращення підготовки з охорони праці посадових осіб і працівників під час навчання.

Ключові слова: охорона праці, навчання посадових осіб, інструкція з охорони праці, практичні аспекти підготовки.

The practical aspects of improvement of preparation from the guard of labour of public servants and workers are analyzed during studies.

Проанализированы практические аспекты улучшения подготовки из охраны труда должностных лиц и работников во время учебы.

навчання посадовий нормативний охорона праця

***

Нинішня система професійної підготовки і післядипломної освіти посадових осіб в Україні значною мірою не відповідає вимогам, які висувають підприємства, що функціонують у ринковій економіці.

Концептуальні принципи та підходи, закладені у Закон України «Про охорону праці» (Закон), виявилися нереалізованими повною мірою, й дотепер залишається дуже складною ситуація з професійними захворюваннями і виробничим травматизмом. Після 17 років дії цього закону загрозу здоров'ю працюючих становлять майже 10 тис. хімічних речовин, 50 факторів фізичного характеру й 200 факторів біологічного походження, які діють нерідко у поєднанні з важкою та напруженою працею. У несприятливих та шкідливих умовах працює 30% від усіх зайнятих у промисловості. Найбільше людей вимушені працювати у таких умовах у вугільній промисловості (65,7%), чорній (49,2%) та кольоровій (36,4%) металургії, електроенергетиці (33,1%).

В першу чергу, високий рівень травматизму пояснюється не тільки (і не стільки) об'єктивним причинами: складна соціально-економічна ситуація в країні, зміна характеру виробничих відносин між підприємствами та всередині підприємств, неефективна система управління охороною праці, старіння основних фондів та іншими. В основному - це наслідок незадовільної організації праці та порушень технологічної дисципліни, неадекватного мислення і ставлення до питань безпеки учасників трудових і виробничих процесів, відсутність ефективних стимулів працювати безпечно, без ризику для здоров'я, тобто всього того, що пов'язано із самим працівником і прийнято називати «людським фактором». Існуюча організаційно-профілактична робота з охорони праці базується на концепції адміністративного впливу: контроль і стягнення. Однак все це не дає очікуваних результатів.

Існує ряд підходів щодо підвищення ефективності системи управління охороною праці (СУОП) на сучасному етапі: вдосконалення нормативно-правової бази охорони праці, підвищення кваліфікації і якості навчання фахівців, пропаганда передового досвіду організації трудового процесу, впровадження інформаційних технологій тощо. Вагомий внесок в розв'язання проблеми підвищення якості навчання і ефективності функціонування СУОП, безпеки технологічних процесів та обладнання зробили вітчизняні вчені В.О. Бойко, О.Г. Вільсон, Г.Г. Гогіташвілі, В.І. Голінько, В.С. Джигирей, Є.П. Желібо, В.Ц. Жидецький, В.М. Заплатинський, В.В. Зацарний, В.І. Козлов, Г.Н. Крикунов, В.Л. Лапін, Г.В. Лесенко, І.П. Пістун, О.Г. Ревук, О.Н. Русак, К.Н. Ткачук, С.П. Ткачук та інші.

Крім того, внаслідок реформування нормативно-законодавчої бази та запровадження нових форм господарювання все більшу актуальність при вирішенні задач охорони праці набувають підходи, що базуються на вдосконаленні системи неперервної та післядипломної освіти.

Метою статті є дослідження програми навчання з питань охорони праці посадових осіб і працівників на відповідність вимогам сучасної нормативної бази з охорони праці

В умовах ринкових відносин в Україні більша частина робочої сили переміщується в багатогалузеві малі орендні і приватні підприємства, часто сімейного типу. Тож 20,7 млн. працездатних осіб віком від 15 до 70 років працює у 1,07 млн. зареєстрованих в Україні підприємств. Роботодавці сотен тисяч малих приватних підприємств, де кількість працюючих не перевищує 10 осіб, не завжди знають і, тим більше, дотримуються вимог норм і правил з охорони праці, які, в основному, розроблені ще за часів Радянського Союзу для величезних підприємств і виробничих об'єднань з десятками тисяч працівників. Враховуючі ці обставини, не дивує, що за відсутності на підприємствах необхідних нормативно-правових актів, показники травматизму в останні роки (2,5 млн. травмованих і більше 70 тис. загиблих) майже удвічі перевищують показники 1986 року по Україні та в декілька раз - в економічно розвинутих країнах.

Тому хибним є намагання розв'язати цю проблему двома відокремленими напрямами: підвищення промислової безпеки та охорони праці на підприємствах і підвищення безпеки життєдіяльності населення у побуті.

До актуальних проблем безпеки життєдіяльності, які ще заважають подальшому соціально-економічному розвитку України, на сьогодні відносяться[5]: не забезпечено належного рівня освіти працівників і населення, не створено системи державного управління з питань безпечної життєдіяльності, не сформовано єдиної законодавчої бази для попередження виробничого та побутового травматизму.

Згідно Закону державна політика передбачає встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підприємств та суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності. На практиці це означає, що кожен роботодавець повинен мати спеціальну програму заходів у сфері охорони праці, у тому числі заходів з охорони праці на кожному робочому місці, з метою усунення небезпеки для здоров'я та життя працівника, яка може бути пов'язана з роботою, що виконується. При цьому об'єктом необхідних заходів повинні бути методи роботи, загальна організація та умови праці, підвищення кваліфікації працівників, обладнання й конструкції на робочому місці тощо.

Всі ці заходи роботодавець повинен реалізувати завдяки функціонуванню СУОП, яку він повинен створити, а саме:

створює відповідні служби і призначає посадових осіб, які забезпечують вирішення конкретних питань охорони праці, затверджує інструкції про їх обов'язки, права та відповідальність за виконання покладених на них функцій, а також контролює їх додержання;

розробляє за участю сторін колективного договору і реалізує комплексні заходи для досягнення встановлених нормативів та підвищення існуючого рівня охорони праці;

організовує проведення аудиту охорони праці, лабораторних досліджень умов праці, оцінювання технічного стану виробничого обладнання та устаткування, атестації робочих місць на відповідність нормативно-правовим актам з охорони праці в порядку і строки, що визначаються законодавством, та за їх підсумками вживає заходів щодо усунення небезпечних і шкідливих для здоров'я виробничих факторів;

розробляє і затверджує положення, інструкції, інші акти з охорони праці, що діють у межах підприємства та встановлюють правила виконання робіт і поведінки працівників на території підприємства, у виробничих приміщеннях, на будівельних майданчиках, робочих місцях відповідно до нормативно-правових актів з охорони праці, забезпечує безоплатно працівників нормативно-правовими актами та актами підприємства з охорони праці тощо.

Якщо, згідно Закону, з одного боку, чітко визначені обов'язкові для всіх суб'єктів господарською діяльності складові СУОП, то, з іншого, в Україні також впроваджується розроблена на базі відповідного міжнародного документа Настанова з систем управління охороню праці МОП-СУОП 2001.ILO-OSH 2001 (Настанова), в якій запропоновані більш гнучкі підходи до організації цієї системи. Міжнародна організація праці, за участю якої розроблялась Настанова, вважає, що хвороби і травми не є неминучими супутниками трудової діяльності, а бідність не може слугувати виправданням неуваги до безпеки і здоров'я працівників.

Поняття «гідна робота» відповідає основній меті Настанови - створення можливостей для жінок і чоловіків отримати гідну і продуктивну роботу в умовах свободи, рівноваги, соціальної захищеності і поваги людської гідності. А гідна робота - це безпечна робота, яка, зі свого з боку, є позитивним чинником підвищення продуктивності й економічного зростання.

Настанова визначає, що основні цілі з охорони праці повинні бути: специфічним для підприємства, установи, організації, а також прийнятними і відповідними їх розміру; узгодженими з вимогами відповідних національних нормативно-правових актів з охорони праці; спрямованими на безперервне вдосконалення заходів з охорони праці для досягнення їх найбільшої ефективності; реалістичними і досяжними; належним чином документально доведеними до всіх рівнів і структур підприємств, установ, організацій.

Всі небезпеки (потенційні джерела шкоди за ДСТУ 2293-99) і ризики (відповідно, імовірність заподіяння шкоди з урахуванням її тяжкості) для працівників повинні бути ідентифіковані і оцінені. Після чого у наступному порядку необхідно здійснювати такі запобіжні заходи:

усунення небезпеки;

обмеження небезпеки шляхом застосування організаційних або технічних засобів колективного захисту;

мінімізація небезпеки шляхом проектування безпечних систем, що обмежують час впливу небезпечних та шкідливих факторів;

тільки там, де небезпеки, що залишились, не можуть бути обмежені технічними засобами колективного захисту, роботодавець повинен безкоштовно надати відповідні засоби індивідуального захисту, включаючи спецодяг, вжити заходів із гарантованого їх використання і технічного обслуговування.

Вимоги цієї Настанови ще практично не враховуються при впровадженні СУОП на підприємствах і не знаходять належного відображення навіть у навчальній літературі.

Так в одному із розділів посібника [2], присвяченого питанням підвищення рівня безпеки, вибір комплексу конкретних заходів і засобів для цього пропонується здійснювати на основі порівняння зменшення шкоди від їх впровадження і витрат на них. На прикладі однієї із технологічних операцій виготовлення меблів - покриття їх лаком, розглядається застосування методики управління ризиком. При порівнянні варіантів з використанням для цього автоматичної фарбувальної лінії і виконанням робіт вручну із застосування засобів індивідуального захисту, перевага з економічних міркувань про відсутність достатніх коштів на початку діяльності віддається другому варіанту, який є останнім по пріоритетності згідно Настанови. В перспективі такій підхід дозволяє забезпечувати тільки додаткові робочі місця з неналежними умовами праці і нерентабельною продукцією.

Найбільш складним етапом впровадження СУОП є розробка необхідної документації: положень, інструкцій та інших актів з охорони праці. У відповідності з “Положенням про розробку інструкцій з охорони праці” (Положення), затвердженим наказом Держнаглядохоронпраці № 9 від 29.01.98 р. інструкції повинні містити обов'язкові для дотримання працівниками вимоги з охорони праці при виконанні ними робіт певного виду або за певною професією на робочих місцях, у виробничих приміщеннях, на території підприємства і будівельних майданчиках або в інших місцях, де за дорученням роботодавця виконуються ці роботи, трудові чи службові обов'язки. Вони поділяються на: інструкції, що належать до державних міжгалузевих нормативних актів про охорону праці; примірні інструкції; інструкції, що діють на підприємстві.

Міжгалузеві інструкції, розробляються для персоналу, який здійснює небезпечні роботи: обслуговує електричні установки та пристрої, вантажопідіймальні машини та ліфти, котельні установки, посудини,що перебувають під тиском, тощо. Їх дотримання є обов'язковим для працівників відповідних професій на всіх підприємствах незалежно від їх підпорядкованості, форми власності та виду діяльності.

Примірні інструкції затверджуються міністерствами або іншими органами виконавчої влади, виробничими, науково-виробничими та іншими об'єднаннями підприємств, до компетенції яких належить дана інструкція, і реєструється у Національному НДІ охорони праці. Ці інструкції можуть використовуватись як основа для розробки інструкцій, що діють на підприємстві.

Інструкції, що діють на підприємстві розробляються на основі чинних державних міжгалузевих і галузевих нормативних актів з охорони праці, примірних інструкцій та технологічної документації підприємства з урахуванням конкретних умов виробництва та вимог безпеки, викладених в експлуатаційній та ремонтній документації підприємств-виготовлювачів обладнання, які використовуються на даному підприємстві. Вони затверджуються роботодавцем і є обов'язковими для дотримання працівниками відповідних професій або при виконанні відповідних робіт на цьому підприємстві.

Порушення працівником вимог інструкцій розглядається як порушення трудової дисципліни, за яке до нього може бути застосовано стягнення згідно з чинним законодавством, тому всі їх види повинні відповідати чинному законодавству України, вимогам державних міжгалузевих і галузевих нормативних актів з охорони праці: правил, норм, стандартів, інших нормативних і організаційно-методичних документів з охорони праці, на основі яких вони розробляються, та містити тільки ті вимоги щодо охорони праці, дотримання яких обов'язкове самими працівниками.

На даний час в Державному реєстрі міжгалузевих і галузевих нормативних актів зафіксовано понад 2 тисячі документів (250 розроблені за роки незалежності, а інші перейшли у спадок від колишнього СРСР). Класифікатор професій в Україні ДК 003:2005 нараховує понад тисячу професій. Але навіть сумлінні роботодавці не завжди можуть розробити і затвердити інструкції з охорони праці для певної професії, використовуючи примірні інструкції, яких зареєстровано у Національному науково-дослідному інституті промислової безпеки та охорони праці лише 463 (44 % від потреби). Наприклад, якщо Міністерство промислової політики України затвердило і зареєструвало 171 примірну інструкцію або 36,9% від розроблених, то Міністерство освіти і науки України - лише 4 із них або 0,9 %. Таким чином, великий науково-методичний потенціал МОНу практично не залучений до покращення умов праці і зниження травматизму на виробництві.

Розглянемо загальні вимоги до кожної інструкції незалежно від їх типу, професії і виду робіт, для яких вони призначені. Інструкції повинні складатись з таких обов'язкових розділів: загальні положення; вимоги безпеки перед початком роботи, під час виконання роботи, після закінченням роботи і в аварійних ситуаціях.

Розділ "Загальні положення" містить наступні положення: визначення робочого місця працівника: постійне чи непостійне; коротка характеристика технологічного процесу та обладнання, що застосовується на цьому робочому місці, виробничій дільниці, в цеху; умови і порядок допуску працівників до самостійної роботи: вік, стаж роботи, стать, стан здоров'я, проходження медоглядів, професійна освіта та спеціальне навчання з питань охорони праці, інструктажі, перевірка знань тощо; вимоги правил внутрішнього трудового розпорядку, а також відомості про специфічні особливості організації праці і технологічних процесів та про коло трудових обов'язків працівників даної професії: характеристика основних небезпечних та шкідливих виробничих факторів для даної професії, особливості їх впливу на працівників; норми видачі і перелік видів спецодягу, спецвзуття та інших засобів індивідуального захисту для працівників даної професії із зазначенням стандартів або технічних умов на них; вимоги санітарних норм і правил особистої гігієни, яких повинен дотримуватись працівник під час виконання роботи.

Розділ «Вимоги безпеки перед початком роботи» повинен містити порядок підготовки робочого місця, засобів індивідуального захисту, перевірки справності обладнання, інструменту, захисних пристроїв небезпечних зон машин і механізмів, пускових, запобіжних, гальмових і очисних пристроїв, систем блокування та сигналізації, вентиляції та освітлення, знаків безпеки, первинних засобів пожежегасіння, виявлення видимих пошкоджень захисного заземлення (занулення) тощо.

Розділ «Вимоги безпеки під час виконання роботи» повинен містити відомості щодо безпечної організації праці, про прийоми та методи безпечного виконання робіт, правила використання технологічного обладнання, пристроїв та інструментів, а також застереження про можливі небезпечні, неправильні методи та прийоми праці, які заборонено застосовувати; правила безпечного поводження з вихідними матеріалами: сировиною, заготовками, напівфабрикатами, з готовою продукцією, допоміжними матеріалами та відходами виробництва, що являють небезпеку для працівників; правила безпечної експлуатації внутрішньоцехових транспортних і вантажопідіймальних засобів і механізмів, тари; вимоги щодо використання засобів індивідуального та колективного захисту від шкідливих і небезпечних виробничих факторів; умови, за яких робота повинна бути припинена: технічні, метеорологічні, санітарно-гігієнічні тощо; вимоги щодо забезпечення пожежо- та вибухобезпеки.

Розділ "Вимоги безпеки після закінчення роботи" повинен містити порядок безпечного вимикання, зупинення, розбирання, очищення і змащення обладнання, пристроїв, машин, механізмів та апаратури, а при безперервному процесі - порядок передачі їх черговій зміні; вимоги санітарних норм і правил особистої гігієни, яких повинні дотримуватись працівники після закінчення роботи.

Розділ "Вимоги безпеки в аварійних ситуаціях" повинен містити відомості про ознаки можливих аварійних ситуацій, характерні причини аварій: вибухів, пожеж тощо; засоби та дії, спрямовані на запобігання можливим аваріям; порядок застосування засобів протиаварійного захисту та сигналізації; дії щодо подання першої медичної допомоги потерпілим під час аварії.

Для ознайомлення з нормативно-правовими актами з охорони праці у відповідності з Законом посадові особи, діяльність яких пов'язана з організацією безпечного ведення робіт, під час прийняття на роботу і періодично, один раз на три роки, проходять навчання, а також перевірку знань з питань охорони праці. Працівники, зайняті на роботах з підвищеною небезпекою повинні щороку проходити навчання і перевірку знань.

Навчання працівників і посадових осіб проводиться відповідно до Типового положення про проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці, затвердженого наказом Державного комітету України з нагляду за охороню праці № 15 від 26 січня 2005 р. Тематичний план передбачає вивчення наступних тем: законодавство України про охорону праці, основні положення Закону України "Про охорону праці", "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" та взаємозв'язок з іншими Законами України, законодавство України про працю; організація роботи з охорони праці; вибухонебезпека виробництва і вибухозахист; пожежна безпека; електробезпека; гігієна праці, медичні огляди, профілактика професійних отруєнь і захворювань; надання першої допомоги потерпілим у разі нещасною випадку; управління роботами з профілактики та ліквідації наслідків аварій; безпека праці в галузі.

При вивченні перших восьми тем необхідно розглянути 285 питань, а питання останньої теми розробляються з урахуванням вимог нормативно-правових актів з охорони праці та промислової безпеки для конкретних напрямів економічної діяльності і виробництв. При цьому теоретична частина дисципліни “Охорона праці” вивчається не менше 30 годин, а під час перепідготовки та підвищення кваліфікації - не менше 15 годин або 2 хвилини на питання.

Таким чином, під час аудиторних занять можливо розглянути лише декілька десятків основних питань, а більшість необхідно планувати на самостійну роботу. На жаль, при самостійній підготовці не можливо скористатись спеціальною літературою з фахової підготовки, тому що посібників з охорони праці для післядипломної освіти не розроблено.

Якщо питання організації навчання і інструментів з охорони праці входять до складу всіх навчальних посібників і підручників, то вимоги до складу інструкцій не розглядаються взагалі. Таким чином, їх визначає тільки Положення. В ньому відсутні методичні рекомендації по розробці інструкцій або, навіть, приклади таких інструкцій, що ускладнює завдання для роботодавців. При цьому роботодавцям багатопрофільних малих підприємств необхідно розробляти таку ж кількість інструкцій, як і великих галузевих підприємств. Проблеми виникають і при розробці інструкцій для галузевих підприємств.

Наприклад, керівник лікувального закладу повинен розробляти не тільки інструкції для медичних працівників, але й для обслуговуючого персоналу: прибиральниць, кухонних працівників, водія, столяра тощо і по виконанню робіт з підвищеною небезпекою: при експлуатації автоклавів, при роботі з ручними візками, на персональному комп'ютері тощо.

Для підвищення ефективності навчання у Вінницькому обласному центрі післядипломної освіти медичних працівників були підготовлені навчальні посібники і довідники. Для медичних працівників і посадових осіб був підготовлений довідник «Навчання з питань охорон праці у лікувальних закладах» [4], до складу якого ввійшли розділи: навчання з питань охорони праці, витяг з кодексу законів про працю, положення по розробці інструкцій з охорони праці; сім зразків основних інструкцій для медичних працівників і основні положення правил пожежної безпеки, які стосуються медичних закладів. Більш докладним є довідник [3], де наведений 21 зразок інструкцій як для медичних працівників, так і для допоміжного персоналу лікувальних закладів.

Покращення медичного обслуговування у сільській місцевості передбачає формування мережі фельдшерсько-акушерських пунктів (ФАП) в населених пунктах, де мешкає кілька сотень жителів. Штат ФАПу складається з 4-5 осіб. Для завідувача і медичного персоналу були розроблені методичні матеріали не тільки з охорони праці, але й організаційних і правових питань [1]. Навчальний посібник складається з таких розділів: нормативно-методичні документи з питань організації роботи фельдшерсько-акушерського пункту; напрямки, принципи і технологія первинної медичної допомоги на фельдшерсько-акушерському пункті; медико-організаційні технології; трудовий договір; оплата праці; матеріальна відповідальність працівників за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації; відшкодування шкоди, заподіяної працівникові його здоров'я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання; робочий час.

Спеціально для посадових осіб були розроблені навчальний посібник «Правовий захист працівників» [7] і довідник «Організація охорони праці» [6]. До складу навчального посібника включені розділи: джерела трудового права України; колективні договори і угоди; правове регулювання зайнятості та працевлаштування населення; трудовий договір; оплата праці; матеріальна відповідальність працівників за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації; відшкодування шкоди, заподіяної працівникові його здоров'я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання; робочий час; а довідника - відповідальність за злочини проти безпеки виробництва; кодекс законів про працю України; наказ про затвердження рекомендацій щодо побудови системи управління охороною праці на виробництві; типове положення про службу охорони праці; типове положення про порядок проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці ; перелік робіт з підвищеною небезпекою; типове положення про кабінет охорони праці; типове положення про комісію з охорони праці виборного органу первинної профспілкової організації; порядок призначення та здійснення страхових виплат застрахованим особам (членам їх сімей); методичні рекомендації щодо здійснення органами Держнаглядохоронпраці України державного нагляду в сфері загальнообов'язкового державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності; про єдину державну систему показників обліку умов і безпеки праці; порядок складання та вимоги до санітарно-гігієнічних характеристик умов праці; інструкція про застосування переліку професійних захворювань; перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним медичним оглядам.

Теоретичне навчання у відповідності з розробленою програмою і ці методичні матеріали, необхідний перелік яких визначається самим слухачем, дають можливість отримати достатню теоретичну і практичну підготовку для впровадження СУОП у лікувальних закладах.

Отже, проведені дослідження свідчать, що програма навчання з питань охорони праці посадових осіб і працівників ближче за змістом до програм теоретичної підготовки фахівців у вищих навчальних закладах і не відповідає структурі інструкцій з охорони праці, що не дозволяє роботодавцям створити ефективну систему управління охороною праці і знизити травматизм до рівня економічно розвинених держав.

В подальших дослідженнях для покращення підготовки посадових осіб з охорони праці необхідно скоригувати програму навчання у відповідності зі змістом сучасних нормативних актів і розробити відповідні методичні матеріали для їх практичної підготовки.

Література

1. Дегтяр В.Г. Організація роботи фельдшерсько-акушерських пунктів / В.Г. Дегтяр, В.І. Кириченко, О.В. Кобилянський. - Вінниця: УОЗ ВОДА, 2006. - 127 с.

2. Желібо Є. П. Безпека життєдіяльності: [навч. посіб.] / Є. П. Желібо, В. В. Зацарний. - К.: Університет «Україна», 2005. - 264 с.

3. Ігнащук О.В. Інструктажі з охорони праці у лікувальних закладах / О.В. Ігнащук, В.І. Кириченко, О.В. Кобилянський. - Вінниця, УОЗ ВОДА, 2005. - 164 с.

4. Ігнащук О.В. Навчання з питань охорони праці у лікувальних закладах / О.В. Ігнащук, В.І. Кириченко, О.В. Кобилянський. - Вінниця, УОЗ ВОДА, 2004. - 154 с.

5. Ільєнко А. Г. Нові підходи до визначення напрямів покращення стану безпеки життєдіяльності в Україні / А.Г. Ільєнко // Безпека життєдіяльності. - 2006. - № 9. - С. 32-34.

6. Кириченко В.І. Організація охорони праці / В.І. Кириченко, О.В. Кобилянський. - Вінниця: УОЗіК ВОДА, 2006. - 156 с.

7. Кириченко В.І. Правовий захист працівників / В.І. Кириченко, О.В. Кобилянський. - Вінниця: УОЗ ВОДА, 2006. - 116 с.

Размещено на Allbest.ru