Керування ліквідацією медико-санітарних наслідків надзвичайних ситуацій

Размещено на http://www.allbest.ru/

КЕРУВАННЯ ЛІКВІДАЦІЄЮ МЕДИКО-САНІТАРНИХ НАСЛІДКІВ НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ



Надання медичної допомоги населенню в зоні, що постраждала або проголошена зоною НС, визначено ст. 13 Закону України «Про захист населення і територій від наслідків надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру» та ст. 2 Закону України «Про зону надзвичайної екологічної ситуації».

За умов НС, що пов'язані з катастрофічними наслідками стихійного лиха або техногенної катастрофи відповідно до існуючих планів, передбаченими на цей випадок, реалізуються заходи з надання медичної допомоги постраждалому населенню. Керівництво цими заходами покладається на територіальний орган управління охорони здоров'я, який створює медичний штаб та оперативну групу. При загрозі виникнення НС проводяться оповіщення та збір членів медичного штабу, керівництва ЛПЗ, що входять до ДСМК та особового складу формувань ДСМК. Ця інформація також доводиться до Українського науково-практичного центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф як основного вузла МОЗ України у системі Урядової інформаційно-аналітичної системи з НС.

Організовується цілодобове чергування керівного складу медичного штабу та ЛПЗ області, проводиться медична (епідеміологічна) розвідка на території зони можливого лиха, уточнюються плани медичного забезпечення населення та порядок можливої евакуації медичних закладів, приводяться до готовності захисні засоби, засоби зв'язку, транспорт тощо.

В умовах розвитку події для збору керівного складу медичного штабу встановлюється термін 45-60 хвилин, особового складу бригад другої черги - протягом 1 години у неробочий час, а в робочий час - до 30 хвилин від моменту отримання інформації про виникнення НС. Оповіщення медичного штабу покладається на територіальний центр ЕМД згідно зі схемою оповіщення.

Для зв'язку та управління силами та засобами служби використовуються всі можливі засоби зв'язку, а також система нарочних та штатних транспортних засобів. Строки подачі, адресати та обсяг повідомлень визначені наказом МОЗ України від 03.08.2000р. №189 «Про затвердження Регламенту подання інформації в функціональній підсистемі Міністерства охорони здоров'я України в межах Урядової інформаційно-аналітичної системи з питань надзвичайних ситуацій».

У період розвитку НС:

- по органу охорони здоров'я видається наказ «Про введення в дію плану основних заходів при загрозі і виникненні НС, пов'язаною з…», який доводиться до керівників ЛПЗ;

- приводяться у підвищену готовність усі ЛПЗ, які знаходяться в зоні НС;

- проводиться збір оперативної інформації з місць за встановленою заздалегідь формою повідомлення (за наказом МОЗ України від 03.08.2000р. №189).

Це дозволяє визначити:

- можливості сил та засобів медичної служби районів з надання медичної допомоги постраждалим;

- необхідність у медичній евакуації постраждалих у ЛПЗ;

- необхідну допомогу, в тому числі спеціалістами, медикаментами, необхідні строки доставки;

- можливості медичного забезпечення постраждалого населення.

У цей період необхідно вирішити питання:

- забезпечення та доставки в постраждалі райони бригад спеціалістів, необхідного майна, перев'язувального матеріалу, засобів дезінфекції тощо;

- визначення необхідної кількості автотранспорту, в тому числі підвищеної прохідності, пального; можливості залучення повітряного транспорту за необхідністю екстреної евакуації хворих, медичної аероевакуації породіль з новонародженими, вагітних після 32 тижнів, населення (за потреби) з віддалених районів, доставки бригад (аеромобільна евакуація проводиться тільки в разі крайньої необхідності);

- створення груп для прогнозування ситуації із соматичною та інфекційною захворюваністю (на поточний місяць, 3 місяці, подальший період);

- організації подвірних обходів лікарів, а також залучення для подвірних обходів студентів старших курсів, лікарів-інтернів, середнього медичного персоналу та підготовки пам'ятки з їх проведення;

- потреби в перепрофілюванні ліжкового фонду ЛПЗ;

- за необхідності підсилення служби судмедекспертизи та забезпечення контролю за організацією її роботи в постраждалих районах.

Розроблення більшості з цих питань залежить від чіткої роботи головних спеціалістів, перед якими за профілем їх діяльності стоять завдання:

- встановлення стану медичного забезпечення в населених пунктах, районах, що постраждали від НС;

- визначення потреби у відповідних спеціалістах для надання невідкладної амбулаторної та спеціалізованої медичної допомоги у районах, що відрізані від райцентрів, та підготовка пропозицій про варіанти її організації;

- підготовки списку медичних працівників для роботи у постраждалих районах;

- підготовки уніфікованих схем надання невідкладної допомоги, схем лікування та діагностики з урахуванням особливостей ситуації на місцях;

- забезпечення підготовки спеціалістів до відправки у постраждалі райони, складання графіків та встановлення контролю за їхньою роботою;

- контролю щодо забезпечення укладками для роботи в автономному режимі;

- участі у роботі груп із прогнозування захворюваності за своїм профілем роботи, визначення зони високого, середнього та малого ризику.

Потрібно відзначити, що у разі масштабних катастроф матеріально-технічні ресурси, в тому числі й лікарські препарати, швидко вичерпуються.

До правової, нормативної та директивної бази, що регулює їх накопичення та поповнення на випадок НС, належать:

- Закон України «Про державний матеріальний резерв», прийнятий 24.01.1997р.;

- наказ МОЗ України від 10.08.2001р. №331 «Про затвердження номенклатури резервів лікарських засобів, виробів медичного призначення та медичного обладнання для запобігання та ліквідації медико-санітарних наслідків надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру»;

- наказ МОЗ України від 20.11.1997р. №334 «Про визначення у складі державної служби медицини катастроф медичних сил, засобів і лікувальних закладів».

Під час ліквідації медичних наслідків НС, крім організації ЕМД необхідно постійно приділяти увагу інформаційному забезпеченню. В повідомленнях повинні висвітлюватися дані щодо заходів по ліквідації наслідків НС, правила поведінки в зоні стихійного лиха, профілактичних заходів тощо. Однак така інформація має бути виваженою і не містити даних, які б негативно впливали на психоемоційний стан постраждалого населення.

У разі, коли наслідки НС призвели до значних матеріальних збитків, виникає потреба в допомозі з інших регіонів та на рівні держави. Необхідно визначити порядок організації розподілу та санітарного контролю за гуманітарною допомогою, яка буде надходити. Останнє стосується перевірки документів щодо відповідності товарів та харчових продуктів строкам придатності та існуючим гігієнічним стандартам, наявності сертифікатів якості. Водночас слід відмітити, що ці заходи повинні проводитися без зайвої затримки під час проходження гуманітарної допомоги через відповідні інстанції.

При подальшому розвитку подій у часі, погіршенні санітарно-гігієнічних умов та епідеміологічного стану, прогнозованому збільшенні інфекційної захворюваності необхідно визначити:

- пріоритетні групи серед населення, яке потерпіло під час НС, щодо медикаментозного забезпечення (до таких груп, наприклад, можна віднести вагітних жінок, породіль з немовлятами, інфекційних хворих, маленьких дітей, працівників об'єктів, що забезпечують життєдіяльність населення тощо);

- визначити можливості та обсяги залучення фондів, Червоного Хреста, ВООЗ;

- визначити можливості оздоровлення жінок з маленькими дітьми в санаторно-курортних закладах, їх евакуації у райони, що віддалені від зони катастрофи.

Під час організації оздоровлення дітей, окремо, або з батьками, визначають кількісний склад цих контингентів, місця їх оздоровлення та медичної реабілітації у санаторно-курортних закладах, строки лікування та порядок фінансування цих заходів. Після цього складають списки дітей за віком (із зазначенням самостійного їх оздоровлення чи з батьками) та проводиться їх централізоване перевезення до цих закладів та повернення додому.

Протягом усього періоду розгортання та виконання заходів з медичного забезпечення населення перед апаратом управління охорони здоров'я стоять такі основні завдання:

- контроль за організацією лікувально-евакуаційних, санітарно-гігієнічних та протиепідемічних заходів;

- контроль за достовірністю звітних матеріалів із зони НС, що передаються до вищих органів управління, в тому числі стосовно проведених подвірних обходів, вагітних жінок.

Крім того, необхідно забезпечити організацію постійної подачі інформації до територіальних органів з питань НС, адміністративні комісії обласної державної адміністрації та до Українського НПЦ ЕМД та МК, забезпечити взаємодію з іншими службами, що беруть участь у ліквідації наслідків НС.

Варіанти організації медичної допомоги населенню на постраждалих під час НС територіях можуть бути різними, залежно від масштабів матеріальних та людських втрат, руйнування будівель, але вони повинні носити етапний характер.

Постраждалим під час стихійного лиха чи техногенної аварії медична допомога повинна надаватися особовим складом аварійно-рятувальних підрозділів та спеціалізованих аварійно-рятувальних формувань:

- аварійно-рятувальних груп;

- загонів обласних держадміністрацій;

- зведених аварійно-рятувальних загонів;

- підрозділів МВС;

- формувань ДСМК.

Серед врятованих можуть бути особи з ознаками гіпотермії різного ступеня, травмами різної локалізації, втратою крові, серцевими нападами, ускладненням дихання, психічними розладам, які направляються або виносяться до місця розгортання медичних сил у безпечні місця - пункти тимчасового збору постраждалих.

У район НС направляються бригади ШМД, за необхідності підсилені бригадами постійної готовності першої черги територіальної служби медицини катастроф. Бригади надають медичну допомогу, обсяг якої залежить від медико-санітарної обстановки, проводять сортування, забезпечують медичну евакуацію постраждалих до ЛПЗ.

Однак перш ніж залучати максимально можливу кількість мобільних формувань для надання медичної допомоги постраждалим, проводиться медична розвідка.

Для її проведення повинні залучатися медичні групи у складі: 1 лікаря спеціалізованої бригади постійної готовності першої черги, 1 лікаря-епідеміолога та водія-санітара, забезпечених комплектом засобів невідкладної допомоги та засобами зв'язку.

Вони проводять медичну та епідеміологічну розвідку та інформують начальника управління охорони здоров'я облдержадміністрації про реальний стан справ у зоні НС, а також про необхідність залучення відповідних сил та засобів медичної служби.

Крім того, перед групою можуть стояти ще й такі завдання:

- організація медичного сортування постраждалого населення (в безпечних місцях, наближених до району НС);

- організація та надання ЕМД до прибуття керівників ліквідації медико-санітарних наслідків НС;

- посилення пункту тимчасового збору постраждалих.

У пунктах тимчасового збору постраждалих можуть розгортатися комплекси життєзабезпечення.

У складі комплексу життєзабезпечення для населення, що постраждало внаслідок повені, розгортається тимчасовий медичний приймально-сортувальний пункт.

Матеріально-технічне оснащення такого пункту залежно від його складу повинно включати палатку (або пневмокаркасний модуль) - 1 (2) шт., санітарний автомобіль - 1 (2) шт., медичне майно та медикаменти, необхідні для надання ЕМД в обсязі, що визначений на підставі даних медичної розвідки.

На місці доставки постраждалих проводиться їх реєстрація, медичне сортування та виявляються особи:

- які потребують ЕМД, що надається в першу чергу;

- яким медична допомога може бути відстрочена (цих осіб направляють у тимчасовий приймально-сортувальний пункт);

- інші постраждалі, які не потребують медичної допомоги на цьому етапі (цих осіб направляють до пункту життєзабезпечення для постраждалого населення).

У тих випадках, коли виникає потреба проведення заходів з термінового порятунку одночасно в багатьох місцях та виникає необхідність тимчасового розміщення й усебічного забезпечення предметами першої необхідності значної кількості постраждалого населення, до роботи з надання першої медичної допомоги постраждалим (на цьому етапі) бажано залучати формування Товариства Червоного Хреста.

Силами та засобами цих формувань можуть розгортатися пункти Товариства Червоного Хреста у складі начальника та груп милосердя, гуманітарної допомоги та розшуку.

До функцій групи милосердя у складі професійного психолога та 2 осіб для надання медичної й соціальної допомоги, входять:

- проведення обстеження та надання першої медичної допомоги;

- видача постраждалим предметів першої необхідності (засобів гігієни, білизни, одягу тощо);

- підтримання життєдіяльності (годування, видача гарячих напоїв).

До функцій групи милосердя у складі 4 осіб входять:

- підсилення груп милосердя;

- доставка постраждалих до пункту тимчасового збору постраждалих або до польового госпіталю (залежить від стану постраждалого);

- надання першої медичної допомоги постраждалим.

Група розшуку включає 2 осіб, які проводять реєстрацію постраждалих, що звернулися за допомогою. У своїй роботі вони взаємодіють з рятувальними та медичними формуваннями стосовно розшуку постраждалих (формують листи повідомлень про постраждалих).

Під час катастроф, що супроводжуються появою значної кількості постраждалих, широкомасштабних руйнувань населених пунктів з їх інфраструктурою, зростає ймовірність випадків, при яких постраждалі знаходяться у тяжкому стані та потребують заходів інтенсивної терапії, стаціонарної допомоги на місці та в польових умовах.

З метою скорочення термінів надання медичної допомоги в осередку ураження, забезпечення її своєчасного надання рішенням центральних та місцевих органів виконавчої влади, крім підрозділів служби охорони здоров'я, можуть залучатися також медичні мобільні формування МНС, МО України, а в разі необхідності - військово-цивільні формування зарубіжних країн.

Для надання першої лікарської та кваліфікованої медичної допомоги в польових умовах можуть використовуватися мобільні формування ДСМК або їх структурні підрозділи.

Медичний госпіталь МНС України, укомплектований персоналом ДСМК України, було створено саме для розгортання в місцях із порушеною інфраструктурою медичних закладів, а також для підсилення медичних закладів (формувань), що беруть участь у ліквідації медико-санітарних наслідків НС.

Госпіталь забезпечує:

- прийом та медичне сортування постраждалих (уражених) внаслідок НС;

- надання постраждалим (хворим); першої лікарської допомоги та кваліфікованої медичної допомоги у встановленому обсязі;

- тимчасове розміщення та лікування постраждалих (хворих);

- тимчасову ізоляцію інфекційних хворих;

- підготовку постраждалих (хворих) до евакуації в ЛПЗ відповідно до профілю патології.

Госпіталь розгортається, як правило, у приміщеннях модульного типу, які забезпечують умови для роботи медичного персоналу в автономному режимі. До складу госпиталю залучають кваліфікованих лікарів та середній медичний персонал ДСМК.

Протягом доби роботи у госпіталі може бути надана медична допомога близько 400 постраждалим, а також госпіталізовано до 20 нетранспортабельних постраждалих. Госпіталь у повному обсязі або в складі окремих підрозділів може використовуватися як на території України, так і за кордоном для підсилення медичних закладів у районах НС на другому етапі медичної евакуації.

Штат госпіталю поділяється на постійний та перемінний. Постійний склад включає 14 працівників, що забезпечують функціонування госпіталю в щоденному режимі роботи, для підтримання постійної готовності його структурних підрозділів до виїзду в зону катастрофи в нормативний час (4 години) за наказом міністра МНС України, а також його розгортання та надання медичної допомоги у встановленому обсязі.

Перемінний склад включає медичних працівників, що залучаються для забезпечення безпосередньої цілодобової його роботи у двозмінному режимі.

Доставка госпіталю в район НС може проводитись авіатранспортом, залізницею чи автомобільним транспортом. Після проведеного медичного сортування постраждалих у приймально-сортувальному відділенні вони направляються за медичними показаннями до операційного блоку, госпітального або інфекційного відділення. Якщо постраждалі не потребують медичного втручання на цьому етапі або їм у приймально-сортувальному відділенні надана медична допомога в необхідному обсязі, то вони направляються до евакуаційного відділення.

Набутий досвід свідчить, що на територіях, постраждалих від НС, при тому, що населення не потребує евакуації в інші населені пункти, організація лікувально-діагностичного процесу може бути забезпечена таким чином:

- у разі руйнування або пошкодження існуючих амбулаторій (при наявності дільничних лікарень) спеціалісти переводяться до дільничних лікарень для ведення амбулаторного прийому;

- у разі відсутності медичних закладів (зруйновані) рекомендується використання мобільних формувань, які можуть залучатися до надання ЕМД та проводити амбулаторний прийом.

З метою надання повноцінної стаціонарної, а також методичної та консультативної допомоги у населених пунктах, відрізаних від ЛПЗ, для підсилення роботи дільничних лікарень організовуються бригади спеціалістів із числа провідних фахівців обласних чи міських клінічних лікарень для роботи вахтовим методом.

Узагалі, схематично організацію надання медичної допомоги під час ліквідації медико-санітарних наслідків НС можна подати таким чином:

1. У період рятування (становить від однієї до кількох діб) у зоні НС надається перша медична, долікарська та перша лікарська допомога, в прилеглих до зони катастрофи містах (районах) на відстані до 50 км доцільно розгортання медичних закладів для надання першої лікарської та кваліфікованої медичної допомоги за життєвими показаннями.

2. У період відновлення (який триває від 1 до 90 діб) надається кваліфікована та спеціалізована медична допомога, проводиться лікування постраждалих (хворих) до остаточного результату у містах та районах, віддалених від місця НС на відстань понад 50 км, а в подальшому, за необхідності, й в інших регіонах.

Надання допомоги постраждалим унаслідок повеней

Основними особливостями обстановки, що виникає внаслідок повені, є руйнівний характер НС, швидке наростання параметрів уражаючих факторів, обмежений термін виживання постраждалих, які потрапили під вплив уражаючих факторів; складність доступу до постраждалих районів, необхідність застосування спеціальних транспортних засобів, а також складні погодні умови.

Головною метою пошуково-рятувальних та інших невідкладних робіт (за умов повеней та катастрофічних затоплень) є пошук, надання допомоги та порятунок людей, які опинилися у зоні затоплення, в найкоротший термін, що забезпечує їх виживання за умов наявної обстановки.

Основними вимогами до організації та проведення аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт у межах зони затоплення є організація та проведення зазначених робіт у межах всієї зони затоплення в найкоротший термін, забезпечення виживання постраждалих, а також зменшення матеріальних збитків, ефективне використання можливостей рятувальних сил та засобів, безпека рятувальників і постраждалих.

Успішність проведення аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт під час ліквідації наслідків повені досягається:

- проведенням планомірної, завчасної підготовки органів управління та формувань цивільного захисту, пошуково-рятувальних та медичних формувань до проведення аварійно-рятувальних робіт за умов повеней та катастрофічних затоплень з урахуванням ризику їх виникнення та характеру можливої обстановки;

- швидким реагуванням на виникнення загрози стихійного лиха, приведенням у готовність і забезпеченням необхідними силами та засобами, організацією ефективної розвідки та розгортанням системи управління;

- всебічною оцінкою обстановки, прийняттям управлінських рішень на виконання завдання, організацією дій формувань відповідно до їх призначення з урахуванням можливостей та наявної обстановки;

- створенням необхідного угруповання сил, організацією її введення на дільниці (сектори) та об'єкти робіт, узгоджених дій розвідки, рятувальних та медичних формувань під час проведення пошуково-рятувальних операцій та інших невідкладних робіт; безперервним проведенням аварійно-рятувальних робіт до їх повного завершення;

- застосуванням ефективних способів та технологій пошуку й порятунку постраждалих, а також способів захисту населення та об'єктів;

- безперервним і сталим керуванням діями формувань та служб;

- неухильним дотриманням вимог безпеки проведення робіт у зоні затоплення;

- організацією та підтримкою всебічного забезпечення ведення робіт.

Рятувальні роботи за умов повеней та катастрофічних затоплень передбачають:

- пошук постраждалих;

- забезпечення доступу рятувальників до постраждалих та їх порятунок;

- надання постраждалим ЕМД;

- евакуацію постраждалих з небезпечної зони.

Невідкладні аварійні роботи з ліквідації наслідків повеней та катастрофічних затоплень передбачають:

- укріплення (побудову) дамб та валів;

- спорудження водообвідних каналів;

- ліквідацію заторів та зажорів;

- облаштування причалів для рятувальних плавзасобів;

- заходи із захисту та відновлення дорожніх споруд;

- відновлення енергопостачання;

- локалізацію джерел вторинних вражаючих факторів.

Основними способами захисту людей від вражаючих факторів повеней є евакуація населення із затоплених районів та розміщення людей на незатоплених частинах незруйнованих споруд і частинах місцевості.

Доцільність застосування того або іншого способу захисту залежить від наявної оперативної обстановки у зоні затоплення та конкретних умов проведення захисних заходів.

Найбільш ефективним способом захисту населення є своєчасна евакуація населення з небезпечної зони. Застосування цього способу захисту має мінімальні наслідки для життя та здоров'я людей, пов'язані в основному із психічним перенапруженням.

Ефективність евакуації як способу захисту населення при повенях залежить головним чином від своєчасного попередження про небезпеку та ступеня підготовленості населення й маршрутів евакуації.

З цією метою у зонах можливих затоплень створюється система оповіщення населення, завчасно доводиться інформація про місце розташування населених пунктів щодо можливої небезпечної зони та маршрутів евакуації, з населенням та уповноваженими з питань евакуації проводяться тренування з практичного напрацювання питань евакуації (у тому числі самостійного виходу людей на територію, що не затоплюється).

Варто враховувати загрози для життя та здоров'я населення. Окрім безпосереднього впливу водного потоку, загрозу для життя та здоров'я людини становить аспірація (потрапляння у дихальні шляхи) води, довготермінове перебування у холодній воді, нервово-психічне перенапруження, а також затоплення (руйнування) систем життєзабезпечення населення (особливо вихід з ладу систем водопостачання та каналізації).

При тривалому перебуванні людини у воді зі зниженою температурою настає переохолодження тіла (при потраплянні людини у воду замерзання можливе навіть за відносно високої температури).

Таблиця 3.1

Час безпечного перебування людини у воді

Температура води, °С	Час безпечного перебування, хв.
24	420-540
5-15	210-270
2-3	10-15
До 2	5-8

Розміщення людей на незатоплюваних частинах незруйнованих споруд та ділянках місцевості як спосіб захисту людей застосовується у тих випадках, коли велика швидкість водяного потоку зумовлює її швидкий прихід до населених пунктів і (або) населення не може бути евакуйоване до безпечного району. У цьому разі проведення таких захисних заходів, як правило, вимагає подальшого проведення рятувальних робіт з евакуації людей із місць тимчасового перебування в небезпечній зоні. При цьому слід мати на увазі, що населення може використовувати як місця тимчасового перебування й крони дерев.

Рішення на проведення аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт під час повені, як і за інших стихійних лих, приймається на підставі даних розвідки, яка за повеней організується для виявлення обстановки в районах лиха з метою максимального зменшення збитків.



Таблиця 3.2

Способи вирішення завдань під час надзвичайних ситуацій пов'язаних із повінню

Завдання розвідки	Способи ведення розвідки
Визначення меж катастрофічного затоплення та підтоплення	Візуальне спостереження, фотографування місця з повітря, телевізійний, радіолокаційний
Контроль динаміки розвитку НС	Візуальне спостереження, фотографування місця з повітря, телевізійний, радіолокаційний
Встановлення місцезнаходження людей та худоби, що потребують допомоги	Візуальне спостереження, тепловізорний
Виявлення способів евакуації, матеріальних цінностей	Візуальне спостереження, фотографування місця з повітря, телевізійний
Вибір та розвідка маршрутів евакуації людей, тварин і матеріальних цінностей	Візуальне спостереження, фотографування з повітря

Головними завданнями розвідки під час повеней є:

- визначення меж катастрофічного затоплення;

- контроль динаміки розвитку НС (повені);

- встановлення місцезнаходження людей та тварин, що потребують евакуації;

- виявлення матеріальних цінностей, що підлягають вивезенню із зони стихійного лиха;

- вибір та розвідка маршрутів евакуації людей, тварин й матеріальних цінностей плавзасобами, облаштування причалів;

- вибір та облаштування майданчиків для приземлення гелікоптерів у зоні лиха.

Особливостями організації розвідки є наявність значних територій, розвідка яких наземними засобами транспорту ускладнена, та необхідність її цілодобового проведення. При НС організовується комплексна розвідка (повітряна, наземна, надводна).

Під час проведення повітряної розвідки використовуються гелікоптери та/або літаки, за допомогою яких з'ясовуються межі зони затоплення, місця знаходження людей у зоні затоплення та визначається можливість доступу до них.

При наземній розвідці спеціально створені пости контролюють рівень води та оповіщають керівні органи про її підйом. У виборі маршрутів евакуації людей, худоби й матеріальних цінностей, крім повітряної розвідки, застосовують надводну (катери, малі судна).

Основними способами ведення розвідки за умов повені є візуальний, фотографічний, телевізійний, тепловізорний, радіолокаційний.

Головною особливістю проведення рятувальних робіт у зонах з високим рівнем води є складність забезпечення доступу рятувальників до постраждалих та їх деблокування.

Територію затоплення для зручності керування роботами, забезпечення чіткої взаємодії між рятувальними формуваннями, як правило, розподіляють на сектори, а сектори - на окремі робочі місця.

Потреба у рятувальних формуваннях розраховується, виходячи з обсягу робіт, можливостей формувань, а також заданих обмежень на тривалість виконання рятувальних робіт. Розподіл за робочими місцями (секторами) проводять за результатами оцінки потреби у цих формуваннях.

При розподілі сил та засобів для проведення рятувальних робіт у зонах з небезпечним рівнем води доцільно організовувати такі групи:

- групу розвідки та пошуку постраждалих - на швидкісних плавзасобах (1-й варіант) та на гелікоптерах (2-й варіант);

- групу деблокування та евакуації постраждалих;

- групу прийому постраждалих та надання їм ЕМД.

Під час організації проведення рятувальних робіт командир формування обирає організаційно-технологічну схему їх проведення (як правило, використовуються паралельна, послідовна та змішана схеми проведення рятувальних робіт).

При виборі способу (прийому) деблокування постраждалих, а також для організації робіт у зоні затоплення враховуються такі відомості:

- час настання фізіологічних змін в організмі постраждалого у різні пори року;

- тип організаційно-технологічної схеми виконання рятувальних робіт;

- можлива тривалість виконання рятувальних робіт.

Пошук постраждалих за умов високого рівня води є сукупністю дій, спрямованих на пошук, з'ясування місцезнаходження та стану постраждалих, встановлення зв'язку з ними та визначення обсягу та характеру необхідної допомоги.

Роботи з рятування постраждалих виконуються з метою забезпечення доступу до постраждалих, які знаходяться у небезпечних зонах, їх вивільнення та організації шляхів подальшої евакуації.

У зонах високого рівня води потерпілі можуть бути блоковані у таких місцях:

- над поверхнею води (дерева, верхні поверхи будівель і споруд);

- на поверхні води;

- під водою (у затоплених приміщеннях та на дні).

Залежно від місцезнаходження постраждалих та наявності сил й засобів для їх порятунку, можуть бути використані різні способи.

З метою порятунку життя постраждалих та приведення їх до стану, що дозволяє транспортування, їм надають ЕМД (за необхідності ЕМД надається на місці знаходження постраждалого після забезпечення доступу до нього та витягання з води).

У випадках, що не є загрозливими для потерпілих, надання ЕМД проводиться на пункті збору після евакуації за межі зони небезпеки. Евакуацію постраждалих з місць блокування здійснюють після забезпечення доступу до них, деблокування та надання ЕМД.

Потерпілі евакуюються з місць блокування у два етапи:

- з місця блокування до плавзасобу;

- з плавзасобу - до пункту збору постраждалих.

Залежно від наявності відповідних сил та засобів, пошукові роботи проводяться таким чином:

- суцільним візуальним обстеженням зони затоплення групами розвідки на плавзасобах;

- облітом зони затоплення на гелікоптерах;

- за свідченнями очевидців та врятованих постраждалих.

Під час проведення пошукових заходів необхідно:

- обстежити всю зону затоплення;

- визначити та позначити місцезнаходження постраждалих:

- визначити стан здоров'я постраждалих, характер отриманих травм та способи надання ЕМД;

- визначити шляхи вивільнення постраждалих;

- усунути або обмежити вплив на постраждалих вторинних вражаючих факторів.

Деблокування постраждалих з верхніх поверхів (рівнів) затоплених будівель та споруд, а також із дерев і чагарників здійснюється різними способами:

- по відновлених або вцілілих сходових маршах;

- за допомогою рятувальної мотузки (пояса);

- з використанням драбини-штурмівки;

- з використанням канатних шляхів;

- з використанням рятувального рукава.

Рятування потерпілих з поверхні води проводиться такими способами:

- підйом на борт плавзасобу;

- буксування рятувальниками вплав;

- використання табельних та підручних рятувальних засобів.

Вивільнення постраждалих із затоплених приміщень та з дна є складним завданням і може проводитися такими способами:

- уплав рятувальниками в аквалангах;

- деблокування із затоплених приміщень з подальшим буксируванням до плавзасобу.

Під час рятування великої кількості постраждалих, які знаходяться у зоні затоплення, евакуація проводиться у три етапи:

- на першому етапі (наприклад, під час рятування з поверхні води) проводиться витягання з води, розміщення постраждалих у найбільш безпечному незатопленому місці з вільним доступом до шляхів евакуації;

- на другому етапі проводиться їх завантаження на плавзасоби;

- на третьому етапі (або паралельно) організуються шляхи та проводиться евакуація на плавзасоби із цієї дільниці до пункту збору потерпілих.

У разі надзвичайних обставин (швидке підіймання рівня води, що поширюється на не затоплені раніше території; небезпека погіршення метеорологічної обстановки у зоні затоплення) майданчики для евакуації можуть бути облаштовані на дахах будівель та верхніх поверхах, а евакуація проводитися з використанням гелікоптерів або за допомогою облаштованих канатних шляхів на сусідні будівлі або території, що знаходяться вище максимально можливого рівня підіймання води.

Вибір способу та засобів евакуації потерпілих визначається:

- місцезнаходженням постраждалих;

- фізичним та моральним станом постраждалих;

- набором та кількістю засобів у рятувальників для проведення евакуації постраждалих;

- рівнем професійної підготовки рятувальників;

- ступенем зовнішньої загрози для постраждалих та рятувальників.

Аварійно-рятувальні та інші невідкладні роботи під час повеней та катастрофічних затоплень, повинні проводитися безперервно, в будь-яку пору року, час доби й погоду, та повинні забезпечити порятунок постраждалих у термін, що не перевищує час прояву небезпечних для життя фізіологічних змін в організмі людини при перебуванні у воді за даних умов.

Особливі вимоги під час повеней та затоплень ставляться до безпечного проведення рятувальних робіт. Для цього мають бути створені всі умови, організований постійний контроль за виконанням рятувальниками належних заходів безпеки, забезпечено надання ЕМД рятувальникам, які постраждали. У постійній готовності має знаходитися резервна пошуково-рятувальна група для надання допомоги працюючим групам під час виникнення екстремальних ситуацій.

Оперативність управління силами під час ліквідації наслідків повеней досягається завчасною підготовкою органів управління до вирішення завдань за цих умов, постійним моніторингом обстановки та швидким реагуванням на її зміни, прийняттям обґрунтованих рішень та їх виконанням, організацією та підтримкою належного зв'язку та обміну інформацією.

Заходи з попередження повеней та ліквідації їх наслідків передбачаються у планах дій з попередження та ліквідації наслідків НС, що розробляються для адміністративних територій.

Організація взаємодії сил ліквідації наслідків повеней та катастрофічних затоплень територій є одним із найважливіших факторів, що забезпечують успіх проведення аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт.

Характеристика повеней

Повінь - це значне затоплення водою місцевості в результаті підйому рівня води в річці, водосховищі, озері або морі, яке спричинено значним припливом води під час танення снігу або потужних дощів, вітрових нагонів води, а також при заторах, зажорах та інших явищах.

Повінь є небезпечним природним явищем, можливим джерелом НС, якщо затоплення водою місцевості спричинює матеріальні збитки, завдає шкоди здоров'ю населення або призводить до загибелі людей.

Різноманітність повеней та характеристик їх проявів можна звести до п'яти узагальнених груп, що об'єднують різні повені за причинами виникнення та характером їх прояву.

Таблиця 3.4

Види повеней залежно від причин та характеру прояву

Види повеней	Причини виникнення	Характер прояву
Повінь	Весняне танення снігу на рівнинах бо весняно-літнє танення снігу та дощі в горах	Повторюються періодично в один й той самий сезон. Характеризуються значним та тривалим підйомом рівню води
Паводок	Інтенсивні опади і танення снігу під час зимових опадів	Відсутня чітко виражена періодичність. Характеризується інтенсивним та порівняно короткочасним підійманням
Заторні, зажорні повені (затори, зажори)	Великий супротив водяному потоку, що утворюється на окремих ділянках русла ріки, яке виникає під час скупчення льоду у звуженнях ріки під час льодоставу (зажори) або під час льодоходу (затори)	Заторні повені утворюються наприкінці зими або весни. Вони характеризуються високим та досить короткочасним підійманням води в річці. Зажорні повені утворюються на початку зими та характеризуються значним (але меншим, ніж при заторі) підійманням води та більш значним часом тривалості повені
Нагонні повені (нагони)	Вітрові нагони води в морських гирлах річок та на вітряних ділянках узбережжя морів, озер, водосховищ	Можливі будь-якої пори року. Відзначаються відсутністю періодичності та значним підійманням рівня води
Повені (затоп-лення), що утворю-ються під час прориву гребель	Вилив води з водосховища, що утворюється під час прориву споруди напірного фронту (греблі, дамби) або при аварійному викиді води з водосховища, а також при прориві природної греблі, що виникає під час землетрусів, зсувів, обвалів, руху льодовиків	Характеризується утворенням хвилі прориву, що призводить до затоплення значних територій та до руйнування або пошкодження об'єктів, які трапляються на її шляху

Варто враховувати, що річки відрізняються одна від одної різними умовами формування стоку води (стік - це кількість води, що протікає крізь створ ріки, який змикається, протягом деякого інтервалу часу).

Таблиця 3.3

Типи рік України залежно від умов формування стоку

Умови формування максимального стоку	Райони поширення на території України
Максимальний стік формується весняним таненням снігу на рівнинах	Придніпров'я, Полісся
Максимальний стік формується таненнях гірських снігів	Карпати, Крим
Максимальний стік формується при випадінні інтенсивних дощів	Карпати, Південний Захід
Максимальний стік формується спільним впливом сніготанення та випадіння атмосферних опадів	Центральна, Південно-західна частини країни

За повторюваністю, площею поширення та сумарними середньорічними матеріальними збитками повені на території України займають перше місце серед стихійних лих, а за кількістю людських жертв та питомої ваги (збитком, що припадає на одиницю постраждалої площі) - друге місце після землетрусів.

На теренах України переважають повені перших двох видів (біля 70,0-80,0% випадків).

Найбільш імовірними зонами можливих повеней в Україні є:

- північний регіон (річки: Прип'ять, Десна) - тільки у басейні річки Прип'ять загальна площа повені може сягати 800 тис. га;

- західний регіон (річки: Дністер, Тіса, Прут, Західний Буг) - площа повені може сягати від 20 до 130 тис. га.;

- східний регіон (річки: Північний Донець, Псел, Ворскла, Сула;

- південний та південно-західний регіони (басейни протоків Нижнього Дунаю та річка Південний Буг).

Таблиця 3.4

Класифікація повеней залежно від масштабу, поширення та періодичності

Клас повені	Масштаби поширення повені	Повторюваність (роки)
Низькі	Трапляються на рівнинних, при цьому площа затоплення не перевищує 10,0% території, що розташована у низинах заплави ріки, при незначних матеріальних збитках та без порушення режиму життя населення	5-10
Високі	Викликають значні затоплення і призводять до необхідності часткової евакуації населення та до відчутних матеріальних та моральних збитків. При цьому затопленими виявляються 10,0-15,0% сільськогосподарських угідь	20-25
Значні	Охоплюють цілі річкові басейни. В цих випадках виникає необхідність масової евакуації населення, матеріальних цінностей. Затоплюються 50,0-70,0% сільськогосподарських угідь	50-100
Катастрофічні	Характеризуються значним затопленням територій, на яких паралізується господарська діяльність. Такі повені (затоплення) призводять до дуже значних матеріальних збитків та загибелі людей. Затоплюється більш ніж 70,0% сільськогосподарських угідь	100-200

Таблиця 3.5

Характеристика основного вражаючого фактора повеней

Основний вражаючий фактор	Характеристика основного вражаючого фактора	Одиниці виміру характеристики
Потік води	Максимальний рівень води за час повені (у створі річки, що розглядається)	м або см
	Максимальна витрата води за час повені (у створі річки, що розглядається)	м3/с
	Швидкість течії (у створі річки, що розглядається)	м/с
	Площа затоплення місцевості	км2
	Тривалість затоплення місцевості	тижні, дні, години
	Повторюваність величини максимального рівня води	роки, місяці
	Забезпеченість максимального рівня води	%
	Температура води під час повені	?С
	Час початку (сезон) повені	місяць, дата
	Швидкість піднімання (інтенсивність піднімання) рівня води за час повені	м/г, см/г
	Шар (глибина) затоплення місцевості в точці, що розглядається	м, см

Під час повені ймовірне виникнення вторинних вражаючих факторів:

- пожеж (унаслідок обривів та короткого замикання електричних дротів);

- руйнування споруд та будівель (під впливом водяного потоку та унаслідок розмиву фундаментів);

- захворювання людей та сільськогосподарських тварин унаслідок забруднення питної води та продуктів харчування.

Споруди, що періодично потрапляють у зону затоплення, втрачають міцність, внаслідок розмиву фундаменту виникає нерівномірне його осідання, з'являються тріщини, псуються від корозії металеві конструкції, гниє дерево тощо.

Основні характеристики наслідків повеней:

- чисельність населення, яке опинилося в зоні, що потерпає від повеней (кількість загиблих, кількість постраждалих, кількість населення, яке лишилося без житла, тощо);

- кількість населених пунктів, що потрапили в зону повені (міста, селища міського типу, сільські населені пункти, повністю затоплені, частково затоплені, підтоплені);

- кількість об'єктів різних галузей економіки, що потрапили в зону повені;

- тривалість залізничних та автомобільних шляхів, ліній електропередач, ліній комунікацій та зв'язку, що потрапили в зону затоплення;

- кількість мостів та тунелів, затоплених, зруйнованих або пошкоджених у результаті повені;

- кількість житлових будинків, затоплених, зруйнованих або пошкоджених у результаті повені;

- площа сільськогосподарських угідь, що затоплені;

- узагальнені характеристики наслідків: обсяги збитків унаслідок повені.

Медико-санітарні наслідки повеней та принципи керування їх подоланням

НС, пов'язані з великими повенями та катастрофічним затопленням населених пунктів, вимагають від органів управління охорони здоров'я відпрацювання алгоритмів організаційно-управлінських рішень, спрямованих на проведення комплексу заходів з медичного забезпечення населення адміністративних територій, що потерпіли. Ефективність цих заходів багато в чому визначається рівнем підготовленості, насамперед регіональної системи охорони здоров'я до ліквідації медико-санітарних наслідків цього виду катастроф.

Одним з елементів такої підготовки, за умов НС, є складання заздалегідь науково обґрунтованих прогнозів найбільш імовірних варіантів медико-санітарної обстановки, що може спостерігатися в зоні катастрофи. При цьому найважливіше місце відводиться визначенню величини та структури реальних санітарних втрат як основи для складання оперативних планів медичного забезпечення.

На підставі особливостей дії вражаючих факторів нами визначено основні критерії, які значною мірою впливатимуть на формування санітарних втрат. Ідеться про щільність проживання населення на територіях, що затоплюються, своєчасність оповіщення та евакуації населення із зони катастрофи, відстань від місця формування хвилі прориву до населеного пункту та часу добігання хвилі прориву, висоти та швидкості хвилі прориву, періоду року та часу доби, коли сталася катастрофа.

Повені є тимчасовим значним затопленням місцевості водою внаслідок піднімання її рівня у річці, озері, водосховищі та/або на морі, а також утворенням тимчасових водотоків.

За числом людських жертв вони поступаються землетрусам, ураганам, вибухам та великомасштабним пожежам. Однак за деяких обставин, у результаті повеней можуть виникати масові інфекційні захворювання населення, що значно перевищують за своєю чисельністю санітарні втрати від будь-яких інших НС.

Найбільш складна обстановка виникає під час аварій на гідродинамічних спорудах напірного фронту, яка може статися за впливу сил природи (землетруси, урагани, обвали, селі), внаслідок конструкційних дефектів, порушення правил експлуатації, повеней, руйнування основи, недостатності скидання води, терористичних актів тощо. У результаті руйнування напірного фронту гідровузла (греблі) вода, що стримувалася до цього у верхньому б'єфі, з великою швидкістю та напором прямує у простір повз греблі за течією ріки з утворенням хвилі прориву - основного вражаючого фактора повені.

Ураження хвилею прориву проявляється у вигляді безпосереднього динамічного впливу на споруди, будівлі й людей, що знаходяться в них, та на відкритій місцевості. Травматичні ушкодження людей виникають і в результаті руйнування будівель та інших споруд. На швидкість поширення та висоту хвилі прориву істотно впливає характер місцевості, по якій вона рухається. На рівнині швидкість її руху не перевищує 25км/год, а на складній місцевості та в горах може сягати 100км/год. Лісові масиви, підвищення, яри та інші перешкоди знижують швидкість руху та висоту хвилі прориву.

Наслідки катастрофічного затоплення можуть ускладнюватись аваріями на енергонасичених, хімічно небезпечних та інших потенційно небезпечних об'єктах, що потрапляють у зону затоплення.

Величина та структура безповоротних санітарних втрат серед населення при повенях, що спричинені аваріями на гідродинамічно небезпечних об'єктах та внаслідок природних явищ, суттєво різняться.

При аваріях на гідроспорудах, загальні втрати серед населення, яке знаходиться у зоні дії хвилі прориву, можуть складати вночі 90,0%, а вдень - 60,0%. З числа загальних втрат безповоротні втрати можуть бути: вночі - 75,0%, вдень - 40,0%; санітарні втрати - 25,0% та 60,0% відповідно. В осінньо-зимовий період та зимово-весняний період вони зростають на 10,0-20,0% залежно від тривалості перебування постраждалих у холодній воді.

Виходячи з цих критеріїв (щільність проживання населення на територіях, що затоплюються, своєчасність оповіщення та евакуації населення із зони катастрофи, відстань від місця формування хвилі прориву до населеного пункту та часу добігання хвилі прориву, висоти та швидкості хвилі прориву, періоду року та часу доби, коли сталася катастрофа), структурується процес прогнозування величини й структури санітарних втрат, для визначення яких доцільно впроваджувати автоматизовану систему з використанням персональних електронно-обчислювальних машин.

Загалом технологія ліквідації наслідків катастрофічного затоплення як система складається з таких основних компонент:

- медико-тактичної характеристики повені або катастрофічного затоплення;

- прогнозу ситуації у зонах затоплення;

- ревізії медичних сил та засобів у районі катастрофічного затоплення;

- аналітичної оцінки територіальними центрами ЕМД та медицини катастроф при передачі інформації про НС до МОЗ України;

- підтвердження з МОЗ України отримання переданої інформації про НС;

- отримання даних прогнозу величини та структури санітарних втрат з використанням існуючої автоматичної системи управління «Повінь»;

- відпрацювання та прийняття управлінських рішень на підставі отриманих прогнозних та оперативних даних щодо заходів з ліквідації медико-санітарних наслідків НС;

- реалізації заходів з ліквідації медико-санітарних наслідків катастрофічного затоплення;

- передачі до МОЗ України інформації про завершення ліквідації наслідків НС з аналізом дій медичних сил у цих умовах.

Перелічені компоненти, що становлять систему ліквідації наслідків катастрофічного затоплення, непрості, окремі з них потребують короткого пояснення.

Медико-тактична характеристика катастрофічного затоплення має містити інформацію про:

- швидкість та висоту хвилі прориву в зоні повного руйнування;

- швидкість та висоту хвилі прориву в зоні середніх і слабих руйнувань;

- швидкість та висоту хвилі прориву зони підтоплення.

Зрозуміло, що така інформація може певною мірою прогнозуватись або складуватися шляхом вивчення ряду факторів.

До числа особливо важливих показників, на нашу думку, належать показники часу, які використовуються для визначення світлого та темного часу доби, а також час надходження інформації про руйнування гідроспоруди або початку повені.

Таким чином, прогноз ситуації щодо зон затоплення дає інформацію про можливу величину та структуру санітарних втрат.

Ревізія й інвентаризація сил та засобів у зоні НС призводять до формалізації рішення про медичні заходи з ліквідації медико-санітарних наслідків НС, яка виникла внаслідок катастрофічного затоплення.

Завершальними ланками технологічного процесу ліквідації медико-санітарних наслідків катастрофічного затоплення є реалізація управлінських рішень, що коригуються відповідно до отриманої інформації по завершенні цього процесу.

Необхідно підкреслити, що про результати діяльності територіальної ланки ДСМК України з ліквідації наслідків катастрофічного затоплення оперативний черговий повинен інформувати МОЗ України для вирішення питання про залучення до роботи сил та засобів державного рівня.

Як свідчить вітчизняний і зарубіжний досвід, медико-санітарні наслідки повеней можуть бути досить різноманітними і носити:

- специфічний характер (тобто бути викликаними наслідками дії саме водної стихії, у зв'язку з чим серед постраждалих на етапі розвитку події реєструються утоплення, перехолодження та травми);

- виникати під впливом стресових ситуацій, наслідків змін у навколишньому середовищі, погіршення побутових умов тощо (в такому разі спостерігаються прояви, як правило, більш загального характеру, які притаманні багатьом масштабним катастрофам).

Так, у значної кількості населення можлива поява психічних розладів.

За свідченням спеціалістів Закарпатської області, під час катастрофічного паводку у листопаді 1998р. траплялися як нормальні реакції на НС (відчуття тривоги, безсоння), які не потребували спеціального лікування, так і психогенні розлади. Останні проявлялись у вигляді короткочасних депресивних реакцій, афективно-шокових реакцій, невротичних розладів (депресивно-фобічних, істеричних, астенічних та інших) і потребували втручання психотерапевта й проведення лікування в амбулаторних та стаціонарних умовах.

У деяких постраждалих психічні розлади носили більш довготривалий характер. У них відмічалися реактивні стани (депресія, псевдодеменція, істеричні паралічі, парези та затяжні невротичні стани - неврастенія, роздвоєння особистості, невроз нав'язливих станів та інше). Ці групи людей потребували стаціонарного лікування чи перебування в денних стаціонарах.

Як вважають спеціалісти, такі несприятливі моменти, як припинення або нерегулярний прийом підтримуючого лікування, сприяють збільшенню ендогенних захворювань, захворювань людей літнього віку, захворювань із судомними проявами.

Під впливом подій, що викликали загибель близьких, родичів, становили загрозу життю та здоров'ю, або призвели до значних матеріальних втрат у людей, що постраждали, можливі серцеві напади, загострення хронічних серцево-судинних захворювань та інших патологічних процесів.

У холодний період року, у людей, що втратили житло та перебувають у пристосованих приміщеннях, наметових містечках без достатньої кількості теплого одягу, зростає кількість бронхолегеневих захворювань, у тому числі пневмонії. Очікується погіршення ситуації з туберкульозу.

Варто звернути увагу на погіршення епідемічної обстановки та зростання випадків інфекційних захворювань серед населення тих місцевостей, що потрапили в зону затоплення. Так, у разі пошкодження або руйнування повінню очисних каналізаційних споруд, худобомогильників, сміттєзвалищ, сховищ епідеміологічно небезпечних відходів тощо, можуть виникати спалахи масових інфекційних захворювань. Погіршення умов життя, порушення функціонування комунально-побутових служб, розлад системи управління також сприяють їх появі та подальшому поширенню.

Цьому ж сприяє зниження в таких умовах імунітету, можливості опиратися інфекції, особливо у дітей, що ускладнює роботу медичної служби. В цей період найбільш імовірним є поширення гострих кишкових хвороб, сальмонельозу, гепатиту А, а в ендемічних районах - зростання кількості випадків таких зооантропонозних захворювань, як туляремія та лептоспіроз.

...