главнаяреклама на сайтезаработоксотрудничество Библиотека Revolution
 
 
Сколько стоит заказать работу?   Искать с помощью Google и Яндекса
 



Життя і поезія Ліни Костенко

Життєвий і творчий шлях Ліни Костенко. Колористична лексика в її поезіях. Тема Батьківщини і проблема збереження історичної пам’яті, своєї культури і мови в творчості поетеси. Любовна лірика та зображення природи у віршах. Історичний роман "Маруся Чурай".

Рубрика: Литература
Вид: реферат
Язык: украинский
Дата добавления: 19.05.2009
Размер файла: 71,5 K

Полная информация о работе Полная информация о работе
Скачать работу можно здесь Скачать работу можно здесь

рекомендуем


Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже.

Название работы:
E-mail (не обязательно):
Ваше имя или ник:
Файл:


Cтуденты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны

Подобные работы


1. Хронотоп поезії Ліни Костенко
Життєвий і творчий шлях Ліни Костенко, філософська часоплинність її поезії. Історичний час у творчості поетесси. Хронотоп в поемах "Скіфська одіссея" та "Дума про братів неазовських" як культурно оброблена стійка позиція, з якої людина освоює простір.
контрольная работа [45,0 K], добавлена 31.05.2012

2. Маруся Чурай
Дослідження глибокого психологізму і проблематики історичного роману у віршах Ліни Костенко "Маруся Чурай". Зображення нещасливого кохання Марусі та Грицька в поєднанні з широкою картиною життя України XVII ст. Віра у незнищенність українського народу.
презентация [1,7 M], добавлена 11.03.2013

3. Пейзаж у ліричних і ліро-епічних творах Ліни Костенко
Специфіка зображення живої природи у творах красного письменства. Характеристика пейзажу як елементу композиції ліро-епічних творів Ліни Костенко на матеріалі романів "Маруся Чурай" і "Берестечко". Аналіз пейзажної та натурфілософської лірики письменниці.
дипломная работа [85,0 K], добавлена 17.01.2011

4. Ліна Костенко
Навчання в Київському педагогічному інституті та Московському літературному інституті імені О.М. Горького. Збірки віршів Ліни Костенко. Отримання Державної премії УРСР імені Т.Г. Шевченка за роман у віршах "Маруся Чурай" та збірку "Неповторність".
презентация [4,0 M], добавлена 06.11.2013

5. Іншомовні слова у ліриці Ліни Костенко
Дослідження феномена іншомовних слів у складі української лексики. Тематична класифікація іншомовних слів у поезіях Ліни Костенко. Класифікація запозичень, вжитих у творах Ліни Костенко, за походженням. Стилістична роль іншомовних слів у поезії.
курсовая работа [57,6 K], добавлена 27.11.2011

6. Образ Марусі Чурай (за історичним романом Л. Костенко "Маруся Чурай")
Особливості та методи змалювання образу легендарної народної співачки Марусі Чурай в однойменному романі Ліни Костенко, відображення моральної краси. Відображення в творі трагічної долі Марусі, причини неприйняття її пісень деякими односельцями.
реферат [10,9 K], добавлена 23.02.2010

7. Роль і функція образів природи в любовній ліриці Ліни Костенко
Особливості вживання Л. Костенко метафор, передача почуттів у любовній ліриці через інтенсифіковану "мову" природи. Сугестивна здатність ліричних мініатюр. Точність і пластична виразність словесного живопису поетеси, барвистість і предметність образів.
курсовая работа [34,1 K], добавлена 04.04.2012

8. Кохання та зрада у творах О. Кобилянської "У неділю рано зілля копала" та Л. Костенко "Маруся Чурай"
Особливості філософського осмислення теми кохання у повісті О. Кобилянської "У неділю рано зілля копала" та романі у віршах Ліни Костенко "Маруся Чурай". Спільні та відмінні риси відображення стосунків головних героїв обох творів, характерів персонажів.
курсовая работа [47,2 K], добавлена 07.05.2014

9. Фольклорні мотиви у драматичній поемі Л. Костенко "Дума про братів Неазовських"
Проблеми і теоретичні засади вивчення творчості, рецепція Ліни Костенко в українському літературознавстві, теоретичні основи дослідження її творчості. Трансформація фольклорних мотивів у драматичній поемі Ліни Костенко "Дума про братів Неазовських".
реферат [43,0 K], добавлена 12.06.2010

10. Лiна Костенко як виразник духовної висоти i нацiонального болю нашої епохи
Духовні цінності у збірці Л. Костенко "Неповторність". Вияв любові до природи в пейзажній ліриці поетеси. Утвердження естетичних та духовних цінностей поезією про природу. Розкриття неповторності кожної хвилини. Функцiї символів у збірці "Неповторність".
курсовая работа [65,3 K], добавлена 28.03.2012


Другие документы, подобные Життя і поезія Ліни Костенко


57

Вступ. Життєвий і творчий шлях Ліни Костенко

У барвистому вінку української поезії яскравою квіткою цвіте ім'я видатної поетеси Ліни Костенко.

Народилася Ліна Костенко 19 березня 1930року в містечку Ржищеві, що розташоване за 80 кілометрів униз по Дніпру від Києва. Всього шість років прожила в ньому майбутня поетеса, та воно назавжди залишилось у її пам'яті. Коли Ліні Костенко було 6 років, сім'я переїхала до Києва. Писати вірші почала десь в 14 років. Захоплення було серйозним і, як виявилось, стало її долею. Почала відвідувати літературну студію, де збирались такі, як і вона, початківці. В її тогочасних поезіях зразу ж вгадувався неабиякий талант. Найбільш проникливі здогадувалися, що в неї рідкісне обдарування, що вона - діамант, який потребує тільки огранення. Ліна і сама відчувала своє покликання. Під час навчання в інституті Ліна гідно представляла українську поезію. Закінчивши з відзнакою інститут і повернувшись до Києва, молода поетеса зразу ж відчула, настільки процес десталінізації гальмується в Україні.

Та все ж зрушення відбувались. Спочатку в літературі та мистецтві, потім - на інших ділянках життя. Одну за одною Ліна Костенко видає дві поетичні збірки - «Проміння землі» (1957) та «Вітрила» (1958). І всі, хто стежив за літературним процесом, відчули, що в поезію прийшла неабияка творча особистість. Багато в чому вона суттєво відрізнялась до інших - не творила, скажімо, славу комуністичним вождям, не відкувалася на «червоні дати» календаря, не ділилася своїм щастям жити у країні, яка будує світле майбутнє… Натомість читач зустрічався у її перших збірках з поезією, у якій відчувається прагнення виробити свій, незалежний від офіціозу, погляд на світ. Це був осмислений погляд. Відчувалось, що майже кожна поезія, розвиваючись, прагне завершитись афористичним висловом.

Якісні зміни, що відбувались у другій половині 50-х років, дуже виразно, навіть вибухово, заявлять про себе у 1961 році. У цьому ж році вийшла третя книга Ліни Костенко «Мандрівки серця». Вона викликала схвильовані відгуки. Працюючи з високим творчим піднесенням, Ліна Костенко підготувала четверту збірку «Зоряний інтеграл», вихід якої, безперечно, став би видатною подією в культурному житті України. Книга вже була підготовлена до видання, але її вихід спочатку затримали, а потім відповідною вказівкою «зверху» взагалі заборонили.

Зараз багато пишуть про шістнадцятирічне мовчання Ліни Костенко. Мається на увазі, що саме така часова відстань пролягла між її двома книжками - «Мандрівки серця» (1961) та «Над берегами вічної ріки» (1977). Але не треба вважати це мовчання своєрідною формою протесту. Ні, Ліна Костенко робила все можливе, аби прорватися до читача через штучно створену глуху облогу.

Справжній переполох серед чиновників від літератури викликав рукопис історичного роману «Маруся Чурай». Довгих шість років він поневірявся по видавництвах. Які тільки недоліки не приписувались цьому твору і які тільки ярлики не чіплялись на нього у редакційних відписках та внутрішніх рецензіях.

Ліна Костенко - прямий духовний нащадок Шевченка, Лесі Українки, Франка. Поетів такого масштабу, такого дарування народжується мало - один-два на століття. Вона наближена до Істини.

Поезія Ліни Костенко

Кожний її вірш - це неповторне творіння, досконале поєднання душі і розуму. Поетеса сама окреслила свій життєвий шлях і не відступно йшла ним:

Я вибрала долю собі сама.

І що зі мною не станеться -

У мене жодних претензій нема

До долі моєї обраниці.

Тож обравши собі Долю, рідною сестрою якої була Поезія, а матір'ю - Правда, Ліна Костенко дарувала людям свої вірші, які немов самі народжувались з її схвильованої душі.

Теми дуже різноманітні, але їх поєднує цілісність, насиченість, гармонійність. Та головне - це правдивість.

Ліна Костенко описує життя з його складностями, цінностями, хвилюваннями і пошуками. Вона намагається знайти істину, зрозуміти свою суть. Поетеса знає цінну життя, бо її дитинство минуло у воєнні роки. Вона закликає до того, щоб люди не завдавали болю один одному, жили чесно і гідно.

Ліна Костенко свідомо обирає поетичну долю, знаючи, що цей шлях буде всипаний не трояндами, а, ймовірніше, колючками.

Серед активних центрів, збуджених поезією Ліни Костенко , що і радіють у сучасній культурно - стилістичній епосі, на пріоритетне місце висунувся концепт «культура», представлений у вужчому і широкому значеннях, - як метафора і символ з їх всеосяжністю звучання і семантичного наповнення.

Зовсім юна поетеса багато пише. Вірші Ліни Костенко вражають своєю задушевністю, теплотою і дивовижністю щирістю, тою високою щирістю, яка розкриває душу людини без дріб'язкового копирсання, надривності, цинізму.

У «Вітрилах» лірична героїня Ліна Костенко стала назовні спокійнішою.

Не було ні зустрічі, ні туги,

Не було пориву і жалю

Я спокійна

Я щаслива з другим

Я тебе нітрохи не люблю.

Щира, просвічена печаллю інтимна лірика творить у книжці пульсуючу мінорну мелодію, де щастя межує з розпачем а сум інколи бажаніший за нетривку радість, де піднесення чергується з меланхолійними загальмуваннями свідомості.

Ліна Костенко наполегливо працює над урізноманітненням образних засобів своєї поезії, у неї розвинене зорове живописання, метафори динамічні й контрастні.

У подібних випадках залишаються лише бляклі квіти з букета зів'ялих метафор, засушених між сторінками мови. Водночас метафора активно функціонує як троп у поєднанні з іншими образно - експресивними засобами, наприклад: Поезія згубила камертон; Півні кричать у мегафони маль. Вовтузяться в ґрунті гриби. У наведених прикладах перенесення назв предметів і дій залишається на рівні образного, обмеженого лише конкретними контекстами зображення дійсності.

«Летючі катрени» - це цикл оригінальних строф, які Ліна Костенко визначила жанрово дещо несподівано.

Жанр летючого катрена підтверджено насамперед візуально, у формі, а зміст втілюється в численні афоризми, до яких так охоча Ліна Костенко . Афоризми - це одна з констант її поетичної манери. Кожен катрен має щось своє, свій мотив, тему, проблему, навіть - ідею.

Загалом у циклі багато тем: поет, його сутність, роль мистецтва слова в житті суспільства; призначення людини в світі, в космосі, прогрес і людство; душа і духовність; мораль як філософська категорія для всіх людей, на всі віки; майбутнє людства; історія і батьківщина; природа; світова культура; слава і свобода.

Досить повчальний епізод неправомірної критичної інтерпретації трьох віршів Ліни Костенко , надрукованих у сьомому числі «Жовтня» за 1957рік. Добірка склалася з віршів «Мисливець», «Гранітні риби» і «Папороть». Два останніх увійшли до «Вітрил», а перший ніколи не передруковувався. Це алегоричний пошук чесного шляху в житті із додержанням принципу: «Із, всіх можливих двобоїв найгірший - нерівний двобій». Теми дуже різноманітні, але їх поєднує цілісність, насиченість, гармонійність. Та головне - це правдивість.

Ліна Костенко описує життя з його складностями, цінностями, хвилюваннями і пошуками. Вона намагається знайти істину, зрозуміти свою суть.

Поетеса знає цінну життя, бо її дитинство минуло у воєнні роки. Вона закликає до того, щоб люди не завдавали болю один одному, жили чесно і гідно.

Притчевість мислення Ліни Костенко , треба сказати, народжувалася природно - як видозміна публіцистичного пафосу. Її вірші дуже часто завершуються афористичними висновками.

Поступово Ліна Костенко починає не виділяти афоризм, а органічно «розливати» його в цілому творі.

Але у притчі «На старовинній ратуші..» не стільки заклик, скільки осмислення, пошук причинних зв'язків . коли додати, що саме словесне «живописання» поетеси набуло найвитонченних відтінків у передачі мінливого і навіть примхливого стану природи як вираження людських емоцій.

Колористична лексика в поезіях Ліни Костенко

Справді, над Ліною Костенко не тяжіла «сумна минувшина», але, як покаже майбутнє, зовсім не принагідно з'являлися історичні ремінісценції в її віршах. Вона прагнула об'ємності бачення світобудови. Важлива роль у розвитку багатозначності слів як регулярного лексико - семантичного процесу належить метонімії, сутність якої полягає в перенесені назв одного класу предметів, або одиничний предмета на інший клас або одиничний предмет на основі суміжності. Основу метонімії можуть утворювати просторові, процесуальні, ситуативні, семантичні та інші відношення між найрізноманітнішими категоріями об'єктивної дійсності, відображуваними в людській свідомості, зокрема між предметами, особами, діями, процесами, явищами, соціальними інститутами, подіями, місцем, часом, причиною, наслідком. У зв'язку з цим такий текст: «Ішли музики із весілля. Цимбали, бубон і скрипаль. Місток вузенький над потічком! З якої тут ступить ноги? Тут як не ступиш, то не втрапиш. Іще цимбали й скрипку втратиш. Двигтить місточок у дві дошки. - Не бійтесь, куме, іще трошки. Гукніть сусідам і родині, Що ми уже посередині! Та вдарте в бубон з тої прикрості. Де страшно так, то тра навприсядки». У наведеному тексті виступають виразні приклади вживання слів у їх прямому значенні ( цимбали, бубон - музичні інструменти) і метонімічні номінації осіб ( цимбали, бубон - особи, що грають на відповідних музичних інструментах).

У книжці Ліни Костенко - «мандрівки серця»?! Твір має жанрове означення «казка», і його зачин, справді, витримано в дещо стилізованому дусі. Складна художня структура твору із чергуванням суто реалістичних мотивів і умовно - казкових «партій». Врівноважена пластичність поетичної мови засвідчувала не лише опановану технічну свободу і владу над словом, але й проникливу розкутість думки, вільну взаємодію складного асоціативного образу й мало не з математичною чіткістю доведеного твердження.

Поетеса, зокрема в «Княжій горі», максимум уваги приділила історичній темі, що само по собі не є якимось дивом. Ліна Костенко наскрізь тенденційно тлумачить історію в останніх своїх творах. За не домовками, натяками і прямими висловлюваннями неважко розпізнати буржуазно - об'єктивністю підхід до подій минулих епох, не дається чітко окреслених класових оцінок явищ і фактів, ідеалізується і вихваляється козаччина. І сторичні «драми» Ліни Костенко завжди сповнені максимального динамізму. В їх центрі - навіть не самі якісь там події , боротьба навколо них. Слово поетеси несе могутній магнетичний заряд, ми легко підпадаємо під його вплив, переймаємося пристрастями минулого як сьогоднішніми. В творах історичної тематики талант Ліни Костенко вже не стільки живописний, скільки скульптурно - опуклий.

Можлива неясність фразного змісту, залежна від властивих мові усталених у ній омонімів. У цілеспрямованому використанні омонімів виявляється передусім авторська орієнтація на досягнення певного стилістичного ефекту. Ці ноти відлуняться і в «Марковій скрипці».

«Сумління річ тендітна і марка. Вже дехто з нього й пилу не стирає. Маркові що? Є скрипка у Марка. Де хтось би плакав, а Марко заграє».

Щось подібне постійно й послідовно утверджує в своїх галактичних провидіннях Ліна Костенко. Поетеса мовби заперечила аж тоді, коли її дозріле слово з висоти життєвого досвіду виражало інтимно - крихке відчуття земної гармонії: Десь там галактика зоряна танечність. А де початки, де її кінці? Ідуть сніги… Плюс - мінус безконечність… Сніжинка тане в мене на щоці.

За протилежністю значень у лексичній системі мови виділяються насамперед загально мовні, або узагальнені антоніми. Їм властиві істотно важливі ознаки, а саме:

1) стійке - семантичне відношення в межах відповідних пар слів, унаслідок чого вони постійно взаємодіють у словниковому складі як парадигматичні взаємо зумовлювані одиниці;

2) регулярна відтворюваність в одних і тих самих синтагматичних і стилістичних умовах. На згаданих ознаках зальномовних антонімів ґрунтується мотиви їх використання із стилістичною метою, яка полягає насамперед у створені ефекту контрасту, антитези, розрахованих на цілеспрямоване увиразнення тих або тих характеристик зображуваних явищ, наприклад: Тінь чорна стрімко падає униз - то білий голуб так злітає в гору; і десь над гранями свідомості є те, чого іще, нема.

У мовній практиці майстрів художнього слова виражальні можливості протиставлення розширюються за рахунок контекстуальних, або індивідуально - авторських антонімів. До сфери антонімічних відношень потрапляють слова, причому не обов'язково належні до одного лексико - граматичного класу, за принципом оказіонального, характерного для відповідного конкретного контексту протиставлення значень, виразної антитези. Наприклад: Усміхається правда очима легенд і свобода - очима неволі. Контекстуальна антонімія може виникати як результат оцінено - експресивного протиставлення предметів за ознаками своє, рідне, близьке та інше.

Стара дзвіниця й досі ловить гави.

Танцює ціп на житньому току.

Ну що мені магнолії, агави?

Я поцілую мальви у щоку.

Крім антитези, яка є стилістичною фігурою, побудованою на свідомому різкому протиставленні антонімів, у системі художньо - зображальних засобів нерідко використовують оксюморон, або оксиморон. Цей стилістичний прийом ґрунтується на поєднанні протилежних за змістом, контрастних понять у межах речення або словосполучення, наприклад:

Життя ішло, минуло той перон.

Гукала тиша рупором перонним.

Багато слів написано пером.

Несказане лишилось несказанним.

Бентежність ліричного чуття Ліна Костенко не могла не привернути увагу читачів, якась живильна енергія слова їх «видавала»

Ріка загубилась під кригу,

в снігах загубила слід

і тільки в блакитну відлигу

на нею темніє лід.

Ці рядки направду вражали поетичним одкровенням. Така поезія не могла загубитися серед тисяч друкованих рядків.

Власне патронімічні зв'язки між словами потрібно кваліфікувати як явище, властиве лексичній системі української мови. Відповідними словами, які називають словниковими паронімами, властиві різні принципи семантичної сполучуванності з іншими лексичними одиницями. Крім словникових, виділяють також контекстуальні, або поетичні, пароніми - близькі за звучанням слова, свідомо зближувані у відповідних текстах з метою досягнення художньої виразності, стилістичного ефекту, наприклад:

…Він цей вокал підносив як бокал…

У 1962році вірші «Чумацький віз..» Ліни Костенко одкидає побутову деталь, узагальнює і дедалі в певніше виходить на вічні категорії буття сенсу людської долі. У процесі творчості Ліни Костенко, розвиток мови змінюється іншими, первісні номінації переходять до розряду архаїзмів. Які ми бачимо в цих рядках.

У Крим далекий виряджала сина.

Волів купляли ярма і занози

На оболоні голосила

І виливала на чумарку сльози.

Архаїзми і їх сучасні лексичні відповідники співвідносяться у словниковому складі української мови як синоніми. На відміну від історизмів з властивою їм безпосередньою номінативною функцією архаїзми використовуються насамперед як категорія виразно стилістична, розрахована на створення історичного мовного колориту.

Через стадію лексичних новотворів (неологізмів) пройшла велика кількість слів, засвоєних українською літературною мовою які використовувала Ліна Костенко у вірші «Кобзареві», просто радіє людському прориву в космос. Крім загально мовних, виділяють індивідуально - авторські, або акозіональні, неологізми. Як правило, вони залишаються в межах відповідних контекстів, виступаючи важливими стилістичними засобами увиразнення мовлення наприклад: У присмерковій доброї дібров ості пшеничний присмак скошеного дня. На крутосхилах срібної дніпровості сідлає вічність чорного коня. Оказіональні неологізми, які в переважній більшості не перетворюються на загальновживані слова властиві індивідуальній творчій манері Ліни Костенко.

Ліна Костенко - одна з тих хто не втратив людської гідності в часи випробувань, і її шістнадцятирічне мовчання не виглядало як слабкість чи компроміс з владою, бо свою позицію поетеса завжди виражала прямо і відкрито:

І не боюсь донощика в трактирі,

бо все кажу у вічі королю.

Твори Ліни Костенко на літературні теми активізують самоусвідомлення поезією своєї ролі в системі справжніх духовних цінностей. Достатньо їх і в збірці «Над берегами вічної ріки», а ще більше в книжках «Неповторність» і «Сад нетанучих скульптур». А поряд чимало творів, у яких авторська думка звернена до вічних сюжетів мистецтва й міфології, до історичних родій та епізодів із біографій видатних людей. Ці вірші всуціль переткані цікавими паралелями, ремінісценціями, часто заряджені полемікою, в якій багато тонких іронічних випадів - один із улюблених літературних прийомів Ліни Костенко. І в цьому, здається, ніхто не може на рівнях конкурувати з нею.

Творчість Ліни Костенко - визначне явище в українській літературі новітнього часу. В добу жорстокого ідеологічного насилля над мистецтвом і митцями її слово звучало як бунт проти покори й компромісності, ерзаців і стандартів, завдяки чому виходило за межі суто літературні, стаючи духовно - суспільним чинником. У її поезії прекрасно з гармонізовані ліричне і епічне начало.

Прикметною рисою творчості поетеси є інтелектуалізм - рух, поезія, злети думки, яка осягає великі історичні простори, напружено шукаючи ключів до таємниць буття людини, нації, людства…

В її поезіях вичитуємо не тільки людську само настанову обрати гідну в житті поведінку, не спокушатися суєтними марно татами, а й самозахист в ім'я вірності саме своєму мистецтву, і захист власного мистецтва від тієї деградації, яка підступно стереже його, якщо воно починає надмірно залежати від звичайних людських амбіцій творця і конюктури його дня. Певно, саме тому й стало ім'я видатної поетеси синонімом унікальної творчої біографії.

У ранніх віршах Ліни Костенко владарюють глибокі підтексти, що змушують замислитись над не сказаним безпосередньо, але легко врадуваним, у них розлито тремтливі тривоги й передчуття молодості, в них стільки несилуваної гри слів, яка динамізує поетичний зміст, робить легко в пізнаванними каркаси її строф.

Про причини - не треба

Кожен має свої причини

А причини призводять

До відсутності всяких причин.

Вихід книжки «Над берегами вічної ріки» став справжньою літературною сенсацією.

«Вічна ріка» у Ліни Костенко - нове й вічно оновлюване життя, в якому непроминальна кожна мить - і та, що минула, але живе ще в пам'яті, й та мить, що тільки надходить. «Вічна ріка» - вміщує в собі життя окремої людини помножене на її збагачену й вигострену історичним досвідом пам'ять, «вічна ріка» - це масштабне річище, в якому злилося й нерозривно поєдналося суто особисте й загальнолюдське. Далі і у наступних творах читачеві широко розкривається національна історія ( «Лютіж», «Чигиринський колодязь», «Стара церковця в Лемешах», «Князь Василько», «Чадра Марусі Богуславки», «Горислава-Рогніда», «Дума про братів не азовських» ). Історичний факт, замулена часом подробиця чи легенда або й просто історичний краєвид, дають поштовх художній думці, яка часто буквально приголомшує найнесподіванішими поворотами й отими відтінками, яких годі сподіватися, скажімо, в історичній науці, бо того, що властиве поезії, ніколи не матиме наука.

Поміж цих творів особливе місце посідає поема «Циганська муза», цей твір видається одним із найважливіших за ідейно-художньою проблематикою у Ліни Костенко.

Назва драматичної поеми «Дума про братів не азовських» одразу ж викликає асоціацію з відомим фольклорним твором. У поемі Ліни Костенко маємо філософську антитезу до нього.

Драматична поема «Сніг у Флоренції» ставить чимало посутніх питань, буття митця в світі людей, перед своїм талантом, зрештою, перед історією. Цей твір із яким у літературу вривається потужний інтелектуальний струмінь. Поема - диспут і воднораз поема - монолог, бо героям так важко зрозуміти свою правд, хоч і не до кінця у неї вірить, і це ще відчутнім поглиблює його життєву драму.

Ліна Костенко - рідкісний майстер у володінні словом. Вона на диво органічно складає свій звукопис: «Суху розмову полум'я із листям до ночі сумно слухають сади…», «Лисніють листками ліси…».

Несподіваність і духовна пластика її поетичних образів несе в собі особливу емоційну снагу; «Село сосновий виверне кожух і йде назустріч, як весільна теща…». Вже навіть із цих наведених рядків помічаємо риси справді самобутнього, неповторного стилю, які характерні для всього поетичного доробку видатного майстра слова.

Міфопоетична парадигма бачення світу Ліною Костенко вибудовується передусім на архетип них за своєю енергетикою і смислами природних образах-лейтмотивах, які визначають авторські світоглядні і світовідчувальні концепти. Образ-символи лісу, саду, води, дороги, шляху, дерева, степу є знаковими для художнього континууму поетеси, вони позначені «особливою органічністю буття в українському поетичному світі завдяки сталій архетип ній основі й здатності модифікуватися в нових контекстах». Таких маркерів-знаків природних субстанції у поетичному світі Ліни Костенко багато, адже вона-геній, мистецький універсам якого позначений досконалістю вищого ґатунку, а її пантеїстична концепція бачення природи у своєму сюжеті глибоко національна, тобто українська.

Зупинимось на особливій міфологемі степу. В поетичних текстах Ліни Костенко степи окреслені своїм хронотопом. Поетеса осмислює трагедію Карташинського лиману - «не застояного людства свободи. Екологічна проблематика в цій поезії пульсує активно і першопланово, а історичні ретроспекції, актуалізовані через енергетичні образи степу, баских табунів, героїв, корелюють сучасне і минуле однієї етнічної території: «Ми, володарі степу й баских табунів,// на місцях оцих заповітних// спромоглись зробить заповідник» - це авторська формула, яку поетеса створила для знаходження коефіцієнта гуманності українців по відношенню до рідної природи.

В поезії-ностальгії «Погасли кострища стоянок» поетеса тонко висловлює свою позицію про дивну, потужну енергетику наших предків. І тільки людина, енепатична до національного, етнічного, здатна відчути це тепло, над яким не владне час, а тим паче - почути пісню, в якій пульсує життя: «А в степу оживає пісня». Архетип ний образ пісні в степу в аспекті націософському маніфестує ідею, а скоріше-глибоке переконання поетеси в оживленні минулого, у вічності того, що було, а потім перейшло в землю, але та енергетика, що надихає сьогодення, переходить у категорію Духу, праобраз, який закликає до збереження свого коріння, національного ґрунту. Лірична героїня поетичних малюнків Ліна Костенко імпульсивна і правдива, її зір фіксує найзначіміше в навколишньому світі.

Багатогранний спектр важливих для людини з української дійсності значень відкривається в поезії «з тужним мотивом занепаду українського села», «Хутір Вишневий».

У Ліни Костенко адекватне, властиве патріоту рідного краю, ставлення до жахливих реалій національного екобуту-занепаду і зникнення поетичних Вишневих хуторів. «Вишневий хутір… Ні души» - гірке усвідомлення пустки і самотності степової родючої землі, яка в пантеїстичному осмисленні поетеси переживає, «хворіє» від цієї самотності, бо, врешті, земля немислима без людини, як і людина без землі.

Міфологема степу в контексті поезії «Хутір Вишневий» відіграє роль ціннісного геоетнічного топосу, асоціативна семантика якого окреслена вітальними уявленнями про життєдайність і родючість ґрунту, і трагізм цього факту, осмислений Ліною Костенко з позиції історіософською, хоча й відкрито не заявленої, полягає в знеціненні багатства, яке дає земля для нації, у недбайливому ставленні до неї.

Категорія «пам'ять» у художньому трактуванні Ліни Костенко тісно пов'язана з категоріями «батьківщина» і «духовність». Усі три поняття поєднані в один тематичний комплекс.

Вимріяна багатьма поколіннями українська державність була б справою нереальною, якби народ перестав бути народом і перетворився б просто у населення, позбавлене національної свідомості. Ліна Костенко добре відчувала таку загрозу і розуміла, що найважливішим енергетичним джерелом, яке живить національну свідомість, не дає їй згаснути, є історична пам'ять народу. Що міцнішою, закоріненішою є вона, то більшою життєвою наснагою наділено народ, то гідніше він себе почуває, то достойнішим життя живе. Глибоко розуміючи цю закономірність, Ліна Костенко намагається у своїй творчості не тільки ствердити поетичним словом ідею історичної пам'яті, а й фактично творити Ії, - саме з цією метою, думається, і творився перший в українській літературі історичний роман у віршах «Маруся Чурай».

На чому ґрунтується тісне поєднання категорій «історична пам'ять» та «батьківщина» у художньому світі Ліни Костенко? Треба взяти до уваги одну річ: український поет, якщо він поет справжній, не може не бути громадянином, тобто людиною, небайдужою до долі Батьківщини. Хіба ж він міг бути спокійним, розуміючи, що його народ через злу волю історії, не мав своєї держави, свого дому, у якому був би повновладним господарем і будував би життя за власним бажанням. Кожний народ, кожна нація мають святе право на свою державу. І якщо народ був позбавлений державності - то це була кричуща несправедливість, яка постійним болем віддавалася у серцях його найбільш розумних та чутливих синів і дочок. Цей біль не давав спокою, його не можна було приспати.

Ліна Костенко - одна з таких дочок. В її поезії нечасто зустрічаються слова «Україна» і «Батьківщина». Проте майже у всіх її творах, за винятком, можливо, тільки глибоко інтимних, відчутно пульсують думки і почуття патріотичного змісту. І в першу чергу це стосується поезій, присвячених темі історичної пам'яті

Третя складова тематичного комплексу - «духовність». Категорія духовності виключно широка, і кожний митець, практично, по-своєму її трактує. Хоч, зрозуміло, між тими індивідуальними варіантами є багато спільного. Для Ліни Костенко духовність людини обов'язково пов'язана з її патріотизмом.

Отже, зв'язок тематичних домінант «пам'ять» - «батьківщина» - «духовність» є органічним у творчості поетеси.

Зовсім не випадково декілька поетичних збірок Ліни Костенко відкриваються поезією «І засміялась провесінь: - Пора!...».

На перший погляд це зовсім не програмовий твір. У ньому нема ні прямих декларацій, ні формулювань власного «творчого кредо». Але ж чому поетеса саме цією поезією відкриває свої поетичні збірки? В пошуках відповіді вчитаймось у поетичні рядки твору: І засміялась провесінь: - Пора! -

За Чорним Шляхом, за Великим Лугом -

дивлюсь: мій прадід, і пра-пра, пра-пра -

усі ідуть за часом, як за плугом.

Ця поезія фіксує одну із миттєвостей у житті поетеси коли вона відчула причетність до історії свого народу, точніше, відчула себе, своє життя і творчість частинкою історії. Чорним Шляхом у народі називали дорогу з України до Криму, дорогою, якою нападники на нашій землі вели тисячі невільників у чужоземне рабство. Великий Луг - місце в середній течії Дніпра, нижче острова Хортиці, де формувалось козацтво. Саме тому Великий Луг був символом безпеки і вольності, символом боротьби за волю. Ставлячи поряд «Чорний Шлях» і «Великий Луг», поетеса подає своє розуміння української історії, у якій постійно співіснують дві протилежності: з одного боку - намагання ворогів полонити та понищити народ, перетворити його у раба, а з іншого - його героїчний самозахист, нескореність. Іти за плугом - це чесно, хоч і важко, наперекір долі роботи свою справу. Власне «за часом, як за плугом» лірична героїня бачить довгий ряд своїх пращурів. Тепер у цей ряд стає і вона. Їй теж іти за часом, як за плугом.

Наступні рядки варіюють цю думку і це почуття. І якщо таким чином сприймаєш поезію, то починаєш розуміти, що вона і справді програмова, що в ній закодоване життєве і творче кредо поетеси.

Твір «Я хочу на озеро Світязь…» доповнює наше розуміння ліричної героїні Ліни Костенко як людини, що наділена загостреною здатністю відчувати національну історію. Їй хочеться відвідати озеро Світязь не тільки як чудесний куточок рідної природи, а ще і як місцевість, де відчувається первозданність, де серед древніх борів, які оточують озеро, ще можна відчути хвилюючий дух української прадавнини.

Серед усього, що доводиться чути і бачити поетесі, вона в мент фіксує все те, що зв'язане з історією народу. Інакше кажучи, кожна найменша почута чи побачена історична деталь викликає у неї відповідні асоціації.

І голосом дивним, похмурим,

Як давній надтріснутий дзвін:

- Батурін, Батурін, Батурін! -

Лунає мені навздогін.

Я річку побачила раптом.

Питаю: - А хто ж ти така?

- Я Альта, я Альта, я Альта! -

Тонесенько плаче ріка.

Батурін - гетьманська столиця, населення якої було жорстоко винищене Меншиковим у жовтні 1708 року. Таким чином Петро І карав жителів міста за підтримку гетьмана Мазепи, що прагнув вивести Україну з-під московської неволі. Альта - невелика річка, на берегах якої у 1630 році повсталі козаки під проводом Тараса Трясила завдали нищівної поразки польсько-шляхетському війську.

Обидві поезії засвідчують органічний історизм образної свідомості Ліни Костенко. Живучи в сьогоднішньому дні, вона легко переноситься уявою в минуле України. Для неї минулий час живе в теперішньому. Ця особливість духовного життя поетеси добре виявлена і в поезії «В маєтку гетьмана Івана Сулими…». Поетеса побачила, як посеред Сулимівки, де колись був гетьманський маєток, промчали на конях, припавши грудьми до грив, сільські хлопці. Можливо, для когось це була б звичайнісінька подія, на яку не варто звертати уваги. Але це для когось іншого, а не для неї, поетеси, яка вміє слухати голос віків. Її образна уява переноситься в далекі історичні часи, коли тут вирувало інше життя. Мчали гінці до гетьмана і від гетьмана, гарцювала гетьманська варта і наїжджали посли, йшли в походи і вертались із них… все це постає перед внутрішнім зором ліричної героїні. Реальна дійсність починає існувати для неї у двох вимірах - історичному і сьогоднішньому. Дві часові площини немовби змістилися в одну. І ліричній героїні вже бачиться не звичайні сільські хлопці, а нащадки українських козаків, що ось промчали повз неї.

Це невеличкий за розміром твір виконаний з винятковою майстерністю. Створена словом картина чудесно передає пластику руху, його динаміку («…до кінських грив припадені грудьми, промчали хлопці…»); у неї довершена звукова інструментовка: чуємо і «розбійницький» свист, і затихаючий у далині цокіт кінських копит («…загула бруківка - і тільки гриви… курява… і свист… лунких копит оддаленілий цокіт…»). Поетеса вміло передає настроєве враження від побаченого. Художній текст випромінює тонкий, неоднозначний, переливчастий настрій, що йде від історичних асоціацій, від ранньої осені, від степу і від передвечірнього сонця…

Історична поезія Ліни Костенко

Проблема збереження історичної пам'яті, своєї культури і мови виражена в кількох прекрасних поезіях, серед яких вирізняється «Цавет танем!» та «Плем'я Тода». І хоч обидві поезії тематично не стосуються української історії, читач легко сприймає в їх підтексті смисли, які безпосередньо торкались болючих проблем нашого суспільства, що увиразнились у 70-80-х роках та й зараз ще, на жаль, залишаються злободенними.

Поезія «Цавет танем!» присвячена видатній сучасній вірменській поетесі Сільві Капутікян. Відомо, що історія вірменського народу має багато драматичних та трагічних сторінок. Дуже часто через жорстоку агресивність своїх сусідів вірмени змушені були покидати рідні місця. І це було не раз і не два у їхній історії. Розпорошені по світу, вони ревно зберігали свою мову і культуру - свою національну ідентичність.

Образний ряд поезії - немов короткометражний німий художній твір. Пізніше, аналізуючи поетику «Марусі Чурай», ми уважніше придивимось до деяких «кінематографічних» сцен, які засвідчують, що художнє мислення поетеси зорієнтоване на вживання виражальних прийомів, характерних для кіномистецтва. (Нагадуємо, що Ліна Костенко перебуває з кіномистецтвом у професійних стосунках - вона є автором кількох кіносценаріїв).

То в чому ж виявився «кінематографіям» образного мислення авторки «Цавет танем»? В першу чергу - у наскрізному зоровому образі юрми вигнанців, що бреде в пустелі. Протягом усієї поезії на «кіноекрані» бачимо їх трудну дорогу. «Кінокамера» фіксує окремі деталі цього важкого походу. Впряжені у тачки жінки. Діти і нехитре майно на тачках. І «вітер, вітер, вітер! Який палючий вітер!... обвуглені обличчя січе, січе, січе!...». цей образний ряд можна назвати становим або ж каркасним. На ньому багато чого тримається. І він, погодьмось, виразно кінематографічний. Проте органічно зрощений із суто літературними розповідними засобами, для яких немає ні часових, ні просторових обмежень:

Згоріли їхні селища, пропали їхні мули.

Але найбільш літературним прийомом є образи письмових букв («в'язі літер») і слів, що тими буквами виводяться. Поетичний текст Ліни Костенко демонструє величезні виражальні можливості власне словесного умовного образу. Ми бачимо, як жінки-вірменки намагаються «із тої, в'язі літер» вивести на піску слово. Але вітер сильний, і слово, ще не вкорінене у пісок, котиться по пустелі, де його можуть з'їсти верблюди. Вірменські жінки не підкоряться злій долі - вони роблять усе, щоб їхнє слово прижилося, бо інакше «забудуть його діти і виростуть німі». Умов для вирощення і збереження слова немає:

А вітер, вітер, вітер!...

Як шарпає той вітер!...

Куди їх ще, вигнанців, недоля заведе?

Слова проростають настільки, що стають легендами і піснями. «Їх топчуть ситі коні, дзвенять чужі стремена», - значить загроза винищення вірменського слова ще існує. І через це нація відчуває постійний біль і тривогу. Українська поетеса бере цей біль на себе. («Цавет танем!» - слова, які кажуть вірмени прощаючись. Вони означають: «беру твій біль на себе»). Печаль вірменських матерів - охоронців рідного слова - є і її печаллю. Вона добре їх розуміє, бо і її рідне слово - українське - весь час було під постійною загрозою.

Один із основних принципів сприймання українським читачем поезії «Цавет танем!» полягає в тому, що, знайомлячись із розповіддю про важку долю вірменського слова, він задумується над не менш важкою долею слова українського. А це вже щось значить для його громадянського виховання.

Таким же чином сприймається й поезія «Плем'я Тода»: читаєш про драматичну долю невеликого південно індійського племені Тода, а думаєш про Україну. Реалії його історичної долі накладаються на українське життя з точністю один до одного. Отримуємо загострене враження майже трьохсотлітнього колоніального положення України, коли її надра були пограбовані, коли страх і покора «множили недорік» - людей із психологією безбатченків-малоросів, коли люди вже почали розмовляти без акценту «мовою заброд». У наш час така констатація колоніального минулого України вже не здається сміливим одкровенням, але для митця, що жив у «радянській» Україні, вона не тільки була сміливою, а й піднімалась до суто громадянського подвигу. За подібні думки можна було розділити долю Василя Стуса і багатьох інших дисидентів брежнєвської епохи.

Проте художній смисл твору не тільки в цій відчайдушно сміливій для того часу констатації. Як це характерно для більшості поезій Ліни Костенко, її художньо-естетична енергія немовби поступово накопичується протягом розгортання з тим, щоб вибухнути в кінці смисловим згустком - пуантом.

У так звані застійні роки, коли мімікрія (тобто пристосування до існуючих обставин) набрала загрозливих розмірів, коли процеси денаціоналізації набували, здавалося, безповоротного руху, кожний національно свідомий український громадянин розпачливо думав: невже і справді настав той офіційно проповідуваний етап «злиття націй», коли народ втрачав свою національну сутність і перетворювався у безлике населення, позбавлене своєї мови, культури, історичної пам'яті? Невже і справді треба раз і назавжди перекреслити бодай слабкі надії на колись можливе національне відродження?

Бачимо «передсмертно посивілого» одинокого жреця, запечаленого долею свого народу:

Він прихилився в храмі до одвірка,

у тому храмі, де погас вогонь.

Цей жрець чимось нагадує українського сивочолого митця, що в епоху суцільної денаціоналізації зберігав вірність рідному слову. Пуант вибухає в останніх двох рядках поезії, але вибухає «тихо». Він сповнений задуми:

юнаки, верткі від мімікрії,

Вже перешиті на новий фасон, -

Хто зна од чого очі щось мокріють,

І сниться їм якийсь забутий сон…

Виявляється, не все втрачено, виявляється, національні гени незнищенні. А тому відродження, треба надіятись, буде цілком можливим, - ось так звучить головна думка твору.

Поезія «Місто Ур» сприймається як вражаючий і переконливий аргумент, що стверджує думку про необхідність для суспільства шанобливо ставиться до своєї історії. За Ліною Костенко, ця необхідність є життєво важливою, доленосною. Недбайливе ставлення до своєї історії загрожує народу, державі повільним занепадом.

Твір має виразний притчовий характер. Звучить розповідь-притча про те, як жителі древнього міста Ур зсипали сміття із міського валу прямо на кладовище, де:

Царі, поети і легенди

Лягли в шість ярусів могил.

Таким чином, настала анемія пам'яті - шумери почали забувати свою історію, свою минулу славу і прирекли себе на повільне самознищення:

Які врятують тебе гуси,

О найнещадніший народ,

Що, переживши такі струси,

Не пережив своїх глупот?!

Актуальність для українського суспільства смислового сенсу цієї притчі добре відчутна. Щоправда, уже минули часи, коли вітчизняна історія грубо фальсифікувалась. Та все ж пафос поезії «Місто Ур» і зараз не втратив для нас своєї злободенності, коли активному висвітленню нашої історії вже нічого не заважає, і ми навіть пережили і продовжуємо переживати видавничий бум, коли з'являються все нові книжкові видання з історії України. Проте нашу історію, за відомим висловом, не можна читати без валідолу - в ній чимало драматичних сторінок, спричинених браком національної єдності, недалекоглядними вчинками тих, кому випадало перебувати на вістрі історичних процесів. У «Місті Ур» простежується важливий художній смисл, який формулюється приблизно так: свою історію не тільки треба знати, її треба оберігати розумно, без тотального паплюження, яке рівноцінне самоїдству, значить, і самогубству. Так, ми повинні знати про все непривабливе в нашій історії («вчимось на помилках»), але важливо знати і свою «славу» - постійно вживляти у сьогоднішню національну свідомість весь позитив минулого історичного буття. Поезія «Іма Сумак» сповнена протесту проти нищення національного єства окремих народів, що підпали під «прес цивілізації» або, точніше, зазнали нещадного утиску від колонізаторів та різного роду завойовників. Вона написала у той час, коли на території СРСР здійснювалась політика утворення, як тоді писали, «нової людської спільноти - радянського народу». По суті, то відбувався злочинний експеримент, завдання якого полягало у штучній нівеляції національної своєрідності багатьох народів і народностей. Таким чином підрубувалось коріння, що живило її культуру, а значить і спроможність до повноцінного розвитку. Для кращого розуміння поезії «Іма Сумак» треба знати бодай у загальних рисах про існування на територіях Центральної та Південної Америки так званих доколумбових цивілізацій, побудованих народами, що відомі під назвами ацтеків, майя, інків. Вони витворили культури, своєрідність і загадковість яких вражає донині. Після відкриття Америки туди посунулись зі Старого світу озброєні завойовники - конкістадори. Були вражені величчю та красою тамтешніх міст. Кожне таке місто - своєрідне диво архітектури та будівельної майстерності. Конкістадорів не зупинила ця краса. Їх у першу чергу цікавило золото та інші коштовності. Користуючись перевагою в озброєні (володіли вогнепальною зброєю, в той час як туземці її не знали), вони захоплювали ці міста і, пограбувавши, руйнували їх. Так були знищені древні цивілізації.

Іма Сумак - співачка, у жилах якої текла кров інків, творців древньої цивілізації, що розміщувалась на тій території, де зараз знаходиться Перу. Столиця імперії інків, які, до речі, називали себе Дітьми Сонця, була побудована так, що нагадувала здалеку лежачого пуму - хижака породи котячих. Храми того дивного міста засліплювали очі своїм блиском - вони були оббиті золотими пластинами. Саме ці особливості столиці держави інків дали підстави Ліні Костенко схарактеризувати її як «гібрид валторни та кота». Твір Ліни Костенко сповнений якоюсь дивовижною, клекітливою енергією протесту проти нищення національного єства будь-якого народу. Пісенна творчість Іми Сумак - це нагадування про себе древньої і багатої культури, знищення якої стало непоправною втратою для всього людства. Поезія Ліни Костенко звучить серйозною засторогою тим, хто не розуміє всього безміру зла, яке несе у собі повзуча денаціоналізація.

Опис Батьківщини у поезії Ліни Костенко

Незнищенність потягу до рідного краю, до Батьківщини виражена у поезії»Чадра Марусі Богуславки». Бачимо героїню знаменитої народної думи та кількох відомих літературних творів в інтерпретації Ліни Костенко. Довершеність твору - в прекрасно переданому колориті татарського Криму, де знаходиться полонянка, у виразній передачі її психологічних станів, у сильній внутрішній енергетиці зображувального та виражального слова.

Вузенька вуличка. Стіна, повита хмелем.

Татари сплять, сьогодні в них байрам.

Цих коротеньких називних речень цілком достатньо, аби побачити і відчути оточення, в якому перебуває Маруся Богуславка. При цьому звернімо увагу, що воно зображене саме так, як його сприймає українська жінка-полонянка. Зоровий ряд побудовано за калейдоскопічним принципом: у невеликому, із 8-ми строф, творі Маруся Богуславка показана в кількох «кадрах» або, ще можна сказати, сценах, які послідовно змінюють одна одну. Спочатку очима Марусі бачимо довкілля - типову для татарського міста вузеньку вуличку, сплячих татар, високий дуб, що не губить на зиму своє листя. Далі - Маруся ходить по темниці як володарка, допоки її чоловік - татарський паша - у від'їзді. Високий, сказати б, соціальний статус Марусі підкреслено тим, що слуги їй стелять килими у ноги. Наступний «кадр» подано крупним планом: Маруся у чадрі. Ще «кадр» - Маруся дивиться «в море, у туман», у бік своєї батьківщини. Ще «кадр» - шукає сховані ключі, бо вирішила таємно відкрити темницю, щоб її земляки-українці вирвались із татарської неволі. Зміна «кадрів» є ефективним виражальним прийомом, який дозволяє на невеличкій текстовій площі показати Марусю у різних ситуаціях, що підвищує інформативність поетичного тексту, а тому й сприяє глибшому розкриттю образу. Але зміна «кадрів» ще не все вирішує. Справа в тому, що у Ліни Костенко сам текст випромінює досить потужний художній смисл.

І меч, і правда - цноти не жіночі.

Люблю чадру - і чорна, і густа

Коли татарам брешуть мої очі,

Ніхто не бачить, як тремтять вуста.

Тремтіння вуст, блідість обличчя - все це від психологічної напруги, від гострої туги за рідною землею. Від неї, від цієї невгамовної ностальгії - і задивляння «в море, у туман», і безсонні ночі, коли вона, як тінь, блукає по палацу. Її тугу не може погасити палка любов чоловіка, що обдаровує її дорогоцінними прикрасами. Вона є патріоткою своєї землі і свого народу. Саме тому наважилась на небезпечний вчинок - таємно відчинила двері темниці, щоб дати змогу полоненим козакам вибратись на волю. Своєю поезією Ліна Костенко торкається болючої для неї проблеми національної зради. Її Маруся Богуславка хоч і була здатною полонянкою, хоч і жилося їй у цьому полоні, на перший погляд, зовсім непогано, все ж не зрадила рідній землі. І саме тому вона прекрасна.

Різноманітність поезії Ліни Костенко

Поезія «Пастораль ХХ сторіччя» теж стосується теми пам'яті - гіркої пам'яті останньої війни. Пастораль - вид європейської літератури ХІV-XVIII століть, яка оспівувала безтурботно-щасливе, ідилічне життя пастухів та пастушок на тлі розкішної сільської природи. У «Пасторалі…» Ліни Костенко теж є сільські пастушки. Але нема безтурботно-щасливого життя. Бо це пастораль ХХ століття. Натомність ідилії - страшна трагедія, породжена відлунням останньої війни. Таких трагедій було багато у перші післявоєнні роки. Гранати і снаряди, полишені війною, валялись повсюди. Допитливі сільські хлопчаки знаходили їх, розбирали, кидали у вогнища - чекали вибуху. І ті вибухали, приносили часто каліцтва і смерть. Не варто аналізувати поезію на предмет художності - вона не потребує того, бо її трагізм надто оголений.

«Пастораль…» - це прокляття, послане війні. Це заклик будувати світ, у якому людське життя повинне стати найвищою цінністю. Поезія «Вже почалось, мабуть, майбутнє» виражає складний філософський смисл, дотичний як до проблеми історичної пам'яті, так і до проблеми людської духовності. Це якраз той твір, де обидві зазначені проблеми злютовані в одну.

Майбутнє починається кожної миті. Наше життя - це миттєвість між минулим і майбутнім. Поетеса формулює систему духовних цінностей, які варто брати з собою в майбутнє з безперервного потоку днів, що минають. Правда, про ті цінності вона говорить аж надто загально, її поради дещо холодні своєю абстрактністю, - їм не вистачає образного тепла:

Не забувайте незабутнє,

Воно вже інеєм взялось!

І не знецінюйте коштовне,

Не загубіться у юрбі.

Не проміняйте неповторне

На сто ерзаців у собі!

Що слід розуміти під «незабутнім», «коштовним» та «неповторним», читач може вирішувати по-своєму. Серед цінностей, які поетеса рекомендує забирати із собою в майбутнє. Тема пам'яті не вичерпується проаналізованими поезіями.

Ліна Костенко є прямою послідовницею Лесі Українки. Для неї, як і для її великої попередниці, Слово було єдиною зброєю. І боролись вони цією зброєю за одне і те ж - за Україну, за Націю.

Яким же чином Слово може бути оберегом нації? Ліна Костенко відповідає: перш за все тому, що воно здатне відображати життя, і надовго, можливо, й назавжди залишати це відображення в народній свідомості. Те, що не зафіксоване у Слові, - пропадає назавжди, його ніби й не було у минулому. Слово, кажучи по-сучасному, є немов перфокартою, на якій зафіксована історія. Нема такої перфокарти - значить і немає в народній свідомості образного уявлення про своє минуле. Тоді народ - як дерево із неглибоким корінням. Крона у нього ніколи не буде пишною.

Отже, як митець із прекрасно розвинутим історичним мисленням, Ліна Костенко добре розуміла значущість образного слова у формуванні історичної, а значить, і національної свідомості народу. Це було дуже чітке і ясне розуміння, до того ж - переконливо вислове. Варто докласти зусилля, щоб ця ясно виражена думка, в істинності якої немає сумніву, була увиразнено в нашій теперішній культурній свідомості, що помітно починає страждати зневірою у високу суспільну значимість художнього слова. Поезія «Мій перший вірш написаний в окопі…» подає виразну замальовку із дитинства поетеси. Вибухи бомб і снарядів. Горить хата, і ніч, освітлена пожежею, здається днем. Їй запам'яталось: притулившись до краю окопу, вона осколком писала на його стіні свій перший вірш. Писала великими «друкованими» літерами - «щойно з букваря». Вона не запам'ятала того вірша, хоч знає, що він був не про зайчика і не про вовка, а про щось інше, зовсім недитяче. Бо ж недитячими були страшні враження, які вона намагалась висловити своїм першим віршем.

Вірш антивоєнний. Обдарована, чутлива у сприйманні світу дитина і війна - тема вельми поширена у творчості багатьох митців. І коли трохи пізніше їй довелося визначитись у виборі майбутнього, вона обрала шлях Поета. Про це йдеться в виявлено в поезії «Виход жу в «Долі». Твір цікавий своїми трактуваннями поезії. Сюжет твору умовний. На чудернацькому базарі продавали різні Долі. Можна було вибирати:

Одні були царівен не гірш,

а другі - як бідні Міньйони.

Хто купляв собі Долю за гріш.

А хто - за мільйон.

Лірична героїня вибрала Долю, яка не тільки не нав'язувалась їй, а ще й відверто попередила про свою виключно високу ціну та й непривабливі перспективи: «За мене треба платити життям, а я принесу тобі горе».

Треба врахувати, що Ліна Костенко вибирала долю українського поета, тобто поета на той час ще бездержавної нації. А ще їй випадало бути поетом в тоталітарній суспільно-політичній системі, лояльною до якої вона аж ніяк не могла бути. А втім не треба думати, що вибір такої непростої дороги лякав Ліну Костенко. В поезії «Ти знов прийшла, моя печальна музо» вона говорить про щастя бути обраницею Поезії:

Поети ж є і кращі, й щасливіші.

Спасибі, що ти вибрала мене.

Але повернемось до поезії «Доля». Свою сутність вона, Доля, розкрила так:

Поезія - рідна сестра моя.

Правда людська - наша мати.

Таким чином дві категорії - Поезія і Правда - тісно пов'язані між собою. Служити Поезії - служити Істині. Зв'язок цей можна розглядати в різних ракурсах, бо саме поняття Правда (Істина) в мистецтві має досить складне і не завжди однозначне трактування. Розділяють правду життєву і правду художню, вбачаючи в останній більшу узагальненість і глибоку проникливість. Але, здається, не дискусійним є положення, що справжня Поезія, справжнє Мистецтво, справжня Художність неможливі без Правди, без постійного прагнення пізнати і виразити Істину. В тому-то власне, і полягає їх цінність. Навіть тоді, коли мистецтво «ошукує» людину, вдаючись до розмаїти умовних виражальних форм, воно прагне виразити істину. В таких випадках «ошукування», умовність є засобами пошуку і вираження правди. Як елементарний приклад, пригадаймо будь-яку відому нам вдалу метафору, що, на перший погляд, є «неправдивою», умовною.

Ми глибше зрозуміємо пафос Ліни Костенко, з яким вона стверджує Поезію як «правду людську», коли глянемо на 70-річну історію будівництва «першого у світі соціального суспільства» як на грандіозний експеримент, в основі якого лежала не менш грандіозна Помилка. Бо ж, як виявилось, шлях побудови такого суспільства - це збочення від магістрального еволюційного шляху, яким ішло все людство. Ідеологічне обслуговування такого експерименту полягало в тому, щоб показати його «правдивість», - мовляв, ми йдемо єдино правильним шляхом, бо спрямовуємось «єдино правильним» марксистсько-ленінським вченням-дороговказом. Завдяки масовій, добре налагодженій ідеологічній обробці, у цей шлях вірили мільйони людей. Багато митців сприяли цій вірі.

Говоримо про ці нині майже всезагальні усвідомлені речі тільки для того, щоб зрозуміти: «правда людська», про яку писала Ліна Костенко як про «матір поезії», зовсім не збігалася з офіційно проголошуваною «правдою». Час показав: без цієї Правди, на якій наполягала поетеса, не могло бути справжньої Поезії. Справжнього Мистецтва. Вся «соцреалістична» література, що обслуговувала неправду, буквально за кілька років на наших очах безповоротно відійшла у безвість. Збулось пророцтво Ліни Костенко щодо поезії, у якій «із правдою розлучені слова» («Поезія згубила камертон»). Творити такі вірші, стверджує поетеса, - це те саме, що посилати вагони «в майбутнє порожнім». Творчість Ліни Костенко і тих митців, що чинили опір Системі, не визнаючи навязуваних нею жорстких вимог, залишилась у Великій Літературі.

... читать дальше >>>

Поcмотреть текст работы Поcмотреть полный текст
Скачать работу можно здесь Скачать работу "Життя і поезія Ліни Костенко" можно здесь
Сколько стоит?

Рекомендуем!

база знанийглобальная сеть рефератов