Еволюція етнопсихологічної концепції особистості у прозі П. Загребельного

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Еволюція етнопсихологічної концепції особистості у прозі П. Загребельного

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Загальна характеристика роботи

Світорозуміння П. Загребельного охоплює велике коло розмаїтих проблем - від онтодіалектичних до соціо- і культурологічних. Людина як мікрокосмос становить для нього найвищу цінність. Саме тому чільне місце в змістовій сфері прози П. Загребельного посідає своєрідна етнопсихологічна концепція особистості, що синтезується в поняттєво-логічній та художньо-образній формі. Структура етнопсихологічної концепції особистості в П. Загребельного багатокомпонентна. До неї входять: загальне розуміння сутності й призначення людини, зокрема, чоловіків та жінок, української ментальності, сенсу життя, смерті й безсмертя, зіставлення реальних суспільних типів та взаємостосунків і т. ін.

У літературознавчому аналізі творчого доробку П. Загребельного важливе місце має посідати осмислення етнопсихологічної концепції особистості, оскільки прозаїк у кожному творі втілює особливості української ментальної поведінки, звертається до української «чоловічо-жіночої проблематики» (Н. Зборовська). Проте, до сьогодні цей аспект творчості П. Загребельного є недослідженим. З. Голубєва, В. Дончик, М.Ільницький, Т. Мимрик, С. Нестерук, І. Осадча, В. Оскоцький, В. Панченко, О. Сизоненко, М. Слабошпицький, В. Фащенко, В. Чумак, Н. Чухонцева, А. Шпиталь та інші основну увагу звертали на персоналістичну проблематику романістики письменника, поетикальні особливості, зокрема композиційні, жанрові, стильові тощо. Сюжетні лінії та характеристика персонажів романів П. Загребельного початку ХХІ ст. стали предметом аналізу в літературно-критичних рецензіях М. Бриних, Ю. Мушкетика, В. Югова. Естетичні функції символів, що сприяють творенню етнопсихологічної концепції особистості, простудійовані С. Нестерук.

Аналіз стану дослідження в українському літературознавстві обраної дисертаційної теми дозволяє зробити висновки, що критикою належно оцінені твори П. Загребельного, написані до 90-х років; не подано цілісного осмислення етнопсихологічної концепції особистості у прозі письменника та її еволюції; не виявлено співвіднесення традицій і новаторства в художньому вираженні цієї концепції, її зв'язку із ґендерною проблематикою та психоаналізом у романістиці митця.

Отже, актуальність теми зумовлена відсутністю в літературознавстві цілісного дослідження етнопсихологічної концепції особистості, її своєрідності в прозі П. Загребельного.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в межах наукових тем «Література й історія» та «Літературний процес: проблеми типології і спадкоємності», включених до комплексного плану науково-дослідних робіт Запорізького національного університету. Тему і план-проспект дисертації затверджено на засіданні бюро науково-координаційної ради НАН України з проблеми «Класична спадщина і сучасна художня література», протоколом №3 від 12 червня 2003 року.

Мета роботи - простежити еволюцію етнопсихологічної концепції особистості в прозі П. Загребельного.

Етапи досягнення мети пов'язані з виконанням таких завдань:

- окреслити зміст понять «етнопсихологія», «ментальність», «менталітет», «етнічні особливості психіки», «національний характер» та розглянути проблему визначення етнопсихологічної концепції особистості в художній літературі;

- дослідити теоретичні аспекти понять «особистість», «художня концепція особистості» та проаналізувати особливості літературознавчих досліджень персоналістичної проблематики творчості П. Загребельного;

- осмислити вплив і взаємодію психоаналізу й фемінізму в етнопсихологічній концепції особистості у творчості П. Загребельного;

- дослідити особливості моделювання П. Загребельним образів національних героїв та їх ментальних спонукань;

- визначити національні домінанти й універсальні парадигми персональної системи письменника;

- осмислити міфопоетичну закодованість героїв прози П. Загребельного;

- визначити особливості філософії життя й смерті в екзистенційному вимірі персонажів прози романіста;

- дослідити еротизм прози П. Загребельного.

Об'єктом дослідження є романи «Диво», «Первоміст», «Смерть у Києві», «Євпраксія», «Роксолана», «Я, Богдан», «Тисячолітній Миколай», «Розгін», «Юлія, або Запрошення до самовбивства», «Брухт», повісті «Гола душа», «Ангельська плоть», «Попіл снів» та інші.

Предмет дослідження - сутність етнопсихологічної концепції особистості та її еволюція в творчості П. Загребельного.

Методологічною основою роботи є філософські погляди Г. Сковороди, дослідження В. Воронкової, П. Гуревича, Г. Оллпорта персоналістичної проблематики в психології; праці М. Жулинського та В. Марка про структуру художньої концепції особистості; З. Кирилюк, Л. Колобаєвої, В. Щербини про співвіднесення понять «літературний характер» і «концепція особистості»; соціально-психологічні дослідження М. Грушевського, М. Костомарова, О. Кульчицького, В. Липинського, В. Яніва історії та культури українського народу; сучасні вчення А. Бароніна, Т. Стефаненко, А. Налчаджяна з етнічної психології; основні принципи психоаналізу в різних його варіантах, зокрема класичному (З. Фройда), аналітичному (К. Юнга), гуманістичному (Е. Фромма, Г. Маркузе); концепції феміністичних та ґендерних досліджень зарубіжних та вітчизняних науковців, зокрема Т. Гундорової, К. Естес, Н. Зборовської, К.Міллет, С. Павличко, Т. Ровенської.

Вибір методів дослідження при виконанні поставлених завдань був зумовлений станом методологічних здобутків літературознавства ХХ - ХХІ ст. і важливістю розгляду еволюції етнопсихологічної концепції особистості в творчості прозаїка. Тому провідними методами дослідження були порівняльно-історичний, цілісний, системний, герменевтичний, типологічний.

Наукова новизна роботи полягає у визначенні, виокремленні й аналізі складових етнопсихологічної концепції особистості у творчості П. Загребельного (психоаналітичного, феміністичного та ґендерного дискурсів); у характеристиці своєрідності художнього втілення етнопсихологічної концепції особистості в образах та тематичних аспектах; у простеженні еволюції означеного феномену в романістиці митця; в осмисленні й умотивуванні зв'язку прози П. Загребельного з психоаналітичною теорією різних напрямків.

Особистий внесок здобувача - в аналізі етнопсихологічної концепції особистості в творчості П. Загребельного; в розгляді і обґрунтуванні авторської інтерпретації українського ґендерного світу з позицій психоаналітичного літературознавства; у визначенні національних домінант й універсальних парадигм персональної системи романіста; у дослідженні еротичних і танатологічних мотивів на особистісному рівні головних героїв П. Загребельного; в осмисленні й артикулюванні проблеми еротизму в прозі письменника.

Практичне значення. Розгляд феномену етнопсихологічної концепції особистості в прозі П. Загребельного дає можливість розширити діапазон прочитання його творів. Результати дослідження можуть бути використані у викладанні історії української літератури ХХ ст., спецкурсів та проведенні спецсемінарів, при урізноманітненні тематики курсових та дипломних робіт з української літератури.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та результати дослідження викладено в доповідях, виголошених на міжнародних наукових конференціях «Література в контексті культури» (Дніпропетровськ, 2003), «Проблеми жанру, стилю, літературного напряму» (Запоріжжя, 2003), всеукраїнських наукових конференціях «Павло Загребельний: творчий портрет на тлі епох» (до 80-річчя від дня народження письменника) (Дніпропетровськ, 2005), «Актуальні проблеми слов'янської філології» (Бердянськ, 2005), «Творчість шістдесятників у координатах української і світової літератури» (Дніпропетровськ, 2005), а також на щорічних звітних наукових конференціях Запорізького національного університету (2002, 2003, 2004, 2005). Здобутки дисертаційної роботи обговорені й схвалені на засіданнях кафедри української літератури Запорізького національного університету. За матеріалами дисертації здійснено 5 публікацій у фахових виданнях (1 - у співавторстві).

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів із підрозділами, висновків та списку використаних джерел, що включає 247 найменувань, поданих на 19 сторінках. Обсяг праці - 185 сторінок.

Основний зміст дисертації

психоаналіз загребельний національний герой

У вступі обґрунтовано актуальність теми, наукову новизну, практичне значення дисертації, визначено об'єкт і предмет дослідження, мету, завдання, теоретико-методологічну основу, означено особистий внесок здобувача, апробацію результатів і структуру роботи.

Перший розділ «Етнопсихологічна концепція особистості у творчості П. Загребельного: теоретичні аспекти і стан дослідження» складається з трьох підрозділів, у яких простежено важливі питання наукового вивчення критеріїв понятійного апарату предмету реферованої дисертації, окреслено сучасні літературознавчі здобутки осмислення персоналістичної проблематики творів прозаїка.

У підрозділі 1.1. «Особистість, характер» осмислено філософські (зовнішній, внутрішній і позитивістський) та літературознавчі аспекти до вивчення означених концептів, що є складовими етнопсихологічної концепції особистості.

На основі праць В. Воронова, М. Жулинського, Л.Кіракосяна, З. Кирилюк, Л. Колобаєвої, В. Марка визначено особливості вживання понять «концепція особистості», «концепція людини» в літературознавстві та їх співвідношення з поняттям «характер».

При розгляді термінів «концепція людини» та «концепція особистості» панує тенденція їх взаємного зближення (інколи ототожнення). Проте, їх варто розрізняти, оскільки необхідною умовою в естетичній концепції особистості є розуміння письменником тієї її риси, завдяки якій виник певний художній образ.

Літературний характер розглядаємо як синтетичну форму вираження письменником концепції особистості (М. Жулинський).

Предметом дослідження підрозділу 1.2. «Ментальність, менталітет, національний характер» стали культурологічний, історико-психологічний, соціокультурний, комплексний підходи до складових поняття «етнопсихологічна концепція особистості». Наголошено на особливостях оперування терміном «менталітет» у сучасному літературознавстві.

Поняття «етнопсихологічна концепція особистості» в художній літературі включає в себе не лише ментальність, менталітет, а й етнос, національний характер, етнічні символи та стереотипи. Витворення етнічних символів письменниками, на думку А. Налчаджяна, сприяє етногенезу своєї нації.

Етнопсихологічна концепція особистості в художній літературі розуміється як універсальна модель особи, що передає особливості авторського світовідчуття, пов'язані з етнічними характеристиками психіки (менталітет, ментальність), суб'єктивною культурою індивіда та етнічними символами; проявляється в ідейно-естетичній спрямованості як окремого твору, так і доробку письменника, в характеротворенні персонажів літературного тексту, сюжеті, композиції, жанровій специфіці та оповідній структурі.

Активні студії романістики митця, за хронологією їх появи, зокрема персоналістична проблематика творів, проаналізовано у підрозділі 1.3. «Особистість у творах П. Загребельного в літературознавчій рецепції».

Дисертантка поділяє думку А. Шпиталя про те, що П. Загребельний по-справжньому ще не усвідомлений, не осягнений і не оцінений.

Особистість у прозі П. Загребельного другої половини 60-х - кінця 70-х рр. ХХ століття літературознавці З. Голубєва, Б. Гончаренко, Л. Дмитрик, В. Дончик, Г. Сивокінь, В. Сидоренко, О. Сизоненко не виділяли як одиницю аналізу.

Художній метод романіста, еволюція героїв та концепція людини, ідейно-тематичний, жанрово-стильовий рівні його прози - предмет уваги літературознавців О. Галича, В. Дончика, М.Ільницького, А. Скрипника, М. Слабошпицького, В. Фащенка, В. Чумака, С. Шаховського у 80-х - 90-х рр. ХХ століття. У цей період найбільшу увагу дослідників привертали історичні романи П. Загребельного. Літературознавці намагалися простежити еволюцію жіночих характерів у романах «Євпраксія» та «Роксолана», наголошували на новаторському підході автора у створенні художньої версії життя Євпраксії, визначали трагічний пафос образу Роксолани, артикулювали історичну достовірність образів Роксолани й Сулеймана («Роксолана») та особливу роль психологізму при створенні концепцій особистості.

Специфіка художньої реалізації образу гетьмана Б. Хмельницького («Я, Богдан») - предмет дослідження В. Дончика, М. Слабошпицького, В. Фащенка, А. Шпиталя та ін. Аналіз роману відбувався в літературознавчому та історичному аспектах. В. Сергійчук звернув увагу на низку історичних невідповідностей і казусів, які допустив автор, зауважив, що роман перенасичений «любовними сценами». Мусимо не погодитися з таким твердженням, оскільки різнопланові еротичні сцени у творі, окрім допоміжного засобу при розкритті концепції особистості Богдана, дозволяють також заглибитися в історію еротичного життя українців.

В. Чумак, аналізуючи роман «Диво», прийшов до висновку, що за допомогою образу головного героя роману Сивоока та багатьох епізодичних (Лучук, Ягода, Звенислава, Хмизонос) автор репрезентував особливості етнічної психології.

У студіях Н. Зборовської осмислюється моделювання ґендерної концепції світу і місця в ній особистості, модерні ознаки мислення письменника, що полягають у психологізації письма.

Хоча літературознавці певною мірою торкалися досліджуваної проблеми, проте предметом окремого вивчення вона не стала.

Другий розділ «Психоаналітичний аспект художнього моделювання типів особистості в романістиці П. Загребельного» складається з чотирьох підрозділів, де шляхом психоаналітичної інтерпретації висвітлено своєрідність моделювання письменником етнопсихологічної концепції особистості. На основі вчень класичного психоаналізу З. Фройда, аналітичної психології К. Юнга, гуманістичного психоаналізу Е. Фромма, Г. Маркузе доведено, що П. Загребельний майже у кожному творі моделює психологію героїв відповідно до основних положень цих теорій: Едіпова комплексу (комплексу Електри), теорії сублімації, нарцисизму, істерії, архетипів, принципів реальності та задоволення, колективного та індивідуального несвідомого та ін.

У підрозділі 2.1. «Митець і творчість як інтегроване уособлення вираження характерів персонажів» проаналізовано втілення авторських світоглядних констант із означеної теми через художню концепцію роману «Диво», присвяченого Софії Київській, яка є символом народного таланту, мудрості, зв'язку поколінь. Моделюючи образ вигаданого героя Сивоока, автор передав своє розуміння психології митця і творчого процесу, яке в основних положеннях збігається з принципами класичного психоаналізу та аналітичної психології К. Юнга. У психології творчої особистості надмірно розвинені риси характеру, притаманні жінкам: підвищені сприйнятливість, чутливість. Домінування архетипу Великої Матері означає конфлікт зі світом культурного канону, оскільки цей архетип відкривається в душі творчої людини як могутнє, живе і безпосереднє відчуття. Митець, з погляду аналітичної психології, є новим культурним героєм або новим героєм культурного міфу. У романі «Диво» уособленням такого героя є Сивоок, у образі якого акумулюються роздуми письменника про мистецтво в різні культурні епохи.

Прозаїк відтворив психологію різних верств населення Х - ХІ століть, зокрема, купців, ремісників, зодчих, київських князів. Традиційними компонентами у формуванні П. Загребельним етнопсихологічної концепції особистості є зображення подвійного ставлення слов'ян до християнства (боротьба за стару віру і поступове прийняття нової), збереження язичницьких елементів світогляду, розуміння витоків народного таланту, мистецтва. На індивідуальному рівні вони втілилися в житті й творчості Сивоока, який успадкував від діда таємниці творчого процесу і зміг поєднати ці знання та вміння із набутим досвідом різних традицій. У цьому й полягає новаторство авторського підходу до розуміння і пояснення витоків мистецтва, що базувалося на психоаналітичних засадах юнгівської та фройдівської теорій.

Особливості втілення етнопсихологічної концепції особистості у романах «Роксолана», «Євпраксія», «Я, Богдан» проаналізовані у підрозділі 2.2. «Авторська модель образів національних героїв та ментальних спонукань». Реконструюючи характер Роксолани, П. Загребельний прагнув розібратися в мотивах її поведінки, виправдати її «зраду» перед українцями. Образ головної героїні є еволюціонуючим, завдяки боротьбі природних інстинктів у поєднанні із силою характеру, витоки якого криються в національних коріннях.

Визначальними моментами, які вплинули на формування письменником концепції особистості Євпраксії, були втрата батьківщини, любові, недолюбленість з боку батьків, що спричинила появу численних комплексів, які зумовили невротичні симптоми, схильність до істерії, і, як наслідок, втрата дитини (символічна подія - свідчить про подолання несвідомого потягу до інстинкту задоволення і перехід до принципу реальності, як «затриманого», «відкладеного» задоволення через процес сублімації). Сльози, істерики, приступи депресії - симптоми неврозу лежать в основі психології образу молодої київської княжни. Особливістю моделювання образу Євпраксії є поєднання психоаналітичного та психопатичного дискурсу. Перебування головної героїні у межовій ситуації (між неврозом та психозом) дає можливість авторові реабілітувати особистість Євпраксії перед істориками, які вважали її повією, і українським народом.

Вираження колективного несвідомого через фольклор (К. Юнг) знайшло своє художнє втілення у романістиці П. Загребельного. Так, важливими складниками етнопсихологічної концепції особистості стали фольклорні мотиви та образи, які були чинниками буття і мислення героїнь, свідчили про їх походження і особливості менталітету.

Оскільки колективне несвідоме реалізується завжди в індивідуальному несвідомому, то саме Богдан Хмельницький («Я, Богдан»), за авторською концепцією, є виразником ідей, поглядів всього українського народу, власне, творець української нації. Він з'являється у різних іпостасях: Богдан-гетьман, Богдан-чоловік, Богдан-дух, Богдан-міф, - такий синтез у створенні художнього образу і дав змогу розкрити психічні стани та мотиви вчинків національного героя. Образ Богдана-чоловіка П. Загребельний розкриває за допомогою сюжетної лінії Мотрона - Богдан. Письменник мотивує поразки і перемоги головного героя як у військовій справі, так і в особистому житті, вказує на те, що гетьман - це жива людина, чоловік, у житті якого, як відомо з класичного психоаналізу, жінка (матір, коханка) посідає особливе місце.

У світогляді автора контамінуються традиційні погляди на жінку, які йдуть ще з античності, зокрема міф про Пандору, біблійний міф про гріхопадіння Єви, національної міфології і фольклору з феміністичними. На перше місце при моделюванні чоловічої психології гетьмана виступили інтимні, еротичні почуття. Якщо психологію головного героя розкрито повністю, рельєфно виписано характер, то при художній реалізації образу Мотрони П. Загребельний акцентує лише на окремих станах. У концепції особистості Богдана Хмельницького основними чинниками є надмірна філософізація та інтелектуалізація, що розкриваються через звернення до універсальних проблем людського життя в світлі осмислення їх через набутки як психоаналізу, так і інших філософських вчень.

Підрозділ 2.3. «Національні домінанти й універсальні парадигми персональної системи письменника» висвітлює особливості авторського світогляду, що втілені на поетикальному рівні, а саме: сюжету, композиції, художніх образів, та засобів їх типізації.

По-справжньому український світ - описи українських страв, звичаїв, українського простору, одягу, створений у романах «Розгін», «Тисячолітній Миколай». Міфологічні уявлення нашого народу, на думку митця, і є таємницею села, як філософського і культурно-історичного осередку українства, яке виконує етнозахисну функцію і протиставляється місту, що, відповідно, має етновбивчу функцію.

Так, втіленню етнопсихологічної концепції особистості П. Загребельного в образі Миколи Сміяна сприяє базисна категорія етнопсихології - менталітет, який постійно реактуалізує загальнолюдські універсалії мови, культури, свідомості, пристосовуючи їх до національного соціопсихічного варіанту. Відчуття українського світу для героїв можливе тільки у дитинстві, оскільки радянська система нищила і знищила його колективізацією та індустріалізацією. Суспільне буття розгортається в тоталітарному світі, а особистісне відходить на другий план, чим знищує традиційні людські цінності, почуття. Письменник відображає руйнування української психології, нації, культури, звичаїв у часи СРСР, викриває страшні факти історії: голодомори 22-го, 33-го, 47-го років, війну, репатріацію, війну з українським селянином, українською інтелігенцією («Тисячолітній Миколай»). П. Загребельний змоделював трагічні макро- і мікросвіти, де діють типові для них персонажі («Первоміст»). Люди одягають маски, забувши про своє єство, глибинне серце (за Г. Сковородою). Тому, окреслюючи український простір, автор намагається відродити духовні традиції українського народу, надолужити втрачене. Прозаїк іронізує з розповсюджених негативних стереотипів стосовно українців (недовірливість, анархізм, черевоугодництво), але іронія змінюється усвідомленням трагічності ситуації.

Часто звучить «мотив виправдання», реабілітації української нації. Так, Богдан Хмельницький («Я, Богдан»), маючи здатність до філософської рефлексії усього свого життя, веде свій етнопсихологічний дискурс, де відображаються традиційні етнічні стереотипи щодо української ментальності та їх спростування. Наступною детермінантою становлення етнічної ментальності українців, яку можна виділити із суджень і роздумів головних героїв роману «Тисячолітній Миколай», є соціальна історія етносу. Поряд із «мотивом виправдання» звучить мотив каузальності занепаду нашої нації. Прозаїк вважає, що, окрім зовнішніх чинників (історичних подій), на сьогоднішній стан речей вплинули і внутрішні, зокрема життя за принципом «моя хата скраю». Смерд, козак, гайдамака - історичні типи українського народу (або три варіанти «я-концепції» етносу - А. Налчаджян), які визначають не тільки психологію українців певного історичного періоду, але і поведінку окремої особистості.

Традиції і сучасність у відтворенні етнопсихологічної концепції особистості завжди синтезуються у творчості П. Загребельного, і тому, не випадково, він у інтерв'ю стверджував, що йому часто здавалося, ніби пише він не про далекі історичні часи та вигаданих осіб, а про своїх сусідів та односельців із далекого дитинства («Первоміст», «Тисячолітній Миколай», «Юлія, або Запрошення до самовбивства» та ін.).

Отже, письменник дослідив і відобразив усі види універсалій (онтологічні, антропологічні, культурно-історичні, екзистенційні), які є визначальними для українців. Але довершеного системного вигляду вони набули лише у романі «Тисячолітній Миколай».

У підрозділі 2.4. «Міфопоетична закодованість героїв» простежується інтерпретація філософського наповнення імені. У процесі називання своїх героїв П. Загребельний іде двома шляхами: імена або повністю відображають внутрішню сутність особистостей, відповідають їхній зовнішності і характерам (Сивоок, Родим, Шуйця, Забава, Ягода і т.д.), як правило, це язичницькі імена, або, навпаки, є ніби символом знущання долі (Євпраксія, Ярослав). У романіста завжди життєвий шлях особистості пов'язаний з її іменем. Обґрунтовано і проаналізовано відповідність концепції образу, обраному митцем імені: лікар Дуліб («Смерть у Києві»), Борис Отава («Диво»), Роксолана, Хасекі, Хурем («Роксолана»), Євпраксія, Праксед, Адельгейда («Євпраксія»), Мотрегна, Гелена («Я, Богдан»), Микола та Марко Сміяни, Марія-Марсель («Тисячолітній Миколай») та ін.

Вважаємо правомірним застосування класифікації типів соціального характеру Е. Фромма до літературних героїв роману «Первоміст», оскільки саме тут авторська позиція наближена до гуманістичного психоаналізу.

Встановлено, що міфопоетична закодованість персонажів прози здійснена шляхом використання окремих міфологічних паралелей (міф про Трістана та Ізольду, Єлену Прекрасну), типових образів та сюжетів (Трістан та Ізольда - Ромео та Джульєтта - Роман Шульга і Юлія; Менелай, Паріс, Єлена - Богдан Хмельницький, Чаплінський, Мотрона), обробки класичних тем (любов і зрада, любов і смерть, любов і вічність), діалогу та продовження традиційних сюжетів (осучаснення і онаціональнення традиційного сюжету кохання Трістана та Ізольди у романі «Юлія, або Запрошення до самовбивства»), створення власної міфології («Первоміст», «Тисячолітній Миколай», «Юлія, або Запрошення до самовбивства», «Брухт»). Суттєвим є використання П. Загребельним антропонімів, які, окрім знаково-розпізнавальної функції, виконують роль індивідуально-емоційної та психологічної характеристики персонажів, програмують їхню долю, відображають динаміку образів, еволюцію.

У третьому розділі «Типологія персонажів у прозі П. Загребельного», який складається з трьох підрозділів, зосереджено увагу на порівнянні, зіставному аналізі особистостей, неповторних індивідуальностях, суттєвих рисах, якими визначаються їх дії, вчинки, закорінені у сферу людського буття.

Втілення еротичних і танатологічних мотивів на особистісному рівні головних героїв романів «Смерть у Києві», «Я, Богдан», «Тисячолітній Миколай», «Юлія, або Запрошення до самовбивства», антивоєнних повістей простежено у підрозділі 3.1. «Філософія життя і смерті в екзистенційному вимірі персонажів».

Сутність концепції особистості у творчості прозаїка полягає в тому, що «особистість починається з любові» (Роксолана, Євпраксія, Богдан, Юрій Долгорукий, Миколай Сміян, Роман Шульга). Правомірною є класифікація С. Крилової щодо проявів любові та їх зв'язку з одвічними вимірами особистісного буття: любов до себе, еротична любов, надеротична любов.

Позиція П. Загребельного щодо природи поняття «любов» ґрунтується на різних напрямах психоаналізу, зокрема на фройдівському, де поведінка людини детермінована сексуальністю та інстинктом життя. У художній концепції роману «Тисячолітній Миколай» митець наближається до розуміння любові у межах гуманістичного психоаналізу Е. Фромма. Можливо, така позиція виникла як реакція на часову опозицію «сучасність - майбутнє».

Намагаючись розкрити психологію головних героїв, автор вдається до вихідної позиції фройдівського психоаналізу, Едіпова комплексу (несвідомі сексуальні потяги дитини до своїх батьків). Звертаємо увагу на два аспекти застосування цього поняття: як психоаналітичний код для розуміння феномену статі і для пояснення феномену творчої особистості. Так, чоловіки у П. Загребельного завжди в коханій жінці бачать матір («Юлія, або Запрошення до самовбивства»), доньку («Я, Богдан»), сестру («Тисячолітній Миколай»).

Едіпів комплекс є джерелом вчинків майже усіх героїв прози П. Загребельного, зокрема князя Ярослава («Диво»), який прагнув бути володарем Києва, оскільки усі діти Володимира ненавиділи батька і любили неньку (ширше - Київську Русь), Юрія Долгорукого, витоками любові якого до Києва також стало почуття до власної матері. Едіповим комплексом, точніше «комплексом Електри», пояснюється кохання Мотрони до Богдана Хмельницького. Цей комплекс є причиною постійного потягу до Улі - Юлі («Юлія, або Запрошення до самовбивства»), який художньо реалізується у психоаналітичному дискурсі роману через роздуми Романа Шульги. Подвійне ім'я головної героїні також пояснюється саме цим. Теоретики психоаналізу стверджували, що людина завжди шукає свою матір, особливо, коли стосунки з нею загублено і втрачено назавжди.

Шляхом порівняння творів П. Загребельного, В. Шевчука та М. Старицького доведено, що Едіпова ситуація є типовою для героїв їх творчості. Вихідні принципи взаємостосунків між чоловіками і жінками, визначені юнгівською теорією архетипів - схожі в П. Загребельного і В. Шевчука. Відмінне - у визначенні жіночого ідеалу. У В. Шевчука - це жінка з невиразною зовнішністю, навіть негарна, проте з якоюсь магічною силою, у П. Загребельного - фізично приваблива.

Основне положення класичного психоаналізу про сублімацію сексуальної енергії втілюється у романах «Первоміст», «Смерть у Києві», «Диво», «Роксолана», «Євпраксія», «Я, Богдан» та ін.

Згідно з авторською концепцією, залежно від того, яка любов (любов-пристрасть, любов еротична, любов-цілісність, любов-творчість) переважала на певному етапі життя головного героя роману «Я, Богдан», визначалися його життєва філософія та поведінка у державних справах, воєнних діях. На підставі типологічного зіставлення роману П. Загребельного «Я, Богдан» із трилогією М. Старицького «Богдан Хмельницький» встановлено відмінність у моделюванні образів головних героїв. У М. Старицького характер Богдана-гетьмана меншою мірою залежить від переживання ним любові-пристрасті до Марильки, ніж у героя П. Загребельного. Осмислюючи філософію буття, П. Загребельний обирає діалектичне поєднання опозицій античності (земна любов, тілесність) і християнства (гріховність тілесності).

Любов-вічність є домінантною у концепції особистості роману «Тисячолітній Миколай». В основі твору лежить філософська система Г. Сковороди з її основними категоріями: серце (глибоке серце, нове серце), теорія сродної праці, теорія пізнання.

Вічність Миколая пояснюється обмеженістю земного перебування, яке не дає змоги кожному пройти шлях пізнання до кінця (за Г. Сковородою). Рух божественних сутностей невпинний і вічний. Саме ця ідея українського філософа лежить в основі авторської концепції роману.

У дослідженні зауважується цікава закономірність: почуття кохання чоловіки переживають до тих жінок, яких немає поруч (міфологічна паралель - міф про Трістана та Ізольду - «жінка-від-якої-ми-відокремлені» (Ружмон Дені де)). Юлію і Романа Шульгу («Юлія, або Запрошення до самовбивства») розділяють безмежні простори і смерть, так само, як Яра і його перше кохання Єлизавету («Брухт»). Смерть для Романа Шульги - це воля, безмежність і прекрасний хаос, де бере початок архетип Вічної Жіночності. П. Загребельний у своїй романістиці створив концепцію особистості через реалізацію кохання на відстані.

В антивоєнних повістях автор зміщує акценти у сприйнятті головними героями реальності, смерті. Тут «потік свідомості» персонажів, у якому взаємодіють життя і смерть, є одним із важливих публіцистичних прийомів і надає нарації філософічності та поліфонізму.

Аспекти філософії життя і смерті закладені екзистенціалістами А. Камю, Ж.-П. Сартром, знайшли своєрідне художнє втілення у романах П. Загребельного («Тисячолітній Миколай», «Юлія, або Запрошення до самовбивства», «Брухт»).

Встановлено, що боротьба і взаємодія антагоністичних начал Еросу і Танатосу лежить в основі вічних тем і сюжетів, зокрема, у «Юлії, або Запрошення до самовбивства» П. Загребельного та «Стражданні молодого Вертера» Й.-В. Гете, хоча особливості втілення їх різні, що зумовлено багатьма чинниками, зокрема культурно-історичними та позачасовими (менталітет).

Теоретичні межі вживання поняття «ґендер» та особливості авторського моделювання українських чоловічо-жіночих взаємостосунків висвітлені у підрозділі 3.2. «Українські ґендерні риси».

Етнопсихологічний дискурс у прозі П. Загребельного поєднав у собі ґендерний, адже представники українського етносу мають «українську чоловічу та жіночу ментальність» (Н. Зборовська), із психоаналітичним та феміністичним.

Важливим чинником визначення етнопсихологічної концепції особистості в прозі митця є питання естетичного ідеалу, джерелом якого вважаємо ідеї андрогінної цілісності - андрогінізму. Андрогінність є ґендерним ідеалом, що виражає взаємопроникнення та синтез рис маскулінності та фемінності в одній особі.

Дуже активні у свідомості автора та його героїв патріархальні погляди на ґендерні ролі чоловіків і жінок («Первоміст»), зокрема, на проблему ґендерної професійної реалізації у мистецтві («Диво»). Письменник в основу концепції жіночої особистості поклав почуття провини, яке головні героїні переживали з різних причин («Роксолана», «Євпраксія»). Новаторський підхід автора-чоловіка полягає у показі несправедливості традиційного патріархального ставлення до жінок («Я, Богдан», «Тисячолітній Миколай», «Юлія, або Запрошення до самовбивства»). Українська чоловіча ментальність представлена в образах автора (ліричних відступах, роздумах, дискурсивній манері оповіді) та головного героя (вчинках, мотивах, психології).

Провідний мотив жінки в чоловічому світі є спільним у повістях «Ангельська плоть», «Гола душа» та «Попіл снів». Модель сюжетного компонування однакова у повістях «Ангельська плоть» та «Попіл снів», де принципом об'єднання текстів є спосіб розгортання провідних мотивів - непізнаваність буття і людини, що поповнюються ще одним: всепоглинаючим бажанням пізнати всі таємниці Всесвіту, щоб контролювати і керувати людським розумом. Об'єднувальним чинником стає авторська думка, що «компонує» персоносферу текстів (образи Оксани Винокур - жінки-слідчого, її чоловіка та прокурора Повна є спільними для обох повістей), створену як цілісну систему, в ієрархії принципів якої співвідносяться автономні риси поетики окремого твору і генералізуючі властивості (мотив подорожі, втечі-погоні, просторові деталі), об'єднані розгортанням спільної теми - межі пізнання людського розуму.

Аналізуючи особливості українського ґендерного світу у романі «Юлія, або Запрошення до самовбивства», П. Загребельний порушує вічну тему любові та пов'язаних із нею життя і смерті. Через роздуми головного героя Романа Шульги прозаїк розкриває свою концепцію особливостей чоловічої і жіночої психології. Митець подає здебільшого життєписи героїв-чоловіків середніх літ через авторську розповідь, діалоги, монологи, характеристики інших персонажів або наділяє їх здатністю філософськи мислити в середньому та зрілому віці, коли вони позбуваються абсолютної ілюзорності й самовільно зрікаються будь-яких претензій на свою вищість і намагаються осмислити і переоцінити свої стосунки з жінками.

Людські долі у романі «Брухт» мають часові виміри епохи незалежності, що і є визначальним чинником при моделюванні авторської концепції світу в посттоталітарній Україні.

П. Загребельний формує новий тип жінки - української «бізнес-леді», показуючи трагізм радянської дійсності, інтерпретуючи її страшні наслідки, коли головною метою в житті стало не народження дитини, а набуття матеріальних цінностей, майна, що є еквівалентом влади. Сильні жінки й слабкі чоловіки - центральний конфлікт, пов'язаний з інверсією традиційних ґендерних ролей.

У підрозділі 3.3. «Синтез тілесної і духовної ідентичності особистості» проаналізовано еротичний дискурс прози П. Загребельного. Під еротизмом прози розуміємо поетизацію бажання. Сексуальність, еротизм у творах П. Загребельного - не тільки заклик до продовження роду, а й спонукання до звільнення від патріархальних стереотипів, забобонів. Так, митець пропонує свою художню версію інтимного життя Б. Хмельницького («Я, Богдан»), яка розпочинається з витіснених у несвідоме еротичних спогадів про дівчинку Ганну, згодом першу дружину головного героя. На думку прозаїка, кохання, як поєднання еросу (тіла) і любові (духовності), є смислом життя, що може подарувати безсмертя, вічність. В етнопсихологічному дискурсі роману «Я, Богдан» за допомогою авторського відступу передано особливості українського еротичного життя ХVІІ століття. Наскрізною деталлю є логічно наголошений білий колір: «білі стежки», «сніг», «білі лиця», як символ неземної влади, цноти і непорочності. Закцентовано на чистоті української жінки, на її невинності, а всю провину перекладено на чоловіків.

Абсурдність радянської дійсності, коли людське тіло було потрібне тільки для «індустріалізації і колективізації», письменник художньо реалізував через моделювання етнопсихологічної концепції особистості у романах «Тисячолітній Миколай» та «Юлія, або Запрошення до самовбивства». Філософські рефлексії автора про взаємини чоловіків і жінок є важливим характеристичним та композиційним елементом романів.

У зображенні жіночих образів романіст велику роль відводить портретній деталі, яка стає лейтмотивом. Так, у «Диві» - це пронизливо-прозорі очі Інгігерди, які свідчать про її повну байдужість до князя, «лукаві вуста» Таї Зикової. У Ягоди були «очі як суцільний гріх», Шуйця характеризувалася певним світінням тіла, що наближало її до святої, Ісса мала непримітну зовнішність, її автор наділив лише вигуком «Іс-са» (можливо, похідне від Ісус), який вона весь час повторювала, Ярослава - «сизі до сірості очі», «розхилені уста», ромейка, дружина Агапіта - «ноги непередаваного кольору».

Головні жіночі образи прози П. Загребельного характеризуються поєднанням непорочності й сексуальності («Диво», «Смерть у Києві», «Я, Богдан», «Роксолана», «Євпраксія», «Тисячолітній Миколай» та ін.).

Спроба митця виразити протест проти замовчування самої екзистенції буття, яке тривало вже надто довго за часів радянської дійсності, художньо реалізувалася у романах «Юлія, або Запрошення до самовбивства» та «Брухт» через різкі, часом грубі описи зовнішності.

Порівнюючи особливості втілення еротичного дискурсу П. Загребельним та В. Шевчуком установлено його спільні і відмінні риси. Прозаїки наголошують на подвійній природі жіночої психології. Проте, П. Загребельний неоднозначність жіночої логіки подає через її вчинки і роздуми, а В. Шевчук, здебільшого, через думки головних героїв-чоловіків, які розв'язують поставлене автором питання: «Що таке жінка? Яка її роль у цьому світі?».

Вирізняється у письменників і використання набутків психоаналізу, якщо в П. Загребельного - це, здебільшого, психоаналіз у різних його варіантах, то у В. Шевчука це юнгівська течія (зокрема, вчення про архетипи: Аніми, Анімусу, Персони).

У висновках узагальнено результати проведеного наукового дослідження. Підґрунтям для означення терміну «етнопсихологічна концепція особистості» у художній літературі стали праці В. Воронова, Л.Кіракосяна, З. Кирилюк, Л. Колобаєвої, В. Марка, соціально-психологічні дослідження М. Грушевського, М. Костомарова, О. Кульчицького, В. Липинського, В. Яніва, студії психологів А. Бароніна, Т. Стефаненко, А. Налчаджяна та ін. Основні складові цього феномену проаналізовані у романах «Диво», «Первоміст», «Смерть у Києві», «Євпраксія», «Роксолана», «Я, Богдан», «Тисячолітній Миколай», «Розгін», «Юлія, або Запрошення до самовбивства», «Брухт», повістях «Гола душа», «Ангельська плоть», «Попіл снів» та ін.

Відзначено, що П. Загребельний відтворює, насамперед, буття людини в українському світі, репрезентує українську чоловічу та жіночу ментальність. Важливою складовою етнопсихологічної концепції особистості є високий рівень розвитку національної самосвідомості позитивних героїв і низький - в антигероїв.

Для персонажів естетичний ідеал як дитинність є недосяжним у дорослому житті.

Провідний мотив прози митця - нівеляція особистісного, нищення традиційних людських цінностей, почуттів, через те що суспільне буття розгортається у тоталітарному світі. Люди одягають маски, забувши про своє єство, глибинне серце (за Г. Сковородою). Тому, окреслюючи український простір, автор намагається відродити духовні традиції українського народу, надолужити втрачене. Народна пісня, за П. Загребельним, - національний код українського народу. Письменник, реактуалізуючи численні народні звичаї, обряди, образи, опосередковано формує уявлення про етнопсихологічні риси українців.

Твори П. Загребельного останніх років неможливо розглядати поза контекстом фемінізму і ґендерних досліджень. Митець наголошує на несправедливому ставленні до жінки впродовж віків. Фемінізм П. Загребельного слід розглядати як модель поведінки, зумовлену світоглядом. Феміністичний контекст актуалізується в художньому контексті, коли героїня піддається насильству над власним тілом чужими, завойовницькими силами. Однією з особливостей втілення етнопсихологічного дискурсу є розуміння бездуховності, трагічності «українських чоловічо-жіночих взаємин».

П. Загребельний, свідомо обираючи портрет-деталь з-поміж інших засобів портретування, індивідуалізує її в кожному окремому випадку. Щоб найменшим зовнішнім нюансом відтворити психологічну сутність образу, необхідно було залучити адекватні, органічно неповторні риси. З цією метою романіст зазвичай використовує експресивно забарвлені епітети, порівняння й складні метафори, а також увесь спектр синонімічного ряду тієї чи іншої ознаки зовнішності.

Найяскравіші жіночі типи у прозі митця - жінка-вічність - Юлія («Юлія…»), Оксана («Тисячолітній Миколай») - збірний жіночий образ; жінка-мати - Роксолана («Роксолана»), Олька Юльченко («Юлія…»); жінка-політик («Євпраксія»); бізнес-жінка - Євдокія («Брухт») - нещаслива, самотня, багата; професійно реалізована жінка - головний образ журналістки Анастасії із «Розгону», який стає епізодичним у «Брухті»; жінка-кар'єристка - Клеопатра Січкар («Гола душа»), Алевтина (Аля) Фіалка («Попіл снів»), Юлія Никонівна Никонова («Юлія…»); жінка-злочинець - Аліна Будяк, Ангеліна Богораз («Ангельська плоть»); жінка-вдова Тетяна Сміяниха («Тисячолітній Миколай»), Реґіна («Юлія…»). Майже у всіх жіночих образах втілено архетип Аніми, який є джерелом активності для чоловіків.

Образи державних мужів письменник створює за допомогою паралельної сюжетної лінії, яка репрезентує їх, насамперед, як чоловіків (Богдан - «Я, Богдан», Ярослав, Володимир - «Диво»; Юрій Долгорукий, Іван Берладник - «Смерть у Києві» та ін.). Типи сучасних чоловіків, через які художньо реалізується етнопсихологічна концепція особистості, автор моделює, компонуючи в характері персонажа домінантні риси традиційних історичних типів українського народу (смердів, козаків, гайдамаків). Це - патріот-науковець Микола Сміян, чоловік «системи» - Марко Сміян, Сирота, яскраві типи тоталітарної доби - паталашки, ляпки, щириці («Тисячолітній Миколай»), «завойовник» - Роман Шульга («Юлія…»), «мужчини-штаноносці» - Нуль, Фень («Брухт»), «ґвалтівники» («Гола душа», «Юлія…») та ін.

Для прозаїка суспільне життя є абсурдним, він бачить різноманітні схеми, моделі поведінки, які повторюються через певний проміжок часу. Наскрізним є мотив ініціації жінки, допущення до чоловічого світу.

Проблеми «глибинної психології» стали одними із основних аспектів аналізу художніх творів. У дисертації простежено як художньо реалізовані П. Загребельним основні принципи і положення психоаналізу в різних його варіантах через етнопсихологічну концепцію особистості.

Етнопсихологічна концепція особистості є еволюціонуючою. Так, прозаїк художньо втілив один із перших одночасно етнічних і релігійних символів - Софію Київську («Диво»). Створив свою версію втілення архетипних уявлень, переживань, навичок та волі різних народів у витворі мистецтва та архітектури, який і сьогодні є важливим національним символом.

Втіленням власне українських ментальних особливостей поведінки є типові характери роману «Первоміст». П. Загребельний показав зародження певних рис української ментальності як наслідку панівної ієрархії в соціумі, міжособистісних та міжетнічних конфліктів, представив актуальні типи соціального характеру.

Етнічними символами географічних об'єктів є образи Дніпра та Києва («Первоміст», «Смерть у Києві»). У романах «Євпраксія» та «Роксолана» П. Загребельний підніс до рівня етнічного символу особистості двох жінок родом із України. Традиції та звичаї нашого народу, які передаються від покоління до покоління, та українська ментальність сприяли формуванню жінки-політика та жінки-султанші.

Спроба спростування ментальних ґендерних стереотипів українців за допомогою образу гетьмана та висвітлення історичних подій через суголосність власних почуттів думкам простих людей є специфікою етнопсихологічної концепції особистості у романі «Я, Богдан». Образ Богдана Хмельницького акумулює у собі прагнення й цінності українського народу.

Етнічним символом є життя і діяльність Г. Сковороди, Т. Шевченка, В. Сосюри та інших українських митців, чим зруйновано міфи тоталітарної доби («Тисячолітній Миколай»). Тут найповніше втілено авторське розуміння універсальних парадигм (онтологічних, антропологічних, культурно-історичних та екзистенційних) і ментальних спонукань українців. Етнопсихологічна концепція особистості реалізована в образі головного героя - Миколи Сміяна, що поєднав риси історичних типів українського народу (смердів, козаків, гайдамаків), які є визначальними для психології українців. Питання зображення П. Загребельним відродження української нації, національного буття («Я, Богдан», «Диво») і його поступового занепаду («Тисячолітній Миколай», «Юлія, або Запрошення до самовбивства»), аж до цілковитого зникнення («Брухт»), пов'язані як із соціальними обставинами, так і з позачасовими елементами (ментальність).

Творчість П. Загребельного - приклад плідного використання архетипного потенціалу міфології, функціонування етнонаціонального міфопоетичного універсуму в специфічному варіанті. Село, як «сакральне», протиставляється місту, як «профанному», виконує етнозахисну функцію, є осередком української духовності («Розгін», «Тисячолітній Миколай», «Брухт»).

Екзистенціально-філософські питання інтуїтивно-головні для письменника. Є підстави твердити, що у його творах використані мотиви екзистенціалізму та абсурду, і цей факт робить їх дотичними до літературних праць А. Камю і Ж.-П. Сартра та ін. П. Загребельний збагачує погляди екзистенціалістів сковородинівською філософією. Водночас це багатозначна інтелектуальна проза, основні ідеї якої набувають універсального, загальнолюдського виміру.

У центрі характеристики моделі світу П. Загребельного - образ шляху і мандрівника. Це сконденсована метафора внутрішніх шукань людиною своєї межі, своїх можливостей, згідно з екзистенціалізмом - своєї сутності, до якої прагне людина (Сивоок - «Диво», Дуліб та Іваниця - «Смерть у Києві», Маркерій - «Первоміст», Євпраксія - «Євпраксія», Роман Шульга - «Юлія, або Запрошення до самовбивства», Яр Совинський - «Брухт»).

Етнопсихологічна сутність особистості своєрідно реалізується через одну із центральних тем у творчості письменника - любов у фізичній і духовній іпостасях. Артикулюючи особливості еротичного життя українців протягом тривалого часу, П. Загребельний увиразнює дискурс сексуальності, що пронизує всі романи. Його герої ведуть постійні дискусійні розмови про кохання, зокрема про інтимну сферу ґендерних стосунків та їх узгодженість - неузгодженість із життєвими реаліями, стереотипами індивідуальної та суспільної психології українців. Але переживання людиною почуття любові у П. Загребельного пов'язані зі специфікою етнічної психології українців: любов'ю до Великої Матері, втіленої в образах землі, жінки-коханки, жінки-матері, батьківщини, України.

Основні положення дисертації викладено в таких публікаціях

1. Санакоєва Н. Почуття провини - рушійна сила життєвої філософії Роксолани і Євпраксії з однойменних романів П. Загребельного // Вісник Запорізького державного університету: Філологічні науки. - Запоріжжя: ЗДУ, 2002. - №2. - С. 105 - 108.

2. Санакоєва Н. «Жінка - найвище диво на землі…» (Концепція чоловічого і жіночого начал у романі П. Загребельного «Юлія, або Запрошення до самовбивства») // Вісник Запорізького державного університету: Філологічні науки. - Запоріжжя: ЗДУ, 2003. - №1. - С. 164 - 170.

3. Санакоєва Н., Кравченко В. «Світ без війни, секс без любові - символи новітніх часів…» (моделювання взаємостосунків жінки й чоловіка в прозі П. Загребельного останніх років ХХ століття) // Філологічні науки: Зб. наук. пр. - Суми: СумДПУ, 2003. - С. 98 - 106.

4. Санакоєва Н. Етнопсихологічна концепція особистості і засоби її поетикального вираження в романі П. Загребельного «Роксолана» // Вісник Запорізького державного університету: Філологічні науки. - Запоріжжя: ЗДУ, 2004. - №2. - С. 151 - 154.

5. Санакоєва Н. Втілення етнопсихологічної концепції особистості у романі П. Загребельного «Тисячолітній Миколай» // Південний архів. Філологічні науки: Зб. наук. пр. - Вип. ХХХІ. - Херсон: ХДУ, 2005. - С. 114 - 120.

Размещено на Allbest.ru