Размещено на http://www.allbest.ru/

Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка

кафедра світової літератури

КУРСОВА РОБОТА

зі світової літератури

на тему: "ХУДОЖНЯ СВОЄРІДНІСТЬ КОМЕДІЇ В.ШЕКСПІРА "БАГАТО ГАЛАСУ З НІЧОГО"

м. Полтава - 2012 рік

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. Місце комедії в творчому доробку В. Шекспіра

РОЗДІЛ ІІ. Жанрово-композиційні особливості комедії "Багато галасу з нічого"

РОЗДІЛ ІІІ. Засоби творення образів у комедії

РОЗДІЛ ІV. Особливості мови твору

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Творчість В.Шекспіра (1564-1616), видатного англійського драматурга, вже понад три століття привертає увагу критиків і мовознавців. Починаючи з XVIII століття, коли п'єси Шекспіра стають відомі за межами Англії, в різних країнах з'являються прихильники і критики його творчості. Серед них такі відомі митці як Віктор Гюго, Стендаль, Гете, О.Пушкін, І.Тургенєв, Дж.Байрон, Л.Толстой та інші.

Багато і плідно працювали над вивченням творчості Шекспіра і в ХХ столітті (М.Морозов "Шекспир" (1956) [2], "О Шекспире" (1959) [3], О.Анікст "Творчество Шекспира" (1963) [4].

Однак не дивлячись на сотні наукових статей,присвячених поету,не всі аспекти його творчості можна вважати розкритими повною мірою,адже як зазначив О.Анікст: "…для нас Шекспир не тот, каким он был для людей свого времени. Наш Шекспир - это Шекспир обогащенный творческой и критической мыслью многих поколений" [4, с. 600].

П'єса зареєстрована 4 серпня 1600 із приміткою, що вона вже неодноразово йшла на сцені, і видана in quarto того ж року.

Джерелом комедії була новела Маттео Банделло "Тімбрео і Фінісія" 1554 року. Ця новела увійшла до французької збірки "Трагічні історії" Бельфоре 1582 року. Історія, схожа на лінію Клавдіо-Геро, зустрічалася також у "Несамовитому Роланді" Лудовіко Аріосто, який вийшов англійською в 1591 році і "Королеві фей" Е. Спенсера 1590 року. Проте центральні для "Багато галасу даремно" образи Бенедикта і Беатріче в цих джерелах не зустрічаються.

Як і більшість комедій Шекспіра, "Багато галасу з нічого" дуже неоднорідна в жанровому плані. В ній змішалися мелодрама, висока комедія і народний фарс. Дві лінії закоханих, Клавдіо та Геро й Бенедикт та Беатріче практично незалежні одна від іншої. Перша з них створює основу фабулу п'єси, але дія обертається в основному між парою гострословів Бенедикта і Беатріче.

Комедія "Багато галасу з нічого" живе багатим сценічним життям. В Україні вона ставилася в 1938 році в Одеському театрі імені Жовтневої революції. В 1941 році комедія була поставлена в Київському драматичному театрі ім. Івана Франка з Наталею Ужвій у ролі Беатріче та Юрієм Шумським у ролі Бенедикта. Спектакль був відновлений після війни. В новому варіанті Бенедикта грав Віктор Добровольський.

Дана робота є актуальною, тому що сприйняття творчості Шекспіра з часом змінюється, з розвитком театрального мистецтва постають питання оновлення театральних постановок, удосконалення перекладів тощо.

Зокрема відома п'єса "Багато галасу з нічого" в українському перекладі (Ірина Степаненко) востаннє видана в 1984 році, а на сценах театру за роки незалежності поставлена лише раз ("Італійські канікули". Навчальний театр "На Моховій", режисер А.Зеланд, 2010).

Вирішення цих проблем неможливе без детального аналізу твору, визначення його художньої своєрідності.

Мета - дати загальну характеристику комедії "Багато галасу з нічого" В. Шекспіра.

Об'єктом дослідження є творчий доробок письменника, а саме його твір "Багато галасу з нічого".

Предмет дослідження - визначення художньої своєрідності комедії В.Шекспіра "Багато галасу з нічого".

Для дослідження даної мети необхідно розв'язати такі завдання:

· визначити місце комедії в творчому доробку В.Шекспіра;

· розглянути жанрово-композиційні особливості комедії "Багато галасу з нічого";

· проаналізувати засоби творення образів у комедії;

· дослідити особливості мови твору.

Практичне значення роботи: результати дослідження можуть використовуватись у курсі викладання зарубіжної літератури у середніх та вищих навчальних закладах, а також при розробці спецкурсів та спецсемінарів із зарубіжної літератури XVI- XVII століття.

Методи дослідження. У процесі написання курсової роботи було використано метод системного аналізу, конкретизації та порівняльно-історичний метод.

Структура курсової роботи. Наукова робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаної літератури, що налічує 9 позицій.

РОЗДІЛ I. Місце комедій в творчому доробку В. Шекспіра

Творчий доробок митця включає в себе 2 поеми,154 сонети та 37 драм.

Весь творчий шлях Шекспіра літературознавці,в тому числі О.Анікст [4], умовно поділяють на 4-ри періоди:

Перший період (1590-1594). Хроніки: "Генріх VI", ч.2 (1590); "Генріх VI", ч.3 (1591); "Генріх VI",ч.1(1592); "Ричард ІІІ"(1593).Комедії: "Комедія помилок" (1592); "Приборкання непокірної"(1593).Рання трагедія: "Тіт Андронік" (1954).

Другий період (1595-1600). Хроніки близькі до трагедії: "Річард ІІ" (1595); "Король Джон" (1596).Комедії: "Два веронці" (1594); "Марні зусилля кохання" (1594); "Сон літньої ночі" (1595); "Венеціанських купець"(1956); "Багато галасу з нічого" (1598); "Як вам це подобається" (1599); "Дванадцята ніч"(1600). Хроніки близькі до комедії: "Генріх VI", ч.1 (1597); "Генріх VI", ч.2 (1598); "Генріх V" (1958). Трагедія: "Ромео та Джульєта" (1595).

Третій період (1600-1608). Трагедії: "Юлій Цезар" (1599); "Гамлет" (1601); "Отелло" (1606); "Король Лір" (1605); "Макбет" (1606); "Антоній та Клеопатра" (1607); "Коріолан" (1607); "Тимон Афінський" (1608). Комедії: "Троя та Кресіда" (1602); "Кінець діло вінчає" (1603); "Міра за міру" (1604).

Четвертий період (1609-1613). Хроніка: "Генріх VIII". Трагікомедії: "Перикл" (1609); "Цимбелін" (1610); "Зимова казка" (1611); "Буря" (1612).

Деякі літературознавці,зокрема М.Морозов [2] ділять творчість Шекспіра на 3-ри періоди, об'єднуючи перший та другий в один (1590-1600).

Як бачимо,значне місце в творчому доробку Шекспіра займають комедії. Загалом він написав 13 комедій.

Шекспір починав свою творчість в період розквіту епохи Відродження,з його філософією гуманізму,а закінчив в період переходу до капіталізму,з його протиріччями буржуазного прогресу. Весь його творчій шлях відображає цей складний історичний процес - від оптимізму і піднесення до розчарувань та віри в краще майбутнє.

Комедії першого періоду показують, що Шекспір ще не зовсім пройнявся ідеями гуманізму. Адже як в "Комедії помилок" та і "Приборкання непокірливої" ще немає того рівенства між чоловіком і жінкою, як це буде більш зрілих комедіях.

О.Анікст [1] зазначає, що Шекспір в цей період ще й в деякій мірі копіює як митців античності ("Комедія помилок" по мотивам Плавта) так і італійську гуманістичну комедію ("Приборкання непокірливої"). Однак вже комедії першого періоду показують, як гостро Шекспір відчуває комічне, хоча ще несуть в собі деякий фарс.

Комедії другого періоду - романтичні комедії. Вони вже просякнуті ідеями гуманізму. Основна ідея цих комедій - людина частина природи, світ - для людини, життя повинно бути радісним, насиченим, повноцінним. Саме тому комедії цього періоду порівнюють з романтичною літературою, яка з'явиться значно пізніше: в основу сюжетів покладені незвичайні, авантюрні, фольклорні мотиви. Основна тема - кохання та дружба. Основні персонажі дещо ідеалізовані романтичні та ліричні герої та героїні. До романтичних комедій можна віднести "Два веронці", "Марні зусилля кохання", "Сон літньої ночі", "Венеціанський купець".

Після цих комедій Шекспір пише ще чотири, які вважаються його найвищим досягненням в цій області драматургії: "Багато галасу з нічого", "Як вам це подобається", "Дванадцята ніч". Характеризуючи ці поеми, слід погодитись з О. Анікстом, який писав: "Удивительное полнокровие, переливающаяся через край радость бытия, веселье и озорство… смех, то гомерический, то пронизанный тончашей иронией…" [1, с. 190].

Третій період творчості Шекспіра позначений заглибленням поета в аналіз трагічних суперечностей людини, які з усією силою проявились під кінець епохи Відродження. Тому навіть комедії написані в цей час ("Троїл і Криссіда", "Кінець діло вінчає", "Міра за міру") несуть на собі печать трагічного. Лише в комедія цього періоду, в комедія Шекспіру присутні елементи сатири та гротеску. Ці комедії називають проблемними, це останні комедії Шекспіра.

В сучасному розумінні комедія - одна із форм реалістичної драми, осново половником якої вважається Мольєр. По суті своїй реалістична комедія являється сатиричною, вона висміює, повчає.

Комедії Шекспіра належать до іншого типу комічного. О. Анікст [3] назвав їх умовно - романтичними. Автор заставляє нас сміятися, сміється сам, - але не висміює, не повчає. Його комедії неподібні до життя, все що відбувається важко собі уявити в реальності.

В них скільки завгодно не правдоподібних пригод, випадковостей, збігів. Та все ж не дивлячись на це в комедіях відчувається життєва правда, адже герої в нереальних умовах вирішують реальні життєві проблеми, правдиво показують свої почуття.

На жаль такий вид комедії чомусь не отримав подальшого розвитку. Реалістична комедія нового часу не веселить, а заставляє сміятись, її мета заставити нас замислитись над чимось серйозним. Комедії Шекспіра, навпаки, написані для того,щоб відволікати людей від повсякденного,в них сміх не засіб,а мета. Здебільшого з його комедій не можливо зробити ніяких моральних висновків окрім одного-здорова радість є обов'язковою умовою нормального морального життя.

РОЗДІЛ ІІ. Жанрово-композиційні особливості комедії "Багато галасу з нічого"

Сюжет комедії "Багато галасу з нічого" побудований на основі запозиченої Шекспіром фабули давньої поетичної легенди. Основа фабули - історія кохання Клавдіо і Геро - вперше зустрічається в новелі Банделло "Тимбрео і Фінісія" (1554). Шекспір міг ознайомитися з нею в "Трагічна історія" Бельсфоре (1582), або в "Королеві фей" Е.Спенсера (1590).Шекспір розміряв сюжет вдало приєднавши до основної сюжетної лінії паралельну - історія Бенедикта та Беатріче. Бенедикт, Беатріче та сторонні літературних прототипів не маюсь.

Сам по собі сюжет досить простий. Граф Леонато влаштовує у себе бенкет, на який кличе всіх знайомих. Беатріче, племінниця Леонато, весь час стверджує, що ніколи не вийде заміж, тому що не зустріне ніколи такого чоловіка, якого покохає. Вона багато чула про принца Бенедикті, і можна сказати, що ненавиділа його і весь час ображала. Бенедикт ставився до неї аналогічно і теж казав, що ніколи не одружиться.

Граф Клавдія в гостях у Леонато бачить його дочка Геро, негайно закохується в неї і вирішує одружитися на ній. Але Клавдія, не зважившись зізнатися їй у коханні, просить дона Педро, щоб той сам зізнався Геро в любові замість нього. Дон Педро погоджується і під час бенкету в масці каже Геро, видавши себе за Клавдія, що любить її. Пізніше дон Педро говорить з Леонато, і вони вирішують, що Геро і Клавдія повинні повінчатися. Всі готуються до весілля. Але дон Педро і Леонато думають, що також повинні одружитися і Беатріче з Бенедиктом, хоч вони і ненавидять один одного.

Для виконання задуманого вони придумують план. Увечері, коли Бенедикт ховався в альтанці, Леонато, дон Педро і Клавдія приходять туди, роблячи вигляд, що не помітили Бенедикта. Вони кажуть, що Беатріче любить Бенедикта і жити без нього не може. І якщо так продовжиться, то Беатріче може померти. Вони йдуть, а Бенедикт, повіривши цьому, закохується в Беатріче. Такий же розмова відбувається між Геро, Маргаритою і Урсулою, коли Беатріче ховається в альтанці. Вона також закохується в Бенедикта. Всі раді, що все вийшло.

Але є одна небезпека. Дон Хуан, брат дона Педро, хоче помститися братові за минуле, і взагалі він ніколи не любив брата. Оскільки Геро і Клавдія одружуються завдяки дону Педро, брат вирішує помститися за допомогою них. Його слуга, Борачіо, дає раду перешкодити весіллі і придумує план.

Коли наближена Геро, Маргарита, вийде на балкон у будинку Геро, Борачіо підніметься туди, і дон Хуан покличе Клавдія і дона Педро. Так і відбувається. Коли Клавдія і дон Педро розмовляють в саду, туди раптом приходить дон Хуан і оголошує, що Геро змінює Клавдія прямо перед весіллям. Вони вірять йому і бачать все. Борачіо піднімається на балкон, де стоїть Маргарита у сукні Геро. Правда, Маргарита не знає про змову. Дон Педро і Клавдія вірять в цей обман і вирішують на весіллі зганьбити і осоромити Геро. Змова дона Хуано вдався.

Однак, вночі Борачіо розповідає все ще одному слузі дона Хуана, Конраду. І тут із темряви виходять стражники Кизил і Булава, які всі чули. Стражники заарештовують Борачіо і Конрада. Настає день весілля. Всі збираються в церкві, де має відбутися вінчання Геро і Клавдія. Як тільки священик починає церемонію, Клавдія і дон Педро починають ганьбити Геро і звинувачувати її в зраді Клавдія. Леонато спершу звинувачує їх у брехні, але незабаром вірить їм. Від зухвалих слів Геро втрачає свідомість, а Клавдія, дон Педро і інші гості йдуть. Беатріче плаче через сестри. Леонато, сповнений гнівом, каже, що не витримає цієї ганьби. Бенедикт втішає його. Священик, отець Франциск, пропонує Леонато, щоб усі, хто знаходився в церкві, говорили, що Геро не винесла образи і померла, і тоді Клавдія простить її. Вони ховають Геро і навіть будують склеп. Але всі вже знають Кизил, Булава і стражники. Вони знають, що дон Хуан звів наклеп Геро, але на жаль, дон Хуан до ранку тікає.

Кизил приходить до Леонато і розповідає йому все, а Борачіо визнається в усьому. Тоді граф і принц каються, і Леонато прощає їх. Усі думають, що Геро померла. Але Леонато скликає всіх на вечерю, і перед чоловіками з'являються дами в масках. Геро знімає маску і каже, що не померла. Клавдія обіцяє одружується на ній. Бенедикт знаходить Беатріче і робить їй пропозицію. Беатріче погоджується. Всі починають танцювати, як раптом приходить гонець, повідомивши, що дон Хуан спійманий.

Жанровою особливістю п'єси "Багато голосу з нічого" є поєднання різних жанрів - мелодрами, комедії та фарсу. Така особливість є характерною для драматургії народного театру епохи Відродження.

З точки зору строгої критики твір "Багато галасу з нічого" не комедія, а п'єса своєрідного виду - вона зображує реальне життя з притаманними її добром і злом, радістю та печаллю. Однак Шекспір не ставить за мету показати реальне життя, а навпаки, намагається відволікати глядача від повсякденності, розважитись.

Класичний принцип єдності тону, єдності фабули, єдності місця, єдності часу, який відродився в європейській драматургії того часу, не припинився в англійському народному театрі. Не використовував ці принципи в своїй творчості і Шекспір, свої п'єси він писав керуючись не канонічними правилами, а вподобанням глядача. Так поєднання комічного та печального чи серйозного хоч і відповідає дійсності, в комедії "багато галасу з нічого" служить для інших цілей.

Шекспір використовує цей прийом щоб підкреслити контракти твору в порівнянні з повсякденним життям. Глядачі з захопленням спостерігають як на сцені вирують змінюючись та переплітаючись то дотепні поєднання Бенедикта і Беатріче, то плач невтішної з знеславленої Геро, то дурниці, що несе пихатий Кизил. Постійна зміна емоційного тону під час перегляду загострює сприйняття п'єси глядачем.

Та все ж в творі переважають веселі відтінки. Навіть нещастя героїв не робить їх похмурими та нещасливими. Майже непомітно, щоб вони страждали.

Життєві труднощі, навіть якщо вони виникають, вирішуються легко, без особливих зусиль.

Нещасна Геро знепритомнівши, зникає з наших очей, щоб свою печаль нести десь на самоті, Клавдіо після смерті Геро взагалі ніяк не показує свої страждання і майже зразу погоджується одружитись з уявною племінецею Леонато.

Однак сама специфіка комедії не передбачає глибини почуттів у героїв, адже як би горе Геро чи страждання Клавдіо були показані у всій своїй глибині, комедія перетворилася б в реалістичну драму. Звичайно Шекспір не ставав цього на меті, як не ставив на меті і зобразити реалістичне життя. Комедія "Багато галасу з нічого" це видовище.

Шекспір сам не давав визначення жанру творам. П'єсу визначили як комедію видавці, які вочевидь керувались спрощеним принципом : твір, що має веселе щасливе закінчення - комедія, що закінчується печально чи трагічно - трагедія.

Ще однією жанровою ознакою п'єси є її реалістично-романтичний характер. Поєднання вигадки та реальності в більшій чи меншій мірі взагалі характерне для комедій Шекспіра. Однак якщо перша комедія "Комедія помилок" неправдоподібна від початку до кінця, то більш пізня "Багато галасу з нічого" значно ближча до дійсності. Але і цю комедію не можна розглядати як побутову. Навіть повсякденні прояви життя Шекспір поетизує. Це відбувається на тому, що автор пише віршам, адже частина п'єси написана прозою. Поетичною являється вся концепція драматичної дії у Шекспіра. Це зумовлено світосприйняттям Шекспіра, який виховувався на поетичних творах давнини. Поетичне мислення взагалі характерне для народної свідомості того періоду.

Так мова персонажів індивідуальна, реальна і дуже різноманітна, але там де необхідно підкреслити значимість сцени, поетична і відрізняється більшою силою вираження. Навіть негативний герой Борачіо мова якого написана прозою коли захищає Маргариту говорить:

Борачіо

Нет, нет клянусь душою,

Она не знала целиразговора,

Ночестнойвсегдабыла и верной -

Я в этом за нас ручаюсь вам [9, с. 130].

Поетичність п'єси надає їй піднесеності, романтизму. Багато літературознавців в тому числі А. М. Анікст в книзі "Творчество Шекспіра" [1] порівнюють цю п'єсу з творами романтичної літератури, яка панувала в Европі значно пізніше - в кінці XVIII - початку XIX століття. Це порівняння не зовсім вірне. Не дивлячись на те, що як і в романтичних творах події т п'єси неправдоподібні, п'єси в цілому більш реалістична чим твори романтизму.

Як зазначив А. Анікст [1], художня структура п'єси має вади. Поєднання комедії, мелодрами та фарсу він вважає не зовсім вдалим. Головна сюжетна лінія - історія Геро і Клавдіо та змова Дона Хуана. Сама в цій лінії Шекспір мав наміри розкрити основну тему твору - випробування дружби і кохання.

Однак головна тема розкрита поверхнево якщо не брати до уваги Дона Хуана зовсім не цікава. Крім того, необхідна для розвитку сюжету історія Геро порушує комічний тон п'єси в цілому.

Щоб зрозуміти цей нюанс потрібно пригадати що драматургія часів Шекспіра мала свою специфіку, відмінну від сучасної драматургії . Сучасному глядачеві може здатись нелогічним і сам розвиток сюжету, і характер героїв, і їх поведінка. Саме тому багато режисерів в сучасних постановках скорочують сюжетну лінію з Геро та Клавдіо.

Однак глядачі театру часів Відродження такими питаннями не задавались. Окрім того що вони добре знали історію Геро та Леонато, вони були вихованні на традиціях народного театру, який мав інші принципи драматургії. Їх цікавило не як закінчиться п'єса, а як саме це буде відбуватись.

Хоч фабула центральний,вузловий елемент сюжету однак вона не являється дійсною основою п'єси. Більше уваги до себе привертає побічна сюжетна лінія, яка фактично незалежна від основної. Персонажами цієї комічної лінії є Бенедикт і Беатріче.

Цю сюжетну лінію Шекспір вводить не тільки для того, щоб розширити сюжет, а для порівняння. Комічна пара Бенедикт та Беатріче, од їх запереченням коханням, мала б відтіняти високі романтичні стосунки між головними героями Геро та Леонато. Однак другорядні по сюжету образи Беатріче і Бенедикта фактично набувають більшого значення, чим образи головних героїв. Крім того, комічні та дотепні поєдинки між Беатріче та Бенедиктом розгортаються на формі злодійства Дона Хуана. Цим Шекспір досягає того, що трагічний сюжет не сприймається надто серйозно, він відходить на задній план.

Для цих же цілей використана ще одна комічна лінія сюжету поліцейський пристав Кизил та його помічник Булава. В сценах з цими персонажами чітко прослідковують не елементи фарсу. Це по-перше підкреслює шляхетний гумор Бенедикта і Беатріче, а по-друге підсилює комічний характер п'єси в цілому.

Комедія "Багато галасу з нічого" побудована на сюжеті, який вже добре відомий глядачам. Це старовинна легенда, яка, як і більшість легенд, мала переважно оповідний характер. Шекспір також зберіг оповідний принцип п'єси, яка як зазначив М. Морозов [5] являє собою інсценоване оповідання. Та все ж автор не обмежився перетворенням оповідання в послідовні сцени. Різними засобами він намагається максимально драматизувати п'єсу. Принцип драматургії п'єси - боротьба, протиріччя і зіткнення в самі гострі моменти дії, що і робить п'єсу цікавою.

Для комедії "Багато галасу з нічого" є характерним поєднання зовнішнього драматизму та внутрішнього. Зовнішнього драматизму він досягає приєднавши до основної сюжетної лінії другорядні, що робить сюжет більш насичений подіями та персонажами. Таке стрімке розгортання подій роблять п'єсу цікавою, але лишає мало місця для того, щоб розкрити внутрішній світ героїв більш детально.

Однак Шекспір в цій комедії і не намагається розкрити конфлікт п'єси через внутрішній драматизм, як наприклад в трагедіях "Гамлет" чи "Отелло".Саме поєднання характеру героїв,поетична мова та драматична дія робить п'єсу органічною.

В сучасному вигляді "Багато галасу з нічого" ділиться на п'ять актів,однак такий поділ відбувся пізніше. Шекспір ділив фабулу на окремі сцени. В театрі того часу не було куліс , тому для глядача вихід на сцену артистів означав початок дії, коли артисти йшли зі сцени - кінець дії.

Кожна сцена в комедії - одна закінчена подія,яка проходить в певному місці і в певний час проміжок часу. Так перша сцена першого акту проходить біля будинку Леонато. В ній ми знайомимося з героями, Клавдіо закохується в Геро. Друга сцена кімната в будинку Леонато. Антоніо розказує Леонато, що Клавдіо покохав його дочку Геро та хоче освідчитись. Як бачимо, задача кожної сцени показати закінчену подію, яка готовить глядача до наступної.

В комедії чергуються сцени,які показують то одну,то другу групу персонажів, чиї відносини і створюють головний конфлікт. Тому третя сцена відбувається там же й де друга, але проходить в участю негативних героїв дона Хуана та Конрада. Переміна місця дії в першій і другій дії вказує,що між цими подіями пройшов певний проміжок часу.

Третя сцена проходить там же, де й друга, це у Шекспіра вказує на те,що події цих двох сцен проходять одночасно або майже одночасно. Однак Шекспір ніколи не лишає різні сюжетні лінії просто паралельними, він постійно зіштовхує їх,щоб підсилити драматичний ефект п'єси.

Як було вже зазначено, сюжетні лінії комедії різножанрові, тому Шекспір постійно створює контрасти. Комічну та легку першу сцену другого акту з участю Беатріче та Бенедикта змінює драматична та напружена друга. В ній дон Хуан та Морачо домовляються звести наклеп на Геро.

Третя сцена в саду Леонато має романтичний характер: Бенедикт повіривши,що Беатріче його кохає вирішив покохати її. Такий художній прийом, як зміна емоційного тону, допомагає Шекспіру загострити відчуття у глядача. Постійне напруження і спад емоцій ніби підводить глядача до кульмінації.

Кульмінація комедії приходить на першу сцену четвертого акту, коли в церкві Клавдіо відмовляється від Геро, це приблизна середина п'єси.

Комедія "Багато галасу з нічого" від початку до кінця має ретельно розроблені композиційну структуру, в якій дія грає вирішальну роль, тому що через неї розкриваються конфлікти.

РОЗДІЛ ІІІ. Засоби творення образів у комедії

Написана в період розквіту творчості Шекспіра, комедія "Багато галасу з нічого" по праву вважається однією з найкращих його комедій. Написана в період, коли філософія гуманізму вже склала ідейну основу його творчості, комедія просякнута ідеями гуманізму, в яких людина - центр всесвіту. Так і у Шекспіра: початок і кінець всьому у нього людина. Вона творить щастя і нещастя своє і оточуючих. Від неї залежить радість і страждання, кохання і ненависть. В комедії "Багато галасу з нічого" вся дія зав'язана на вчинках, бажаннях та почуттях герої. Саме тому характер персонажу, такий же інструмент в руках Шекспіра як композиція та мова.

Глядачі Шекспірівського театру виховані на театральних законах, які мали свою специфіку. Драматургія епохи Відродження несла багато елементів середньовічного театру - символізм, шаблонність, героїв, публічність, відсутність декорацій і т.п.

Дотримуючись існуючих театральних законів Шекспір за допомогою простих засобів доносить до глядача персонаж не просто як театральну фігуру, а як особистість.

Не важко помітити, що персонажі всіх комедій Шекспіра, діляться на декілька груп. Одну складають доброзичливі правителі, вся державна місія яких в тому, щоб дозволити чи заборонити шлюб закоханих. Другу - батьки, які проявляють себе лише в тому, як розпорядитись життям своїх дітей, третю складають героїні, які існують тільки для кохання, четверту - злодії, які мріють розлучити закоханих.

Шаблонні типажі - характерна особистість драматургії театру часів Відродження. Шекспір, який пише для глядача, звичайно використовує цю особливість. Однак його герої не просто театральні фігури, а живі реальні люди.

Шекспір - перший в світовій літературі приніс драму в художні принципи, яких до нього не існувало. Він перший творець мистецтва зображення людської особистості. Глибоке розуміння природи людини дало йому змогу зрозуміти, що саме відображає її сутність. Це характер. Саме майстерність в зображенні людських характерів і зробила п'єси Шекспіра всесвітньовідомими Характерною особливістю в зображенні образів в п'єсі Шекспіра є те, що він оживляє їх не за допомогою якихось психологічних прийомів, як було характерно для драми теперішнього часу.

Шекспір не досліджує психологію героїв, а як драматург розвиває перед глядачем видовище. Характер досягається автором і розкривається нам глядачам через драматизм, через зіткнення з іншими людьми, через перешкоди, що виникли внаслідок збігу обставин.

Так Клавдіо, доблесний, мужній воїн, романтичний герой, який палко покохав прекрасну Геро, по закону жанру мав би втілювати всі чесності. Однак на балу у Леонато, коли дон Педро мав освідчитись від його імені Геро, він повірив що той сам зацікавлений в Геро. Він не вірить дону Педро, він не вірить в дружбу, тому що сам не щирий. І по ходу п'єси глядач розуміє - перед ними не романтичний герой, а просто банальний, молодий чоловік. І коли на Геро зводять наклеп стає зрозуміло, Леонато їй не повірить. Він не повірив в вірну дружбу, не повірить і в кохання. Він вірить не дівчині, якій клявся в вічному кохані, а людині, яка всім відома нестерпним характером. Він пусто слів, слова його були нещирі, кохання - під стать йому нещире також. Його згода на шлюб з уявною кузиною Геро тільки підтверджує це враження.

На відміну від Клавдіо Бенедикт не повірив в наклеп. Він не вірить ні дону Хуану, ні дону Педро. Слова принців для нього важать менше, чим слова коханої Беатріче. Він має свою точку розу і його не переконає ніхто, навіть високоповажні особи. Він не побоїться визвати Леонато на поєдинок, шоб захистити ім'я нещасної Геро.

І комічний персонаж, який на протязі трьох актів сипав жартами, відкривається перед нами як цільна особистість, справжній чоловік. Визвавши Клавдіо на поєдинок, комічний персонаж робить дуже серйозний вчинок, а романтичний герой, Клавдіо, на цей виклик відповідає жартом:

"Бенедикт: Разрешите вам сказать словечко на ухо.

Клавдио: Не вызов ли, Боже упаси?

Бенедикт: Вы негодяй. Я не шучу. Я готов подтвердить это, где вам будет угодно, как вам будет угодно и когда вам будет угодно. Я требую удовлетворение, или я при всех назову вас трусом. Вы убили прелестную девушку, и смерть её дорого вам обойдёться, жду вашого ответа…

Клавдио: Да, я ему очень благодарен. Он пригляшает меня на телячою голову и каплуна. И, если мне удастся егоразрезать как следует, можете считать что мой нож никуда не голится…" [9, с.203]

Бенедикт та Клавдіо ніби міняються місцями. Головний герой не Клавдіо, а Бенедикт.

Як бачимо, перед нами зовсім не шаблонні театральні фігури, а живі люди. Герої та героїні в п'єсі проникнуті ідеальним стремлінням: ними керує кохання. Однак самі вони не ідеальні, а реальні, і правдивість свою вони проявляють в тому, що помиляються, розчаровуються, попадають в смішні ситуації, стають предметом жартів інших.

Звичайно, в комедії "Багато галасу з нічого", ми не знайдемо такої глибини характеру як в змалюванні трагічних героїв в "Гамлеті" чи "Отелло". Та цього й не потребує заглиблення в такі протиріччя людської особистості, які б розкривали перед нами всю складність характеру.

Однак це не означає, що комедія дає більш примітивне зображення життя, чим трагедія. Просто в комедії Шекспір не показує нам ці часом болісні протиріччя.

Чаруюча легкість комедії зникла б, появись в ній складні характери.Комедія перетворилася б в реальну драму. Характери героїв в дошекспірівскій драмі, здебільшого були виражені якоюсь одною рисою - доброта, вірність, тупість і т.п. Тому вони здавались якимись плоскими, несправжніми. Шекспір перший з драматургів помітив цю особливість. Глибоко розуміючи природу особистості, він знав, що людина - багатогранна. Вона одночасно і вірна, і добра, і дотепна, і смішна, і сумна.

Зображення різних граней характеру, дало змогу Шекспіру показати персонаж більш правдоподібно. На протязі п'єси ми бачили Геро різною. В першій сцені другого акту, на балу у Леонато вона грайлива, підтримує легкий флірт:

"Дон Педро: Не угодно ли пройтись с вашим поклонником, сеньора?

Геро: Если вы будете идти медленно, смотреть нежно и ничего не говорить, я готова пройтись с вами, - особенно чтобы уйти в сторону.

Дон Педро: Вместе со мной?

Геро: Может быть и так, если мне вздумается" [9, с. 162]

В четвертій сцені третього акту вона заклопотана, який колір краще підійде до весільної сукні:

"Маргарита: Право, мне кажется, что другой воротник будет лучше.

Геро: Оставь, дорогая, я надену этот.

Маргарита: Уверяю вас этот не так красив; ручають, что и кузина ваша так скажет.

Геро: Кузина моя - дурочка, и ты тоже. Не надену никакого другого" [9, с. 180].

В першій сцені четвертого акту, в церкві, коли її звинуватили в безчесті, обурена, вбита горем і недовірою, Геро говорить:

"Кто обвинил, тот знает, я не знаю.

И если с кем-нибудь была я ближе,

Чем допускает девичья стыдливость

Пускай Господь не простит мне грехов!

Отец мой, докажи, что я с мужчиной.

Вела беседу в неурочный час,

Что этой ночью тайно с ним встречалась

Гони меня, кляни, катай до смерти [9, с. 195].

Психологічна достовірність в зображенні характеру героїв Шекспіра просто вражає. Поведінка, вчинки героїв диктується їх характером, особистістю, а не просто збігом обставин. Так цілком зрозуміло, що в важкі хвилини слабка, безвольна, маленька Геро знепритомніла.

Було б не правдоподібно якби вона захищалась, звинувачувала, висміювала чи навіть розвернулась і пішла, як би зробила розбита Беатріче.

Всі риси характеру героїв згоджені між собою, вчинки героїв - логічне відображення їх сутності.

Ще однією особливістю в творенні образів є їх динамізм. Шекспір перший приніс в драму цей художній принцип. Він показує характери героїв в розвитку. Вони змінюються від сцени до сцени розкриваючи різні сторони багатогранної особистості. Тут мається на увазі не поступове розкриття образу, а зміна характеру особистості. Його герої виходять з п'єси іншими чим ввійшли в неї.

В ході розвитку подій, сутність характеру героя, його погляди на життя змінюються.

На початку п'єси, коли дон Педро говорить Бенедикту про кохання, він відповідає:

"От злости, от болезни или от голода, ваше высочество, но уж никак не от любви. Если я начну бледнеть от любви, вместо того чтобы краснеть от вина, - позволяю вам выколоть мне глаза пером плохого стихоплёта и повесить меня вместо вывески над входом в публичный дом в качестве слупого Купидона" [9, с. 156].

В кінці п'єси Бенедикт говорить Беатріче:

"Я хочу жить в твоём сердце, умереть у тебя на груди и быть погребенным на дне твоих глаз…" [9, с. 212].

Як бачимо в кінці п'єси Бенедикт вже зовсім не той, що був на початку. І справа тут не в тому, що закоханий чоловік говорить коханій, а в тому як змінився сам стиль мови, поведінка героя, його погляди.

Характерним для Шекспіра є те, що навіть другорядні герої по відношенню до основної сюжетної лінії герої, змальовані з певною мірою детально.

Всі злодії в Шекспіра носять типовий характер. Театральний злодій театру Шекспірського часу - прямий нащадок Сатани із містерій і пороку, мораліте середньовічного театру. Найбільша театральність Шекспірівських злодіїв проявляється, коли вони признаються в своїх дурних намірах.

Дон Хуан говорить про себе:

"…По моей натуре, мне приятнее терпеть общее презрение, чем притворством красть чью-нибудь любовь. Хоть и нельзя сказать, что я лестиво добродетелен, никто не станет отрицать, что я откровенный негодяй. Мне доверяют, надев намордник , и дают свободу, опутав ночи…Пока что дай мне бать самим собой и не старайся изменить меня" [9,с. 159].

Однак не дивлячись на очевидне,схожість,Дон Хуан - не середньовічний персонаж, який самим примітивним способом розказує про своє пороки. Він - втілення дилеми, яку намагався вирішити Шекспір. Людина зла по своїй натурі, від народження чи обділена життям, в гонитві за життійськими благами губить моральні принципи.

Типові риси характеру носять у Шекспіра і інші персонажі заднього плану - коміки, що грають дурників та простаків, в комедії "Багато галасу з нічого" це Кизил та Булава. В епоху Відродження театр перейняв комічні амплуа середньовічного сценічного мистецтва,ввівши в п'єси клоунів, які вели себе на сцені незалежно. Часто вони виходили із ролі і просто викриками смішили публіку.

На ранніх стадіях розвитку театру з такими імпровізаціями мирились. Однак Шекспір не лишив в своїх п'єсах клоунських імпровізацій . Всю роль такого жанру він узгоджував з задумом п'єси.

Кизил та Булава належать до образів в яких шаблонні методи клоунади набули степені високого мистецтва.

Образ поліцейського пристава Кизила став одним з найбільш яскравих і вдалих образів п'єси, наряду з образами Бенедикта та Беатріче.

РОЗДІЛ IV. Особливості мови твору

В комедії "Багато галасу з нічого" мова - основний елемент п'єси. Саме поєднання трьох основних складових мови, композиції та характеру героїв робить п'єсу Шекспіра органічною та цілісною.

Комедія написана частково прозою, частково віршами. Це типовий для Шекспіра герой. В місцях де п'єса набуває емоційного напруження ми здебільшого чуємо вірші. Віршами також говорять про кохання романтичні герої, вбити вбиті горем батьки. Навіть злодії в хвилини напруження виражаються поетично.

Поетична мова в п'єсі - не просто прийом для прикраси, поетичне вираження думки органічне для Шекспіра. Він поет не тому що в вуста героїв вкладає віршовані рядки, а тому, що таке в нього світосприйняття. Не здавалась пафосною та незрозумілою поетична мова п'єси і глядачам Шекспірівського театру, адже за основу англійського фольклору ставлять саме поетичні легенди.

В комедії Шекспір поезію і дію п'єси так, що його поезія стала драматичною, а драматургія поетичною.

Мова поезії Шекспіра стала драматичною в тому сенсі, що ритм мови підкорявся ритму дії, характеру емоції персонажів. В монолозі Леонато, коли рід час вінчання в церкві Геро звинуватили в обмані, відображені бурні емоції батька, він ніби задихається від горя, ритм його дихання, як і ритм вірша збитий:

"Как почему? Да разве все живое

Ей не кричит: "позор"? Ей не отвергнуть

Того,в чем обличил ее румянец.-

Не открывай глаза для жизни, Геро!

О, если бы я знал, что не умрешь ты,

Что дух твой может пережить позор,-

Тебя убил бы я своей рукой" [9, с. 201].

Особливо характерною рисою мови Шекспіра є її образність. Мова героїв переповнена образами. Вони різноманітні, але завжди виразні. Роль образів в п'єсі це важливий елемент драми.

За допомогою метафор Шекспір ніби намагається зробити мову кожного персонажу більш індивідуальною. Крім того, через образи відкрити характер героїв.

Адже в житті, в нашій повсякденній мові, ми частіше всього порівнюємо явище з тим, що кожному з нас зрозуміло, або що викликає певну асоціацію. Так метафори в мові Беатріче як і сама вона, гострі, дотепні, не пафосні, вони розкривають Беатріче, як щиру і добру натуру, не дивлячись а всі її слова.

В мові Клавдіо метафори та мова банальні та нудні:

Ты кажешься Дианою небесной

И чище не расцветшего цветка,

Но в страсти ты несдержанней

Венеры

И хуже чем пресытившийся зверь [9, с. 192]

І сам Леонато нещирий та банальний. Мова комедії - основний засіб в розкритті характеру героя. Однак і тут у Шекспіра є своє особливості.

В реалістичній драмі мова персонажів буде відповідати тому, як люди певного віку, соціального стану, культурного рівня говорять в житті. Багатство чи бідність мови визначається саме цим. У Шекспіра мова героїв не відображає ні соціальний стан, ні рівень культурного розвитку, ні матеріальне положення. В п'єсі всі персонажі вміють найвищою мірою виражати свої почуття і думки, поетично і красномовно описувати явища внутрішнього і зовнішнього світу. Їх характер більше розкривається через те що вони думають про життя, чим через те, як вони виражають своє відношення до нього.

Один із головних героїв Бенедикт говорить ясно і просто, його мова не прикрашена пишними зворотами, однак значимість його образу в п'єсі не викликає сумнівів.

Мова епізодичного персонажу в комедії "Багато галасу з нічого" простого гінця, який з'являється тільки в одній сцені на початку дії набагато багатша на порівняння метафори: коли Леонато запитує про Клавдіо той відповідає:

Гонец: Он вполне заслужил это, и дон Педро упомянув о нём, лишь воздал ему должное: синьор Клавдио превзошёл всё, что можно ожидать от него в его возрасте: он дрался как лев…

Леонато: В Мессине у него есть дядя, которого эти вести очень порадуют.

Гонец: Я уже вручил ему письма: он очень обрадовался им - до такой степени, что радость из стыдливости прибегла к наружным признакам горести [9, с. 151].

Відповідь Леонато не менш пишномовна:

"Сердечный избыток сердечности. Что может быть правдивее лица, омытого подобными слезами! Насколько лучше плакать от радости, чем радоваться слезам!" [9, с. 151]

шекспір комедія мова образ

Шекспір застосовує всі засоби художньої виразності, не пояснюючи, наскільки правдоподібно це виглядає. Однак в даному випадку пишномовність цього діалогу має дещо комічний характер. Шекспір, який захоплюється звучанням слова, красотою і виразністю мови, сміється з таких фраз як наприклад "сердечный избыток сердечности", "наружные признаки горести", які були в обігу серед франтів епохи Відродження.

В комедії мова не тільки засіб розкрити характеристику героїв, а і головний засіб впливу на глядача.

На сцені шекспірівського театру майже не було декорацій. І від глядача вимагалось уважно слухати актора, щоб уявити собі те, чого неможливо показати на сцені. Коли Бенедикт в третій сцені першого акту говорить щоб слуга приніс йому книгу в сад, зрозуміло, що ніякого саду немає, є майже гола сцена. Однак в свідомості глядача уява малювала їм сад і він можливо навіть виглядав реальніше, чим майстерна декорація.

За допомогою слова передає не тільки оточуючу обстановку, а й емоційну атмосферу сцени. Глядачі знали і розуміли всі умовні елементи драматичного мистецтва того часу. Тому коли герой в четвертій сцені третього акту говорить що йому важко на серці вони розуміють, що має щось статися, попри безпечність сцени, потрібно бути готовим до напруження.

Однією з основних задач мови в комедії "Багато галасу з нічого" є також розкриття головної ідеї твору - протиставлення видимого і явного. Він шукає суть життєвих явищ та характерів, і показує не те що здається, а те що є. Підказки цього, знаходимо і в поведінці героїв, і в їх мові. Слово Шекспіра - інструмент.

ВИСНОВКИ

Отже, художня своєрідність комедії В. Шекспіра "Багато галасу з нічого" зумовлена особливостями драматургії автора.

Кожна складова п'єси - композиція, персонажі, мова - використовує засоби, які характерні тільки для творчості Шекспіра.

Основний принцип цих засобів - спиратись не на зовнішню достовірність і правдоподібність, а розбудити наше внутрішнє відчуття, яке оживляє світ образів в нашій уяві. Саме ці засоби створюють ілюзію, ніби все відбувається на наших очах.

Однак якщо детально вдивляєшся в твори Шекспіра, то знаходиш в них щоразу іншу глибину світосприйняття . Тому твори Шекспіра і потребують постійного детального перегляду та аналізу, щоб зрозуміти всю своєрідність творчості гуманіста, поета, драматурга - Вільяма Шекспіра.

Мета, поставлена на початку роботи, була досягнута. В ході роботи нами були вирішені такі завдання: визначено місце комедії в творчому доробку В.Шекспіра; розглянуто жанрово-композиційні особливості комедії "Багато галасу з нічого"; проаналізувано засоби творення образів у комедії; досліджено особливості мови твору.

Як і більшість комедій Шекспіра, "Багато галасу з нічого" дуже неоднорідна в жанровому плані. В ній змішалися мелодрама, висока комедія і народний фарс. Дві лінії закоханих, Клавдіо та Геро й Бенедикт та Беатріче практично незалежні одна від іншої. Перша з них створює основу фабулу п'єси, але дія обертається в основному між парою гострословів Бенедикта і Беатріче.

У даній комедії є дві сюжетні лінії: комічна і любовна. Любовну лінію утворюють Бенедикт і Беатріче, Клавдія і Геро. Комічну лінію утворюють Маргарита, Урсула, Леоната, Клавдія і Дон Хуан.

Головними героями цієї п'єси є Дон Педро, Геро Леоната і Клавдія. Їхні стосунки розвиваються таким чином: вони хочуть одружити Беатріче і Бенедикта, і, змовившись, підлаштовують все так, щоб Беатріче і Бенедикт закохалися один в одного. Вони підлаштовують все так, що Беатріче чує розмову про те, який полум'яною любов'ю любив її Бенедикт, а Бенедикт чує розмови про те, як пише йому любовні листи Беатріче. Беатріче і Бенедикт спочатку при кожній своїй зустрічі не пропускають нагоди посміятися одне над одним і сказати ущипливо що-небудь щодо іншого. Під час здійснення плану Дону Педро Леоната і Клавдія, вони розуміють, що хоч і не показують виду, але люблять один одного. Головним героям п'єси протистоїть Дон Хуан і його помічник, Борачіо. Клавдія хоче одружитися з Геро, а брат Принца хоче цьому поміщати і помститися своєму братові. Він просить Борачіо і Маргариту влаштувати "побачення". Він хоче підставити Геро, і зробити так, щоб Клавдія на ній не одружився. Але, врешті-решт, змова розкрита, і всі винні, за винятком Дону Хуана, покарані.

Ідея цієї п'єси, або скоріше головна думка цієї п'єси полягає в тому, що було багато шуму через нічого. Ніхто нічого поганого не зробив, а через одну людину було стільки шуму.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аникст А. М. Творчество Шекспира / А. М. Аникст - М.: Художественная литература, 1963. - 613 с.

2. Беркнер С. С. Слово о драме Шекспира и язык эпохи / С. С. Беркнер // Проблемы семантического синтаксиса. Ставрополь, 1978(a). - С. 129-140.

3. Зубова Л. М. Клоуны и шуты в пьесах Шекспира / Зубова Л. М. // Шекспировский сборник. - М., 1967. - С. 187-194.

4. Комарова В. П. Шекспир и Библия / В. П. Комарова. - СПб.: Изд-во Санкт-Петербургского ун-та, 1998. - 268 с.

5. Морозов М. М. Избранное / М. М. Морозов - М.: Госиздат, 1978. - 669 с.

6. Морозов М. М. Шекспир 1564-1616 / М. М. Морозов. - М.: Малая гвардия, 1975. - 210 с.

7. Морозов М. М. Язык и стиль Шекспира / М. М. Морозов // Избранные статьи и переводы. - М., 1964. [Электронный ресурс]. - Режим доступа: littp://az.lib.ru/m/morozowmm/text0050.shtml

8. Протасова К. С. Шекспир и Шиллер / К. С. Протасова // Филологические науки, Вып. 4. - М.: Высшая школа, 1964. - С. 57-67.

9. Шекспир В. Комедии / В. Шекспир - М.: Художественная литература, 1978. - 364 с.

Размещено на Allbest.ru

...