Особливості християнської поезії в Західній Україні 20-40-х років ХХ століття: мотиви, жанри, поетика (Львівська група письменників "Логос")

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Львівський національний університет імені Івана Франка

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

10.01.01 - українська література

Особливості християнської поезії в Західній Україні 20-40-х років ХХ століття: мотиви, жанри, поетика (Львівська група письменників "Логос")

Гром'як Лілія Мирославівна

Львів - 2000

Дисертацією є рукопис. Праця виконана на кафедрі теорії літератури і порівняльного літературознавства Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, в.о. професора Куца Ольга Павлівна, Тернопільський державний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка, в.о. професора кафедри теорії літератури та порівняльного літературознавства.

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук, професор Андрусів Стефанія Миколаївна, Львівський національний університет імені Івана Франка, професор;

кандидат філологічних наук, доцент Хороб Степан Іванович, Прикарпатський державний університет ім. Василя Стефаника, завідувач кафедри української літератури.

Провідна установа: Дрогобицький державний педагогічний ніверситет імені Івана Франка, Міністерство освіти і науки України, м. Дрогобич, Львівська область.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради З.М. Терлак

Анотація

поезія творчість жанровий логос

Гром'як Л.М. Особливості християнської поезії в Західній Україні 20-40-х років ХХ століття: мотиви, жанри, поетика (львівська група письменників "Логос"). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.01.01 - українська література. - Львівський національний університет ім. І.Франка, Міністерство освіти і науки України, м. Львів, 1999 р.

У дисертації досліджується творчість львівської групи письменників-католиків "Логос" (1922-1939) і на її основі характеризуються особливості християнсько-католицької поезії в Західній Україні 20-40-х рр. ХХ ст.: мотиви, жанри, поетика. Аналізуються збірки Г. Лужницького (Маріяма), О. Моха (Петрійчука), С. Семчука і В. Мельника (Лімниченка), а також не опубліковані досі твори останнього. Критично осмислюється українська версія концепції "католицької літератури" на тлі європейських пошуків її специфіки, окреслюється роль і місце провідних діячів "Логосу" в історико-літературному процесі України.

Ключові слова: релігія, сакрум, християнство, конфесія, поезія, мотив, жанр, поетика.

Аннотация

Громяк Л.М. Особенности христианской поэзии в Западной Украине 20-40-х годов ХХ века: мотивы, жанры, поэтика (львовская группа писателей "Логос"). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.01 - украинская литература. - Львовский национальный университет им.И.Франко, Министерство образования и науки Украины, г. Львов, 1999 г.

В диссертации исследуется творчество львовской группы писателей-католиков "Логос" (1922-1939) и на его основе характеризуются особенности христианско-католической поэзии в Западной Украине 20-40-х годов ХХ века: мотивы, жанры, поэтика. Анализируются сборники Г. Лужницкого (Мериама), А. Моха (Петрийчука), С. Семчука и В.Мельника (Лимниченко), а также не опубликованные до сих пор произведения последнего. Критически осмыслена украинская версия концепции "католической литературы" в контексте европейских поисков ее своеобразия (французских, немецких и польских ученых). Истоки концепции восходят к философско-эстетической мысли Ф. Аквинского, Св. Августина, Ж. Маритена. Украинские теоретики "католической литературы" (Г. Костельник, К. Чехович, Я. Гординский, Т. Коструба, А. Мох (Лишкевич, Арамис, Петрийчук)), исходя из этимологии термина "католический - сущностный - вселенский", отрицали догматическую регламентацию художественного творчества, особое внимание обращали на эстетическую его сущность, на роль таланта и художественного мастерства писателей-католиков.

Практика писателей львовского "Логоса", как и история литературы католической ориентации в Западной Европе, показали безосновательность попыток ввести термин "католическая литература" в систему литературоведческих понятий. Своеобразие религиозно-христианской литературы, традиции которой не прерывались и при господстве воинствующего атеизма, обозначается теперь категорией сакрум, сакральность.

Изучение творчества писателей группы "Логос" дает возможность полнее представить культурную жизнь, особенности литературного процесса Украины межвоенного периода.

Ключевые слова: религия, сакрум, христианство, конфессия, поэзия, мотив, жанр, поэтика.

Annotation

Hromjak L.M. Peculiarities of Christian poetry in Western Ukraine of 20-40 years of 20th century: motives, genres, poetics (Lviv group of writers "Logos"). - Manuscript.

Dissertation for awarding candidate degree of philological sciences on speciality 10.01.01. - Ukrainian literature. Lviv National University named after I.Franko, Lviv, 1999.

In the dissertation the creativity of group of Lviv writers "Logos"(1922-1939) is investigated, and on that foundation the peculiarities of Christian-Catholic poetry (motifs, genres, poetics) in the Western Ukraine of 20-40's of 20th cent. are characterized. Published collections of H. Luzhnytsky (Marijam), O. Mokh (Petrijchuk), S. Semchuk and V. Mel'nyk (Limnychenko) and unpublished writing works of the last named are analyzed. Ukrainian version of the Catholic literature conception as critically comprehended on the background of European researches of its specifics; the role and the place of the main members of "Logos" are outlined in historical-literal process of Ukraine.

Key words: religion, sacrum, Christianity, denomination, poetry, motif, genre and poetics.

1. Загальна характеристика роботи

Вплив християнства на духовне життя України загальновизнаний. Він особливо відчутний у художній літературі, в якій виділяють упродовж століть такий потужний струмінь, як християнську літературу в двох її розгалуженнях: літературу для потреб Богослужби і світську літературу, пройняту християнською мораллю, християнським світовідчуттям (І. Франко та ін.). Цю другу течію творили як богослови за освітою і родом діяльності, так і люди світські. З поглибленням колізій між християнськими конфесіями (православними і католиками), особливо після Берестейської унії (1596), художня література по-своєму реагувала на ці процеси, що позначалося не тільки на мотивах, образності творів, а й на їх поетиці (Збірник праць Ювілейного Конгресу у 1000-ліття хрещення Руси-України). Тому цілком зрозуміло, що всі ці явища духовного життя завжди були предметом дослідження критиків та істориків літератури (Л. Білецький, О. Білецький, М. Возняк, М. Грушевський, М. Дашкевич, С. Єфремов, П. Житецький, М. Костомаров, П. Куліш, Б. Лепкий, М. Максимович, С. Маслов, О. Огоновський, М. Петров, І. Франко, Д. Чижевський та ін.). Проте за роки радянської влади, внаслідок здійснення політики "войовничого атеїзму", майже перервалася тяглість традиції, пов'язаної з творенням й осмисленням християнської літератури.

Зі зміною суспільно-політичної ситуації в Україні після 1991 року проблема належного поцінування духовного (передусім художнього) доробку церковних діячів, практикуючих священиків почала активно осмислюватися.

У поле зору дослідників за останні роки все частіше потрапляють християнсько-релігійні аспекти творчості українських письменників не тільки давнини (В. Крекотень, Б. Криса, О. Мишанич, Р. Радишевський та ін.), а й ХIХ-ХХ століть. Характерними з цього погляду є навчальний посібник В.Сулими "Біблія і українська література" (1998) та монографія І. Бетко "Біблійні сюжети і мотиви в українській поезії ХIХ-початку ХХ століття" (1999).

На жаль, у цих працях обминається "діалог" християнських літераторів, які належали до двох конфесій, не аналізується творчий доробок авторів, що свідомо плекали "католицьку літературу", пробували обґрунтувати необхідність такого поняття, визначити специфіку "католицької літератури" в Україні. Йдеться насамперед про львівську групу "Логос" (1922-1939).

Все це й зумовило актуальність розробки теми дисертації "Особливості християнської поезії в Західній Україні 20-40-х років ХХ століття: мотиви, жанри, поетика (львівська група письменників "Логос"). Обмеження названим регіоном пояснюється тим, що саме тут творилася, видавалася католицька література, виходили періодичні видання ("Поступ", "Дзвони"). Зосередження переважно на поетичному доробку провідних членів "Логосу" випливає з великого обсягу майже не вивченої, а то й зовсім не відомої їхньої спадщини.

Стан дослідження обраної теми. Творчість письменників групи "Логос" привернула увагу поточної літературної критики відразу після публікацій перших книжок. Вони рецензувалися передусім у "Поступі" - журналі, який видавали "логосівці".

Якщо критики з рядів однодумців були до членів "Логосу" толерантно-аналітичними, то ідейно-естетичні опоненти реагували, зрозуміло, на їх твори інакше. Так, В. Бобинський 1924 року в журналі "Нова культура" опублікував коротку рецензію-фейлетон, де за предмет оцінки взяв збірки О. Петрійчука (О. Моха) "Про це, що люблю я", С. Семчука "Метеори" і Меріяма (Г. Лужницького) "Вечірні смутки", які побачили світ того ж року. Відгук був блискавичний, але іронічно-нищівний Бобинський В. [Рец.] Орест Петрійчук. Про те, що люблю я. Еротики; Степан Семчук. Метеори. Поезії; Меріям. Вечірні смутки. Настрої / Бобинський В.П. Гість із ночі: Поезія. проза. публіцистика. Літер. критика. Переклади. - К.:Дніпро, 1990.- С. 461-462.. Більшою об'єктивністю вирізнялися статті М. Гнатишака Гнатишак М. Нова українська лірика в Галичині. На тлі західноєвропейської модерної поезії. - Львів, 1934.-31 с. і Є.Ю. Пеленського Пеленський Є.Ю. Сучасне західноукраїнське письменство. Огляд за 1930-1935 рр. - Львів: Літературна бібліотека, 1935.- 59 с..

Найґрунтовнішу працю про платформу і творчість діячів "Логосу" до 1941 року написав Т.Коструба, який розглянув історію становлення християнської літератури, засади виділення в окремий напрям "католицької літератури", на широкому світовому тлі охарактеризував творчий доробок кожного "логосівця" в українському історико-культурному контексті. Тут зустрічаються промовисті судження і високі оцінки, хоча також не абсолютизовані Коструба Т. Що таке "католицька література". Огляд української літератури в 1918-1938 рр.// Життя і Слово. Квартальник для релігії й культури. - Ватерфорд, 1948.- Ч. 1-2.- С. 55-68; 115-126, ч. 3-4.- С. 238-250..

Протягом наступних 50 років про діячів цього літературного об'єднання в УРСР навіть не згадували. Зате їхні твори виходили друком в Німеччині, США, Канаді, Бразилії. Про них писали українські дослідники в західній діаспорі: Я. Грицков'ян, В. Луців, В. Янів про В. Мельника; К. Андрусишин, Яр Славутич про С. Семчука; Я. Грицков'ян, Д. Донцов, Л. Рудницький про Г. Лужницького. Однак і вони не дали повної характеристики, системного аналізу творчості бодай чільних представників "Логосу". Найбільше зробив д-р Василь-Орест Луців (США), редагуючи і публікуючи книги поетичної (1977) і прозової (1983) спадщини В.Мельника. До кожної з них він додав свої короткі передмови. Професор Леонід Рудницький (США), спираючись на архів Г. Лужницького, надрукував дві праці про його драматургію та поезію в Записках НТШ (1992, 1995). Д-р Ярослав Грицков'ян (Польща) загальну характеристику творчості логосівців зробив у польському (1990) та українському (1995) варіантах статті. У вище названих публікаціях містяться принагідні міркування з приводу окремих творів або збірок.

Оглядовий характер мають і праці українських літературознавців, які після 1990 року зверталися до спадщини письменників-католиків, - О. Веретюк, М. Ільницького, Т. Салиги, С. Хороба. Нарешті об'єднання "Логос" та його членів згадано в "Історії української літератури ХХ століття. Книга перша" в контексті літературного життя 20-30 рр.

В Україні почали перевидаватися твори Г. Лужницького (драматургія, проза) і В. Мельника (поезія, есе, повість "Верховинець"). Опублікованих за кордоном книг логосівців у бібліотеках України немає.

Необхідність глибшого вивчення діяльності і творчості логосівців актуалізують розбіжності в поглядах на саме явище "католицької літератури", новий розвиток української літератури на засадах християнської моралі.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконувалося в межах комплексної теми "Історія та поетика еміграційної української літератури", яку розробляє група літературознавців Тернопільського державного педагогічного університету ім. В.Гнатюка. Тема і план-проспект дисертації схвалені на засіданні бюро науково-координаційної ради з проблеми "Класична спадщина та сучасна художня література" при Інституті літератури ім. Т.Шевченка НАН України 27 березня 1997 року.

Мета і завдання дослідження. Метою цієї дисертації є характеристика своєрідності християнської поезії в Західній Україні періоду 20-40 рр. ХХ ст. на матеріалі творчості членів львівської письменницької групи "Логос", визначення її місця і ролі в духовному житті українців. Для реалізації мети ставились такі завдання:

- виявити й описати першодруки найактивніших поетів групи "Логос";

- докладно вивчити мотиви, жанрову систему, поетику В. Мельника та С. Семчука у контексті "католицької літератури";

- відтворити і проінтерпретувати ідейно-естетичні засади програми львівських логосівців, співвіднести їх з принципами теоретиків "католицької літератури" в Європі 30-50-х рр. ХХ століття;

- підготувати до друку виявлені при цьому рукописи, передати їх на збереження до державних архівів.

Предметом дослідження є львівські журнали "Поступ", "Дзвони"; збірники "Життя і Слово", "Правда", які видавав О.Мох на еміґрації; поетичні збірки В. Мельника-Лімниченка, С. Семчука, О. Петрійчука (Моха), Г. Меріяма-Лужницького; літературно-критичні та теоретичні праці М. Гнатишака, Я. Гординського, П. Ісаїва, Т. Коструби, О. Моха (С. Лишкевича, Араміса), К. Чеховича.

Об'єктом осмислення буде український християнський творчий доробок міжвоєнного періоду в його міжконфесійних організаційних формах, діалогічних виявах та екуменічному прямуванні.

Теоретичною основою такого дослідження є осмислена з позицій об'єктивного історизму філософія персоналізму і неотомізму марітенівського варіанту, яка інспірувала естетичні рефлексії теоретиків "католицької літератури" і пошуки відповідних критеріїв у літературній критиці. З українських надбань беремо до уваги праці М. Гнатишака, Я. Гординського, Г. Костельника, Т. Коструби, О. Кульчицького, О. Моха, І. Назарка, С. Сабола (Зореслава), К. Чеховича, Д. Чижевського, В. Яніва. Із зарубіжних джерел - дослідження Мірче Еліаде "Сакрум і профанум", праці польських літературознавців С. Скварчинської, С. Савіцького, колективну двотомну монографію "Udzial tworczosci katolickiej w dzisiejszej literaturze swiata (Місце і роль католицької творчості в сучасній світовій літературі" (Краків, 1935).

Загальнофілософські засади персоналізму і неотомізму, осмислені з позицій об'єктивного історизму, опосередковуються в цій праці теорією інтертекстуальності, в поєднанні з якою виступають методологічною основою дослідження. При цьому провідним є принцип історизму, використовуються описовий, історико-генетичний, естетико-функціональний та типологічний методи дослідження.

Новизна дисертації полягає в тому, що в ній вперше в українському літературознавстві дається повний монографічний аналіз творчості католицьких письменників групи "Логос", відтворюється і піддається критичному осмисленню українська версія концепції "католицької літератури", вводяться в науковий обіг маловідомі для сучасників праці і твори українських авторів, прихильників цієї концепції, виявлено, враховано рукописи і неопубліковані поезії В. Мельника.

Практичне значення результатів дослідження зумовлюється тим, що вони заповнюють значну прогалину в історії української літератури, пов'язану з існуванням та недостатнім осмисленням літератури католицької орієнтації, можуть бути використані як в академічному літературознавстві, так і в шкільних курсах краєзнавства, літератури рідного краю (у Львівській, Тернопільській та Івано-Франківській областях), при читанні спецкурсів означеної тематики у вузах.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації висвітлювалися на звітно-наукових конференціях Тернопільського державного педагогічного університету в 1997-1999 роках, а також на міжреґіональній науковій конференції "Українська еліта: минуле, сучасне, майбутнє" (Тернопіль, 1996), міжнародних наукових конференціях: "Українська філологія: школи, постаті, проблеми" (Львів, 1998), "Українське культурне життя на землях II Речіпосполитої" (Варшава, 1999).

Дисертація обговорена на спільному засіданні кафедр теорії літератури та порівняльного літературознавства та історії української літератури Тернопільського державного педуніверситету ім. В. Гнатюка.

Публікації. У процесі праці над дисертацією упорядковано й опубліковано дві книги Василя Мельника-Лімниченка: "Віднайти себе в житті" (1997) з передмовою дисертантки, "Релігія і життя" (1999) з нашою післямовою, а також надруковано 6 статей у фахових виданнях ВАК України.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, 4-х розділів, висновків, списку використаних джерел (181 позиція). Повний обсяг дисертації 190 сторінок.

2. Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтована актуальність обраної теми, охарактеризований стан її наукової розробки, сформульовані мета, завдання дослідження; окреслені теоретико-методологічна база, новизна і практичне значення основних положень праці.

Перший розділ - "Історико-літературний контекст творчості та світоглядно-естетичні орієнтації письменників літературної групи "Логос" - складається з чотирьох параграфів, у яких викладені історичні передумови розвитку католицької літератури в Україні (1.1.), характеризується ідейно-естетична концепція журналу "Поступ", що його видавали члени "Логосу" (1.2.), досліджуються взаємини Католицької Акції (КА) і групи "Логос" (1.3.), докладно розкриваються філософсько-естетичні засади концепції християнсько-католицької літератури та критерії її оцінки (1.4.).

Активний розвиток української християнської літератури католицької орієнтації пов'язується із входженням Галичини і Закарпаття до складу Австрійської (Австро-Угорської) монархії, яка з кінця ХVIII-протягом ХIХ століття провела ряд політичних і культурно-освітніх реформ, котрі істотно вплинули на статус і роль Української греко-католицької церкви (УГКЦ) у суспільному житті.

Релігієзнавці, зокрема дослідники історії УГКЦ (К. Панас, І. Паславський, І. Сохацький, Ю.Федорів та ін.) довели, що ця церква в Західній Україні, скориставшись реформами, всупереч намірам польських ініціаторів унії (зробити з неї знаряддя полонізації українців) стала національною українською церквою, а передове духовенство взялося за пробудження національної свідомості своїх вірних. За таких умов важливу націєтвірну роль відіграла художня література і філологічна освіта рідною мовою. Без цієї підготовчої стадії був би неможливим черговий етап у духовному житті галичан після Першої світової війни, на якому нового розвитку набули богословська наука католицької орієнтації та українська католицька література.

Структуризація духовного життя в Західній Україні протягом 20-х-30-х рр. ХХ століття здійснювалася у формах політичних партій, громадських організацій, церковних інституцій, літературно-мистецьких об'єднань навколо відповідних пресових органів. У такій ситуації органічно склалося й об'єднання молодих літераторів "Логос", що згуртувалося з виникненням журналу "Поступ" (1921-1930).

Докладний аналіз змісту різножанрових публікацій цього журналу дав підставу дисертантові для висновку, що "Поступ" був доброю школою і своєрідною лабораторією провідних членів "Логосу" - Григора Лужницького, Василя Мельника, Олександра Моха, Степана Семчука та ін. Тут вони друкували власні поезії, літературно-критичні і публіцистичні статті. Тут рецензувалися їхні книги. На сторінках часопису вони могли прочитати ряд перекладних філософсько-естетичних, історико-літературних студій та оригінальних праць своїх старших наставників - викладачів гімназій, духовної семінарії. Серед філософсько-естетичних публікацій журналу виділялася стаття Я. Гординського "В чім лежить вартість католицької літератури". Релігійність, національна ідея, критика більшовизму - основні чинники, які визначали духовно-світоглядне обличчя "Поступу" протягом усього періоду його існування і творчість членів "Логосу".

В дисертації відзначається, що на світоглядні орієнтації, громадську активність, тематику творчості львівських логосівців (товариство "Логос" було й у Відні) певний вплив справила Католицька Акція (КА) - організація, ініційована Ватиканом як світське апостольство, що повинна була зміцнювати зв'язки католицької церкви з громадами, залучати мирян до ширення християнської моралі, зміцнення авторитету церкви. Про це свідчать подання для затвердження Статуту "Логосу" до Генерального інституту КА у Львові та зіставний аналіз завдань КА і громадської активності, творчої спадщини тих львівських логосівців, які після закінчення студій в Духовній семінарії (згодом Богословська Академія) працювали душпастирями поза Львовом (В. Мельник, С. Семчук, О. Лещук). Дисертант поділяє думку, що діяльність українських греко-католиків не була простою відповіддю на вказівки і приписи "зверху". Літературна молодь християнсько-католицької орієнтації резонувала з суспільно-культурним життям європейських народів, жила потребами рідного краю, всієї України, до своїх умов адаптувала досвід інших народів. Автура "Поступу", письменники львівського "Логосу" у ставленні до національно-політичних проблем, по суті, не виконували програмних настанов КА триматися осторонь політики. Творчість українських богословів-католиків суспільно заанґажована національною ідеєю і прагненням відновити українську незалежну державу. Така "суспільницька творчість" і позиція не привела їх і до колаборації під час Другої світової війни.

Виділення особливостей християнської поезії українських письменників католицької орієнтації, її адекватна інтерпретація неможливі без усвідомлення філософсько-естетичних засад, яких вони дотримувалися. У дисертації аналізуються літературно-критичні матеріали самих членів групи; їхні рецензії і статті зіставляються з їхніми ж художніми текстами, звертається увага на алюзії, ремінісценції, цитати з чужих праць (авторів українських і зарубіжних) і в четвертому параграфі першого розділу викладаються відповідні спостереження і висновки. Естетична концепція діячів УГКЦ у теоретичних засновках не є вузько конфесійною чи ортодоксально-догматичною, хоча її філософські основи сягають постулатів Св. Августина, Томи Аквінського і вбирають деякі ідеї філософів дохристиянської доби (Аристотеля передусім). Зокрема поняття "католицький" (вселенський) вони виводять зі сутнісного, істинного (гр. katholu).

Теоретики "католицької літератури" з об'єднання "Логосу" (О. Мох, Т. Коструба) не обмежували сфери мистецтва, не ставили якихось вимог до тематики художніх творів, але радили підходити до її осмислення з ідей персоналізму і неотомізму, посилаючись на працю Ж. Марітена "Мистецтво і мудрість". Відштовхуючись від учення І. Канта про естетичне вдоволення (насолоду) як мету художньої творчості, О. Мох, наприклад, конкретизував цю тезу твердженням, що ця мета остаточно осягається через прославлення Бога, однак не завжди "через ідеї мистецтва, а часто тільки через саме його естетичне діяння". З такої точки зору він, як і Т. Коструба, заперечував голий дидактизм, високо оцінював талант митця, художню майстерність, здатність переживати свій світогляд як світовідчуття. Останній, як і М. Гнатишак, обстоював єдність етичного, естетичного та ідейного, твердячи, що католицька література - органічно, а не проповідницьки моральна, що письменник-католик буде "правдивим реалістом лише тоді, коли не заплющить своїх очей на продовження земної дійсності, ще більш реальної, як дійсність цього світа".

У дисертації аналізуються виступи сестри Терези Лянде, яка популяризувала засади францисканізму (єдності людини з природою, злагоди з Богом, занурення в побут, поетичної простоти тощо), що пояснюють не тільки поетику християнської поезії, а й прояснюють критерії її адекватної оцінки.

На матеріалі екскурсу в ті періоди духовного розвитку людства, коли відбувалася християнізація культури, а християнство активно взаємодіяло з язичництвом, релігійна література зі світською, виділяється один зі змістових критеріїв оцінки релігійної поезії як власне поезії - "безпосередній вилив чуття перед божеством" (І. Франко).

Як показують матеріали Кафедри досліджень релігійної літератури (Zaklad Badan nad Literaturа Religijnа) Католицького університету в Любліні, зокрема праці С. Савіцького, Марії Ясінської-Войтковської, Я. Блонського, ключем до розуміння коду спілкування християн засобами художніх форм може бути діалектика сакрального і профанного. Вслід за М. Еліаде в поняття сакрального дослідники включають ту духовну вертикаль, яка для людини пов'язана з релігійним наставленням на надприроднє, святе. Християнське сакрум має осереддям відчуття Бога і місії Христа Спасителя, його Матері Богородиці, вічного протиборства добра і зла, що виявляється в опозиції святості і гріховності. В художній літературі, в текстах, де ці опозиції не виявляються на тематично-фабульному рівні, сакрум постає в їх спрямованості на Абсолютне, таємниче, в переживанні художнім суб'єктом цих трансцедентних сутностей, що наявні у художньому світі, вибудованому на різних засадах. Тому так важливо ідентифікувати художній світ літературного твору як релігійно-християнський, аналізуючи його поетику. М. Ясінська-Войтковська радить це робити одночасно у трьох відношеннях: 1) художній твір - особа автора, який цілеспрямовано передає своє світовідчуття, експресію; 2) твір - функції, які він виконував у момент публікацій в конкретній ситуації і пізніше; 3) твір - безпосереднє чи опосередковане висловлювання на тему якоїсь позатекстуальної реальності. При такому підході до інтерпретації тексту художньої літератури поєднуються біографічний, історико-порівняльний, культурно-історичний та структурно-функціональний методи його аналізу. В результаті встановлюються причини хибного сприйняття й оцінки твору, розрахованого автором на відповідну комунікацію з приводу християнських цінностей у конкретній суспільній ситуації.

Другий розділ "Творчість Василя Мельника-Лімниченка міжвоєнного періоду як явище християнсько-католицької літератури" складається з трьох параграфів. У першому на основі матеріалів і документів з родинного зібрання письменника і Тернопільського обласного державного архіву докладно відтворюється життєвий шлях і характеризуються віхи творчості міжвоєнного періоду (1920-1939 рр.) Василя Мельника, який тоді публікував художні твори під псевдонімом Василь Лімниченко (від річки Лімниця, що протікає попри с. Небилів, де народився Мельник). Докладність викладу інформації такого роду зумовлена не тільки тим, що досі немає повного життєпису цього письменника і просвітнього діяча, а й тим, що розшуканий і систематизований матеріал трактується як біобібліографічні параметри духовного світу активного учасника "Логосу". На життєвій канві формувався й у змінному історико-літературному контексті кристалізувався духовний досвід і поетичний світ О.В. Мельника-Лімниченка. Тому в наступних підрозділах, розлядаються теми й мотиви його чотирьох збірок (2.2), проблематика повісті й п'єси (2.3).

Тематика і пафос збірок "З війни" (1920) і "Хуртовина" (1921) - це картини і настрої, що переживалися людьми під час війни як страшна хуртовина. Мотиви смерті січових стрільців, страждань їх матерів, дружин, наречених, дітей супроводжувалися елегійно-драматичними настроями, які виливалися в пісні на "сумну нуту". Його вірші за традиційною композицією і ритмомелодикою не відходили далеко від народних взірців. Вони нагадували ранні поезії В. Бобинського. У збірці "Хуртовина" з'являється мотив, який стане провідним у художньому світі Лімниченка як автора з християнським світовідчуттям, - це уявний політ до зірок, у всесвіт, під час якого ліричний герой духовно молодіє, впевнюється у всемогутності Бога. У поезіях, що друкувалися в "Альманасі українських богословів" (1923), і в збірці "Клонюсь" (1926), порівняно з першими збірками зросла питома вага церковно-християнських тем, рефлексій з приводу християнського світовідчуття. Вони сповнені оптимістичного пафосу. Композиція окремих віршів і збірки в цілому спиралася на діалог ліричного героя з власною душею, часті звертання до якої зумовлювали деяку риторичність поетики цієї збірки. Четверту поетичну книжку В. Лімниченка "Дзвонять дзвони" (1933) Є.Ю. Пеленський критикував за вузькість тематики. Вбачаючи у збірці "неоромантичний лад", критик не знайшов у ній поступу Лімниченка-поета, бо розглядав її на тлі новітніх поетикальних здобутків Є. Маланюка, Б. Кравціва, Б.-І. Антонича. Її докладніший аналіз дає підставу для висновку дисертанта, що художній світ збірки "Дзвонять дзвони" не є ні монотематичним, ні одноманітним з ритміко-інтонаційного погляду. Поет діалектично розгортав тему переборення туги, зародження прагнення до дії-чину, розвінчував пасивність юрби, розробляв лейтмотив мандрівки-спогаду, польоту до зірок. Вони осмислювалися крізь призму християнської моралі. Постаттю, яка уособлює єдність земного й небесного, тілесного й духовного, є для автора образ Пречистої Діви.

Аналіз тематично-проблемної основи і поетики повісті "Верховинець" показує, що В. Мельник-Лімниченко виступив у ній як поет і теолог. Пов'язуючи фабулу повісті з життям Марійських Дружин, малюючи ідеальний образ Юрка Крем'яного, втілюючи в систему образів певні морально-релігійні ідеї, етичні засади, автор написав дидактичний твір за всіма приписами католицької естетики. Гострота сюжету повісті, її наративна структура, яскравий опис екзотики Бескидів, спортивної звитяги, аналіз перших проявів кохання - ці та інші елементи художнього світу твору приглушують його дидактизм, роблячи повість привабливою для юнацтва.

Такий же характер має п'єса "Убите щастя", яка задумувалася Мельником як "сучасна драма". Ілюструючи негативний вплив комуністичних ідей на сільську молодь, християнський автор скористався традиційним мотивом блудного сина і наверненого грішника, а також образом єврея-лихваря. За сюжетом п'єса статична, дійові особи не мають повнокровних характерів, вони є рупорами ідей чи носіями моральних позицій. Це - типова релігійна драма як різновид драми ідей. У ній, як в усіх релігійних п'єсах будь-якого жанру (містерія, шкільна драма, фактомонтаж), конфлікт вибудовується у формі протиставлення зразків поведінки, зіткнення ідейного протиборства.

З другого розділу дисертації аргументовано робиться висновок: епічний і драматичний твори В.Лімниченка є виявом християнських моральних засад Василя Мельника, які він проповідував своїм вірним і яких дотримувався як людина. Ці засади живили християнське світовідчуття ліричного героя в поезіях цього автора, реалізувалися у віршах через ліричне переживання, ліричні рефлексії з наративними (описово-оповідними) елементами. Вони ж у скристалізованій формі виражалися персонажами повісті і драми не стільки засобами епічності чи драматизму, а й засобами публіцистичної лірики у формах монологів, безпосередніх звертань до глядачів.

Третій розділ "Духовний світ і жанрова система Мельника-Лімниченка 40-х рр. ХХ століття" присвячений розглядові за жанрами його творчого доробку періоду Другої світової війни і повоєння. Система жанрів, до яких вдавався письменник-скиталець і політичний емігрант, що принагідно виконував різноманітні душпастирські обов'язки, простежена й осмислена крізь призму структури духовного світу автора. Структура духовного світу трактується за рівнями (світовідчуття, світосприймання, світогляд) і за динамікою та естетичною домінантою поетичного світу (драматизм, цілісність, оптимізм, філософічна зрівноваженість). Спостереження над семантично-жанровими особливостями творчості Мельника узагальнено акцентуються назвами чотирьох параграфів: "Лірика як модель духовного світу поета-скитальця" (3.1); "Балади і твори баладного типу: драматизм християнського світовідчуття" (3.2); "Поеми В. Мельника-Лімниченка: цілісність і оптимізм світосприймання" (3.3); "Есеї і публіцистичні статті В.Мельника: філософсько-світоглядне вивершення й оформлення духовного світу християнина-католика" (3.4).

Тексти ліричних творів В. Лімниченка фіксують різні грані поетового світовідчуття, яке відбивало зміни в його довкіллі і родинному житті. У структуру образного бачення лірика входять спогади про втрачене, моментальні враження від воєнних картин. Циклами з'являються короткі вірші-пастелі, вірші-медитації. Ліричний герой від смутку переходить до самоіронії самітника, що крізь вікно спостерігає за зворохобленим світом. Інколи описові елементи ліричних творів Мельника мають точну "топографічну прив'язку", нагадують дорожні нотатки, така поезія прозора і світла, співзвучна з поетикою францисканізму. Характерними і промовистими з цього погляду є поезії "Вихор", "І знову", "Ранок", "Квіти", "Моє життя", "Рахманний вечір", "Я йду", "Осінь", "Бабине літо".

Три балади Мельника - "Балада про Правду", "Балада про Білі листи", "Балада про Сонце в мості" - свідчать, що в свідомості автора жанр балади був освоєною формою художнього мислення, яке органічно відповідало драматизмові, що все частіше виникав у житті священика. Фабульність, діалоговість, незвичайність, символіка характерні їм при всій умовності ситуацій, покладених в основу цих балад. Виразну баладну структуру має і твір "Партизани", що відбиває реальні події.

Схильність В. Мельника-Лімниченка до циклізації лірики зрештою виявилася в ліричних поемах "Душе моя", "Весілля", "П'ятернею за зорею", "На шляхах бідолах" (остання досі не публікувалася). Вони стали підсумком індивідуального досвіду літератора і роздумів священика-проповідника над сенсом життя, відбили цілісність та оптимізм християнського світосприймання українця-еміґранта, який вірив в історичне післанництво українського народу. В.Мельник-Лімниченко зробив водночас вдалу спробу осмислити колективний досвід, історичний шлях своєї нації. Поема була для нього тим жанром, який відповідав світосприйманню, що спиралося на історичну ретроспекцію і містичне осяяння, внаслідок чого поеми об'єднали, звели в цілісність усі мотиви, апробовані в ліриці, баладах, проповідях, публіцистичних виступах.

Під час війни В.Мельник знову почав писати художньо-публіцистичні есеї. Перші спроби опанувати цим жанром він зробив ще у 20-х роках, перекладаючи притчі Й. Єрґензена і пишучи власні поезії в прозі. Його есеї, маючи всі прикмети поезії в прозі - образно-емоційну наснаженість, ритміко-інтонаційну напругу, - розгортали основні мотиви поезій автора, святого Письма, але переважно поставали на ґрунті достовірних життєвих ситуацій, конкретних вражень. Одначе все в них підпорядковувалося рецептивно-наративній стратегії, розрахованій на вражальний естетичний ефект катарсичного характеру (осудити гріх, навіяти потяг до покаяння, до самоочищення тощо). Есеї Василя Мельника за поетикою нагадують псалми, хоча тільки окремі з них є індивідуальними авторськими молитвами ("Ахіллева п'ята", "Поможи мені!..", "Радосте моя!.."). Більшість з них пронизана марійним лейтмотивом.

Дисертант вважає, що поетика есеїв Мельника-письменника збігається з риторикою Мельника-проповідника; ці твори були перехідною ланкою від його художньої творчості до власне публіцистики, яка домінувала в останні роки життя автора (книги "Українські хрестоносці", "Релігія і життя", "Післанництво українського народу" (1948-1949 рр.). Публіцистика ж була відповіддю душпастиря-письменника на запити часу, на злобу дня, відповідно до потреб молоді, яка не мала вищої освіти й опинилася в ситуації переоцінки всіх цінностей. Василь Мельник постійно виступав проти доктринального матеріалізму, відстоюючи ренесанс християнізму і дівінізацію життя. Міркування про "християнський волюнтаризм", що спирається на філософію персоналізму, проливають яскраве світло на розуміння творчого методу письменника, можуть сприйматися як філософський коментар до багатьох його віршів та есеїв. Публіцистичні праці В.Мельника стали вивершенням духовного світу проповідника, мислителя і митця саме на теоретично-світоглядному рівні: прояснивши світовідчуття і світосприймання автора художніх творів, його публіцистика систематизувала і текстуально зафіксувала систему переконань активного логосівця, творця християнської духовної культури.

У четвертому розділі "Спільне та відмінне в поетичних світах членів "Логосу" завершується розкриття теми дисертації в цілому, тому тут характеризується поезія Степана Семчука в світлі концепції християнсько-католицької літератури (4.1.), зіставляється інтимна лірика О. Моха (Петрійчука), Г. Лужницького (Меріяма) та В. Мельника (Лімниченка) (4.2.) і визначається місце поезій логосівців на тлі християнської традиції в українській літературі (4.3.).

Спадщина С. Семчука (11 поетичних збірок, книжка біблійних оповідань, три монографії з історії церкви, історико-літературні та етнографічні дослідження) лише частково входить в обсяг теми реферованої дисертації, тому дисертант аналізує тільки три збірки: "Метеори" (1924), "Воскресення. Пісні зриву" (1927), "Фанфари" (1931). Із їх аналізу зроблено висновок, що С. Семчук у перших своїх збірках проявився передусім як політичний мислитель, котрий намагався за умов іноземного поневолення рідних земель будь-якими засобами донести свої переконання до читачів. Як богослов, він обирав своєрідну мову, зрозумілу для побожних людей - біблійні мотиви, християнську символіку, однак, на відміну від В. Мельника-Лімниченка, рідше використовував фольклорні моделі, традиційні віршові метри. Його стихія - тонічна поезія, ораторські інтонації, що проймали образи, збудовані на віддалених асоціаціях або історичних ремінісценціях. Його тексти мають багаті інтертекстуальні виміри. Поезії С. Семчука заборонялися польською цензурою.

Своєрідність християнсько-католицької поезії виявляється виразно в інтимній ліриці, яка постійно стикається з колізією між тілесним і духовним у структурі особистості. Дисертант виходить з тези, що вже в "Пісні пісень" відпрацьовані основні художньо-виражальні засоби відтворення сили і чарів еросу - паралелізм станів природи і захоплено-закоханої людини, глибока і наскрізна метафоризація природи, символізація внутрішнього світу закоханих. Розглянута під цим кутом зору лірика логосівців дає підстави твердити, що випробувані світовою літературою парадигми любовної лірики виявляються і в творах українських католиків. Проте у рефлексіях і самооцінках їхнього побожного ліричного героя відбивається християнське розуміння гріха, яким вважаються навіть власні гордощі і кохання без взаємної відповіді (у Лужницького). Образотворення в Моха-Петрійчука часто ґрунтується на сонних візіях, на містичному осяянні з широким використанням біблійних мотивів і поетизмів. У поетичному світі Моха-Петрійчука наявні три структурні шари: конкретно-чуттєва образність з локальним колоритом; християнсько-церковна символіка й мораль; національно-патріотичні ідеологеми.

В.Мельник-Лімниченко, пишучи інтимні твори, які глибоко проникали в колізію еротизму, здебільшого їх не друкував ("Коханій дружині в день іменин", "Шлюбний перстень. Балада про дружину"). Він відповідно до християнської концепції подружжя як однієї зі Святих Тайн своє щастя, втіху, духовну розкіш сприймає і трактує як Божий дар.

Найглибшою світоглядною основою, творчою парадигмою, які формували тексти інтимної лірики логосівців, було християнське трактування колізії тіла і духу, гріховності еротичних потягів, архетип гріхопадіння людини під впливом пристрасті.

У висновках дисертації стисло подаються узагальнення філософсько-естетичних та ідейно-політичних засад членів львівської групи "Логос", яка характеризується як конкретно-історичне явище в українській культурі, один з ферментуючих чинників літературного життя в Західній Україні 20-40-х рр. ХХ століття.

Логосівці кожен по-своєму захищали та утверджували суспільну роль мистецтва, критикуючи футуризм і герметичний естетизм. Їх естетичну платформу розробляли й обґрунтовували Я.Гординський, Т.Коструба, О. Мох-Лишкевич. Основні засади естетики логосівців збігалися з концепцією художньої творчості М. Гнатишака.

Ідеологічні погляди письменників цього об'єднання формувалися під впливом української національної ідеї. Будучи активними діячами Католицької Акції, вони не дотримувалися її статутних вимог, особливо в тій частині, яка стосувалася політики. Логосівці були українськими патріотами, виступали як у статтях, так і в художніх творах проти окупаційних режимів Польщі і СРСР (найгостріше С. Семчук).

Щодо поезії логосівців та її особливостей, то з аналізу текстів випливають такі висновки, що стосуються природи лірики і культури віршування.

У поезіях Г. Лужницького, О. Моха, В. Мельника і С. Семчука відбилося християнське світовідчуття і світосприймання, яке виражалося образними засобами, відпрацьованими ще в Біблії, і оформлялося дуже часто з допомогою теологічних понять. Разом з тим у їх ранніх поетичних текстах спостерігається відлуння (ритміка, строфіка, алюзії, ремінісценції) поетики І. Франка, П. Тичини, М. Рильського, М. Бажана. Інтертекстуальне поле їх віршів розширювалося також за рахунок епіграфів, які бралися з української народної творчості, класичної рідної і світової літератури від Т. Шевченка до І. Багряного, О. Ольжича, М. Вінграновського (в С. Семчука), від П. Верлена до Р. Тагора (в Моха-Петрійчука).

Автори, поезії яких тут досліджувалися, крім Семчука, виступали під псевдонімами. Їх ліричні герої частково відбивали світовідчуття фізичних авторів, але в текстах реалізувалися як умовні ліричні суб'єкти Меріям (Лужницький), Петрійчук (Мох), Лімниченко (Мельник). Тому ліричне Я у тексті не ідентичне з біографічним Я і, як наслідок, у тих випадках, коли вони зливалися в інтимних ліричних ситуаціях, тексти залишалися в рукописах, до друку не віддавалися.

В ліриці логосівців відбилися теми війни, соціально-національних стосунків, мотиви кохання, смерті, туги, страждання і т.п., але, на відміну від світських авторів, логосівці їх осмислювали крізь основні парадигми християнської моралі - гріхопадіння первісних людей, першородного гріха; сповіді і покаяння; прощення і всепрощення; колізії тілесного і духовного; всеприсутності Бога і всевладності Господнього Провидіння. Це й зумовлює базову особливість християнської поезії на змістовому рівні. У сфері форми особливості виявляються в характері і типології асоціацій, інтертекстуальних вкраплень. Однак з цієї точки зору важко знайти принципову відмінність між поняттями "християнсько-католицької" і "християнсько-православної" літератури як мистецтва слова. Тут вирішальну роль відіграє талант автора.

Поезія логосівців відзначається різнорідністю і розмаїттям жанрів, строфіки, метрики і ритміки. Г. Лужницький і В. Мельник тяжіли до традиційних структур, зокрема неокласицизму, О. Петрійчук і С. Семчук - до експериментів Г. Чупринки і П. Тичини. В поетичних текстах усіх вагому роль відіграють елементи символізму та імпресіонізму. Загалом віршова техніка поетів "Логосу", за небагатьма винятками, не є досконалою і філігранною, як і образний лад їх поезії не вирізняється самобутністю кожного автора. Тому поява в західноукраїнському літературному житті майстерних поезій Б.-І. Антонича, С. Гординського, О. Ольжича, як це помітив свого часу Є.Ю. Пеленський, затьмарила ці твори, відсунула їх на другий або й на третій план літературного процесу.

У періоди великих суспільних зрушень кожен з них знову звертався до лірики чи поезії в прозі і залишав твори, що мають певну художню вартість. Все це дало нам підставу говорити про спільне чи відмінне (типологію та гетерогенність) поетичних світів чільних представників львівського "Логосу".

У сучасній українській поезії знову зростає питома вага християнських мотивів. Твори Василя Стуса, Ігоря Калинця, Степана Сапеляка, Ірини Калинець, як і "Покаянні псалми" Дмитра Павличка, свідчать про те, що традиції християнської поезії не перервалися; її перспективи будуть визначатися духовним вдосконаленням вільної особистості і утвердженням екуменізму в християнській церкві України.

Основні публікації

1. В. Мельник-Лімниченко про духовну еліту України // Українська еліта: минуле, сучасне, майбутнє. Матеріали міжрегіональної наукової конференції 12-13 грудня 1996 року. - Тернопіль, 1996.- С. 77-81.

2. Концепція християнсько-католицької літератури і проза Василя Мельника-Лімниченка // Наукові записки ТДПУ. Серія: Літературознавство. Вип.1.- Тернопіль, 1998.- С. 33-43.

3. Про історично-культурні виміри творчості письменників об'єднання "Логос" // Наукові записки ТДПУ. Серія: Літературознавство. Вип. 2.- Тернопіль, 1998.- С. 48-54.

4. Повість В. Мельника-Лімниченка "Верховинець" у контексті християнської літератури // Наукові записки ТДПУ. Серія: Літературознавство. Вип. III. - Тернопіль, 1998.- С. 91-97.

5. Ідейно-естетична концепція журналу "Поступ" // Наукові записки ТДПУ. Серія: Літературознавство. Вип. IV.- Тернопіль, 1999.- С. 130-135.

6. Поезія С. Семчука в світлі концепції християнсько-католицької літератури // Наукові записки ТДПУ. Серія: Літературознавство. Вип. V.- Тернопіль, 1999.- С. 115-129.

7. о. Василь Мельник-Лімниченко - поет, проповідник, громадський діяч // Мельник-Лімниченко В. Віднайти себе в житті. - Тернопіль: Поліграфіст, 1997.- С. 3-17.

8. Отець Василь Мельник - письменник Василь Лімниченко // Мельник-Лімниченко В. Релігія і життя. - Тернопіль: Збруч, 1999.- С. 783-828.

9. Отець Василь Мельник - письменник Василь Лімниченко // Вільне життя. Незалежна громадсько-політична газета Тернопілля. - 1999. - 4 вересня, 7 вересня.

10. Творчість В.Мельника періоду Другої світової війни // Свобода. Газета Тернопільської обласної ради і обласної державної адміністрації. - 1999. - 30 листопада.

Размещено на Allbest.ru