Огляд творчості Тараса Шевченка

Размещено на http://allbest.ru

Геніальний поет і художник-реаліст Тарас Григорович Шевченко належить до найвидатніших діячів світової культури. Він дорогий не тільки українському народу, а й усім народам Радянського Союзу і народам зарубіжних країн як автор творів, сповнених безмежної любові до пригноблених і священного гніву до поневолювачів, сповнених непорушної віри у творчі сили народу, у перемогу правди, у торжество людського щастя.

Міжнародне святкування 150-річчя з дня народження Тараса Шевченка у 1964 році ще раз стверджує всесвітнє значення його генія. Шевченко -- по-справжньому великий народний і разом з тим національний художник.

Неминуща цінність його художньої спадщини передусім у тому, що в ній виражені інтереси українського народу тієї епохи, коли жив і творив великий Кобзар.

В ідеях і тематиці творів Шевченка-художника відбилися настрої пригноблених і закріпачених мас не тільки України, а також думи і сподівання трудового народу різних національностей. Тарас Шевченко виріс, сформувався і окріпнув як художник на грунті передових ідей російської художньої культури.

Одночасно з Федотовим він стверджував критичний реалізм як новий, передовий напрямок у російському образотворчому мистецтві того часу. У кращих своїх творах останніх років, особливо в серії «Притча про блудного сина», цій гнівній сатирі на самодержавство, Шевченко виступав як попередник художників-передвижників. Уже з перших років свого учнівства «у кімнатного живописця» Василя Ширяєва, відвідуючи водночас рисувальні класи «Товариства заохочення художників», кріпосний юнак Шевченко звертався до тем з історії своєї батьківщини. Він прагнув передати у своїх композиціях найпотаємніші думки і мрії українського народу, правдиво показати його життя і побут, відтворити образи його героїчного минулого. У листі до редактора журналу «Народне читання» Шевченко писав: «Історія мого життя становить частину історії моєї батьківщини».

Ці слова є ключем до розуміння творчої діяльності Шевченка--художника і поета. У 1837 і 1843 роках він створює композицію «Смерть Богдана Хмельницького», у 1844 -- офорт «Дари в Чигирині 1649 року», які говорять про великий інтерес молодого художника до героїчного минулого українського народу, до образу Богдана Хмельницького, під керівництвом якого український народ здійснив свою споконвічну мрію про возз'єднання з братнім російським народом.

В автопортреті 1840--1841 років Шевченко зображений сповненим юної енергії, романтичного піднесення, сміливості, рішучості. Таким був поет, коли вийшов у світ його «Кобзар». За своїми художніми якостями цей автопортрет набагато випереджає тодішній український портретний живопис і наближається до майстерності Карла Брюллова.

Різноманітна тематика творів Шевченка із сучасного йому життя України. У ній виділяється акварельна композиція 1841 року «Циганка-ворожка», відзначена Радою Академії художеств срібною медаллю.

Це були вже підступи до найбільшого полотна художника -- «Катерина», в якому гостра соціально-викривальна тема прозвучала на весь голос. В основу цієї картини покладено сюжет його однойменної поеми.

Але було б невірно вважати, що це ілюстрація до поеми. «Катерина» так само, як і інші твори, виконані Шевченком на теми власних поем, значно збагачує його поетичне слово. Сюжет «Катерини» актуальний для свого часу. В ньому Шевченко розкрив трагічну долю української дівчини-кріпачки, яку спокусив, кинув і занапастив офіцер-поміщик.

У художньому виконанні картини, в її композиційному і кольоровому вирішенні немало умовного, що пояснюється впливом академічної школи. Однак за своїм ідейним напрямком ця картина є важливою віхою в історії українського мистецтва, новим словом у становленні принципів народності і критичного реалізму. Навесні 1843 року, після 14-річної розлуки, Шевченко відвідав Україну. Серед творів живопису, написаних у цей період, є цілий ряд портретів, зокрема: Маєвської, Олександра Лук'яновича, Іллі Лизогуба, Горленко, Єлизавети Кейкуатової та ін. У цих портретах, особливо жіночих, неважко помітити вплив Брюллова. Він відчутний не лише в манері живописного виконання, а й у самому підході до розкриття образів, коли традиційна ідеалізація поєднується з прагненням передати характер людини.

Тут, на Україні, під впливом баченого і пережитого у Шевченка виник задум періодичного художнього видання -- «Живописной Украины», і після приїзду до Петербурга він з ентузіазмом взявся за його здійснення. Естампи, виконані в техніці офорта, повинні були виходити окремими випусками з пояснювальним текстом.

Все видання було поділено автором на три частини: до першої входили пейзажі України, що визначалися своєю красою чи історичним значенням, до другої -- сучасний йому побут, до третьої -- історичне минуле українського народу.

Шевченко перший з українських художників поставив перед собою завдання великого патріотичного значення, а саме -- познайомити передових людей Росії з життям і побутом українського народу, з його минулим, з чарівною красою української природи.

Та не вдалось йому повністю здійснити свій задум: арешт і заслання перервали роботу. У 1844 році вийшов тільки перший і єдиний випуск «Живописной Украины», що складався з шести офортів. В одному з них -- «Дари в Чигрині 1649 року» -- Шевченко показав події, які передували возз'єднанню України з Росією. На офорті бачимо трьох послів -- російського, турецького і польського -- з дарами гетьману Богданові Хмельницькому. Досить поглянути на розгублену фігуру турка, на похмурого, що забився в куток, польського посла, щоб зрозуміти всю безнадійність їх дипломатичної місії. І навпаки, спокій російського боярина, сповнена гідності постать свідчать про його впевненість у тому, яким буде рішення Ради війська Запорізького.

Саме гострою психологічною характеристикою персонажів Шевченко і показує, що воля українського народу возз'єднатися з російським народом була взаємно бажаною і що саме Богдан Хмельницький був виразником цієї волі. В офорті «Дари в Чигирині 1649 року» історія України розкривається з реалістичних і демократичних позицій. Саме тому він і вважається першим історичним твором в українському образотворчому мистецтві. Багато сюжетів з життя страждаючого народу жило у творчій уяві автора «Живописной Украины».

Він замальовував найближче, найрідніше його серцю. «Хата батьків Т. Г. Шевченка в с. Кирилівці»... У ній пройшло його безрадісне сирітське дитинство, у ній його серце було вперше защемлене людською несправедливістю, яка грунтувалась на пануванні багатих. Чи не тут брала свій початок і загартовувалася його воля до боротьби з соціальним злом? Мріючи про щасливе життя простих людей, Шевченко збирав натурні зарисовки до картини «Селянська родина». Ця картина зігріта великою любов'ю поета до народу, від неї віє людяністю і лірикою мирного життя.

В офортах «Живописной Украины» -- «Старости» і «Судня рада», створених у наступному році,-- звучать уже соціально-викривальні мотиви. «Старости» -- простонародна сцена сватання. Наречена пов'язала старостам рушник через плече і подає своєму нареченому на тарілці вишиту хустку. Батько і мати вже благословили молодих. Здавалося б, звичайна побутова картина -- народний звичай.

Однак, коли пригадати, що в закріпачених селах примусові одруження за волею пана були звичайним явищем, то стане зрозумілим, який глибокий соціальний смисл вклав Шевченко у цей офорт, захищаючи вільний вибір молодого і молодої. В офорті «Судня рада», на перший погляд, теж зображена проста жанрова сценка -- старовинний народний звичай, який зберігся з докріпацьких часів,-- громадський суд. Але який глибокий соціальний смисл закладено в цій сцені.

У Росії, країні дикого свавілля, єдиним суддею селян був їх володар -- поміщик. Передові уми миколаївської Росії -- декабристи, Пушкін, Бєлінський та інші виступали проти цього свавілля. Ось чому офорт Шевченка, де показано народний гласний суд, був твором глибоко актуальним для свого часу. Справедливий народний суд протиставляється тут продажному офіціальному царському суду. Ще більш гострою є соціальна спрямованість офорта «Казка», в основу якого Шевченко поклав поширений у фольклорі багатьох народів сюжет про те, як людина перехитрила смерть.

Вдумаємося тільки в те, що там зображено: смерть частується тютюнцем із ріжка, простягнутого їй солдатом. Фон являє собою характерний пейзаж українського села з хаткою між деревами і вітряком. На перший погляд -- ілюстрація до народної казки, але під казковою оболонкою ховається зла сатира на миколаївську солдатчину.

Відслуживши 25 років, загубивши на війні «за віру, царя і отечество» ногу, повертається додому старий каліка, а на околиці рідного села його чекає одна лише смерть. Такий справжній смисл офорта «Казка».

До першого випуску «Живописной Украины» увійшли також два пейзажі, створені на основі натурних зарисовок,-- «В Києві» і «Видубецький монастир у Києві». Офортами «Живописной Украины» Шевченко заклав основи критичного реалізму в українському мистецтві, і в цьому їх велике значення. «Живописная Украина» є важливою віхою в історії не тільки української і російської естампної графіки: ми не знаємо нічого подібного їй у графічному мистецтві сусідніх народів Східної Європи. Ще будучи учнем Академії художеств,

Шевченко брав участь в ілюструванні кращих російських видань того часу. У 1840 році він створив прекрасну акварель «Марія» на тему поеми Пушкіна «Полтава», а навесні 1841 року ім'я Шевченка уже стоїть поряд з іменами Карла і Олександра Брюллових, . Федора Толстого, Андрія Сапожникова та інших визнаних художників у виданні «Сто російських літераторів». Через рік Шевченко виконав сепію «Сліпа з дочкою» на тему своєї поеми «Сліпа» і першим ілюстрував «Тараса Бульбу» М. Гоголя. Влітку 1843 року, перебуваючи на Україні, Шевченко створив сепією два варіанти на тему «Сліпої» («Невольник»). Важливо відзначити, що Шевченко як ілюстратор творчо об'єднується з групою художників Росії, які заклали основи російської книжкової графіки. Навесні 1845 року Шевченко закінчив Академію художеств і повернувся на Україну. Але не довго довелось Шевченку жити на Україні. Як відомо, 5 квітня 1847 року він був арештований і без суду засланий рядовим солдатом у далекі Закаспійські степи. На вироці цар Микола І власноручно написав -- «Із забороною писати і малювати».

Формальним приводом до арешту Шевченка стало те, що він був учасником «Кирило-Мефодіївського товариства» -- таємної політичної організації, що виникла у Києві на початку 1846 року і проіснувала до весни 1847 року. В дійсності ж Шевченко був засланий «за створення обурливих і надзвичайно зухвалих віршів», як говорив вирок. До таких творів належала передусім поема «Сон» -- сатира на самодержавство, в якій Шевченко гнівно висміяв Миколу І і царицю.

Заборона писати й малювати була жорстоким ударом для поета і художника, який був у розквіті творчих сил. І все ж у своїй, як він говорив, «незамкнутій тюрмі» Шевченко за десять років створив найбільшу кількість чудових творів, сповнених глибокого змісту. Ці твори піднесли Шевченка ще вище: його художня майстерність стала досконалішою, а думка, закладена в них, найгострішою і найглибшою. У цих творах Шевченко постає перед нами як однодумець і соратник великих революціонерів-демократів.

Твори періоду заслання можна поділити на три групи: портрети, пейзажі і жанрові композиції. З портретів найцікавіші автопортрети Шевченка.

Треба відмітити, що на протязі творчого життя Шевченко створив велику кількість автопортретів. Всі вони разом взяті становлять найцінніший матеріал для дослідження життєвого шляху художника. У перший же рік заслання Шевченко зобразив себе у формі рядового солдата. Дивлячись на цей автопортрет, розумієш, наскільки болісним було для поета усвідомлення жорстокої кари, яка так раптово звалилась на нього. Відомі слова Шевченка -- «Караюсь, мучуся... але не каюсь!..» відносяться саме до цього періоду, який ми розглядаємо.

Прикомандирований солдатом вартової роти до експедиції Бутакова, яка на протязі 1848--1849 рр. досліджувала береги Аральського моря, Шевченко був і художником експедиції.

Під час Аральської експедиції і пізніше, під час походу в гори Кара-Тау, коли Шевченко брав участь в експедиції, що відкрила у Казахстані поклади кам'яного вугілля, і ще пізніше, під час перебування у Новопетровському укріпленні, Шевченко написав багато акварельних пейзажів. Ці пейзажі приваблюють нас зрілістю реалістичної майстерності. У них немає і тіні тієї умовності, яка була властива академічній школі пейзажного живопису.

Сама природа Казахстану з її безкраїми далями підказала Шевченку колорит і композиційне вирішення пейзажів. У відомій акварелі «Новопетровське укріплення з Хівинського шляху» Шевченко зобразив форт, в якому провів сім тяжких років.

З напрочуд вірним відчуттям природи Середньої Азії Шевченко зобразив спалений сонцем, ніби заснулий безкраїй степ, серед якого самотньо височіє розташоване на пагорбі Новопетровське укріплення. Хмара, яка нависла над землею, не тільки підкреслює безмежність простору, а й ще більше підсилює почуття безлюдності, пустелі. Акварель «Туркменські аби (гробниці) в Кара-Тау», крім художньої цінності, має ще велике пізнавальне значення. Завдяки їй ми пізнаєм пам'ятки туркменського народу, які не збереглись до нашого часу. Значне місце в творчості Шевченка періоду заслання займають твори жанрової тематики.

Придивляючись очима друга до життя і побуту людей, яких самодержавство називало інородцями, Шевченко побачив те, що знав з дитинства на Україні,-- соціальний і національний гніт. У сепії «Казахські діти-байгуші» Шевченко зобразив на другому плані себе. Кидається в очі сумний, співчутливий погляд автора. Цей автопортрет, включений у жанрову сценку, дав художнику можливість показати своє ставлення до знедолених дітей, до простого казахського народу, приреченого царизмом на голод і вимирання. Твір «Державний кулак», який не зберігся (відомий по фото), є ніби продовженням цієї серії. На ньому зображені такі ж бідні діти, які, чекаючи милостині, стоять під вікном, звідки їм назустріч грізно простягнувся важкий кулак. Твір викликає гнівне обурення у глядачів і гаряче співчуття до знедолених дітей, до пригнобленого казахського народу.

У сепії «Казашка Катя» Шевченко зобразив дівчину із світильником у руці перед дерев'яним надмогильним пам'ятником. У яскраво освітленому обличчі дівчини художник любовно, з великою симпатією передав її душевну чистоту. шевченко кобзар український

До Шевченка ніхто так правдиво не зображав у мистецтві життя і побут казахського народу. І казахський народ, який не мав до Великої Жовтневої соціалістичної революції свого образотворчого мистецтва, з повагою і вдячністю називає Шевченка своїм першим національним художником. За останні роки заслання Шевченко створив один з головних своїх творів -- серію робіт під назвою «Притча про блудного сина». Твори цієї серії вражають глибиною думки, критичною гостротою, з якою художник засудив пороки дійсності, яка його оточувала.

За задумом Шевченка, «Притча про блудного сина» повинна була стати сатирою на дикі звичаї російського купецтва, але вона переросла у гнівне викривання всього самодержавно-кріпосницького ладу. В одному з аркушів цієї серії -- «Кара колодкою» -- зображений на фоні казарми Новопетровського укріплення герой «Притчі» з кляпом у роті сприймається як символ народу, позбавленого голосу. Намальований праворуч профіль самого Шевченка ніби говорить глядачам про те, що художник сам був свідком цих нелюдських мук.

В іншому, незакінченому творі -- «Кара шпіцрутенами» -- протест Шевченка проти дикого свавілля досягає найбільшої сили. Ніхто з художників на Україні і в Росії до Шевченка і довгі роки після нього не піднімався до такої височини соціального протесту. У щоденнику, в повістях і передусім в автобіографічній повісті «Художник» містяться дуже важливі висловлювання Шевченка про мистецтво, в яких він виступає переконаним реалістом. Різко критикуючи ідеалізм, Шевченко стверджує природу, життя як основу художньої творчості. В той же час він рішуче виступає проти сліпого копіювання природи, тобто натуралізму.

Найвищий витвір природи -- Людину -- Шевченко проголошує головним об'єктом мистецтва. «Багато, незчисленне багато прекрасного у божественній безсмертній природі, але торжество і вінець безсмертної природи -- це оживлене щастям лице людини. Найпіднесенішого, найпрекраснішого у природі я нічого не знаю». У безпосередньому зв'язку з матеріалістичним світоглядом знаходиться і його погляд на роль мистецтва в суспільстві.

Вищим покликанням художника він вважає служіння людям.

«З усіх красних мистецтв тепер мені найбільше подобається гравюра. І не без підстави. Бути добрим гравером, значить бути розповсюджувачем прекрасного і повчального у суспільстві. Значить бути розповсюджувачем світла істини. Значить бути корисним людям... Найпрекрасніше, найблагородніше покликання гравера! Скільки найвитонченіших творів, доступних лише багатіям, закопчувалось би у похмурих галереях без твого чудодійного різця? Божественне покликання гравера!».

Все найкраще, що було створено Шевченком після заслання, виконано переважно в техніці офорта з акватинтою.

Виняток становлять лише деякі автопортрети і портрети, виконані в живопису і малюнку.

Серед останніх виділяються чудові «Портрет артиста Щепкіна» і «Портрет Айри Олдріджа» -- видатного негритянського актора. Досить порівняти ці портрети з портретами ранніх років, щоб переконатися, як незміримо зросла реалістична майстерність Шевченка.

За сміливістю, свободою почерку, за глибиною психологічної характеристики ці портрети можна поставити поряд з кращими портретами майстрів другої половини XIX століття. У мистецтві офорта Шевченко досяг таких надзвичайних успіхів, що по праву заслужив славу першого офортиста Росії. Художники, друзі Шевченка називали його «російським Рембрандтом», а імператорська Академія художеств вимушена була присвоїти йому почесне звання академіка гравюри. Серед офортів останніх років є інтерпретації творів інших художників: «Приятелі» І. Соколова, «Притча про робітників на винограднику» Рембрандта, а також праці, виконані на власні сюжети: «Старець на кладовищі», «Мангишлацький сад» та ін. Особливо звертають увагу офортні портрети і автопортрети.

Вражає глибокий психологізм, з яким Шевченко відтворив образ відомого російського скульптора, віце-президента Академії художеств Ф. П. Толстого, який відіграв велику роль у визволенні Шевченка із заслання. Із портретних його робіт, виконаних у техніці офорта, виділяються «Автопортрет із свічкою» і «Автопортрет» (у шапці і кожусі). Перший створений за малюнком молодих років, що не зберігся. Шевченко високо тримає запалену свічку в руці, і це звучить символічно: із запаленою свічкою він починав своє творче життя, з нею він помер, назавжди залишивши вогонь художньої спадщини, яка гріє серця людей.

Влітку 1859 року, у дні останнього перебування на Україні, Шевченко створив лише невелику кількість зарисовок. За Шевченком було встановлено таємний жандармський нагляд.

В таких умовах нічого було й говорити про будь-яку свободу творчості. Але й те, що зміг створити Шевченко, являє для нас величезний інтерес, його твори, виконані на Україні, за силою майстерності і реалістичної виразності набагато випереджають свій час і можуть бути сміливо поставлені поруч з рисунками найвидатніших російських майстрів-реалістів кінця XIX століття.

Геніальний поет, полум'яний патріот і мислитель-гуманіст, Шевченко є одночасно видатним майстром українського живопису і графіки, основоположником народності і критичного реалізму в українському образотворчому мистецтві.

Міцно зв'язана із сучасною йому дійсністю, творчість Шевченка, що виросла на грунті національно-визвольного руху народів Росії, всією своєю суттю спрямована в майбутнє. Вона є важливим етапом у розвитку реалізму і народності. Українські художники звертаються до художньої спадщини Шевченка як до однієї з великих і цінних національних традицій. Як і вся творча спадщина Шевченка, його твори образотворчого мистецтва безсмертні. Вони будуть жити у віках, нагадуючи людству про те, який творчий подвиг для блага усього світу зробив великий син українського народу.

Размещено на Allbest.ru