Поемна творчість Д. Павличка

Размещено на http://allbest.ru

Вступ

Одним із найбільших скарбів українського народу є середньовічна поема «Слово о полку Ігоревім». Наш народ може пишатися своїми літературними і мистецькими традиціями, адже «Слово…» -- це єдина пам'ятка Київської Русі, яка здобула всесвітню славу. З поеми ми дізнаємося про життя українського народу в сиву давнину, про його героїчну боротьбу із зовнішніми ворогами і внутрішніми феодальними чварами. У творі невідомий автор змалював героїчних захисників Руської землі, які в ХІІ столітті вели боротьбу з половцями.

Сила ідейного навантаження твору, краса поетичного слова не одне століття вражають письменників та знавців давньої літератури. Тож не дивно, що поема отримала визнання одного з кращих набутків не тільки української, а й світової культури.

Робота над дослідженням художніх особливостей «Слова..», переклади з давньослов'янської мови на сучасну українську, російську, білоруську, польську, західноєвропейські мови та багато інших захоплювало численних митців на теренах літератури, тому й отримала поема, написана у далекому ХІІ ст., величезну популярність.

Можна з повною впевненістю сказати, що наука про "Слово" утвердилася нині в Україні як самостійна дисципліна, яка, відкидаючи попередні ідеологічні нашарування, всебічно вивчає твір як дорогоцінну спадщину давньої української духовної культури. Зрозуміло, й надалі є актуальним цілий комплекс проблем, що накопичилися довкола "Слова" впродовж двох віків. Це - й проблема тексту, його темних місць, проблема часу створення і найактуальніша проблема - авторства. Залишається також питання про оригінальність "Слова", його автентичність.

Одним із когорти справжніх поціновувачів, дослідників, а також перекладачів визначної пам'ятки давньої літератури є постать Д. Павличка.

Творчість Дмитра Павличка, яскрава й багатогранна, ось уже шість десятиліть активно впливає на літературний процес, багато в чому визначаючи його рівень і характерні прикмети. У нього - поета, перекладача, критика - щедрість природного обдарування поєднана з невсипущою працею і високою свідомістю громадянської місії художнього слова [37, 5].

Вивчення творчості Д.Павличка спирається на наукові праці (пошукові роботи, рецензії, відгуки) В.Іванисенка, Л.Новиченка, В.Моренця, Ю.Мельничука, М.Ільницького, Ю.Барабаша, С.Барабаш, Ю.Бурляя, В.Дончика, Н. Гришаєнко, М. Жулинського тощо, які оприлюднили концептуальні положення щодо ідейно-естетичного підґрунтя його поезії, зокрема поемної творчості.

Актуальність курсової роботи обумовлена практично повною відсутністю наукових розвідок, що висвітлювали б ідейно-художні особливості поеми «Князь» - своєрідного переспіву «Слова…». Серед сучасних літературознавчих статей можна зустріти окремі загальні зауваження щодо згаданого твору. Тож мета курсової роботи полягає у необхідності дослідження трансформації та ідейного втілення тексту «Слово о полку Ігоревім» у поемі Д. Павличка «Князь».

Визначена мета вимагає вирішення ряду завдань, серед них:

- з'ясування місця найважливіших художніх перекладів та переспівів «Слова о полку Ігоревім» від моменту віднайдення «Слова…» до сьогодення;

- визначення новаторської ролі поемної творчості Д. Павличка для розвитку української літератури;

- дослідження трансформації засобів ідейно-образного втілення «Слова о полку Ігоревім» у поемі Д. Павличка «Князь».

Об'єктом курсової роботи став сюжет кращого зразка давньої словянської літератури поема «Слово о полку Ігоревім» у переробці Д. Павличком. Предмет літературознавчого дослідження - нове осмислення та оригінальне втілення ідеї та образів широковідомого твору.

Поемна творчість Д.Павличка розглядається в контексті трансформації та ідейного втілення тексту «Слово о полку Ігоревім» у поемі «Князь». Тому в курсовій роботі використовуються порівняльно-історичний, історико-типологічний, системно-естетичний та описовий методи.

Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаних наукових та художніх джерел, опрацьованих під час порівняльного аналізу в курсовій роботі. У вступі обґрунтовано актуальність теми, з'ясовано стан її вивчення, визначено мету, завдання дослідження, розкрито його наукову новизну, вказано авторів публікацій критично-аналітичного характеру, що стосуються порушеної в курсовій роботі трансформації та ідейно-художнього втілення відомого твору. Перший розділ досліджує роль існуючих перекладів та переспівів поеми від знайдених у ХІХ ст. до сьогоденних.

Другий розділ безпосередньо стосується теми курсової роботи і висвітлює трансформацію та ідейно-художнє осмислення Д. Павличком сюжету «Слова…». У висновках узагальнюються та систематизуються усі досліджені та проаналізовані у курсовій роботі положення, доводиться оригінальність художнього подання головної ідеї твору письменником.

Основні положення, підсумкові матеріали дослідження можуть бути використані при розробці спецкурсів за творчістю Д.Павличка, з теорії жанру поеми тощо; у лекційних та семінарських заняттях, при написанні підручників, нових літературознавчих досліджень з історії новітньої української літератури та письменства сучасного періоду.

1. Найважливіші художні переклади та переспіви «Слова о полку Ігоревім»

Одним із найбільших скарбів українського народу є середньовічна поема «Слово о полку Ігоревім». Українці нарівні з росіянами можуть пишатися своїми літературними і мистецькими традиціями, адже «Слово…» -- це єдина пам'ятка Київської Русі, яка здобула всесвітню славу. З поеми ми дізнаємося про життя наших предків у сиву давнину, про його героїчну боротьбу із зовнішніми ворогами і внутрішніми феодальними чварами. У творі невідомий автор змалював героїчних захисників Руської землі, які в ХІІ столітті вели боротьбу з половцями.

«Слово» - давньоруська героїчна поема кінця 12 ст., поетичний твір невідомого автора княжої доби історії України. У світовій літературі цей твір стоїть поруч з такими пам'ятками, як індійський та іранський епос, англійський епос «Беовульф», французька «Пісня про Роланда», німецька «Пісня про Нібелунгів». Створене напередодні татарського лихоліття, воно перейняте тривогою за долю України-Русі, сповнене глибоким патріотичним почуттям, тож є не просто геніальним витвором києво-руського письменства, а й несе у собі глибоке ідейно-патріотичне навантаження, яке виражається у загальному мотиві всього твору - єдності Русі у боротьбі проти зовнішніх загарбників.

Літературознавець, дослідник «Слова о полку Ігоревім» П. Охріменко з приводу встановлення місця визначної пам'ятки давньої словянської літератури зазначав: «...Слід пам'ятати, що давня література східних слов'ян, передусім література Київської Русі, відзначається підкресленим історизмом, у чому «Слово о полку Ігоревім» не становить винятку. Автор повісті-поеми про похід Ігоря писав про те, що добре знав, майже не вдаючись до вимислу (він по суті заборонявся аж до XVII ст.), який у його творові посідає незначне місце (будучи зумовленим в основному впливом фольклору), причому він теж заснований на конкретно-історичній основі. Це зобов'язує з особливою пильністю віднестися до тексту досліджуваної пам'ятки».

Історичною основою є невдалий похід новгород-сіверського князя Ігоря Святославича на половців навесні 1185р.Саме цим роком датують написання твору або 1187р. Цю історичну подію поет відтворив в епічно-ліричному плані, піднісши як найвищий принцип долю Руської землі і засуджуючи князів за їх незгоди, за ставлення особистого над загальним.

До історичної оповіді автор додав мотиви снів, плачів, реакцій природи на долю героїв, монологи князів тощо. Автор згадує свого попередника -- співця Бояна, який в XI ст. прославляв князів, і зв'язує Бояна, Велесового внука, з давнім дохристиянським світом божеств та обіцяє співати в його стилі й об'єднати давню й теперішню славу. Після описів підготовки до походу, триденного бою і поразки Ігоря, автор «Слово…» з'ясовує причини, які довели до недолі Руську землю. У другій частині звучить «золоте слово» Ярослава, в якому він закликає до спільного виступу проти половців. Третя частина виділяється надзвичайною поетичністю - «Плач Ярославни». Закінчується поема, після опису втечі Ігоря з полону, прославою спершу «старим князям» -- Ігореві і Всеволодові, а потім «молодим», що їх представником був Володимир Ігоревич.

Найбільша патріотична поема Стародавньої Русі присвячена страшному ураження, в якому вперше за всю російську історію князь виявився полоненим, а військо майже знищеним. Автор «Слова» дивиться в очі дійсності, звертається до всіх руських князів, закликає їх захистити Руську землю, тому в «Слові» немає зневіри. Воно лаконічно, як звернення Ігоря до дружини. Це поклик перед боєм. Поема звернена до майбутнього, пронизана турботою про це майбутнє. Перемога - це кінець битви, поразка ж для автора «Слова» - це тільки початок битви.

Таким чином, «Слово о полку Ігоревім» пройнято ідеєю патріотизму, закликом до князів об'єднатися перед навалою ворога, перетворити Київську Русь на могутню монолітну централізовану державу. Утвердженню цієї думки підпорядковано й розкриття найкращих рис головного героя, найдорожчого духовного скарбу нашого народу -- «Слова о полку Ігоревім».

Традиційно вважалося, що «Слово...» було відкрите графом Олексієм Івановичем Мусіним-Пушкіним 1795 р. Однак нові дані свідчать, що цей твір був відомий деяким дослідникам ще з 1787 р. Заслуга О.І. Мусіна-Пушкіна полягає в тому, що він придбав рукопис 1791 р. в архімандрита Спасо-Ярославського монастиря Іоілії Биковського і провів величезну роботу з уведення цього яскравого твору до культурного простору.

Першими офіційними повідомленнями про віднайдення «Слова...» були коротенька згадка М. Карамзіна 1797 р. в одному з гамбурзьких журналів і твори М. Хераскова, де митець в поемі-переробці «Владимир» оспівав Бояна, про якого довідався зі «Слова...». Він же повідомив читачам про відкриття давньої поеми. Порівнюючи безіменного її автора з Оссіаном і Гомером, поет, крім самого згадування в віршованому тексті, запропонував виноску, де писав: «Недавно відшукала рукопис під назвою «Пісня про полк Ігоря», невідомим письменником складена, - здається, за багато до нас віки, в ній згадується Боян, російський поет».

Однак лише 5 грудня 1800 р. у «Московських ведомостях» було надруковано анонс про вихід в світ «Слова...», науково й редакційно опрацьовано, крім О.І. Мусіна-Пушкіна, О.Ф. Малиновським і М.М. Бантишем-Каменським. Ця робота була завершена до 1800 р. У листопаді -- грудні 1800 вийшло з друку перше видання «Слова». Пам'ятник був надрукований в Москві, в Сенатській друкарні накладом 1200 примірників. Книжка була названа видавцями наступним чином: «Ироическая пісню про похід на половців удельнаго князя Новгорода-Северскаго Ігоря Святославича, писана старовинним російським мовою в кінці XII століття з перекладанням на вживане нині наречие». З цього моменту починається серйозне вивчення пам'ятника. Перше видання «Слова» поклало також започаткування художнього освоєння цього твору в культурі та літературі нового часу.

На жаль, 1812 р. рукопис-оригінал твору згорів під час пожежі в Москві й для нащадків збереглася лише рукописна копія, зроблена з оригіналу наприкінці 90-х pp. XVIII ст. для російської імператриці Катерини II. В даний час збережені примірники першого видання є бібліографічною рідкістю. Л. А. Дмитрієв у своїй книзі «Історія першого видання «Слова о полку Ігоревім» враховував шістдесят примірників, відомих на той момент. До кінця 70-х років XX століття було відомо 68 екземплярів книги, кожен з яких у свою чергу є предметом книгознавчих досліджень.

Багато складні проблеми відпали б, якби наука і сучасні читачі мали у своєму розпорядженні оригіналом рукопису «Слова». Важко встановити точну дату створення цього анонімного твору. У медієвістики немає єдиної думки з цього питання. Більшість авторитетних дослідників відносять появу «Слова» в Києво-Чернігівської Русі до періоду між 1185 і 90-ми гг.XII в.

Єдиний список «Слова» був випадково виявлений в кінці XVIII ст. у складі збірника, який об'єднав в собі частини XVI і XVII ст. Такі різновиди рукописів, зібрані з зошитів, переписаних в різний час, називаються конволютамі. Щаслива знахідка колекціонера А.І.Мусіна-Пушкіна стала епохальною подією в історії накопичення відомостей про стародавню писемності, в процесі розширення кола літературних джерел.

Після 1800 року, коли в Москві, в сенатській друкарні, поема була видрукувана окремим виданням, культурна громадськість відразу надзвичайно зацікавилась знайденою нещодавно пам'яткою давньої слов'янської літератури, одним із нечисленних зразків художнього мистецтва тих часів. Так «Слово» увійшло в російський, а потім в світовий культурний вжиток.

В 1803 році вийшов перший віршований переклад «Слова» І.Серякова. З того часу продовжуються суперечки про те, чи віршами написано, чи прозою цей пам'ятник давньоруської літератури. Робили навіть спроби озвучити текст згодно із сучасним уявленням про мову XII ст. И все ж таки однозначного розв'язання цього неоднозначного питання, здається, не має: в «Слові» є ритм, зустрічається й рима, але віршів у сучаному розумінні в Давній Русі просто не існувало. Тому в рівному ступені правомірні й прозаїчні, й віршовані переклади, хоча поетичність пам'ятки краще передають, звичайно, вірші.

Історія перекладень «Слова» багата талановитими іменами -- цей пам'ятник ніби притягував найкращі поетичні сили країни. Після перекладу І.Серякова в 1807 році в Харькові було опубліковане віршове перекладення «Слова», що його здійснив наш земляк, видатний просвітитель, поет, перекладач і архітектор О.О.Паліцин. Потім з'явилися віршові перекладення Н. Язвицького (1812), І. Левитського (1813) та прозаїчений переказ Н.М.Карамзіна (1816). На Україні над перекладом «Слова» ритмічною прозою працював в 1809--1813 роках В.В.Капніст.

Від початку XIX ст. і до наших днів «Слово про похід Ігорів» близько сотні разів перекладалося та переспівувалося різними мовами. Понад п'ятдесят перекладів -- російськомовні (В. Жуковського, A. Майкова, М. Заболоцького, JI. Тимофеева, М. Гудзія, Д. Лихачова, М. Рилєнкова, В. Стеллецького та ін.)

Перший віршований переклад -- переспів здійснив 1803 року І. Сєряков, і називався він «Поход Игоря противу Половцев». Відлуння «Слова» ми зустрічаємо у багатьох творах О. С. Пушкіна, який за свідченнями сучасників, знав його напам'ять. Його «Руслан і Людмила», «Пісня про віщого Олега», «Полтава», «Борис Годунов» можна вважати підготовчими матеріалами до перекладу поеми. Це ж можна сказати і про твори К. Рилєєва («Боян», «Рогнеда»), М. Лєрмонтова («Пісня про купця Калашникова»), М. Гоголя («Тарас Бульба», «Вій», «Страшна помста»). А переклад «Слова» В. Жуковським не втратив свого значення й донині. .

Українські переклади та переспіви твору починаються з сорокових років XIX ст. і були здійснені на Західній Україні -- Маркіяном Шашкевичем (зберігся тільки «Плач Ярославни», виконаний у 1833 р. і вперше надрукований у 1904 р.) та Іваном Вагилевичем (виконаний до 1836 р. і вперше надрукований у 1884 р.). Перший повний український поетичний переклад належить Михайлові Максимовичу (1857).

У другій половині XIX та впродовж XX ст з'явилися десятки нових перекладів і переспівів, які увійшли в історію української літератури, сприяли популяризації «Слова», його утвердженню як органічної частини багатовікової української духовної культури.

Глибоко знав і любив «Слово» Т. Шевченко. 1854 p., перебуваючи на засланні, поет звертався до друзів з проханням надіслати йому оригінальний текст славетної пам'ятки. Він був не задоволений тодішніми перекладами і мріяв зробити свій. Але здійснити цей задум Т. Шевченко зміг тільки після заслання і то не повністю -- у його творчому доробку з'явилися «Плач Ярослав- ни» та «Битва про Каялі».

Тарас Шевченко, Степан Руданський, Юрій Федькович, Василь Мова, Іван Франко, Володимир Кендзерський, Панас Мирний, Костянтин Зіньківський, Василь Щурат, Іван Стешенко, Михайло Грушевський, Микола Чернявський створили досить потужну українську поетичну «словіану».

Недаремно С. Єфремов сказав: «Жоден твір не має стільки перекладів на сучасну нашу мову, як це «Слово». І своїм змістом та формою, великою красою поетичною та потужним громадянським настроєм воно так високо здіймається над усією літературною спадщиною старих часів, що справді цілком такої уваги заслуговує. Вже сам факт існування «Слова» кидає ясний промінь світла на нашу стару поезію, одхиляючи широкі перспективи на ту далеку давнину».

Білоруською мовою поему переклали М. Богданович і Янка Купала, грузинською -- С. Чиковані, абхазькою -- Д. Гуліа, вірменською -- B. Вагулі. У Японії видано п'ять різних перекладів «Слова...». Є переклади твору китайською, норвезькою, болгарською, англійською, польською, чеською, сербською, словенською, німецькою, французькою, іспанською, данською, єврейською, башкирською, казахською, карельською, татарською, узбецькою та іншими мовами.

Традиції XIX - початку XX ст успішно продовжили відомі поети XX ст., коли увага митців до «Слова» істотно поглибилася, визначна памятка продовжує надихати їх на створення яскравих перекладів та переспівів. На теми й сюжети «Слова» були написані поезії М. Рильського, П. Тичини М. Бажана, П. Воронька, Д. Павличка, І. Калинця, А. Малишка. (Треба зазначити, що Андрій Малишко видав навіть дві збірки: у 1946 році -- «Ярославна», а пізніше -- «Слово о полку»). А також Володимир Свідзінський, Максим Рильський, Леонід Гребінка, Наталя Забіла, Олексій Коваленко, Василь Шевчук, Степан Пушик, Володимир Малик, Михайло Гетьманець, Михайло Петров-Гарді, Борис Яценко, Никон Попель, Павло Салевич тощо.

Не обійшли увагою «Слово» і автори прозових художніх творів. Олесь Гончар до всіх трьох книг його знаменитого роману «Прапороносці» узяв епіграфи із цієї давньоруської пам'ятки. її мотивами пронизані й твори «Велесич» В. Шевчука та «Черлені щити» В. Малика.

2000 року було відзначено 200-ліття з часу публікації видатної пам'ятки давнього українського (староруського) письменства - «Слова о полку Ігоревім». На останню чверть ХХ ст. припало ще кілька ювілеїв цього твору - 800-річчя написання (1987 - 1988), 800-річчя Ігоревого походу (1985), 175-річчя першопублікації (1975).

До 200-річчя першодруку «Слова» в Україні з'явилися нові переклади й переспіви героїчної поеми - М.Гетьманця (Суми, 1998), М.Ткача (Київ, 1998), Н.Попеля (Одеса, 1999), К.Нейпавера (Ужгород, 2000). Наукове визнання здобули праці Ірини Калинець - «Студії над «Словом о полку Ігоревім» (Львів, 1999), В.Звагельського - «Про шлях Ігоря Сіверського» (Суми, 1999). Проведено дві всеукраїнські наукові конференції: «Слово о полку Ігоревім» та його епоха» у Києві у травні 2000року і «Слово о полку Ігоревім»: на шляху до третього тисячоліття» у Львові у грудні того ж року. Видано першу книгу неперіодичного наукового збірника «Словознавство» (Київ - Суми, 2000).

На особливу увагу заслуговують поетичні переклади й переспіви «Слова», виконані за межами України й донедавна недоступні широкому українському читачеві - наука про «Слово о полку Ігоревім» в Україні поповнилася нині серйозними науковими дослідженнями, перекладами та переспівами, які належать перу авторів з діаспори, донедавна заборонених в Україні. Серед них - студії, переклади й переспіви Я.Гординського, Б.Кравцева, митрополита Іларіона (І.Огієнка), М.Кравчука, В.Васьківа та ін. Введено знову в науковий обіг дослідження про «Слово» М.Грушевського, галицьких авторів кінця ХІХ - початку ХХ ст.

Останні десятиліття ХХ ст. збагатили українську науку про «Слово» фундаментальними дослідженнями Л.Махновця («Про автора «Слова о полку Ігоревім», К., 1989), цікавими працями й спостереженнями М.Гетьманця, В.Німчука, В.Франчук, С.Пінчука, С.Пушика, С.Федаки, М.Ткача, В.Звагельського, Ірини Калинець та ін.

Нині в Україні налічується понад сорок перекладів і поетичних переспівів «Слова о полку Ігоревім», однак не всі вони можуть витримати сувору філологічну критику, але кожен зних становить певну літературну цінність. З них 19 повних текстів поетичних перекладів і переспівів «Слова о полку Ігоревім» в українській літературі XIX-XX ст. Звісно, що одним із кращих справедливо вважаються класичні Шевченкові переклади трьох уривків «Слова» («Плач Ярославни», «В Путивлі граді вранці-рано» і «З передсвіта до вечора»), виконані у 1860 p. Інші відомі переклади й переспіви витримали іспит часу й увійшли до золотого фонду українського поетичного перекладу.

Враховуючи, що духовна спадщина «Слова о полку Ігоревім» створювалася впродовж століть, а процес його наукового дослідження триває вже 200 років, осмислення пам'ятки в контексті розвитку літератури, культури і мови українського народу є надзвичайно важливим, адже популяризація історико-літературного твору давнини не випадкова. Вивчення «Слова» становить великий інтерес для дослідників протягом тривалого часу і до сьогоднішніх днів.

Наука про «Слово» утвердилася нині в Україні як самостійна дисципліна, яка, відкидаючи попередні ідеологічні нашарування, всебічно вивчає твір як дорогоцінну спадщину давньої української духовної культури. Зрозуміло, й надалі є актуальним цілий комплекс проблем, що накопичилися довкола «Слова» впродовж двох віків. Це - й проблема тексту, його темних місць, проблема часу створення і серед них найактуальніша проблема - авторства. Залишається також питання про оригінальність «Слова», його автентичність.

Пройняте мотивами слов'янської народної поезії і язичницької міфології, за своїм художнім мови "Слово" різко виділяється на тлі давньоруської літератури і стоїть у ряду найбільших досягнень європейського середньовічного епосу.

Разом з тим «Слово о полку Ігоревім» як ціле, з його складною поетичної символікою, сміливими політичними закликами до князів, язичницької образністю, строкатою композицією, незвичайним безсполучникового синтаксисом значною мірою стоїть осібно в давньоруській літературі і книжності, якщо не вважати наслідування XV століття - «Задонщину», що включає в себе мозаїку з величезної кількості запозичених пасажів «Слова».

Дослідники зазвичай зближують «Слово» зі світською «княжої» культурою ранньої Русі, сліди якої нечисленні, бо у літературі до неї можна частково віднести Моління Данила Заточника, з фольклором, з європейською подібною середньовічною ліро-епічною літературою. Іноді припускають, що «Слово» - випадково уцілілий уламок великої традиції, в якій існувало багато подібних творів, наприклад, творчість легендарного, чи не казкового співця Бояна.

Міжнародна популярність літературної пам'ятки настільки велика, що твір середньовічного автора можна віднести до своєрідних символів культури Київської Русі. «Слово» переведено на багато мов світу, вивчається представниками різних галузей гуманітарного знання, викликає величезну кількість відгуків в культурі нового часу. Незважаючи на тривалу історію вивчення, цей твір до сих пір викликає у дослідників чимало питань, породжує наукові суперечки, а часом і скептичні думки. «Слово» настільки захоплює розуми справжніх поціновувачів красного письменства, що нікого не здивує поява у скарбниці переспівів стародавньої пам'ятки ще однієї інтерпретації твору, датованою вже нашими днями.

2. Ідейно-образне втілення «Слова о полку Ігоревім» у поемі Д. Павличка «Князь»

Творчість Дмитра Павличка, яскрава й багатогранна, ось уже шість десятиліть активно впливає на літературний процес, багато в чому визначаючи його рівень і характерні прикмети. У нього - поета, перекладача, критика - щедрість природного обдарування поєднана з невсипущою працею і високою свідомістю громадянської місії художнього слова [37, 5].

Постать Дмитра Павличка окреслюється важливою ланкою зв'язку між поколінням класиків і тим новим поколінням, яке, прийшовши в поезію в шістдесяті роки, багато в чому визначало напрям її подальшого розвитку.

Творчість Дмитра Павличка відображена у підсумковому виданні -тритомнику поетичних творів (1989 р.) [49]. Існує дуже багатий масив критичної літератури про творчість Дмитра Павличка, огляд якої може становити окреме дослідження.

Тому тут наведемо лише деякі відгуки про поета. Виваженими є оцінки Павличкового таланту його ровесниками, на очах яких проходив його творчий шлях. Іван Дзюба пише: „І от я бачу цей шлях: на тлі потужних процесів, що протягом другої половини ХХ століття геть змінили обличчя землі, спосіб життя людства, всю історичну перспективу. І бачу, як змінювався Павличко, як зростав, як мудрішав разом із своєю добою та своїми сучасниками - і як увесь час проломлювався крізь руїну трохи попереду своєї доби і своїх сучасників, відвойовуючи для них і розширюючи „плацдарми' правди в слові, і як обіймав своєю думкою дедалі більше й більше світу, але не втрачав своєї закоріненості в рідній землі - лиш розкорінювався' [31, 5].

Пізнавально-естетичний аспект дослідження творчого доробку окремого письменника у контексті історико-літературного процесу заслуговує на особливу увагу, оскільки дає можливість літературознавчій науці зробити порівняльний аналіз і творчості окремих митців слова, і національних літератур взагалі. Адже для письменника відображення життя відбувається у нерозривному зв'язку з основними можливостями жанрової форми. Заслуговують на увагу літературні досягнення відомого майстра поетичного слова, поета-шістдесятника та патріота своєї землі Дмитра Павличка, опубліковані впродовж періоду національно-культурного відродження та державного будівництва в Україні.

Загалом, художньо-естетичні принципи поезії Д.Павличка, передусім у її ліро-епічному вияві, - це результат впливу численних концептів вітчизняної та зарубіжної культур, дотримання класичних засад у літературі з урахуванням досвіду новітніх на той час літературних шкіл.

Кілька поколінь не перестають захоплюватися чарами Павличкових поезій, відкриваючи для себе образний світ його творів. Їх особливе поетичне сяйво бере свій початок з любові до матері, до рідного краю, смерек і вишень, людини і птаха, неповторності кожної миті. Побачити найголовніше у високому й стрімкому кряжі Павличкової лірики - означає разом з автором пройти непростий, але цікавий шлях від ранніх ліричних сповідей до принадливих вершин філософської поезії.

Поезія Дмитра Павличка має два крила: він одночасно є тонким ліриком, що вміє непомітно розтривожити найніжніші струни людської душі, і поетом-філософом, здатним зробити точний, проникливий образно-притчевий зріз часу, історії народу, проблем нації й окремої людини. Лірика письменника багата й різноманітна, яка зберегла і, можливо, творить історію, представляючи нам і нащадкам багатющий скарб української поезії.

Предметом лірики Павличка є не тільки суб'єктивне "я" поета, але вся дійсність у її відношенні до внутрішнього світу людини і відповідно суб'єктивний світ особистості у її співвіднесеності із світом об'єктивно зовнішнім. Такі прояви функціонування епічних і ліричних елементів у творах демонструють як ранні, так і більш зрілі описові і розповідні вірші Павличка. київський русь павличко поема

Чиста, подекуди з нотами гніву і суму, але справедлива поезія Дмитра Павличка здатна в наш страшний бездуховністю час пробудити, очистити, повернути нам дане самою природою відчуття прекрасного.

Поема Д.Павличка “Князь” (1986) - філософічна. Об'єктом поетичної уваги художника стає державна особа, котра має перебувати в гармонії із соціальним середовищем, відчувати себе часткою свого народу. Унаслідок цього в творі помічаємо віддзеркалення діалектики взаємозв'язків між загальним та особистим. Саме в показові такого зв'язку відбувається синтез різних рівнів: історіософського та суб'єктивного, епічного та ліричного. Філософський аспект поеми закорінений в осмисленні найвищої державної особи як субстанції держави та етносу, що завжди тісно пов'язується з моральним аспектом.

Образ князя Ігоря сповнений драматизму людської долі як частки драми буття загалом. У його внутрішньому світі стикаються два протилежні почуття - інтереси держави та власні амбіції. Останні почасти превалюють. Це породжує трагічну колізію в душі героя. Такою перевагою ліричної структури автор досягає синтезу суб'єктивного й об'єктивного.

Д. Павличко, мислячи оригінальне й самостійно, відштовхується від ідей та оцінок, що увійшли загальнолюдським набутком у суспільну свідомість, її культурний шар. Помітність цих вихідних положень різна, та й залежить від освіченості читача. (Скажімо, в поемі «Князь» 1986 р. позиція автора «Слова о полку Ігоревім» прямо включена в оцінковий ряд,

Епічний дар Павличка - розгортати важливі для автора події в масштабні, мистецьки виписані картини - бере початок з ранніх книжок поета. Він, головним чином, виявляється у баладах і притчах. Але йому потрібні ширші історико-тематичні простори.

Особливо відчутними виявляються успіхи Павличка там, де провідна ідея не ковзає по поверхні драматичного сюжету, а немовби вростає в нього, набуваючи історичної достовірності й психологічні переконливості. Цікаво, що чим давніші часи привертають увагу автора, тим досконаліше вдається йому передати колорит епохи, відобразити побутові подробиці, а головне - виписати живі характери. В поемі "Петрик" (1994) історичний факт - невдалий похід князя Ігоря на половців (1187), високопоетично трактований у "Слові о полку Ігоревім", Павличко прочитує по-своєму. Так, його цікавить і героїка, і патріотичне трактування "повернення" князя з полону. Але ніхто, здається, ще не звертав уваги на те, що і героїзм, і лицемірство не повинні бути самоціллю там, де йдеться про найвищі справи держави, громадянства.

Відданість традиції простежується і в стилістиці Павдичка, котрий і в часи найсміливіших новацій віддає перевагу класичним формам, передовсім сонету, нормативному віршеві в усіх жанрах. Однак у кожну з цих форм поет вносить щось суто своє (згадаймо "Білі сонети"). Архітектоніка його творів визначається рухом думки через діалектичне заперечення вихідної тези та її потвердження на новому знаннєвому рівні.

Промовисто свідчать про це поеми Д. Павличка.

Хоч якою б сильною була експозиційна ідея твору, вона у Павличка обов'язково буде підважена, переглянута і ляже підмурком вищої ідейної споруди. Це стосується й емоційної барви віршів та поем, яка під пером Д. Павличка міниться в усьому спектрі людських почувань.

Думка Д. Павличка колоситься на розораній попередниками ниві, живиться її соками, здобуває на силі, не втрачаючи самобутності. Суть у тім, що весь свій поетичний світ Д. Павличко розбудовує не в порожнечі, а в обжитому людьми часопросторі. І тому він такий багатий, запліднений ідеями та почуттями, а сам Д. Павличко як творець цього світу -- не самотній, сповнений згромадженої потуги багатьох.

До речі, через оцю відкритість поетики у величезний культурно-історичний простір їй часом ніби бракує самородного формального блиску, сліпучої яскравості, що зачаровує, приміром, у ранньому Тичині. Зате й таку глибину змістів, яку несе в собі оксамитна дисциплінованість Павличкових картин, знайти ще десь не так легко.

Гадаю також, що тут, у вільному засвоєнні світової культури, її творчому пошануванні -- початок і кінець Павличкового традиціоналізму, зв'язку й кровного обміну між його лірикою та гуманістичною думкою людства в усій множині її мистецьких виявів. Обмін такий не заважає народженню нового, але живить його і в змісті, і у формі.

Висновки

Робота над перекладами «Слова...» захоплювала багатьох видатних письменників, художників: В. Жуковського, М. Гербеля, А. Майкова, С.; Шамбінаго, Янку Купала. Першими перекладачами «Слова...» на українську мову були М. Шашкевич та І. Вагилевич.

Точно відтворює зміст і легко читається «Слово...» у перекладі М. Максимовича. Українські віршовані і прозові переклади дали: Б. Дідицький, І. Огієнко, П.Мирний, М.Зеров, М. Грушевський, П. Коструба, М. Аркас, Л. Махновець, С. Гординський, В.Свідзінський. Два уривки «Плач Ярославни» та «Битва на Каялі» переклав Т. Шевченко, який створив драматичну поему «Плач Ярославни».

Високою віршовою культурою відзначається переклад М. Рильського. Переспіви, тобто вірші за мотивами твору, писали С. Руданський, І. Франко, Ю. Федькович, Н. Забіла, М. Шашкевич, Б. Лепкий. Переспіви та переклади частини «Плач Ярославни» здійснили: О.Корж, І.Лук'яненко, І.Земнухов, П.Тичина, О. Коваленко, Р. Чумак.

Список використаної літератури

1. Гришаєнко Н. Основні мотиви лірики Дмитра Павличка // Українська мова і література в школі. - 1991. - №1. - С.69-73.

2. Жулинський М. Два крила несамовитого Павличка // Урядовий кур'єр. - 1999. - 28 вересня.

3. Іваничук Р. Чистий метал людського слова: Статті. - К.: Радянський письменник, 1991. - С. 262.

4. Із записників Василя Земляка: Записник 1959-1964 років // Літературна Україна. - 1993. - 29 квітня.

5. Ільницький М. Дмитро Павличко. - К.: Дніпро, 1985. - 238 с.

6. Ковалів Ю. Українська поезія першої половини ХХ ст. // Українська мова і література. - 2000. - №12. - С.40-43.

7. Лихачев Д.С. вступительная статья, дословный и объяснительный перевод с древнерусского языка “Слова о полке Игореве”. В книге: “Слово о полку Игореве”.(Под ред. Н.В.Беляковой, Н.З.Левинской, Г.Е. Гафт). Москва 1978.

8. Лихачев Д.С. “Свет и тьма” в “Слове о полку Игореве”. Статья. В книге “Слово о полку Игореве” и культура его времени. (Под ред. Д.С. Лихачева). Москва,1985.

9. Моренець В. Дмитро Павличко // Історія української літератури ХХ століття: У 2 кн. / За ред. В. Дончика. - К., 1998. - С.37, 64.

10. Моренець В. На зрізі контрастних переходів і заперечень // Дивослово. - 1999. - №9. - С.49-50.

11. Неділько В. Дмитро Павличко // Українське слово: Хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ ст. / Упоряд. В. Яременко. - Т. 3. - К., 1994. - С.170-177.

12. Никанорова О. В мені землі моєї кров. - К., 1981. - 236 с.

13. Павличко Д. Біля мужнього світла: літературно - критичні статті, спогади, виступи. - К: Радянський письменник, 1988. - 246 с.

14. Павличко Д. Вибране / Упор., передмова О. Непорожній. - К.: Радянський письменник, 1986. - 264 с.

15. Присяжнюк О.М. Поемна творчість Д.Павличка в контексті розвитку новітньої поезії // Мова і культура. (Науковий журнал). - К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2007. - Вип. 9. - Т. VIII (96). Художня література в контексті культури. - С. - 215.

16. Присяжнюк О.М. Смислотворча функція сучасної поемної творчості Д.Павличка // Літературознавчі студії: Збірник наукових праць. - К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2005. - Вип. 12. - С. 388 - 391.

17. Прокофьев Н.И. “Слово о полку Игореве”. Статья. В книге: “Слово о полку Игореве”. (Под ред. Л.А. Черниченко). Москва, 1997.

18. Равлів І. Тематичне і жанрове розмаїття Павличкової лірики 90-х // Слово і час. - 1998. - № 9-10. - С.53-86.

19. Слово о полку Игореве. М., 1988.

20. «Читаю “Слово о полку…» (Под ред. И.Шкляревського). - Москва,1991.

Размещено на Allbest.ru