Євген Маланюк: витоки й еволюція творчої особистості

Формування та еволюція світоглядних та естетичних позицій Є.Маланюка. Основні етапи творчої еволюції письменника з їх ідейно-стильовими домінантами. Етапи національного самоусвідомлення. Сутність історіософської концепції творчості видатного письменника.

Рубрика Литература
Вид автореферат
Язык украинский
Дата добавления 22.06.2014
Размер файла 66,6 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕСИТЕТ

імені ІВАНА ФРАНКА

УДК 82. 091 - Маланюк

К 95

ЄВГЕН МАЛАНЮК: ВИТОКИ Й ЕВОЛЮЦІЯ ТВОРЧОЇ ОСОБИСТОСТІ

10.01.01 - українська література

Автореферат дисертації на здобуття

наукового ступеня доктора філологічних наук

Куценко Леонід Васильович

Львів - 2002

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі української літератури Кіровоградського педагогічного університету імені Володимира Винниченка

Офіційні опоненти: Ткачук Микола Платонович, доктор

філологічних наук, професор, завідувач кафедри української літератури Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. маланюк письменник самоусвідомлення історіософський

Астаф'єв Олександр Григорович, доктор філологічних наук, професор кафедри теорії літератури Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Сеник Любомир Тадейович, доктор філологічних наук, провідний науковий співробітник Інституту українознавства імені І. Крип'якевича.

Провідна установа: кафедра української літератури

Дніпропетровського державного університету

Захист відбудеться 27 вересня 2002 року о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 35.051.06 у Львівському національному університеті імені Івана Франка (79000, м. Львів, вул. Університетська, 1, тел. 79-47-20).

Із дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка (79005, м.Львів, вул. Драгоманова, 5).

Автореферат розісланий “26” серпня 2002 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Терлак З.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність дослідження. В українській культурологічній моделі світу постать Євгена Маланюка засвідчила дивовижну життєздатність українського духу, потужність кореневої системи національного осердя. У ситуації століттями існуючої загрози духовного і фізичного винищення українського народу опозиційно-оптимістичний голос поета утримував життєтворчу енергію нації на її вершинних регістрах, постійно залишаючи не втраченій українській людині потенцію руху до духовної досконалості.

Обравши дорогу вічного протистояння болючим життєвим обставинам, Євген Маланюк потвердив істину, що “доля людини є образом долі Батьківщини” (Євген Сверстюк). Сьогодні маємо змогу дослідити феномен Євгена Маланюка, письменника і громадянина.

Дебютувавши майже одночасно як поет, публіцист, есеїст та літературний критик ще у таборах інтернованих вояків армій УНР у Польщі, Євген Маланюк відразу ж заявив себе як провідна постать в українській літературі. Обравши Слово єдиним знаряддям служіння своїй Батьківщині, він не зрадив тому вибору до останнього дня, ставши “одним з найталановитіших і найяскравіших в усій нашій літературі ХХ століття” Дзюба Іван. Поезія вигнання // Прапор. - 1990. - № 1. - С. 132. письменників.
З перших публікацій, з першої поетичної збірки його творчість стала об'єктом прискіпливої уваги літературної критики. То ж не дивно, що маємо одну із найбільших бібліографій діаспорних видань, присвячених Є.Маланюкові. Йдеться про праці Ю.Липи, Д.Донцова, С.Гординського, В.Державина, Є.-Ю. Пеленського, Ю.Клена, М.Мухина, Ю.Русова, Ю.Шевельова, Ю. Лавріненка, Б.Кравціва, Б. Бойчука, О.Тарнавського та інших. Перу канадської дослідниці Ю.Войчишин належить перший літературний портрет письменника “Ярий крик і біль тужавий. Поетична особистість Євгена Маланюка” (1993).

Статтею словацького вченого-українознавця М.Неврлого “Воскресіння” (1989), потужно заявило себе маланюкознавство в Україні. Маємо вже кілька дисертаційних досліджень, понад триста публікацій, присвячених творчому доробку митця. Помітний внесок у вивчення спадщини письменника-вигнанця зробили Т.Салига, М.Неврлий, Г.Сивокінь, Н.Лисенко, М.Ільницький, Ю.Ковалів, О.Астаф'єв та інші.

Отже, напрацювання вчених діаспори та України дають право стверджувати, що маланюкознавство як сегмент вітчизняної літературознавчої науки відбулося й перебуває в постійному русі. Водночас не йдеться про вичерпаність процесу пізнання багатообдарованої особистості митця, скоріше - про створення умов для підготовки ґрунтовних студій над творчістю та життєписом письменника. Проблем же в їх осмисленні є ще чимало. Одна з найпосутніших та, про яку писав свого часу ще сам Маланюк у статтях, присвячених Шевченкові: “Хотілося б звернути увагу на одну проблему, яку наше Шевченкознавство ще не поставило виразно і на повний зріст. Це - проблема Шевченкової особистости... Шевченкознавство наше, скероване переважно на певні формальні цілі - стиль, тематика, філософічні основи, історичне оточення, окремі комплекси ідей і т. д. - мало зупинялося на змісті самої особистості поета” Маланюк Євген. До Шевченкових роковин // Книга спостережень. Статті про літературу. - К.: Дніпро, 1997. - С. 153.. Актуальність цієї думки, висловленої понад півстоліття тому, ще нагальніше звучить сьогодні. Зумовлено це кількома причинами.
Перша з них викликана модерністськими пошуками, наприклад, структуралізмом, що заявляв про “смерть автора”, про необхідність дослідникам абстрагуватися від творця. Натомість Є.Маланюк, полемізуючи свого часу з “формальною методою”, у статті “Поезія і вірші” (1936) бунтував проти “гіпнозу безличної абстракції”, проти “оперування в сфері творчості лише хірургічними приладами формальної аналізи”, що їх розтин “часто-густо виконує ніж коновала”. Він закликав відчути твір “не формально, а безпосередньо-емоційно”, відчути живий організм” Маланюк Е. Книга спостережень. - Канада, Торонто, 1962. - Т. 1. - С. 144, 139, 151, 152. твору, його значення в літературі і в творчості поета.
Закономірне прагнення української літератури вирватися із десятиліттями нав'язуваної мистецтву штучної системи мислення, відмежуватися від ідеологічних догм, нерідко призводить до ігнорування думки, сформульованої ще Д.Чижевським: “Літературна теорія - не єдина сила, що визначає собою літературу певної епохи. Літературна практика залежить і від ідеології свого часу, і від соціальної структури суспільства” Чижевський Дмитро. Історія української літератури. Від початків до доби реалізму. - Нью-Йорк, 1956. - С. 328.. Наслідок - послаблення інтересу до особи письменника, його художнього світу, часопросторових координат його творчості, до соціальності твореного письменником світу. Похвальне ж прагнення деідеологізації літератури нерідко обертається ігноруванням ідеології навіть там, де вона є. Творчість же Є.Маланюка вибудовувалася на ідеології націєтворення. Світогляд Маланюка-громадянина потужно віддзеркалився в його творчості. “В мистецтві, - розмірковував з цього приводу письменник на сторінках свого нотатника 1954 року, - як правило, існує трагічна рівновага поміж життям і творчістю: за справжній твір мистецтва - митець мусить заплатити еквівалєнтом свого життя. Дуже клясично висловив десь цей закон Шіллєр:
Was unsterblich im Gesang, soll leben
Muss im Leben unvergehen.
І щоб там не балакали легкодухі “ліберали”, поміж біографією й творчістю існує стислий, майже “органічний” зв'язок, існує своєрідна “рівновага” Архів Є.Маланюка В УВАН у США. - Ф.ХХХVІІІ. - Од зб. 108. - С. 8..
То ж національна ідея у творчості Є.Маланюка має розглядатися в контексті “системної природи художнього осмислення поетом ключових проблем української нації” Клочек Григорій. До істинного Тараса Шевченка // Літературна Україна. - 2001. - 17 травня..

Поколінню Є.Маланюка випало бути учасником тріумфу і поразки УНР, звідати гіркої емігрантської долі. Тому історичний та соціокультурний контексти епохи, роль та значення міжвоєнної політичної еміграції для культурологічної праці письменника вимагають уважного розгляду в процесі осмислення еволюції митця.

Не менш важливий феномен - творчість Є.Маланюка між двох ісходів. Поетика чину та інвективи, аристократизм духу, характер історіософського мислення спонукають до аналізу художньо-естетичної еволюції письменника, змушують дослідити історію художньої творчості. Водночас, якщо у міжвоєнний період на кожну поетичну збірку Євгена Маланюка критика відгукувалася кількома рецензіями, а поетичний доробок загалом ставав предметом ґрунтовного і всебічного аналізу літературознавців, то творчість часів другого вигнання осмислена значно скупіше. Наприклад, справедливо наголошуючи на поглибленні філософського струменю у повоєнних збірках, на розробці Є.Маланюком “рількеанських мотивів” (Ю.Шевельов), дослідники практично залишили поза увагою поезії-інвективи, наскрізні для поетичної творчості митця, а у повоєнний час спрямовані супроти світу зла, що заполонило планету. Відтак, досі не з'явилася праця, котра б містила цілісний погляд на поетичну творчість другого ісходу, Те ж саме можна сказати і стосовно прозового доробку письменника. Якщо Маланюкова есеїстика, історіософські статті, тобто великі прозові проекти, що виходили за життя письменника окремими виданнями, а згодом були включені до “Книги спостережень” (“Малоросійство”, “До проблеми большевизму” та ін.), доволі активно залучалися до аналізу, критичного осмислення, то майже непоміченими залишалися окремі статті, публіцистичні цикли “Листи до любезних земляків”, “З нотатника”) спогади тощо. Практично недослідженим залишалися особистий архів митця з недрукованими поезіями, щоденниковими записами, епістолярною спадщиною митця. Нарешті, життєпис письменника останніх двох десятиліть втілився у лаконічній формулі: “Працював за фахом, багато писав, любив товариство”. Глибина ж внутрішньої драми митця, спричиненої втратою родини, від'їздом з Європи, віддаленням у часі плеканої ним Української держави несподіваним відкриттям для себе недосконалості Нового світу, залишилися поза увагою дослідників і біографів.
Нарешті, ми ще не маємо розвиненої традиції у жанрі письменницьких біографій. І коли сьогодні світ переживає піднесення цього жанру, то українська література втрачає і той досвід, який був напрацьований у минулому. Прикро, але досі немає біографії Є.Маланюка.
Саме тому об'єктом цього дослідження є творча особистість Євгена Маланюка, його мистецька спадщина (поезії, проза, літературна критика, щоденникові записи, епістолярна спадщина), сторінки його життєпису, спогади про поета, критична література про нього.
Ставимо за мету - пізнати митця в контексті світу і часу. Простежити витоки та еволюцію творчої особистості. Спробувати збагнути його у єдності і драматичному протистояння двох складових - “я” і “світ”, що, за визначенням Х.Ортеги-і-Гасета, “і є життя”. На думку іспанського вченого, що розмірковував над завданням створення біографії Гете, зв'язок між “я” і “світ” утворює простір, який і є “те справжнє зі середини”, звідкіля тільки і варто побачити особистість митця. Не з середини самого письменника, наголошував вчений, а “зі середини його життя, або драми. Справа не у тому, щоб побачити життя Гете очима Гете, в його суб'єктивному баченні, а в тому, щоб вступити як біограф у магічне коло даного існування, стати спостерігачем дивної об'єктивної події, яким було це життя і чиєю всього лише частиною був Гете” Ортега-и-Гасет Хосу. В поисках Гете // Ортега-и-Гасет. Естетика, Философия культуры. - М., 1991. - С. 440. .
Прагнемо побачити Є.Маланюка “зі середини” драми його життя. Реалізація цього прагнення передбачала розв'язання таких завдань:
простежити формування та еволюцію світоглядних та естетичних позицій письменника - їх зв'язок з художньою творчістю;
визначити основні етапи творчої еволюції Є.Маланюка з їх ідейно-стильовими домінантами;
реконструювати сторінки життєпису письменника, через біографію пізнати своєрідність особистості;
розглянути творчість письменника крізь призму самоусвідомлення його життєвого покликання;
висвітлити етапи національного самоусвідомлення;
розкрити феномен української політичної еміграції та значення її культурної праці;
проаналізувати історичний та соціо-культурний контексти епохи, виявити їх формотворчий вплив на особистість митця;
простежити витоки та осягнути сутність історіософської концепції творчості митця;
дослідити історію художньої творчості, “біографію” (“генетичну” критику) окремих творів як шлях до пізнання внутрішньої біографії письменника та результату його самореалізації.

Розв'язання визначеного комплексу завдань підпорядковувалося інтегральній проблемі - дослідженню динаміки свідомості митця і громадянина, найоптимальнішою жанровою формою якого є наукова біографія письменника, яка має органічно поєднатися такі складові: а) життєпис митця; б) дослідження його творчої еволюції, кінцевою метою якого є створення динамічного й одночасно цілісного образу Маланюка як творчої особистості; в) інтерпретація головних змістовних домінант його художнього, літературно-критичного та історіософського доробку. Науковість такого дослідження ґрунтується як на точній і самодостатній фактологічній базі, так і на виявленні системообумовлюючих зв'язків між указаними складовими.

Теоретико-методологічна основа дисертації ґрунтується на дослідницьких принципах системного аналізу. Їх суть полягає у тому, що осмислення біографії відбувається шляхом виявлення взаємообумовлюючих зв'язків між усіма її складовими. Життєпис митця найтісніше пов'язаний з його творчою еволюцією; аналіз творчої еволюції неможливий без інтерпретації головних змістовних домінант його доробку; вивчення суспільно-політичного та культурологічного контексту допомагає точніше й глибше зрозуміти процес еволюції митця і зміст його творчості. Одним словом, виявлення та аналіз системних зв'язків обумовлює високу точність кінцевого наукового результату.

У роботі використовуються елементи біографічного та порівняльно-історичного методів. При тлумаченні поетичних текстів Маланюка були використані деякі принципи сучасної герменевтики.

Теоретичну основу складають літературознавчі праці Г.Сивоконя, Г.Клочека, М.Ільницького, Х.Ортеги-і-Гасета а також наукові дослідження істориків української літератури Т.Салиги, О.Астаф'єва, М.Неврлого, В.Панченка, Ю.Коваліва.

Наукову новизну одержаних результатів визначає комплексний аналіз художнього доробку письменника одночасно із осмисленням життєвого та творчого шляху письменника. Робота є першим в Україні цілісним дослідженням витоків та еволюції творчої особистості Євгена Маланюка в її динаміці.

У дисертації досліджено і вперше введено до наукового вжитку значну кількість поетичних та прозових текстів письменника, залучено до наукового обігу великий фактичний матеріал до життєпису поета. Йдеться про дослідження рукописної спадщини (автографи художніх текстів, щоденники, спогади, епістолярна спадщина) письменника із його архіву, що зберігається в Українській Вільній Академії Наук у США, з архіву митця у Празі, який збережений дружиною поета. Залучено архівні матеріали Кіровоградського обласного державного архіву, Центрального державного архіву вищих органів влади України, Центрального державного історичного архіву України у Львові, Російського державного військово-історичного архіву.

Практичне значення одержаних результатів. Матеріал, на якому ґрунтується дисертація, може бути використаним в лекційних курсах з історії української літератури ХХ ст., під час читання спецкурсів та спецсемінарів. Зокрема, вже використовується у спецсемінарі “Поети Празької та Варшавської шкіл”, який читається здобувачем на філологічному факультеті Кіровоградського педуніверситету імені Володимира Винниченка. Положення і висновки, викладені в роботі можуть бути використаними при написанні підручників, посібників для вищої та загальноосвітньої шкіл, при написанні дисертаційних, магістерських робіт.

Дисертація є самостійним дослідженням автора.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами темами. Дисертаційне дослідження виконувалося як складова частина комплексної теми “Українська література в школі як націєтворчий фактор: теорія і практика” (затверджена Міністерством освіти України), над якою працювала наукова група кафедри української літератури Кіровоградського педагогічного університету імені Володимира Винниченка в 1997-2001 рр. Тема затверджена координаційною радою Інституту літератури НАН України.

Апробація роботи. Дисертацію обговорено і схвалено на засіданні кафедри української літератури Кіровоградського педуніверситету імені Володимира Винниченка. Основні її положення викладено у доповідях на конференціях: Ювілейних читаннях, приурочених 100-річчю від дня народження Є.Маланюка (Прага, 1997); Міжнародній науковій конференції “Євген Маланюк: література, історіософія, культурологія” (Кіровоград, 1997); Всеукраїнській науковій конференції, присвяченій 60-річчю Ізмаїльського педагогічного інституту (Ізмаїл, 2000); щорічних наукових конференціях на філологічному факультеті Кіровоградського педунівеситету імені Володимира Винниченка (1997,1998, 1999, 2000, 2001, 2002).

Основні наукові результати дослідження відбито у понад 50 наукових публікаціях (монографії, брошури, статті).

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, поділених на підрозділи, висновків, списку використаних джерел, який включає 281 найменування.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У “Вступі” обґрунтовується вибір теми, її актуальність і наукова новизна, окреслюється проблематика дослідження, мета і завдання, найзагальніші теоретико-методологічні засади.

Перший розділСтановлення особистості та витоки естетичної та культурологічної позиції” є авторською спробою дисертанта реконструкції етнокультурного простору письменникового дитинства та юності.

Як відомо, основи світосприймання кожної людини (йдеться про увесь комплекс осягнення світу в його природно-географічному, соціокультурному та інших виявах) закладаються ще в дитинстві. Проте світовідчуття та світобачення письменника, завдяки особливій психічній організації творчо обдарованої особистості, мають свою специфіку. З одного боку вона полягає вже у своєрідному “прочитанні” феномена світу майбутнім письменником, а з іншого - в тому, що саме у письменника, зокрема, і завдяки його творчості, існує найтісніший зв'язок, найширша потреба опиратися на сформовані у дитинстві константи світобачення, як і звертатися до світу дитинства загалом. Причому останнє не зводиться лише до естетичного “відкриття” письменником краю, рідних місць, їх історії, побуту, фольклору, етнографії, природи тощо. Хоч мала батьківщина, безумовно, стає джерелом творчості для письменника. Але рідний край, ті ж самі реалії (історія, родина, природа, фольклор, побут тощо), стаючи частинкою душі письменника, повнозначною складовою його духової біографії, отримують естетичну значимість і справляють вплив на творчість.

Саме сукупність названих факторів літературознавець Ю.Барабаш визначає комплексним поняттям - етнокультурний простір. Основними параметрами його є “сімейні перекази, домашнє і позадомашнє оточення, мовне середовище, релігійна атмосфера, побутова обстановка, етнографічний і фольклорний фон, літературні традиції і впливи. Нарешті, загальний тонус інтелектуального, культурного життя” Барабаш Ю. Почва и судьба. Гоголь и украинская литература: у истоков. - М., 1995. - с. 9..

Таке розмаїття факторів, важливих для дослідження творчої особистості, потребує їх певної систематизації, що значно полегшить оцінку процесу їх впливу на митця. У дисертаційному дослідженні витоки формування світоглядних позицій, менталітету, естетичних цінностей, духовного світу письменника розглядаються крізь призму таких факторів, як феномен порубіжжя, “геокультурної полоси” (Є.Маланюк) в її історичній ретроспекції; світ родинного життя Маланюків; атмосфера повітової реальної школи; духовне та мистецьке життя Єлисаветграда; географічний феномен степового краю.

Є.Маланюкові випало народитися в самому центрі України, на території, якій довелося на багато віків стати перехрестям вітчизняної історії, роздоріжжям складного українського життя. Поетова Архангородщина була околицею античного світу, окраїнною землею Київської Русі, північним форпостом Золотої Орди, згодом - турків і татар, покордонням Гетьманщини та Речі Посполитої, межовою землею Гетьманщини, а пізніше Російської імперії та Дикого поля.

Може виникнути запитання: а чи варто вдаватися до таких глибоких історичних екскурсів, ведучи мову про становлення творчої особистості письменника? Відповідь знаходимо у самого Є.Маланюка. Розмірковуючи у “Нарисах з історії нашої культури” над фактом перебування наших далеких пращурів у “ північному сегменті” культурного поля античної Еллади, він писав, що те мусило дати “ величезні наслідки, які жили, живуть і житимуть в нас, в нашій підсвідомості, в нашому організмі, крові і жилах” Маланюк Е. Книга спостережень. - Торонто, 1966. - Т.2. - С. 69.. Ця думка збігається з відомою тезою Карла Юнга про феномен расової пам'яті, про наявність поряд із “несвідомим” (автономною пам'яттю нашого минулого) ще й “колективного несвідомого” - автономної пам'яті нашої раси, яка поширюється в глибину історичного часу, далеко за межі біологічного життя людини. Нарешті, простеживши основні аспекти геополітичних, культурно-історичних та природно-географічних факторів життя покордоння, вкупі із таким фактором, як змішання народів і рас, означеного нами терміном “степового Вавилону”, ми зможемо зробити певні висновки про менталітет порубіжців, який, безумовно, щедро відлунює і в долі та творчості Євгена Маланюка. Аналіз історичного життя покордоння, простеження долі родини Маланюків на землях українського Вавилону дали підстави зробити певні узагальнення.

Кількасотлітнє життя порубіжжя на межі виживання, коли перехрестя кордонів забирало щороку десятки, сотні життів, безумовно, спричинило певну вичерпаність їх енергії. Калейдоскоп чужоземних зазіхань, особливо останніх віків (монголи, татари, поляки, імперська колонізація Новою Сербією, згодом російська колонізація), формували на зрізі національної психології почуття фаталізму, приреченості, значно послаблюючи тим самим процеси національної самоідентифікації. З іншого боку, порубіжжя стало прихистком особистостей небуденних - запорожців, козаків-зимівників, вільнолюбивих людей, які зуміли зберегти і пронести через покоління почуття національної гідності. Проте й цей бік життя межевої землі мала свої негативні наслідки. Шанці, слободи, хутори, бурдеї козаків-самітників, що десятиліттями виникали в неозорих степах, закладали в національній свідомості дух вольниці й анархії. Вольниця ж породжувала у межах порубіжжя ідеологію “здобичництва”. Хутірське життя і безмежжя землі закладали в душах степовиків автономістичні настрої. Мусимо погодитися, що це болюча сторінка нашої історії. Одночасно цей факт залишив свої тони на полотні психологічного портрета жителя порубіжжя.

Покордоння протягом значного історичного часу було етноконтактною зоною зі степом. Це відізвалося асиміляторськими тюрксько-українськими процесами, відчутним впливом мусульманського начала. Так само позначився на долі покордонців опосередкований контакт зі світом Речі Посполитої, що сприяв польсько-українській акультурації. Менш відчутними були ці впливи в часи Нової Сербії. Проте строкатість етнічного складу населення порубіжжя періоду його інтенсивного заселення не лише зашкодила процесам національної консолідації, але й призвела до втрати власної еліти, оскільки на зміну осадчим в українські слободи прийшла сербська, а згодом російська адміністрація. Цей же процес відгукнувся згодом новим явищем - денаціоналізацією власної національної еліти та національним ренегатством.

Поет виростав на історичній території геокультурної зони, нареченої ним “відвічним географічним протягом”. Частину свого життя він провів серед народу - “шляхти степової, що згордував державну міць”, прожив частку свого віку, будучи органічною складовою того народу, несучи його генетичну пам'ять. І коли пізніше прийде осмислення феномену “покараних степом”, анатомування малоросійства, то вибудовуватимуться вони на міцному фундаменті знання життя степовиків.

Народження поета співпало з культурно-просвітницьким ренесансом провінційних міст та містечок. Відбувався процес консолідації станової та духової еліти, з'являлися громадські об'єднання, які прагнули прогресивних перетворень у краї. Одним із активних організаторів громадського життя Новоархангельська був батько майбутнього письменника. Йому ж самому випало з дитинства стати обранцем містечкової еліти, яка всіляко заохочувала обдарованого хлопця, стимулюючи його захоплення віршуванням, живописом.

Відтворена у дисертації на основі архівних матеріалів, спогадів письменника та його сучасників, атмосфера духового життя, в якій виростав Є.Маланюк багато важила для його становлення як громадянина і художника. Проте найпомітніший влив на формування майбутнього письменника здійснила родина Маланюків. Сталося так, що під дахом однієї родини зустрілися три епохи. Дід Василь репрезентував дух “страченого минулого і козацької доби”. Мати принесла в родину дрібнопомісні традиції провінційного дворянства середини ХІХ століття з культом розуму й духовності. А батько був представником запізнілого в провінції пробудження духу просвітництва, реформаторства і... безпорадності перед стрімкою ходою нового ХХ століття, представляти яке випало йому і його ровесникам. Євген Маланюк увібрав і відчув своїм дитячим та юнацьким розумом і душею атмосферу родинного життя, і вона щедро засвітилася і в його духовному бутті і в творчості.

Юному Маланюкові неймовірно поталанило навчатися саме в Єлисаветградському реальному училищі, яке мало репутацію однієї з кращих технічних гімназій Російської імперії. Головним покликанням педагогічного колективу було виховання майбутнього інженера. Це відчувалося в обладнанні прекрасних кабінетів хімії, фізики, астрономічної обсерваторії, в роботі в училищі однієї з кращих в Росії метеорологічних станцій. Водночас училище не просто готувало інженера, а й виховувало майбутню технічну інтелігенцію. Знайомство з роботою закладу за більше ніж три десятиліття переконує, що гуманітарні традиції цієї технічної школи були надзвичайно сильними. Досить згадати про знамениту археологічну колекцію, відкриту в училищі, про учнівський оперний театр, що його очолював директор училища Я.Кобець, про відомий усій Російській імперії рисувальний клас, заснований тут академіком Петербурзької академії мистецтв П.Крестоносцевим.

Училище мало прекрасні традиції у викладанні словесності. Є підстави говорити про культ слова у цій школі. Учні технічної школи протягом року виконували десять письмових творчих робіт. Кожен твір рецензувався кількома викладачами. Рапорт викладача мови у старших класах Г.Страхова дає можливість познайомитися з тематикою творчих робіт, що їх писав у 7 класі Є.Маланюк: “Что побудило Гоголя написать “Малориссийские повести”, “Общественное значение Обломовщины”, “Общественное значение комедии Гоголя Ревизор”, “Взгляды Гоголя на задачи искусства”, “Какие интересы привязывали старословянских послушников к жизни”, “Характеристика Гоголевского юмора”, “Отличие комедии от сатиры”, “Театр - училище нравственности”, “Влияние литературы на жизнь”, “В чем выражается господство человеческого духа”. А випускна робота за 6-й клас “Значення Жуковського для російської літератури” дає можливість оцінити рівень володіння словом Маланюком-гімназистом.

Протягом 1910-1912 навчальних років педагогічна рада училища тричі слухала питання про позакласне читання учнів технічної школи. Архіви Єлисаветградської громадської бібліотеки дають можливість познайомитися з колом читацьких захоплень гімназичної молоді. Тексти майже співпадають зі списком письменників, винесених зі світу дитячого читання, який Є.Маланюк приготував для Є.Ю.Пеленського 1932 року. Це Гюго, М.Твен, Амічіс, Уальд, По, Рембо, Д'Оревіл'є, Верлен, Бодлер, Ередіа, Рільке, Блок, Бєлий, Сологуб, Метерлінк, де Ліль, Гамсун, Гумільов, Шпільгаген... Виростав Є.Маланюк на кращих зразках російської поезії О.Блока, М.Гумільова, І.Буніна, А.Ахматової. Пристрасть до читання, очевидно, була визначальною у пробудженні в Євгена Маланюка потягу до літературної творчості. Зміст же і коло творів, як і коло авторів, позначилися на формуванні творчого обличчя митця. З цього приводу варто погодитися з думкою О.Чудакова: ведучи мову про успадковану письменником традицію, ми маємо виходити із позиції, що у потоці літературних впливів найсуттєвіші є ранні. “...Більшу важливість отримує картина потоку літератури, на яку несміливо дивися ще неписьменник” Чудаков А. Мир Чехова. Возникновение и утверждение. - М., 1986. - С. 7 ..

Віднайдені в письменниковому архіві у США перші його юнацькі вірші (“Портрет”, “Четыре фрака на эстраде...”) передають атмосферу життя гімназичної юні провінційного містечка, атмосферу передодня Першої світової війни. Світ зацікавлень гімназистів означений романтикою кондотьєрства, музикою Блока, захопленням модерновими течіями мистецтва початку ХХ століття.

В реальній школі майбутній поет навчався в рисувальному класі Ф.Козачинського, захоплювався театром. А ще він виростав і формувався під впливом духовного і матеріального світу міста Єлисаветграда. Є.Маланюк з'явився у місті у пору найпотужнішого розквіту його архітектури, музичного та театрального мистецтва, буквального буму рисувальних класів, художніх виставок, що не могло не позначитися на формуванні майбутнього митця.

Тим часом своєрідний екскурс у світ Маланюкового дитинства був би не повним без розгляду проблеми “ландшафт і митець”. У розділі розглядаються константні елементи архангородського ландшафту, які “виробляли кров”, творили душу майбутнього письменника, а згодом щедро відгукнулися у його творчості. Це степ, вітер, небо, річка, сад. Одночасно предметом розгляду стає механізм взаємозв'язку природничо-просторових реалій Єлисаветградщини і творчості письменника: сприйняття і засвоєння, осмислення, узагальнення, творення художньої реальності.

Це вже аксіома, що творчу особистість письменника до кінця неможливо збагнути без осмислення світу його дитинства. Тому, реконструюючи його, хотілося наголосити на факторах, що впливали на формування національного світобачення, специфічних духовних запитах, естетичних пристрастях майбутнього митця. Водночас, надто пильна увага до періоду дитинства (залучення великої кількості архівних матеріалів, відтворення родинної атмосфери, духовного портрета міста поетової юності тощо) була свідомою і вмотивованою кількома причинами.

Йдеться про малодосліджені сторінки життя Євгена Маланюка, про потребу введення в науковий обіг матеріалів, що висвітлюють роки дитинства та юності поета. А ще - Євген Маланюк належить до тих митців, у творчості яких легко простежується генеалогія роду. Його поезія має відчутну просторово-географічну прописку. В умова же вигнання, пам'ять малої батьківщини, візії дитинства і юності набували особливого змісту, відчутно позначившись на творчості.

Другий розділ - “Національна самоідентифікація і народження письменника (1914-1923)” - розпочинається із дослідження шляхів національного самоусвідомлення поета, які волею долі випали на роки світової та громадянської воєн. Простежується складний шлях Євгена Маланюка від формування і становлення зразкового офіцера царської армії до свідомого старшини Української армії і громадянина держави. Особливо важливим для майбутнього поета, історіософа та культуролога був досвід трирічної війни за Україну. Він прийшов до українського війська романтично захопленим юнаком, а залишав землю України мудрим мужем, її воїном і громадянином. Йому випало пізнати війну за незалежність як штабному офіцерові, бачити її очима С.Петлюри, В.Тютюнника, Є.Мєшковського, М.Капустянського А.Мельника, О.Удовиченка. Збагнути її глибоко, масштабно, зрозуміти слабкі й сильні сторони мілітарного стану нації. Старшині штабу довелося бути свідком прийняття непродуманих, помилкових рішень і щодо військового, і щодо державного життя, амбіційності й недалекоглядності керівництва УНР. Проте головний підсумок трирічної війни Є.Маланюка за УНР полягає у тому, що поразка визвольних змагань завершила перший, скажемо, романтичний етап процесу національного самоусвідомлення і підготувала подальший рух національного, політичного, духовного й естетичного самовизначення.

Таборові республіки інтернованих вояків УНР у Польщі відміряли старшині Є.Маланюку повних три роки для кристалізації життєвої мети та пошуку ціннісних орієнтацій. Середовище української національно-політичної еміграції всіляко сприяло цьому. Адже залишили Батьківщину переважно найсвідоміші і найвідданіші ідеї української державності люди.

Дуже швидко ідею збройного повернення на Батьківщину заступила ідея політичної праці задля відродження української державності. Відповідно перед українською еміграцією постають нові завдання: не зникнути як спільність, не засимілюватися державами, що прийняли її; стати духовним центром України в зарубіжжі; стверджувати ідею України, ідею державності; творити в еміграції те, чого не можна зробити на материковій Україні.

У вирішенні завдань політичної праці винятково важливу роль відігравала робота у сфері духовної культури. Саме вона була інтегруючим чинником міжвоєнного життя української еміграції, започаткувавши складний і надзвичайно важливий для еміграції як національної спільноти процес національного самоосмислення.

Наведена характеристика української еміграції віддзеркалює зовнішні обставини життя Є.Маланюка, які посутньо вплинули на долю письменника. Таборова публіцистика Є.Маланюка засвідчила, що із кола “спізненого покоління” виростає молодий політик, котрого турбують “прокляті питання”, що вкотре постали перед нацією: “як сталося?”, “що ми за народ?”, “що робити?”. Пошук відповідей на них, як і кожна віднайдена відповідь, оберталися одкровенням - “а хто я?”. Так завершувався процес формування національної свідомості, здійснювалася гальванізація національної ідеї як визначального фактора мотивації волі, думок і вчинків письменника і громадянина Євгена Маланюка. Письменник за короткий час перейшов межу душевної катастрофи вигнанця і, найголовніше, визначив себе як особистість нової, історично сформованої ситуації, духовним лідером еміграції. Тоді ж у таборах завершилося формування мети (ідеалу) всього його життя - словом своїм будувати Україну, будити приспану століттями національну свідомість українців, творити з народу націю, стати одним із конструкторів національної державотворчої ідеї.

Отже, публіцистика “заговорила першою” і започаткувала болючий пошук митцем відповідей на вічні питання, яким позначена уся його наступна творчість. Вже на сторінках таборової періодики Є.Маланюк визначив коло проблем і тем, розв'язанню який присвятить усе своє життя: причини поразки державницьких змагань; витоки “деморалізації душі української”; “хохлацька” орієнтація на північного сусіда”; народжений віками синдром “отаманщини”, яничарства і зрадництва, малоросійства. Є.Маланюк прагне статтями 1921-1923 років дати сучасникам відповідь на вічні питання.

Досвід публіцистики засвідчив не лише амбіції представника “спізненого покоління” втручатися своїми гострополемічними статтями у сфери найвищої політики, але й сприяв визначенню ним подальшого шляху і у державотворенні, і у мистецтві слова, усвідомивши в слові найефективніший шлях служіння нації: “Ґрунт єдиної національної культури... дає єдину національну ідеологію... Ні зформування Нації, ні будову державної для неї форми, без єдиної національної ідеології - уявити неможливо” (“Нарешті”). Етапними з цього приводу стали дві праці Є.Маланюка, написані весною 1923 року. Рефератом “Зброя мистецтва” він визначив найголовніше завдання митців поневоленої нації - формувати державницьку свідомість. Можна вважати, що письменником була викладена ідеологія націєтворення “зброєю мистецтва”. Майже одночасно у праці “Думки про мистецтво” Є.Маланюк викладає свої погляди на проблеми мистецтва. Внутрішня сутність мистецтва, мистецтво і світ, геній і талант, елітарність мистецтва, митець і світ, теорія і психологія творчості, національне та інтернаціональне в літературі - предмет роздумів письменника на кількох зброшурованих у книгу сторінках. Максимальна сконденсованість, згущеність та афористичність думок, чіткість логіки і тезисність викладу свідчать не лише про певну завершеність, сформованість (у контексті часу) системи поглядів на мистецтво і митця, але й вказує на характер програмовості написаного для самого автора, на його власну естетичну програму, навіть на творчий маніфест поета.

Аналіз основних мотивів поезій 1920-1922 років засвідчує відчутну перевагу у доробку митця творів інтимної лірики та особистісних переживань, навіяних чужиною, невизначеністю майбутнього, напливами ностальгії. Причому поряд з українськими поезіями, що друкувалися на сторінках таборових видань, за свідченням архівів живою залишалася традиція російськомовного віршування.

1923 рік став переломним і для Маланюка-поета. Кардинальна життєва драма - розлука з Батьківщиною - перевела вектор думання Євгена Маланюка з площини горизонтальної у вертикальну. Пошуки відповідей на “прокляті питання” охопили часовий простір від доби УНР до княжої і навіть у глибину тисячоліть. Енергія ж історичних інформаційних кодів залучала в силове поле мислячу особистість. Наслідком внутрішньої потужної роботи став стрімкий прорив у сферу Поетичного слова, як одвічну метаморфозу чуття і мислі. Таким чином, саме в цей час Євгенові Маланюку відкрилася глибинна суть поезії і поряд з цим - власне призначення бути поетом і обов'язок брати на себе відповідальність перед словом і світом (“я навмисне тверезим варягом / Увійшов в цю добу історичних вітрів і злив”).

Особливий інтерес для дослідника складають поезії написані протягом літа-осені 1923 року, отже після теоретичного обґрунтування Євгеном Маланюком своєї мистецької і громадянської позиції. Зокрема реалізація фіхтевського вчення про “Я” як активного творця світу у поезії “Євангеліє піль”. На вершинних регістрах натхнення ліричному героєві відкривається істина, що це він має докласти зусиль, аби Україна “відбула цілу Євангелію піль”, вирізняє себе із тих “ми”, “що самотньо дійшли до хреста, не зустрівшись ні з ким”, означивши себе провідником, покликаним, навіть месією. Стенограма почуттів, масштаб самоусвідомлення, глибина особистісних почувань відкриває у поетичному слові життєве покликання (Ортега-і-Гасет) автора. Саме благовістя свідомості свого високого призначення, здеклароване “Євангелією піль”, свідомість будителя і провідника народу зумовили зміст, спрямованість і пафос наступних поезій збірки “Гербарій” і, без перебільшення, усієї міжвоєнної поетичної творчості.

Отже, творчість названого періоду демонструє блискавичний прорив митця до якісно нових енергетичних сутностей, які визначили оригінальність смислових акцентів, специфіку структури й ритміки вірша (“побідний ямб”), поглиблення знакової системи поетичного мислення, що в комплексі дало взаємодифузію традиції і модерну.

Розділ третій “Між двох ісходів: Україна в системі мистецьких рефлексій Є.Маланюка” є спробою відтворення і осмислення руху свідомості Є.Маланюка митця і громадянина Подєбрадського та Варшавського періодів життя та творчості. Розпочинається він підрозділами “Поетове “Я” і його зовнішні обставини (1923-1939)” та “Ніщо та суще в художній моделі поета”, присвяченими з'ясуванню світоглядних позицій письменника, політичних і філософських поглядів та ідеалів, моральних та естетичних цінностей, еволюції національного світогляду (формування ідеалу сильної держави та вольової особистості - обґрунтування ідеї українського месіанізму), дослідженню динаміки християнської свідомості, осмисленню феномену самоти і страждальності Є.Маланюка.

Характерною рисою міжвоєнної української еміграційної поезії, (її розгляду в доробку письменника присвячений підрозділ “Мотиви кари, переступу та спокути у поетичій творчості Є.Маланюка”), став націєтворчий, державницький компонент. Його достеменна органічність постала на лицарській вірності воїнів-емігрантів образові “Земної Мадонни”, яка була для них Єдиною. “Липа і я, ми були (як Дараган, Мосендз, Чирський) “солдатами”, воїни - цим все сказано”, - запише Євген Маланюк у своєму нотатникові 23 вересня 1967 року.

Таким чином, поняття воїнського обов'язку й честі переплавилося у поняття мистецької потуги, адекватне за силою і міццю першим. За цією шкалою координат жили і творили в умовах міжвоєнної пори митці Празької школи. Переосмислення поза Батьківщиною пройденого й пережитого, драма українського історичного життя на тлі європейської історії дали їм новий погляд на національне буття, українську людину: формується концепція вольової особистості, людини чину. У руслі сказаного вище мистецьке слово Євгена Маланюка екстраполюється на проблеми розслабленості, байдужості, приреченості, пораженства. На противагу українському зледачінню підносяться найвищі чесноти українського характеру - честь, воля, мужність, вірність.

У цю пору в мистецьких колах української еміграції визріває та акцентується ідея українського месіанізму як образ надії бездержавної нації.

Євген Маланюк прискорено еволюціонує від покликання служити своєю творчістю Україні до усвідомлення обраності, до апостольської місії духовного провідника народу. Розшарування політичної еміграції за партійними вотчинами, смерть Симона Петлюри, підводять митця до геніального висновку: “Як в нації вождів нема, / Тоді вожді її поети”. Хоч “Послання”, лейтмотивом якого були наведені слова, надсилалось поетам із більшовицької України, самоадресація цієї перевіреної часом істини, очевидна.

Ліричний герой Маланюка - “обтятий Богом шестикрил”, перший ангельський чин, серафим, що покликаний бути посередником між Небом і землею, дарувати низові істину про самих себе. Оскільки ж письменникові відкрилася гірка правда, то й зреалізувалася вона потужними інвективами супроти низу. Гнів письменника умисно згущений, його опозиція до калічного стану нації підкреслено жорстка й безжальна. Маланюк, якому випало бути свідком і творцем відродження державності у 1917-1920 роках і який пізнав трагедію краху державницьких сподівань, мав право на інвективу. Але не право визначило такий вибір. Він був зумовлений свідомістю розуміння необхідності переорієнтувати ментальність співвітчизників, змусити збагнути призначення кожного народу стати нацією, відбутися державою. Маланюк ризикував бути не сприйнятим, шельмованим й не обминув цієї участі. Навіть бунт проти його позиції був ціннішим для нього від летаргійного сну нації.

Заперечуючи, засуджуючи, гнівно картаючи, письменник тим самим стверджував ідеал повної, “суцільної” Людини. Людини чину, волі, честі. Водночас, - людина - присутня у творах Маланюка і як протилежний полюс інвективи в його історіософських екскурсах до славних сторінок вітчизняної історії, в його оптимістичних передбаченнях майбутнього (“Бачу їх - високих і русявих... / Пристрасників висоти і слави”), у життєстверджуючому пафосі прикінцевих строф чи рядків (“І встане вік молитви й заліза / Над гноїщем, де парувало зло”). Ці дві визначальні для Маланюкової поетики парадоксальні позиції - інвективність та оптимістичність - зроджені натхненням та підпорядковані ідеології націєтворення.

Вони зреалізувалися у провідних мотивах міжвоєнної поетичної творчості Є.Маланюка - кари, переступу та спокути. Поразка УНР та вигнання з рідної землі уже в перших поезіях митця прозвучали мотивом кари: покараний я, ми, Україна. Бажання збагнути причину кари веде митця до історіософського осмислення переступу, до пошуку шляхів спокути. Так сформувалася художня модель: кара - “як сталося?”; переступ - “що ми за народ?”; спокута - “що робити?”

Очевидно, сама постановка проблеми може викликати питання. Чому, наприклад, саме названі мотиви визначені як провідні у творчості Євгена Маланюка між двома ісходами? Адже ж досі дослідниками віддавалися пріоритети історіософським пошукам, реалізації ідеї українського Риму, дослідженням катастрофічних мотивів (О.Астаф'єв), мотивам “кохання й жінки, краси і дії, поезії й поета” Рубчак Богдан. Потала нещадних спраг. Про ранню поезію Маланюка // Світовид. - Київ-Нью-Йорк, 1997. - Ч. 4. - С. 58. (Б.Рубчак) тощо. Відповідь знаходимо у поезії Є.Маланюка. Названі морально-етичні біблійні категорії сформували синтезований в площині перелічених проблем погляд на Україну. Мотиви кари, переступу і спокути самим поетом покладені в основу його мистецького бачення світу між двома ісходами. Життя змусило поета спрямувати свою музу на служіння справі націєтворення, а запропонована схема якнайповніше віддзеркалює (скористаймося формулою Б.Рубчака) “планове перетворення життєвого досвіду в постійні об'єкти поетичного мовлення”. Нарешті, кара, переступ та спокута - це дійсно наскрізні елементи поетичного світу письменника.

Мотив покари, прокляття, гніву Господнього присутній у кожному третьому вірші поета з міжвоєнної пори. Прагнучи визначити основні смислові акценти мотиву кари в художній палітрі Є.Маланюка в дисертаційному дослідженні виокремлені такі три проблеми.

Першою цілком закономірно розглядається мотив проекції біблійної кари Господньої ізраїльтянам на долю України, оскільки саме він був покладений в основу концептуального бачення поетом історичної долі, сучасного стану і перспектив його Батьківщини. Зрозуміло, що тотожності в старозавітних оповідях про долю Ізраїлю з долею України продиктували митцеві, а відтак і дослідникові, й основні напрями реалізації біблійного мотиву кари:

Вигнання з рідної землі.

Позбавлення Божого благословення.

Покара полоном, рабством духу і нашестям чужих народів.

Покара степом, простором, суходолом.

Кара за вину, переступ народу України.

Зі середини 20-х років мотив кари-прокляття за невідбуття державою стає домінантним, що витворює вже згадувану схему художньої моделі поетичного світу Є.Маланюка: доля України зумовлена карою; історіософські пошуки дають відповідь на причину прокляття - переступ; поетові інвективи мають спонукати до спокути.

Цілком логічним у руслі старозавітніх традицій мотив кари має сусідити з пророцтво збавлення. Тож закономірною ланкою в Маланюковій концепції кари стало пророцтво “Україна каратиме”. У розробці цього мотиву в творчості поета чітко простежуються такі дві провідні лінії:

Версія легенди кари:

Богдан, Мазепа, гайдамаччина, Крути;

Шевченко, Куліш.

2. Пророцтво кари.

Нарешті, третя наскрізна проблема - я покараний, я караю, я віщую кару. Ще в таборах свідомість покараності зазнає трансформації від “ я покараний” до “я покараний як часточка Тебе”. Згодом мотив ускладниться - “я покараний любов'ю до Тебе”. Ця третя формула покараності поета дає вичерпну відповідь на питання про витоки близькості його “тематики й дикції” до тону Ісаї та Єремії. Зрештою, саме вона дозволяє поетові і зобов'язує його сказати “будь проклята”, отже, “я караю”, аби потім віщувати кару: “Ти пісню оберни - на крик! / Ти руку простягни убити!”.

У Маланюковій концепції України гнівні інвективи сусідять із поданими поетом на суд читача міркуваннями над таємницею її внутрішньої сутності - Ти не покритка, не жертва, Ти грішниця. Історіософські пошуки причин цього дають змогу побачити і складові переступу, за які Бог (і поет) карають Україну:

гріх незбуття як держави;

“Простір неладу і зради”;

феномен “волі без долі і волі”;

відсутність повної людини.

Відповідь на запитання “що робити?” для себе особисто Є.Маланюк знайшов ще в таборах. Прагнучи ж максимальної дієвості й самовіддачі слова, поет обрав шлях національної самокритики, започаткований Т.Шевченком. Шлях не новий для літератур пригноблюваних народів. Його обирали Д.Леопарді й Г.Гейне, А.Міцкевич і Х.Ботєв, С.Чех і Ш.Петефі, Я.Колар і В.Александрі. Євген Маланюк продовжив вітчизняну традицію, примножену творами П.Куліша, І.Франка, Лесі Українки. Водночас, поет-вигнанець на відміну від попередників спирався на досвід здобутої і втраченої віками сподіваної державності і волі, що суттєво позначилося на його поетиці інвективи. Він обирає шлях жорсткої опозиції до Неї і до низу (“них”). Він прагне змусити замислитися, обуритися, протестувати. Гнів поета умисне афішований, умисне акцентований. Зло свідомо гіперболізоване, згущене. Це чинник, що у різкій, категоричній формі має експонувати читачеві енергію трагічної думки, що має стати дією: усвідом біду свою, свого народу, переймися не лише моїм болем, але й гнівом, перероди, зміни себе. Отже, інвектива має стати рушієм діяльної спокути.

Націєтворчі мотиви зазнають еволюції. Характерний для поезії Маланюка римо-варязький первень із приматом зброї, криці, крові, від середини тридцятих років поступається домінанті плекання духу, філософського заглиблення в українську проблему. Поет частіше прагне осмислити її крізь призму вічних ідеалів добра й зла. Хоч світова війна частково змушує поета повернутися в русло старої традиції. Осмисленню цих процесів у творчості письменника, як і драматичних випробувань, що випали на його життєву долю, відведено підрозділ “Від початку війни до другого ісходу (1939-1949)”.

Пошуки відповіді на “прокляті питання” - наскрізний мотив усієї міжвоєнної творчості Маланюка. У прозовому доробку письменника, якому приурочений підрозділ “Проза Є.Маланюка “як хроніка життя власної душі”, вони сконцентрувалися навколо осмислення двох взаємопов'язаних проблем: національного начала будь-якої “будівничої чинності” та Особистості, повної Людини, “Суверенної Індивідуальности” як серцевини національної проблеми. Вони проглядаються буквально у кожній рецензії, літературно-критичному огляді, статті. Водночас, названі проблеми стали і предметом спеціальних теоретичних студій, зокрема, у працях “Буряне поліття”, “Ієрархія”, “Творчість і національність”, “Поезія й вірші”, “Про малоросіянство”, у циклах статей, присвячених Т.Шевченкові та М.Гоголю.

Логіка висновків, до яких підводив читача письменник, незмінна: справжнє мистецтво, література “виростають із національної суті”, а справжній митець “може бути особистістю лише національною”. Євген Маланюк прискіпливо аналізував причини, що призводять до “національної безплідності”, розвінчував “міф класовості”, анатомував комплекс малоросійства, висловив своє несприйняття модерну в літературі кризової доби. При цьому письменник особливо наголошував на згубності названих факторів для недержавних народів, для несформованих націй, мистецтво яких мусить бути не лише “проявом національного існування”, але й творенням національного духу, особистості і формотворчим чинником нації.

...

Подобные документы

  • Особливості світогляду творчої манери письменника. Автобіографічні елементи у сюжетах Діккенсових романів. Внесок творчості письменника у літературу. Тема сирітства. Байдужий соціум як фактор формування особистості. Виховні мотиви творчих доробків.

    курсовая работа [44,8 K], добавлен 15.12.2015

  • Проза Аркадія Любченка 1920-х рр. Становлення реалістичного типу творчої манери, основні етапи творчого розвитку письменника. Жанрово-стильові особливості твору "Вертеп" Аркадія Любченка. Формування засад соцреалізму. Аркадій Любченко в час війни.

    реферат [30,5 K], добавлен 13.03.2013

  • Дитинство та навчання Стефаника у гімназії. Початок його творчої діяльності з невеличких поезій в прозі. Теми еміграції селян у творчості українського письменника. В. Стефаник як засновник жанру психологiчноï новели. Останні роки життя письменника.

    презентация [1,3 M], добавлен 22.04.2012

  • Короткий біографічний нарис життя та творчості відомого українського письменника М.В. Гоголя, етапи та обставини його особистісного становлення. Джерела натхнення автора та аналіз його найяскравіших творів. "Мертві душі" в житті та долі письменника.

    презентация [2,2 M], добавлен 13.05.2011

  • Дитинство, юність та студентські роки видатного російського письменника А.П. Чехова. Тема "маленької людини", заклик до духовного звільнення та розкріпачення людини в творах письменника-гуманіста. Формування особи людини, боротьба з людськими вадами.

    презентация [1,5 M], добавлен 25.10.2013

  • Творчій шлях, жанр новел та оповідань Бредбері. Основа гуманістичної концепції письменника. Герої Бредбері та втілення ідей гуманізму. Головні теми і мотиви в оповіданнях письменника. Аналіз ідейно-художніх особливостей новелістики Рея Бредбері.

    курсовая работа [51,0 K], добавлен 28.02.2011

  • Формування концепції нової особистості у демократичній прозі ХІХ ст. Суспільні витоки та ідейно-естетична зумовленість появи в 60-70-х роках ХІХ ст. інтелігентів-ідеологів в українській літературі. Історичний контекст роману І. Нечуй-Левицького "Хмари".

    курсовая работа [46,8 K], добавлен 10.05.2011

  • Життєвий шлях та формування світогляду Є. Гребінки. Стиль і характер ідейно-естетичної еволюції його творчості. Поняття жанру і композиції, їх розвиток в українській літературі ХІХ ст. Провідні мотиви лірики письменника. Особливості роману "Чайковський".

    курсовая работа [55,8 K], добавлен 21.10.2014

  • Відомості про життєвий та творчий шлях Марка Кропивницького. Основні здобутки української драматургії другої половини ХІХ–початку ХХ ст. Дослідження творчої еволюції Кропивницького-драматурга. Аналіз домінантних тем, мотивів, проблем творчості митця.

    курсовая работа [57,5 K], добавлен 08.10.2014

  • Дослідження основних фактів біографії видатного французького письменника Еміля Золя (02.04.1840-29.09.1902 рр.). Вплив романтизму на ранній період творчості письменника; нова літературна школа. Процес роботи над соціальною епопеєю "Ругон-Маккари".

    презентация [3,4 M], добавлен 11.04.2013

Работа, которую точно примут
Сколько стоит?

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.