"Національний міф" та його трансформація в українській еміграційній поезії

Творчість послідовників “пражан” наочно ілюструє перехід до постколоніальної літератури. Вона протистоїть антиколоніальній, яку репрезентують ті твори, де відхиляється не ідея влади як такої, а ідея певної влади, в нашому випадку московської/ польської/ турецької, коли на власний етнос накладаються ті ознаки, котрі вбачають у владних структурах іншого. Постколоніалізм з цього боку є демонтажем, він націлений на несприйняття домінування взагалі.

Двоїсте ставлення до мистецтва (що зумовило боротьбу норми й свободи творчості, імперативу й прагнення художньої досконалості в практиці празької школи), втрата свого “Я”, що було пов'язане з втратою України як Іншого, яким визначалося творення ідентичності національної й особистістної, загибель частини представників празької школи, неможливість пристосування до нових політичних обставин та соціального середовища, відсутність відповідної аудиторії, відмова від гіперімперативу і звідси демонтаж усієї системи, поява безлічі варіативних образів, повторення епігонами мотивів “празької поезії” поза рамками ритуального часу та простору, - все це обумовило поступове загасання нового “національного міфу”, творенню якого була присвячена творчість празької школи. Потрібно зазначати, що саме ці процеси властиві так званій першій хвилі еміграційної творчості: від культивування міфу-казки, створення ілюзій, поетизації образу залишеної батьківщини, до заперечення не лише колишніх ідеалів, а й власної творчості, що врешті-решт закінчується художньою деструкцією й психологічною виснаженістю. Водночас ідеї “національного міфу” празької школи живили в еміграційній поезії негативні стихії, ставали основою фальшивої історіософії, в чому виявлялося вже не ритуальне відтворення “національного міфу”, а його деструкція. В творчості епігонів не знайдемо вже чітко окресленої концепції “національного міфу”, він розчиняється в безлічі суперечливих парадигм, що передавали хаотичне переживання віддаленості від рідного краю. Шлях “національного міфу” - це шлях від авторитарного “Слова про Ігорів похід” до сумнівної “Книги Влеса” (джерела натхнення Л.Мурович), від вогненного слова до поринання в стихію так званої народної етимології (збірка В.Ворскло “Лада”), від ритуалу до його мавпування, від цільної концепції історіософського міфу до розпаду і розкладу на окремі мотиви і повторювані сюжети, від підкорення особистих інтересів національній справі до зосередженості на неповторності людської особистості, до антропологічного акценту.

Хоча деструкція пов'язана з особистістною трагедією митців, її не можна вважати негативною, оскільки вона призвела до якісної трансформації й світогляду, й національної ідеї. Залишаючи пару “Марія-Антимарія”, Є.Маланюк звертається не до усунення суперечностей, він звертається до інших цінностей: “не треба заплутано метикувати / В залежності від нагод і годин - / Тільки знати: / Вона - Мати, / Ти - син”, “Натомість потрібні: кожна билина, / Подмух вітру, плюскіт ріки, / Ось така, хай осіння, днина / І дотик твоєї руки”. “Національний міф” не просто зазнає деструкції, він пов'язується, наприклад, Н.Лівицькою-Холодною, із зовсім іншими ідеалами: “Кому б, поете, ще сказав тепер ти, / Що батьківщина це ріка і ліс?”

Антропологічну домінанту має поезія В.Ворскло, яка постійно наголошувала, що цінність людини - в її неповторності, несхожості на інших, і закликала берегти цю неповторність. Переосмислення національних ідеалів спостерігаємо й у творчості Л.Мосендза, особливо в його романі “Останній пророк”, у якому на тлі життя Іоанна показано докорінні зміни української національної ідеї.

З антиколоніальних тонів починав свою творчість Дан Мур, який прокляттями, експресивними висловами, поданими в циклі “Дух України”, нагадував Маланюка. Але він подолав подібні руйнівні тенденції подальшими бароково-грайливими, поетичними збірками. До запропонованої ще Маланюком міфологеми “стилет-стилос” поет додав новий, релігійний елемент, внаслідок чого утворюється нова: стилет-стилос-хрест. І хоча героїчний аспект не зникає, він уже не є домінуючим, якось поволі відходить на другий план і в майбутнє. Доминують же аспекти релігійний і мовний.

Отже, трансформація “національного міфу” виявилася в кількох процесах. Одну з груп становлять твори, в яких здійснився перехід від національної зацікавленості до антропологічної та філософської проблематики, що було притаманно розвиткові європейської національної ідеї в ХХ ст. взагалі. Це, насамперед, пізні вірші Є.Маланюка, листування Л.Мосендза, його роман “Останній пророк”. Сюди належать творчі трансформації на естетичній основі в Д.Мура, В.Скорупського. Трохи осторонь стоять пізні вірші О.Стефановича (в них домінанта переноситься на релігійну тематику), Г.Мазуренко (звернення до абсурдистської поезії, що було насправді не стільки якісною трансформацією, скільки проявом незадоволеності вирішенням національного питання).

Ще одна група віддзеркалює справжню деструкцію, котра виявилася в розпаді мотивів, безмежному повторенні тих самих ідей, повній деструкції не тільки творчій, а й особистісній, пов'язаній з втратою почуття ідентичності. Прикметними в цьому плані є писання Л.Ромена, Л.Мурович, деякі цикли О.Лятуринської тощо.

Своєрідне продовження знаходимо й у випадку заперечення “празького міфу” з боку В.Ворскло, Б.Олександрова і в дуже негативному варіанті в песимістично-саркастичному віршетворенні О.Смотрича.

Не продовжили новий “національний міф” українські поети Чехословаччини, які хотіли стати складовою частиною чехословацького літературного процесу, і навіть не знали про існування празької поетичної школи, коли ж довідалися про її досягнення, не змогли застосувати її здобутки, бо жили в зовсім інших суспільних умовах і дотримувалися інших ідейно-естетичних настанов. Нові естетичні зацікавлення і згасання національних домінант у пізнішій еміграційній поезії ілюструє Нью-Йоркська група, деякі представники якої (Б.Бойчук) навіть протиставляли себе “пражанам”, котрі, в свою чергу не сприймали досягнення нової еміграційної творчості, вбачаючи в ній відхилення від традиції української літератури.

ВИСНОВКИ

Фактором, який об'єднував індивідуально неповторних поетів української еміграції в празьку школу, стало творення “національного міфу” та нової ідентичності української нації, що виявилося в наявності співзвучних мотивів і міфологем, у спільній тематиці та антиколоніальному пафосі.

Міфологічність зумовила особливості художнього мислення і структури. Міфологеми і міфопоетичні категорії набувають як позитивної, так і негативної оцінки залежно від того, існують вони в сакральному часі й просторі чи мають прояв у мирських подіях. І як свідома герметизація творчості, і як дія міфологічних законів прочитуються повторення, прагнення обмежити мотиви поезії, уникнути деяких тем. Пошук національної ідентичності відбився й на стилістичних ознаках поезії празької школи: до основної художньої системи - неоромантизму - домішувалися експресіонізм, символізм, неокласицизм, необароковий стиль, кожен з яких мав по-своєму у поетичному плані доповнювати неоромантичний “національний міф”.

Рухливість національної ідентичності виявилася не лише в можливості створити принципово новий міф, а й у трансформації всередині поезії “пражан” та кола їхніх послідовників.

Доля нового “національного міфу” підтверджує спостереження К.Леві-Строса над особливостями смерті міфів - “вони помирають не в часі, а в просторі, переходячи з одного суспільства в інше, втрачаючи довжину і розкіш оповідання, драматичну напруженість мотивів, характеризуючись зубожінням сюжету та жанровими трансформаціями”.

Філософія української національної ідеї повторює загальноєвропейський шлях, який полягав у переході від етапів етнічної диференціації, національного месіанізму до площини етико-антропологічної, на рівень екзистенційної проблематики.

ПУБЛІКАЦІЇ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЙНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

1)Міфологізм поезії Празької школи // Актуальні проблеми сучасної філології. Літературознавство. Збірник наукових праць Рівненського державного гуманітарного університету. - Вип. ІХ. - Рівне: РДГУ, 2000. - С. 54-61. (0,5 др. арк.)

2)Первинні стихії як основа “нового” національного міфу “Празької школи” // Слово і час. - 2001. - № 4. - С. 79-83. (0,4 др. арк.)

3)Стилістична характеристика празької школи як віддзеркалення національних пошуків // Слово і час. - 2001. - № 10. - С. 68-74. (0,5 др. арк.)

4)Деструкція “національного міфу” в українській еміграційній поезії //

Вісник Запорізького держуніверситету. Серія: Філологічні науки. - 2001. - № 4. - С. 11-14. (0,4 др. арк.)

Додаткова публікація:

Наталя Лівицька-Холодна: роман життя жінки та емігранта // Український альманах. 2002. - Варшава: Об'єднання українців у Польщі, 2002. - С. 196-203.

Размещено на Allbest.ru