"Аліна й Костомаров" та "Романи Куліша" В. Петрова в контексті українського культурного життя 20 х років ХХ століття

Осмислення творів "Аліна й Костомаров" та "Романи Куліша" В. Петрова у зв'язку з іншими текстами, що у 20 х роках ХХ століття в ситуації обговорення національної перспективи набули нових метажанрових ознак й утворили своєрідний інтелектуальний дискурс.

Рубрика Литература
Вид автореферат
Язык украинский
Дата добавления 06.07.2014
Размер файла 73,1 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.


Подобные документы

Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

10.01.01 - українська література

“АЛІНА Й КОСТОМАРОВ” ТА “РОМАНИ КУЛІША” В. ПЕТРОВА В КОНТЕКСТІ УКРАЇНСЬКОГО КУЛЬТУРНОГО ЖИТТЯ 20_Х РОКІВ ХХ СТОЛІТТЯ

Зубань Віра Іванівна

Харків - 2003

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

костомаров петров куліш метажанровий

Актуальність теми дослідження. Твори Віктора Петрова “Аліна й Костомаров” (1929), “Романи Куліша” (1930) є важливими складовими літературного процесу доби “українського відродження” і являють собою перспективний матеріал для літературознавчих студій насамперед з огляду на їх місце в системі явищ художньої культури 20_х років ХХ ст.

Доцільність створення комплексної праці, спрямованої на вивчення романів “Аліна й Костомаров” та “Романи Куліша” в контексті українського культурного життя 20_х років, пояснюється тим, що в українському літературознавстві вони не виносилися на спеціальне дослідження. Їх переважно розглядали або у зв'язку з іншими текстами В. Петрова для змалювання загальної картини його літературної практики (В. Агеєва, Р. Горбик, Ю. Загоруйко, Л. Новиченко, С. Павличко, Ю. Шевельов, О. Черненко та ін.), або в контексті української історико-біографічної прози ХХ ст. для з'ясування окремих рис жанру романізованої біографії (Б. Мельничук, М. Сиротюк, І. Ходорківський та ін.). Проте окремого дослідження, присвяченого лише цим двом творам, до сьогодні не існує, хоч у літературознавстві вже постало підґрунтя для його появи.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана на кафедрі історії української літератури Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна, до комплексних наукових та навчально-методичних планів якої входить проблема дослідження української літератури 20_х років ХХ ст.

Мета дисертаційної роботи - дослідити твори В. Петрова “Аліна й Костомаров”, “Романи Куліша” у зв'язку з історико-культурними та художніми явищами 20_х років ХХ ст.

Метою передбачено вирішення таких завдань:

проаналізувати твори “Аліна й Костомаров” та “Романи Куліша” з огляду на їх роль у ревізійному дискурсі 20_х років, спрямованого на переосмислення українського минулого та його знакових постатей;

охарактеризувати ідейний спектр образів Костомарова та Куліша з точки зору їх причетності до творення нової української дійсності у 20_х роках;

з'ясувати характер жанру творів “Аліна й Костомаров”, “Романи Куліша” передусім шляхом їх зіставлення з інтелектуальними романами М. Хвильового, В. Підмогильного та М. Могилянського;

виявити основні прийоми трансформації біографічного матеріалу, використані В. Петровим для змалювання діячів національної історії в їх приватних проекціях;

дослідити поетику цитування в романі “Аліна й Костомаров”;

дати характеристику цитатній канві твору “Романи Куліша”.

Об'єктом дослідження є твори В. Петрова в їх зв'язках з іншими текстами 20_х років ХХ ст., підпорядкованих вирішенню проблеми переосмислення української історії, пошуку стратегії національного розвитку та творення нової української дійсності.

Предметом дослідження є художні твори “Аліна й Костомаров”, “Романи Куліша”. У ході їх аналізу залучаються також написані у 20_х роках статті В. Петрова про Г. Сковороду, Т. Шевченка, П. Куліша, докторська дисертація про П. Куліша, романи “Дівчина з ведмедиком” (1928), “Доктор Серафікус” (1928-1929, друга редакція та друк 1947), підписані псевдонімом В. Домонтович, як тексти, що визначали наукові та художні зацікавлення автора романів про М. Костомарова та П. Куліша. Для змалювання системи міжтекстових зв'язків між аналізованими творами В. Петрова та іншими романами кінця 20_х років досліджуються окремі аспекти творів М. Хвильового (“Вальдшнепи” (1926), В. Підмогильного (“Місто” (1928), “Невеличка драма” (1930) та М. Могилянського (“Честь” (1929, друк 1990). У значенні базових претекстів романів “Аліна й Костомаров”, “Романи Куліша” вивчаються спогади А. Костомарової, автобіографія М. Костомарова, кореспонденція П. Куліша та окремі літературно-критичні праці, що стосуються літературного процесу ХІХ ст.

Методологічну основу дисертації складають наукові принципи сучасної історії та теорії літератури, насамперед теорія інтертекстуальності. Дослідження здійснене з позицій культурно-історичного та порівняльно-типологічного методів. Його напрямок розроблено з урахуванням постструктуралістських теорій Р. Барта, А. Блейкастена, М. Грессе, Ж. Дерріди, Ж. Женетта, Ю. Крістєвої, Ф. Пітаві, С. Росса, М. Фуко та ін., досліджень М. Бахтіна, Т. Гундорової, Б. Ейхенбаума, В. Жирмунського, І. Ільїна, Ю. Лотмана, Ю. Тинянова, В. Шкловського та ін.

Наукова новизна одержаних результатів дослідження визначається такими показниками:

аналізом романів “Аліна й Костомаров”, “Романи Куліша” у зв'язку з іншими текстовими одиницями 20_х років, тематика й проблематика яких співвідносилася з переосмисленням національної історії та її знакових постатей;

характеристикою українського інтелектуального роману кінця 20_х років із точки зору його дотичності до порушених у ході літературної дискусії 1925-1928 років питань;

дослідженням романів-біографій В. Петрова в контексті формалістичного дискурсу 20_х років;

вивченням поетики цитування у творі “Аліна й Костомаров” шляхом зіставлення його тексту з базовими претекстами;

систематизацією та функціональним аналізом цитатної основи “Романів Куліша”.

Практичне значення одержаних результатів полягає в можливості їх використання для подальшого вивчення творчості В. Петрова, у вузівських курсах історії української літератури першої половини ХХ ст., а також при розробці спецкурсів і спецсемінарів із проблем української біографічної прози.

Апробація результатів дисертації здійснена на засіданнях кафедри історії української літератури Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна, а також на таких наукових конференціях: “Міф і ритуал у традиційній та новітній культурі” (Київ, 2001), ІV Всеукраїнська науково-теоретична конференція молодих учених (Київ, 2001), V Всеукраїнська науково-теоретична конференція молодих учених (Київ, 2002), “Творчість Юрія Клена в контексті українського неокласицизму та вісниківського неоромантизму” (Дрогобич, 2003).

Публікації. Результати дослідження відображені в 6-ти статтях, надрукованих у збірниках, що входять до затвердженого ВАК України переліку наукових фахових видань.

Структура дисертації обумовлена її метою та завданнями. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаної літератури. Обсяг дисертації становить 179 сторінок основного тексту та 29 сторінок списку використаних джерел, що містить 362 позиції.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано вибір теми дисертації та її актуальність, висвітлено зв'язок обраного напрямку дослідження з науковими програмами і планами організації, у якій її виконано, сформульовано мету та основні завдання роботи, визначено основні методи дослідження, його предмет й об'єкт, розкрито наукову новизну та практичну цінність одержаних результатів, наведено дані про апробацію результатів дисертації, вказано на її структуру й обсяг.

У першому розділі “Романи-біографії В. Петрова в критиці та дослідженнях” проаналізовано літературно-критичні праці, присвячені творам “Аліна й Костомаров”, “Романи Куліша”. Виділено три етапи їх вивчення. Перший - кінець 20_х років, позначений рядом рецензій, що вийшли друком після публікації першого варіанта роману про Костомарова в журналі “Життя й революція”, кількох частин “Романів Куліша” в журналах “Життя й революція” та “Авангард-альманах” та після видання їх окремими книгами; другий - 80_і роки, пов'язаний із передруком творів у нью-йоркському видавництві “Сучасність” і появою статті Ю. Шевельова “Шостий у ґроні. В. Домонтович в історії української прози”; третій - 90_і роки, окреслений рядом наукових статей, що з'явилися після публікації журнального варіанта роману “Аліна й Костомаров” із новою назвою “Змарноване щастя” в “Україні”, твору “Романи Куліша” у “Вітчизні” та після перевидання обох творів у повному обсязі київським видавництвом “Україна” 1994 року.

Відзначено, що з перших рецензій на романи “Аліна й Костомаров”, “Романи Куліша” В. Державина, А.Сановича, М. Кодацького, Ф. Якубовського та Леоніда [Чернеця] вирізнялася лише розвідка В. Державина, оскільки всі інші були соціально заангажованими і з наукового погляду маловартісними. У ній вказано на часову та ідеологічну обумовленість створеного В. Петровим жанру романізованої біографії та на деякі особливості його поетики. 30_і, 40_і, 50_і, 60_і, 70_і й перша половина 80_х років для історії вивчення аналізованих творів були часом якщо не абсолютного, то відносного затишшя. У 40_50_х роках в еміграційній періодиці згадувалось ім'я В. Петрова: вийшли друком статті Ю. Корибута (І. Костецького), Б. Крупницького, В. Державина, Ю. Шереха (Ю. Шевельова), спогади Ю. Шереха, З. Кузелі, Б. Крупницького, І. Костецького, І. Качуровського. Проте романи-біографії в жодній з праць не стали предметом спеціального вивчення. У 60_х роках в Україні М. Сиротюк та І. Ходорківський атестували їх як маловартісні книжки, побудовані на матеріалах сумнівного, пліткового чи навіть анекдотичного походження. Лише вихід тритомника прози В. Петрова в 1988 році в нью-йоркському видавництві “Сучасність” пожвавив до них науковий інтерес. Упорядкування, редагування творів і написання післямови до цього видання взяв на себе Ю. Шевельов. З приводу романів про Костомарова та Куліша він запропонував певні відомості, які на сьогодні складають необхідну основу для розуміння цих творів: претексти та джерела, де їх можна знайти; перші відгуки на романи та їх аналіз; проблематика; сюжетно-композиційні особливості; поетика; мовна організація тексту тощо. У 90_х роках інтерес до творчої спадщини В. Петрова відчутно пожвавився і в Україні. З'явилися праці Л. Новиченка, С. Білоконя, Б. Мельничука, Ю. Загоруйко, О. Черненко, В. Ульяновського та ін. З_поміж порівняно великої кількості досліджень цього періоду романи-біографії “Аліна й Костомаров”, “Романи Куліша” стали предметами спеціального вивчення лише у Л. Новиченка та Ю. Загоруйко. Крім них, виявили певний інтерес до цих творів О. Черненко та Б. Мельничук. На окрему згадку заслуговує С. Павличко, ґрунтовна праця якої про модерністський дискурс в українській літературі містить чимало цінних зауважень про аналізовані твори. Можна вважати, що завдяки її книзі “Дискурс модернізму…” романи-біографії В. Петрова втратили статус призабутих літературних явищ і були включені до інтелектуального контексту української модерністської прози. З 2000_го року В. Агеєва продовжила започатковану С. Павличко практику інтерпретувати твори В. Петрова у зв'язку з модерністським дискурсом. У кількох своїх статтях, присвячених великій прозі письменника, вона визначила характерні риси стилю автора, окреслила коло питань, порушених у його творах, вказала на наскрізні мотиви й перегуки. Ряд досліджень, написаних після перевидання творів В. Петрова, підписаних псевдонімом В. Домонтович, у 2000-2002 роках доповнили розвідки О. Боярчук, Р. Горбика, Р. Корогодського, Н. Мариненко, М. Москаленка, Ю. Рибалко та ін., у яких на романах-біографіях не акцентувалося. Виняток із ряду праць цього періоду склала лише стаття Н. Мішеніної, яка розвинула думку про інтертекстуальний характер біографічних творів В. Петрова.

Аналіз показав, що в різні періоди прозою В. Петрова цікавилися більшою чи меншою мірою. Про романи-біографії, в порівнянні з іншими його творами, писалося менше, проте все, що вийшло друком, має незаперечну пізнавальну цінність і є необхідним підґрунтям для створення окремої праці. Спектром проблемних питань, накресленим попередніми дослідниками, передбачено залучення різних підходів до їх осмислення, з_поміж яких чи не найперспективнішим можна вважати шлях, спрямований на вивчення цих творів у культурному контексті 20_х років ХХ ст.

Другий розділ “Аліна й Костомаров”, “Романи Куліша”: жанр та інтелектуальний дискурс” побудований із трьох підрозділів, кожен із яких присвячений дослідженню окремих аспектів романів-біографій В. Петрова у системі взаємодії з іншими текстами 20-х років, що в ситуації обговорення національної перспективи набули нових метажанрових ознак і сформували своєрідний інтелектуальний дискурс. У першому підрозділі “Переоцінювальний дискурс 20_х років та способи позиціонування В. Петрова” йдеться про народницькі та антинародницькі варіанти осмислення кількох популярних для українських учених-гуманітаріїв 20_х років тем “Григорій Сковорода”, “Тарас Шевченко”, “Пантелеймон Куліш”, “Кирило-Мефодіївське братство” як концептуальних у процесі переосмислення національного минулого та його знакових постатей. У контексті аналізу сковородинознавчого дискурсу, який у 20_х роках складали наукові праці Д. Багалія, М. Гордієвського, С. Дложевського, В. Ерна, А. Ковалівського, М. Костюка, Г. Шпета, М. Яворського та ін., художні твори О. Бургардта, М. Івченка, В. Поліщука, М. Рильського, П. Тичини, досліджуються розвідки В. Петрова на сковородинівську проблематику як тексти, що певною мірою визначали його антинародницьку позицію в ревізуванні поглядів на давню українську літературу. У зв'язку із шевченкознавчим та кириломефодіївським дискурсами цього періоду, який формували розвідки І. Айзенштока, Д. Багалія, М. Возняка, О. Гермайзе, М. Грушевського, З. Гуревича, О. Дорошкевича, С. Єфремова, І. Житецького, М. Зерова, В. Коряка, В. Міяковського, М. Могилянського, П. Руліна, П. Филиповича та ін., твори В. Єзерського, І. Микитенка, С. Пилипенка, М. Семенка, П. Филиповича, М. Хвильового, Гео Шкурупія, вивчаються статті В. Петрова про Т. Шевченка, П. Куліша, докторська дисертація про П. Куліша у значенні текстів, що відбивали авторську позицію “європеїста” в переоцінювальному дискурсі нової української літератури і виявляли наближеність його літературознавчих пріоритетів до неокласичних. Художні твори “Аліна й Костомаров”, “Романи Куліша” розглядаються тут, з одного боку, як альтернативні до епатажних спроб М. Семенка, М. Хвильового та Гео Шкурупія зламати народницькі шаблони шляхом деканонізації такої знакової постаті минулого, як Т. Шевченко, а з другого, - як тексти, що закривали ряд розвідок про “приватних” кириломефодіївців, відкритий шевченкознавцями-психоаналітиками С. Балеєм, Я. Яремою, А. Халецьким і продовжений літературознавцями О. Дорошкевичем, С. Єфремовим, П. Зайцевим та ін.

З'ясовано, що запропоновані в романах “Аліна й Костомаров”, “Романи Куліша” приватні проекції образів відомих культурних діячів ХІХ ст. засвідчували участь В. Петрова в загальній ревізії 20_х років, спрямованій на виокремлення з фактів минулого певного матеріалу для проектування національного майбутнього. З одного боку, вони визначали пріоритети В. Петрова у виборі історичних тем: не символ народницької літератури Т. Шевченко, а культурники М. Костомаров і П. Куліш, а з другого, - виявляли негативну авторську оцінку романтичної месіанської стратегії відродження нації, створеної у ХІХ ст. кириломефодіївцями і якоюсь мірою співвіднесеної із сучасними “азіятськими ренесансами”, “загірними комунами” та “романтиками вітаїзму”.

У першому романі “Аліна й Костомаров” В. Петров зосередив увагу на приватній проекції Костомарова, фундатора Кирило-Мефодіївського братства. Хронотоп твору підпорядкований структурним межам любовного роману й охоплює період від знайомства Костомарова з Аліною Крагельською за часів його викладацької праці в Київському пансіоні до глибокої старості Костомарова, - останніх десяти років його життя. Наскрізну любовну сюжетну лінію автор переплів іншими біографічними відомостями про Костомарова: епізодичними вставками про його наукову та педагогічну діяльність, способи проведення вільного часу, побутові взаємини з рідними, близькими, друзями, знайомими та колегами. Окреме місце на проблемно-тематичному рівні роману зайняла тема “Костомаров як учасник Кирило-Мефодіївського товариства”. Композиційно вона звучала в унісон із темою “неофіційного” Костомарова протягом усього твору. Її ключове значення для розвитку подій з життя головного героя автор підкреслив, коли вивів кириломефодіївський текст у ступінь кульмінації роману.

У творі “Романи Куліша” автор удався до деміфологізації кириломефодіївця-Куліша, змалювавши його у стосунках із жінками. На відміну від роману про Костомарова, на кириломефодіївський екскурс у цьому творі письменник не поклав ні композиційного, ні сюжетного навантаження. Дану тематику автор максимально приглушив, виніс у підтекст і формально представив лише в передмові. Проблематиці відомого товариства тут В. Петров протиставив культ однієї особи - Панька Куліша. Цей культ він обумовив кількома факторами: ваговитим внеском Куліша в національний культурний комплекс, масштабністю його діяльності, широким діапазоном зацікавлень, індивідуальною претензійністю тощо.

У другому підрозділі “Літературна дискусія 1925-1928 років та український інтелектуальний роман” твори “Аліна й Костомаров”, “Романи Куліша” аналізуються в їх взаємозв'язках із романами М. Хвильового (“Вальдшнепи”), В. Підмогильного (“Місто”, “Невеличка драма”), М. Могилянського (“Честь”) та двома романами В. Петрова, підписаними псевдонімом В. Домонтович, - “Дівчина з ведмедиком”, “Доктор Серафікус”. Усі твори трактуються як складники одного комунікативного простору, інтеграції якого сприяла тенденція письменників-інтелектуалів до обговорення питань, порушених у ході літературної дискусії 1925-1928 років, і продукування нової форми комунікації - інтелектуального роману.

До спільних ознак романів “Вальдшнепи”, “Дівчина з ведмедиком”, “Місто”, “Аліна й Костомаров”, “Честь”, “Доктор Серафікус”, “Романи Куліша” та “Невеличка драма” віднесено комплекс їх сюжетно-композиційних, інтертекстуальних, проблемно-тематичних та ідейних особливостей. До сюжетно-композиційних - використання традиційних для жанру роману сюжетних ліній, доцентровість, висування на перший план героя-інтелігента. До інтертекстуальних - діалогізм, підсвідоме, автоматичне ігрове цитування та спрямовані, осмислені, оціночні посилання на “чужі” тексти та літературні факти. До проблемно-тематичних - урбанізм, проблему митця, принципи “чесності з собою”, “неправдоподібності”, логіку “зняття” та ін. До ідейних - інтуїтивізм, суб'єктивізм, фройдизм, фемінізм та ін.

Доведено, що романи “Аліна й Костомаров”, “Романи Куліша”, як і інші аналізовані твори, значною мірою представляли створений інтелектуальною елітою 20_х років ХХ ст. образ “культурної” і “європеїзованої” України. На трансформованому варіанті цього образу позначилися західноєвропейські ідеалістичні концепції, які передбачали переінакшення матеріалу українського минулого й сучасного з настановою суб'єктивації та психологізації. У центрі спроектованої дійсності ставилася людина, яка зображалася згідно з правилами оформлення головного персонажа у світовій модерністській літературі, чим опосередковано виявляла авторську позицію антинародника та європеїста в інтелектуальному дискурсі 20_х років. Наділена комплексом стабільних індивідуальних та соціальних ознак, вона співвідносилася з міським простором існування, осягненою освітою, спеціальністю (“Невеличка драма”, “Вальдшнепи”, “Честь”, “Дівчина з ведмедиком”, “Романи Куліша”), здобутим ученим ступенем, ученим званням (“Аліна й Костомаров”, “Доктор Серафікус”) або з процесом здобування освіти (“Місто”). Інколи, крім праці за професією, представник нової української дійсності займається непрофесійною діяльністю, що має відношення переважно до літератури та літературної творчості (“Аліна й Костомаров”, “Романи Куліша”, “Дівчина з ведмедиком”, “Місто”, “Доктор Серафікус”). Життя цього героя, як правило, не відзначається екстраординарними подіями, які б змінювали усталений ритм. У приватних стосунках чи публічних виявах перегини й перелами (арешт напередодні весілля, хвороба, смерть близької людини, нерозділене кохання тощо) не стільки призводять до його переродження, скільки характеризують його адекватну реакцію на складну ситуацію. Ідейна концепція персонажа першого плану головним чином запрограмована на представлення своєрідного “героя нового часу”. Відповідно до цього, його світоглядну позицію визначають проблеми націотворення (кириломефодіївський контекст романів “Аліна й Костомаров”, “Романи Куліша” та ідея відродження нації з твору “Вальдшнепи”), ролі митця в суспільстві (“Аліна й Костомаров”, “Романи Куліша”, “Місто”, “Дівчина з ведмедиком”), любові до ближнього й дальнього (“Вальдшнепи”, “Романи Куліша”), взаємозалежності особистості і середовища (“Аліна й Костомаров”, “Романи Куліша”, “Доктор Серафікус”), чесності з собою (“Честь”, “Вальдшнепи”, “Романи Куліша”, “Місто”), професійної компетентності (“Честь”, “Місто”, “Аліна й Костомаров”, “Романи Куліша”, “Невеличка драма”), шукання та осягання іншості (“Місто”, “Дівчина з ведмедиком”), жіночої емансипації (“Романи Куліша”, “Дівчина з ведмедиком”, “Честь”, “Доктор Серафікус”) та ін.

У третьому підрозділі “Романи-біографії В. Петрова в контексті формалістичного дискурсу” романізовані біографії про Костомарова та Куліша вивчаються з огляду на їх місце в українському формалістичному дискурсі 20_х років, який складали розвідки О. Білецького, В. Бойка, В. Гадзінського, С. Гаєвського, М. Йогансена, А. Ковалівського, В. Коряка, Ю. Меженка, М. Могилянського, А. Шамрая, З. Чучмарьова, Б. Якубського та ін., твори неокласиків, футуристів, конструктивних динамістів та інших митців, які надавали особливої вагомості формі художнього твору. З переважним акцентуванням на ролі російської формальної школи (Б. Ейхенбаум, Ю. Тинянов, В. Шкловський та ін.) в українському мистецькому середовищі 20_х років визначаються формалістичні тенденції романів В. Петрова.

З'ясовано, що у творах “Аліна й Костомаров”, “Романи Куліша” В. Петров перетворив образи реальних осіб українського минулого на певні культурні теми за допомогою прийому “очуднення” (“поновлення”), базового для формалістичного дискурсу: відомі постаті національної історії Костомаров та Куліш тут постали героями любовних романів. Зображені у приватному житті, ці персонажі значною мірою відповідали настановам російських учених-формалістів, які наприкінці 20_х сформулювали теорію “літературного побуту”.

Поновлення образів Костомарова та Куліша в інтерпретації В. Петрова полягало не тільки в перетворенні їх на героїв-коханців, а й у перенесенні їх у вузьку літературно-побутову систему координат, центральними осями якої були “домашність”, “сімейність” та “дружність”. Так, головного героя роману “Аліна й Костомаров” В. Петров схильний “вимірювати” в різних просторово-тематичних площинах, з-поміж яких - місця роботи, відпочинку, літературної праці та ув'язнення. В обрану просторову конструкцію автор інсталює замаскованого під її “тематичне забарвлення” героя і користується для цього характеристиками найбільш яскравих літературних кліше. У “Романах Куліша” автор поновлює образ Куліша за допомогою маніпуляцій з його приватною кореспонденцією. Літературно-побутовий аспект зображення головного персонажа тут витримується завдяки неокресленим просторовим межам роману: герой, як правило, постає сам на сам з аркушем паперу (листом), а через нього виходить у різноманітні приватно-інтимні та офіційно-публічні системи самооцінювання. На відміну від роману “Аліна й Костомаров”, у якому автор чітко визначив фокуси “домашності”, “сімейності” чи “дружності”, у творі про Куліша ці виміри сприймаються самозрозумілими, оскільки образ Куліша подається широкопланово. В. Петров схильний зіставляти літературну продукцію Куліша, насамперед його листи, з “приватно-побутовим” Кулішем і вказувати на показові перегуки, відповідності чи невідповідності.

Формалістичний дискурс романів-біографій В. Петрова зводився і до застосування ряду показових технічних прийомів. Серед них - охудожнювання біографічного матеріалу, деформувальний монтаж, фетишування техніки, зсув, утрирування, комплектування мотивів, нанизування самостійних новел, підкріплення новел-епізодів, гальмування поділом на розділи, циклізація, безсюжетність та ін.

Принцип охудожнювання біографічного матеріалу у В. Петрова полягав у наданні документальним біографічним джерелам естетичного значення й перетворенні їх на сюжетний чи фабульний матеріал. Нотатки А. Крагельської, автобіографія М. Костомарова, кореспонденція П. Куліша, спогади їх сучасників та науково-критична література про них утрачали тут статус біографічного чи наукового матеріалу й набували значення літературного факту. Оформлені як художній матеріал, вони не поривали генетичного зв'язку з документами біографічними, оскільки, як правило, виділялися автором за законами цитування. Епістолярні романи Куліша наділялися формальним значенням наочного матеріалу літературного побуту. Історія “відкладеного” кохання Костомарова, переказана зі слів А. Крагельської, отримувала значення типової любовної сюжетної лінії, властивої романтичній літературі. Вона відповідала популярній схемі про злий фатум, який супроводжує закоханих наречених, перед весіллям їх розлучає, романтичного героя запроторює до в'язниці, а закохану наречену залишає напризволяще. Нерозділене кохання як основна сюжетна лінія романтичної літератури висувалася на перший план у “Романах Куліша”.

При трансформації біографічного матеріалу В. Петров застосував також прийоми деформувального монтажу, які передбачали подання історичного факту у двох і більше планах. Романи-біографії він значною мірою змонтував із різних текстів, які, як правило, не підлягали сукупному використанню в якихось інших, крім романних, біографічних формах (на кшталт мемуарів). Методом розрізу та склеювання письменник в один ряд поставив документи різного зразка: автобіографію, лист, протокол, нотатку, офіційний лист, спогад сучасника, критичну працю, журнальну публікацію тощо. До них як “матеріал для розгортання” він додав значну кількість вставних віршів та афоризмів, а потім усе сполучив власним коментарем. Майже скрізь письменник схильний виділяти “монтажний” матеріал за правилами цитування, а подекуди подавати повний його бібліографічний опис (переважно у творі “Романи Куліша”). Основними прийомами “оголення” інформаційного джерела тут стали лапки, абзацний зсув та посилання в кінці сторінки. Крім них, В. Петров розкрив технічні засоби, використані при написанні творів (зокрема, в “Романах Куліша” він послався на В. Вересаєва, автора найвідомішого монтажу-біографії “Пушкін у житті” (1926-1927). Монтування матеріалу у В. Петрова проходило відповідно до однієї визначеної теми-основи: його цікавили “приватні” Костомаров та Куліш. Їх приватні проекції виходили наперед. Вони, з одного боку, мали бути “з'єднувальною” ниткою сюжету, а з другого, - носіями мовлення, які б представляли фактичний, психологічний та ідеологічний матеріал. Таким компонуванням монтажного матеріалу на основі однієї проекції героя В. Петров відтворював класичну формалістичну концепцію організації центрального персонажа, викладену В. Шкловським у праці “Як зроблено “Дон-Кіхота” (1925). У творі “Аліна й Костомаров” принцип оформлення головного героя відповідав специфіці сюжетного роману. Події в ньому розгортаються навколо однієї людини плавно й почергово: сюжет координує з фабулою. Натомість у “Романах Куліша” герой організований переважно за законами безсюжетних та безфабульних форм. Другий роман-біографія В. Петрова являв собою новий для української літератури жанр монтажу, популярний у російських формалістів, зокрема В. Шкловського, автора відомого роману в листах “Zoo, або Листи не про кохання” (1923). Особливості цього жанру полягали в нанизуванні й циклізації самостійних новел та мотивів і в поєднанні їх не фабульною мотивацією, а формальним паралелізмом. У романі про Куліша В. Петров удався до компонування п'яти самостійних “новел-епізодів”, кожен із яких він пов'язав із попереднім та наступним єдністю дійової особи. Як наслідок вийшла сума розділів “Літо року 1856”, “Леся Милорадовичівна”, “Марко Вовчок”, “Параска Глібова” та “Ганна Рентель”, обрамлена вступною частиною та додатками. Нахил до безсюжетності реалізувався у В. Петрова також у формі знецінювання або усунення розв'язки. Роман про Костомарова він обірвав епізодами старечих дивацтв головного героя і не довів оповідь до його смерті, як це передбачає жанр біографічного роману. Твір про Куліша він закінчив висновком-прогнозом, у якому обумовив необхідність продовження історії. Подібним чином В. Петров знецінив розв'язку в романі “Доктор Серафікус”, коли обірвав його описом схильності героя писати листи, які ніколи не дійдуть до адресата.

Третій розділ “Аліна й Костомаров”, “Романи Куліша”: поетика інтертекстуальних кореляцій” побудований із двох підрозділів, кожен із яких присвячений вивченню інтертекстуальних, паратекстуальних, метатекстуальних, гіпертекстуальних та архітекстуальних особливостей романів В. Петрова. З-поміж них - форми літературної інтертекстуальності (базові претексти, запозичені теми та сюжети, очевидне та приховане цитування, переклад, плагіат, алюзії, парафрази, цитати-знаки, автоцитати), а також інші типи міжтекстових зв'язків, зокрема, відношення тексту “Романів Куліша” до його заголовка, “Вступних уваг” та “Додатків”; діалогічний зв'язок між назвами обох романів-біографій; апелювання В. Петрова до основних претекстів, критичне їх переосмислення; пародіювання та утрирування дібраної інформативної бази; жанровий зв'язок між творами “Аліна й Костомаров” та “Романи Куліша”.

...
Работа, которую точно примут
Сколько стоит?

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.