Ґендерні моделі характеротворення в прозі Марка Вовчка й Ганни Барвінок

Поняття "фемінізм" і "ґендер". Методи застосування ґендерних та феміністичних підходів. Аналіз поетики характеротворення й описання її інструментарію. Місце прози Марка Вовчка й Ганни Барвінок в українському та європейському літературному контексті.

Рубрика Литература
Вид автореферат
Язык украинский
Дата добавления 12.07.2015
Размер файла 41,2 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УДК 821.161.2;396

ҐЕНДЕРНІ МОДЕЛІ ХАРАКТЕРОТВОРЕННЯ В ПРОЗІ МАРКА ВОВЧКА ТА ГАННИ БАРВІНОК

10.01.01? українська література

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

БАЖАН Оксана Миколаївна

Київ ? 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі новітньої української літератури

Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка літературний ґендерний фемінізм поетика

Науковий керівник: кандидат філологічних наук, професор Гаєвська Надія Марківна, Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, професор кафедри новітньої української літератури.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, доцент Єременко Олена Володимирівна, Гуманітарний інститут Київського університету імені Бориса Грінченка, професор кафедри української літератури та компаративістики;

кандидат філологічних наук, доцент Поляруш Ніна Степанівна, Вінницький державний педагогічний університет ім. Михайла Коцюбинського, доцент кафедри української літератури.

Захист відбудеться «26» «лютого» 2010 р о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.15 із захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01601 м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 14.

Із дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці ім. М. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01017, м. Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розісланий «25» «січня» 2010 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої-ради ……………………..О. В. Наумовська

АНОТАЦІЯ

Бажан О. М. Ґендерні моделі характеротворення в прозі Марка Вовчка й Ганни Барвінок. - Рукопис.

Дисертація на здобуття вченого ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.01 - українська література. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2010.

Дисертація присвячена дослідженню ґендерних моделей характеротворення у творчості Марка Вовчка й Ганни Барвінок. У роботі проаналізовано прозу письменниць із застосуванням ґендерних, феміністичних підходів, простежено поетику характеротворення й описано її інструментарій. Вписано прозу Марка Вовчка й Ганни Барвінок в український та європейський літературні контексти.

У роботі аналізуються поняття «фемінізм» і «ґендер», процес еволюції та модифікації цих понять у літературному контексті, з'ясован їх своєрідність у творчості українських письменниць. Також у дослідженнях розглядається ґендерний розподіл ролей у прозі Марка Вовчка й Ганни Барвінок, моделі й поетика творення характерів та її інструментарій.

«Соціокультурний феномен» статі репрезентовано вісьмома моделями характеротворення, спільними для творчості Марка Вовчка й Ганни Барвінок. Ці моделі розкриті за допомогою тих самих засобів художнього психологізму, що вказує на безперечну солідарність у розумінні ґендерної проблематики.

Ключові слова: ґендер, ґендерна роль, феміністичний дискурс, фемінний образ, маскулінний образ, характерокреаційна поетика.

АННОТАЦИЯ

Бажан О. М. Гендерные модели характерообразования в прозе Марка Вовчка и Ганны Барвинок. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.0.1 - украинская литература. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2010.

Диссертация посвящена исследованию гендерных моделей создания характеров в творчестве Марко Вовчок и Ганны Барвинок. В работе проанализирована проза Марко Вовчок и Ганны Барвинок с использованием ґендерных, феминистических подходов, исследована поэтика создания характеров и показан ее инструментарий. Проза Марко Вовчок и Ганны Барвинок представлена в украинском и европейском литературных контекстах.

В работе анализируется эволюция понятий «феминизм» и «гендер», начиная с момента их внедрения в интеллектуальное пространство, процесс модификации этих понятий в литературном творчестве с точки зрения гинокритики , показано их своеобразие в творчестве украинских писательниц. Также в работе исследуются гендерное распределение ролей в прозе Марко Вовчок и Ганны Барвинок, поэтика создания характеров и творческий инструментарий. Литературный материал осмысливается с использованием гендерных, феминистических подходов, с углубленным изучением понятий «феминность», «маскулинность», «андрогинность». Анализируются различные способы их воплощения в творчестве украинских писательниц. Проза Марко Вовчок и Ганны Барвинок рассматривается в контексте украинских и европейских литературных традиций.

«Социокультурный феномен» пола представлен посредством восьми моделей создания характеров, общих для творчества Марко Вовчок и Ганны Барвинок. Модели эти не только идентичны, но и раскрыты с помощью тех же способов художественного психологизма, что свидетельствует о полной солидарности писательниц в понимании ґендерной проблематики.

Первая модель - духовное и душевное единство мужчины и женщины как андрогинов. Вторая модель - украинские мужчины-путешественники, которые постоянно пребывают вне дома, а женщины-хранительницы домашнего очага, которые находятся в состоянии постоянного ожидания. Третья модель: патриархальный хозяин - эгоист, а женщина - кукла, вещь. Четвертая модель: представители высшего класса, то есть помещики, - хищники, деспоты, а крепостные крестьяне - жертвы морального и физического насилия, крепостные женщины для господ - объекты сексуального насилия. Пятая модель: матриархальные женщины - хищники, демонические личности, а их мужчины и близкие становятся жертвами, объектами морального насилия. Шестая модель: родители - хозяева жизни собственных детей, а дети жертвы - объект покорения, Седьмая модель: женщина - хранительница семьи, мать, а отец - хозяин, кормилец семьи. Восьмая модель: женщина - хранительница семьи, мать, хозяйка, кормилица семьи, а отец не способен на какую-либо деятельность.

Ключевые слова: гендер, гендерная роль, феминистический дискурс, феминный образ, маскулинный образ, характерокреационная поэтика.

ANNOTATION

Bazhan O. M. Gender models of character creation in prose of Marco Vovchok and Ganna Barvinok-manuscript.

The thesis for a candidate degree of Philology in speciality -10.01.01- Ukrainian Literature - Taras Shevchenko National University of Kyiv, 2010

Dissertation work is dedicated to a profound study of gender models of character creating in literary heritage of Marco Vovchok and Ganna Barvinok.The given study was centered on analyses of their prose using gender, feministic approaches and poetics of character depiction and building. Small prose of both Marco Vovchok and Ganna Barvinok is presented as a part of Ukrainian and European literary traditions.

Dissertation work gives the analyses of such notions as “feminism” and “gender”, the process of evolution and modification of them in the literary works, representation of their peculiarities in the works of the Ukrainian writers. It also deals with gender division of roles in the prose of Marco Vovchok and Ganna Barvinok and poetics of character building and its tools.

World-oultlook of «socio-cultural phenomenon» of gender is depicted through eight models of character building, common for both Marco Vovchok and Ganna Barvinok works. This models are not only identical but are presented by the same tools of literary psychologism, which denotes undoubtful solidarity in gender problems interpretation.

Key words: gender, gender role, feministic discourse, feminine image, masculine image, character-creating poetics.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

У роки незалежності України національна наука інтегрується у світовий, зокрема європейський контекст, свідченням чого стає використання нових методів і способів дослідження літератури. Європейські та американські методики не копіюються вітчизняними дослідниками, а адаптуються відповідно до національної специфіки, матеріалу дослідження. Ґендерні студії над художньою творчістю характерні для літературних процесів багатьох країн. Уже протягом майже двадцяти років вони наявні в українському науковому й літературному процесах.

Ґендерні підходи до оцінки художньої спадщини дають змогу по-новому осмислити класичну українську літературу, виявити ті її риси та характеристики, які до цього часу залишалися поза увагою вчених. Зокрема, вони дають можливість аналізувати ґендерні моделі характеротворення в прозі Марка Вовчка й Ганни Барвінок, що зумовлює якісно новий підхід до творчості письменниць, який дозволяє виявити глибинний психологізм образів, їх яскраві національні характеристики.

Актуальність дослідження зумовлюється передусім тезою про те, що творчість Марка Вовчка й Ганни Барвінок - видатних українських письменниць другої половини ХІХ - початку ХХ ст. - об'єднує не лише час літературної діяльності, а й мистецькі завдання, пов'язані з новими суспільними, філософськими проблемами, зокрема тими, що стосуються суспільної ролі жінки. Кожна з письменниць, будучи по-своєму неповторною та індивідуальною, являючи у творах власну естетичну довершеність, засвідчує різновекторні трансформації проявів ґендерної проблематики в художньому тексті. Порівняльно-історичний аналіз ґендерних моделей характеротворення дає змогу говорити про інтегрованість української літератури другої половини ХІХ - початку ХХ ст. у світовий контекст, її зв'язок із європейською літературною традицією того часу, у якій ґендерна проблематика була однією з визначальних.

Актуальність дослідження визначається також тим, що вивчення даної теми дає підстави стверджувати, що в українській літературі образ жінки як творця власної долі, особистості в різні часи (від образу княгині Ольги у середньовічному літописі «Повість врем'яних літ» до сучасної емансипованої пані) був одним із домінуючих.

У дисертації здійснено спробу шляхом аналітично-синтетичного студіювання «словесних автопортретів», що красномовно репрезентують художню особистість жінки та чоловіка, розкривають їхню ґендерну сутність, систему цінностей, виявляють письменницький інструментарій розкриття характеру, виробити нові підходи в літературознавчій оцінці творчості Марка Вовчка й Ганни Барвінок. Аналіз ґендерної проблематики та феміністичні дослідження, які з'явилися в Європі, створили благодатне підґрунтя для появи численних студій в українському науковому просторі. У літературознавстві результатом згаданого процесу стали оригінальні ґендерні та феміністичні інтерпретації художньо-літературного матеріалу.

Праці західних теоретиків Д. Баталер, С. де Бовуар, М. Віттіг, С. Гілберт, С. Губар, Л. Ірігерей, Ю. Крістевої, Б. Крістіан, К. Мілет, Е. Шовалтер та ін. дали поштовх для студій вітчизняних учених - В. Агеєвої, Г. Гордасевич Т. Гундорової, О. Забужко, Н. Зборовської, Н. Чухим, С. Павличко тощо. У вітчизняній науці ґендерний підхід було використано для перегляду та реінтерпретації культурних моделей на межі століть (В. Агеєва), розроблено методологічні підходи до мистецького аналізу ґендерних явищ (Т. Гундорова, С. Павличко). Сучасні літературознавці з позицій ґендерних студій переосмислюють і по-новому оцінюють творчість Ольги Кобилянської, Лесі Українки та ін., але доробок Марка Вовчка й Ганни Барвінок у цьому контексті залишається поза увагою науковців.

Окремі аспекти даної проблеми щодо творчості Ганни Барвінок висвітлені літературознавцями XIX ст., зокрема М. Венгжиним, Б. Грінченком, П. Кулішем, М. Шаповалом, В. Чубинським, а також сучасними науковцями: Л. Зеленською, О. Івановською, В. Подзігун. Аналогічні розвідки є і про творчість Марка Вовчка, яку аналізували в XIX ст. О. Герцен, М. Добролюбов, Д. Писарєв, І. Франко, Т. Шевченко, а також сучасні дослідники, зокрема В. Агеєва, Н. Білоус, С. Павличко, В. Погребна. Ці праці створили наукову основу для нових інтерпретацій доробку письменниць, однак у них порушуються лише окремі аспекти даної проблеми.

Отже, актуальність дисертації визначається відсутністю комплексної наукової праці, присвяченої дослідженню ґендерних моделей характеротворення в спадщині Марка Вовчка і Ганни Барвінок.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тему дослідження погоджено на засіданні Бюро наукової ради НАН з проблеми «Класична спадщина та сучасна художня література» (протокол № 2 від 25 травня 2004 р.). Дисертацію виконано на кафедрі новітньої української літератури Київського національного університету імені Тараса Шевченка, узгоджено з її планами. Робота є складовою частиною наукової теми «Шляхи розвитку української літератури XX століття».

Мета дослідження - проаналізувати моделі характеротворення в прозі Марка Вовчка й Ганни Барвінок, розкриваючи специфіку ґендерної психології персонажів.

Для досягнення поставленої мети необхідно розв'язати такі завдання:

- конкретизувати теоретичні аспекти термінів «фемінізм» та «ґендер» через проекцію на прозу Марка Вовчка й Ганни Барвінок;

- дослідити інструментарій характеротворчої поетики в прозі вищезазначених письменниць;

- визначити характерологічні аспекти специфіки жіночої прози Марка Вовчка й Ганни Барвінок;

- розглянути комплекс «соціокультурних феноменів» статі у творчості мисткинь;

- вписати прозу Марка Вовчка й Ганни Барвінок, проаналізовану в ґендерному аспекті, в український та європейський літературний контекст.

Об'єктом дослідження є проза Марка Вовчка й Ганни Барвінок.

Предмет дослідження - моделі характеротворення персонажів у прозових творах Марка Вовчка й Ганни Барвінок, які дозволяють осмислити в літературному аспекті художню реалізацію ґендера як соціокультурного феномена.

Теоретико-методологічну базу дослідження становлять літературно-критичні праці В. Агеєвої, А. Гуляка, Т. Гундорової, С. Єфремова, Ю. Коваліва, Ю. Кузнєцова, С. Павличко, Г. Семенюка, І. Страхова, А. Ткаченка, М. Ткачука, В. Фащенка, І. Франка, Н. Шляхової, Г. Штоня, філософські дослідження Г. Сковороди, Сократа, культурологічні розвідки М. Бахтіна, Ж. Сартра, праці з психології (І. Беха, В. Роменця).

Методи дослідження. Для дослідження ґендерних моделей характеротворення в прозі Марка Вовчка й Ганни Барвінок у дисертації використано текстуальний, контекстуальний та інтертекстуальний аналізи, а також порівняльно-типологічний, порівняльно-історичний, біографічний методи дослідження.

Науковою новизною дисертації є:

- інтерпретування прози Марка Вовчка й Ганни Барвінок крізь призму ґендерних студій і у феміністичному аспекті;

- авторська типологія моделей характеротворення у творах вищезазначених письменниць;

- досліджений інструментарій характеротворчої поетики згаданих українських письменниць;

- визначення характерологічних аспектів специфіки жіночої прози Марка Вовчка й Ганни Барвінок, аналіз комплексу «соціокультурних феноменів» статі у творчості письменниць;

- з'ясування місця прози Марка Вовчка й Ганни Барвінок, проаналізованої в ґендерному аспекті, в українському та європейському літературних контекстах.

Теоретичне значення роботи полягає в тому, що матеріали й висновки дослідження розширюють можливості вивчення питань теорії й історії літератури, формування нових підходів до розуміння специфіки художнього мислення Марка Вовчка й Ганни Барвінок, їхнього місця у вітчизняному та європейському літературних процесах. Запропонована типологія ґендерних моделей характеротворення в прозі письменниць поглиблює постмодерне осмислення онтологічної проблематики в українському літературному процесі, утверджує думку про те, що в прозі другої половини ХІХ ? початку ХХ ст. наявні фемінний та маскулінний ресурси, які потребують дослідницької уваги й дозволяють оцінити українську літературу з якісно нових позицій.

Практичне значення дослідження в тому, що положення та висновки дисертації можуть бути включені в курс історії української літератури другої половини XIX - поч. XX ст., використовуватися у відповідних курсах і спецкурсах, присвячених проблематиці модерної та постмодерної української літератури, стати базою для написання нових літературознавчих праць.

Особистий внесок здобувача. Усі результати дослідження були отримані безпосередньо дисертантом.

Апробація результатів роботи. Основні положення дослідження апробовано на Всеукраїнській науковій конференції «Феномен А. Кримського у світовій науці» (Київ, 2006), Всеукраїнській науковій конференції, присвяченій пам'яті О. Довженка (Київ, 2006), Міжнародних славістичних читаннях, присвячених пам'яті академіка Л. Булаховського (Київ, 2006), XV щорічній науковій франківській конференції (Львів, 2000).

Публікації. Основні положення та результати дослідження висвітлено в 6 статтях, опублікованих у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура дисертаційного дослідження обумовлена метою, завданнями роботи та логікою розкриття теми. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації - 173 сторінки, із них основного тексту - 157 сторінок. Список використаних джерел становить 200 позицій.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі проаналізовано стан вивчення прози Марка Вовчка й Ганни Барвінок у контексті ґендерної проблематики, визначено актуальність, мету, завдання, новизну дисертації, указано теоретико-методологічну основу й методи дослідження, а також можливості практичного застосування результатів наукової роботи.

Перший розділ дослідження «Ґендерні проблеми в сучасному літературознавстві» присвячено аналізу дефініцій понять «фемінізм» і «ґендер», особливостей їхніх модифікацій через створення проекції на прозу Марка Вовчка й Ганни Барвінок, основних напрямків сучасних ґендерних досліджень у комплексі актуалізованих проблем, обґрунтуванню понять «маскулінність», «фемінність» і «андрогінність» як основних для дослідження ґендерної психології персонажів у прозі Марка Вовчка й Ганни Барвінок.

У літературі «фемінізм» найчастіше інтерпретується як суспільний рух за права жінок, а «ґендер» - як співвідношення чоловічого та жіночого начал, що сприяло осмисленню «соціокультурних феноменів» статі.

Уперше відлуння ґендерних тенденцій зафіксував український культурно-демократичний рух кінця XVIII?40-их років XIX ст. Завдяки діяльності таких фольклористів, як М. Костомаров М. Максимович, А. Метлинський та ін., жіноча проблематика набула актуальності.

Вищезазначена тенденція була притаманна й другій хвилі українського національного руху (40?90-і роки XIX ст.). На відміну від європейського, український фемінізм не був «війною статей» і сприймався в контексті національно-визвольної боротьби. Підґрунтя нової традиції, в якій не було ні чоловічих псевдонімів, ні чоловічих оповідань, ні загалом спроби імітувати чоловічий голос (Соломія Павличко), створили Наталя Кобринська, Олена Пчілка та інші представники альманаху «Першого вінка», узявши за основу досвід своїх попередниць - Марка Вовчка й Ганни Барвінок. Завдяки цим письменницям у 80-их роках в українській літературі прозвучав інтелігентний голос жінки, а разом із ним і «феміністична ідея» (Соломія Павличко), яка згодом зумовила появу нового типу наукової критики.

Наступний етап був репрезентований творами Катрі Гриневичевої, Грицька Григоренка, Ольги Кобилянської, Лесі Українки, Наталі Романович-Ткаченко, що були спадкоємницями традиції жіночої літератури, закладеної Ганною Барвінок, Марком Вовчком, Наталею Кобринською, Оленою Пчілкою. Подальша руйнація українського культурного консерватизму й народницьких ідеалів спостерігається у віршах і публіцистиці Олени Теліги. Згодом право жінки на самореалізацію в усіх сферах життя утверджувала у своїх творах Ліна Костенко.

У посттоталітарній Україні ґендерна теорія поширюється завдяки дослідженням Віри Агеєвої, Тамари Гундорової, Оксани Забужко, Соломії Павличко та ін. Українські феміністки, осмислюючи статеві взаємини, аналізують притаманні патріархальній культурі стереотипи «фемінності» та «маскулінності», які репрезентують природу «Іншої» - залежної від домінантного «Його». Вони прагнуть визволити жінку з-під влади експлуататора-чоловіка, закликають, щоб вона реалізовувалась як особистість.

На думку мовознавця Лесі Ставицької, мова кожного тексту має ґендерні ознаки, що актуалізуються на його різних структурних рівнях. Наприклад, до «жіночих» ознак вищезазначена дослідниця відносить приблизність, емотивність, психологізм, вербальне вираження тощо, а до «чоловічих» - сюжетний авантюризм, стрімке розгортання подій та ін. На відміну від письменниці, яка вважає текст процесом, що триває, для письменника він - проект-завдання.

Автор-жінка глибше, детальніше відтворює почуття головних персонажів порівняно з автором-чоловіком. Чоловік наділяє персонажів характеристикою, важливою лише для нього як автора, а жінка ілюструє те, що важливе як для її персонажа (думка, позиція, світогляд цього персонажа), так і для реципієнта. За мовною структурою «чоловічі» твори порівняно «лапідарні», «парцельовані», «еліптичні», у той час як «жіночі» - розгорнені, плинні, мовленнєво винахідливі (Л. Ставицька). Усі згадані ознаки не є категоричними, оскільки цей аспект потребує статистичних досліджень.

Специфіка ґендерної проблематики в літературі зумовила появу різновидів феміністичної літературної критики - ідеологічної й гіноцентричної. За твердженнями Елейн Шовалтер, представники першого виду (ідеологічного) послуговуються феміністичними способами читання текстів, які обґрунтовують образи і стереотипи жінок у літературі та критикують погляди структуралістів на жінку як знак у семіотичній системі .

Вищезазначена дослідниця акцентує, що у зв'язку з відсутністю методологічної бази феміністична критика використовує чоловічі критичні теорії. Інтерпретування патріархальних текстів феміністичною критикою передбачає нове прочитання, тобто перегляд попередніх поглядів письменників-чоловіків, пошуки нових способів аргументації.

Другий вид феміністичної критики, за Елейн Шовалтер, - гіноцентричний - зосереджує увагу на історії, стилях, темах, жанрах, структурах жіночого письма, досліджуючи жіночу творчість, її психодинаміку й еволюцію.

Соломія Павличко в статті «Фемінізм як можливий підхід до аналізу української культури» визначила такі різновиди феміністичної критики: власне феміністична критика, гінокритика, рецептивний погляд на читача як носія певної статі, зазначивши, що предметом феміністичного прочитання є «всі художні твори» (Соломія Павличко).

За твердженням Ніли Зборовської (стаття «Феміністичні роздуми на карнавалі мертвих поцілунків»), мета сучасної феміністичної критики - це звільнення від панівного традиційно-патріархального погляду.

Отже, «феміністична критика» в сучасному літературознавстві - це наукова теорія із сукупністю методів і прийомів, наділена мультикультурологічним спрямуванням, покликана унаочнити жіночий досвід фахового прочитання текстів.

Поняття «жіноча проза», «жіноче письмо» та «жіноча література», введені в літературознавство на основі вищезгаданих підходів, дозволяють об'єктивно осмислити творчість письменників.

Дослідження ґендерної психології в прозі Марка Вовчка й Ганни Барвінок слід здійснювати, послуговуючись засадами теорії соціокультурного конструювання ґендера, розробленої психологами, андрологами-структуралістами й феміністами.

Другий розділ «Еволюція дуальних характерів у художньому світі української прози Марка Вовчка й Ганни Барвінок» присвячено аналізу ґендерної проблематики вищезазначених письменниць. Літературний характер як своєрідна модель художнього образу людини є відображенням її індивідуальних якостей, сформованих під впливом соціальних норм та культурних традицій. Характерологічний діапазон для Марка Вовчка й Ганни Барвінок стає засобом осягнення духовної сутності персонажів, яка репрезентує ґендерно-рольову поведінку, зафіксовану в стереотипних поняттях «фемінності», «маскулінності», наповнення яких сформувалося внаслідок соціалізації письменниць.

У прозі Марка Вовчка завдяки моделюванню стосунків персонажів розкриваються особливості ґендерної психології, представленої фемінними чоловіками та маскулінними жінками, андрогінністю, домінуванням владних структур на рівні проявів статевого та соціального нерівноправ'я, здатного перетворити особистість на «Іншого», тобто об'єкт маніпуляції. У доробку згаданої письменниці є домінантним образ морально і фізично сильної людини, яка демонструє індивідуальність і духовну незалежність.

У творах Ганни Барвінок завдяки ретельному психологічному аналізові ситуацій, бажань, духовних переживань персонажів утверджується думка про існування вічних цінностей, краси й кохання навіть у кризовому світі. У жорстокому протистоянні близьким або рідним під впливом сильних почуттів у чоловіків і жінок з'являється сила духу, здатна ламати суспільні стереотипи. Моделюючи образи персонажів, письменниця особливу увагу приділяє зображенню інцидентного вчинку, портретно-психологічний характеристиці, мовній індивідуалізації, фізіогномічній деталі, виразу очей. Образи сильних особистостей, репрезентованих у прозі Ганни Барвінок, утверджують думку про те, що любов - це першооснова життя, здатна подолати всі перешкоди. Вищезгадана письменниця зосереджує увагу реципієнта на образах маскулінних жінок, фемінних чоловіків, розкриваючи драматичну неоднозначність міжстатевих стосунків.

У прозі Марка Вовчка й Ганни Барвінок особливу увагу приділено еволюції і деградації персонажів унаслідок їхньої соціалізації.

«Соціокультурний феномен» статі у творах вищезазначених письменниць представлений вісьмома моделями характеротворення:

1. Духовна та душевна єдність чоловіка і жінки як андрогінів.

Вищезазначена модель представлена у творах Марка Вовчка «Свекруха», «Чумак» і Ганни Барвінок «Вірна пара», «До іншої ходить», «Забісована дівчина Настуся». Засвоєння персонажами письменниць фемінних і маскулінних психологічних характеристик сприяє усвідомленню індивідом нової моральності, яка опозиціонує стереотипній. Перемігши в побутово-культурній й морально-психологічній війні, андрогіни, конструєнтами характерів яких є любов до людей і життя, чесність і хоробрість, створюють дійсність, для якої притаманне з'єднання із «самостійним Іншим».

2. Українські чоловіки-мандрівники, постійно відсутні вдома, а жінки-берегині перебувають у стані постійного очікування (Марко Вовчок «Три долі», «Павло Чорнокрил»; Ганна Барвінок «Накритка», «П'яниця»). Вихована патріархальною культурою жінка стає помічницею чоловіка, який, незважаючи на суспільну домінантність, залишається доповненням протилежної статі.

3. Патріархальний господар - егоїст, а жінка - лялька, річ.

Унаочнюючи зразки даної моделі в художніх творах (Марко Вовчок «Три долі» і «Одарка», Ганна Барвінок «Праправнучка Баби Борця»), письменниці утверджують думку, що «культура-цивілізація» (чоловік) мститься родові (жінці) за підсвідоме підпорядкування природній душевності. Поневолення безправної жіночості не приносить «мужчинам» духовної свободи, натомість наділяючи їх інфантильністю, оскільки лише поєднання фемінного і маскулінного начал сприятиме культурному розвиткові цивілізації.

4. Представники вищого класу, тобто пани, - хижаки, деспоти, а найманці й селяни-кріпаки - жертви морального та фізичного насильства; жінки-кріпачки - об'єкт сексуального задоволення (Марко Вовчок «Два сини», «Одарка», Ганна Барвінок «Молотники», «Нещаслива доля»).

У прозі обох письменниць докладно зображено маргіналізацію селянства в нерівноправному суспільстві.

5. Матріархальні жінки - хижаки, демонічні особи, а їх чоловіки та інші жертви - об'єкт морального насильства.

Зазначена ґендерна модель репрезентована в доробку Марка Вовчка ( «Сестра», «Три долі», «Інститутка» ) й оповіданні Ганни Барвінок «Вірна пара». Образам жінок у зазначених творах притаманна схематичність поведінки щодо чоловіків: завдяки хитрості та підступності жінки самостверджувалися, позбавляючи чоловіків індивідуальності, що призводило до появи психологічних травм у представників «сильної статі».

6. Батьки - господарі життя власних дітей, а діти - об'єкт підкорення, жертви.

Вищезазначена модель репрезентована у творах Марка Вовчка «Три долі» та Ганни Барвінок «Накритка». У прозі письменниць молодь виховувалась у патріархально-консервативному дусі з повним засвоєнням традиційних ґендерних ролей. Ініціативність, власна думка, незалежність юних осіб не віталася владною інстанцією. Якщо із вільнолюбством, яке виявляв син, батько міг змиритися, то дочок за нього жорстоко карали. Батьки вирішують долю дітей без їхньої згоди, укладаючи і руйнуючи шлюби.

7. Жінка - берегиня сім'ї, мати, а батько - господар, годувальник сім'ї (Марко Вовчок «Горпина», Ганна Барвінок «Восени літо», «Домонтар»).

У вищезазначених творах ця модель, інтерпретована на основі шлюбно-родинних стосунків, не передбачала ґендерної нерівності.

8. Жінка - берегиня сім'ї, мати, господарка, годувальниця родини, а чоловік не здатний до будь-якої діяльності (Марко Вовчок «Козачка», Ганна Барвінок «Не було змалку - не буде до останку»).

Зазначені стосунки розкривають духовний занепад чоловіків, утрату ними мужності, активності, жаги до життя під тиском соціальної дискримінації.

У прозі письменниць антагонізм соціальних верств - покріпаченого селянства, вільного козацтва та кріпаків - спричинений небажанням простолюду перебувати в стані мовчазного «Іншого». Ґендерне та соціальне нерівноправ'я, зображене в художніх творах письменниць, зумовлює вразливість чоловіків та жінок у суспільстві, оскільки вони опиняються в залежному й принизливому становищі, призводить до виникнення проблем у спілкуванні. Зазначені відносини, унеможливлюючи примирення ворогуючих сторін, гальмують продовження культурного розвитку роду, оскільки лише андрогінні контакти в шлюбно-родинній сфері сприяють моральному вдосконаленню людства.

У третьому розділі «Феміністична проблематика та способи її художнього втілення в прозі Марка Вовчка та Ганни Барвінок» ідеться про специфіку осмислення вищезазначеними письменницями ґендерних ролей у суспільстві та їх відтворення в літературному тексті. Марко Вовчок й Ганна Барвінок, висвітлюючи дискримінаційне становище жінки і чоловіка в суспільстві, акцентують увагу на змінах, які відбуваються у свідомості персонажів. Зокрема, ідеться про виникнення жіночого і чоловічого «стоїцизму», що репрезентується у творах «Козачка», «Чумак», «Отець Андрій», «Викуп» Марка Вовчка та «Не було змалку - не буде й до останку», «Забісована дівчина Настуся», «Майорівна», «Вірна пара», «Викуп» Ганни Барвінок.

Письменниці на прикладах багатьох важких доль персонажів доводять, що, концептуалізуючись, стать зберігає індивідуальність, чим, власне, і змінює долю. Результатом вищезазначеної тенденції в межах феміністичного дискурсу стає розкриття табуйованих тем, зокрема вільного кохання, жіночої освіти, інтимних стосунків тощо, зображення вибору жінкою нових життєвих шляхів.

Глибинному проникненню в особисте життя персонажів, зокрема зображенню їхніх психологічних станів, сприяє те, що жінка у творах Марка Вовчка та Ганни Барвінок не тільки об'єкт зображення, а й творець власної долі.

Поетизуючи образ жінки-селянки, матері, чоловіка-селянина, батька, письменниці на основі взаємостосунків персонажів унаочнювали особливості формування андрогінного характеру, якому часто властиві такі протилежні риси, як вразливість, агресивність, чуйність, нарцисизм, взаємозаміщення сили - слабкості, безтурботності-опіки тощо. Ці персонажі, найбільш чуттєві до ґендерного нерівноправ'я в різних сферах життя, наділені ґендерною свідомістю, яка передбачає справедливе ставлення до жінок і чоловіків, рівність між ними в праці, ґендерну чуйність, толерантну взаємодію між статями.

У творах Марка Вовчка й Ганни Барвінок соціум - елемент реальності, що протистоїть свободі людини і є причиною життєвої невлаштованості особистості. Для звільнення персонажам необхідно руйнувати суспільні стереотипи, долаючи життєві перешкоди. Саме це сприяє формуванню таких рис характеру, як гнучкість, уміння швидко адаптуватися, цілеспрямованість.

Тип жінки й патріархального чоловіка чи матріархальної жінки й кріпосника, який завжди був умовним, почав утрачати свою монолітність, а його виняткові компоненти (у тому числі й агресивність), що раніше схвалювалися, ставали неактуальними. У творах письменниць часто неординарний учинок особистості посилює драматизм ситуації, спонукає персонажів до переосмислення цінностей. Так, для сильних і вольових натур (людей-стоїків) найвищою аксіологією стає любов до волі і, як її наслідок, - до коханої людини, заради якої персонаж жертвує особистим життям для здобуття свободи, знищуючи патріархальні догми. З огляду на це вчинок - модель характеротворення, яка активізує такі цінності людини, як любов, вірність, толерантність тощо. Інцидентні вчинки персонажів, спонтанні й зумовлені тривалою рефлексією, формують психологію відвертої, щирої, справедливої людини, яка намагається змінити суспільні стереотипи. Моделювання письменницями жіночих образів, здатних об'єктивно мислити й протистояти жорстокості й насильству, було вагомим внеском у феміністичний дискурс.

У творах «Інститутка» Марка Вовчка і «Жидівський кріпак» Ганни Барвінок порушено проблему інфантильності статі. Штрихи портрету-асоціації панночки (повість «Інститутка»), домінантними рисами характеру якої є егоїзм, жорстокість, аморальність, завдяки сюжетному розгортанню подій поступово увиразнюються, певною мірою демонізуючи її образ. Стосунки панночки з полковим лікарем унаочнюють процес перетворення на раба «слабкого мужчину». Не випадковою в повісті є акцентуація на жіночій силі як віддзеркаленні маскулінної слабкості. За твердженням Соломії Павличко, вищезазначена тенденція була притаманна українській літературі кінця XIX - першої половини XX ст.

Ведучи з чоловіком любовну гру, поміщиця закохується в лікаря й довго вагається, чи брати шлюб із ним. Для панночки стає нестерпним усвідомлення того, що, вийшовши заміж за бідного дворянина, вона змушена буде зректися мрій про розкішне життя. Не відмовившись від кохання й сексуального потягу, панночка після заміжжя швидко підкорила духовно слабкого чоловіка й перетворила його на слухняного виконавця своїх наказів.

Драма втрати шансу стати собою, реалізуватися як особистості представлена в оповіданні Ганни Барвінок «Жидівський кріпак». Цей твір, у якому зображено часи Давньої Русі та Хмельниччини, сприймається як своєрідний заклик до національного відродження України й репродукує образ закутої в кайдани української волі. Чоловіки-персонажі в оповіданні постають не як генератори й утримувачі всього сущого, а як руйнівники, що спричиняють лихо через світоглядну заземленість, фемінізовану закомплексованість, слабкодухість.

Ганна Барвінок акцентує увагу на сумі персонажа, що виникає в результаті усвідомлення свого безсилля перед суспільними законами й капітуляції перед життям.

Запропонований письменницями погляд на стать, яка не змогла реалізуватися в суспільстві, виявляв кризу традиційної фемінності та мускулінності, кидав виклик патріархальному канону й водночас створював нові можливості для модернізації української культурної ситуації.

У висновках узагальнено основні положення й результати дослідження

Здійснений аналіз ґендерних моделей характеротворення та ґендерної психології як соціокультурного конструкту у творах Марка Вовчка й Ганни Барвінок продемонстрував інтеграцію творчості письменниць у тогочасний європейський контекст.

У прозовому доробкові Марка Вовчка й Ганни Барвінок ґендер, відбиваючи складний соціокультурний комплекс формування суспільством жіночих і чоловічих ролей, унаочнюючи відмінності поведінки, емоційних і ментальних характеристик людини певної статі, репрезентує етапи перманентної перебудови ґендерно нерівноправної системи у зв'язку з появою нових цінностей і вимог

Марко Вовчок і Ганна Барвінок - учасниці феміністичного руху кінця XIX - початку XX ст. - у своїй прозі розкривали особливості жіночої і чоловічої природи. Усвідомлення мисткинями неможливості пізнання першої без розкриття суті другої (як двох частинок родової цілісності) дає підстави вважати поняття «фемінність», «маскулінність», «андрогінність» складниками одного ряду, який репрезентується письменницями за допомогою системи образів і характерів.

Марко Вовчок і Ганна Барвінок моделювали образи персонажів, здатних протестувати проти ґендерної та класової дискримінації. Висловлюючи власну думку, що свідчить про активний процес формування самосвідомості, персонажі стають виразниками особливої реакції на суспільство, стосунки між людьми, правові й морально-етичні норми.

У творах обох письменниць особливу увагу приділено зображенню внутрішніх станів персонажів, розкрито особливості їхньої еволюції і деградації, зумовлених процесом соціалізації.

Прикметною рисою характеротворчої поетики обох письменниць є синкретизм способів художнього аналізу - екстравертного та інтравертного. Перший моделює внутрішній світ персонажів за допомогою пейзажних замальовок, просторових деталей, опосередкованих портретів, діалогів тощо, а другий унаочнює психологічний процес завдяки різновидам портрету (портрет-емоція, портрет-асоціація, динамічний портрет, ситуативні портретні деталі) і монологу (монолог-переконання, монолог-наказ, монолог-надія). Основним конструєнтом характерів персонажів прозових творів Марка Вовчка й Ганни Барвінок є вчинок.

Активним засобом характерокреаційної поетики є мовна індивідуалізація персонажів, завдяки якій унаочнюються їхні емоційні стани. Марко Вовчок, створюючи сатиричні образи панянок, що мріють про вигідне заміжжя, і паній, які прагнуть матеріальних статків, вдається до іронічних зауважень, метафор, порівнянь.

Фольклорні образи й умовні форми сприяють глибшому відтворенню життя персонажів, наділяючи різножанрові та різностильові елементи тексту характерокреаційною функцією.

Визначальними особливостями поетики творів письменниць є зосередженість на почуттях персонажів, ліризм, схильність до деталізації, докладні портретні характеристики, що ілюструють знакові для феміністичного дискурсу риси персонажів, які репрезентують ґендерну концептуальність світобачення самих авторок, характеризують персонажів із яскравою ґендерно виявленою персональністю.

У творах Марка Вовчка й Ганни Барвінок «соціокультурний феномен» статі представлено вісьмома моделями характеротворення:

1. Духовна та душевна єдність чоловіка і жінки як андрогінів.

2. Українські чоловіки-мандрівники, які постійно відсутні вдома, а жінки -берегині домашнього вогнища, які перебувають у стані постійного очікування.

3. Патріархальний господар - егоїст, а жінка - лялька, річ.

4. Представники вищого класу, тобто пани, - хижаки, деспоти, а найманці й покріпачені селяни - жертви морального та фізичного насильства, покріпачені жінки для панів - об'єкт сексуального насильства.

5. Матріархальні жінки - хижаки, демонічні особи, а їх чоловіки та навколишні - жертви, об'єкти морального насильства.

6. Батьки - господарі життя власних дітей, а діти - об'єкт підкорення, жертви. 7. Жінка - берегиня сім'ї, мати, а батько - господар, годувальник сім'ї.

8. Жінка - берегиня сім'ї, мати, господарка, годувальниця родини, а чоловік не здатний до будь-якої діяльності.

Матріархально-патріархальній структурі, характерній для українського суспільства, притаманні дві форми патріархату/матріархату: м'який та жорсткий. Оскільки переважає перший, більшість українських жінок та чоловіків лише усвідомлюють себе «Іншими». Жінки, як і чоловіки, що потрапляють до рук деспотів, втрачають свою самість, набуваючи статусу «Інших». Вони фактично стають рабами, об'єктами сексуальної насолоди, речами, не здатними самостійно приймати рішення й не мають можливості стати творцями власної долі.

Творчість обох українських письменниць закорінена в проблеми українського життя кінця XIX - початку XX ст. Водночас об'єкти їх мистецької уваги, зокрема соціальні та ґендерні ролі, які формують психологічну індивідуальність, визначають поведінку, спосіб життя, загалом долю людини, є, безумовно, цікавими для міжкультурного спілкування різних націй.

Проза Марка Вовчка й Ганни Барвінок стала підґрунтям для появи жіночої літератури, яку згодом репрезентували Грицько Григоренко, Катря Гриневичева, Ольга Кобилянська, Наталя Кобринська, Олена Пчілка, Наталя Романович-Ткаченко, Леся Українка тощо.

Ґендерний аналіз прози Марка Вовчка й Ганни Барвінок, динамізуючи процес модернізації українського літературознавства, продукуючи нові підходи, визначає місце вищезазначених письменниць у європейському літературному контексті поряд із Габріель Запольською («Мораль пані Дульської», «Із щоденника молодої дружини», «Бездоганна жінка», «Про що не говорять», «Про що не хочуть навіть думати») і Маргарет Євгенією («Золотокудра Ельза», «Таємниця старої діви»), у творах яких порушувалися проблеми проституції, венеричних захворювань, сімейних стосунків й засуджувалися стереотипи, вироблені патріархальним суспільством.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Бажан О. М. Архетип любові у малій прозі Ганни Барвінок «Перемогла» та Марка Вовчка «Чумак» / О. М. Бажан // Компаративні дослідження слов'янських мов і літератур: Пам'яті Леоніда Булаховського. Збірник наукових праць. - К. : ВЦ «Просвіта», 2007. - Вип.7. - С. 282-291.

2. Бажан О. М. Ґендерна репрезентація образу жінки в малій прозі Марка Вовчка та О. Довженка / О. М. Бажан // Літературознавчі студії. Збірник наукових праць. - К. : ВПЦ «Київський університет», 2005. - Вип. 13. - С. 5-11.

3. Бажан О. М. Дуальний світ контексту творчості Ганни Барвінок та Агатангела Кримського / О. М. Бажан // Літературознавчі студії. Збірник наукових праць. - К. : Видавничий дім Дмитра Бураго, 2006. - Вип. 16. - С. 9-37.

4. Бажан О. М. Кримінальний сюжет і ґендерні проблеми психоприроди художнього характеру (за матеріалами малої прози Марка Вовчка «Павло Чорнокрил», «Свекруха», «Одарка») / О. М. Бажан // Літературознавчі студії. Збірник наукових праць. - К. : Видавничий дім Дмитра Бураго, 2005. - Вип. 14. - С. 26-30.

5. Бажан О. М. «Меншовартість» чи NUDA VERITAS оскверненого таланту / О. М. Бажан // Шевченкознавчі студії. Збірник наукових праць. - К. : ВПЦ «Київський університет», 2007.- Вип. 9. - С. 5-12.

6. Бажан О. М. Тотальність поглядів на інтерпретацію характерів фемінної статі під кутом ґендерного аналізу / О. М. Бажан // Наукові записки Харківського національного педагогічного університету ім. Г. С. Сковороди. Серія Літературознавство. - Х. : ППВ «Нове слово», 2006. - Вип. 3 (47). - С. 73-82.

Размещено на Allbest.ru

...

Подобные документы

  • Розвиток української поезії в останній третині XX ст. Мотиви і образи в жіночій поезії. Жанрова специфіка поетичного доробку Ганни Чубач. Засоби художньої виразності (поетика, тропіка, колористика). Специфіка художнього світобачення в поезії Ганни Чубач.

    магистерская работа [105,2 K], добавлен 19.02.2011

  • Розвиток дитячої літератури кінця ХХ – початку ХХІ століття. Специфіка художнього творення дитячих образів у творах сучасних українських письменників. Становлення та розвиток характеру молодої відьми Тетяни. Богдан як образ сучасного лицаря в романі.

    дипломная работа [137,8 K], добавлен 13.06.2014

  • Дослідження шляхом компонентного аналізу "Казки" Марка Вовчка "Кармелюк" з точки зору процесу формування характеру селянина-бунтаря. Літературна обробка образу народного месника. Причини і мотиви що сприяли становлення бунтарського характеру Кармелюка.

    презентация [118,3 K], добавлен 30.09.2013

  • Народження та ранні роки життя поетеси. Перебування за кордоном та знайомство з видатними людьми того часу. Вихід першої збірки творів "Народні оповідання" та знайомство з майбутнім чоловіком. Значення творчості Марка Вовчка та її міжнародний вплив.

    презентация [1,0 M], добавлен 09.04.2012

  • Дослідження особливостей розвитку української літератури в другій половині ХІХ століття. Вивчення творчості письменників-патріотів: Лесі Українки, Марка Вовчка, Івана Нечуй-Левицького, Панаса Мирного, Івана Франка. Основні риси реалізму в літературі.

    презентация [396,5 K], добавлен 30.09.2015

Работа, которую точно примут
Сколько стоит?

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.