Поезія Юргіса Балтрушайтіса

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Актуальність теми. Вагоме місце в російській літературі кінця XIX - початку XX ст. посідає символізм, художньо-естетична різнорідність, провідні тенденції якого та творчість його найбільш яскравих представників неодноразово виступали об'єктом літературознавчих досліджень. Творчі шляхи низки поетів-символістів, які зазнали репресій, або закінчили життя в еміграції, доробок яких уважався менш значимим, залишаються, на жаль, ще не достатньо висвітленими. Це стосується й незначної за обсягом, але цілісної та самобутньої літературної спадщини російського поета литовського походження Юргіса Балтрушайтіса, поетичний дебют якого хронологічно співпав з піком популярності символізму (кін. ХІХ - поч. ХХ ст.). Визначальним чинником творчості Ю. Балтрушайтіса, як і його сучасників - поетів зламу століть, стало загострене відчуття змін, що насувалися, і пов'язаної з ними проблеми вибору ідейної та літературної позиції. У його художніх та літературно-критичних творах, хоча вони й посідають скромне місце в літературній спадщині символістів, відбита еволюція цієї течії. Для своїх сучасників Балтрушайтіс був передусім блискучим знавцем і перекладачем скандинавської літератури, активним популяризатором творчості західноєвропейських модерністів у Росії. До початку 1980-х років XX ст. доробок митця залишався практично невідомим і для літературознавців, і для читачів. Лише 1983 р. була опублікована монографія В. Дауєтіте «Юргіс Балтрушайтіс», яка все ще залишається єдиною книгою про життя і творчість поета. Того ж року була захищена дисертація Б. Мержвінскіте «Юргіс Балтрушайтіс і російський символізм», у якій осмислено взаємодію двох культурно-естетичних і поетичних традицій - лірики Ю. Балтрушайтіса й російського символізму та їх співвіднесеність у межах однієї художньої школи.

У 1990-і рр. відкрилися нові можливості для вивчення творчості Ю. Балтрушайтіса: було опубліковано кілька статей, де висвітлювалися такі аспекти його поезії, як особливості використання епіграфів, принципи циклоутворення, реалізація теми митця й мистецтва. У критичних розвідках, присвячених творчій постаті Балтрушайтіса, залишаються нерозкритими ні глибинний ідейно-художній зміст його лірики, ні його місце - «найпослідовнішого з усіх символістів» - у літературному процесі. У літературознавстві бракує цілісного системного розгляду специфіки художнього світу Ю. Балтрушайтіса в контексті символістського дискурсу, в аспекті його художньої взаємодії з творчістю його сучасників, націленого на осмислення його мистецької унікальності.

Мета дисертаційного дослідження - системний розгляд художньо-естетичних засад поезії Юргіса Балтрушайтіса в контексті російської символістської поезії кінця XIX - початку XX ст.

Мета дослідження реалізована в таких завданнях:

- окреслити спільні та відмінні поетикальні риси лірики Ю. Балтрушайтіса та інших представників символістської поезії старшого та молодшого поколінь;

- охарактеризувати концепцію людини та особливості її втілення у творчості Ю. Балтрушайтіса;

- визначити специфіку реалізації традиційних для символістської поетики образів у творах Ю. Балтрушайтіса;

- проаналізувати особливості хронотопу в поезії Ю. Балтрушайтіса й зіставити їх з просторово-часовими уявленнями, відбитими в ліриці інших поетів-символістів;

- виявити особливості колірної палітри в поезії Ю. Балтрушайтіса в порівнянні з семантикою кольорів у творчості поетів-символістів старшого та молодшого поколінь;

- розглянути художню функцію найбільш характерних для поетичної творчості Ю. Балтрушайтіса прийомів звукопису.

1. Історія вивчення творчості Ю. Балтрушайтіса

Розглянуті естетичні засади лірики поета в порівнянні з поезією представників старшого й молодшого покоління символістів; а також особисті стосунки Ю. Балтрушайтіса з його сучасниками; зроблена спроба з'ясувати роль і місце доробку поета в історико-літературному процесі кінця XIX - початку XX століття; подана історія вивчення поетичної спадщини Ю. Балтрушайтіса з початку його творчої діяльності до наших днів.

Охарактеризовано перший етап вивчення поезії Ю. Балтрушайтіса, зокрема роботи Ю. Айхенвальда, С. Розанова, В. Іванова, спогади Ю. Анненкова, В. Брюсова, К. Бальмонта, А. Бєлого, рецензії й відгуки М. Гумільова, М. Волошина, І. Еренбурга. У статтях, рецензіях, поетичних посланнях, присвячених Ю. Балтрушайтісу, не лише відтворена літературна полеміка рубежу століть, а й окреслені світоглядно-психологічні особливості особистості поета, що допомагають інтерпретувати художній світ його лірики. У підрозділі простежено зв'язки Ю. Балтрушайтіса з відомими російськими митцями - А. Чеховим, М. Горьким, М. Реріхом, О. Скрябіним, В. Комміссаржевською. Цінні з наукового погляду міркування сучасників Ю. Балтрушайтіса стосовно його поезії не лише підкреслюють своєрідність окремих його творів та збірок, а й складають основу їх критичного осмислення.

Наголошується, що за радянських часів спадщина поета перебувала на периферії уваги вчених. Лише на батьківщині письменника його творчість була належно поцінована. Значний внесок у популяризацію та вивчення доробку Ю. Балтрушайтіса зробили саме литовські дослідники. У статтях і виступах С. Гяди, В. Кубілюса, Ю. Тумяліса була дана оцінка творчої спадщини поета й накреслені напрями її подальшого вивчення. Автором першої монографії про творчість Ю. Балтрушайтіса, у якій подано докладну біографію, характеристику особистості поета, розглянуто основні етапи його мистецької еволюції, є литовська дослідниця В. Дауєтіте. Незважаючи на те, що в монографії зібрано та проаналізовано величезний обсяг матеріалу, напрями подальшого вивчення поетичного світу Ю. Балтрушайтіса в ній окреслені побіжно.

Пожвавлення різнобічного наукового осмислення творчості поета припадає на кінець 1980-х років у зв'язку із залученням до її аналізу збірки «Лилия и Серп», що публікувалася лише за кордоном, а також його статей і листів. У 1980-1990-і рр. дослідники приділяють особливу увагу окремим аспектам творчості Ю. Балтрушайтіса, аналізу особливостей його художнього світу з нових естетичних позицій. Б. Мержвінскіте, автор першої дисертації про Ю. Балтрушайтіса, у своїх статтях акцентує проблему мистецького покликання в його ліриці, а Л. Спроге характеризує особливості циклоутворення в ній. Про зростання інтересу до творчості поета свідчать опубліковані в 1990_2000 рр. статті Є. Нікітіна, О. Авдєєвої, М. Котрельова, А. Лаврова, О. Крамар, Т. Шеховцової, які є важливими для усвідомлення поетикальних засад його доробку, але через свою предметно-тематичну локалізацію не дозволяють сформувати цілісну концепцію його творчості.

Для досягнення поставленої в дисертації мети продуктивним є використання результатів фундаментальної праці Н. Павлович «Словарь поэтических образов», а також досліджень Аге А. Ханзен-Льове, присвячених двом основним течіям символізму.

2. Традиції російської філософської лірики у творчості Ю. Балтрушайтіса

Окреслено художньо-естетичні особливості творів поета, які можуть бути віднесені до тематичного різновиду філософської лірики.

Поетика віршів Ю. Балтрушайтіса сформувалася на кращих традиціях російської поетичної культури, а також на ґрунті популярних у творчості поетів-символістів філософських ідей, які переосмислюються митцем відповідно до його естетичних поглядів. Тема нерухомості, незмінності земного буття, пов'язана з ідеєю «вічного повернення», по-різному розкривається в поезії Ю. Балтрушайтіса та у творчості інших поетів-символістів, які вбачали в життєвій круговерті внутрішній трагізм і духовну безнадійність. Ю. Балтрушайтіс переосмислює ідею «вічного повернення» в оптимістичному ключі.

Схожість типів художньої свідомості, що виявляється, зокрема, у домінуванні космічних мотивів, масштабних образів, схильності до широких узагальнень, дозволяє вважати Ю. Балтрушайтіса продовжувачем традиції Ф. Тютчева. Так, простір у ліриці обох поетів зображений як такий, що спрямований угору, до неба, символічний образ якого є втіленням істини та чистоти. Вплив поезії Ф. Тютчева на творчість Ю. Балтрушайтіса помітний і в його зверненні до образу тиші, настроєві відтінки якої в поетичному тексті націлені на віддзеркалення душевного стану ліричного героя. «Сходинки» тиші в поезіях Ю. Балтрушайтіса супроводжуються образом «земних сходів» - не менш важливим для осмислення філософських засад його творчості. У ліриці Ю. Балтрушайтіса образ тиші органічно пов'язаний з мотивом мовчання. У його вірші «Silenzio», як і в поезії Ф. Тютчева «Silentium!», на яку він орієнтувався, розгортається філософська рефлексія особливої - творчої - самоти, властивої істинному митцеві та спрямованої на служіння людям. Духовна еволюція ліричного героя Ю. Балтрушайтіса націлена на осягнення глибинної суті “безмовності” («безгласия»), що поширюється далеко за межі людського світу. Відповідно до власних ідеалістичних поглядів на творчість, і Ю. Балтрушайтіс, і Ф. Тютчев акцентують у своїх поезіях божественну природу тиші.

Специфіка зображення в поезії Ю. Балтрушайтіса природних реалій зумовлена впливом філософії Ф. Шеллінга, у якій природа постає як вічний розум, цілісний одухотворений організм. Ідея пошуку людиною духовного зв'язку не лише з оточуючими, але й з кожною миттю буття, з кожною частинкою природи, у якій відбито вічність, втілена в низці ранніх віршів Ю. Балтрушайтіса. Природа півночі, що наближує людину до вічного, посідає особливе місце в художньому світі поета. Скандинавські пейзажі, оповиті примарним серпанком, де всі барви приглушені, інтерпретовані в його ліриці як світ першостихій, царина істинної духовності. Тлом філософської рефлексії поета найчастіше є осінній і зимовий пейзажі, що суголосні стихії півночі. Через образи осінньої природи ліричний герой Ю. Балтрушайтіса пізнає себе і світ. Безлюдний зимовий пейзаж, величний і незворушний, протиставлений у ліричних творах поета суєті людського, буденного світу, акумулює в художньому тексті відчуття духовного спокою, втілює ідею непереможності природи, де нескінченно повторюється те, що стає трагедією в людському житті. Через образ зимової заметілі у віршах Ю. Балтрушайтіса «Метель», «Раздумье», «Венчание», «Marcia Eroica» розгортається мотив очікування приходу месії. У цих поезіях образ зими не лише символічно означає час після смерті й до воскресіння, але й постає як могутня фатальна сила, що несе людині очищення. Звернення поета до образу снігової бурі зближує його поезію з творчістю молодосимволістів, особливо з поезією О. Блока.

Вагоме місце у віршах Ю. Балтрушайтіса посідають біблійні образи, поглиблення змісту яких пов'язане з духовною еволюцією ліричного героя. В образі зерна, що є наскрізним у його поезії, втілено ідею плину часу, розкривається сутність мистецтва й митця, ставлення ліричного героя до навколишнього світу. Образ хреста у віршах поета символізує й муки Господні, й нелегкий тягар, який людина несе протягом свого життя на землі, націлений на розкриття теми покликання митця й жертовності справжнього мистецтва. Для реалізації теми життя та смерті, подвійності людського буття у віршах, написаних у пізній період творчості, Балтрушайтіс використовує образ - «цветокрест», у якому символічно поєднуються міфологічні протилежності: день і ніч, початок й кінець, «скорботи й радості» («скорби и ликования»). Сюжетною основою багатьох віршів Ю. Балтрушайтіса стали також біблійні легенди про створення світу, про народження, страсні муки Христа, його життя, сповнене самозречення, міф про втрачений рай, апокаліпсичні мотиви.

Як відомо, Біблія не тільки є джерелом сюжетів й образів, але й впливає на жанрову своєрідність символістської поезії. Тяжіння Ю. Балтрушайтіса до філософського узагальнення, універсальності дозволяли його сучасникам порівнювати його ліричні твори з молитвою. Так, вірші «Верую», «Духу живому - ныне и присно…», «Светлая Заутреня» Ю. Балтрушайтіса за змістом і за композицією подібні до молитви. Цикли віршів «Утренние песни» та «Вечерние песни» нагадують молитви ранкових і вечірніх богослужінь. Збірка «Горная тропа» Ю. Балтрушайтіса завершується віршем «Аминь», назва якого співзвучна закінченню кожної християнської молитви.

3. Концепція людини в художньому світі Ю. Балтрушайтіса

Окреслено філософсько-естетичні та світоглядні засади лірики поета, які вплинули на специфіку осмислення ним проблеми людського призначення, актуальну для творчості старшого та молодшого поколінь поетів-символістів (хоча й вирішену ними по-різному) у зв'язку з тенденцією «розширення особистості». Окрім традицій символізму та релігійно-міфологічних уявлень, вплив на естетику Ю. Балтрушайтіса справила західноєвропейська література та філософія. Особлива роль у формуванні концепції людини та її художньої реалізації в ліриці Ю. Балтрушайтіса належить працям А. Шопенгауера, у яких воля постає головною світовою силою й абсолютною першоосновою буття. Йдучи за А. Шопенгауером, у філософії якого думки й переживання людини зведені до вольового чинника, Балтрушайтіс, узагальнюючи власні уявлення про природу творчості, вбачає в основі творчого акту вольове зусилля митця.

Своєрідність естетики Ю. Балтрушайтіса закорінена й у сприйняття ним світу як безперервного процесу оновлення й удосконалення. Як і представники молодшого покоління символістської поезії, Ю. Балтрушайтіс трактує творчість як реальну силу, яка покликана вдосконалити людство.

Акцентується домінування християнського світогляду в осмисленні теми людського призначення в поезії Ю. Балтрушайтіса. Життя його ліричного героя, якому часто відведена роль мандрівника, зображене суворим, аскетичним і духовно наснаженим, уподібненим до подорожі - від безтурботного щастя до трагедії людської свідомості. Тема шляху, популярна в поезії символістів, є наскрізною й у творчості Ю. Балтрушайтіса. Глибинний зміст образу шляху, який долає ліричний герой Ю. Балтрушайтіса, виражений через міфологему втраченого раю, поширену в поезії символістів. Духовні пошуки ліричного героя Ю. Балтрушайтіса можуть бути співвіднесені з однією з актуальних для російської літератури XX століття проблем - долі людини в нестабільному світі.

Теми творчості, покликання митця, призначення мистецтва є центральними в збірках Ю. Балтрушайтіса «Горная тропа» та «Лилия и Серп». Специфіка розгортання в них мотиву шляху й трактування образу людини-творця зближує його поезію з творчістю О. Блока. Переконання Ю. Балтрушайтіса в необхідності готуватися до творчості, у тому, що етичний подвиг - внутрішня потреба справжнього митця, близькі також до заклику А. Шопенгауера прагнути до морального самовдосконалення як способу звільнення від зла та злої Волі. У віршах «Напутствие», «Восхождение», «В безмерности» Ю. Балтрушайтіс підкреслює зв'язок мистецтва з моральністю й закликає людину-творця увібрати у свою душу «всю скорботу землі». Хоча песимістичний настрій філософії А. Шопенгауера загалом не властивий Ю. Балтрушайтісу, але ідея пов'язаності буття й страждання як основи творчої діяльності звучить у багатьох його віршах.

Ідея відособленості й обраності справжнього творця в ліриці Ю. Балтрушайтіса переплітається з ідеєю пам'яті як перемоги над смертю, яка втілюється в багатьох віршах, присвячених композиторові О. Скрябіну, який зображений як теург, всемогутній пророк, здатний панувати над світом.

Розглянуто асоціативну пов'язаність теми митецького покликання з образами вогню й вогненної стихії в художньому світі поета. Образ вогню, наскрізний у його творах, перегукується з образом людини-творця. Стихія вогню інтерпретована автором як споріднена з душею митця, передусім через постійний рух, і втілена в поетичному тексті в образах «іскри», «полум'я», «пожежі», «вогнища». Звернення до стихії вогню в поезіях Ю. Балтрушайтіса націлене на художнє осмислення таємниці сотворіння. Символічний зміст образу вогню розкривається “по колу”: вогонь супроводжує ліричного героя на «земних сходах» («земных ступенях») і «гірських стежках» («горных тропах»), біля «страшної прірви» («пугающей бездны»), очищає його душу й прилучає до таємниць всесвіту. Мотив жертовного самоспалення розгортається у вірші Ю. Балтрушайтіса «Огненный невод», у якому вияв експресивно-символічного змісту образу вогню досягає кульмінації. В образі «дерева в огне» ліричний герой і стихія зливаються в одне ціле - людина у творі поглинається вогнем задля творчого переродження й просвітлення хаосу.

4. Просторово-часова модель у поезії Ю. Балтрушайтіса

Розглядається еволюція художнього втілення ідеї часу у творчості поета. Специфіка просторово-часової моделі в художньому світі Ю. Балтрушайтіса зумовлена особливостями світогляду поета, домінантними темами шляху та пошуку людського призначення. Осмислення діалектики сьогодення й минулого, миті й вічності спричиняє звернення поетів-символістів до міфології. Як відомо, міфологічна свідомість оперує категоріями вічного, циклічного, що поєднують минуле, теперішнє й майбутнє. Така рецепція часу зафіксована й у ліриці Ю. Балтрушайтіса, де земний час зображений як ілюзорний, а цілком реальним є лише міфічний час.

Розглядаються композиційні особливості збірок Ю. Балтрушайтіса «Земные ступени» і «Горная тропа» в контексті російської символістської поезії. Провідним композиційним принципом збірки «Земные ступени» є циклічна замкненість, що надає й книзі в цілому, і кожній її частині цілісності й завершеності. Порядок циклів у цій збірці вмотивовується тематикою річних сезонів, що закріплено в назвах розділів збірки: «Весенняя роса», «Дымные дали», «Сбор винограда», «Белые вихри». Кожна пора року пов'язана з певним часом доби. Розгортання сюжетних ліній кожного циклу забезпечує композиційний рух поетичної думки, внутрішню драматургію збірки. Ліричний герой циклу «Весенняя роса» - ідеальний споглядач, який тільки починає свій життєвий шлях. Відчуття простору в цьому циклі передано особливо гостро. У циклі «Дымные дали» образ часу постає не лише як тло людського життя, а і як самодостатній чинник розгортання ліричного сюжету, могутня сила, з якою стикається ліричний герой. У циклах «Сбор винограда» та «Белые вихри» часовий план поступово звужується, й у віршах з апокаліпсичними мотивами, що завершують збірку, відчуття часу нівелюється й поступається місцем рефлексії нескінченного простору, грандіозності світу. Наскрізним образом, що поєднує часовий та просторовий виміри в поезії Ю. Балтрушайтіса, є сходи. Цей образ, що дав назву його першій збірці, полісемантичний, співвідносний як з людським життям, так і з усім земним світом. Образ сходів, що символізує цілісне світовідчуття, втрачене людиною, протиставлений образу роздробленого світу, що виражає роз'єднаність людей із Богом, і одне з одним.

Ліричний сюжет збірки Ю. Балтрушайтіса «Горная тропа» сфокусований навколо процесу духовного зростання ліричного героя, що осмислюється як прообраз земного світу. Позбавлений матеріального образу, він ніби розчиняється й існує в усіх часових і просторових вимірах. Збірка складається з трьох поетичних циклів, що не мають заголовків, тому композиційну функцію виконують дев'ять епіграфів, що передують кожній її частині, три з них належать Данте. Число “дев'ять” і епіграфи з Данте асоціативно зближують збірку з «Божественною комедією» світового класика.

Глибинний взаємозв'язок усіх явищ яскраво виявляється в збірці «Горная тропа» Ю. Балтрушайтіса у зв'язку з домінуванням теми митця й підбиттям філософських та етичних підсумків життя ліричним героєм. Якщо в збірці «Земные ступени» поета поєднані мить і вічність, то в книзі «Горная тропа» вічність зводиться до миті, яка виступає тут основною темпоральною категорією. Час у цій збірці уречевлюється, набуває не лише протяжності, але й форми й кольору.

Ліричний герой збірки Ю. Балтрушайтіса «Лилия и Серп» переосмислює й засвоює набутий духовний досвід, одночасно з цим виходять на перший план мотив необхідності страждання, ідея жертовності. Художній простір віршів збірки - світ, у якому перебуває ліричний герой, - асоціюється з Голгофою. Художня реалізація ідеї часу пов'язана в поезіях збірки з образом хреста. Епіграф, узятий із Нового Заповіту, передує появі цього центрального образу. У художньому світі Ю. Балтрушайтіса людина не виходить за межі біблійного часу, оцінюючи своє життя і вчинки з погляду біблійних істин, адже “страсті Господні” не належать лише минулому, бо вічно тривають, вічно сучасні, як і Бог, який є Вічністю, передує часу як його причина. Прийнявши «терновий вінець» страждань, людина може піднестися від часу до Вічності, - одна з провідних ідей збірки поета «Лилия и Серп».

Обґрунтовано принцип розташування віршів усередині розділів кожної з трьох збірок поета, базований на ідеї безперервного руху, яка конкретизується в натурфілософському сюжеті його лірики. У художньому світі Ю. Балтрушайтіса образ руху спроектований на духовний шлях ліричного героя як висхідний рух до спасіння душі. Одним з виразників руху в поезії Ю. Балтрушайтіса є образ корабля, у художній еволюції якого в доробку поета втілено ідею циклічності часу. Так, у ранній поезії Балтрушайтіса образ корабля невіддільний від ліричного героя, асоціюється з його життям, мріями та сподіваннями. У зрілій ліриці цей образ набуває більшої самостійності та масштабності й виражає відчуття необмеженого простору. У третій книзі Ю. Балтрушайтіса «Лилия и Серп» відбувається зворотний рух: змістове поле образу корабля звужується й знову зливається з ліричним героєм.

Образ дерева в поетичному світі Ю. Балтрушайтіса символізує життєву повноту й вірність своєму призначенню, хоча його зміст варіюється залежно від виду дерева. Так, образ верби втілює непохитність і духовну стійкість людини, образ кипарису символізує вічний спокій і смерть, образ тополі, що росте уздовж доріг, асоціюється з життям мандрівника. Особливе листя цього дерева, внутрішня й зовнішня сторони якого мають різний колір, зумовлює додаткове символічне навантаження образу тополі в поезії Ю. Балтрушайтіса - вираження єдності протилежностей життя. Образ сосни, який асоціюється зі стихією моря й вітру й символізує гармонію та досконалість всесвіту в художньому світі Ю. Балтрушайтіса, відрізняється за змістом від аналогічного у творчості інших поетів-символістів, де означає заціпеніння, таємниче мовчання та пов'язаний з мотивом безсмертя, набутого ціною відмови від життя. Символічний образ дерева, здатного винести тяжіння землі й неба, постає в ліриці Ю. Балтрушайтіса прообразом життєвої повноти і творчого достатку.

Йдеться про пов'язаність ідеї руху у творчості Балтрушайтіса зі «сходженням угору» («восхождением») і «сходженням униз» («нисхождением»), які не взаємовиключають, а доповнюють одне одного унаслідок нівелювання опозиції «верх» - «низ» у поетиці Ю. Балтрушайтіса, на відміну від творчості інших поетів-символістів. Так, у поезії О. Блока тема «сходженням униз» пов'язана з трагедією невір'я та душевного омертвіння людини в буржуазному світі. Для ліричного героя В. Брюсова «сходженням униз» є байдужість, розчарованість, відсутність опору згубному впливу «страшного світу». У ліриці Ю. Балтрушайтіса «сходженням униз» розглядається як духовний подвиг, необхідний людині, яка втратила життєвий ідеал.

Тема смерті, не характерна для ранньої поезії Ю. Балтрушайтіса, набуває актуальності в його віршах зрілого періоду творчості, де смерть протиставляється духовному подвигу, який може здійснити тільки справжній творець. Зображення смерті як таємничої містичної зустрічі у віршах Ю. Балтрушайтіса апокаліпсичної тематики зближує його поезію з ранньою творчістю О. Блока.

5. Колір і звук у поезії Ю. Балтрушайтіса

Охарактеризовано специфіку колірної гами, звукопису та фонетичної організації віршів поета.

Розглянуто художню функцію колірної палітри у творчості поета. Колірна гама у віршах Ю. Балтрушайтіса різноманітна, але домінує в ній синій колір, символічне навантаження якого змінювалося в різні періоди його творчості. Так, у його ранній поезії синій колір асоціюється з юністю людини, надалі насичена холодна синява символізує незбагненну істину, грізну силу, ворожу людині. Символіка блакитного кольору в палітрі Ю. Балтрушайтіса також багатопланова й варіюється від використання в пейзажних, зокрема мариністичних картинах у ранній поезії митця, що властиве й пейзажній ліриці А. Бєлого, В. Брюсова, до вираження ідеї Вищої мудрості та істини (у поєднанні з білим кольором) у віршах Ю. Балтрушайтіса апокаліпсичного змісту (подібне змістове навантаження блакитного кольору зафіксоване й у творчості О. Блока).

Білий колір, що вбирає в себе всі кольори, набуває універсального значення в поезії Ю. Балтрушайтіса й перетворюється на символ, що означає нову якість, характерну, наприклад, для неземного потойбічного світу. Таке функціонування в поетичному тексті білого кольору властиве й поезії О. Блока. У зрілій ліриці поета білий колір асоціюється з мудрістю й душевним спокоєм. Він є домінантним в образній системі вірша «Зимняя дорога», у якому поет подає його авторське трактування як атрибута Вищих сил, але без відтінку ворожості й загрози смерті.

Семантика образу лазурі в художній системі Ю. Балтрушайтіса також варіюється й означає колір неба, моря, часто ототожнюється з денним часом доби й найкращим періодом у житті людини в ранній творчості поета та символізує Вищі Сили, священний акт творчості в його зрілих віршах. Образ лазурі в художньому світі Ю. Балтрушайтіса часто невіддільний від стихії вогню. У віршах «Раздумье», «Древнее сказанье» образ лазурі, що символізує божественну мудрість, пов'язаний із дивом зародження життя на Землі. Образ лазурі набуває особливої експресії у віршах Ю. Балтрушайтіса, присвячених композиторові О. Скрябіну, у чиїй музиці, на думку поета, звучать неземні вселенські інтонації.

Червоний колір у художньому світі Ю. Балтрушайтіса є символом божественного вогню та морального очищення. У його віршах «Огненный невод», «Deo Ignoto», «Аккорды», присвячених темі митця, червоний колір асоціюється зі стихією вогню як виразник ідеї жертовності й вищої істини, яку несе людям мистецтво. Зелений колір у поезії Ю. Балтрушайтіса функціонує здебільшого в номінативному значенні й служить для створення пейзажних образів. Сіре тло в образній системі лірики поета символізує не лише тягар земного існування людини, але й необхідне всьому земному світу творення.

Розглянуто найхарактерніші прийоми звукопису у творах митця.

Так, фонетична анафора є поширеним художнім прийомом у поезії Балтрушайтіса: повтор голосних звуків на початку слова дозволяє поетові зберігати тональну цілісність усього вірша. Часом анафора виступає композиційною основою вірша, націлена на вираження ідеї потужності Вищих сил, що скеровують людину в її житті. Повтор приголосних звуків на початку слова посилює ліричне напруження у вірші. Функцією фонічної епіфори є художнє втілення ідеї часу, її зриме й майже фізично відчутне оприявнення.

Зевгма й рондо функціонують у поетичній системі Ю. Балтрушайтіса в поєднанні з іншими формами звукопису й виконують не лише естетичну функцію, але й додають віршам цілісності й логічної завершеності. Зевгма особливо продуктивна у віршах, присвячених темі митця й мистецтва.

У віршах Ю. Балтрушайтіса наявні форми звукопису, описані В. Брюсовим у статті «Звукопись Пушкина», наприклад, зворотна й перехресна алітерація. Так, через повторення звуків [с], [в], [т], [е] - прийом зворотної алітерації - поет зображує різні відтінки тиші, акцентує перевагу світла. Використання прийому перехресної алітерації є ефективним у віршах Ю. Балтрушайтіса, зміст яких, побудований на контрасті, сфокусований навколо нездійснених сподівань. У вірші «Бедная сказка» - одному з небагатьох зразків любовної лірики поета - перехресна алітерація використовується для опису нічного пейзажу на початку й наприкінці вірша, а в завершальному двовірші в поєднанні з епіфорою підсилює враження гіркоти любовної втрати й надає ліричному сюжету логічної завершеності. Звукова організованість віршів Ю. Балтрушайтіса визначається трьома видами розкладання алітерацій.

Звукова виразність віршів Ю. Балтрушайтіса досягається шляхом використання звукової гами та «гармонії голосних», за допомогою яких зображені в них картини природи візуалізуються й “озвучуються” через наслідування звуків, властивих тому чи іншому природному явищу.

Висновки

балтрушайтіс поетикальний символістський

Юргіс Балтрушайтіс, який входив до вузького кола авторів й організаторів московського символістського видавництва «Скорпіон», є одним з найпомітніших і найбільш значущих представників символізму в період його розквіту (кін. ХІХ - поч. ХХ ст.). Художній та літературно-критичний доробок поета, хоча й відображає еволюцію цієї течії, але усе ще залишається на периферії уваги дослідників. Водночас вивчення його художньої спадщини дозволяє окреслити цілісну картину розвитку російської літератури рубежу століть.

Поезії Ю. Балтрушайтіса властива філософічність, що виявляється в тематиці, проблематиці його віршів, сфокусованій навколо таємниць буття світу й людини. Для світосприйняття поета характерна універсальність, що розмикає часові та просторові межі. Вірші Ю. Балтрушайтіса найчастіше присвячені роздумам про людину та її місце у світі. Філософсько-медитативний характер пейзажу, масштабність образів, динамічний рух поетичної рефлексії зближують поезію Ю. Балтрушайтіса з творчістю Ф. Тютчева. Образи природи в ліриці обох поетів є способом осягнення прихованих можливостей людини, що відіграють важливу роль у художньому освоєнні світу. Поезія Ф. Тютчева вплинула на реалізацію образу тиші у творчості Ю. Балтрушайтіса, що втілює в поетичній системі його лірики ідеї християнського смирення, духовної сили, яка допомагає людині протистояти тимчасовим пристрастям і долати спокуси та гріховність зовнішнього світу.

Своєрідність пейзажних образів, важливих для філософського осмислення життя людини, у художньому світі Ю. Балтрушайтіса зумовлена впливом не лише творчості Ф. Тютчева, а й теософських ідей натурфілософії Ф. Шеллінга. Трактування філософом природи як вічного розуму зафіксоване в багатьох ранніх віршах поета. У його зрілій творчості зміст пейзажних образів поглиблюється. Картини суворої північної природи, що зберігає свою первинну суть, поширені в ліриці Ю. Балтрушайтіса, проектуються на внутрішній світ людини. Мотив «вічного повернення» по-різному розкривається в збірках Ю. Балтрушайтіса. У ранній його поезії, як і у творчості інших поетів означеного періоду, символіка кола втілює ідею абсурдності та приреченості життя. Із переосмисленням семантики кола Ю. Балтрушайтісом ідея «вічного повернення», руху по колу уявляється ним як всеохопний висхідний рух.

Більшість образів у художній системі поета мають біблійне походження. Символічний образ хреста є центральним у поетичному світі Ю. Балтрушайтіса Його зміст розгортається поза часовими детермінантами й екстраполюється на вічність, що притаманне й іншим біблійним символам у віршах поета. Поширеними в його доробку є й біблійні вислови, що функціонують як епіграфи, окремі вірші митця композиційно нагадують молитви.

Навіяні ідеалістичною «міфологією волі» А. Шопенгауера особливості світогляду Ю. Балтрушайтіса, стрижнем якого є ідея «теургії», зумовили специфіку художньої реалізації концепції особи в його поезії. Ідеалом митця у творчості поета є образ композитора О. Скрябіна, наділеного рисами пророка, чия творчість панує над людською істотою, збуджує в ній думку про її високе призначення. Людина-творець у художньому світі Балтрушайтіса, самотня й відчужена від загалу, перебуває ніби над світом, веде життя суворе, аскетичне, сповнене страждань, що являє, по суті, етичний подвиг. Твердження А. Шопенгауера про взаємозв'язок буття і страждання як передумову творчої діяльності знаходить відгук у багатьох віршах Ю. Балтрушайтіса. Провідним в концепції особистості, втіленій у віршах поета, є мотив шляху, який постає як спрямованість людини до вершин духовного буття, що зближує поетичне світовідчуття Ю. Балтрушайтіса й О. Блока. У поетиці Ю. Балтрушайтіса домінантним образом, через який розгортається мотив шляху, є образ вогню, що символічно пов'язаний з образом людини-творця. Горіння зображується як природний стан митця, а стихія вогню ототожнюється зі священним актом творчості.

Філософічність і психологічна глибина лірики Ю. Балтрушайтіса зумовили своєрідність просторово-часової моделі в ній. Принцип циклічної замкнутості лежить в основі композиції збірки Ю. Балтрушайтіса «Земные ступени», при цьому окремі вірші виступають структурними складовими тексту в цілому. Для збірки Ю. Балтрушайтіса «Горная тропа» характерні зіставлення і взаємозамінюваність часових і просторових образів, домінантним серед них є мить, прирівняна до вічності. У збірці «Лилия и Серп» біблійні образи хреста, зерна й патериці є визначальними у формуванні просторово-часової моделі. Мотив руху є організуючим центром більшості віршів Ю. Балтрушайтіса. У ліриці поета акцентовано прихований внутрішній рух, що пробуджує в людині думку про її високе призначення. Репрезентантами мотиву руху в поезії Ю. Балтрушайтіса є образи корабля і дерева. Останній символізує пам'ять про минуле та надію на майбутнє і поєднує глибину й висоту в просторі та часі. Образ сосни, обов'язковий компонент північного пейзажу в поезії Ю. Балтрушайтіса, символізує красу та гармонію земного світу («согласие вселенной»). Мотив руху в його творчості тісно пов'язаний з мотивами «сходження вгору» і «сходження униз» як втіленням ідеї жертовності й етичного подвигу справжнього митця.

Художньо-естетичні особливості поезії Ю. Балтрушайтіса виявилися також у колірній гаммі його поезії, що не лише виражає емоційну реакцію ліричного героя на дійсність, а й продукує асоціації. Центральним у колірній палітрі Ю. Балтрушайтіса є синій колір, семантика якого впродовж творчої еволюції автора змінюється. Символічний зміст блакитного кольору в палітрі Ю. Балтрушайтіса акумулюється в переході від реальності до мрії. У віршах з апокаліпсичними сюжетами семантика блакитного кольору пов'язана з легендою про Глибинну книгу, видатний твір середньовічної духовної літератури.

Білий колір є домінантним у віршах Ю. Балтрушайтіса, у яких використано мотиви й образи біблійних переказів, зокрема про воскресіння та зародження земного життя, де він означає чистоту, святість сакрального світу. Образ «білого зерна» у творчості Ю. Балтрушайтіса символізує повернення до першоджерела й початок нового життєвого циклу. Образ лазурі у творчості Ю. Балтрушайтіса, пов'язаний із проблемами призначення людини й співвідношення часу та вічності, виступає уособленням «передчасового хаосу» («довременного хаоса»), що асоціативно веде до витоків сотворіння. Іншим змістом лазурового кольору є вираження ідеї слави та безсмертя творчого генія, що наявний у віршах Ю. Балтрушайтіса, присвячених О. Скрябіну. Червоний колір поет використовує у віршах, темою яких є творчість та покликання митця. Зелений - функціонує в номінативному значенні в пейзажних картинах. Сірий колір в палітрі поета символізує не лише тягар земного існування, а й працю та творення.

Філософська спрямованість поезії Ю. Балтрушайтіса вплинула на характер зв'язку звуку та змісту в його творчості. Логічна завершеність, цілісність і внутрішня зосередженість, характерні для віршів поета, зумовили використання таких прийомів звукопису, як анафора, яка дозволяє зберігати тональну єдність усього вірша й створює відчуття прихованого руху в природі та в душі людини, та епіфора, що сприяє ритмічній зображальності та динамізму поезії. Зворотна й перехресна алітерація посилюють інтонаційну напруженість і дозволяють глибше розкрити задум поета. «Гармонія голосних» і звукова гама урізноманітнюють рух поетичної рефлексії, підкреслюють поєднання емоційної динаміки та статики в поезії Ю. Балтрушайтіса. Чітка звукова організованість його віршів визначається трьома видами розкладання алітерацій.

Поезія Ю. Балтрушайтіса, стильова своєрідність якої зумовлена багатогранним світосприйняттям автора, органічно вписана в символістський дискурс рубежу століть, розвиває засади символістської естетики й одночасно є продовженням найкращих традицій лірики Ф. Тютчева й Є. Баратинського та інших російських класиків. У віршах Ю. Балтрушайтіса поруч із типово символістськими мотивами безвиході земного існування, безнадійності й песимізму, утверджується віра в Бога й людину. Основні світоглядні питання у віршах поета вирішуються в оптимістичному ключі.

Творчість Ю. Балтрушайтіса з властивим їй внутрішнім драматизмом, філософічністю й інтелектуальністю суттєво збагатила мистецтво символізму.

Література

1. Щербина В.В. Поэзия Юргиса Балтрушайтиса в восприятии современников / Виктория Владимировна Щербина // Наукові записки Харківського національного університету ім. Г.С. Сковороди. Серія літературознавство. 2006. - № 1. - С. 85 - 89.

2. Щербина В.В. Мотив сердца в поэзии Юргиса Балтрушайтиса / Виктория Владимировна Щербина // Наукові записки Харківського національного університету ім. Г.С. Сковороди. Серія літературознавство. - 2007. - № 1. - С. 110 - 121.

3. Щербина В.В. Образ синевы и синий цвет в поэзии Юргиса Балтрушайтиса / Виктория Владимировна Щербина // Наукові записки Харківського національного університету ім. Г.С. Сковороди. Серія літературознавство. - 2007. - №2. - С. 54 - 61.

4. Щербина В.В. Библейские мотивы и образы в поэзии Юргиса Балтрушайтиса / Виктория Владимировна Щербина // Наукові записки Харківського національного університету ім. Г.С. Сковороди. Серія літературознавство. - 2007. - № 4. - С. 70 - 82.

5. Щербина В.В. Пространство и время в поэзии Юргиса Балтрушайтиса / Виктория Владимировна Щербина // Література в контексті культури. Збірник наукових праць. - Випуск 17. - Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2007. - С. 332 - 341.

6. Щербина В.В. Философская лирика Юргиса Балтрушайтиса / Виктория Владимировна Щербина // Русская филология. Украинский вестник. - Харьков, 2008. - № 1. - С. 48 - 54.

7. Щербина В.В. Особенности звукописи в поэзии Юргиса Балтрушайтиса / Виктория Владимировна Щербина // Гуманітарні науки. - 2008. - №1. - С. 78 - 85.

Размещено на Allbest.ru