М. Крігер і каліфорнійська школа у літературознавстві США

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ЛІТЕРАТУРИ ім. Т.Г.ШЕВЧЕНКА

УДК 82.09 (73)

М. Крігер і каліфорнійська школа у літературознавстві США

10.01.06 - теорія літератури

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Морозова Тетяна Вікторівна

КИЇВ 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі Українознавства педагогіки та культурології Севастопольського національного технічного університету Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор

КОЗЛОВ Олександр Спиридонович.

Офіційні опоненти: - доктор філологічних наук

КОДАК Микола Пилипович,

Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України,

провідний науковий співробітник відділу

теорії літератури;

- кандидат філологічних наук, доцент

СЕМКІВ Ростислав Андрійович,

Національний університет

“Києво-Могилянська академія”,

доцент кафедри літератури та іноземних мов.

Захист відбудеться “19” травня 2010 р. о 10.00год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.178.01 в Інституті літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України (01001, м. Київ, вул. М. Грушевського, 4).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України (01001, м. Київ, вул. М. Грушевського, 4).

Автореферат розісланий “15” квітня 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Г.М. Нога

літературний крігер поезія

АНОТАЦІЯ

Морозова Т. В. М. Крігер і каліфорнійська школа літературознавстві США. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.06 - теорія літератури. - Інститут літератури ім.

Т. Г. Шевченка НАН України, Київ, 2010.

Дисертація становить перший у вітчизняному літературознавстві комплексний аналіз літературної діяльності каліфорнійського теоретика Мер- рея Крігера та Каліфорнійської школи теорії й критики. Дисертація присвячена дослідженню історії виникнення каліфорнійської школи літературної критики і теорії, аналізу її теоретичних і методологічних засад, розгляду сутності і специфіки дослідницьких принципів основних представників цієї школи - М. Крігера, Е. Саїда, Х. Уайта, Р. Жирара,

Р. Фрідмана. З метою визначення особливостей літературознавчої методології кожного з каліфорнійських фахівців у дисертації порівнюються їхні підходи до проблем літератури з підходами представників інших шкіл, насамперед Йєльської. У дисертації продемонстровано протилежність поглядів на сутність поезії і критики каліфорнійських літературознавців, які схиляються до романтичного культу поезії і «практичної», тобто не перевантаженої ускладненими теоріями критики, і європейськими концепціями поезії як одного зі звичайних видів тексту.

Ключові слова: М. Крігер, „нова критика”, структуралізм, пост- структуралізм, контекстуалізм, художній текст, „естетичний об`єкт”, метафора.

АНОТАЦИЯ

Морозова Т. В. М. Кригер и калифорнийская школа в литературоведении

США. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.06 - теория литературы. - Институт литературы им. Т. Г. Шенченко НАН Украины, Киев, 2010.

Диссертация представляет собой первый в отечественном литературоведении комплексный анализ литературной деятельности калифорнийского теоретика Меррея Кригера и калифорнийской школы теории и критики. Работа посвящена исследованию истории возникновения калифорнийской школы литературной критики и теории, анализу её теоретических и методологических основ, рассмотрению сущности и специфики исследовательских принципов основных представителей этой школы - М. Кригера, Э. Сейда, Х. Уайта, Р. Жирара, Р. Фридмана. С целью определения особенностей литературоведческой методологии каждого из калифорнийских специалистов в диссертации проведено сравнение их подходов к проблемам литературы с подходами представителей других школ, прежде всего йельской, являющейся основной мишенью для критических выпадов со стороны калифорнийцев. В диссертации продемонстрирована противоположность взглядов на сущность поэзии и критики калифорнийских литературоведов, склоняющимся к романтическому культу поэзии и «практической», то есть не перегруженной усложненными теориями критике, и европейскими концепциями поэзии как одного из обычных видов текста.

Ключевые слова: М. Кригер, „новая критика”, структурализм, пост- структурализм, „контекстуализм, художественный текст, „эстетический объект”, метафора.

SUMMARY

Morozova T. V. M. Kriger and Californian school in literary criticism of the USA. - Manuscript.

Thesis for a candidate degree in philology by speciality 10.01.06 - Theory of Literature. - Shevchenko Institute of Literature NAS of Ukraine, Kyiv, 2010.

The dissertation is dedicated to the research of the emergence of the California school of literature criticism and theory, analysis of its theoretical and methodological basics. The essence and specificity of research principles of main representatives of this school such as M. Kriger, E. Said, H. White, R. Girard, R. Friedman are considered. The dissertation is the first research of the California school in American criticisms and science about literature in domestic literature criticism. To dissertation the literature methodology characteristics of each California specialist the comparison of the approaches to literature problems of other schools is carried out. The Yells school is considered in more details because it was the target of the Californian's insinuations.

In dissertation the opportunity of the criticism and poetry essence views of the California and Europe critics is considered. California specialists tend to poetry romantic cult and “practical'' criticism which is not theoretically overloaded. The European variant differs in abstraction degree and sophisticated philosophical system orientation.

The first section of dissertation is dedicated to the analysis of works related with California school activity conceptualization and critical discussion. The main representatives of this school are under

consideration. It is underlined that the research of California school in domestic literature criticism is almost absent. At the same time there are tens of foreign books and articles which authors consider California school as the most authoritative in English speaking world.

In the second section the theories of poetic writing of the California school leader M. Kriger are analyzed. These theories were deep and at the same time conflicting. High level theoretical doctrine M. Krieger is determined, in particular, that it assimilated and used, practically, all modern views to the poetry. The romantic and "neocritic" theory of poetic art are close to M. Krieger, and major critical views are against the structuralists and poststructuralists. The section presented by the brief overview of the history of views on poetry and teachings of its essence. It was noted that the theory of poetic art with particular intensity were developed in the XX century.

The third section deals with analysis of the Kriger's literature criticism conceptions. M. Krieger's aesthetic and empirical correlation concept of (outer) elements, that are of paramount importance for the criticism of his work, was analized . The critic, which relies on sophisticated philosophical system and rich life and literary experience, says M. Krieger, is able to correctly understand and evaluate the work, if it ignores the aesthetic and the empirical relationship in it. This section deals with examples of specific analysis of individual works, conducted by literary critics on the basis of his theoretical research. The using of the method M. Krieger - "diligent reading" in the analysis of Shakespeare, Conrad and others was demonstrated.

In the fourth section the activity of main representatives of the California school is considered. The potential facets of the theory of art was marked in the section. The aim of which - to defend against modern positivism structuralists, and its weak aspects, which are expressed in their too romantic idealization base of the literature.

In dissertation the complex analysis of the California school of the literature criticism and theory is carried out. This activity is compared with other literature criticism schools activity. The conclusion about essence of the methodology and literature criticism of the California school is made.

Key words: M. Kriger, ,,new criticism“, structuralism, poststructuralism, contextualism, text, ,,aesthetic object“, metaphor, ,,poetic language”.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження зумовлюється роллю літературознавця, яку він відіграє у світовій літературі та відсутністю достатньої інформації про нього в українському літературознавстві. Murray Krieger (Меррей Крігер, 1923-2000 рр.) належить до найбільш неординарних критиків та теоретиків американської літератури XX століття. Особливого розвитку західної культури ХХ століття є те, що значну роль в ній почала відігравати наука про літературу та літературна критика. Ще в ХІХ столітті критика розглядалась як „служниця” художньої творчості і була, за словами відомого англійського літературознавця того часу М. Арнольда, ,,більш низьким рівнем літературного вираження порівняно з белетристикою”, то в наступному столітті її стали називати центром гуманітаристики. Визначний літературознавець ХХ століття Нортроп Фрай писав: ,, Я виходжу з принципу, що критика є не просто частиною культурної діяльності, але також її центральною частиною”. Оцінки еволюції сучасного літературознавства можна знайти і в роботах багатьох інших учених, і з ними не можна не погодитись. У ХХ столітті наука про літературу і критику бурхливо розвивалась в усіх країнах Заходу, але порівняно з XIX ст., особливою інтенсивністю цей розвиток відзначився в Сполучених Штатах. У цьому ж столітті в європейській науці про літературу і критику з'явились видатні дослідники (Ж. Сент-Бьов, О.О. Потебня тощо) та виникли впливові критичні школи (біографічна, культурно-історична, міфологічна, духовно-історична та інші).

Певний розвиток літературно-критичної думки спостерігався у США (статті Е. По, трансценденталістів, Д. Хоуелса, Г. Джеймса), проте там не було професійної критики або літературознавчої школи як такої. Та вже в першій третині ХХ століття в американській науці про літературу виникають школи, які набувають світової популярності (неогуманістична, психоаналітична, міфокритична), та вийшли на широкий загал літературознавці - І. Беббіт, П.Е. Мор, В.В. Брукс, Г. Менкен та ін. Надалі американське літературознавство розвивалось ще інтенсивніше. Перелік критичних шкіл, що виникали одна за одною у великих університетах, складав уже десятки. Кожна з цих шкіл намагалась розробити власні методи аналізу художньої творчості і, як правило, знаходилась в опозиції до літературознавців з інших університетів. Одна з найвпливовіших шкіл виникла в каліфорнійському університеті (1976 р.). Вона називала себе ,,Школою літературної критики і теорії”. Очолив школу один з відомих американських літературознавців ХХ ст. М. Крігер. Критики й теоретики літератури, які входили до каліфорнійської групи, орієнтувались на американські літературознавчі традиції (найближчими вони були до ,,нових критиків” ) і різко засуджували представників європейських шкіл, передусім структуралістів і деконструктивістів, які зосередились у Йєльському університеті. Сам М. Крігер був фактично ,,новим критиком” нової хвилі, який намагався виправити очевидні недоліки дослідницької методології своїх попередників. Він був більш стриманим, порівняно зі своїми колегами, в критиці опонентів з Йєльського університету і навіть знаходив деякі моменти у вченні деконструктивістів, такими, що, на його думку, варті уваги.

Вивчення діяльності каліфорнійської школи, розгляд особливостей методології кожного з її представників досить багато дає для розуміння ситуації в американському літературознавстві другої половини ХХ століття, яка характеризується бурхливим розвитком і складними взаємозв'язками дослідницьких шкіл, що в цілому й визначило актуальність даного дисертаційного дослідження.

Зв'язок дослідження з науковими програмами, планами й темами. Роботу виконано згідно з планом наукової роботи кафедри українознавства педагогіки та культурології Севастопольського національного технічного університету в рамках комплексної науково-дослідницької теми ,,Проблеми сучасного Зарубіжного літературознавства”. Тему дисертації затверджено Вченою радою Севастопольського національного технічного університету (протокол №10 від 31.05.2001 року) Та на засіданні бюро науково-координаційної ради Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України (протокол № 4 від 14.12.2004 року).

Мета дослідження полягає у визначенні особливості теоретичних основ та дослідницької практики М. Крігера в контексті розвитку американської літературно - критичної думки другої половини ХХ століття.

Досягнення зазначеної мети передбачає постановку та розв'язання таких конкретних завдань.

1) Аналіз оцінок літературно-критичної спадщини М. Крігера у вітчизняному і зарубіжному літературознавстві.

2) Визначення особливостей розробленої М. Крігером теорії поезії.

3) Виявлення специфіки літературно-критичної практики М. Крігера та її зв'язок з іншими сучасними йому дослідницькими методологіями.

4) Аналіз висунутої М. Крігером теорії критики, його поглядів на витоки літературознавчого дослідження.

5) Визначення специфіки літературно-критичної практики М. Крігера.

6) Простеження історії зародження та розвитку Каліфорнійської школи літературної критики і теорії.

7) Аналіз особливостей теоретичних методологічних позицій головних представників Каліфорнійської літературознавчої школи.

Таким чином, основними положеннями, винесеними на захист, є такі. 1) Літературно-критична практика М. Крігера. 2) Концепція теорії поезії Меррея Крігера.

Об`єктом дослідження є концепції Каліфорнійської школи літературної критики і теорії в контексті американської науки про літературу другої половини ХХ століття.

Предметом дослідження є теоретичні праці і літературно-критичні здобудки М. Крігера й основних представників Каліфорнійської літературознавчої школи - Х. Адамса, Е. Саїда, Х. Вайта, Р. Жирара і Р. Фрідмана.

Методологічна основа дослідження. Відповідно до характеру поставлених у дисертації завдань, що передбачають широке використання досягнень теорії та історії літератури, у дисертаційному дослідженні було застосовано конкретно-історичний та історико-функціональний підходи, а також соціокультурний метод й метод теоретичного аналізу літератури.

Теоретичні засади дослідження складають праці вчених, які вивчали історію американської літератури (Н. Висоцька, Т. Денисова, А. Звєрев), дослідники зарубіжної літератури, відомі своїми школами, концепціями (Д. Затонський, Л. Андреєв), праці про структуру побудови поетичного твору (Ф. Лентричія, М. Хайдеґер, Дж. Хаффман, А. Розмарін, Б. Хенріксен, В. Лейч, Ж. Лакан, Ж. Дерида).

Наукова новизна дослідження визначається насамперед тим, що ні діяльність Каліфорнійської школи літературної критики й теорії, ні літературно-критичний спадок її лідера - М. Крігера не аналізувались вітчизняною наукою, тоді як іншим школам, зокрема психоаналітичній, міфокритичній, приділялась досить пильна увага. І це незважаючи на те, що Каліфорнійська школа - одна з найбільш впливових в літературознавстві США, а М. Крігер - один з провідних американських теоретиків другої половини ХХ століття. Дисертаційне дослідження є першою спробою цілісного системного аналізу проблем, пов'язаних з діяльністю Каліфорнійської школи і її відомого представника М. Крігера.

Практичне значення дослідження. Теоретичні результати і фактичний матеріал можуть бути використані при викладанні університетських курсів ,,Вступ до літературознавства”, ,,Теорія літератури”, ,,Історія літературної критики”. Дисертаційна робота може слугувати основою для подальших досліджень у галузі англомовного літературознавства і сучасного літературного процесу в Сполучених Штатах.

Апробація дослідження здійснювалась упродовж його обговорення на засіданнях кафедри українознавства педагогіки та культурології Севастопольського національного технічного університету, а також під час доповідей, прочитаних на Міжнародній науковій конференції ,,A Window into the World. Foreign literature: Scholarly Studies, History, Teaching, Methodology” (Київ, 25-27.05.1999р.); II Міжнародній науковій конференції: ,,Проблеми сучасного зарубіжного літературознавства та мистецтвознавства” (Севастополь, 14-16.09.2000р.); III Міжнародній науковій конференції ,,Проблеми сучасного зарубіжного літературознавства та мистецтвознавства” (Севастополь, 12-15.09. 2001р.); III Міжвузівській конференції ,,Література ХVІІ століття у контексті світової культури” (Дніпропетровськ, 27-28.02.2001р.); ІV Міжнародній науковій конференції ,,Проблеми сучасного зарубіжного літературознавства та мистецтвознавства” (Севастополь, 18-21.09.2002р.); Міжнародній науковій конференції ,,Класична поетика та естетика постмодерної доби: заперечення чи трансформація?” (Львів, 14-15.05.2003р.); VІІ Міжнародній науковій конференції ,,Проблеми сучасного зарубіжного літературознавства та мистецтвознавства” (Севастополь, 21-23.09.2005р.).

Результати дослідження представлені в шести фахових і двох додаткових публікаціях.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків і списку використаних джерел, який нараховує 148 позицій. Основний текст роботи складає 165 сторінок, загальний текст - 175 сторінок.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується вибір теми дисертації, визначається її актуальність і мотивується наукова новизна, формулюється мета та завдання дослідження, характеризується її практичне значення.

У розділі 1- „М. Крігер в оцінках вітчизняних і зарубіжних літературознавців” подається огляд критичної літератури, присвяченої літературознавчому доробку М. Крігера.

В українському і російському літературознавстві творчість М. Крігера не тільки мало досліджена, але навіть мало відома ( на відміну від досить відомого у нас Н. Фрая, ,,нових критиків”, структуралістів і семіотиків). У вітчизняному літературознавстві не було до останнього часу жодного спеціально присвяченого йому дослідження. Така ситуація різко контрастує з тією великою увагою, яка приділяється йому в англомовному літературознавстві. Досить сказати, що аналізу дослідницької методології й теоретичних позицій присвячено збірник статей, які були надруковані в США. Хоча авторитет М. Крігера досить високий, оцінки його методологічних принципів далеко не однозначні. У цьому збігаються думки всіх дослідників критичного спадку каліфорнійського вченого, так це у визнанні тісного зв'язку його теорій з концепціями ,,нових критиків”.

М. Крігер дуже часто розглядається як продовжувач традицій ,,неокритицизму”, який намагається подолати очевидні недоліки останнього, покращити його дослідницьку методологію. Оскільки в другій половині ХХ століття ,,нові критики” зазнали жорстких утисків з боку представників інших шкіл, то і М. Крігер не уникнув гострої критики. Однак, не всі дослідники розглядають ,,неокритичну” орієнтацію літературознавця як прояв методологічної слабкості й ,,старомодності”. Так, відомий американський літературознавець Ф. Лентричія, який у праці ,,After the new Criticism” (,,Після нової критики ”, 1980) присвятив каліфорнійському вченому спеціальний розділ, названий ,,Меррей Крігер - останній романтик”, вказує на те, що М. Крігер вийшов далеко за межі ,,неокритицизму” і є продовжувачем кращих традицій романтизму. Він, зокрема, не тільки визначає поетичний твір як автономний ,,естетичний об'єкт”, як це робили ,,нові критики”, що не виказували зацікавленості особистістю автора, але, навпаки, у дусі романтиків майже обожнює цю особистість, визначаючи її подібно М. Хайдеґеру, вчителем із святого суспільства, здатною глибше від звичайних людей проникати в ,,суть речей”. Поет живе ,,вищим життям” і дає людству найглибші знання про дійсність. Ф. Лентричія докладно розглядає вплив ідей І. Канта, Р. Емерсона, англійських романтиків (С. Кольріджа, У. Вордсворта, П.Б. Шеллі) на теоретичні погляди М. Крігера.

Відзначивши те загальне, що пов'язує сучасного дослідника з романтиком, Ф. Лентричія вказує і на відмінності. М. Крігер, вважає він, це - ,,романтик ХХ століття”. У нього вже немає метафізичних, візіонарних прагнень, характерних, наприклад, для С. Кольріджа й П.Б. Шеллі. Відсутній і культ природи, характерний для романтиків. Романтизм М. Крігера, - пише

Ф. Лентричія, - це вже романтизм міських інтелектуалів ХХ століття, сутність якого можна визначити як ,,романтизм екзистенціалістів”. Як і романтики, екзистенціалісти (а за ними і М. Крігер) говорять про ізольованість особистості, особливо особистості поета.

Ф. Лентричія із задоволенням вказує на те, що ,,ізоляціоністський” погляд М. Крігера на поета і поезію спрямований проти позитивістського редукціонізму, представники якого, наприклад структуралісти,не відокремлювали поезію від інших форм діяльності людини.

Аналізуючи недоліки концепцій М. Крігера, Ф. Лентричія відзначає суперечливість його поглядів на поезію. З одного боку, він говорить про автономію поезії, хоча в той же час намагається відшукати її суспільно корисні функції і цим самим ,,вирватися з тої ізоляційної пастки, в яку сам же й загнав себе”. З осудом говорить Ф. Лентричія і про певні елітаристські нахили М. Крігера, який ,,досить віддалив” поезію від пересічних читачів, хоча і не вважав себе продовжувачем традицій естетів.

Робота Ф. Лентричія, яка присвячена аналізу критичної методології М. Крігера,є найбільш ґрунтовним і глибоким дослідженням критичного спадку останнього. Якщо Ф. Лентричія в цілому позитивно говорить про роботу М. Крігера, то інший, не менш відомий американський літературознавець структуралістської орієнтації Р. Скоулз спрямовує на адресу М. Крігера низку гострих критичних стріл. Він звинувачує останнього майже в плагіаті, в некритичному повторенні думок багатьох філософів й літературознавців, і робить висновки, що теорії М. Крігера ,,досить сумнівні, щоб бути основою для сучасної літературної теорії”. Гостро критикує Р. Скоулз неприйнятну для будь-якого структураліста думку про ,,привілейованість” поетичної мови. Засуджує він і романтичний ухил в теоріях каліфорнійського літературознавця. Романтичній ідеалізації мистецтва Р. Скоулз протиставляє ,,твердий”, реалістичний і ,,суворо науковий” погляд на останнє.

Р. Скоулз, на відміну від М. Крігера, не вважає поезію єдиним місцем врятування людини від відчуження і від хаосу життя. Ці думки, вважає він, навіяні М. Крігеру екзистенціалістами і є абсолютно правильними. Р. Скоулз дозволяє собі декілька схвальних думок на адресу М. Крігера, але, в цілому, як сам про це і говорить, дотримується діаметрально протилежної позиції у відношенні до останнього. І це не дивно - структуралісти є основними опонентами М. Крігера і його школи.

У розділі розглядається ще ціла низка статей, в яких з різних позицій оцінюються літературознавчі роботи М. Крігера. Так, у статті, яка ввійшла до збірки ,,M. Krieger and contemporary critical theory”(,,Меррей Крігер і сучасна літературознавча теорія”), під назвою ,,Рятування поезії: Віра М. Крігера у романтизм” В. Лейч підкреслює, що романтичний за своєю суттю погляд М. Крігера на поезію рятує її від ,,нігілістичних” атак послідовників Дерида, що дегуманізують художню творчість. Якщо Ф. Лентричія вказував лише на деякі суперечності в теоріях М. Крігера, то В. Лейч вважає, що всі вони наскрізь ,,парадоксальні”: каліфорнійський дослідник не тільки виявляє ,,тенсивність”, парадокси, іронію в художніх текстах, але ,,широко використовує їх у своїх критичних роботах”. В. Лейч перший відзначив цю досить важливу і оригінальну особливість досліджень М. Крігера та виявив одну надзвичайно важливу специфічність теоретичних побудов М. Крігера, на яку не звертають уваги інші дослідники. А саме, його теорія «парадоксальна», іронічна і по-своєму поетична, художня бо, «нагадуючи теологів», він багато своїх думок формує за допомогою фігур мови, насамперед метафор. Це пояснюється тим, що багато з його положень є романтичними за своїм характером, такими що не підлягають науковому дослідженню і повинні сприйматися на віру, як постулати теологів. Про ці особливості наративної манери М. Крігера В. Лейч, використовуючи «неокритичну» термінологію, пише що Меррей Крігер не боїться бути суперечливим, він виявляє іронію, парадокси, тенсивність не тільки в поезії, але широко використовує їх у своїх критичних текстах. Сам М. Крігер визнавав, що він використовує парадокси у своїх критичних роботах, говорячи, що парадокс може використовуватися в критичному дискурсі ще меншою мірою, ніж у поезії.

В. Лейч із задоволенням відзначає, що жоден американський фахівець не насмілився, подібно М. Крігеру, створити свою літературну систему на основі парадоксів і протиріч, і що, будучи еклектиком, він створив якісно новий вид формалізму - багатоаспектний. Цим В. Лейч хоче підкреслити, що каліфорнійський літературознавець розсунув дуже вузькі межі формалізму 40-50-х років, як він представив у роботах Дж. Ренсома, А. Тейта, К. Брукса й інших «неокритиків».

На відміну від В. Лейча деякі дослідники, зокрема, Дж. Хаффман і Р. Вебстер, А. Розмарін бачать в протиріччях і парадоксах М. Крігера ознаки занепаду неокритичного контекстуалізму, хоча при цьому Дж. Хаффман сподівається, що вихід з ,,глухого кута” для неокритиків ще не закритий. Низьку проблем пов'язаних з критичною творчістю М. Крігера, порушує Б. Хенріксен у статті ,,Меррей Крігер і питання історизму”, в якій відзначається історична орієнтація каліфорнійського вченого, що зміг подолати антиісторизм своїх попередників - ,,нових критиків”.

У розділі 2 -,,М. Крігер - теоретик поезії” - присвяченому аналізу розроблених автором концепцій поетичної творчості, які є одним з найвищих досягнень літературознавчої думки США.

Високий теоретичний рівень вчення М. Крігера визначається, зокрема, тим, що в ньому асимільовані та використані будь-то зі знаком ,,плюс” чи - ,,мінус” практично всі сучасні погляди на поезію. М. Крігеру близькі романтичні та ,,неокритичні” теорії поетичної творчості, а основні критичні погляди спрямовані проти структуралістів і постструктуралістів. У розділі подається короткий огляд історії розвитку поглядів на поезію та вчення про її сутність. Відзначено, що теорії поетичної творчості з особливою інтенсивністю почали розвиватися в XX ст.

Вже в своїй першій великій роботі ,,The Apologists for Poetry” ,,Нові захисники поезії”, 1956 М. Крігер вказує на те, що ,,нові критики” страждають від теоретичної недостатності, через це їхні погляди на поезію відзначаються безсистемністю. І каліфорнійський літературознавець ставить своїм головним завданням створення саме ,,системної” теорії поетичної творчості. І це завдання він буде вирішувати все своє творче життя, практично в усіх своїх роботах. Фундаментом для теоретичних пошуків буде слугувати його думка про те, що ,,поетичний твір являє собою єдиний органічний контекст, який функціонує для нас як естетичний об'єкт”. Ці слова зі всією очевидністю вказують на текстоцентричну орієнтацію теоретика. У розділі аналізується специфіка вчення М. Крігера про форму та зміст. В цьому питанні він відступає від традиційного розуміння співвідношення цих категорій, гадаючи, що в художньому творі форма ,,поглинає” зміст. Всі змістовні елементи ,,естетичного об'єкта” вірша, наприклад, втрачають свої зовнішні значення та починають функціонувати виключно ,,всередині” твору, створюючи у взаємодії з іншими художніми деталями форми свій ,,самодостатній світ лінгвістичної взаємодії”. Простіше кажучи, М. Крігер вважає, що поетичний твір не є відображенням дійсності або арістотелівським ,,мімесисом” реальності, а замкнутим в собі ,,естетичним об'єктом”, самодостатнім художнім ,,світом”.

Якщо ,,рецептивні критики” В. Ізер, С.Ю. Фіш стверджують, що зміст твору значною мірою вкладається в нього самим читачем і визначається досвідом і уявою останнього, то М. Крігер, навпаки, вважає, що художній текст повністю контролює процес творення змісту і навіть ,,досвід” читача. ,,Під час читання, - пише М. Крігер, - поетичний контекст контролює мій досвід і визначає те значення, яке я в нього вкладаю”. При цьому і ,,досвід” і ,,значення” не є, за думкою літературознавця, чимось зовнішнім у відношенні до тексту.

Як показано в дисертації, однією із особливостей М. Крігера є прагнення до ,,золотої” середини у стосунках з численними і часто радикально новими теоретичними побудовами в літературознавстві ХХ століття. Так, відстоюючи ,,неокритичні” за своєю суттю ідеї про автономію ,,естетичного об'єкта”, про здатність твору створювати власну внутрішню ,,реальність”, а не відображати ,,зовнішню”, каліфорнійський теоретик підкреслює, що не хотів би ,,знайти” притулок в теорії ,,мистецтво для мистецтва” і намагається якось урівноважити формальний та міметичний підходи до художньої творчості. При цьому він впадає в явне протиріччя, тому що названі підходи майже діаметрально протилежні за своєю суттю. І ця свідома готовність сполучати несполучуванне, впадати в протиріччя - одна з особливостей його теоретичних побудов і методологічних позицій. Заговоривши спочатку про повну автономію поетичного твору, він трохи згодом вказує і на його здатність відбивати ,,зовнішній світ”, тобто намагається поєднувати ,,неокритичний і міметичний підходи”.

Один з лідерів ,,неокритицизма” - Дж. Ренсом ще в 40-ві роки говорив про певне підкорення поета ,,вимогам тексту”, про те, що первісний задум не може втілитися в твір через формальні труднощі, пов'язані, зокрема, з підбиранням рими. М. Крігер дістався у цьому відношенні значно далі, сказавши, що ,,сама мова продукує поетичні ідеї”. І таке ствердження - один із теоретичних парадоксів М. Крігера, який виник на вельми твердій основі ,,неокритичної” логіки. Культ поетичного тексту - це те загальне, що пов'язує М. Крігера з ,,новими критиками” та іншими формалістами.

У поетичний твір, вважає каліфорнійський літературознавець, вносять частіше всього ,,значення зовні”, не помічаючи того, що в ньому вже міститься ,,іманентний сенс”. І цей сенс є найважливішим. У поєднанні першого й другого сенсу проявляється та парадоксальність, подвійність поетичних творів, про яку часто говорять ,,неокритики”, а слідом за ними і М. Крігер.

Значна частина другого розділу дисертації присвячена аналізу історії виникнення й розвитку англомовних теорій поезії та їх інтерпретації, яка подається М. Крігером у ,,Нових захисниках поезії”. На тлі англомовних концепцій поетичної творчості виразніше проступає те нове, що літературознавець вніс у розробку теорії поезії.

Якщо Т. Еліот говорив, що поетичний твір ,,в певному сенсі живе власним життям”, то М. Крігер більш категоричний - твір живе ,,власним життям” без будь-яких застережень. Більше того - твір є антиподом ,,зовнішнього” життя. Тут М. Крігер діаметрально протиставляє поетичну мову повсякденному, тоді як його опоненти структуралісти не бачили між ними принципової різниці. Але, як було відзначено, М. Крігер свідомо не уникає протиріч і парадоксів у своїх теоріях. Пізніше поезія буде визначатися ним як естетичний об'єкт і як читацький досвід, як мімесис і як ілюзія. У своїх подальших роботах ,,The Tragic Visions: Variations on a Theme in Literary Interpretation”(,, Трагічне бачення”) 1967р., ,, The Play and Place of Criticism” (,,Роль і місце критики ”) 1967р., ,,Theory of Criticism: a Tradition and its System” (,,Теорія критики ”) 1967р., ,,Poetic Presence and Illusion” (,,Поетична присутність та ілюзія ”) 1979р. М. Крігер продовжує поглиблювати свої погляди на сутність художньої, перш за все поетичної творчості. Один із розділів останньої з наведених книг носить назву ,,Література як ілюзія, як метафора, як візіоалізація”.

У цьому розділі чітко сформульоване розуміння М. Крігером сутності літератури. Він, зокрема, говорить, що література як система не є простою сумою складових її творів. ,,Продемонструвавши” поняття ,,література”, М. Крігер виділяє в ній три складові, точніше три її іпостасі - ілюзію, метафору, бачення.

Мається на увазі, що література може бути визначена кожним з цих понять. Вона є ілюзією, метафорою та баченням одночасно. Література як ілюзія відтворює не реальність, як традиційно вважалось, а ,,начебто реальність”. Як ,,бачення” вона допомагає вийти ,,за межі очевидного”, а як у метафорі в ній ,,зливаються в одне ціле” дві складові нормального дискурсу (означаюче і те, що означає).

Ілюзорна природа художнього твору, вважає літературознавець, основана головним чином на метафорі. Більш того, будь-який твір за думкою М. Крігера, який вказує на автономність, внутрішню самодостатність останнього, є ,,своєю власною синхронною метафорою”. Метафорі каліфорнійський теоретик передає універсальне всеохолююче значення. Цей універсалізм багато в чому визначається парадоксальністю, здатністю, з одного боку, ілюзорно сполучати несполучне, а з другого - зразу ж руйнувати, “розметафоризовувати” цю нову єдність. Але до свого руйнування метафора встигає створити маленьке ,,мовне й понятійне диво” - об'єднавши те, що не об'єднується.

У розділі детально аналізується вчення М. Крігера про поезію як метафору, ілюзію, бачення. Визначається близькість концепції літературознавця до концепцій поетичної творчості відомого ,,неокритика” К. Брукса, який вважав, як і М. Крігер, парадоксальність головною особливістю поетичної мови.

Концепції художньої творчості, розроблені М. Крігером відрізняються складністю, протиріччями й парадоксальністю. Причому М. Крігер не вважає це їхнім недоліком, дотримуючись думки, що коли поезія, як вважають «неокритики» і він сам, наскрізь парадоксальна, то й у критичних текстах допустимий парадокс. У більш ширшому плані ця думка пов'язана з розумінням літературної критики як творчості.

Відзначається також, що крігеровське розуміння ,,бачення” близьке до відомої концепції уявлення (imagination), яку висунув С. Кольрідж. У М. Крігера, як і у С. Кольріджа, imagination (на відміну від fancy) треба розуміти як активну творчу силу, що перетворює світ. Однак М. Крігер в більшій мірі, ніж відомий теоретик-романтик, пов'язує уяву не тільки із психологією автора, але й з мовою твору. І в цьому в черговий раз проявляється відзначений вище крігеровський культ мови, тексту. Цей культ проступає і в міркуванні літературознавця про еволюцію суджень і про поетичне, і про прекрасне. Розуміння поезії як чогось богоданного, що йшло від Гомера та його епохи, змінилось розумінням профанним - божественне зникло з книжок, і вони повільно перетворювались на ,,естетичні конструкти”. Естетика витіснила метафізику. Слідом за Ж. Дерида, М. Крігер називає цей процес ,,реконструкцією метафізики”. Одночасно, вказує літературознавець, зростає роль критики. Герменевтика, говорить він, ,,стає всім”. В художній творчості священне ,,Є” заміняється ,,як мов би було”, тобто ілюзією. ,,Людина, - пише М. Крігер, - все повертає у вигаданий світ, який став новим предметом віри й поклоніння”. Сама реальність сприймається через словесні форми виразу й зображення, стає ілюзією.

У цих міркуваннях М. Крігер близький до думок М. Арнольда, який вважав, що мистецтво та література поступово замінять релігію, хоч наявна текстоцентрична схильність, культ тексту, що замінює навіть реальність і зводить її до ілюзії, кардинально відрізняє концепцію художньої творчості М. Крігера від суджень М. Арнольда. Близький каліфорнійський літературознавець і до екзистенціалістів, зокрема до М. Хайдеґера, який говорив про ,,гуманізацію” об'єктивної реальності свідомістю людини. В галузі літератури, вважає М. Крігер, ця гуманізація засновується на ,,реконструкції метафізики”.

У розділі, який реферується, особлива увага приділяється важливій для розуміння крігерівської теорії художньої творчості, термінологічній парі ,,присутність - відсутність”. Ці терміни М. Крігер запозичив у деконструктивістів - Ж. Лакана та Ж. Дерида.

Ж. Лакан першим висловив думку про те, що ,,присутність” слова припускає ,,відсутність” визначеного ним предмету. Слово, знак, символ ,,вбивають” визначені ним предмети чи явища. Ці деконструктивістські поняття М. Крігер наповнив власним змістом. Мова у нього йде вже не про психологічну сторону відношень ,,знака” та ,,речі”, як у Ж. Лакана, і не про філософський семіотичний підхід до проблеми, як у Ж. Дерида , а про поетичні тексти в їх ,,некритичній” трактовці, тобто без зв'язку з психологією, з емоціями як автора, так і особи, що сприймає це їх.

М. Крігер хоч і вживає термін ,,відсутність” як антонім поняття ,,присутність”, віддає перевагу слову ,,ілюзія”. Воно ,,присутнє”, але присутнє ілюзорно (як ніби). ,,Якщо ми проаналізуємо комплекс наших реакцій на художній твір, - пише в цьому зв'язку М. Крігер, - то ми виявимо в них суперечне сполучення образів реального світу, його ,,присутність” із розумінням ілюзорності та дематеріаліазованості цього світу, його ідентичності та несхожості одночасно.”

Як представник текстоцентричного напрямку в літературознавстві, М. Крігер у своїх теоретичних побудовах був орієнтований головним чином на ідеї і методологію «нових критиків», концепції яких він прагнув поглибити. Зокрема надати «неокритичним» теоріям більш системного й менш догматичного характеру.

У розділі аналізуються і розглядаються приклади ,,практичної критики” М. Крігера.

У розділі 3 - ,,Теорія критики та критична практика М. Крігера” - аналізуються літературно-критичні підходи вченого до художньої творчості.

В роботі ,,Нові захисники поезії”, що розглядалася в попередньому розділі, М. Крігер приділив багато уваги проблемам критики. Надалі ці проблеми стануть головними в його роботах ,,The Tragic Visions: Variations on a Theme in Literary Interpretation” (,,Трагічне бачення: варіації на тему літературної інтерпретації”) 1960р., ,,A Window to Criticism” (,,Вікно в критику”) 1964р., ,,The Play and Place of Cricism” (,,Роль і місце критики”) 1967р., ,,Theory of Criticism: a Tradition and its System” (,,Теорія критики”) 1976р., а також в окремих статтях.

Вже в ,,Нових захисниках поезії” М. Крігер сформував деякі з основних положень, що торкаються природи та мети літературної критики. Зокрема, він засудив надмірне теоретизування, яке особливо яскраво проявлялося в ,,гальському раціоналізмі”, тобто в поструктуралістськи орієнтованому французькому літературознавстві. На відміну від останнього, вважає каліфорнійський літературознавець, американська критика повинна бути більш ,,емпіричною”, постійно відчувати, а не тільки бездушно аналізувати предмет свого дослідження. ,,Відправним пунктом будь-якого теоретика, - пише М. Крігер, - повинен стати власний безпосередній досвід сприйняття поезії, критик повинен постійно звертатися до нього подібно до того, як учений-природознавець звертається до лабораторно перевірених фактів”.

Думка про те, що надмірне теоретизування, надмірна абстракція шкідливі для літературознавства, наводиться М. Крігером у праці ,,The Tragic Visions” (,,Трагічне бачення”, 1960) . При цьому літературознавець у боротьбі з європейським раціоналізмом опирається на Ф.М. Достоєвського, відзначаючи, що герої-інтелектуали вигадують лише бездушні теорії, які виправдовують зло і вбивають життя.

У розділі аналізується крігерівська концепція співвідношення естетичних і емпіричних (зовнішніх) елементів, які мають першорядне значення для критика у творі . Критик, який спирається на витончені філософські системи, на багатий життєвий і літературний досвід, говорить М. Крігер, не здатний правильно зрозуміти й оцінити твір, якщо він не враховує співвідношення естетичного і емпіричного в ньому. Ці елементи не тільки сполучаються в творі, але і протистоять, створюючи ту напругу(,,tension”), котра для ,,нових критиків”, а за ними і для М. Крігера, є основою поетичного твору та котру перш за все повинен виявити та досліджувати критик. Але якщо ,,нові критики” чітко розмежовували та розділяли естетичне та життєве, ,,емпіричне”, то М. Крігер постійно, часто впадаючи в протиріччя із самим собою, намагається хоч якось їх сполучати. Це ускладнює його теорії та позбавлює їх ,,неокритичної” чіткості та логічності.

У наступній великій роботі ,,A Window to Criticism: Shakespeare's Sonnets and Modern Poetics” (,,Вікно в критику: сонети Шекспіра та сучасна поетика”, 1964) М. Крігер ще більш твердо став висловлюватися на користь того, що сучасне літературознавство повинне виходити за межі ,,формалізму”. Історію літературної критики він розділив на три періоди. В першому з них художня творчість розглядалася як ,,вікно в світ”, в другому - як замкнуте в собі. Другий період почався у ХХ ст. з появою формалістичних теорій. Упродовж третього періоду, на думку М. Крігера, ,,треба йти за формалізмом, щоб крізь замкнутий контекст твору знову побачити історію та реальність”, але історія та реальність не просто повинні бути ,,відбиті” в творі, як вважали реалісти та натуралісти, вони повинні бути пропущені крізь ,,замкнутий контекст” останнього. У черговий раз літературознавець, намагається сполучити те, що мало сполучається, та побоюється піти занадто далеко, ,,за формалізм”.

Сучасну теорію творчості М. Крігер, маючи на увазі себе та близьких до себе літературознавців, оцінює як високе досягнення, бо тільки вона дозволяє побачити в творі як унікальне значення, що міститься в ньому, так і те, що ,,проходить” крізь нього (мається на увазі здатність твору ,,перемелювати” емпіричне в естетичне). Ця теорія висуває як свій головний принцип думку про те, що у творі все суперечливе та парадоксальне є водночас дзеркалом і вікном, воно щільно зачинено і разом з тим ,,унікально відкрите”, тобто в ньому дійсність ,,переплавляється”, набуваючи особливий (текстуальний, естетичний) вигляд і статус. Ось цю здатність художнього твору перевтілювати реальне в поетичне, ілюзорне літературознавець визначає як ,,диво”, а теоретиків, що розуміють це ,,диво контекстуалізму” та критиків, що ураховують його при аналізі твору, ставить вище від усіх інших літературних мислителів.

Хоча М. Крігер сам є відомим теоретиком художньої творчості і критики, він, проте, засуджує «надмірне теоретизування», що особливо яскраво виявляється у французькому структуралізмі і деконструктивізмі. «Галльському раціоналізму» він протиставляє «помірне» теоретизування, англоамериканську - «практичну» критику. Разом з тим, у деяких своїх роботах, що розглянуті нами вище, він розробляє теорії творчості і критики, що за своєю складністю не поступаються французьким. У цьому одне з його численних протиріч, на які ми мали можливість необхідність указати.

У розділі відзначається деяка елементарність теорій М. Крігера, а також значне перебільшення здатності тексту створити це не дуже чітко визначене диво. Вказується і на недооцінювання літературознавцем інших досить продуктивних підходів до художньої творчості, зокрема ідей рецептивної та феноменальної критики. М. Крігер, як і представники інших літературознавчих шкіл, схиляється до переоцінки можливостей власної текстоценричної методології.

Для розуміння особливостей літературної критики М. Крігера та її місця серед інших численних концепцій критики багато дає порівняння М. Крігера з іншим теоретиком - Н. Фраєм, ща наводиться у розділі. Каліфорнійський літературознавець згодний з торонтським професором в тому, що критика розвивається за своїми законами та відрізняється високим рівнем незалежності від художньої літератури. В чому, однак, критична методологія М. Крігера кардинально відрізняється від фраєвської, так це в тому, що він переконаний прихильник індуктивного підходу до художньої творчості (йде від конкретного твору до літератури в цілому), тоді як Н. Фрай, навпаки, віддає перевагу дедукції.

З осудом пише М. Крігер про те, що ,,Фрай формує стіни не навколо твору (як будують їх ,,неокритики” та і сам М. Крігер), а навколо всієї літератури, навколо всіх творів разом взятих”. Та, однак, з Н. Фраєм їх, як підкреслюється в розділі, зближує не менш вагома методологічна орієнтація - як і Н. Фрай, М. Крігер заводить і з творами, і з теоріями своєрідну ,,гру” , проявами якої є парадокси та протиріччя. Як і Н. Фрай, він вважає критику творчістю та підтримує свого канадського колегу в тому, що той реанімував романтичну сприйнятливість, а не зациклився на безжиттєвих, абстрактних схемах. Порівнюються концепції М. Крігера з іншими теоретиками - Е. Хоукінгом, Е. Кассірером.

Центром сучасних дослідницьких підходів до художньої творчості М. Крігер ставить «нову критику». Вивчення методології останньої дозволяє, вважає літературознавець, більш чітко і глибоко з'ясувати особливості сучасних критичних методів і підходів.

Закінчується розділ аналізом двох пізніших теоретичних праць М. Крігера - ,,The Play and Place of Criticism” (,,Роль і місце критики”, 1967) та ,,Theory of Criticism: a Traditions and its System” (,,Теорія критики: Традиція та система”, 1976).

У першій з них каліфорнійський літературознавець саме і висловлює думку про те, що в критиці має бути присутнім гральний елемент. Критик повинен ,,граючись” ставитися як до своїх концепцій, так і до того художнього матеріалу, який він досліджує. Цим самим М. Крігер передбачив це нове розуміння сутності критики та літературної теорії, котре далі здобуло значне розповсюдження в літературознавстві США. Але в іншому місці, впадаючи в протиріччя із самим собою, він говорить, що хотів би бачити науку про літературу ,,суворою та аналітичною” . І в цьому протиріччі парадоксів - весь М. Крігер з його теоретичними хитаннями з одного боку в інший.

У працях М. Крігера розпочата спроба перебороти занадто вузьке розуміння художнього твору (тільки як «автономного», відірваного від реальності «естетичного об'єкта»). Однак спроби М. Крігера, як було показано, були не дуже вдалими, тому що його прагнення у значній мірі, порівняно з «новими критиками», пов'язати твір з життям, руйнували стрункість їхніх концепцій. По суті, М. Крігер хотів сполучити несполучуване - арістотелівський мімесис з «неокритичною» «самодостатністю» твору.

У даному розділі розглядаються особливості конкретного аналізу окремих творів, проведеного літературознавцем на підставі своїх теоретичних пошуків. Демонструється, зокрема, використання М. Крігером методу ,,пильного прочитання” при аналізі творів Шекспіра, Конрада та ін.

У розділі 4 - ,,Літературна критика й теорія Каліфорнійської школи” - аналізуються роботи відомих представників каліфорнійської групи літературознавців - Е. Саїда, Х. Адамса, Х. Вайта, Р. Жирара, Ф. Фрідмана.

Якщо М. Крігер в своїй оцінці структуралізму і постструктуралізму був послідовним і суперечливим, то інший відомий теоретик один з фундаторів постколоніалізму, будучи учасником Каліфорнійської школи - Е. Саїд виявив себе, як подається у розділі, нещадним критиком цих напрямів.

Е. Саїд у своїй фундаментальній праці ,,The World, the Text and the Critic” (,,Мир, текст і критик”, 1983) майже діаметрально протиставив ,,англосаксонську” критику з її моральною проблематикою, оцінювальними підходами і ,,помірною увагою” до стилю абстрактно-європейського, який характеризується тяжінням до ,,псевдофілософії і надто абстрактним узагальненням”. Він засуджує ,,інтервенцію” французьких методологій до американського ,,критичного дискурсу”. Тим більше, що ця інтервенція була початком бурхливого проникнення в літературознавство США інших шкідливих, з його точки зору, методологій - із Швейцарії (Женевська школа ,,критиків свідомості”), Італії (У. Еко) і навіть з Радянського Союзу (Ю. Лотман). Е. Саїд не схильний вважати, що цей ,,космополітизм” американського літературознавства сприяє його прогресу. Структуралісти виробили ,,інтернаціональний критичний вокабуляр”, який пригнічує вільну критичну думку, самостійний аналіз замінюється у літературознавців - модерністів посиланням на канонізованих авторитетів - З. Фройда, Р. Барта, Ж. Дерида та ін.

,,Функціоналістська”, як її називає Е. Саїд, критика відштовхнула від себе пересічного читача журнальних статей, перевантажених витонченим понятійним і термінологічним апаратом. Цей апарат не тільки складний для розуміння, а й ,,протиприродний”, оскільки фактично вбиває живий зміст твору.

Поряд зі структуралістами і постструктуралістами Е. Саїд шикує ,,нових критиків”, які затискають текст у самому собі та заперечують зв'язок твору з особистістю автора, суспільним середовищем та епохою. Критика ,,неокритицизму” безпосередньо стосується й М. Крігера, який продовжує їхні традиції. І це свідчить про те, що методологічні позиції каліфорнійських літературознавців не були одноманітними. Е. Саїд засуджує текстоцентристів, коли має на увазі, що вони дегуманізують не тільки літературу, але й суспільне життя. Критика, вважає він, повинна бути ,,життєвою”, суспільною, вільною від засилля догматизму, такою, що спирається на вікові традиції, які походять з античності.

Активним учасником Каліфорнійської школи літературної критики і теорії є Х. Адамс, який був одним із ініціаторів створення цієї школи. Він, як і інші каліфорнійці, зараховував себе до продовжувачів англомовної літературознавчої традиції, що протистоїть сучасним методологічним, переважно європейським підходам до художньої творчості, критикам європейського спрямування, що зосереджені в Йєльському університеті (П. де Ман, Дж. Хартмен, Г. Блум, Х. Міллер та ін.).

Х. Адамс не сприймає сучасну ,,континентально-європейську” літературну думку, яка фактично розірвала зв'язок з живою літературою і зосередилася на філософії та сухому теоретизуванні. Х. Адамс, атакуючи ,,континентальних модерністів”, в першу чергу деконструктивістів, підкреслює, що абсурдна не література, як вони вважають, абсурдні їхні концепції та понятійний апарат. У них, пише дослідник, означуване нічого не означає, деконструкція породжує нову конструкцію, демістифікація породжує нову містику, а відмінності мають на увазі уподібнення.

Засуджуючи лінгвістичну орієнтацію структуралізму і деконструктивізму за ,,мертві” теорії Ф. де Соссюра, він протиставляє їм теорії мови В. Гумбольта. Якщо перший з названих лінгвістів розумів слово як внутрішнє порожнє і випадкове поєднання звуків і букв, нічим не пов'язаних з позначуваним предметом, то другий не відокремлює слово від предмета і підкреслює його, слова, ,,творчий” характер (слово ,,творить” предмет, а не просто називає його). Вчення В. Гумбольта досить співзвучне розумінню слова,особливо поетичного. Визначаючи сутність символу, він говорить, що символізація - це не позначення чогось зовнішнього (предмета, явища), а ,,акт лінгвістичної творчості усередині мови”, та зазначає, що символ ,,не має символізованого”. Буття, зовнішня реальність, стверджує Х. Адамс, не є первинним відносно символу чи, ширше, мови, а, навпаки, похідним від них, їх ,,результатом”.