"Пересторога" в полемічному дискурсі кінця XVI – початку XVII століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені ІВАНА ФРАНКА

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

«ПЕРЕСТОРОГА» В ПОЛЕМІЧНОМУ ДИСКУРСІ КІНЦЯ XVI - ПОЧАТКУ XVII СТ.

10.01.01 - українська література

ДУБІНІНА КАТЕРИНА АНАТОЛІЇВНА

Львів - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі української літератури імені академіка Михайла Возняка Львівського національного університету імені Івана Франка.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор Криса Богдана Семенівна, Львівський національний університет імені Івана Франка, професор кафедри української літератури імені академіка Михайла Возняка

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, доцент Поплавська Наталія Миколаївна, Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка, завідувач кафедри журналістики

кандидат філологічних наук Ткачук Руслан Федорович, Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України, молодший науковий співробітник відділу давньої української літератури

Захист відбудеться «22» жовтня 2010 року о 15.00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 35.051.13 у Львівському національному університеті імені Івана Франка за адресою: 79000, м. Львів, вул. Університетська, 1.

З дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка (м. Львів, вул. М. Драгоманова, 5).

Автореферат розісланий 17 вересня 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Д 35.051.13 кандидат філологічних наук, доцент Я.І. Гарасим

АНОТАЦІЯ

Дубініна К.А. «Пересторога» в полемічному дискурсі кінця XVI - початку XVII ст.» - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.01.01 - українська література. - Львівський національний університет імені Івана Франка. - Львів, 2010

У дисертації на основі риторичного підходу досліджено анонімну «Пересторогу» в контексті української полемічної прози кінця XVI - початку XVII ст. З'ясовано дискурсивну лінію загальної проблематики та виокремлено ті особливі риси, що виражають авторський задум та його творчу індивідуальність. У процесі дослідження цього розкривається особливість риторики полемічної прози як літературного явища своєї доби: структура та її зв'язок з топікою твору, вільна топіка та її зумовленість намірами автора, основні риторичні фігури. Все це дало змогу повніше розкрити літературність «Перестороги».

Ключові слова: полемічна проза, риторика, структура, топос, лицарство, авторитет.

АННОТАЦИЯ

Дубинина Е.А. «Пересторога» («Предостережение») в полемическом дискурсе конца XVI - начала XVII ст.» - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.01 - украинская литература. - Львовский национальный университет имени Ивана Франко. - Львов, 2010.

В диссертации на основании риторического подхода исследуется анонимная «Пересторога» в контексте украинской полемической прозы конца XVI - начала XVII ст. Найдено дискурсивную линию общей проблематики и акцентированы специальные черты, выражающие авторскую идею и его творческую индивидуальность. В процессе исследования раскрывается особенность риторики полемической прозы как литературного явления своего времени: структура и ее связь с топикой произведения, свободная топика и ее обусловленность намерениями автора, основне риторические фигуры. Все это дало возможность более полно раскрыть литературность «Перестороги».

Ключевые слова: полемическая проза, риторика, структура, топос, рыцарство, авторитет.

annotation

Dubinina К. А. «Perestoroha» («A Warning») in the polemic discourse at the end of the sixteenth - beginning of the seventeenth centuries» - Manuscript.

Thesis for obtaining Candidate of philological science scientific degree in the speciality of 10.01.01 - Ukrainian literature. - Lviv national university after Ivan Franko. - Lviv, 2010

The research is dedicated to the study of anonymous «Perestoroha» in the context of polemic prose at the end of the sixteenth - beginning of the seventeenth centuries.

Polemic prose of the end of the sixteenth - beginning of the seventeenth centuries takes up a significant place in the history of Ukrainian literature. It formed the basis of leading ideas of the time and a peculiar narrative strategy was developed. The new Ukrainian polemic prose, the origin of which we can consider the Union of Brzeњж time, brought the phenomena resulted by Latin tradition, modernized by time and culture of West European peoples into the ancient polemic form and rhetoric. Besides, orthodox literature underwent a considerable effect of Protestant ideology, due to what the traditional Christian hermeneutics acquired wider interpretational freedom.

The anonymous «Perestoroha» harmoniously combined traditional character and gradualness of polemic discourse. At the same time it's difficult to consider «Perestoroha» as the standard of composition or rhetoric; its special place in the polemic written language is certified by the signs of new time thought. It is also notable by its good acquaintance with other treatises and folk narrations. And after all, «Perestoroha» left a noticeable vestige in succeeding polemic texts and even in chronicles that confirmed popularity of its ideas among well-educated circles. It is as it should be as polemic prose is a large corps of works, united between each other not only by content and form, but first and foremost by the specific of functioning: it is answers and questions, denials and proofs i. e. a unique dialogue of its time.

In the research different methods of literature study are united with the purpose of exposing «Perestoroha» as a unique phenomenon in polemic discourse. The main accent in the research focuses on the rhetorical analysis of the work. In the first historiography chapter such methods are used: cultural and historical, descriptive and biographic. In the second and third chapters: comparative, rhetorical, hermeneutical methods, partly descriptive and biographic. The choice of such approaches and research methods is determined by the fact that «Perestoroha», on the one hand, is organically intertwined into the discursive circle of polemic literature of the end of the sixteenth - beginning of the seventeenth centuries and, on the other hand, is a bright mouthpiece of individuality of the anonymous author, his views on the circle of debatable issues of that period and highly literary trade in holding discussions and reinterpretation of historical events. It enabled to a certain extent to avoid historical, theological, psychological and metaphysical issues and reveal the theme maximally exactly in a literary context.

The research complements the process of study of polemic prose due to the example of complex revealing of «Perestoroha» as an inalienable part of polemic discourse of the end of the sixteenth - beginning of the seventeenth centuries not only by thematics and problems but also by the form of discussion, the system of material composition and as a separate work with the marked authorial manner, estimation of events, fiction approaches; accents attention on revealing the features of rhetoric: the problems of creation of literary text of such sort; it embraces all aspects of life of a polemic work: its stylistics, functions, moral and emotional influence; extends the theoretical and practical value on the basis of research of rhetorical content of polemic prose concentrated in the system of toposes; enables to follow the development of literary creative work for the whole centuries not only within the limits of Ukrainian literary tradition but also literatures which preceded it and served as an example for a number of inheritances and reinterpretations; rhetorical approach in the research of «Perestoroha» allows to see the dynamics of authorial consciousness and culture as a whole.

«Perestoroha» previously was not examined through the system of toposes as bases of polemic rhetoric, only as an exception, the process of modification of these toposes was not an object of special analysis. In fact until now there has not been made attempts to distinguish the general topica - structural and individual - authorial. In particular, the research is formed on the basis of debatable topica, i. e. searches of toposes, due to which proofs or denials are made in polemic rhetoric.

Key words: polimic prose, rhetoric(s), structure, topos, knighthood, authority.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ

Актуальність теми дослідження. Полемічна проза кінця XVI - початку XVII ст. займає вагоме місце в історії української літератури. На її основі сформувалися провідні ідеї того часу та виробилася особлива наративна стратегія. Тут уперше спостерігаємо поєднання «високого» й «народного» способів висловлювання, що робить цю прозу унікальним літературним явищем. Водночас літературність полемічних творів, покликаних відстоювати ідеологічні, політичні, релігійні інтереси, часто губилася за гостротою порушених проблем.

Сучасні дослідники полемічної літератури наголошують на важливій функції цього жанру у пошуку духовних орієнтирів своєї доби, у відображенні тогочасних уявлень про світ і людину. Якраз полемічну прозу можна вважати початком українського бароко з характерним для нього протистоянням Сходу й Заходу, ідеологій, переконань, світоглядів, а разом з тим зі спробою примирення західного й східного християнства. Бароковість проявлялася і в характері світовідчуття, і в стилістиці, де нагромадження риторичних фігур творило своєрідну градацію кожного висловлювання й кожної дискусії.

Анонімна «Пересторога» гармонійно поєднала у собі традиційність і поступовість полемічного дискурсу. Вона засвідчила добру ознайомленість з попередніми полемічними трактатами і вплив на характер наступних полемічних текстів, а також на літописи, що підтверджує тривалість і тяглість явищ самоусвідомлення. Можливо, тому, незважаючи на невеликий обсяг, цей твір опинився в центрі наукових зацікавлень І. Франка, К. Студинського, М. Возняка, П. Яременка. Це закономірно, бо полемічна проза - великий корпус творів, пов'язаних між собою специфікою функціонування, що творить неповторний діалог своєї доби.

Як особливий тип літератури, що перебуває на вершині суспільних процесів та підпорядкованого їм риторичного мистецтва, полемічна проза інспірувала своєрідну методику дослідження. Кожен з полемічний творів - це фактично текст-обговорення, що дозволяє простежити взаємини між окремими представниками тогочасної культурної еліти і відкриває спектр різноманітних міжконфесійних стосунків і динаміку їхнього розвитку. Особливість цієї прози зумовлена обставинами її виникнення. Риторична природа полемічних текстів, попри виразну традицію, виростає на тлі болючих проблем часу, що суттєво ускладнює відокремлення літературного аспекту від історичного та релігійного. Очевидно, саме тому і виникають певні труднощі у дослідженні полемічної прози як літературного явища.

Отже, актуальність дисертаційної роботи випливає з давно назрілої потреби таких підходів до «Перестороги», які б дозволяли, з одного боку, розглядати цей твір як невід'ємну частину полемічного дискурсу кінця XVI - початку XVII ст. й акцентувати увагу на формі обговорення порушених проблем, а з іншого боку - виявити характерні прикмети «Перестороги» та її сліди в загальній картині полемічної прози. У цьому сенсі риторика повинна сприйматися не просто як загальна категорія, з якою співвідносяться всі рівні полемічного жанру, а як система топосів, у якій втілюються засади й вимоги риторики. Власне топоси, загальні місця, які переходять з тексту до тексту, засвідчують водночас і традицію, і динаміку літературного мислення. Якраз на рівні топосів українська література заявила про себе як про органічну частину західноєвропейської культури й літератури.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана на кафедрі української літератури імені акад. Михайла Возняка Львівського національного університету імені Івана Франка й пов'язана з одним із основних напрямів її діяльності: дослідження й переклад пам'яток давнього українського письменства. Тему роботи затверджено на засіданні бюро наукової ради НАН України з проблеми «Класична спадщина та сучасна художня література», протокол № 130 від 30 червня 2009 року.

Мета та завдання дисертації: дослідити «Пересторогу» як чинник полемічного дискурсу кінця XVI - початку XVII ст., зокрема, проаналізувати риторичні особливості цього тексту.

Поставлена мета передбачає розв'язання таких завдань:

- вивчити історіографію «Перестороги» і з'ясувати характер дослідження цієї пам'ятки в кінці XIX - і в першій половині XX ст.;

- виявити традиційні риторичні засади полемічної прози й особливості їх проявлення в кінці XVI - на початку XVII ст.;

- проаналізувати структурні особливості полемічної прози кінця XVI - початку XVII ст. у зв'язку зі структурою й топікою «Перестороги»;

- окреслити загальну систему топосів «Перестороги»;

- розкрити риторичність «Перестороги» на тлі полемічної традиції;

- виявити інтерпретаційні аспекти історичного факту в «Пересторозі»;

- дослідити творчу манеру автора «Перестороги».

Об'єкт дослідження - текст «Перестороги» та її контекст.

Предмет дослідження - риторичні особливості «Перестороги».

Методи дослідження. У дослідженні поєднано різні літературознавчі методи. Основний акцент спрямовано на риторичний аналіз твору. У першому історіографічному розділі використано: культурно-історичний, описовий і біографічний методи. У другому та третьому розділах застосовується: компаративістичний, риторичний, герменевтичний методи, частково описовий та біографічний. Вибір таких підходів і методів дослідження зумовлено тим, що «Пересторога», з одного боку, органічно вплетена в дискурсивне коло полемічної літератури кінця XVI - початку XVII ст., а з іншого - є яскравим виразником індивідуальності анонімного автора, його поглядів на коло дискусійних питань того періоду та неабиякої літературної майстерності у веденні дискусії.

Теоретичною й культурософською основою дослідження стали праці: Арістотеля, Йоаникія Галятовського, Ернеста-Роберта Курціуса, Сергія Аверінцева, Жака Ле Гоффа, Наталі Яковенко, Ігоря Шевченка та ін.

Літературознавчі й методологічні засади дисертації сформувалися на основі праць: К. Студинського, І. Франка, М. Возняка, М. Грушевського, Д. Чижевського, П. Яременка, а також сучасних дослідників давнього українського письменства: архієпископа Ігоря (Ісіченка), С. Бабича, К. Борисенко, В. Крекотня, Б. Криси, М. Корпанюка, О. Матушек, О. Мишанича, Ю. Пелешенка, Н. Поплавської, Д. Сироїд, В. Сулими, М. Сулими, Р. Ткачука, Л. Ушкалова, В. Шевчука, Н. Федорака та ін.

Твори авторів-полемістів і наукові джерела опрацьовано на основі фондів національної бібліотеки ім. В.Вернадського, Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника, Наукової бібліотеки ім. М. Драгоманова Львівського національного університету імені Івана Франка, Львівського державного історичного архіву.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що «Пересторога» вперше розглядається через систему топосів як основу полемічної риторики. Виокремлення, процес модифікації цих топосів стає предметом спеціального аналізу. Зроблено спробу дослідити загальну, структурну, й індивідуальну, авторську, топіку. Дисертація будується на основі дискусійної топіки, тобто на спостереженні за характером доказів, доведень, заперечень у процесі полемічного дискурсу.

Практичне значення одержаних результатів. Результати дисертаційного дослідження та висновки створюють ґрунт для нових підходів до вивчення української полемічної прози. Матеріали дисертації можуть бути використані при написанні курсів і спецкурсів з історії української літератури, при укладанні вузівських підручників.

Особистий внесок здобувачки. Дисертантка врахувала досягнення українських і зарубіжних учених, однак усі засадничі ідеї та висновки роботи належать авторці дослідження. Цитатне використання результатів інших наукових робіт оформлено відповідними посиланнями.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження було висвітлено у доповідях на наукових конференціях: Міжнародна наукова конференція «Дмитро Туптало у світі українського бароко» (Львів, 2006), Наукова конференція «Semper tiro» - «semper magister» (до 125-річчя від дня народження Михайла Возняка) (Львів, 2006), Міжнародна наукова конференція «Біля джерел українського бароко: Герасим Смотрицький, Мелетій Смотрицький, Кирило-Транквіліон Ставровецький» (Львів, 2007), Міжнародна наукова конференція «Українська філологія: школи, постаті, проблеми» (до 160-річчя заснування кафедри української словесності у Львівському університеті) (Львів, 2008), X Міжнародна конференція молодих учених (Київ, 2009).

Публікації. Результати дослідження знайшли відображення в семи статтях, п'я ть з яких опубліковано в наукових фахових виданнях, ліцензованих ВАК України.

Структура та зміст роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи становить 176 сторінок, із них 156 сторінок основного тексту. Бібліографія нараховує 194 позицій.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У «Вступі» обговорено вибір теми, її актуальність, визначено мету й завдання, об'єкт, предмет, методологію дослідження, окреслено попередні напрями вивчення «Перестороги» та полемічної прози загалом, підкреслено наукову новизну й теоретичну цінність отриманих результатів, наведено відомості про апробацію результатів дисертації.

У першому розділі дисертації - «Історіографія «Перестороги» -розглянуто історію дослідження пам'ятки. Проаналізовано спектр проблем, які цікавили дослідників «Перестороги», а також з'ясовано ті питання, які потребують додаткового розкриття та висвітлення.

У підрозділі 1.1. - «Історія пошуку пам'ятки» - зосереджено увагу на історії «Перестороги», на згадках про неї в літературних джерелах, а також на популярності й авторитетності цього анонімного полемічного, рукописного тексту, збереженого в одному єдиному списку, що був власністю львівської Ставропігії.

У підрозділі 1.2. - «Проблематика дослідження» - проаналізовано проблеми, які цікавили дослідників «Перестороги»: по-перше, достовірність фактів, їх зв'язок з реальними історичними подіями; по-друге, розкриття манери письма та з'ясування особи автора.

Більшість досліджень «Перестороги» написано з погляду фактологічного розкриття берестейських подій, що підтверджують праці Кирила Студинського «Пересторога» - руський пам'ятник початку XVII віка» (1895 р.), Івана Франка «Z dziejуw synodu Brzeskiego 1596 r.» (1895), Михайла Возняка «Письменницька діяльність Івана Борецького на Волині і у Львові» (1954 р.), Порфирія Яременка «Пересторога» - український антиуніатський памфлет початку XVII ст.» (1963 р.)

Немалу увагу приділено проблемам місця й часу появи пам'ятки. Дослідників об'єднує думка, що твір написаний у Львові або ж в Острозі між 1600 - 1605 роками. Кілька версій викликала і особа автора. Мотивацією того чи іншого імені (Йов Борецький, Юрій Рогатинець, Андрій Вознесенський, Клірик Острозький) стає діяльність і статус особи, присутність на Берестейському соборі, характер поведінки, манера письма. Загалом дослідницькі студії над «Пересторогою» кінця XIX - початку XX ст. зберігають свою наукову актуальність і дають добрий ґрунт для розкриття риторичних аспектів.

Другий розділ - «Риторичні аспекти полемічної прози» - присвячений риторичній природі полемічної прози, яку зумовлює потреба переконувати й викривати опонентів. Отже, риторичний підхід дозволяє пов'язати ці тексти в єдиний цикл не лише за проблематикою, але й за формою обговорення, за способами викладу матеріалу.

У підрозділі 2.1. - «Засади риторики» - робиться спроба окреслити межі риторики та її значення для формування літературного твору, зокрема полемічного. Теоретичною основою тут послужили праці Арістотеля, Йоаникія Галятовського, Ернеста-Роберта Курціуса, Сергія Аверінцева та ін.

У цьому підрозділі робиться спроба співвіднесення засад класичної риторики і релігійної полеміки та розглядається процес трансформації риторики в нових умовах. З'ясовано, що для полемічної риторики кінця XVI - початку XVII ст. не існувало якихось спеціальних теоретичних постулатів. Основні структурні та дискусійні моменти спиралися на візантійську полемічну спадщину, яка в свою чергу ґрунтувалася на теоретичних засадах античної риторики.

Сутність риторики як витвору давньогрецького раціоналізму визначається вмінням переконувати. З цього погляду розглянуто три види промов: судова, дорадча та величальна, - зроблено висновок, що мистецтво полеміки поєднало в собі ці три жанрові різновиди, а ступінь поєднання залежав від намірів полеміста, від мети полемічної дискусії. Найближча полемічній прозі та риторика, яка розвивалася в системі судочинства, бо в ній завжди присутні дві опонуючі сторони та суддя - читач або слухач. Ознаки дорадчої промови присутні в повчальності полемічних текстів. З похвальної промови полемічна творчість перейняла, наприклад, визначення того, що є достойним, прекрасним, моральним.

Тут важливого значення набувають докази та їх проявлення в тканині полемічного тексту. Тому в цьому розділі ґрунтовно розкриваються традиційні топоси для класичної грецької риторики та, що найважливіше, їхні модифікації у полемічних творах.

Підрозділ 2.2. - «Топоси у структурі полемічних текстів» - присвячений структурі полемічного твору. Кожен елемент цієї структури, підпорядкований загальній меті твору, породжує відповідні топоси. Така традиція бере початок з усних судових і похвальних промов, для них обов'язковими є вступ, розповідь, доведення, спростування та висновок. Полемічна проза не має такої чіткої риторичної побудови. Це випливає з урізноманітненої жанрової специфіки: листи, як в Іпатія Потія чи Клірика Острозького, памфлети, характерні для творчості Івана Вишенського, полемічно-богословські твори, наприклад, «Антиграфи» Мелетія Смотрицького, «Апокрисис» Христофора Філалета, твори у формі літопису, зокрема й «Пересторога», поетична проза - «Тренос» Мелетія Смотрицького. У кожному з цих творів помітні певні варіації та модифікації традиційної структури.

Структура полемічного твору пов'язана як з топосами, які передбачені традицією, так і з тими, які випливають з мети конкретного тексту й з авторського задуму. Таким чином, у дослідженні виокремлюється вступна топіка, топіка розповіді й спростувань, заключна топіка. Серед вступних топосів: звернення до читача, формули скромності, присвяти («Антиграфи» Мелетія Смотрицького присвячені князям Острозьким, «Апокрисис» Христофора Філалета Янові Замойському, «Ключ царства небесного» Герасима Смотрицького Олександрові Острозькому). Загалом у присвятах домінує подяка Богові, а сам твір розглядається як приношення дарів.

Для вступу характерний також топос від імені кого пише автор. Якщо не вказано реального імені, то наголошено на спільноті, на захист якої промовляє полеміст. До заключних топосів належать молитви, формули примирення автора зі суворою оцінкою пильного читача, поради читачеві, зокрема в «Пересторозі» автор радить, що треба читати, а чого уникати. Для заключної топіки характерна особлива емоційність. Крім обов'язкових вступних і прикінцевих топосів, розглянуто формули інших топосів та їхні модифікації на українському ґрунті.

У підрозділі 2.2.1. - «Топос скромності й анонімна традиція» - окремо досліджується топос скромності, його джерела та способи функціонування. За принципами античної риторики формули скромності мусили супроводжувати промову від початку до кінця, що дозволяло здобути особливу прихильність читача. Християнство пов'язувало письменницьку скромність з духом загального християнського смирення. На прикладі полемічних творів: «Лист Клірика Острозького до Іпатія Потія», «Унія…» Іпатія Потія, «Апокрисис» Христофора Філалета, «Антиграфи» Мелетія Смотрицького, «Пересторога», - визначено як структурну зумовленість, так і багатозначність цього топосу в загальній палітрі полемічного тексту.

Певним чином топос скромності пов'язаний з анонімною традицією, якої не раз дотримувалися письменники-полемісти. До анонімних віднесено не лише ті твори, де автор уникнув вказівки на своє ім'я, але і ті, де він приховується за псевдонімом, хоча у полемічній традиції особа, яка криється за псевдонімом, часто була відома: Теофіл Ортолог - Мелетій Смотрицький, Христофор Філалет - Мартин Броневський. Як різновид анонімності розглядаються випадки, коли псевдонімом ставало ім'я знаної особи, що надавало творові особливої ваги й захисту. Зрештою, анонімна традиція була досить давнім і багатогранним явищем, яке під впливом християнства зблизилося до топосу скромності.

Певною мірою проблема анонімності полемічних творів пояснюється візантійською моделлю, яку наслідували українські автори. Власне анонімність візантійських творів, зумовлену історичними реаліями, було сприйнято як певну традицію, а не як наслідок історичних обставин.

У підрозділі 2.2.2. - «Вільна топіка» - проаналізовано топіку, яка за своєю природою не є обов'язковим елементом тексту, а залежить від теми, проблеми й авторського наміру. Фактично вільна топіка - це результат творчої свободи полеміста. До цього різновиду топосів належать добре відомі не лише в полемічній літературі, але й у бароковій загалом, формули: омріяна країна, ідеальна епоха, ідеальний світ. Для письменників-полемістів цей топос мав надзвичайне значення, бо відповідав пошукові й осмисленню духовних орієнтирів в часи релігійного й церковного протистояння. Такою ідеєю перейнятий Мелетій Смотрицький у «Треносі», Герасим Смотрицький у «Ключі царства небесного» та анонімний автор у «Пересторозі». Полем пошуку в цьому плані стали освіта, правдива віра, непохитна Церква. Характерними стають антитези: колись - тепер, світ оманливий та світ справедливий.

Безумовним чинником ідеалізації світу стала тема відродження власної історії, минулої слави, що породжує ідею історичної й духовної тяглості.

Аналіз топосів полемічних текстів дав підстави для певного розрізнення топосів-тем та топосів-символів, до останніх, зокрема, належить образ Матері-Церкви у «Треносі» Мелетія Смотрицького, образ старця - у «Пересторозі», емоційні топоси, що мають безпосередній стосунок до системи риторичних елементів.

У підрозділі 2.2.3. - «Світський авторитет і «лицарство» -розглядається важливий елемент структури полемічного твору - світський авторитет й топос лицарства, що є трансформованими формулами античного топосу доброго прикладу. У полемічних творах ці формули особливо актуальні, бо стосуються справедливості, честі, гідності, духовної чистоти й мудрості. Одним з виявів авторитетності стають звернення православних полемістів до польського короля, апеляція до авторитету Костянтина Острозького, до чого вдаються полемісти різних сторін. У кожному випадку на світську еліту покладається особливе завдання: бути прикладом для наслідування. Очевидно, тому так ідеалізовано постають образи князів-русинів, у порівнянні з якими програють сучасники, які відходять від християнської моралі.

В полемічній прозі явище українського лицарства постає з помітною орієнтацією на мілітарне лицарство раннього середньовіччя, тобто поза куртуазним лицарством пізнішого часу. Полемічна лицарська культура набула форм вищої любові до Бога, на фундаменті якої зросли основні моральні принципи й чесноти. Найважливіші обов'язки й ознаки лицаря - збереження й захист віри. Таким лицарем у полемічних творах став Костянтин Острозький, а також деякі інші захисники православної віри й меценати української культури. Образ людини - шанованої, авторитетної це результат єдності часів, помножений християнською мораллю, який щедро використали українські полемісти, зокрема й автор «Перестороги».

У підрозділі 2.3. - «Цитування як риторичний прийом» - проаналізовано характер покликів, які виступають основними аргументами в полемічній прозі: мовиться про біблійні сюжети, цитати зі Святого Письма, поклики на Отців Церкви. Важливу функцію виконують посилання на документи, листи, угоди, як це маємо в «Апокрисисі» Христофора Філалета.

Попри те, що Біблія виступає основою аргументного дискурсу і першовзором, водночас варто зазначити, що полемічний дискурс наповнений аргументами, які ґрунтуються на переосмисленні первинного джерела. Зрештою, таке переосмислення не вважалося неканонічним, бо виходило з творів Отців Церкви. Таким чином, Біблія залишалася символом остаточного аргументу, але поряд із біблійним джерелом функція остаточного аргументу також зберігалася і за його канонічним тлумаченням.

У полемічних творах кінця XVI - початку XVII ст., зокрема й у «Пересторозі», полемізувалося здебільшого про походження Святого Духа, прісний і квасний хліб, проблеми календаря тощо. Найчастіше в межах такої проблематики цитували проповіді Йоана Золотоустого: «Гомілію на розділ 7 Евангелії від Йоана», «Про Божу Волю», «Про волю Сина Божого», «Про Духа Святого», «Гомілію на Євангеліє св. Матвія» та ін., які переважно були відомі зі збірок: «Маргарет», «Ізмарагд», «Андріатис», «Златая ц±пь», «Златоструй». У цьому плані згадуються також твори Йоана Дамаскина, Григорія Тавматурського, Кирила Єрусалимського, Епіфанія Кіпрського, Кирила Александрійського, Дидима Александрійського, Григорія Чудотоворця, Атанасія Великого, Тарасія, Максима Сповідника, Метафраста, а також кападокійських Отців Церкви: Григорія Назіанзина, Василія Великого, Григорія Ниського. Здебільшого автори полемічних творів указують на джерела.

«Пересторога» ж не відзначається багатством прямих посилань і налічує лише чотири поклики на Йоана Золотоустого. Автор звертається також до біблійних сюжетів і використовує їх як супровідні повчання й приклади можливих паралелей між колись і тепер.

Очевидно, через те, що українська полемічна традиція перейняла стиль покликів з візантійської богословської та полемічної літератури, то в цьому плані також акцентовано увагу на явищах візантійського впливу. Виділяються три рівні впливу: сюжетний, коли історичні особи візантійської імперії і пов'язані з ними події порівнюються і накладаються на власне українські (руські) реалії; формотворчий, коли дискурсивне поле вбирає в себе успадковані від Візантії і Давньої Руси наративні форми; риторичний, коли вплив творів візантійських авторів і давньогрецької риторики проявляється у використанні класичних фігур і готових тем для обговорення. «Пересторога» є цікавою пам`яткою з цього погляду, адже, попри відсутність прямих ознак впливу, в її сюжетній канві та риториці помітні сліди візантійської традиції.

Отже, використання риторичного, компаративістичного, герменевтичного методів у цьому розділі дисертації дало змогу розглянути риторичну основу полемічної прози, виражену у структурі творів, у виборі тем і топосів. На прикладі полемічних текстів розкриваються модифікації традиційної структурної топіки, а також основа цих модифікацій, що ґрунтується на візантійському і власному культурно-історичному досвіді. Зроблено висновок, що тематичну основу полемічного дискурсу формує вільна топіка.

У третьому розділі - «Творча манера автора «Перестороги» - досліджуються особливості «Перестороги» як унікальної літературної пам'ятки, яка підтверджує істину, що і при наслідуванні традиції кожен письменник вносить у цю традицію свою творчу неповторність.

У підрозділі 3.1. - «Культурно-освітня програма «Перестороги» -зроблено спробу з'ясувати, чим є для автора цього твору тема освіти й книги, до якого досвіду апелює він, коли скаржиться на відсутність шкіл і «ув'язнення» книг. Аналізуючи той реальний спадок, який Україна - Русь могла отримати від Візантії, бо якраз на цьому зосереджували увагу дослідники «Перестороги», обґрунтовуємо думку, що яких би форм не набувала освіта в часи Київської Руси та в період релігійних конфліктів, перейнятість автора цією темою - риторичний мотив, особливий авторський топос, суголосний його світоглядним позиціям і життєвим переконанням. Якраз на цій основі автор вибудовує характерну систему антитез: колись - тепер, вченість - неуцтво, духовність - втрата цінностей. З допомогою цієї теми автор веде читача крізь історичну ретроспективу, щоб показати істинні причини, які стали каталізатором втрати християнських принципів моралі. Він дивиться на унію як на наслідок неправильної культурно-політичної діяльності та небезпеку, що загрожує ще більшим занепадом культури і суспільного життя. За словами автора, причина занепаду Київської Руси - в недостатній освіченості руських князів, у відсутності народних шкіл і освіти загалом. Наслідки браку національної освіти, окрім княжих міжусобиць, втрати пильності і незалежності, поповнює проблема конверсії, насамперед відступництво вищого та рядового духовенства. Найбільше, в чому докоряє автор «Перестороги» українській шляхті, - це байдужість, виявлена до національної освіти й культури. У цій частині дослідження зіставлені освітні ідеї «Перестороги» із тими небагатьма полемічними текстами, де ця тема так чи інакше порушується: з «Треносом» Мелетія Смотрицького та з полемічними посланнями Івана Вишенського.

Отже, розмова про освіту та духовну культуру - це основа полемічної стратегії, а водночас і болюча тема, якою щиро переймається полеміст.

У підрозділі 3.2. - «Структурно-композиційні особливості твору» -увагу привертає індивідуальна манера автора «Перестороги», що вирізняє її з-поміж інших полемічних творів. Тут розглянуто насамперед принципи компонування полемічного матеріалу, який суттєво відрізняється від типово полемічного: довільний, без виразного плану і висновків до кожної частини, без поділу на розділи, підрозділи. Структура твору внутрішня, що тільки підтверджує літературний талант полеміста, засвідчений уже містким заголовком «Перестороги».

Особлива подільність твору специфічно виокремлює його з-поміж інших текстів. Перша частина, з виразними літописними ознаками, переходить у другу, богословську, яка виступає своєрідним важелем обговорення полемічних проблем.

У підрозділі 3.3. - «Особливості наративної стратегії «Перестороги» - робиться спроба філологічного аналізу тексту «Перестороги». Спостережено, що всією своєю сутністю твір спрямований на звичайного читача, необізнаного з богословськими тонкощами, на що вказує простота мови, живої, динамічної. Таким чином, зрозумілими стають навіть вузько специфічні доктрини православ'я та католицизму, прокоментовані євангельськими та старозавітніми сюжетами.

Кожна дрібничка берестейських подій супроводжується густо вмонтованими в твір фольклорними оповіданнями, чутками, порівняннями, дотепами, фразеологізмами.

У підрозділі 3.3.1. - «Чудо» в наративній стратегії автора» -досліджується, яку ідейну, естетичну та риторичну функцію виконують у творі ілюстрації народних переказів, легенд, чуток, вигадок, що побутували у той час і націлені були на викриття, критику та висміювання опонентів, усього, що пов'язано з унією й католицизмом. Мало хто з полемістів проявив таку увагу до різних виявів незвичайного як автор «Перестороги». Було важливо з'ясувати функцію чудесного в «Пересторозі», завдяки якій проявився і символічний, і суто риторичний, і містичний підтексти, залежно від ступеня освіченості реципієнта. Зроблено висновки про дидактичний характер такого наративу.

У підрозділі 3.4. - «Образ автора» - розкриваються ті ознаки тексту «Перестороги», які репрезентують образ анонімного творця, його суспільно-політичні погляди та культурно-освітній рівень, обізнаність з літературою тогочасної полеміки - католицької, унійної, православної, а також протестантської, орієнтується на книги Святого Письма, богословські трактати.

Погляди автора на владу традиційно християнські: влада короля й князя утверджена Святим Письмом і її не можна порушувати. Якщо ж хтось з підлеглих забажав зрівнятися зі своїм зверхником у правах, то він заслуговує на покарання. Водночас автор відстоює думку, що перед Божим Законом усі рівні, намагаючись відновити принципи християнської моралі і відповідальності перед своїм народом, які все частіше втрачали значення для правлячої еліти. Як патріот автор вболіває за свій народ, за відстоювання традицій у вірі.

Отже, образ автора «Перестороги» виразно відобразився у його творі. Структура й виклад матеріалу засвідчують оригінальність думки письменника, його хист талановитого белетриста, майстра слова. Спосіб інтерпретації історичних подій і проблем, обраних для обговорення, представляють його постать у руслі прогресивних ідей часу. Одним із особливих риторичних елементів у творі є питання освіти, яке стало визначальним у пошуку причин усіх бід: занепаду Церкви, культури, моралі, державності.

ВИСНОВКИ

Період Берестейської унії став важливим моментом становлення великого циклу української полемічної прози, яка активізувала літературний досвід попередніх віків, насамперед його візантійські джерела, а також увібрала в себе нові західні тенденції, ставши виразником духовної історії свого народу, його свідомості й культурних потреб. Вона розвивалася у руслі загальноєвропейської полеміки, а проте, продовжуючи тему міжконфесійних суперечок, творила власну полемічну традицію як на рівні тематики, так і на рівні риторики.

Дослідження «Перестороги» дає підстави з'ясувати характер полемічної літератури як особливого явища української літератури і культури загалом, що знайшло своє вираження в риториці текстів. Дослідження підтверджує типологічні зв'язки полемічної прози з традицією античної судової промови, що проявляється в жанровій природі запитань і відповідей, доказів і заперечень, в стратегії доведень і побудови захисту.

Тематика полемічної прози, її дискурсивне поле уможливлює пошук топосів з погляду їх відповідності структурі тексту, що відіграє важливу роль в досягненні мети та в здійсненні намірів автора, забезпечує послідовність викладу матеріалу.

Кожна частина твору містить характерні для неї топоси. Звичайно, що у полемічній прозі кінця XVI - початку XVII ст. традиційна топіка уже трансформувалася у певні формули, зумовлені ідеологією часу. Наприклад, до вступної топіки належать присвяти, які трансформуються у формах молитов і в епіграмах на честь відомих осіб, які, як і молитви до Бога, виконують захисну функцію, виразно проявляється в полемічній прозі топос «від імені кого написано текст». У цьому ключі «Пересторога» дає підставу твердити, що автор - передовсім виразник своєї громади, конфесії, отже, й потреби вказувати на певну особу, якій присвячено твір, не було.

Поширений топос скромності, використання псевдоніма, чужого імені, якоюсь мірою пов'язаний з традицією анонімності, що так само була досить давнім явищем сприйняття й відображення дійсності. Приховати своє ім`я за іншим іменем - такий крок міг бути зумовлений різними мотивами, серед них і бажання надати творові більшої авторитетності, уникнути безпосередньої відповідальності за сказане і т. ін. Автор «Перестороги» вустами львівського братчика звертається до уніатів і католиків, кажучи, що православні мусять приховувати свої імена, бо відомі факти нищення не лише книг, але і самих творців в умовах релігійного протистояння.

Окрім структурної топіки, «Пересторога», подібно до інших полемічних пам'яток, дає можливість спостерігати за вільною топікою, тобто за топосами, поява яких і спосіб локалізації залежать від авторського задуму. До вільної топіки в полемічній публіцистиці належать модифікації на тему «ідеальної Церкви», «ідеального володаря», що виражають пошук ієрархії цінностей в час релігійного протистояння. Античний топос «ідеальної картини світу» трансформувався у християнську модель Церкви як «помешкання істини». Для автора «Перестороги» ідеальний світ співвідноситься з освітою, яка могла б забезпечити уникнення політичних і релігійних непорозумінь, дати суспільству усвідомлення того, що є правильним і достойним. Суспільні ідеали формуються в процесі осмислення власної історії, слави попередніх віків, подвигів предків. У цьому контексті полемісти розгорнули тему історичної тяглості, спадкоємності великої християнської культури та героїчної історії.

Поширеним топосом полемічної літератури є нарікання на час, протиставлення «колись-тепер», коли минуле стає ідеалом, а теперішнє - зрадою, руїною, війна - закономірністю. Якраз у такому світлі цей топос виразно проявився в «Пересторозі». «Пересторога» дає певну підставу для розрізнення топосів-тем і топосів-символів, для спостереження за появою символічної аргументної топіки з українським ментальним забарвленням.

Особливу увагу привертає лицарська тематика, що узагальнюється в топосі доброго прикладу, в образі світської особи, що стає ідеалом, подібно до святого й мудреця. Це проявляється у формулах лицарства, звеличення правителя та його чеснот, передусім мудрості й відважності, а відсутність чи небажання здобувати ці чесноти стають докором для опонента.

Характерним чином розгортається в полемічній прозі, і в «Пересторозі» зокрема тема авторитетності. Особливість релігійно-політичної ситуації в Україні зумовила вагу світського авторитету та взаємозалежність церковної та світської влади. Церкві потрібні були сильні, впливові світські захисники, а сама Церква стала важливим інструментом збереження культурної та політичної ідентичності й свободи. Критерії, за якими полемісти визначали авторитетність особистості, пов`язані передусім з християнською мораллю і з тим, наскільки ключові постаті тогочасного українського життя засвідчували дієвість цієї моралі.

Звичайно, структурою та її елементами, чи власне топікою тексту риторика полемічної прози не обмежується. Ці твори багаті на стилістичні порівняння, епітети, метафори, переліки чеснот і вад, закидів і похвал, що стало характерним виявом бароковості. Тут активно цитуються документи, листи, звернення, що сприймається, з одного боку, як явище стилізації, а з іншого, -дає підстави використовувати твори полемічного дискурсу як історичне джерело.

Творча індивідуальність автора «Перестороги» розкривається в контексті полемічного дискурсу кінця XVI - початку XVII ст. Автор майстерно використовує монологи й діалоги, ліричні відступи, взірці народного наративу, досяаючи великої емоційності тексту. Окреме місце у «Пересторозі» посідає елемент чудесного, в якому поєднуються символічні й дидактичні елементи.

Особистість автора яскраво розкривається в темі освітньо-культурної проблематики. Тема освіти стала фундаментальною основою «Перестороги», глобальною темою риторики твору, відповідаючи світоглядним позиціям автора, його життєвим та гуманістичним переконанням. Отже, освіта й духовна культура - це та риторична тема, на основі якої автор будує свою полемічну стратегію.

український полемічний проза анонімний

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО У ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Дубініна К. Візантійські «сліди» в «Пересторозі» /Катерина Дубініна // Медієвістика: збірник наукових статей / за ред. О. Александрова. - Одеса: Астропринт, 2009. - Вип. 5. - С. 220-224 (0, 4 др. а.).

2. Дубініна К. Ідея єдності освіти і духовного розвитку в полемічній прозі: львівська «Пересторога», «Тренос» Мелетія Смотрицького / Дубініна К. А. // Актуальні проблеми слов'янської філології: Міжвуз. зб. наук. ст. // Відп. ред. В.А.Зарва. - Бердянськ: БДПУ, 2009. - Вип. XXI. - С. 59-64 (0, 5 др. а.).

3. Дубініна К. Категорія чудесного в полемічній прозі (чудесне у "Пересторозі") / Катерина Дубініна // Літературознавчі обрії. Праці молодих учених / [відп. ред. Л. С. Бербенець]. - К. : Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2010. - С. 101-103 (0,3. а.)

4. Дубініна К. Межі світського авторитету у полемічній прозі / Катерина Дубініна // Наукові записки. Серія: Літературознавство / За ред. Проф. М. Ткачука . - Тернопіль: ТНПУ, 2008. - Вип. 24. - С. 28-36 (0, 8 др. а.).

5. Дубініна К. «Пересторога» в контексті української полемічної прозі: засади риторики / Катерина Дубініна // Вісник Прикарпатського університету імені Василя Стефаника. Серія: Філологія (літературознавство). - Івано-Франківськ: Видавництво «Плай» ЦІТ Прикарпатського університету імені Василя Стефаника, 2007 - 2008. Випуск XVII - XVIII. - С. 218 - 222 (0, 4 др. а.).

Додаткові публікації:

1. Дубініна К. Метафізика образу в поезії Дмитра Туптала й Івана Величковського / Катерина Дубініна // Дмитро Туптало у світі українського бароко Збірник наукових праць. За ред. проф. Богдани Криси [У надзаг.: Львівська медієвістика. - Вип.1]. - Львів: Артос - Апріорі, 2007. - С. 147-152 (0, 5 др. а.).

2. Дубініна К. Культурно-освітні обрії «Перестороги» /Катерина Дубініна // Біля джерел українського бароко: Збірник наукових праць. За ред. проф. Богдани Криси [У надзаг.: Львівська медієвістика. - Вип.3]. - Львів: Свічадо. 2010. - С. 86-90 (0,5 др. а).

Размещено на Allbest.ru