Новелістика О. Генрі й українська література: рецепція і типологія

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Процес входження американської літератури в український культурний контекст тривалий та різновекторний. Компаративістика як наука про рухомий діалог між літературами, мовами та епохами допомагає увиразнити позиції Іншого та толерувати їх. Тому дослідження різних підходів та інтерпретацій, зокрема творчості письменників США в Україні, забезпечує діалогічний характер компаративних студій, що важливо для розвитку світової літератури.

На сучасному етапі розвитку літературознавчої свідомості рецептивна теорія як явище набирає нових ознак та характеристик. Прийняте в роботі трактування рецепції письменника в інонаціональному середовищі передбачає форми реакції реципієнта, передусім професійного критика та літературознавця на витвір мистецтва (П. Топер, Г. Вервес, Р. Гром'як), а також творчий діалог між текстами різних літератур (Д. Наливайко, Л. Грицик, А. Волков). Ці культурні рефлексії розглядаються у парадигмі діалоговості культури, за М. Бахтіним, інтертекстуальності у літературознавчому дискурсі, за Ю. Крістєвою та її послідовниками.

Зарубіжна генріана досить розвинена: вона представлена чималою

Важливим етапом дослідження є з'ясування типологічних явищ, які виникають унаслідок спільних суспільно-політичних, морально-психологічних, літературних чинників. Порівнюючи українську літературу з іншими зарубіжними, виокремлюючи типологічні аналогії та розбіжності, розглядаємо її в універсальному вимірі, якій притаманні риси, що зближують її із світовим контекстом в аспекті її антропологічних стратифікацій. Адекватно зіставляючи декілька інонаціональних мистецько-словесних явищ, демонструємо, що українська культура з власною колоритною національною самобутністю, належить до світової літературної скарбниці. У дисертації типологічні явища відстежуються на матеріалі корпусу творів О. Генрі і представників українського красного письменства. Окреслений історико-типологічний комплексний підхід дозволяє з максимальною ефективністю висвітлити вияви творчого феномену О. Генрі в українській художній культурі.

Актуальність теми дослідження зумовлюється тим, що й досі системно не досліджувалось питання взаємин О. Генрі з українською культурою, не зроблено спроби дати характеристику цього процесу загалом. Отже, на часі важливість комплексного дослідження мистецького доробку О. Генрі крізь призму української національної культурної традиції у рецептивному, контактному, і типологічному аспектах. Це дозволить визначити характер взаємодії митця зі світом української культури та увиразнити цілісність художньої картини його творчості. До того ж аналіз творів американського та українських письменників здійснюється під кутом зору наратології (теорії оповіді), яка сьогодні визнається перспективною в літературознавстві. З початку 90-х років посилюється цікавість зарубіжних та вітчизняних літературознавців до цього підходу аналізу тексту, яка засвідчена низкою непересічних актуальних студій, як-от: Ж. Женетта, В. Шміда, І. Денисюка, М. Ткачука, а також молодих науковців (М. Легкого, В. Гижого, І. Папуші, М. Руденко, Л. Собчук, Л. Мацевко-Бекерської). Долучення надбань світової наратологічної методології до вивчення української літератури дозволяє значно розширити можливості інтерпретації художнього світу класиків як світової, так і національної літератури.

Мета дисертації передбачає окреслити динаміку та логіку літературної рецепції творчості О. Генрі в українській літературі, зумовлену іманентними особливостями художнього світу митця та соціокультурною ситуацією України, відстежити типологічні збіги та відмінності у творчій спадщині американського новеліста та українських прозаїків, зумовлені історико-суспільними, літературними та психологічними чинниками світового мистецького процесу.

Для досягнення мети визначено такі завдання:

- дослідити процеси проникнення творів американського митця в українське середовище; встановити ідейно-естетичні принципи, якими керувалися українські критики, літературознавці, письменники в оцінюванні творчого доробку О. Генрі;

- розкрити контекст українсько-американського дискурсу, форми міжлітературної рецепції;

- вивчити специфіку типологічних аналогій та відмінностей моделі “людина і місто” у контексті творчості О. Генрі й В. Підмогильного;

- окреслити своєрідність наративного дискурсу модерної прози перших десятиліть ХХ ст. в українській та американській літературах;

- здійснити порівняльно-типологічний аналіз викладової манери новел О. Генрі та прозових текстів В. Підмогильного, Остапа Вишні, О. Слісаренка, А. Любченка;

- простежити еволюцію інтерпретації новел західного новеліста засобами української мови;

- шляхом компаративного зіставлення першотвору та його різночасових українських відповідників з'ясувати суть цінності перекладів Остапа Вишні, В. Горбатька та М. Дмитренка; виявити об'єктивні та суб'єктивні чинники, що вплинули на якісну характеристику інтерпретації; осмислити відповідності відтворення у перекладах „духу” оригіналу, передачі авторського стилю.

1. О. Генрі й Україна: історія входження у культурний простір

Простежено основні тенденції розуміння літературознавчого поняття рецепції художнього твору, досліджено особливості інтерпретацій творів американського письменника у літературно-критичному дискурсі США, Росії та України та вітчизняній художній літературі.

Присвячено аналізові англомовних і російських історико-літературних та критичних праць про О. Генрі. Впродовж життя і після смерті письменника більшість англомовних літераторів, які висвітлювали творчість О. Генрі, розходилися у своїх критичних оцінках і висновках.

Перші згадки імені письменника з'явилися у кількох нью-йоркських газетах ще в 1904 році. Критики міркували над творчою особистістю О. Генрі як митця. В міру того, як виходили у світ збірки його новел, журнали оприлюднювали анотації та рецензії на них. Перша монографія про О. Генрі була написана 1916 року. Її автор А. Сміт поставив новеліста в один ряд з відомими майстрами американської прози Е .По, Б. Гартом, М. Твеном. Незаперечними досягненнями О. Генрі він вважав реалістичну майстерність у створенні характерів і моделюванні атмосфери великого міста, палкий інтерес до суспільних питань, завдяки яким соціальні мотиви маркують художній світ коротких оповідань, а також життєствердність новел митця, його глибоку зацікавленість долями “маленьких людей”. Сміт підкреслив злиття гуманістичної та національної основ у творах О. Генрі, велику різноманітність тем і персонажів, щирість та оптимізм. Книга А. Сміта викликала неабияку дискусію, в обговоренні якої взяли участь письменники та літературознавці різних країн. Академічна критика виступила із запереченням будь-якої помітної ролі О. Генрі в розвитку американської літератури. Катарина Фулертон Джерольд, узагальнивши недоброзичливі відгуки про письменника, заявила про шкідливий вплив його оповідань. Відомо, що не сприймали О. Генрі й такі провідні представники реалізму в США 20-х років, як Шервуд Андерсон і Теодор Драйзер. Наприкінці другого десятиліття ХХ століття твори О. Генрі були перекладені багатьма мовами Європи. Вони потрапили в Росію, Україну, завоювали широке визнання. В цей же час О. Генрі було проголошено класиком американської літератури у статті А. Гендерсона із символічною назвою “O. Henry - a contemporary classic”. Критики 20-х років так і не змогли визначити місце О. Генрі в американському письменстві. Проте 30-ті роки стали значним етапом у вивченні творчості письменника, адже в цей час були оприлюднені нові матеріали про ранній період його літературної діяльності, збірник творів тієї пори, а також перша і єдина бібліографія англійською мовою. Її упорядник Поль Кларксон, прихильник і ентузіаст таланту О. Генрі, провів об'ємну систематизацію праць, опублікованих у різноманітних журналах і газетах, встановивши їх хронологію. Його розвідка є великим внеском у наукове осмислення творчості письменника. Книга Г. Ленґфорда “Alias O. Henry: A Biography of William Sydney Porter” (1957) - серйозна і фундаментальна праця, що містить об'єктивне (у порівнянні з попередніми книгами про письменника) дослідження сильних та слабких аспектів творчості новеліста. Критик писав, що важливим фактором було те, що попри суперечки літературознавців новели О. Генрі є улюбленими серед читачів, і це слід враховувати в оцінюванні його творчого доробку. Значною подією у вивченні спадщини письменника стала книга Ю. Каррент-Ґарсіа “О. Henry (William Sydney Porter)” (1965), в якій уперше в американському літературознавстві уся творчість новеліста стала предметом аналізу.

Зацікавлення творчою спадщиною американського новеліста у світі зростає щорічно. Сприймання творчості О. Генрі в Росії - процес тривалий і дуже цікавий з погляду літературної рецепції. Системний розгляд праць російських літературознавців дозволяє виявити основні погляди на біографію письменника та своєрідність його поетики, тобто жанрові, стильові та мовні особливості його малої прози, а також функціонування окремих мотивів і художньо-естетичних концептів у творах письменника. У російськомовному світі, зокрема в Росії і в СРСР, перші згадки про О. Генрі як новеліста, з'явилися в оцінках М.Шагинян, яка підкреслила людинознавчий зміст як домінанту художнього світу митця, який проступає крізь галерею образів і типів. У 30-х роках ХХ-го століття на теренах СРСР найбільшу роль у популяризації О. Генрі-митця відіграв Б.М. Ейхенбаум. У статті “О. Генрі і теорія новели”, яка була написана 1925 року, вчений звернувся до морфології новели, виявив і продемонстрував структуру компонентів новел, розкрив особливості художньої манери письма, своєрідність авторського наративу.

60-ті роки ХХ-го століття були не тільки політичною „відлигою”, а й ознаменували нове життя прози О. Генрі у культурі російськомовного простору, якісні зрушення в літературній рецепції його текстів. За двадцять років такі зміни відображалися не тільки в укладанні збірок його новел, а й у появі нових досліджень його творчості в республіках тодішнього СРСР. Розгорнута публікація І. Лєвідової “О. Генрі і його новела” (1973) стала помітним ґрунтовним російськомовним варіантом літературної рецепції особистості і творчості класика американської літератури, в якому дослідниця представила широку історико-літературну інтерпретацію творчого доробку О. Генрі, його значення для світової літератури. Розповідь про життя письменника викладена паралельно з аналізом його творів, до того ж біографію і художні шукання О. Генрі І. Лєвідова розглянула в контексті cуспільно-історичної епохи, критично переосмислюючи вже відомі біографічні праці.

Монографії вчених, написані російською мовою в радянські часи, й досі є цінними в цій галузі та беруться до уваги у нових пошуках українськими дослідниками.

Американська новела привернула до себе увагу й українських критиків. Першим, хто зацікавився рецепцією творчого методу американця О. Генрі на українських теренах, був відомий літературознавець Микола Зеров. Аналізуючи прозу молодого українського митця О. Слісаренка, він вважав його зачинателем динамічної гостросюжетної новели на зразок О. Генрі. О. Білецький, характеризуючи художній доробок О. Слісаренка в зіставленні з іноземними класиками, зокрема О. Генрі, проаналізував міжлітературні зв'язки, виявивши діалог культур на рівні ідейно-естетичної структури твору, його змісту і форми. Дослідник зазначив, що інтелектуальним здобутком О. Слісаренка є також творчість О. Генрі. Проте, знайшовши у Слісаренка лише три несподівані розв'язки, Білецький не вважав домінантним вплив американського новеліста на українського прозаїка. Критичні відгуки, оцінки, висловлювання М. Йогансена, М. Зерова, О.Білецького стали фундаментом для подальшого розвитку американсько-українських літературних взаємин у XX столітті. Культурною подією 1946 року був вихід збірки новел О. Генрі “Останній листок”, у 1956 році в Києві побачила світ ще одна збірка оповідань письменника “Дари волхвів” у перекладі В. Горбатька.

Велике значення для вивчення історії української літератури мала монографія українського літературознавця В. Фащенка “Новела і новелісти” (1968), в якій розглянуто питання поетики і стилю новелістичного жанру в українській літературі 1917-1967 років. Критик, спираючись на аналіз новел Ю. Яновського, Г. Косинки, П. Панча, О. Слісаренка, О. Вишні та багатьох інших, характеризуючи особливості їхньої композиції та психологічні елементи, нерідко звертався і до новелістики О. Генрі, яку вважав “своєрідним еталоном” у побудові подвійної розв'язки в сучасній новелі. На компаративістській рецептивній моделі творчості О. Генрі побудувала свою працю В. Оленєва. Досліджуючи проблеми розвитку жанру новели в американській літературі, вона представила синтетичний нарис творчості О. Генрі: запропонувала ескіз мистецької індивідуальності новеліста, окреслила основні смислові концепти художньої картини світу, поетику й стильову манеру письма, новаторські риси у творах письменника. Особливо плідними і цікавими є порівняння творчості американського митця з іншими майстрами слова, що яскравіше вимальовують постать письменника на широкому західному тлі.

Прикметною у цьому аспекті стала і кінорецепція творів заокеанського письменника в Україні. У 1978 році Київська кіностудія художніх фільмів ім. О. Довженка представила українським глядачам кольоровий художній фільм за мотивами роману О. Генрі “Королі і капуста” (режисер Микола Рашеєв). Через п'ять років на екранах з'являється ще одна стрічка одеського режисера Олександра Павловського за мотивами авантюрних новел “Трест, який лопнув”. У той же час український читач має змогу познайомитися із новими перекладами творів О. Генрі “Королі і капуста” (1980); “Останній листок. Оповідання” (1983), що побачили світ в україномовній версії завдяки молодим філологам О. Логвиненку, М. Дмитренку, В. Мусієнку, М. Тупайлу, Т. Тихоновій. Вагомим внеском у розвиток порівняльного літературознавства стало колективне видання в 5-ти томах “Українська література в загальнослов'янському і світовому літературному контексті” (1988), де в 3 томі “У взаєминах з літературами Заходу і Сходу” Кухалашвілі В.К., Кабкова О.В., описуючи українсько-американські літературні контакти, подали, правда, дуже стислу інформацію про рецепцію творчості О. Генрі українським письменством. Кінець XX століття та початок XXI ознаменувався появою великої кількості статей методичного характеру, зорієнтованих загалом на вчительсько-учнівську аудиторію, що пов'язано із введенням навчального предмета “світова література” у школах. Прикметною стала розгорнута публікація В. Міщука “Життя і творчість О'Генрі”. Немає у цій типовій історико-літературній праці нових фактів, окрім тих, які згадуються його попередниками. Натомість є характеристика постаті відомого новеліста - його долі і творчості - в руслі мотивно-тематичного аналізу. Міщук - коментатор та інтерпретатор - не лише простежив основні аспекти поетики та стилю американського письменника, але й відійшов від так званої “радянізованої” рецепції його творчості, згідно з якою прозу О. Генрі вважали авантюрною та розважальною, не заперечуючи при цьому майстерності побудови його несподіваних розв'язок. Розвідки літературознавців О. Ніколенко, Т. Свербілової, О. Єременко пропонують науковий підхід у вивченні новел О. Генрі. У них сконденсовано представлено художньо-естетичний аналіз загальних рис творчості американського прозаїка, виділено основні елементи поетики і стилю з погляду рецептивного і порівняльно-типологічного аналізу, з'ясовано значення його доробку для світової літератури.

“Вибране” О. Генрі, випущене видавництвом “А.С.К.” у 2006 році в Києві, поєднало зусилля тих американістів старшого і середнього поколінь, які протягом багатьох років наближали до українського читача творчість цього митця, і стало найповнішим у наш час виданням прозової спадщини О. Генрі українською мовою.

Модель “людина і місто” у контексті творчості О. Генрі і В. Підмогильного” здійснено порівняльний аналіз творів американського письменника та українського новеліста В.Підмогильного. Проза митців дивовижно зрима й рельєфна, їй пiдвладнi найтоншi порухи людської душi. Намагаючись пізнати таємниці світу, розгадати одвічну загадку людини, а також осмислити її ідеали та прагнення, Валер'ян Підмогильний та О. Генрі змалювали героїв з різними ціннісними орієнтаціями в житті, що дає можливість виділити своєрідну художню модель буття героїв у творах обох письменників.

Зіставлення особливостей “творчої поведінки” та виявлення меж інтертекстуальності у творах Валер'яна Підмогильного та О. Генрі допомогли відшукати ознаки подібності в неспоріднених творах. Обидва письменники показали трагічне становище людини початку XX століття, відтворили її безпритульність, незахищеність, відчуженість у холодному й моторошному світі. Творчу манеру митців об'єднує напружений сюжет, діалогічна форма розвитку дії, тяжіння до виразних деталей, лаконізм оповіді. Вважаємо, що компаративний аналіз новелістики В.Підмогильного та О. Генрі по-новому висвітлив доробок кожного з них.

2. Особливості повістування в новелах О. Генрі та українських прозаїків початку ХХ століття

Здійснено порівняльний аналіз творів американського та українських письменників під кутом зору наратології (теорії оповіді), яка сьогодні визнається перспективною в літературознавстві.

Зроблено акцент на основних наративних концептах, необхідних в аналізі художнього твору. Понятійно-термінологічні пропозиції наратології, якими творчо оперуємо, систематизовані у працях Ж. Женетта і В. Шміда.

З появою модернізму на зламі століть визначальними рисами новели стали новизна й антитрадиціоналізм. Це була ера нової літератури, що здійснювала пошуки більш ефективних засобів впливу на читачів. Жанрова структура новели набуває більшої гнучкості. Однією з основних ознак залишається зображення незвичайної події.

Американський новеліст О. Генрі зумів порушити глобальні проблеми свого часу, експлікувати реалістичний сюжет у рамки класичного, короткого оповідання, зберігши при цьому його легкість, витонченість, цікавість, ефектний фінал. Оригінальність новели О. Генрі - в нетрадиційній організації матеріалу, в зображенні звичайного і тривіального у несподіваному ракурсі, завдяки чому серйозні проблеми сприймаються легко.

У дисертації акцентовано на тому, що українські прозаїки також виявили високу художню майстерність у змалюванні драматизму життя і долі людини. Українська модерна новела, як і новела О. Генрі, динамічна, іронічна, витончена, досконала за композицією, з оригінальним сюжетом, стилем та мовою; вона поєднала в собі національний колорит з сучасною технікою світового письменства.

Констатуємо, що у текстах західного митця О. Генрі та українських письменників Остапа Вишні, О. Слісаренка, А. Любченка часто зустрічаємо так звані “нетрадиційні” форми оповіді, що поєднують традиційні типи з новітніми. Помітна риса такого наративу - у граничній неоднорідності мовного матеріалу: автор не прагне витримати оповідь у рамках однієї наративної інстанції. Ці та інші особливості викладової манери художників слова свідчать про новаторський тип організації наративу, в якому використовуються особливі оповідні структури, що руйнують традиційне реалістичне повістування. До таких структур можна віднести: порушення правил правдоподібності; використання прийому “текст у тексті”; втручання авторського “я”; безпосереднє входження “реальності” у світ оповіді; використання поетичних структур у наративі тощо.

Зосереджено увагу на сказових елементах оповіді у творах американського та українського митців слова, які є одним із кращих засобів боротьби з консервативним літературним шаблоном. Особливою рисою сказової манери художнього викладу є поетика активного говоріння, що виконує функцію спрямованої комунікації. З цією метою у канву твору автор вводить свого делегата, штатного оповідача, який ототожнюється з певним персонажем та виконує функцію епічного центру нарації. Саме крізь призму його свідомості читач сприймає художній твір.

Й українець Остап Вишня, й американець О. Генрі любили живу, реальну людину з народу, людину в усій конкретності її соціального, національного, побутового характеру; звідси - незрівнянна густота і яскравість барв, якими вони малювали її життя; і саме це дозволило їм “кепкувати” над усіма вадами її поведінки та мислення. Цікавою в цьому аспекті є наративна побудова новел О. Генрі в збірці “Шляхетний шахрай” та Остапа Вишні в окремих усмішках, фейлетонах і гуморесках 20-30-х років ХХ століття, в яких, на наш погляд, найповніше втілено їх усномовний характер.

Американський новеліст О. Генрі та український гуморист Остап Вишня застосовують сказову манеру оповіді у “шахрайських” новелах та усмішках з декількох причин. Реальний автор намагається заховатися за “маскою крутія” (О. Генрі) чи “простака” (Остап Вишня), аби дистанціювати себе від оповіді-пародії на конкретні суспільні явища, надаючи останній статусу об'єктивного дослідження. Крім того, сказ для заокеанського та вітчизняного авторів, які цінували мистецтво нарації, є своєрідним стильовим ключем у їхніх експериментах з формою.

Акцентовано на особливостях нетрадиційного наративу в творах О. Генрі, О. Слісаренка та А. Любченка, який розгортається за принципом гри. Як відомо, оповідач - це роль, яку виконує автор, до того ж така роль, що передбачає більшу чи меншу міру акторства, вияву літературного артистизму. Проаналізувавши тексти новел Нью-Йоркського циклу американського новеліста та ранні художні твори українських письменників О. Слісаренка та А. Любченка, виділили три основні різновиди гри, притаманні наративові письменників: 1) гра з читачем; 2) гра з власним наративним текстом і 3) гра із сюжетом та фабулою.

Відносини автора і читача змінюються на зламі естетичних епох. У ході попереднього історичного і культурного досвіду усталений тип відносин “автор - читач” вичерпується. Йому на зміну приходить гра: автор не просто вводить в оману читацькі очікування, але, відштовхуючись від них, одночасно намагається перевірити, наскільки його новації затребувані читацькою аудиторією. Передусім, відзначимо, що всі обрані для аналізу новели з недієгетичною формою оповіді характеризуються експлікованою орієнтацією на фіктивного читача, його сприйняття того чи іншого повороту сюжетної дії, його оцінювання правдивості зображуваного і думку про героїв. Новели О. Генрі та О. Слісаренка демонструють яскраво виражену діалогічність: у них оповідач відкрито вступає в діалог з читачем, часто передбачаючи можливі питання чи припущення останнього. При цьому слід особливо підкреслити, що суперечка/діалог з читачем відтворюється оповідачем як реальна чи потенційно можлива.

Певним чином гра з читачем досягається і завдяки грі із сюжетом та фабулою. Гра на композиційному рівні полягає в тому, що автори спершу “підсовують” читачеві те, чого той сподівається, а потім спростовують не тільки свій попередній крок, а й доцільність читацького очікування, оголюючи його наївність, причому здійснюють це з акцентованою зумисністю.

Поетизація прози як принцип організації художнього твору виразно виявилася в ліричних новелах американського письменника О. Генрі та українського літератора А. Любченка, які є об'єктом нашого дослідження та мають ознаки художньо-стилістичного різновиду словесного мистецтва, що поєднує в собі характерні риси прози і поезії. У роботі надається перевага термінові “орнаментальна проза” (Л. Новіков), тому що глибоке впровадження в оповідь поетичних прийомів, їх проростання виправдовує поняття “орнаменталізм”: неодмінним для орнаменту є повтор тих чи інших образних мотивів, стилізованих деталей образного цілого.

Евристичну плідність і ефективність протягом аналізу зміни наукових парадигм виявив наратологічний концепт “еквівалентності” (поетичної структури наративу, яка детермінується у позачасових зв'язках тематичних і формальних мотивів, зіставленнях і протиставленнях у тексті, що оголюють кут зору персонажів та зовні безпристрасного оповідача), докладно розроблений німецьким славістом В. Шмідом.

Пошукова різнорідність феномена митців, їх творчий поліфонізм, експериментування з нетрадиційними формами позначилися на складності цілої низки тенденцій, процесів та напрямів, які вичленовуються з багатої текстури новелістики О. Генрі, О. Слісаренка та А. Любченка. Проте сам факт їх використання засвідчує гнучкість та своєрідність творчої методи класиків світової й національної літератур, що і представлено у науковому дослідженні.

3. Трансляторика новел О. Генрі в українській словесності як форма міжкультурної художньої комунікації

Висвітлено історію перекладів доробку письменника українською мовою, проаналізовано особливості інтерпретацій, здійснених різними фахівцями, з'ясовано історико-літературну функцію перекладів як вияв міжлітературної комунікації.

Переклад як явище міжкультурної художньої взаємодії простежується на україномовних версіях новел О. Генрі, що їх комунікували перекладачі в культурному просторі української літератури та її художніх дискурсів. Їхній перекладацький доробок прищеплював на українському ґрунті неповторний мистецький світ американського митця, його палке людинолюбство, що особливо імпонувало Остапові Вишні, а згодом іншим перекладачам.

Уже в перших перекладах творів О. Генрі українською мовою Остапа Вишні спостерігається співзвучність гумористичної основи американського й українського сміхотворців. Український гуморист загалом зумів відтворити національну топіку, своєрідність інтонаційної тональності, забарвленої сміховими дотепами, певним зверхнім поглядом наратора на події, вчинки, що скоюють його герої. Остап Вишня не “копіював” першотвір, а відтворював семіосферу О. Генрі, передавав часто влучно ритміку, мелодійність художнього наративу оповідача, зберігаючи при цьому загальний його зміст. Тому попри певні недоліки у перекладах українського гумориста, його версії новелістичного світу О. Генрі знаходять відгук у серцях українських реципієнтів, які особливо (в силу національного характеру) чуйні до сміхового слова та образу.

Проаналізувавши україномовні версії новел О. Генрі, вказуємо на реалії, як одиниці безеквівалентної лексики, які у творах американського письменника становлять найбільші труднощі під час перекладу. У роботі виділено основні їх види та засоби перекладу українською мовою різними перекладачами: власні імена, які мають національне звучання; реалії-міри; фразеологічні одиниці; відхилення від літературної норми.

Незаперечно, що множинність перекладів з О. Генрі сприяє кращому розумінню іншомовного оригіналу і його входженню в культурний контекст національної літератури. Цікавим, на нашу думку, є зіставлення кількох перекладів, де можна простежити як подібності, так і відмінності у трактуванні одного й того ж оригіналу. Для прикладу, проаналізовано україномовні версії новели О. Генрі “The Last Leaf” (“Останній листок”), здійснені у різний час М. Дмитренком (1983) та В. Горбатьком (2004). Те, що зреалізували українські перекладачі, заслуговує належного поцінування і передбачає інші версії перекладу, в тому числі й різними фахівцями.

Висновки

У висновках зазначається:

Дисертація, яка виконувалася в руслі комплексної теми „Проблеми рецептивної поетики, наратології і трансляторики в українсько-зарубіжних зв'язках”, конструювалася за концептами рецептивно-комунікативного підходу до словесних текстів і діалоговості культури. Актуальність теми дослідження зумовлювалася тим, що й досі не досліджувалось питання взаємин О. Генрі з українською культурою, не зроблено спроби дати узагальнену характеристику цього процесу загалом. У цьому й полягає важливість комплексного дослідження мистецького доробку О. Генрі крізь призму української національної культурної традиції у контактному, рецептивному і типологічному аспектах, яке дозволило визначити характер взаємодії митця зі світом української культури та увиразнити цілісність художньої картини його творчості.

2. Насамперед, у дисертації проаналізовано зарубіжну та російськомовну критичну рецепцію творчості О. Генрі, що є непростою і контроверсійною. Вона налічує велику кількість монографій, газетних та журнальних статей, нарисів, розвідок та досліджень, які оприлюднювалися у різноманітних виданнях США, Канади, Великобританії та республіках колишнього СРСР. Але критики у своєму прагненні до об'єктивної оцінки творчого доробку письменника виявляють нерішучість та невпевненість у відокремленні істинно цінного від тимчасового та випадкового у новелістиці О. Генрі. Ігноруючи багато оригінальних його сторінок, не завжди намагаються з'ясувати причини протиріч у світогляді та естетиці письменника.

3. Питання рецепції творчості О. Генрі в Україні до сьогодні вивчалося досить фрагментарно і, головним чином, опосередковано, через праці російських літераторів. Україномовна критична генріана охоплює здебільшого окремі статті та незначні розвідки у монографіях В. Фащенка та В. Оленєвої. Варто назвати імена українських дослідників: М. Йогансен, М. Зеров, О. Білецький, В. Міщук, О. Ніколенко, Т. Свербілова, Н. Торкут, які не лише аналізували окремі твори митця, але й коментували його творчість у контексті літературного процесу України.

Ще одним видом рецепції стало “пропускання” досвіду О. Генрі, всієї західної традиції крізь себе - і творення на цій основі синтезу з особистим досвідом і українською традицією. Такою є мала проза В. Підмогильного, Остапа Вишні, О. Слісаренка, А. Любченка.

4. У дисертації враховано еволюцію вчення про викладові форми повістування і надбання новітньої наратології у працях французького теоретика Ж. Женетта і німецького славіста В. Шміда, термінологією яких послуговувалися, адаптуючи її до українських традицій. Наратологічні концепти проектуються на оповідно-розповідні твори О. Генрі. Акцентовано увагу на нетрадиційні викладові форми та їхні наративні можливості у контексті порівняльного аналізу новел американського та українських прозаїків початку ХХ століття.

5. Скомпліковані (нетрадиційні) форми оповіді, вдало поєднані з класичними (традиційними), зокрема наративні експерименти зі сказовою манерою художнього викладу, продемонстровані у творах О. Генрі та Остапа Вишні.

Однією із особливостей розбудови наративу у творах О. Генрі є принцип гри. Проаналізувавши тексти новел Нью-Йоркського циклу американського письменника та ранні художні твори українських митців О. Слісаренка та А. Любченка, у роботі виділено три основні різновиди гри, що присутні в наративі письменників: 1) гра з читачем; 2) гра з власним наративним текстом і 3) гра із сюжетом та фабулою.

6. У роботі акцентовано увагу на мистецтві гри оповідача в художніх текстах О. Генрі та А. Любченка, які оперують прозаїчним та поетичним дискурсами. Поняття поетичності художнього твору безпосередньо пов'язується з ліризацією прози. Як принцип організації художнього твору, вона виразно виявилася в ліричних новелах американського письменника О. Генрі та українського літератора А. Любченка, які є об'єктом цього дослідження в аспекті поєднання в собі характерних рис епічної та ліричної основ, прози і поезії. Художні засоби в орнаментальній прозі - це не просто окремий прийом, а основний конструктивний принцип організації тексту, тобто письменникам-орнаменталістам властивий рух від безпосереднього прийому в тексті до змісту, що особливо виразно виявляє себе в стильовій палітрі творів О. Генрі та А. Любченка. Наратологічний концепт “еквівалентності” (поетичний принцип побудови наративно-прозових текстів), докладно проаналізований у працях В. Шміда, увиразнює типологічні особливості прозових текстів зарубіжного та українського авторів.

7. Перекладні версії оригінальної творчості О. Генрі є провідними у міжнаціональному діалозі культур. Перші переклади творів О. Генрі з'явилися у 1924 році і належать перу відомого гумориста Остапа Вишні. “Вибране” О. Генрі, випущене видавництвом “А.С.К.” у 2006 році в Києві, поєднало зусилля тих американістів старшого і середнього поколінь, які протягом багатьох років наближали до українського читача творчість цього митця, і стало найповнішим у наш час виданням прозової спадщини О. Генрі українською мовою.

У річищі досліджуваної в дисертації проблеми акцентуємо на тому, як художній світ О. Генрі кореспондує з культурним простором українсько-американського горизонту.

Література

1. Лотоцька О.Л. Художній світ новел Валер'яна Підмогильного та О. Генрі у порівняльному аспекті / О.Л. Лотоцька // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія : Літературознавство. - Тернопіль : ТДПУ, 2003. - Вип. ХІІІ. - С. 122-130.

2. Лотоцька О.Л. О. Генрі в російському літературно-критичному дискурсі / О.Л. Лотоцька // Мова і культура. (Науковий щорічний журнал). - К. : Видавничий Дім Дмитра Бурого, 2005. - Вип. 8. - Т. VІ. Ч. 3. Художня література в контексті культури. - С. 173-179.

3. Лотоцька О.Л. О. Генрі в російських перекладах: проблема адекватності / О.Л. Лотоцька // Materialy II Miedzynarodowej naukowe-praktycznej konferencji “Wyksztalcenie i nauka bez granic - `2005”. Tom 23. Filologiczne nauki. - Przemysl : Sp. Z.r.o. “Nauka i studia”, 2005. - S. 52-54.

4. Лотоцька О. . Англомовна критична рецепція творчості О. Генрі / О.Л. Лотоцька // Нова філологія. Збірник наукових праць. - Запоріжжя : ЗНУ, 2006. - Вип. 24. - С. 180-185.

5. Лотоцька О.Л. Новела О. Генрі в українській літературі / О.Л. Лотоцька // Гуманітарний вісник. Серія: Іноземна філологія : Всеукр. зб. наук. пр. Число 11 : У двох томах. - Черкаси : ЧДТУ, 2007. - С. 94-97.

6. Лотоцька О.Л. Основні поняття наратології як засіб інтерпретації художніх текстів О. Генрі / О.Л. Лотоцька // Іноземномовна комунікація : здобутки та перспективи. Тези доповідей другої Міжнародної наукової конференції, Тернопіль, ТНЕУ, 24-25 квітня 2008 року. - Тернопіль : ТзОВ “Терно-Граф”, 2008. - С. 115-117.

Размещено на Allbest.ru