Особистість і творча спадщина О.С. Пушкіна в Китаї: особливості перекладів, інтерпретації, осмислення

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ Олеся Гончара

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

10.01.05 - порівняльне літературознавство

Особистість і творча спадщина О.С. Пушкіна в Китаї:

особливості перекладів, інтерпретації, осмислення

Сунь Цзявень

Дніпропетровськ - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі російської та світової літератури Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: кандидат філологічних наук, доцент

Алексеєва Ніна Симонівна,

Харківський національний педагогічний

університет імені Г.С. Сковороди,

доцент кафедри англійської філології.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Ліпіна Вікторія Іванівна,

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара,

завідуюча кафедрою порівняльної філології

східних та англомовних країн

кандидат філологічних наук

Ісаєва Наталія Станіславівна,

Інститут філології Київського національного

університету імені Т.Г. Шевченка,

доцент кафедри китайської, корейської та японської філології

Захист відбудеться «20» жовтня 2010 р. о 14:00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 08.051.12 Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара (49027, м. Дніпропетровськ, пл. Тараса Шевченка, 1).

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара (49050, м. Дніпропетровськ, вул. Козакова, 8).

Автореферат розісланий « 17 » вересня 2010 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради В.П. Біляцька

Размещено на Allbest.ru

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Російська література широко знана в Китаї. У країні існує багато перекладів творів М. Гоголя, Л. Толстого, Ф. Достоєвського, А. Чехова, М. Островського, М. Шолохова та інш., про їх доробок написані статті й дослідження, їх твори входять до складу навчальних програм вищів. Особливе місце в цьому ряду належить особистості й творчій спадщині О.Пушкіна. Рецепція його творчості є частиною сприйняття російської літератури в Китаї і посідає в цьому процесі важливе місце. Твори поета почали перекладати китайською мовою з початку ХХ ст., його проза, а потім і поезія поступово входили у світ китайських читачів, котрі сьогодні мають можливість знайомитися з ними за повноцінними зібраннями творів. Китайські літератори та історики літератури вивчають творчість Пушкіна, і хоча цей процес почався пізніше за переклади, до початку ХХІ ст. склалася різноманітна й широка картина теоретичної рецепції його спадку в Китаї. Особистість поета, осмислювана як центральна постать російського визвольного руху, а також його художній досвід увійшли у світ китайської культури не лише як певний взірець, але й матеріал для творчого діалогу, що тривав не одне десятиліття. Попри те, що за ступенем популярності в китайського читача творчість О.Пушкіна поступається творчості І. Тургенєва чи Л. Толстого, китайські дослідники, частково руйнуючи усталені в попередні роки стереотипи, сьогодні звертаються до проблеми впливу його доробку на творчість китайських письменників.

Специфікою процесу рецепції творчості О. Пушкіна в Китаї є її тісний зв'язок з особливостями суспільно-політичної ситуації, близькістю радянсько-китайських, а потім російсько-китайських відносин. Значну роль відігравали численні наукові контакти, засвоєння китайськими спеціалістами досягнень пушкінознавства. Ці процеси не були простими й однолінійними й відобразили протиріччя міждержавних відносин, а також негативні події у внутрішньому житті Китаю, перш за все в роки так званої „культурної революції”. Упродовж останніх десятиліть якість перекладів творів О.Пушкіна на китайську виросла, а дослідження про нього відрізняються посиленням інтересу, насамперед, до поетики.

Незважаючи на велике значення, яке рецепція творчості О.Пушкіна має для розвитку російсько-китайських літературних контактів і взаємозв'язків, до цього часу немає роботи, що дає цілісне уявлення про названу проблему. У працях радянських літературознавців В. Алексєєва, М. Алексєєва, Д. Бєлкіна, Н. Лобикової, Б. Лисиці, Т. Малиновської, В. Рудмана, Е. Серебрякова, В. Сорокіна, В. Токмакова, Л. Черкасського, Л. Ейдліна та М. Шнейдера, а також китайських спеціалістів у галузі російської літератури Лу Сіня, Ге Баоцюаня, Сяо Саня, Чжан Тефу і Цзен Цулія, Чжен Чженьдо, Фунь Чуня закладене лише підґрунтя такого вивчення. Дослідження Лю Веньфея і Н.Ісаєвої, написані в останні роки, не вичерпують цю тему. У жодній з наявних наукових розвідок проблема рецепції творчості О.Пушкіна в Китаї не порушувалася й не вирішувалася всебічно й системно, а без вивчення такої важливої й оригінальної сторінки історії літератури ХХ ст. уявлення про своєрідність російсько-китайської літературної взаємодії буде неповним.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконане в межах реалізації комплексної теми „Проблема особистості в російській літературі XVIII - XX ст.”, розроблюваної кафедрою російської і світової літератури Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди. Тема дисертації затверджена на засіданні Вченої ради Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди (протокол № 5 від 23 грудня 2005 р.).

Мета дисертації полягає в тому, щоб виявити особливості сприйняття особистості й творчості О. Пушкіна в Китаї.

Згідно з поставленою метою в дисертації вирішуються такі завдання:

- виявити ступінь вивченості проблеми в українській і закордонній компаративістиці;

- з'ясувати основні принципи творчої рецепції О. Пушкіна в перекладах китайською;

- визначити особливості китайської національної адаптації творів О. Пушкіна;

- установити міру й форми впливу творів російського поета на творчість китайських письменників;

- запропонувати всебічну характеристику осмислення біографії й інтерпретації творчості О. Пушкіна в китайській критиці, естетичній думці й літературознавстві;

- окреслити місце й роль О. Пушкіна в естетичному дискурсі китайської культури ХХ ст.

Предметом дослідження є особливості перекладів, інтерпретації й осмислення творів О.Пушкіна в Китаї.

Об'єкт дослідження - переклади творів О.Пушкіна китайською, виконані Цзи Іхоєм, Цюй Цюбо, Мен Сигенем, Ча Лян-чженом, Чжен Чженьдо, Дай Цзихуана, Лю Вень Фи, Лінь Ліїном, Чжа Лан Ченем, Фень Чунем, Су Фу, Люй Іна, Лю Веньфеєм та ін., а також праці літераторів та істориків літератури XX ст. Го Можо, Ге Баоцюня, Лю Веньфея, Чжан Тефу тощо.

Методологія дослідження базується на поєднанні порівняльно-історичного, соціологічного, рецептивно-інтерпретаційного і типологічного методів, що дозволяють виявити специфіку інтересу китайських перекладачів та істориків літератури до особистості й творів О. Пушкіна, окреслити потреби й можливість відображення національної специфіки доробку поета при перекладі з урахуванням китайської літературної традиції і соціокультурної ситуації. У дисертації також використовуються загальнотеоретичні висновки вітчизняної й зарубіжної компаративістики, у тому числі роботи, в яких обґрунтовується можливість порівняння літературних явищ, віддалених один від одного, а також присвячені аналізу сприйняття творчості О. Пушкіна в інонаціональних літературах.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в тому, що в ньому вперше здійснено цілісний аналіз художньо-естетичної і теоретичної рецепції доробку О. Пушкіна в китайській літературі. Зібрано, систематизовано й осмислено відомості про переклади творів письменника китайською мовою та їх національну адаптацію, подано цілісну характеристику творчої рецепції його спадщини, визначено специфіку осмислення конкретних творів і образів О.Пушкіна, проаналізовано роботи китайських істориків літератури й компаративістів, присвячені письменникові, у науковий обіг уведено маловідомі матеріали про специфіку сприйняття особистості О. Пушкіна і його творів у Китаї.

Практичне значення отриманих результатів. Отримані дані можуть бути використані при подальшому вивченні російсько-китайських літературних взаємозв'язків, у процесі викладання російської і китайської літератур у вищих навчальних закладах, при розробці планів спецкурсів і спецсемінарів, при підготовці дипломних і магістерських робіт.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Матеріали дисертаційної роботи відбиті в доповідях на XVIII Міжнародній конференції ім. проф. Сергія Бураго (Київ, 2009), на Міжнародній науковій конференції «Русский язык и литература в Украине: проблемы изучения и преподавания» (Горлівка, 2009), на Міжнародній науково-практичній конференції «Moderni vimoћenosti vмdy - 2009» (Прага, 2009), на всеукраїнській науковій конференції «Литература в контексте культуры» (Дніпропетровськ, 2009, 2010). Робота в повному обсязі обговорювалася на засіданні кафедри російської та світової літератури Харківського національного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди.

Основні положення дисертації представлені в 5 публікаціях у спеціалізованих наукових виданнях.

Структура і обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаної літератури. Обсяг роботи - 202 сторінки осинового тексту. Список джерел включає 227 позицій.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовано вибір теми дослідження, актуальність, сформульовано мету й завдання роботи, визначено методи аналізу, предмет і об'єкт дослідження, висвітлено зв'язок дисертації з науковими програмами й планами, наукову новизну і практичне значення отриманих результатів.

Розділ 1 „Історія вивчення проблеми” складається з двох підрозділів. У підрозділі 1.1. „Рецепція творчості О.С. Пушкіна в Китаї в науково-критичному дискурсі” зазначається, що історія дослідження цієї наукової проблеми відносно невелика. У розділі аналізуються ювілейні публікації (1937 і 1949 рр.), які характеризуються „стислістю й певними неточностями” (Т.Малиновська). Одна з цих тем - „Пушкін у Китаї” (доповідь Л.З. Ейдліна, статті В. Рудмана, Д. Бєлкіна та ін.). Сплеск інтересу до Пушкіна припав на 1937 р., коли надрукована в Шанхаї збірка його творів була розпродана протягом дня. Там же був відкритий пам'ятник Пушкіну. Стаття Т.Малиновської «Пушкин в Китайской народной республике» (1958) багата на фактичний матеріал: у ній висвітлено історію перекладів творів Пушкіна китайською, втім вона потребує уточнення й доповнення.

У статті Ге Баоцюаня «“Евгений Онегин“ в Китае: шесть переводов пушкинского шедевра» (1991) аналізується динаміка перекладів роману, а також присвячені йому доповіді на конференції пушкіністів в Чанша (1981), розділи в колективній «Истории русской литературы» (1986), монографія Кан Ліня «Отец русской литературы - Пушкин» (1988). Автор статті звертає увагу на відмінність у підходах до пушкінського роману, на якість наукового апарату, яким супроводжувалися окремі переклади. У статті Чжан Тефу і Цзян Цулінь «Перевод и изучение Пушкина в Китае в последние годы» (1999) повідомляється про публікацію уже не шести, а дев'яти перекладів роману, наводиться перелік видань, що свідчать про зацікавлення творчістю Пушкіна.

Його збільшення або зниження багато в чому залежали від політичних реалій країни. Найбільш широко відомості про нього були представлені в КНР: збільшилася кількість осіб, котрі вивчають російську мову, багато хто могли читати Пушкіна в оригіналі. Покращення радянсько-китайських відносин в 1940-х рр. стимулювало інтерес до творчості Пушкіна, у період „культурної революції” перекладацька діяльність призупинилася. Лише китайська „політика відкритості світу”, розпочата 1978 р., дала нову можливість для сприйняття й інтерпретації іноземної літератури. Про це ідеться в роботі Лю Веньфея «Перевод и изучение русской литературы в Китае» (2004), в якій наводиться хронологія проникнення російської літератури в нашу країну. Згадувань про Пушкіна в статті порівняно небагато, але переклади й дослідження про російських письменників розглянуті з урахуванням подій китайської історії: „тенденція політизації”, „тенденція соціологізації”, „однакове значення перекладу й вивчення” і „тісний зв'язок з вітчизняною літературою”.

В останні два десятиліття у Китаї реабілітоване порівняльне літературознавство. Плідними є порівняльні дослідження на пушкінському матеріалі: зіставляються біографія поета життя китайських письменників, («Пушкин и Чжа Лянчжэн», 1999), персонажі пушкінських і китайських творів («Онегин и Цзя Бао-юй» 2005); духовний, релігійний пошук Пушкіна і китайських письменників («Превосходство нации и эпоха: сравнение духовной коннотации Лу Синя и Пушкина», 2006; «Пушкин и Библия», 1999), типологічна подібність і вплив («После чтения ”Бориса Годунова” Пушкина», 1983). Читацьку рецепцію творчості Пушкіна розглядає Лю Венфей у монографії «Читать Пушкина» (2002).

У статті Сое Де Фа «Успехи и кризис исследования Пушкина нового века» (2007) висвітлені проблеми, які потребують уваги сучасних китайських науковців: засвоєння досягнень зарубіжного пушкінознавства, проблема „Пушкін і релігія” і біографія поета. Автор пише про слабкі місця китайської пушкіністики, аналізує кризові явища в цій галузі (нечисленність власних досліджень; зниження інтересу до пушкіністики). Пушкін став у Китаї хрестоматійним поетом: про нього знають майже всі китайці, вивчають студенти-філологи і спеціалісти, але вподобання в читачів інші.

У підрозділі 1.2. „Теоретико-методологічні основи дослідження” визначаються основні підходи до вивчення рецепції О.Пушкіна в Китаї. Описані досягнення класиків зарубіжної (О. Веселовський, В. Жирмунський, Н. Конрад, О. Діма, А. Дюришин, М. Шнейдер) та української (М. Максимович, О. Бодянський, М. Драгоманов, М. Дашкевич, І. Франко, О. Потебня, Д. Овсянико-Куликовський, О. Білецький) компаративістики. Аналізуються статті Л. Грицик, Р. Гром'яка, Т. Денисової, Д. Затонського, З. Лановик, Д. Наливайка, А. Нямцу, І. Папуші, колективні видання «Сучасна літературна компаративістика: стратегія і методи», «Літературознавча компаративістика» тощо.

У підрозділі осмислюються основні положення дисертації Н.С. Ісаєвої «Українська література в Китаї: проблеми рецепції» (2002) та її стаття „Основні тенденції розвитку порівняльного літературознавства в Китаї” (2002). Вона не присвячена рецепції творчості Пушкіна, тому під час збирання матеріалів нам удалося розширити коло публікацій, важливих для вирішення цієї проблеми. У статті Н. Ісаєвої запропонована періодизація розвитку компаративістики в Китаї (1910-і - 1920-і рр., 1930 - 1940-і рр., 1940-і - 1970-і рр. та 1970-і - 1990-і рр.), яка враховує соціально-політичні події і культурні домінанти. Ми також узяли її до уваги.

У розділі 2 „Творча рецепція творів О.С.Пушкіна в Китаї” відмічається, що початковим етапом творчої рецепції є переклади творів Пушкіна китайською мовою. У розділі узагальнено дані про них, доповнені новим матеріалом. Сприйняття пушкінського спадку звичайно починалося з його прози, а його формою стала національна адаптація. У підрозділі 2.1. „Ранній етап творчої рецепції. Національна адапатація „Капітанської дочки” О.С.Пушкіна” відмічається, що китайські книговидавці початку ХХ ст. вдавалися до трьох способів перекодування тексту оригіналу: переказ змісту твору носієм мови, передача змісту з вуст студента, який здобув освіту за кордоном; переказ „із „третіх рук”). У 1903 р. Цзі Іхой переклав „Капітанську дочку” з японського тексту-посередника і видав її під назвою «Русский роман, история мисс Марии». Можна припустити, що Цзі Іхоя привабив зміст „Капітанської дочки” як твору для сімейного прочитання. У перекладі містилося багато перекручень, обумовлених, очевидно, рівнем культури, знаннями й вподобаннями японського перекладача. При перекладах усебічно застосовувався й метод перекладча Гуй Хуа (перекладати відповідно до національних традицій і пріоритетів, але із збереженням основної думки і змісту оригіналу). Цей прийом національної адаптації покладено в основу роботи Цзі Іхоя. Він змінив назву повісті й структуру оповіді. В адаптації оповідь ведеться від третьої особи і складається з 13 розділів, 2700 ієрогліфів. Акцент із Пугачовського повстання змістився в бік опису страждань людей, затягнутих у вир історичних подій. Цзі Іхой прагнув підкреслити народні морально-етичні уявлення: честь, гідність, доброту й милосердя. Пушкінський твір перетворився на типовий для того часу китайський любовний роман.

У підрозділі 2.2. „Переклади 1920-х рр. Переклади пушкінської творчості в концепції Лу Сіня” йдеться про те, що на початковому етапі концепція перекладу пушкінського тексту базувалася на спробі подолання мовного бар'єру. Аналізуються погляди класика китайської літератури Лу Сіня, котрий уважав російську літературу найважливішою для розвитку китайського суспільства, „таємним перевезенням зброї повсталим рабам”. У свідомості китайських читачів сам Пушкін був одним із героїв, який відстоював свою незалежність від царської сваволі. Його спадщина оцінювалася з „лівих” позицій, а на перший план висувався її демократичний зміст і симпатії до народу. Із цим пов'язаний відбір творів для перекладу та їх своєрідна інтерпретація.

Перекладачі й поети оволодівали новими формами реалістичного відображення дійсності, посилаючись на досвід Пушкіна, а більш широке знайомство з його спадщиною відбулося після „літературної революції” „4 травня 1919 року”. В її основі була думка про те, що досягнення літератури повинні стати доступними більшій кількості людей, насамперед нижчих соціальних верств. Це вимагало підвищення грамотності, використання в літературі доступної і зрозумілої мови. Російська класика виявилася затребуваною для вирішення специфічних китайських культурних проблем. Ці процеси відбилися на особливостях творчої рецепції Пушкіна. Період з 1919-го по 1924 р. став часом швидкого кількісного збільшення перекладів. Лу Сінь звертав увагу на невігластво перекладачів, котрі добирали для перекладів російської класики незграбні, але цікаві для читачів назви, схвалював тих, хто через навчання долав труднощі оволодіння мовою і прагнув адектвано представити твори російської літератури засобами китайської мови. Висловлені класиком китайської літератури думки заклали підґрунтя для подальшої перекладацької діяльності.

У підрозділі 2.3. „Пушкінська спадщина в перекладах 1930-х - 1940-х рр. „Цыганы” в перекладі Цюй Цюбо. „Медный всадник” в перекладі Ча Лян-чжену” зазначається, що новий етап творчого сприйняття й інтерпретації пушкінської спадщини в Китаї припав на 1930-і - 1940-і рр. - період соціологізації та ідейної заангажованості. Представник „нової культури”, публіцист, громадський діяч, поет, перекладач Цюй Цюбо (1899 - 1935) був популяризатором творів О.Пушкіна. У 1920 р. він уклав першу в Китаї „Збірку оповідань російських письменників”, переклав „Цыган” Пушкіна, „Песню о буревестнике” Горького тощо. Цюй Цюбо вважав, що не можна обійтися запозиченнями чи наслідуваннями, пересаджувати на китайський ґрунт чужі ідеї і сюжети, а слід створювати національну літературу, яка буде зрозумілою простому народу. У 1920 р. він здійснив подорож до Росії, плануючи вивчати революційний досвід молодої республіки, і спілкувався з Леніним.

Із розвитком нових відносин у суспільстві літературна галузь змінюється й розширюється. У ній виникають нові типи письменника й читача. Цей процес був двостороннім, його прямим наслідком була демократизація літератури, розширення читацької аудиторії, що відповідно до своїх поглядів урахував і Цюй Цюбо. Яскравий приклад політизації, перенесення ідей класової боротьби на інтерпретацію літератури - його переклад „Цыган”. Він обрав цей текст через виражений у ньому потяг до свободи і багаторазово повторені в тексті слова „воля”, „вольність”, „вільний” передавав китайським словом „цзию”. У „Цыганах” його приваблювала проблема волелюбності народу, що, імовірно, і стало причиною переінтерпретації оригіналу: для нього була важлива реалістична основа „Цыган”. Цюй Цюбо використав народну мову, у тексті відобразилися традиції китайської літератури, відбулися „зсуви” й переосмислення, викликані позицією перекладача. Він замінив імена героїв, транскрибуючи їх за принципом фонетичної подібності (Земфіра - Земуфейла - Чжень Фейер, Алеко - Алике - Алеге), поглибив зміст деяких висловлень з огляду на китайське сприйняття. Цюй Цюбо сповідував два принципи: інтерпретувати поему як твір швидше реалістичний, ніж романтичний; перекладати поему на мову, наближену до норм розмовного народного мовлення „байхуавень”, прагнучи „абсолютної достовірності”. Об'єктивно обидва принципи суперечили один одному: перебільшуючи реалістичне начало в поемі, він порушував принцип „абсолютної достовірності”.

Одним із успішних перекладачів російської літератури в 1930-і рр. уважається Мен Сигень. Він здобув освіту в СРСР, добре володів російською мовою, переклав багато творів радянської літератури, але кращими вважаються його переклади поезії О.Пушкіна. У 1937 р. вийшли друком «Юбилейный сборник произведений А.С. Пушкина, посвященный 100-летию со дня его смерти» і «Исследования творчества А.С. Пушкина». Для першого Мен Шихуань переклав 14 віршів, супроводжуваних його власними ілюстраціями. До другої книги увійшли зроблені ним переклади „Пиковой дамы”, „Истории села Горюхина”.

У підрозділі також наводяться відомості про видання перкладів творів Пушкіна, починаючи з 1920-х рр., знайомство з якими дає можливість зробити загальний висновок про протиборство двох тенденцій: орієнтація на текст оригіналу і орієнтація на вподобання читачів. Друга тенденція давала перекладачеві широке поле для інтерпретації і перетлумачення тексту оригіналу.

1940-і рр. були позначені активним процесом взаємодії китайської і російської культур, викликані зміцненням китайсько-радянських відносин. Китайські письменники перекладали радянські твори, з російських поетів віддавали перевагу доробку Пушкіна і Лермонтова: вони стали символом боротьби Китаю за свободу. Уперше китайською мовою надруковані „Борис Годунов”, „Каменный гость”, „Евгений Онегин”, „Медный всадник”, „Цыганы”, „Арап Петра Великого” тощо, видавництво „Поезія” надрукувало „Вибрані вірші Пушкіна”, „Лірику”, сорок віршів у перекладі Ге Баоцюаня. У роботі йдеться також про переклад „Медного всадника”, виконаний Ча Лян-чженом, проаналізований Т.Малиновською. «Пушкинский литературный сборник» 1947 р., про який вона повідомляє, містив відомості про те, що інтерес до прози Пушкіна був вищим, ніж до його поезії. До нашого часу не лише суттєво збільшилася кількість перекладів, а й їх якість: останні переклади Лю Веньфея значно кращі за, наприклад, переклад Ча Лян-чжену, який уважався неперевершеним. Китайський читач добре розуміє один з провідних мотивів пушкінської творчості - його глибокий смуток, який іноді набуває форми філософських роздумів. Прикладом цього є вірш „К морю” (1824): у підрозділі аналізується серія його перекладів, виконаних Фень Чунем, Ай Чин, Тянь Цзяньном і Пен Яньцзяо.

У цей період китайська перекладацька практика стає орієнтованою на оригінал, виробляючи критерії адекватності перекладу, відтворюючи його як витвір мистецтва в єдності форми й змісту, в національній та індивідуальній своєрідності. Особливо цікавою є відмінність підходів, які виявляються при зіставленні серій перекладів одного й того ж твору. Як правило, серії складалися з перекладів пейзажної лірики. Свідченням того є переклади, виконані Чжа Лан Ченем і Фень Чунем. Фень Чунь не лише переклав більшу кількість творів, ніж Чжа Лан Чень, але й краще володів засобами художньої виразності. Він, вочевидь, краще знав російську літературу й пушкінську творчість. Обидва переклали вірші „Зимняя дорога”, „Зимний вечер” тощо. Чжа Лан Чень прагнув відтворити текст буквально, що знижувало й образність, і ритміку творів. Фень Чунь навпаки чудово передає ритм, почуття, настрій, але залучає вирази, не властиві оригіналу.

Перекладацька практика 1930-х - 1940-х рр. при всій її несистематичності і тісному зв'язку з ідеологічними установками стала основою для удосконалення техніки перекладу і для вироблення методології порівняльного літературознавства, яке наприкінці 1940-х рр. все більше привертало увагу китайських дослідників.

У підрозділі 2.4. „”Евгений Онегин” і лірика Пушкіна в китайських перекладах 1940-х - 1970-х рр.” розглядається творча рецепція пушкінської спадщини у складний, кризовий період. Компаративістика в Китаї, як і в СРСР, була віднесена до розряду наук буржуазних і ворожих для народу. Тому дослідження такого плану були згорнуті, а в галузі перекладу здійснювалися лише поодинокі спроби. Це стосується, насамперед, роману „Евгений Онегин”. Перший повний переклад роману Су Фу був виданий 1942 р. Текстом-посередником виступив японський переклад. До того часу з „Евгения Онегина” перекладалися лише уривки. Переклад Люй Іна, зроблений з оригіналу, вийшов друком в Чунцині в 1944 р. Перемога революції в 1949 р., створення КНР дали новий міпульс художньому перекладу. Повсюдно перекладалися твори російської і радянської літератури. У підрозділі наводиться перелік перекладів творів Пушкіна, виконаних у той період.

Ініціатор „революційної прози” Лянь Чи Чжао наполягав на тому, що в процесі реформування суспільства література повинна виконувати суспільно-політичні завдання. Він дотримувався думки, що удосконалення нової моралі під силу лише епосу. Творчість Пушкіна показувала несправедливість станового розшарування, викликала співчуття до „маленьких людей”, ненависть до царського абсолютизму і тому була вкрай актуальна. Ідеологічний запит стимулював інтерес і до „Евгения Онегина”. У підрозділі аналізуються два переклади роману - в семитомному «Собрании сочинений Пушкина» і в «Собрании сочинений Пушкина» (у 10-ти тт.) у перекладі ФеньЧуня.

Люй Ін був першим, хто переклав „Евгения Онегин” безпосередньо з російської мови (1944). У післямові до перекладу він зазначав, що в роботі скористався вільною формою вірша і римою в широкому сенсі. Суворе й неухильне наслідування системи пушкінського римування, на його думку, завдало б шкоди простоті мови й точності передачі змісту. Подібними коментарями супроводжується другий переклад роману, зроблений ним у 1954 р. Люй Ін повідомляв про своєрідність „онєгінської строфи” і складність її передачі засобами китайської мови.

Одним із видатних перекладачів уважався Чжа Лянчжен (1918 - 1977). Окрім „Евгения Онегина” він переклав „Кавказский пленник”, „Бахчисарайский фонтан”, „Домик в Коломне”, „Медный всадник”, „Граф Нулин” тощо. Водночас він випустив том „Лирика Пушкина”. У роботі над „Евгением Онегиным”, окрім оригіналу, він використав англійський переклад, німецький переклад Т.Комміхана, а також роботу А. Слонімського «О “Евгении Онегине”». У підрозділі встановлюється один із текстів-посередників: якісний переклад роману англійською мовою, виконаний Бабеттою Дойч (1982 - 1985), американською поетесою, перекладачем, критиком. Про переваги її перекладу «Поэмы, проза и пьесы Александра Пушкина. Избранное» можна судити хоча б з кількості перевидань, які він витримав (1935, 1936, 1943 і 1964 рр.). Цілком логічно, що китайський перекладач звіряв свою роботу з цим авторитетним англомовним перекладом. На нашу думку, тут проявилася ще одна особливість творчого сприйняття Пушкіна в Китаї. Перекладачі залучали додаткові матеріали, не лише перевіряючи себе, але й порівнюючи власну інтерпретацію з тією, яка була прийнята в інонаціональній культурі. Творчість Пушкіна так захопила Чжа Лянчежа-поета, що другу половину життя він присвятив лише перекладам пушкінських поезій. пушкін твір китай адаптація

Переклад „Евгения Онегина” Чжа Лянчжена був більш вдалим за переклад Лю Іна. Як поет Чжа Лянчжен блискуче володів мистецтвом слова, мова його перекладу була витонченою. Проте знаючи англійську краще за російську, він орієнтувався на англійський текст-посередник. Саме тому перед китайськими русистами стояло завдання здійснити новий переклад роману з оригіналу. Переклади Чжа Лянчженом лірики Пушкіна відрізняються тим, що громадянський пафос у нього набував характеру глибокого людського переживання, його перекладам була властива емоційна стихія особистого, щирого почуття. Про це свідчать його переклади „Вольности” і „Деревни” Пушкіна. У перекладах Чжа Лянчжена використаний ритм дещо повільніший, ніж у Пушкіна, хоча й надзвичайно плавний, римування в нього вільне; у кожній строфі тільки чотири чи п'ять римованих рядків. У перекладах Фен Чуня і Ван Чжиляна ритм не зовсім ясний. Мова першого з них багатослівна і тому ближча до прози, а мова перекладу Ван Чжиляна здається дещо складною. Що ж до рими, то у Фен Чуня вона більш вільна, як і в Чжа Лянчжена, а Ван Чжилян у своєму перекладі наслідував малюнок рими онєгінської строфи. Безумовно, згодом в Китаї з'явилися якісніші переклади „Евгения Онегина”, втім для періоду 1940-х - 1970-х рр. названі переклади мають велике значення. Вони дозволяли читачеві увійти в коло думок і настроїв Пушкіна, уявити собі його стилеву систему у всьому її різноманітті.

Значною мірою більш адекватне прочитання, на наш погляд, пропонує Фень Чунь, представник новітньої філологічної і перекладацької школи сучасного Китаю, якій багато в чому вдалося уникнути недоліків, властивих роботі попередників. У Шанхаї у 1982 р. був виданий його переклад „Евгения Онегина”, який перевидавався протягом 1991 - 1997 рр. Головним для перекладача було зберегти ідею та емоційну атмосферу оригіналу, а ідеалом для нього є злиття з автором, що відбувається через заглиблення й співпереживання. Розкриваючи творчу індивідуальність Пушкіна, Фень Чунь розкрив і власну. Перекладачі „Евгения Онегина” прагнули відтворити пушкінський стиль, який відрізняється щирістю, простотою, природністю, що відповідає естетичному смаку читачів.

До 1950-х рр. китайською мовою було перекладено більшість творів Пушкіна. Але вже в кінці 1950-х рр. виявилися нові тенденції в культурному житті Китаю. Критика пережитків буржуазної та феодальної ідеології, як вони називалися, набула примітивно-вульгаризаторського характеру. Організовувалися різного типу „проробки”, що зачепили багатьох письменників і перекладачів. У 1958 р. провідним творчим методом було виголошено „поєднання революційного романтизму з революційним реалізмом”. Із середини 1960-х років, а потім і з початком „культурної революції” видання нових творів і перекладів практично припинилося, за винятком публіцистики і віршів, які пропагували політичні гасла. Лише на початку 1972 р. намітилося слабке пожвавлення в літературному житті. Було випущено низку нових книг, у китайського читача з'явилася можливість обмеженого доступу до творчості Пушкіна. На початку 1980-х рр. Китай став поступово відкриватися світові і перекладачі повернулися до роботи над пушкінськими текстами. Концепції періоду „культурної революції” сьогодні засуджено як „ультраліві”, змінилося ставлення й до перекладів Пушкіна.

У підрозділі 2.5. „Своєрідність творчої рецепції творів О.С. Пушкіна в кінці 1970-х - 1990-х рр.” відмічено, що в цей період відновився друк основних літературних часописів, стали видаватися переклади творів закордонних авторів. Проблемам пушкінознавства в Китаї була присвячена конференція, проведена у травні 1982 р. в провінції Хунань. У доповідях, зокрема, висвітлювалося нове прочитання „Евгения Онегина”, дискусію викликали й проблеми перекладу. Переклади більш високої якості почали з'являтися на початку 1980-х рр. (Ге Баоцюан, Ван Шоужень, Сяо Шань, Лю Чжаньцю, Юй Чжень, Тан Юйнан та ін.). Фень Чунь як перекладач та інтерпретатор пушкінської творчості створив унікальний за своїм масштабом проект її трансляції-осмислення. Творчість поета стала для нього основним напрямом наукових і художніх інтересів. Оскільки в Китаї до того часу вже були серії перекладів одного й того ж пушкінського твору, він прагнув протиставити їм цілісність єдиного замислу в перекладі всієї спадщини Пушкіна одним перекладачем. Він дотримувався думки, що переклад є свого роду особистою інтерпретацією, тому кожен з перекладачів несе власне розуміння оригіналу. З 1979 по 2000 рр. були видані більше 20 збірок вибраних творів Пушкіна в його перекладі. „Евгений Онегин” видавався накладом більше 300 000 примірників. З 1991 по 1995 рр. шанхайське видавництво ім. Й. Веня видало «Полное собрание сочинений Пушкина» у 8-ми томах, повністю перекладене Фень Чунем. У 1999 р. це видавництво надрукувало в його перекладі ювілйне «Полное собрание сочинений Пушкина».

Іще одне зібрання творів Пушкіна (1999) вийшло за редакцією Лю Венфея. Перекладач прекрасно володіє російською мовою, багато зусиль доклав до вивчення пушкінського доробку. Тому в зібранні поєдналися як хороші знання, так і власне розуміння ним творів російського поета. У зібранні 10 томів, йому передує передмова Лю Венфея як редактора видання. До кожного тому подано передмови перкладачів, що пояснюють основні риси пушкінських творів того чи іншого періоду. Таким чином, після „культурної революції” новою стала інтерпретація пушкінського спадку, яка виникала при перекладі: перекладачі з кінця 1970-х рр. сповідують естетичний, а не ідеологічний підхід до оригіналу, прагнучи передати його дух і красу.

У підрозділі 2.6. „Особливості впливу пушкінської творчості на китайську літературу”. Вірші про Пушкіна” мова йде про інші форми творчої рецепції спдащини російського поета в Китаї. Аналіз дає можливість говорити як про вплив, так і про типологічні подібності, що виявляються при зіставленні пушкісньких творів і творів письменників у нашій країні.

Найбільш важливою фігурою китайської літератури є Лу Сінь, котрий посідає таке ж місце, як і Пушкін в російській. Між письменниками - майже століття, але значення, яке вони обидва мають для своїх літератур, подібне. Ми не можемо з упевненістю говорити про вплив Пушкіна на Лу Сіня, швидше, китайський письменник засвоював досягнення російської класичної літератури в широкому сенсі: йому були близькі тема „маленької” людини, людини „зайвої”, а також російський реалізм. На нашу думку, очевидним є вплив пушкінського „Станционного смотрителя ”, слідом за знайомством з яким в китайській літературі виникла тема „маленької” людини («История Ай - Кью» Лу Синя). Як і в російському творі , головний герой перебуває на нижчому рівні соціальної ієрархії, він безправний і не здатен на соціальний протест. Важливою для китайської літератури є і тема „зайвої” людини, втілена в „Евгении Онегине”. Ідеї, близькі онєгінським, а також спосіб життя людини, не потрібної в суспільстві, показані в «Одиноком человеке» Лу Синя і «Лишнем человеке» Юй Да Фу. Однак китайська „зайва” людина не належить до дворянства, вона так само, як і „маленька” людина, бідна, позбавлена прав, його знедоленість пов'язана не з його особливим світоглядом, а з соціальним становищем.

Безпосередньо творчість Пушкіна впливала на поезію, а не на прозу. Основним аспектом, який сприйняли китайські поети, були волелюбність та народність пушкінської поезії, що відповідали вимогам нової поезії Китаю. Наприклад, Гунн Лю під впливом Пушкіна пише вірш «Огню», в якому оспівував волю, опір деспотизму. Використовуючи теми Пушкіна, Лі Ін пише вірші «Камень - оружие рабов», «Окно» тощо. У його вірші „Песня” створюється поетична ситуація, яка нагадує пушкінський „Узник”, коли ліричний герой розмірковує в ув'язненні. Однак цей поетичний сюжет розгортається в дусі російських революційних віршів, а не пушкінської лірики. Близькість до Пушкіна у сфері пейзажної лірики підкреслювали такі китайські поети, як Цзі Пен, котрому море нагадувало пушкінське „К морю”, Шу Тін, автор віршів «К морю» і «Раковины - слезы моря», Сунн Цзинсюн, який написав вірші «К морю» і «Душа моря». Пен Яньцзяо напряму пов'язував свій вірш «Одна из осеней» з віршем Пушкіна „Осень”, а Шао Яньсян - з віршем „Если жизнь начать с нуля…”. Особливо виразно пушкінський сюжет разом з китайськими рисами інтимної лірики („як персика колір”) проявилися у вірші Лю Чжанчу «Помню чудную ночь…».

На китайських письменників впливали волелюбні ідеї Пушкіна, зокрема протистояння поета царській владі. Гун Лю осмислює Пушкіна вже не як реального поета, а як героя сюжетного вірша «Царь и Пушкин». Про значення Пушкіна для російської поезії говорить і Ай Чин у вірші «Приди, сорви с меня венок…» («Вольность» Пушкина)», написаному за мотивами пушкінської біографії. Цей вірш, як і деякі інші, нагадує вірші про Пушкіна, написані народними поетами у 1930-х рр. в СРСР. Вірш «Перед памятником Пушкину», написаний Го Можо, неначе узагальнює ставлення до російського поета („Драгоценное солнце встало над Москвой, / Как будто Пушкин излучает тепло…”). Для радянської літератури це традиційна поетична ситуація - роздуми ліричного героя перед пам'ятником. Сама тема пам'ятника, яке починається в античній давнині, втілена в багатьох творах класики, у тому числі і в творчості самого Пушкіна („Я памятник себе воздвиг нерукотворный…”). Тому Го Можо продовжує і розвиває цю традицію, але його ліричний герой веде діалог з поетом, закликаючи його писати твори, що оспівують досягнення свого народу.

У розділі 3 „Творчість О.С.Пушкіна в китайській естетичній думці й літературознавстві” відмічається, що серйозне теоретичне осмислення творчості О.Пушкіна в Китаї, по суті, почалося в 1980-х рр. З нових позицій дослідники проголошують примат культури над політикою і намагаються на основі „синтезу гуманітарної науки, синтезу історії та географії” визначити своєрідність Росії в історико-культурному просторі, у її ставленні до Сходу і Заходу. У підрозділах аналізуються тенденції в теоретичному осмисленні творчості Пушкіна на різних етапах розвитку китайської компаративістики.

У підрозділі 3.1. „Пушкінська спадщина в осмисленні Лу Сіня і Цюй Цюбо” йдеться про особливості китайської компаративістики на другому етапі її становлення в 30-х - 40-х рр. ХХ ст. Центральною фігурою того часу є Лу Сінь, автор художньої прози і низки робіт, зокрема «Краткой истории китайской повествовательной прозы», «О силе сатанинской поэзии» тощо. Він оцінив талант Пушкіна, дав йому характеристику у своїй першій статті про іноземну поезію, назвав його ім'я серед революційних романтиків. Доробок О.Пушкіна він розглядав у світлі відродження Китаю. Дослідник указує на тісний зв'язок поетики Пушкіна і Байрона, відмічає подібність „Кавказского пленника” і „Паломничества Чайльд-Гарольда”, визнає можливість ототожнення особистостей авторів з характером їх героїв. Велике значення для становлення Лу Сіня як історика літератури мало його знайомство з ідеями Добролюбова. Проблеми суспільного призначення творчості поета зробили статті Лу Сіня актуальними для тієї соціокультурної ситуації: література повинна була сприяти перебудові китайської дійсності.

Тоді ж з'явилися перші монографії й підручники з історії російської літератури, і хоча ця робота була позбавлена систематичності й науковості, вона заклала підґрунтя для подальшого її вивчення. Цюй Цюбо в статті «Пушкин» наполягав, що заслуговують на пильну увагу не лише теми кохання, бенкетів, тобто теми, характерні для молодого поета, але й суспільно-політичне життя Росії, відображене в його спадщині. Так само, як і Лу Сінь, він уважав, що література повинна служити вираженню громадський ідей.

У підрозділі 3.2. „Особливості досліджень про пушкіна в 1940-х - 1970-х рр.” осмислюється наступний етап китайської пушкіністики. На початку 1940-х рр. вийшли друком огляди Мао Дуня, Дін Ліїн і Ба Цзинь. Протягом десятиліття китайські дослідники представили досить репрезентативну картину російської літератури. Чжо Лібо в 1940 р. в Художньому інституті прочитав лекцію «Пушкин. Станционный смотритель». Як і Лу Сінь, Мао Дунь, Ба Цзинь, Мен Шихуань, Ван Цзиюй, Цинь Діцин, Ген Цзичжі, Лі Да Чжао, Цюй-Цюбо, він підкреслював значущість Пушкіна для китайської літератури, насамперед у постановці суспільних проблем.

У 1950-1957 рр. посилюється інтерес до вивчення творчості Пушкіна. Про це можна судити з численних нових досліджень: було опубліковано близько 70 наукових статей. На цьому етапі дослідники бачили в Пушкіні, передусім, борця з царським режимом, героя і поета. Ці два визначення стояли в синонімічному ряду: в уявленні китайського читача великі народні поети є видатними героями. Пушкін сприймається як такий герой, завдяки оді „Вольность”, „ В Сибирь”, „ К Чаадаеву” тощо. Одне з центральних місць в літературній і політичній програмі будівництва нового Китаю займала проблема народності, концепція національної самосвідомості. І Пушкін тут представляється найбільш яскравим виразником і народності, і національного характеру, і революційної волелюбності. У Китаї вивчалася тема соціалістичного будівництва, образ „нової людини”, партійність і народність літератури, естетика революційних демократів. Го Можо, Сяо Сань, Емі Сяо вбачали нерозривний зв'язок творів Пушкіна з китайською поезією, що відбилася на всіх рівнях, але їх ідеї були просякнуті догматизмом і вульгаризаторством. Заклик „учитися в Пушкіна” був спрощений, свідчив про те, що в літературі висувався на перший план прагматичний аспект, і тут оцінки радянських і китайських літературознавців збігалися. Поетика творчості Пушкіна спрощувалася, підкреслювалась народність і доступність його мови.

У підрозділі 3.3. „Пушкінська творчість у дослідженнях 1970-х - 2000-х рр.” ідеться про те, що „політика відкритості” повернула дослідженням російської літератури офіцйний статус: видаються нові наукові праці про життя і творчість російських письменників, сформувалася Асоціація китайських дослідників російської літератури. Важливою сторінкою рецепції творчості Пушкіна є дослідження Ван Чжиляна («Художественные характеристики (Евгений Онегин)», 1985; «О Пушкине, Тургеневе и Толстом», 1985), котрий приділяє увагу поетиці творів. Можливість вивчення поетики лірики демонструє стаття Бай Жуй «Особенности лирики Пушкина» (1983).

Відомим дослідником творчості Пушкіна в останні роки є Чен Сюньмін. У 1987 - 1988 рр. він був стажером при МДУ, де збирав матеріал про життя Пушкіна. Результатом тривалої роботи стала його монографія «Женщины в лирике Пушкина» (1999), яка складається з 280 000 ієрогліфів. Це перша монографія в Китаї, присвячена любовній ліриці поета. Автор прагне знайти в ній відображення реальних захоплень поета жінками, у книзі чимало дискусійних положень. Розділи монографії є живою художньою оповіддю про долю жінок, коханих Пушкіним. Незважаючи на спробу автора серйозно розмірковувати про донжуанський список Пушкіна, що в пушкінознавстві набув іронічної оцінки, цінність її полягає у вдалому поєднанні біографічного підходу з переконливим аналізом ліричних творів поета, які пройшли через особисті почуття дослідника. Текст супроводжують ілюстарції самого Чен Сюньміня. У підрозділі також аналізуються його статті «”Вольность” Пушкина и “Воображаемый разговор с Александром I”», «Вопрос в разнице отношений к Пушкину в Китае и на Западе» (1999).

Від початку 1980-х рр. активну діяльність щодо вивчення спадщини Пушкіна веде Чжан Тефу, автор статей «Критика художественной идеологии Пушкина» (1982), «Пушкин и Керн» (1987), «Пушкин и Шекспир» (1987), «Тема Библии в стихотворениях Пушкина» (1987). У підрозділі детально розглядається його монографія «Жизнь и творчество Пушкина: в честь 200-летия великого русского поэта А.С. Пушкина, 1799 - 1999» (2004). Авторові вдалося подати повноцінний огляд досягнень Пушкіна як поета, белетриста, драматурга й критика на тлі життєвого шляху.

У монографії Чжа Сяо Янь «Пушкин - Символ Русской Духовной Культуры» (2001) здійснена спроба осмислити поета як вираження сутності російської духовної культури. На думку автора, Пушкін являє собою митця-мислителя, у доробку котрого відобразилися прагнення російського духу. Найважливішим досягненням поета є «Борис Годунов», який вивищується над попередньою і наступною літературою. Роблячи висновки про історизм Пушкіна, автор монографії вважає, що об'єктивно поет виражав народну думку, хоча й стояв на позиціях російського дворянства, возвеличуючи Петра І і Наполеона. Чжа Сяо Янь також пише про зв'язок ідей Пушкіна з просвітницькими поглядами Вольтера, про його атеїзм, який згодом змінився на інше ставлення до релігії. Відповідно до цих положень автор монографії і вирішує низку питань, пов'язаних зі спадщиною Пушкіна. Дослідниця значно розширює коло питань, порушуваних у китайському пушкінознавстві, і робить значний внесок в його розвиток завдяки аргументованому осмисленню пушкінського доробку. Але в інтерпретації й тлумаченні спадщини поета проявляється саме китайська позиція. Зокрема у незгоді з думкою Пушкіна відносно Петра І відчутний відгомін сучасної суперечки про самоцінність кожного народу, про згубний вплив західних ідеалів. Симпатії поета до Петра, який відкрив Росію заходу і будував освіту, економіку і політику за західним зразком, видаються авторові монографії невиправданими.

У Висновках підбито результати дослідження.

Особистість і творчість О.С.Пушкіна посідають у китайській свідомості й культурі значне місце. Поет є символом Росії та її культури. Долаючи складний і суперечливий процес осмислення й адаптації, китайський читач сприймав насамперед ті сторони творчості Пушкіна, які відповідали ідеологічним, культурним та естетичним потребам суспільства на відповідних етапах його розвитку.

Китайські перекладачі й дослідники творчості Пушкіна прагнули розкрити читачеві не лише високу досконалість та естетичну цінність пушкінських творів, але й ознайомити його з російською історією, національним характером, способом життя. При цьому вони шукали й знаходили риси подібності двох народів, що обумовлювало сприйняття Пушкіна як „свого”, сприяло більш глибокому розумінню його спадщини. Аналіз перекладів свідчить, що в середині ХХ ст. у зв'язку з особливостями суспільно-політичної ситуації перекладачі вибрали для перекладу ті твори і висунули на перший план ті аспекти, які були актуальними для сучасної китайської дійсності. Перекладачі підсилювали політичний та ідеологічний аспекти, розкривали несправедливість суспільного устрою, деспотизм царської влади. Вони відповіли на ідеологічний запит свого часу, коли у спадщині письменника шукали матеріал, авторитетний у країні-носії відповідної ідеології і прилаштовували його до власного національного ґрунту.

Особливості теоретичного осмислення дозволяють установити близькість окремих сторін творчості письменника до вимог читачів, а також до літературних, естетичних та ідеологічних уподобань критиків та істориків літератури. Специфічним є передусім біографічний підхід до його спадщини та зацікавленість громадянською та пейзажною лірикою. Показовим є також відсторонення від деяких елементів доробку письменника, зокрема неприйняття його творів, присвячених Польському повстанню, його суперечці з А.Міцкевичем, ставленню до Петра Великого, Наполеона.

У китайському літературознавстві враховані досягнення науки про літературу на батьківщині письменника, а також європейський досвід його вивчення. Свідченням того, що наукові дослідження, присвячені Пушкіну, стали надбанням не лише любителів літератури, є те, що його творчість включена в університетські програми з літератури і вивчається китайськими студентами гуманітарних факультетів.

Творчість О.С.Пушкіна в інтерпретації китайських спеціалістів відповідала на питання, які хвилюють китайського читача: про боротьбу за соціальну справедливість, про людську гідність, про цінність традицій свого народу. Разом із тим відкритість Китаю світу, інтерес до західноєвропейської і американської літератури витісняє російську літературу. Китайські спеціалісти фіксують кризові явища в пушкіністиці і формулюють завдання, які необхідно вирішити для їх подолання.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНІ В ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Сунь Цзявень. Деятельность Фень Чуня как переводчика и интерпретатора Пушкина в контексте китайской традиции пушкинских переводов / Цзявень Сунь // Наукові записки Харківського національного університету ім. Г.С. Сковороди. Серія літературознавство. - Харків: ППВ «Нове слово», 2008. - № 3 (55). - Частина перша. - С. 95 - 102.

2. Сунь Цзявень. «Цыганы» А.С. Пушкина в китайской переводческой практике Цюй Цюбо / Цзявень Сунь // Наукові записки Харківського національного університету ім. Г.С. Сковороди. Серія літературознавство. - Харків: ППВ «Нове слово», 2009. - Вип. I (57). - Частина перша. - С. 21 - 29.

3. Сунь Цзявень. Роман А.С. Пушкина «Евгений Онегин» в исследованиях и переводах 1930-1990-х гг. В Китае / Цзявень Сунь // Русская филология. Украинский вестник. Республиканский научно-методический журнал. - Харьков, 2009. - №2. - С. 69 - 73.

4. Сунь Цзявень. Лирические тексты А.С. Пушкина в переводческом творчестве китайських филологов / Цзявень Сунь // Наукові записки Харківського національного університету ім. Г.С.Сковороди. Серія літературознавство. - Харків: ППВ «Нове слово», 2009. - Вип. 3 (59). - Частина перша. - С. 124 - 131.

5. Сунь Цзявень. Достижения и новаторство в изучении творчества А.С. Пушкина в Китае / Цзявень Сунь // Наукові записки Харківського національного університету ім. Г.С. Сковороди. Серія літературознавство. - Харків: ППВ «Нове слово», 2009. - Вип. 3 (59). - Частина друга. - С. 36 - 42.

АНОТАЦІЯ

Сунь Цзявень. Особистість і творча спадщина О.С. Пушкіна в Китаї: особливості перекладів, інтерпретації, осмислення. Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.05 - порівняльне літературознавство. Дніпропетровський національний університет ім. Олеся Гончара. - Дніпропетровськ, 2010.

У дисертації вперше здійснено цілісний аналіз рецепції особистості О. Пушкіна і його творчості в Китаї, що дозволило виявити і проаналізувати специфіку індивідуальних перекладацьких рішень, особливості творчої інтерпретації й теоретичного осмислення доробку митця. У середині ХХ ст. у зв'язку з особливостями суспільно-політичної ситуації перекладачі обирали для перекладу ті твори та висували на перший план ті аспекти пушкінської спадщини, які відповідали ідеологічному запиту часу. Перекладачі посилювали політичний і соціологічний аспекти, розкривали несправедливість суспільного устрою, деспотизм царської влади. У спадщині Пушкіна вони знаходили матеріал, авторитетний у країні-носії відповідної ідеології й адаптували його на власному національному ґрунті. Особливості теоретичного осмислення дають змогу встановити близькість окремих сторін творчості письменника потребам читачів, а також літературним, естетичним та ідеологічним уявленням критиків та істориків літератури. Показовим є відсторонення від деяких елементів спадщини письменника, у тому числі від тих його творів, які присвячені Польському повстанню, суперечці з А. Міцкевичем, ставленню до Петра I і Наполеона.