Художня рецепція давньоукраїнських літературних пам’яток у творчості Валерія Шевчука

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Актуальність дослідження. У сучасних дослідженнях з української медієвістики проблема художньої рецепції старовинних літературних пам'яток опинилася у центрі зацікавлень як теоретиків літератури, так і в творчості багатьох письменників (Р. Іваничук, П. Загребельний, Р. Федорів, В. Малик, Ю. Мушкетик, М. Вінграновський, Вал. Шевчук тощо). Такий інтерес зумовлений передусім прагненням збагнути, розтлумачити для сучасного читача унікальні пам'ятки давнього письменства. Чималий етап у розвитку історії української літератури був позначений ідеологізацією, раціоналізованою, а почасти - «хибною» інтерпретацію історичних процесів та постатей, нав'язуванням стереотипів тощо. Саме тому пам'ятки давнини залишалися для масових читачів маловідомими, незнаними.

Сприйняття давнього письменства ґрунтується передусім на середньовічних та барокових естетичних цінностях, уявленнях, визначається художньою та історичною пам'яттю читачів-інтелектуалів. Тому активне вивчення рецептивної естетики у сучасному літературознавстві дозволить переосмислити стереотипи попередніх часів у сприйманні і дослідженні мистецьких скарбів давнини.

Творчість Валерія Шевчука - помітне художнє явище в українській літературі останніх десятиліть. У багатьох його творах, зокрема у письменницькій діяльності, простежується стійкий інтерес до давнього письменства, що стало результатом не тільки модернізації старовинних текстів, наукових студій над відомими і маловідомими пам'ятками, а й стимулом для художньої творчості.

Вал. Шевчук є універсальним митцем, оскільки у колі його інтересів поєднались як історичні, так і художні, письменницькі, а також дослідницькі орієнтири. Тому вивчення особливостей художнього сприйняття та засвоєння літературних пам'яток давнини у творчому доробку Вал. Шевчука допоможе збагнути, зрозуміти своєрідність джерел його художнього мислення, зокрема перекладів давньої української прози та барокової поезії як однієї із форм художньої рецепції.

На сьогодні маємо чимало літературно-критичних праць про різні аспекти творчого доробку Вал. Шевчука (С. Андрусів, Н. Бєляєва, П. Білоус, Т. Блєдних, А. Горнятко-Шумилович, Н. Городнюк, Н. Євхан, Т. Жовковська, М. Жулинський, Р. Корогодський, Р. Мовчан, М. Павлишин, М. Рябчук, М. Слабошпицький, О. Солецький, Л. Тарнашинська, О. Юрчук), проте поза увагою дослідників залишаються не менш важливі аспекти проблеми художньої рецепції давньоукраїнських літературних пам'яток у белетристиці митця, а також значний пласт перекладів давньоукраїнської прози та поезії, зокрема літопису Самійла Величка та збірки Данила Братковського «Світ, по частинах розглянутий».

Спеціального наукового дослідження, яке б розкривало проблеми художньої рецепції давньоукраїнських пам'яток у творчості Вал. Шевчука, на сьогодні у літературознавстві ще немає. У зв'язку з цим актуальність теми дисертаційної роботи зумовлена необхідністю системного та цілісного вивчення художньої спадщини Вал. Шевчука з позиції рецептивної естетики. Окрім того, у численних романах, повістях, оповіданнях Вал. Шевчука знайшли своє відображення теми, сюжети, образи, мотиви, запозичені з давніх творів, наукова реконструкція яких дозволяє зрозуміти зміст та особливості художньої рецепції літературної архаїки у свідомості сучасного інтелектуала, філософа, історика, книжника, письменника. Вивчення рецепції давньої літератури у творчості Вал. Шевчука дає можливість, по-перше, збагнути художню специфіку творчості прозаїка, по-друге, заново відкрити та осягнути глибини давньої писемності України.

Мета дисертації - з'ясувати специфіку, природу художньої рецепції давньоукраїнських літературних пам'яток у творчості Валерія Шевчука, а також виявити її естетичну актуалізацію в історичній белетристиці, барокових прозових і поетичних перекладах, визначити місце письменницького та перекладацького доробку автора в сучасній українській літературі. Реалізація поставленої мети передбачає розв'язання таких завдань:

* визначити суть, всебічно розглянути, систематизувати філософські, теоретико-літературознавчі засади рецептивної естетики та літературної герменевтики;

* розкрити своєрідність історичної белетристики Вал. Шевчука на тлі романістики XX століття; простежити художню взаємодію творів Вал. Шевчука «На полі смиренному» та «Три листки за вікном» з відомими давньоукраїнськими пам'ятками - Києво-Печерським патериком, «Автобіографією» І. Турчиновського та творами Г. Сковороди;

* з'ясувати самобутність перекладацької стратегії Вал. Шевчука крізь призму мовної модернізації як одного із способів інтерпретації Літопису Самійла Величка; розглянути коментарі Вал. Шевчука до пам'ятки як позатекстову інтерпретацію;

* осмислити й охарактеризувати Шевчукові переклади української барокової поезії як специфічну форму міжлітературної рецепції;

* дослідити концепцію Вал. Шевчука у перекладі та інтерпретації поезій Д. Братковського.

1. Проблема художньої рецепції та інтерпретації у науковому дискурсі

Викладено загальні методологічні і теоретико-літературні засади вивчення художньої рецепції та інтерпретації давньоукраїнських літературних пам'яток у творчості Валерія Шевчука.

Акцентовано проблему теорії рецепції, яка, зокрема, розглядає смислову парадигму «автор-текст-читач». Зазначено, що головна роль у пізнанні, осмисленні, інтерпретації літературного твору відводиться саме читачеві (реципієнту), що виступає суб'єктом сприймання і створює «власний твір».

Питання про природу художнього сприймання має багато аспектів. Метод рецептивної естетики інтегрує в собі дефініції філософії (гносеології), психології (питання емоційної природи художнього сприйняття), психології літературної творчості (питання джерел рецепції, творчого натхнення тощо), літературознавчої герменевтики (проблеми «ключа розуміння» словесного мистецтва), соціології літератури (дослідження ролі читача у соціокультурній сфері) тощо. Тут дисертант спирається на ґрунтовні дослідження Р. Барта, П. Білоуса, Л. Виготського, У. Еко, В. Ізера, М. Мерло-Понті, Г. Сивоконя, І. Франка, П. Якобсона, Г.Р. Яусса і доходить висновку, що художній твір знаходить своє продовження й остаточну реалізацію у сприйманні реципієнта, в його індивідуальній інтерпретації.

Завершенням процесу художньої комунікації, метою та мотивацією художнього сприймання є процес співтворчості, який передбачає такі найважливіші принципи: 1. Рецепція - це систематичне спілкування з художнім словом, яке має естетичну природу. 2. Теорія рецепції передбачає діалог між твором та читачем. 3. Характер рецепції залежить від особливостей реципієнта (його здібностей, фантазії, пам'яті, особистого досвіду, запасу життєвих та художніх вражень, культурної підготовки розуму та почуттів), об'єктивних соціально-історичних передумов тощо. 4. Рецепція - це самовияв читача. 5. Читач є джерелом множинності відкритого тексту, який допускає нескінченну кількість прочитань. 6. Художнє сприймання передбачає аксіологічний аспект співтворчості. 7. Співтворчість - це оприявнення підтексту, який може «прочитувати» творчий реципієнт.

Таким чином, мета рецепції - співтворчість, ідентифікація героя зі своїм внутрішнім «я», а також розширення читацького обрію - емоційного та естетичного ґрунту художнього тексту.

Дисертант виходить з тези, що Вал. Шевчук є не тільки Читачем давньоукраїнських текстів, а й їх Інтерпретатором. Відзначено, що його інтерпретація має декілька основних аспектів: художня творчість за мотивами та сюжетами давніх творів; переклади на сучасну мову давніх текстів (мовна модернізація текстів) з метою наблизити такий текст для сприйняття і розуміння сучасним читачем, а також переклади латиномовних і польськомовних текстів давніх українських авторів з відповідними коментарями; літературознача (дослідницька) інтерпретація давніх творів, яка передбачає вивчення, осмислення літературного набутку минулих століть.

У дисертації простежено, що багатогранна Шевчукова інтерпретація має свою специфіку, вона є наслідком і результатом сприймання і розуміння давніх текстів. У п.1.2. окреслено особливості герменевтики, ключовим поняттям якої є розуміння. Зазначено також, що від особливостей розуміння Вал. Шевчуком старовинних текстів залежить самобутність їх інтерпретації - як у науковому, так і в художньому сенсі. До того ж, через розуміння давніх творів письменник рухався до конотації художніх смислів, вдаючись до обробки, травестії, осучаснення мотивів, образів, сюжетів, почерпнутих із художньої спадщини давнини.

Понятійно-категоріальний інструментарій, яким користується дисертант, цілком відповідає сучасному науковому дискурсу - «герменевтика», «інтерпретація», «герменевтична тріада», «розуміння», «символ», «семантична автономія», «реципієнт», «конотація».

Функціональність цих категорій з'ясовується через розгляд теоретичних підходів до проблеми інтерпретації та розуміння художнього твору в західноєвропейській герменевтиці, пов'язаних з іменами Р. Барта, Е. Бетті, Г.-Ґ. Ґадамера, М. Гайдеґґера, Ж. Дерріди, В. Дільтея, П. Рікера, Ф. Шлейєрмахера. Зроблено акцент у ґенезі художньої герменевтики на третьому напрямі, пов'язаному з іменами Г.-Р. Яусса та В. Ізера - чільних представників Константської школи рецептивної естетики. Зокрема, відзначено, що Г.Р. Яусс докладно розробив поняття і структуру естетичного досвіду, горизонту читацьких сподівань, діалогічності у межах літературної герменевтики.

Таким чином, у дисертації доведено, що художнє сприймання літературного твору підготовленим читачем розпочинається тоді, коли його смислова та естетична цілісність образу стають предметом розуміння та інтерпретації. Текст програмує у свідомості реципієнта потік асоціацій, емоцій та думок, які збагачені можливостями інтерпретації. Внаслідок цього читач виявляється творцем і власником додаткової інформації (конотації), що міститься у художньому творі. Під таким кутом зору рецепція та інтерпретація художніх творів - два взаємопов'язаних явища у творчості Вал. Шевчука.

2. Історична белетристика Вал. Шевчука: рецепція і модернізація старовинних літературних пам'яток

Крізь призму історичної романістики М. Вінграновського, П. Загребельного, Р. Іваничука, В. Малика, Ю. Мушкетика, Н. Рибака, С. Скляренка, Р. Федоріва розглядається інтерпретаційна модель белетристики Вал. Шевчука. Зазначено, що інтерпретація історії була пов'язана переважно з ілюстрацією певної ідеї (державності, трагедії рідної землі, людини) тощо. На думку дисертанта, Вал. Шевчук, органічно поєднавши в собі мислення письменника та історика, запропонував у своїй творчості інші підходи щодо інтерпретації подій національної історії. Митець здійснює художню стилізацію історії, звертаючись до домислу, придумування, уявлення, фантазування, «гри з читачем» (за Р. Бартом), психологічного трактування людини, її екзистенційних пошуків, які не спотворюють історичну істину. Натомість зникає прямолінійне зображення історичних перипетій, мотивів декларування суспільної, соціальної сутності людини.

Висловлюється думка, що суттєва відмінність історичних творів Вал. Шевчука від його попередників полягає в тому, що його художні тексти не ілюструють минуле, а екстраполюють давні події, мотиви, образи на сучасність. Через таку художню інтерпретацію читач залучається до певного життєвого досвіду як до власного, тобто «втягується» і «бачить» його через перспективу.

Окрім того, його історична проза (або, як називає її сам автор, історико-фантастична) поєднує різні «горизонти досвіду» історичної епохи, зокрема бароко та сучасності. Відтак характерною ознакою белетристики митця є так звана «когерентність», «нарощування» текстів, що зумовлена інтенцією створення «діалогу» між різночасовими періодами давньоукраїнських літературних пам'яток у формі нагромадження темпорального (часового) горизонту її засвоєння. Акцентовано, що підготовлений читач вибудовує власну систему образів, виходячи на інші рівні «горизонту сподіваного», шукаючи у текстах Вал. Шевчука нові художні інтерпретації, підтекст.

Прикладом цього є художньо оброблена пам'ятка XIII століття Києво-Печерський патерик, яку автор бере за основу своєї художньої інтерпретації та за допомогою творчої рецепції екстраполює її на події свого часу, пишучи роман на історичну тему «На полі смиренному, або ж Новий синаксар Київський, писаний грішним Семеном-затворником святого Печерського монастиря» (1978 р.). Зазначено, що за жанровими особливостями роман є іронічною художньою обробкою, травестуванням патерикових сюжетів, де Вал. Шевчук розповідає про життя ченців Києво-Печерської лаври. Простір монастиря, де мешкають герої, подається як модель тоталітарного суспільства.

В образах монахів письменник змальовує звичайних людей, не ідеалізуючи й не приховуючи їхніх слабкостей і помилок. Наголошено, що у романі герої сприймаються менш реальними, але більш художньо обробленими.

Образна тканина роману «На полі смиренному» зорієнтована на символічні структури, алегорії, містифікації, подвійний чи й потрійний сенс. У структурі тексту закладено значеннєву невичерпальність і нескінченність, яка спонукає до множинності прочитання.

Зазначено, що важливою ознакою історичних творів Вал. Шевчука є закодованість назви творів, яку читач за допомогою інтерпретації та конотативних значень на різних рівнях (естетичному, психологічному, мотиваційному, емоційному) намагається дешифрувати та засвоїти.

Крім того, Вал. Шевчук вибудовує історичну белетристику на кількох рівнях. Перший зорієнтований на горизонт читацьких сподівань (за В. Ізером) і позначений духом пригод, пошуків гармонії у житті героїв (монахи Семен, Агапіт, Прохір, Теофіл, мандрівний дяк Ілля Турчиновський). Другий рівень акумулює духовні засади, які є приводом для розмірковувань у сучасних читачів (добро і зло, життя і смерть, фанатизм і віра, самотність і свобода, самозречення та самопожертва тощо).

У дисертації наголошено, що тлумачення минулого в історичних творах Вал. Шевчука суголосне його досвіду дослідницької діяльності: роман-есе «Мисленне дерево» (1989 р.), «Дорога в тисячу років» (1990 р.), «Козацька держава» (1995 р.), «Муза роксоланська: Українська література XVI - XVIII століть» (2004-2005 рр.).

Тож, відкинувши канони монументального історизму, ідеологічної рецепції попередників, Вал. Шевчук створив іншу інтерпретаційну модель художнього сприймання, яку дисертант називає інтелектуальною або креативною (творчою) рецепцією досвіду національної історії.

Наголошено, що Вал. Шевчук віднайшов оригінальний принцип тлумачення історичних подій. На думку дисертанта, історія для нього - це нескінченна інтерпретація та нашарування цих інтерпретацій, кінцева мета яких - творення цілісного, ментального образу України, де б кожна особистість відчувала самодостатність та внутрішню свободу.

Загалом жанровий різновид історичних творів Вал. Шевчука визначено як містико-фантастичну інтелектуальну белетристику, якій властиве вільне оперування вимислом у межах історичної конкретики. Ця інтерпретаційна модель прийшла на зміну реалістичній белетристиці. Художні тексти автора органічно вписуються в смисловий контекст літературної герменевтики, історії.

Розглянуто сучасну модифікацію роману Вал. Шевчука «На полі смиренному» із старовинною літературною пам'яткою - Києво-Печерським патериком на рівні сюжету, мотивів, образів твору. Відзначено, що прозаїк не ставить на меті йти у романі за сюжетом патерика, натомість намагається естетично та емоційно сприймати події та героїв роману, керуючись власними художніми домислами, інтуїцією.

Зауважено, що Вал. Шевчук вдало трансформує художній простір Києво-Печерського патерика, зберігаючи ознаки середньовічної стилізації. Письменник прагне осягнути Людину у художньо-образних вимірах сприйняття - естетичному (відтворення краси одухотвореного земного світу («гедонізм життя») і як протиставлення аскетичного «печерного світу» існування без потягу до дієвості); рефлексійному (філософські роздуми, інтенції героїв про буттєву природу речей); психологічному (мотиви поведінки, душевні переживання, почуття, сумніви); символічному (марення і сновидіння персонажів, притчові емблеми, сакральні знаки тощо); духовному (розмисли про загальнолюдські цінності життя).

У дисертації з'ясовано особливості герменевтичної інтерпретації персонажів у романі Вал. Шевчука «На полі смиренному», у яких знайшли вираження світоглядні позиції та художні смаки письменника. З-поміж багатьох персонажів у травестуванні пам'ятки звернуто увагу на інтепрпетацію образу Семена - священика-книжника, який фактично є домислом автора, трансформованим з патерикового сюжету. Письменник не ставить на меті відтворити ідентичну копію оригіналу, а прагне на символічному рівні оприлюднити сучасному читачеві Межову Людину та смисли, що закодовані за численними алегоріями, метафорами. Наголошено, що авторські інтерпретаційні аспекти образу Семена суголосні філософським кодам Г. Сковороди, естетичним кодам роману, найважливішими з яких є: світ як книга, пошуки людиною істини, роздуми про людину і світ, людина і природа.

У модернізації Києво-Печерського патерика Вал. Шевчук застосовує художній прийом дописування як форму образно-сюжетних трансформацій. Автор послуговується інтерпретацією маски з метою створення ореолу «святості» та акцентуації на питаннях буттєвої етики для алегоричного тлумачення інших персонажів роману: Миколи Святоші, отрока Петра, ченця Прохора, Марка Печерника, Теофіла-затворника, лікаря Агапіта, Лаврентія, Григорія.

Висловлюється думка, що назва роману «На полі смиренному» є своєрідною емблемою в архітектоніці творів Вал. Шевчука. Прозаїк у номінації творів засвоює досвід епохи Бароко, для якої емблема стала «ключем» до розуміння текстів. Письменник апелює до творчості Г. Сковороди, який «подав у своїх творах цілу теорію емблематики», а також І. Величковського («Зеґар з полузеґарком»), емблематичних поезій Лазаря Барановича, Варлаама Ясинського та ін.

Автор дисертації звертає увагу на інтерпретацію символів «поля» в контексті герменевтичного коду роману. Конотації поняття «смиренний» є ключовими у травестії, через які читач прагне збагнути підтекст (барокова візія принципу силену).

Таким чином, Вал. Шевчук вдається до своєрідної інтерпретації конотативних знаків у белетристиці: символіки кольорів, метафоричних емблем, заголовків творів, естетики побуту, топосу імені тощо. При цьому письменник послуговується літературною матрицею сучасного травестування та стилізації для сприйняття та розуміння реципієнтом художніх кодів творів (герменевтичний, символічний, естетичний, фольклорний).

Розглянуто текстологічну інтерпретацію міфологем у художній структурі повісті Вал. Шевчука «Ілля Турчиновський». Акцентовано, що письменник не прагне белетризувати бароковий твір про Іллю Турчиновського як «документ доби» - відтворення епохи, запропонувавши читачеві стереотипне трактування проблеми «людина-історія». Натомість Вал. Шевчук намагається осягнути психологію та світобачення пересічної людини. Зазначено, що стилізація барокових форм у Вал. Шевчука підпорядкована фундаментальній меті - спробувати охарактеризувати складні та суперечливі категорії XX століття.

Художня структура твору засвідчує, що бароковий контекст опосередковує появу архетипів, позначених характерними для літератури XVI -XVIII століть інтерпретаційними варіантами. Виявлено, що найбільш художньо обробленими у повісті Вал. Шевчука «Ілля Турчиновський» є міфологеми мандрів, кола, будинку (домівки), саду, книги, світового дерева, страху.

Доведено, що, розгортаючи численні міфологеми у повісті «Ілля Турчиновський» як культурні коди буття, Вал. Шевчук подає оригінальне бачення та художню рецепцію, виходячи із джерел поетики Григорія Сковороди, а також, послуговуючись сучасними концептами про природу людини, її загальнолюдські цінності та естетичні виміри.

3. Робота Вал. Шевчука над перекладами давньої української прози та барокової поезії як форма художньої рецепції

Присвячений дослідженню специфіки трансформації Літопису Самійла Величка та поезій Д. Братковського у перекладацькій практиці Вал. Шевчука.

Розглянуто текстологічну роботу Вал. Шевчука над сюжетами Літопису Самійла Величка. Зроблено текстологічні порівняння та інтерпретації драматичних з естетичного погляду сюжетів оригіналу пам'ятки (напад турків на Січ, новела про Сатира).

У дисертації зазначено, що розповідь про напад турків на Запорозьку Січ є самостійним, бездоганно оформленим твором з погляду жанрових параметрів, композиції, художньо-образних (естетичних), мовно-стилістичних засобів. Цей уривок має всі ознаки новелістичного жанру: невеликий обсяг, в основі - незвичайна життєва подія, що несе сконденсований та яскравий опис, несподіваний фінал, яскравість і влучність художніх засобів.

Вал. Шевчук запозичує сприйняття міфологічного часу в Літописі, акцентуючи на його ритмічності. Символічність часу літературної пам'ятки має своєрідний характер, ґрунтуючись на відтворенні тяглості землеробського та календарного циклу церковних свят. Образ часу тісно взаємодіє з образом дії (військовий похід Хана до запорожців).

Як показав текстуальний аналіз давньої пам'ятки, у перекладі особливо чітко простежується стильова адаптація. Вал. Шевчук зберігає гіперболізовані епітети, порівняння, антитези як способи творення словесної тональності у письменстві доби Бароко: для вираження емоційного стану автора, його захоплення запорожцями-козаками.

При порівнянні синтаксичних параметрів розв'язки новели звернуто увагу на розбіжності. Вал. Шевчук розподіляє текст на абзаци й окремі фрагменти, що полегшує сприйняття. Письменник структурує складні синтаксичні конструкції, частини яких розмежовує для адекватності розуміння сучасними читачами.

Щодо трансформації сюжету новели про Сатира, то Вал. Шевчук видозмінює назву оповідання - «Сатирова повість». Заголовок є своєрідним ключем розуміння його специфіки: перекладач розширює жанрові межі барокового твору.

У дисертації висловлено думку, що «Сатирова повість» є інтертекстуальним перекладом-адаптацією барокового оповідання. Перекладач-інтерпретатор вдається до відтворення метафоричної градації - нанизування епітетів, порівнянь у тлумаченні натуралістичного образу князя темряви Люципера. Вал. Шевчук намагається максимально точно перекласти Величків опис портрета Люципера, зберігаючи при цьому барокову образність.

На рівні сюжету Вал. Шевчук зберігає бароковий подвійний зміст твору, що може збагнути естетично розвинений читач, для якого література є мистецтвом слова. Тому для новели про сатира як для барокового твору характерна установка на читача освіченого, спроможного зорієнтуватись у підтексті змови Люципера та демонів.

Зазначено, що перекладач модифікує жанр вставної новели у Літописі, «стираючи» грані між новелою та оповідною повістю, здійснює адекватний переклад-адаптацію барокового першотвору із притаманними йому художньо-образними засобами (метафорична ускладнена мова, колоритні порівняння, перифрази, градація, марковані лексеми), апелюючи до уяви реципієнта, його естетичного горизонту.

У дисертації підкреслено, що у перекладі фрагментів про напад турків на Січ та новели про Сатира Вал. Шевчук послуговується передусім адаптацією, тобто пристосовує оригінальну форму Літопису Самійла Величка до рецепції сучасними читачами.

У процесі дослідження з'ясовано, що Вал. Шевчук до Літопису вводить цілий масив різнобічних коментарів, як-от: перекладацькі, герменевтичні, а також топоніми, гідроніми, символи, біблеїзми, хрононіми тощо. Таким чином, такі коментарі та примітки надають давньоукраїнській пам'ятці літературних властивостей.

Підкреслено, що однією з форм художньої рецепції старовинних пам'яток для Вал. Шевчука став переклад барокових творів XVI -XVIII століть.

Звернуто увагу, що вибір творів для перекладів давньоукраїнської поезії був пов'язаний у Вал. Шевчука із глибоким зацікавленням історією XVI - XVII століття. В цю добу було сформовано менталітет українців, зростання їх етнічної свідомості, людиноцентризму, посилення процесів культуро- та державотворення. Зауважено, що історичне тло сприяє якомога яскравішій реконструкції образу людини, репрезентуючи її як особистість (суспільний статус) і як індивідуальність (внутрішній світ). Важливим критерієм добору пам'яток стало для Вал. Шевчука проникнення у духовний світ іншого поета, щоб пов'язати минулі часи із сучасністю.

Для перекладів Вал. Шевчук відбирає поезії митців, чиї імена є на сьогодні малодослідженими, вимагають ретельного «розкодування», оригінальної інтерпретації. У таких творах модифікуються концептуальні риси епохи Бароко: універсальність, урочистість, складна архітектоніка текстів, пишномовність, динамічність композиції, нагромадження символів та алегорій, вишуканих метафор тощо.

У дисертації зазначено, що в художній, науковій та перекладацькій концепції Вал. Шевчука простежується тенденція до використання міфологеми саду, що також є однією із рис стилю епохи Бароко. Звернуто увагу на символ саду у творі Івана Орновського - панегірику «Багатий сад» (1705), перекладеному Вал. Шевчуком. Поезію присвячено харківському козацькому полковникові Григорію Захаржевському-Донцю та його дорогоцінному «саду» - шляхетним нащадкам синам Теодору та Івану. Відтак перекладач уперше в рецепції образу саду тлумачить його як конотацію родоводу, генетичної пам'яті людства. При цьому, за бароковою традицією, образ саду символізує також світ як систему суперечностей: тимчасового і вічного, життя і смерті, сили і кволості, багатства й бідності. Наголошено, що митець зберігає автентичну силабічну віршовану структуру твору. Адекватність сучасного художнього відтворення поезії полягає у використанні новаторської лексики, зокрема неологізмів, а також стилістичної фігури - тавтології - з метою емоційної виразності тексту.

З'ясовано, що Вал. Шевчук виявляє панорамний погляд на поетичну творчість епохи Бароко, інтерпретуючи та розкодовуючи поезії «мови розуму» та «поезії почуттів» маловідомих митців, зокрема, Матвія Стрийковського, Мартина Пашковського, Івана Орновського, Стефана Яворського та ін.

Завдяки колосальному відкриттю - художнім перекладам Вал. Шевчука поетичних перлин барокового поета Данила Братковського - твори стали відкритими текстами для сприйняття сучасними читачами.

Вал. Шевчук повернув у коло літературознавчої рецепції низку сатиричних текстів поета і запропонував нові поетичні інтерпретації пам'ятки барокової культури сучасною українською мовою, адаптуючи його вірші до естетичного сприйняття читачів. Він подав не лише повне фототипічне видання книги Д. Братковського «Світ, по частинах розглянутий» у новій мовній версії, але доповнив видання цінною інформацію про життєпис поета та його родини, змістовними примітками та коментарями.

Здійснено зіставлення оригіналів та перекладів Вал. Шевчуком поезій Д. Братковського «Людина по світі», «Світ. Гей віват, віват!», «Світ - коло. Автор до себе». Виявлено, що вибіркові приклади українських перекладів Вал. Шевчука зі збірки Д. Братковського «Світ..» відрізняються наявністю рими, виваженої метричної системи давньої силабіки та досить вдало переданою образною картиною. Щодо лексичного, морфологічного, синтаксичного рівнів, то є деякі невідповідності. Компенсацією служить збереження її найголовніших категорій - художності, естетичності та адаптованості для сприйняття сучасних читачів. Інтерпретації полономовних поезій митця органічно закорінені у багатогранну культуру Бароко з її «універсальною картиною світу», але разом з тим є відкритими «текстами культури», модифікованими до потреб сучасного читача.

У дисертації підкреслено, що перекладацька концепція Вал. Шевчука ґрунтується на симбіозі дослідницьких, письменницьких інтересів, ретельному дослідженні, органічному розумінні поетики епохи Бароко та її магістральних властивостей.

Висновки

літературознавчий белетристика романістика рецептивний

Проаналізований у дисертаційній роботі матеріал дає підстави зробити такі загальні висновки.

1. Складниками художньої рецепції та інтерпретації є: естетичні почуття, переживання реципієнта, емоційна природа сприймання (І. Франко), «горизонт сподіваного» (Г.Р. Яусс), співтворчість як мета художнього сприймання (Р. Інґарден, Г. Сивокінь, П. Білоус), «імпліцитний читач (В. Ізер), «відкритий твір» (У. Еко), діалогічність текстів культурних епох (Г.-Р. Яусс), гра автора з читачем (Р. Барт), «адресованість» о-мовленої інформації тексту (П. Білоус). Ключові поняття літературної герменевтики: розуміння, емпатійна природа інтерпретації, «аплікація» (застосування, освоєння тексту) (Г.Ґ. Ґадамер), герменевтична тріада - розуміння, тлумачення, застосування (Г.Р. Яусс), текстуальні коди (Р. Барт), семантична автономія тексту (П. Рікер, Е. Бетті).

2. Розгляд історичної белетристики Вал. Шевчука у контексті інтерпретаційних моделей романістики XX століття показав, що це передусім історична притча і творення готичної та барокової стилізації, які ґрунтуються на таких складниках: 1) особливий хронотоп (події розгортаються у просторі середньовічних споруд, як, наприклад, монастир у романі «На полі смиренному»); 2) наявність у сюжетах надприродного, фантастичного елементу (як-от, образ Страху в романі «Три листки за вікном»); 3) міфічність як ознака історичної белетристики тощо.

3. Виявлено жанрову належність роману Вал. Шевчука «На полі смиренному» до літературної обробки середньовічного твору, це своєрідна сучасна модифікація патерикового сюжету. Літературна обробка роману передбачає рецепцію літературної пам'ятки - Києво-Печерського патерика - у формі ремінісценцій із творів Г. Сковороди (осмислення сутності людини, ідея «природного» життя, мотив світла як пізнання світу, мотив книготворчості), а також іронічно-психологічного травестування.

У романі Вал. Шевчук вдається до колористичного змалювання картини світу. Такий прийом письменника не є засобом суто декоративного зображення (як у патериковому сюжеті), а добре продуманим засобом увиразнення характерів та основних екзистенційних концептів роману (духовність / бездуховність, свобода / ескапізм, добро / зло).

Символіка імені у романі також є ключем до розуміння художнього коду тексту. У травестії Вал. Шевчука прізвиська монахів руйнують звичні стереотипи святості духу, допомагають зрозуміти психологію, вчинки героїв та загалом є втіленням художньої образності.

4. Розгляд міфологем у повісті «Ілля Турчиновський» з погляду естетичної концепції тексту та його міфотворчості засвідчує, що Вал. Шевчук вдається до трансформації барокових сюжетів. За жанровою специфікою твір є розширеною літературною стилізацією. Зазначено, що міфологеми у повісті «Ілля Турчиновський» Вал. Шевчука - це, перш за все, основа моделі, за допомогою якої письменник створює особливий цілісний образ, синтезуючи при цьому умовно-метафоричний світ епохи Бароко.

5. Дослідження прозового перекладу Літопису Величка як однієї з форм художньої рецепції дозволило виокремити найбільш знакові фрагменти, що зберігають барокову емблематику, розкривають художній потенціал старовинної пам'ятки. У першому томі (переклад опису Руїни та її наслідків, опис переможної битви під Батогом) та у другому томі наявні самостійні художньо оброблені перекладачем-інтерпретатором твори (новела про напад турків на Січ, «Сатирова повість»).

Вал. Шевчук не лише реконструює Літопис Самійла Величка на багатьох рівнях твору (формальному, морфологічному, синтаксичному тощо), а й пропонує власну інтерпретацію давнього тексту (у формі перекладу з книжної української мови та позатекстових коментарів). Письменник досягнув головного завдання художнього перекладу - максимальної автентичності у процесі розширення змісту давньоукраїнської пам'ятки.

6. Вибір та відкриття невідомих або ж маловідомих барокових митців та пам'яток зумовлений у творчій діяльності Вал. Шевчука передусім естетичним тлом чи то вписаністю перекладеного тексту у живий літературний процес. Письменник оприявнює давні літературні портрети, твори для естетичного сприйняття та розуміння сучасних читачів.

Уперше висвітлено стратегії Вал. Шевчука у перекладі та інтерпретації поезій Д. Братковського, а також простежено образні кореляції між оригінальним і перекладним текстами збірки Д. Братковського «Світ, по частинах розглянутий». Назва книги окреслює горизонт сподівань для читача й увиразнює авторський задум. Вал. Шевчук намагається осягнути та зрозуміти універсальний світопростір, двозначність барокового світу.

Обираючи для перекладу той чи інший твір, Вал. Шевчук перебуває у постійних пошуках різноманітних мовних утворень, словесних і образних трансформацій, зокрема це стосується епічної манери викладу барокових поезій, де наскрізною є українська тема, зображення феномену козацтва, акцентуація на бароковій проблемі свободи, емблемі саду у перекладах поезій М. Стрийковського, М. Пашковського, І. Орновського тощо.

Звернуто увагу на формальну сторону перекладів, зокрема акцентовано на рисах бароковості у перекладах Вал. Шевчуком збірки Д. Братковського: прийом поетичної гри слів, змалювання універсальної картини світу, іронія як елемент подвійного читання, зображення двозначності, несталості світу, єдності протилежного, символіка кола, метафоричність.

У процесі текстологічної роботи над збіркою «Світ, по частинах розглянутий» систематизовано різновиди художнього поетичного перекладу у Вал. Шевчука: 1) переклад-стилізація; 2) переклад-адаптація з елементами коментування; 3) переклад-трансформація.

7. У дослідженні з'ясовано особливості рецепції Вал. Шевчуком історичних подій у перекладах барокової поезії, а також у жанрі любовної лірики епохи Бароко. Наголошено, що, сповідуючи барокову антитетику, Вал. Шевчук прагне відтворити засобами сучасної української мови тему кохання у суперечливій природі чоловіка та жінки, відтворити еротизм як природний компонент життя. З цього погляду представлено його перекладацький доробок: анонімні вірші-пісні, буколічні поезії Симона Зиморовича, елегії, повчальна поезія, анонімна еротична лірика, пісні-жарти, а також численні модернізації «світських пісень».

Відзначено, що вирішальними критеріями, яких дотримувався Вал. Шевчук у перекладацькій діяльності, були: актуальність тематики творів, високий художній рівень тексту, його популярність у літературному контексті.

Таким чином, у дисертації представлено комплексний погляд на проблему художньої рецепції давньоукраїнських літературних пам'яток у творчості Валерія Шевчука, що складає важливу основу проблем сучасної медієвістики, яка акумулює у свідомості реципієнтів генетичний досвід старовинної писемної культури.

Література

1. Косарєва Г.С. Герменевтичний код персонажів у романі «На полі смиренному» В. Шевчука / Галина Косарєва // Гуманітарний вісник Державного вищого навчального закладу «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Г. Сковороди»: науково-теоретичний збірник. - Тернопіль : Астон, 2006. - Вип. 8. - С. 365-370.

2. Косарєва Г.С. Любовна поезія епохи Бароко в інтерпретації В. Шевчука / Галина Косарєва // Наукові записки. Серія : Філологічні науки (літературознавство). - Кіровоград : Вид-во КДПУ ім. В. Винниченка, 2006. - Вип. 70. - С. 142-147.

3. Косарєва Г.С. Інтерпретація образу книжника у творчості Валерія Шевчука Галина Косарєва // Вісник Київського славістичного університету. Серія : Філологія. - 2007. - Вип. 35. - С. 257-261.

4. Косарєва Г.С. Художня рецепція національної історії в перекладах Валерія Шевчука барокової поезії / Галина Косарєва // Волинь-Житомирщина. Історико-філологічний збірник з регіональних проблем. - 2007. - № 16. - С. 16-26 (0,4 друк. арк.).

5. Косарєва Г.С. Особливості рецепції давньої української літератури у творчості Валерія Шевчука / Галина Косарєва // Літературознавчі обрії. Праці молодих учених. - 2009. - Вип. 15. - С. 179-185.

Размещено на Allbest.ru