Размещено на http://www.allbest.ru/

ТАВРІЙСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ В.І. ВЕРНАДСЬКОГО

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Південь у прозі О.І. Купріна: міфопоетична організація художнього простору

10.01.02 - російська література

Строкіна Світлана Петрівна

Сімферополь - 2010

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі російської і зарубіжної літератури Таврійського національного університету ім.В.І. Вернадського Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник:

доктор філологічних наук, доцент Пахарєва Тетяна Анатоліївна, професор кафедри російської та зарубіжної літератури Інституту іноземної філології Національного педагогічного університету ім. М.П. Драгоманова

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук, професор Андрущенко Олена Анатоліївна, професор кафедри російської та світової літератури Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди;

кандидат філологічних наук, доцент Штейнбук Фелікс Маратович, доцент кафедри російської філології, декан історико-філологічного факультету РВНЗ "Кримський гуманітарний університет" (м. Ялта)

Захист відбудеться " 5 " червня 2010 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 52.051.05 Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського (95007, м. Сімферополь, просп. Вернадського, 4).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського (95007, м. Сімферополь, просп. Вернадського, 4).

Автореферат розісланий " 4 " травня 2010 року.

Вчений секретар спеціалізованої ради І.В. Остапенко

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Творчість Олександра Івановича Купріна, який уже з середини 1900-х років увійшов до складу найпопулярніших російських прозаїків, є об'єктом постійної філологічної рефлексії. В дослідженнях останніх років усталилася тенденція розглядати його прозу як складне, синтетичне явище, специфіка якого зумовлена не лише процесом іманентного розвитку реалізму, але й активною взаємодією з модернізмом. Модифікація реалізму, сформована в результаті такої взаємодії, отримала назву "неореалізм", і в купрінознавстві останніх років найбільш загальновизнаною є концепція творчості О. Купріна як неореалістичної (роботи Е. Дьякової, Л. Скубачевської, Н. Соценко, Л. Усенко та ін.).

Процес вивчення спадщини письменника із зазначених позицій лише розпочинається, тому багато базових характеристик художнього світу письменника ще не отримали системного наукового висвітлення. Художній простір прози О. Купріна належить саме до таких маловивчених явищ.

Вже в 1914 році К. Чуковським було зазначено, що О. Купрін належить до художників, яким властиве візуальне сприйняття світу: "Він, як ніхто зараз у російській літературі, дивиться жадібно і бачить гостро" Чуковский К.И. Собр. соч.: В 6-ти т. / К.И. Чуковский. - М.: Худ. лит., 1969. - Т. 6. - С. 87. . Вказівка на особливу художню проникливість О. Купріна згодом стала загальним місцем купрінознавства, однак до цього часу концептуально не поставлено питання про те, як візуальна домінанта світосприйняття О. Купріна впливає на принципи організації художнього світу і, зокрема, простору в його прозі, проте саме категорія простору втілює візуальні аспекти уявлень людини про світ.

Художник з таким загостреним поглядом, яким був О. Купрін, не просто формує у своїх творах просторовий образ світу, але й наділяє простір високою семіотичністю, - інакше кажучи, створює власну просторову міфологію. Вже з'явилися роботи, в яких відзначається наявність міфопоетичних прийомів у купрінівській поетиці простору (роботи Л. Дербеньової, О. Корнієнко, А. Марченко, М. Новикової), однак в цих дослідженнях поки що не ставиться мета цілісного вивчення міфопоетики просторової картини світу О. Купріна, а розглядаються лише окремі просторово-тематичні комплекси. Отже, систематичне вивчення поетики простору є одним із насущних завдань купрінознавства, що і зумовлює актуальність даної роботи.

Зв'язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано згідно з планом науково-дослідної роботи кафедри російської і зарубіжної літератури Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського в межах комплексної теми "Література і культура: світовий та регіональний аспекти" (№ 01.98V005637). Тему дисертації затверджено на засіданні вченої ради Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського (протокол № 2 від 02.03.09 року) та схвалено науково-координаційною радою Інституту літератури імені Т.Г. Шевченка НАН України (протокол № 1 від 04.02.10 року).

Мета дослідження - на матеріалі творів О. Купріна про південь виявити основні принципи поетики простору в прозі О. Купріна з позицій сучасних літературознавчих уявлень про неореалістичну природу його художнього методу.

Поставлена мета передбачає вирішення таких завдань:

· виявити прийоми міфологізації простору в прозі О. Купріна на матеріалі його творів різних жанрів і різних періодів творчості;

· виявити основні топографічні параметри і змістові характеристики півдня в художньому світі О. Купріна;

· простежити в сюжетиці, проблематиці, образному і мотивному ладі, символіці "південних" творів О. Купріна формування його індивідуального художнього міфу про південь;

проза купрін південь міфопоетичний

· проаналізувати принципи і прийоми міфологізації фактичного матеріалу та трансформації реально-історичного простору в художньо-міфологічний у нарисовій прозі О. Купріна про південь;

· з'ясувати специфіку кримського простору в контексті купрінівського художнього міфу про південь.

Об'єктом дослідження є твори художньої і нарисової прози О. Купріна, естетичний простір яких центровано навколо поняття "південь".

Предмет дослідження - індивідуальна специфіка і прийоми міфологізації художнього простору в "південних" творах О. Купріна.

Методи дослідження. У роботі використовуються історико-генетичний і порівняльний методи, які дозволяють виявити специфіку прийомів міфологізації художнього простору у прозі О. Купріна в їх співвідношенні з характеристиками простору як у традиційній міфологічній картині світу, так і в неоміфологічних текстах сучасного О. Купріну модернізму, а також з первнями міфологізації простору у творах реалізму ХІХ - початку ХХ ст.

Культурно-історичний метод дозволяє точніше осмислити історико-краєзнавчий та етнографічний матеріал, необхідний для дослідження індивідуальної семантики простору півдня в художньому світі О. Купріна. Дослідження структурних особливостей просторової організації і семіотики просторових образів творів О. Купріна про південь вимагало також залучення до аналізу структурно-семіотичного методу. Метод мотивного аналізу використовувався при виявленні мотивного ядра купрінівського індивідуального художнього міфу про південь.

Теоретико-методологічною основою дисертаційного дослідження є класичні праці, присвячені специфіці просторово-часових форм у літературі і спаціальній поетиці (роботи М. Бахтіна, Д. Ліхачова, Ю. Лотмана, В. Топорова); роботи, які розкривають міфопоетичну природу художнього простору і його структурні особливості (Б. Гаспаров, В'яч. Вс. Іванов, Є. Мелетинський, З. Мінц, В. Топоров, Б. Успенський, Т. Цив`ян та ін.), а також дослідження окремих топографічних "текстів" російської літератури ("петербурзького", "московського", "кримського"). Крім того, в роботі враховувалися праці дослідників російської літератури межі ХІХ - ХХ ст., в яких утверджується ідея взаємодії і синтезу реалізму і модернізму як провідна художня стратегія епохи (роботи Ю. Еткінда, Вс. Келдиша, Л. Колобаєвої, Л. Сілард та ін.).

Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній уперше:

· виявлено раніше не відзначені дослідниками механізми міфологізації художньої картини світу у творчості О. Купріна - зокрема, міфологізації художнього простору у прозі письменника;

· біографічний і краєзнавчий матеріал проаналізовано не лише як фактичну основу творів О. Купріна про південь, але й у динаміці його трансформацій у художньо-міфологічну реальність;

· здійснено реконструкцію міфу про південь у творчості О. Купріна, виявлено і проаналізовано основні мотивно-образні складові цього міфу;

· виявлено раніше не досліджені мотивні зв'язки між окремими творами О. Купріна про південь, завдяки чому уточнено уявлення про шляхи формування і структурні особливості цілісності художнього світу письменника та про наявність метатекстового рівня цієї цілісності.

Теоретичне значення роботи полягає в уточненні уявлень про поетику неореалізму та про функціонування прийомів міфопоетики в неореалістичному тексті.

Практичне значення полягає в можливості використання матеріалів роботи для читання нормативних лекційних курсів історії російської літератури, спецкурсів, присвячених творчості О. Купріна, а також спецкурсів з поетики неореалізму та міфопоетики. Окремі розробки цього дисертаційного дослідження можуть бути використані при підготовці шкільних уроків, тестових і олімпіадних завдань з творчості О. Купріна.

Особистий внесок здобувача. Дисертація й усі опубліковані статті написані автором одноосібно.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри російської і зарубіжної літератури Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського, а також у формі доповідей та повідомлень на наукових конференціях: Всеукраїнській конференції молодих учених "Російска мова і світова література: перспективні аспекти дослідження" (Київ, квітень 2008 р.); ХІХ Міжнародній науковій конференції ім. проф. Сергія Бураго "Язык и культура" (Київ, червень 2009 р.); Міжнародній наукові конференції "Мультикультуралізм у перспективі літературознавчої антропології" (Чернівці, жовтень 2009 р.); XV Кримських Міжнародних наукових читаннях І.Л. Сельвинського "Поэт и читатель стиха в современном мире" (Сімферополь, жовтень 2009 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції "А.П. Чехов: погляд з ХХ століття" (Київ, лютий 2010 р.).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 7 статей, з них 6 - у провідних наукових фахових виданнях України.

Структура і обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел із 217 найменувань. Повний обсяг дисертації - 206 сторінок, основний зміст викладено на 182 сторінках.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано вибір теми дослідження, її актуальність, сформульовано мету й завдання, предмет і об'єкт роботи, основні методи дисертаційного дослідження, висвітлено зв'язок теми роботи з науковими програмами і планами, наукову новизну і практичну цінність отриманих результатів, подано інформацію про апробацію.

У першому розділі - "Теоретичні засади дослідження художнього простору прози О.І. Купріна" - з'ясовано стан наукового осмислення проблеми, визначено й обґрунтовано теоретико-методологічні принципи роботи. Розділ складається з трьох підрозділів.

У першому підрозділі - "Основні літературознавчі аспекти вивчення художнього простору" - визначено основні напрямки і концепції вивчення художнього простору, здійснено їх огляд з погляду актуальності залучення до дослідження художнього простору прози О. Купріна.

Для формування засад сучасної спаціальної поетики велике значення мали феноменологічне трактування простору у М. Гайдеггера; антропологічний погляд на художній простір, виражений у працях М. Мерло-Понті; семіотичний підхід до художнього простору, реалізований у працях П. Флоренського. Визначальну для літературознавства роль у науковій розробці проблеми художнього простору зіграла хронотопічна теорія М. Бахтіна, а також семіотичні дослідження простору в роботах Ю. Лотмана.

Продовжуючи і розвиваючи семіотичний підхід до проблеми художнього простору, на новому рівні основи спеціальної поетики розробив В. Топоров. У центрі уваги вченого - особливості функціонування просторових моделей, психо-ментальні закономірності їх відбиття в художній тканині твору, індивідуальні образи простору, їх спорідненість із міфологічною просторовою моделлю. У розробці методів міфопоетичного аналізу просторових форм важливу роль зіграли дослідження, звернені до архаїчних просторових моделей. Так, структурно-семантичні параметри міфологічної моделі простору розроблені в дослідженнях С. Аверінцева, Р. Грейвса, М. Еліаде, В`яч. Вс. Іванова, К. Леві-Стросса, Є. Мелетинського, В. Проппа, Т. Цив`ян та ін. У цих працях виявлено склад бінарних опозицій, які структурують міфологічний простір і надають йому аксіологічного змісту, та стійку традиційну символіку й семантику основних просторових образів, мотивів і категорій.

Суттєвий внесок у вивчення поетики художнього простору зробили дослідження останніх десятиліть, присвячені окремим "регіональним текстам" російської і світової літератури - петербурзькому, московському, паризькому, київському, навіть пермському (роботи В. Абашева, Ю. Лотмана, А. Марченко, М. Петровського, Р. Тіменчика, В. Топорова, Б. Успенського, Т. Цив`ян та ін.). Особливо відзначимо оформлення протягом останніх років напрямку досліджень кримського тексту, зобов'язаного своїм виникненням в основному працям кримських учених (роботи М. Білик, Г. Зябревої, Н. Іщенко, В. Казаріна, М. Кобзєва, М. Новикової та ін.). 2003 р. вийшла монографія О. Люсого "Крымский текст в русской литературе", а 2006 р. у Санкт-Петербурзі відбулася конференція "Крымский текст в русской литературе XVIII - XX веков". Однак проза О. Купріна як складова частина кримського тексту дослідниками поки що системно не розглядалася, як і не розглядався купрінівський художній "міф про південь".

У другому підрозділі - "Топографічний аспект у купрінознавчих дослідженнях" - охарактеризовано ті аспекти купрінознавчих досліджень, які пов'язані з проблемою художнього простору.

Найбільш розвинений напрямок, пов'язаний у купрінознавстві з категорією художнього простору, складають роботи, присвячені купрінівському пейзажу (Л. Качаєва, А. Хван, Н. Юркіна), а також численні не лише літературознавчі, а й лінгвістичні дослідження стилістики купрінівських описів і його кольоропису.

Акцентованим у прозі О. Купріна є й "географічний фактор", що пояснюється як індивідуальними особливостями світосприйняття художника (О. Купрін, як відомо, любив подорожувати, жадібно вбираючи нові враження), так і загальними тенденціями в реалістичній прозі початку ХХ ст. (зокрема, про посилення "географічного" начала в реалістичній прозі пише Л. Сілард). Дослідники пов'язують посилення "географізму" в творчості О. Купріна також зі специфікою його сюжетобудови (Н. Тамарченко), і з загальним посиленням демократичного начала у реалізмі на межі століть (Л. Колобаєва).

Однак до цього часу про простір у прозі О. Купріна йшлося найчастіше лише в біографічному і краєзнавчому аспектах, важливість яких у цьому випадку, безумовно, не слід применшувати.О. Купрін у своїй творчості прагнув спиратися лише на реально випробувані і пережиті ним самим враження чи справжні події, саме тому фактографічний план завжди буде посідати в купрінознавстві гідне місце. Водночас, спостерігається очевидна однобокість у підході до регіональної тематики у творчості О. Купріна, отже, полюс біографічних та краєзнавчих досліджень має бути врівноважений полюсом досліджень поетики простору письменника. Те, що хронотоп його творів є не лише художнім відображенням реально-історичного часо-простору, але і його міфологізацію, стало предметом наукового осмислення лише в останні роки. У роботах Л. Дербеньової, Є. Дьякової, О. Корнієнко, Л. Скубачевської, Н. Соценко та ін. розглядаються принципи міфопоетики, реалізовані в художньому просторі воєнних оповідань О. Купріна, в його прозі емігрантського періоду, в циклі "Листригоны". Концептуально значимі акценти розставляє М. Новикова, звертаючись до проблеми "регіоналістики і міфу" у зв'язку з кримськими текстами О. Купріна Новикова М.А. А.И. Куприн и региональній миф: легенда о Господней рыбе / М.А. Новикова // Наукові праці Кам'янець-Подільського держ. ун-ту: Філол. науки. - Вип. 12. - Кам'янець-Подільський: Абетка-НОВА, 2006. - С. 80-83. .

У третьому підрозділі - "Основні параметри міфопоетичної картини світу і міфопоетичного аналізу художнього твору" - розглянуто ті універсальні характеристики міфологічного хронотопу, які можуть бути виділені також і в структурі індивідуально-авторського міфологізованого художнього простору - зокрема, у структурі художнього простору прози О. Купріна. У підрозділі виявлено основи неоміфологізму в літературі на межі століть і констатується, що в цей період потреба у створенні художником власної, індивідуальної цілісної картини світу зумовлює звернення до логіки і структури міфу, отже, певної міфологізації не уникає навіть реалістична поетика. Не лише в модерністських, але і в неореалістичних творах можна виявити такі характерні риси поетики неоміфологізму, як циклічність в основі хронотопу (вона проявляється в наявності персонажів, які функціонально дублюють один одного, в численних внутрішньотекстових перегукуваннях, у повторюваних сюжетних ситуаціях); структурування ціннісної картини світу за принципом аксіологічно забарвленої системи бінарних опозицій; використання архетипних просторових моделей і образів з урахуванням їх традиційно-міфологічної семантики і символіки.

У другому розділі - "Художній міф про південь у творчості О.І. Купріна" - обґрунтовано правомірність міфопоетичного підходу до дослідження купрінівської прози, визначено основні складові міфу про південь у творчості письменника, проаналізовано ключові мотиви цього міфу і його смислове ядро. Розділ складається із двох підрозділів.

Перший підрозділ - "Міфологізація простору у прозі О.І. Купріна" - доводить невипадковість міфологізації півдня в художньому світі письменника, виявляючи міфопоетичний пласт у структурі художнього простору у творах О. Купріна різних періодів його творчості, які не належать до його "південних" текстів і не аналізувалися раніше купрінознавцями з погляду міфопоетики простору. Для аналізу обрані з ранньої творчості письменника повість "Молох" і оповідання "В недрах земли", зі зрілої та пізньої - повість "Колесо времени" та оповідання "В трамвае" і "Система".

У результаті аналізу з'ясовано, що для міфологізації просторової картини світу О. Купрін, зазвичай, використовує прийом або прямого введення в оповідання героя-оповідача ("Колесо времени", "Система"), або зображення подій з погляду головного героя ("Молох", "В недрах земли"), чиє суб'єктивне бачення стає реалістичним психологічним мотивуванням для міфологізуючої оповідної стратегії. Так, формування образу заводу в "Молохе" за моделлю хтонічного чудовиська та інші міфологічні проекції у повісті (міфологічні мотиви хаосу і жертвоприношення) відбуваються в суб'єктивному сприйнятті інженера Боброва. Аналогічна реалізація міфологічного мотиву ініціації і моделювання міфологізованого образу простору шахти як хтонічного проводиться в оповіданні "В недрах земли" за допомогою введення точки зору головного героя - дванадцятирічного підлітка, якому шахта уявляється "каким-то сверхъестественным миром, обиталищем мрачных, чудовищных сил" Куприн А.И. Собр. соч.; В 9-ти т. / А.И. Куприн. - М.: Правда, 1964. - Т. 2. - С. 354. Далі посилання на це видання надаються в тексті в дужках із зазначенням тома і сторінок. .

В оповіданні "В трамвае" алегоричний план тексту повністю витримано в дусі модерністської міфологізації образу трамвая в літературі Срібного віку Див.: Тименчик Р.Д. К символике трамвая в русской поэзии / Р.Д. Тименчик // Учен. записки Тартуского ун-та. - Вып. 754. - Труды по знаковым системам. XXI. - Тарту: Изд-во Тартуского ун-та, 1987. - С. 135-143. .

У повісті "Колесо времени" виділяється міфологізований згідно з опозицією "свій/чужий" простір життя героя (кімната-"каюта", просторова семантика якої зводиться до значення тимчасовості, незакоріненості героя в цьому просторі) й героїні (будинок, просторові характеристики якого складають комплекс сакрального простору справжнього буття), до того ж, драма втрати героєм "свого" світу, простору, кохання вибудовується в логіці міфу про втрачений рай.

Цікаво представлена й міфопоетика простору в оповіданні "Система", яка є купрінівським варіантом міфопоетичного сюжету картярської гри, розробленого в російській класичній літературі.

У вищеназваних творах також виявлені такі засоби міфологізції простору, як організація картини світу за принципом ціннісно маркованих опозицій ("своє/чуже", "центр/периферія", "верх/низ", закритий/відкритий простір тощо) і міфологічне дублювання образів (простір шахти в "В недрах земли" і простір заводу в "Молохе" як варіанти інваріантної міфологічної моделі хтонічного простору).

Враховуючи також уже наявні в купрінознавстві дослідження міфопоетики простору, можна стверджувати, що міфопоетичне начало є константною рисою художнього світосприйняття письменника. Відповідно, наявність міфу про південь у прозі О. Купріна є не випадковою, а глибоко зумовленою внутрішніми закономірностями купрінівської творчості.

Другий підрозділ - "Семантика півдня в сюжетиці, образності, типології героїв, символіці, мотивній структурі прози О.І. Купріна" - репрезентує основні параметри індивідуально-авторського міфу про південь у прозі О. Купріна. Південь належить до яскраво виражених міфопоетичних просторових комплексів у художньому світі О. Купріна. Варто зазначити, що він не базується на сприйнятті простору півдня як екзотичного, "чужого"; купрінівський південь - це частина "свого" простору, куди включено переважно Київ, який уявлявся О. Купріну південним містом, Одесу і Крим. Найбільш значущими одиницями загального простору півдня стають: південне (приморське) місто, дача, пароплав як місця розгортання усталених сюжетно-мотивних комплексів і як авторські просторові міфологеми. При цьому головна географічна реалія півдня - море - майже завжди виконує функцію символу, значення якого зумовлене як традицією, так і індивідуальним контекстом купрінівських творів.

Міфологема "південне (приморське) місто" реалізує насамперед смисловий комплекс амбівалентності, що виявляється, відповідно до бахтінських ідей, у своєрідній взаємозамінності та єдності "верху" й "низу", "сакрального" і "профанного" хронотопів. З цього погляду проаналізовано образи Одеси в "Гамбринусе" і Києва в "Яме". У просторі Одеси в "Гамбринусе", на перший погляд, "верх" і "низ" чітко відмежовані один від одного: вузькі брудні вулиці, які ведуть із "верхнього" міста до порту, максимально протиставлені святковому "верху" міста. Однак, це лише удаване протиставлення, адже "чистота і благоустрій" верхнього міста характеризуються як "показні", "оманливі", а відтак, "профанні". Але найочевидніше амбівалентність простору Одеси виявляється у місцерозташуванні самої корчми "Гамбринус" і в її статусі всередині загальноміського простору. "Гамбринус" знаходиться в "центрі міста", тобто, згідно з традиційною міфологічною топографією, в найбільш сакральній точці міського топосу. Однак, "благодаря… подземному расположению" (т.4, с.372) він є частиною "низового" світу, тим самим поєднуючи у своєму просторі різновекторні міфопоетичні характеристики "центру" і "низу". Водночас, "Гамбринус" є найбільш "справжнім" простором портового міста, в якому живе вічне мистецтво, що "все перетерпит и все победит" (т.4, с.397), і, таким чином, "оманливість" і "справжність" поєднуються у просторі міста в "нероздільно-незлитому" вигляді.

Різнобічно розкривається міфопоетична семантика образу "південного міста" і в повісті "Яма". Основна ціннісна опозиція "сакральне/профанне" реалізована тут в образі міста, в якому "низовий" світ "ями" постійно корелює з "верхнім" простором древніх християнських святинь (акцентованого смислу набуває тут образ Лаври), а святе і грішне постійно міняються місцями та співіснують у єдиному хронотопі. Міфопоетичного смислу набуває в повісті також і опозиція "відкритий/закритий" (простір), яка чітко проявлена в композиції багатьох епізодів "Ями".

У цілому південний міф О. Купріна вибудовується навколо основної ціннісної опозиції "справжнє/несправжнє", і у просторі півдня як несправжня ("профанна"), так і істинна ("сакральна") сторони життя, проявлені з максимальною інтенсивністю. Систематично ця опозиція втілюється також у творах, просторовою домінантою яких є дача. Часто момент випробування істинності почуттів і цінностей героя поєднується з простором дачі; і тут проявляється контраст між "профанним" дачним життям у розпал курортного сезону, яке характеризується поверховістю і відсутністю справжнього змісту, і високою поезією "порожніх дач", перебування у просторі яких актуалізує найдорожчі ("священні") спогади, проявляє в душі людини найглибші почуття і душевні порухи. У цілому, з образом порожньої дачі у О. Купріна пов'язані смисли пізнього розуміння істини і незворотності щастя (лірична мініатюра "Пустые дачи", оповідання "Мой паспорт", "Гранатовый браслет" тощо).

Простір пароплава як міфологізований також регулярно виникає в межах південного міфу О. Купріна. Образ пароплава у нього наділений переважно універсальною семантикою "межового" топосу, який слугує певним медіатором між людським світом і вічною стихією, символізованою морем. Унаслідок цього пароплав часто стає місцем якщо не фізичної смерті героїв (в традиційному міфологічному трактуванні корабель - це засіб переходу з одного світу в інший), то якісної зміни їх світовідчуття, нібито місцем другого народження ("Корь", "Морская болезнь", "Леночка").

Важливу роль у створенні "південного міфу" О. Купріна відіграє і антропологічний чинник. Так, у прозі письменника послідовно формується особливий тип персонажа-"південця", визначальною рисою якого часто є оманливість зовнішності, яка ніби втілює лукавість самого "профанного" південного простору. У роботі з цієї точки зору проаналізовано оповідання "Обида" - його ігровий простір (театр) і риси карнавалізації реальності на рівні як персонажів, так і сюжетно-композиційних деталей твору. Виявляється акцентованість оповіді на невідповідності зовнішніх характеристик зображуваних об'єктів (чи то персонажі, чи то простір дії) їх внутрішньому змісту. Аналогічні риси карнавалізації образу "південця" простежено також в образі музиканта Сашка ("Гамбринус").

Як показав аналіз текстів, часто оманливість зовнішності персонажа-"південця" в О. Купріна стає передумовою сюжету випробування інших персонажів на міцність і справжність їх ціннісних уявлень; цей сюжет посідає важливе місце у смисловій структурі купрінівського міфу про південь.

Є в південних творах О. Купріна також персонажі, які втілюють ідею півдня як простору спокуси, який провокує на сплеск інстинктивних, підсвідомих пристрастей. Вони, як правило, зображені майже однією фарбою, не мають тонкого психологічного нюансування - це персонажі-функції, які зазвичай репрезентують тип "південного красеня (красуні)", чия краса не має духовного виміру і втілює лише чуттєве начало. У роботі аналізуються відповідні образи оповідань "Морская болезнь", "Меджид", "Корь" і "Белая акация" (в останньому творі також виявлено "зоологічний" код, який застосовується при створенні міфологізованого образу півдня і його мешканців). В зазначеному контексті проаналізовано також образ-міфологему білої акації і доведено, що, повторюючись у своїх основних смислових вимірах у переважній більшості творів О. Купріна ("Белая акация", "Осенние цветы", "Наташа", "Гранатовый браслет", "Яма"), він відіграє помітну роль у формуванні південного міфу письменника. У цілому проведений аналіз основних міфопоетичних образів, мотивів і смислових комплексів, пов'язаних у художньому світі О. Купріна з простором півдня, показав, що головна ціннісна опозиція південного міфу письменника - це опозиція "справжнє/несправжнє", а основа міфопоетичного метасюжету півдня, реалізованого не в одному творі, а в усьому корпусі "південних" текстів письменника, - це ситуація випробування героїв і їхніх почуттів на справжність і глибину.

Третій розділ - "Крим у художньому світі О.І. Купріна" - присвячено кримському сегменту південного міфу О. Купріна, виявленню як його органічного зв'язку з контекстом цього міфу, так і специфічним рисам.

У першому підрозділі - "Біографічний і краєзнавчий аспекти теми" - систематизовано і проаналізовано мемуарні і краєзнавчі джерела, що розкривають біографічний зв'язок О. Купріна з Кримом і ті реальні обставини не лише біографічного, а й історичного характеру, які стали основою для формування міфологізованого образу Криму в прозі письменника. На основі обробки мемуарної і краєзнавчої літератури зроблено висновки про три магістральні напрямки художньої міфологізації образу Криму в О. Купріна.

Перший: Крим для О. Купріна стає втіленням земного раю, який потім трансформується у "втрачений рай". Це стосується, зокрема, Балаклави, в якій письменник збирався постійно оселитися, але спочатку був висланий звідти з політичних причин (після статті "События в Севастополе", в якій яскраво засуджуються каральні міри уряду відносно повсталого екіпажу "Очакова"), а після падіння монархії вже не зміг повернутися в цей край, опинившись в еміграції. Отже, порівняно з іншими творами про південь, кримські (а особливо балаклавські) тексти відзначені підкресленим автобіографізмом.

Другий: Крим для письменника - це пов'язаний з літературою простір, оскільки тут він познайомився з найвидатнішими письменниками свого часу (Л. Толстим, А. Чеховим) і багато спілкувався з літераторами протягом їх перебування на кримських курортах. Багато творів, які є стрижневими в художньому світі письменника, було написано в Криму, отже своєю "літературною" іпостассю Крим також виділяється із загального контексту купрінівського міфу про південь.

Третій: Крим (як і весь причорноморський південь) - це багатонаціональний простір, у якому співіснують і взаємодіють представники різних народів і культур. Ця мультикультурність регіону в Криму виражена більш яскраво, ніж в інших варіантах купрінівського південного простору (хоча багатонаціональність і Одеси, і Києва відображені у відповідних творах). Тому саме Крим дає О. Купріну напрочуд багатий матеріал для художнього втілення як антропологічного типу "південця", так і образів, наділених яскравою національно-культурною специфічністю. Отже, багато в чому завдячуючи Криму південний міф письменника отримує конкретно-етнографічне втілення, відтворюючи неповторний національний колорит тих народів, які населяють цей простір (насамперед, це причорноморські греки і кримські татари).

Таким чином, наявність багатого і наділеного особистісною значущістю біографічного контексту у кримських творах О. Купріна виділяє їх із загального корпусу його творів про південь, надає їм додаткових смислових та інтонаційних аспектів.

У другому підрозділі - "Крим у контексті південного міфу О. Купріна" - розкрито мотивно-образні зв'язки творів письменника, дія яких відбувається в Криму, із загальним корпусом його "південних" творів.

Виявлено, що в "кримських" творах О. Купріна не лише втілюється той комплекс специфічних ідей, смислів, сюжетів, образів, які зумовлені біографічною значимістю Криму для письменника. У його "кримських" текстах реалізується також і той смисловий комплекс, який простежується в його творах про південь у цілому, і Крим органічно входить як складова частина у простір купрінівського південного міфу.

Амбівалентний образ півдня створюється в оповіданні "Корь". Як і в більшості купрінівських творів, що міфологізують дійсність, цей образ формується, насамперед, у свідомості головного героя, крізь призму якої вибудовується картина реальності в оповіданні в цілому. Спочатку герою, впевненому в тому, що краса півдня - це втілення "штучності" і несправжності, відкривається "профанна" складова півдня; в цьому профанному просторі його потяг до Анни Георгіївни (яка уособлює південний тип краси з його надмірною чуттєвістю) спочатку також розвивається за логікою сюжету про "спокусу" і "падіння". Однак у фіналі цей досвід героя, а водночас і простір оповідання, трансформуються і розкриваються з боку свої справжності. Герой, залишаючи дачу Завалішиних ("профанний" простір), стоячи на палубі корабля (межовий топос переоцінки цінностей) і дивлячись на море (символ справжніх цінностей), сповнюється ностальгічного відчуття. Отже, досвід того, що було ним пережито у Завалішиних, сприймається вже як момент істини, яка відкрила герою знання про самого себе.

Як і герой "Кори", справжню цінність життєвого досвіду пізнає в просторі півдня і герой оповідання "Леночка", дія якого також відбувається на пароплаві (до того ж у сакральному часі пасхальної неділі). Саме в "Леночке" і в "Кори" сформовані міфопоетичні смисли простору пароплава в художньому світі О. Купріна.

Семантика пароплава нерозривно пов'язана з міфопоетичними смислами образу моря. В підрозділі простежено символіку різних станів моря у прозі О. Купріна, функції морських пейзажів і їх композиційну роль (на матеріалі оповідань "Леночка", "Корь" "Морская болезнь", "В Крыму (Меджид)", "Светлый конец").

Також проаналізовано семантику простору в оповіданні "Белый пудель", де виразно позначено опозицію "профанний" простір багатих дач / "вільна стихія" моря і природи.

Як "крайню точку" "профанного" сегмента в міфологізованому просторі купрінівського півдня проаналізовано художній простір оповідання "Винная бочка". Виділено значущу відсутність морського пейзажу в оповіданні (як відсутність "сакральної" складової простору), а також проаналізовано прийоми пародіювання і "зниження" міфологічної ситуації випробування героя.

У підсумку зазначено, що в кримських творах О. Купріна відтворюється весь характерний для його південного міфу комплекс мотивів, які отримують відповідну сюжетно-образну розробку: це мотиви випробування істинності почуттів героїв, чуттєвої спокуси, незворотності щасливих миттєвостей життя. У цілому міфопоетичні мотиви та образи кримських творів, як і в інших творах письменника про південь, будуються навколо основної ціннісної опозиції "справжнє/несправжнє".

У третьому підрозділі - "Опозиція історія/міф у кримських творах О.І. Купріна" - проаналізовано синтез міфологізуючої авторської стратегії та установки на історично достовірне зображення дійсності в циклі нарисів О. Купріна "Листригоны" і творах, які тематично тяжіють до них ("Светлана" і "Гусеница"). Констатується, що Севастополь і Балаклава в художньому світі О. Купріна є одними з найбільш міфогенних і водночас історичних просторових комплексів.

У підрозділі проаналізовано заголовки (і всього циклу, і кожного з нарисів), мотивну будову, систему персонажів, поетику "Листригонов" і виявлено міфологізуючі тенденції, реалізовані на всіх рівнях тексту. Так, у поетиці образів балаклавських рибаків виділяється відбір автором лише міфогенних рис у характері і зовнішності персонажа. Ефективним засобом міфологізації образів лістригонів та їхнього простору стає також гіперболізація, функція якої - формування ореолу виключності навколо героя. Для створення міфологічної аури навколо образів балаклавських жителів і їхнього світу використовуються античні і біблійні алюзії, апеляції до давніх легенд, прикмет, повір'їв, які слугують для рибаків ціннісними і поведінковими зразками. Виявлено також архетипні риси в образах персонажів "Листригонов" (риси трикстера і хтонічного чудовиська як домінанти, що формують цілісне сприйняття образів таких другорядних персонажів "Листригонов", як Сашко Комісіонер і водолаз Сальваторе Трама).

На рівні стилістики міфологічне начало в нарисах О. Купріна реалізують численні повтори, ритмізація прози, підвищена метафоричність, поетично забарвлені епітети, акцентування ритуальної функції божби і лайки в мовленні персонажів.

Міфопоетичне начало проявляється і в способі організації оповіді, оскільки тут важливу роль відіграє розроблена система мотивів. У роботі проаналізовано мотиви боротьби зі стихією, чудесного спасіння, ідеального минулого, а також мотив "сезону" (курортного), який об'єднує "Листригонов" з деякими іншими "південними" текстами О. Купріна і відіграє важливу роль у реалізації опозиції "справжнє/несправжнє" купрінівського міфу про південь.

Водночас відзначено наявність авторського акценту на достовірності зображуваних персонажів і обставин, етнографічній точності у відтворенні місцевих звичаїв і особливостей способу життя рибаків.

У результаті в севастопольсько-балаклавських творах письменника формується своєрідний діалог історії і міфу: сучасність у вигляді актуальних політичних подій, які безпосередньо впливають на долю героїв і автора, існує паралельно із вічним життям цього рибацького світу, який непідвладний "злобі дня" й існує ніби в іншому вимірі. Наявність такого подвійного хронотопу зумовлює синтетичну природу і жанру, і методу О. Купріна в таких творах, як "Листригоны", "Светлана", "Гусеница", виводячи їх на вершину купрінівського неореалізму.

Висновки

1. У прозі О. Купріна регулярно простежуються міфопоетичні прийоми, наявність яких свідчить про складну, синтетичну природу купрінівського художнього методу, в якому авторську програмну настанову на збереження реалістичної домінанти суттєво відкоректовано взаємодією з модерністською поетикою, що зумовлено загальною логікою літературного процесу межі століть.

Рисами міфопоетики наділено і художній простір прози письменника. Внаслідок аналізу таких творів, як "Молох", "В недрах земли", "В трамвае", "Колесо времени", "Система", з урахуванням наявних досліджень міфопоетичних особливостей прози О. Купріна, у роботі виявлено, що в поетиці простору письменника постійно використовуються такі прийоми міфопоетики:

- організація просторової картини світу згідно з міфологічною ціннісно маркованою системою опозицій (верх/низ, північ/південь, відкритий/закритий простір тощо);

- міфологічне дублювання ситуацій, героїв і деяких просторових комплексів;

- алюзивна опора на міфологічний контекст і вибудовування аналогій між зображуваними подіями і героями та їх міфологічними "прототипами";

- міфопоетична розробка просторової образності при відтворенні в сюжетиці прози О. Купріна архетипних ситуацій ініціації, жертвоприношення, випробування героя.

2. У прозі О. Купріна протягом всіх періодів його творчості виникає образ півдня. В дисертаційній роботі встановлено, що він суттєво відрізняється від того міфологізованого в літературі Срібної доби півдня, якому були притаманні риси переважно екзотичного простору, маркованого в системі міфологічних опозицій як "чужий". Купрінівський південь - це частина "свого" простору, куди включаються Київ (і Україна в цілому), Одеса і Крим. Відповідно, О. Купрін наділяє простір півдня індивідуальним міфологічним змістом, який лише почасти корелює з традиційним смисловим наповненням міфологеми "південь".

Провідна риса купрінівського півдня - це амбівалентність, яка проявляється, згідно з концепцією М. Бахтіна, передусім, у своєрідній взаємозамінності і єдності "верху" і "низу", "сакрального" і "профанного" хронотопів. Зокрема, такий хронотоп було виявлено у дисертаційному дослідженні у наступних творах О. Купріна: "Белый пудель", "Гамбринус", "Яма", "Светлый конец", "Наташа". Простір півдня в цілому вибудовується О. Купріним навколо основної ціннісної опозиції "істинне/неістинне" і постає таким топосом, в якому неістинний ("профанний") і істинний ("сакральний") модуси буття проявлені з максимальною інтенсивністю.

3. Формування індивідуального художнього міфу про південь у прозі О. Купріна простежується в сюжетиці, проблематиці, образності, мотивній структурі, символіці "південних" творів письменника.

Основною сюжетною реалізацією міфу про південь у прозі О. Купріна є сюжет випробування героїв на міцність їхнього ціннісного світу та на істинність почуттів. Зазвичай простір півдня постає в різноманітних версіях цього сюжету як провокативний, і в таких випадках південь розкривається у своїй "профанній" іпостасі. Зокрема, чуттєва провокативність півдня стає каталізатором сюжету в таких творах, як "Корь", "Белая акация", "Наташа" та ін. На відміну від "профанного" півдня "південь благословенний" часто постає місцем здійснення "моменту істини" в житті героїв. У таких випадках сюжет випробування вибудовується у високому стильовому регістрі, який адресує до проблематики вічних цінностей кохання, мистецтва, пам'яті ("Гранатовый браслет", "Гамбринус", "Леночка"). Нарешті, "профанна" і "сакральна" складові амбівалентного простору півдня реалізуються і в діалектичній єдності, яка набуває карнавальних форм: під маскою профанного виявляється істинна ціннісна основа, отже випробування полягає в її розпізнанні ("Обида", "Гамбринус").

На реалізацію сюжетної моделі випробування як такої, що домінує в змістовному просторі міфу про південь у прозі О. Купріна, спрямовано і систему постійних мотивів в "південних" творах письменника. Це мотиви спокуси і незворотності минулого, виявлені та проаналізовані у таких текстах, як "Осенние цветы", "Корь", "Пустые дачи", "Гранатовый браслет", "Морская болезнь", "В Крыму (Меджид)", "Леночка", "Белая акация" та ін. До визначеного кола мотивів тяжіють і наскрізні образи-міфологеми, які зустрічаються в багатьох "південних" творах О. Купріна: міфологема білої акації зазвичай представляє мотив спокуси, міфологема порожньої дачі - мотив незворотності минулого.

Суттєву роль у структуруванні простору півдня та його образному наповненні відіграють і такі просторові міфологеми, як південне (приморське) місто, дача, пароплав, море. Як виявив аналіз, в образі моря на рівні поетики послідовно реалізовано символічний план образності купрінівського міфу про південь.

4. Серед творів О. Купріна на тему півдня виокремлюється корпус нарисових текстів. На відміну від багатьох інших нарисів О. Купріна, створених на об'єктивістських характерологічних та побутовоописових засадах (наприклад, цикли "Киевские типы" або "Лазурные берега"), балаклавсько-севастопольські нариси мають міцну лірико-автобіографічну основу. Автор не лише демонструє знайомство з предметом, але й внутрішньо ототожнюється з ним, включає дійсність, яку описує в цих нарисах, до свого особистісного світу. Саме лірична складова, на наш погляд, зумовлює специфіку міфологізації історичної реальності в художньому світі циклу "Листригоны", нарису "Светлана", у присвячених Балаклаві сторінках нарису "Мыс Гурон". В роботі виявлено репертуар міфопоетичних засобів, до яких вдається О. Купрін, створюючи патріархально-ідеалізований образ Балаклави, і водночас відзначено ретельне збереження митцем в "Листригонах" прикмет і деталей реального життєвого устрою історичної Балаклави початку ХХ ст. Відповідно, у просторовій поетиці "Листригонов" реально-біографічний і міфопоетичний плани співіснують на рівних правах, створюючи складний, багатовимірний простір оповіді. В цілому, в балаклавсько-севастопольських нарисах О. Купріна взаємодія історичного і міфологічного первнів стає більш акцентованою і більш інтенсивною, ніж у художніх творах письменника про південь.

5. Всі основні складові авторського південного міфу простежено в дисертації також і на творах О. Купріна, присвячених Криму, в яких виявлено певні специфічні риси. Крим у художній "географії" О. Купріна - це абсолютне втілення півдня, в якому максимально повно і яскраво проявлені всі типові "південні" особливості і власне простору, і його мешканців. Тому саме в корпусі кримських творів граничний прояв знаходить, передусім, амбівалентність як провідна характеристика простору півдня у О. Купріна ("сакральну", вічну іпостась півдня часто репрезентовано в кримських творах образом моря, і його величній красі гротескно протиставлено суєту курортного "профанного" півдня). Сюжет випробування героїв на істинність їхніх цінностей і почуттів також розроблено в кримських творах в максимально драматизованому, загостреному вигляді, завдяки чому ті опозиції (істинне/неістинне, високе/низьке), які структурують смисловий простір купрінівського південного міфу, в його кримських текстах набувають підкреслено контрастного втілення.

В цілому можна констатувати високий ступінь внутрішньої єдності творів О. Купріна про південь, яку забезпечено наявністю наскрізної системи мотивів, образів (у тому числі, наділених символічним значенням), різноманітних варіантів магістрального інваріантного сюжету випробування. Ця система різнорівневих поетикальних засобів поєднує між собою всі "південні" твори і формує цілісний авторський міф про південь у художньому світі письменника.

Список праць, опублікованих за темою дисертації

1. Строкина С.П. Особенности организации художественного пространства в повести А.И. Куприна "Яма" /С.П. Строкина // Вопросы русской литературы. Межвузовский научный сборник. - Вып.15 (72). - Симферополь: Крымский Архив, 2008. - С.80 - 88.

2. Строкина С.П. Юг в пространственной мифологии А.И. Куприна /С.П. Строкина // Русский язык, литература, культура в школе и вузе. - К., 2009. - № 5. - С.53 - 58.

3. Строкина С.П. Белая акация в художественной мифологии А. Куприна /С.П. Строкина // Вісник Харківського національного університету ім.В.Н. Каразіна. № 873. Серія: Філологія. - Вип.58 - Харків: Вид-во ХНУ ім.В.Н. Каразіна, 2009. - С.137 - 142.

4. Строкина С.П. История и миф как составляющие хронотопа очерка А.И. Куприна "Светлана" /С.П. Строкина // Вопросы русской литературы. Межвузовский научный сборник. - Вып.16 (73). - Симферополь: Крымский Архив, 2009. - С.100 - 107.

5. Строкина С.П. Мифопоэтическое начало в цикле А.И. Куприна "Листригоны" /С.П. Строкина // Литературоведческий сборник. - Вып.39/40. - Донецк: ДонНУ, 2009. - С.187-192.

6. Строкина С.П. Мифопоэтические особенности пространственной организации прозы А. Куприна (на материале повести "Молох" и рассказа "В недрах земли") /С.П. Строкина // Вісник Севастопольського НТУ. Вип.102: Філологія: збірник наук. праць. - Севастополь: Вид-во СевНТУ, 2010. - С.105-109.

7. Строкина С.П. Непростая история Александра Куприна /С.П. Строкина // Слава Севастополя. - 4 сентября 2009. - №.161. - С.3 - 4.

Анотація

Строкіна С.П. Південь в прозі О.І. Купріна: міфопоетична організація художнього простору. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.01.02 - російська література. - Таврійський національний університет ім. В.І. Вернадського, Сімферополь, 2010.

У дисертації виявлено системний характер і особливості формування міфологізованої просторової картини світу у прозі О. Купріна. Досліджено специфіку купрінівського художнього "міфу про південь". Виявлено його основну ціннісну опозицію ("справжнє/несправжнє"), відповідно до якої простір півдня зображується як амбівалентний ("південь благословенний" і "південь профанний"). Простежено мотиви творів, які реалізують цю амбівалентність (мотиви спокуси і незворотності минулого), а також провідний сюжет "південних" творів О. Купріна (випробування героїв на справжність їхніх почуттів). Проаналізовано основні просторові образи-міфологеми "південного міфу" письменника ("південне місто", "дача", "пароплав", "море", "біла акація") і риси міфопоетики у створенні антропологічного типу "південця" у прозі О. Купріна.

У цілому прийоми міфопоетики, використані при формуванні просторової картини світу у прозі О. Купріна і в його авторському міфі про південь, осмислені як прояв неореалізму, відмінною рисою якого є синтез реалістичних і модерністських начал у рамках єдиної художньої системи.

Ключові слова: художній простір, міфопоетика, авторський міф, амбівалентність, мотив, неореалізм.

Аннотация

Строкина С.П. Юг в прозе А.И. Куприна: мифопоэтическая организация художественного пространства. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.02 - русская литература. Таврический национальный университет им.В.И. Вернадского. - Симферополь, 2010.

В диссертации выявлены особенности формирования мифологизированной пространственной картины мира в прозе А. Куприна, в частности: структурирование пространства на основе системы ценностно маркированных бинарных оппозиций (верх/низ, центр/периферия, открытое/закрытое пространство и т.д.); ориентированное на миф функциональное дублирование героев, ситуаций и определенных пространственных комплексов; аллюзивная опора на мифологический контекст; мифопоэтическая разработка пространственной образности при воссоздании в сюжетике прозы А. Куприна архетипических ситуаций инициации, жертвоприношения, испытания героя. Доказан системный характер обращения писателя к средствам мифопоэтики при формировании пространственной картины мира в его прозе на протяжении всех периодов творчества.

...