Еволюція ґотичної поетики і роман "Буреверхи" Емілії Бронте

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

10.01.06 - Теорія літератури

буреверхи бронте поетика

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Еволюція ґотичної поетики і роман “Буреверхи” Емілії Бронте

Пастух Христина Андріївна

Львів - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі світової літератури Львівського національного університету імені Івана Франка Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор

Копистянська Нонна Хомівна,

Львівський національний університет імені Івана Франка,

професор кафедри світової літератури

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Гром'як Роман Теодорович,

Тернопільський національний педагогічний

університет імені Володимира Гнатюка,

завідувач кафедри теорії літератури та порівняльного літературознавства

кандидат філологічних наук, доцент

Будний Василь Володимирович,

Львівський національний університет

імені Івана Франка,

доцент кафедри теорії літератури та

порівняльного літературознавства

Захист відбудеться 22 жовтня 2009 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 35. 051. 13 у Львівському національному університеті імені Івана Франка (79000, м. Львів, вул. Університетська, 1).

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка (м. Львів, вул. Драгоманова, 5).

Автореферат розісланий 16 вересня 2009 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Д 35. 051. 13

кандидат філологічних наук, доцентЯ.І. Гарасим

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Семантичний спектр терміна “ґотика” (“ґотичний”) широкий: назва народності, архітектурного стилю, синонім поняття “середні віки”, характер літер (“ґотичне письмо”), “ґотичний роман” та інші жанри, “ґотична поетика”, “ґотична музика” і навіть “ґотична людина”.

Усвідомлення можливостей ґотичної поетики полягає не лише в увазі до фантастики як витвору глибинних пластів людської психіки - підсвідомості, а й у її етичній основі. Це - споконвічна проблема колізії добра і зла, символізована у прадавніх текстах, зокрема у міфі про Ормузда й Агрімана. Ота світова тема в різні історичні епохи виявлялась у розмаїтті форм словесності - усної (казки, балади) і писемної (літературні жанри з ґотичним забарвленням).

Ґотичний роман - жанр, зорієнтований на певний тип змісту і форми, структура з гострою конфронтацією етичних засад. При певній заштампованості персонажів, аксесуарів тла вона водночас еластична й спроможна, у переломленні через творчу індивідуальність талановитих письменників, стимульованих тенденціями епох, до еволюції. Впливу ґотичної поетики зазнають великі письменники Європи й Америки. Закономірності європейського типу культури виражає й українська при всій своїй самобутності. Нещодавно з'явились видання й українських творів у серії “Ґотика” (Ю. Винничук, 2005; В. Шевчук, 2006).

Отже, з'ясування природи ґотичної поетики спонукає до подальших студій цього феномена як інтегрального елементу світового мистецтва. Тому і виникає необхідність детального вивчення етапів еволюції ґотичної поетики в теоретичному аспекті на прикладі тієї літератури, яка їх представила, - англійської.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами кафедри. Дисертація виконана на кафедрі світової літератури Львівського національного університету імені Івана Франка у параметрах її комплексної наукової теми “Вивчення актуальних проблем національних літератур та літературознавства” (державний реєстраційний номер 01080009546).

Мета дисертації - вивчення специфіки ґотичної поетики в її еволюції шляхом аналізу текстів знакових творів і теоретичних узагальнень. Для реалізації цієї мети необхідно вирішити комплекс таких конкретних завдань:

- з'ясувати стан дослідження проблеми в англійському, американському, українському, російському й польському літературознавстві;

- простежити процес кристалізації ґотичної поетики в жанрове утворення в англійській літературі, визначити структурні риси “Замку Отранто” Г. Уолпола - архетипу ґотичного роману;

- проаналізувати романи Анни Радкліфф як етап “приємного страху” в еволюції ґотичної поетики;

- у порівняльному аспекті виконати інтерпретацію творів ґотико-романтичної френезії на завершальній стадії розвитку “класичної” ґотики;

- окреслити відносно сформовану модель ґотичного роману на підставі теоретико-історичного узагальнення попередніх спостережень;

- висвітлити питання теорії співіснування, конфронтації та синтезу таких художніх напрямів, як ґотика, бароко, романтизм і реалізм - передумову виникнення “нової ґотики”; розкрити поняття “нова ґотика”;

- охарактеризувати риси ранньої вікторіанської доби, висвітлити особливості пошуків оновлення ґотичного роману окультистами (В.Г. Ейнсворт, Е. Бульвер-Літтон);

- обґрунтувати приналежність романів Шарлотти Бронте “Джейн Ейр” та “Буреверхи” Емілії Бронте до “нової ґотики”;

- розкрити полісемантику заголовку та генологічної назви роману Емілії Бронте “Wuthering Heights”;

- порівняти поезію Емілії Бронте з її романом на рівні філософcькому й психологічному;

- простудіювати особливості новаторської наративної стратегії “Буреверхів”, звернувши увагу на роль ретроспекції у ній;

- жанровим “монографічним” аналізом цього роману довести, що елементи ґотичної поетики, наявні на різних рівнях його скомплікованої структури, співпрацюють з іншими її константами;

- з'ясувати оригінальність і важливість часопросторової поетики, взаємодію зображеного простору і типажу;

- показати високий художній рівень “Буреверхів”, символіко-етичну проекцію поетики роману, його новаторство і світовий резонанс.

Об'єкт дослідження - художні тексти романів Г. Уолпола “Замок Отранто”, А. Радкліфф “Лісовий роман”, “Таємниці замку Удольфо”, Ж. Казота “Закоханий диявол”, У. Бекфорда “Ватек”, М.Г. Льюїса “Чернець”, Ч.Р. Метьюріна “Мельмот-Блукач”. Особлива увага звернена на текстуальний аналіз роману Е. Бронте “Буреверхи” та її віршів (за повним виданням), а також роману Ш. Бронте “Джейн Ейр”.

Предмет дослідження - історична поетика жанру крізь призму морфології етапних творів, а конкретніше - еволюція ґотичного роману як жанрового різновиду в англійській літературі до 1847 року включно, поетика роману “Буреверхи” Е. Бронте.

Методи дослідження. Основна увага у дисертації зосереджена на проблемах генології (вивчення жанрових особливостей і часопросторової поетики), які входять в галузь теорії літератури. Поетика як загальна парадигма, включаючи в себе поняття “майстерність” і будучи ширшою від нього, розщеплюється на низку значеннєвих констант (поетика описова, генеративна, історична, іманентна, рецептивна, поетика напряму, окремого письменника, сюжету, часопростору тощо). Розгляд застосованих у дисертації модифікацій поетики і характер поставлених поліаспектних проблем вимагав комбінованого методу дослідження. Наскрізними організуючими еволюцію поетики стали принцип історизму й методика жанрового аналізу. При вивченні руху жанру використано надбання культурно-історичної школи, зорієнтовані на висвітлення історичної зумовленості літературних явищ. У цьому методологічному ключі, зокрема, виконано характеристику вікторіанської формації.

Генетичний метод як відгалуження культурно-історичного застосовано при з'ясуванні витоків ґотицизму на підготовчій стадії формування ґотичного роману як жанрового різновиду, при вивченні генези естетичних поглядів письменників та при характеристиці образів-персонажів.

Специфіку індивідуального стилю письменників (наприклад, піторескного А. Радкліфф), окремих етапів в історії ґотичного роману неможливо було окреслити без порівняльно-історичного (компаративістичного) підходу, як і здійснити моноаналіз тексту без герменевтичного, а також наративного.

Методологічні орієнтири дисертантка знаходила у працях про загальнотеоретичні проблеми (жанрів, художніх напрямів і стилів, хронотопу, поетики, наукових шкіл, літературного процесу, аналізу тексту, його естетики і т.п.). Це дослідження таких авторів, як В. Антофійчук, М. Бахтін, Е. Берк, О. Білецький, Я. Гарасим, М. Гнатюк, Р. Голод, Р. Гром'як, В. Жирмунський, М. Ільницький, Г. Клочек, М. Кодак, Н. Копистянська, Б. Криса, Д. Ліхачов, Ю. Лотман, Г. Маркевич, Д. Наливайко, А. Нямцу, С. Скварчинська, М. Ткачук, Р. Уеллек, Леся Українка, А. Уоррен, І. Франко, Д. Чижевський, Н. Шумило та ін.

Викликають інтерес роботами про ґотичну поетику і її розвиток (матеріалами та методологічними акцентами) Д. Варма, В. Жирмунський, О. Матвієнко, Д. Пантер, Н. Поліщук, А. Рустовський, М. Саммерс, а конкретний аналіз одного ґотичного роману, зазвичай на широкому тлі, поданий у працях О. Бандровської, Я. Блонського, Т. Денисової, Дж. Ґудріджа, П. Нестор, Л. Піккет, Ч. Сенґера, Д. Сесіля та ін.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній уперше в українському літературознавстві простежена тяглість розвитку англійської ґотичної поетики на часовому відтинку від 60-тих років XVIII ст. до 40-вих XIX ст., здійснено теоретичне узагальнення атрибутів ґотичної поетики, комплекс яких скристалізував ґотичний роман як жанровий різновид, а також висвітлено теоретичні питання синтезу літературних напрямів і стилів у письменників “нової ґотики” ранньої вікторіанської доби. Виконано всебічний аналіз тексту роману “Буреверхи” через реалізацію своєї концепції жанрової скомплікованості його структури, типажу, розгалуженого хронотопу, множинного наративу, ускладненого психологізму тощо. Уточнено термінологію, зокрема, запропоновано термін “локус несамовитості”. У широкий “ґотичний” контекст залучено й реалії української літератури. Усі цитати з текстів англійською, німецькою, французькою, польською та російською мовами, якщо вони ще не були опубліковані українською, наводяться у перекладі авторки дисертації.

Практичне й теоретичне значення роботи. Положення дисертації можуть бути використані в університетських курсах історії світової літератури, у спецкурсах про ґотичну поетику взагалі й еволюцію англійської зокрема, при викладанні теорії літератури, а також у подальших студіях англійської літературної ґотики й аналогічно її в інших національних літературах. Теорія ґотичного роману необхідна для становлення українського ґотикознавства, а комплексну інтерпретацію “Буреверхів” можна вважати внеском у бронтезнавство, а також у теорію моноаналізу.

Апробація результатів дисертації. Текст дисертації обговорено на засіданні кафедри світової літератури Львівського національного університету імені Івана Франка. З доповідями про своє дослідження авторка виступала на конференціях цієї кафедри (1. Науково-звітна конференція, лютий 2007 р.; 2. Науково-звітна конференція, лютий 2008 р.), а також на таких наукових форумах: Всеукраїнська наукова конференція “Творчість “молодомузівців” і проблеми українського модернізму” (До 125-річчя від дня народження Степана Чарнецького), Львів, 27 січня 2006 р.; VII Всеукраїнська науково-практична конференція “Гуманітарні проблеми становлення сучасного фахівця”, Київ, 29-31 березня 2006 р.; Міжнародна науково-практична конференція, присвячена 200-річчю від дня народження О. Стороженка “Олекса Стороженко і українсько-білорусько-польське культурне середовище XIX століття”, Брест, 24-25 листопада 2006 р.; Всеукраїнська науково-практична конференція “Світові виміри української культури” (До 95-річчя від дня народження Григорія Нудьги), Львів, 30 січня 2008 р.; XXII щорічна наукова франківська конференція “Твоєму генію мій скромний дар”, Львів, 10 жовтня 2008 р.; Міжнародна наукова конференція “Українська філологія: школи, постаті, проблеми”. До 160-річчя заснування кафедри української словесності у Львівському університеті, Львів, 20-21 листопада 2008 р.; Міжнародна наукова конференція “Актуальні проблеми вивчення життя і творчості Ольги Кобилянської та українського літературного процесу”, Чернівці, 27-28 листопада 2008 р.

Матеріали дисертації використано на практичних заняттях із світової літератури зі студентами факультету іноземних мов.

Публікації. Основні положення та результати дослідження викладено у дев'яти статтях, які поміщені у фахових наукових виданнях ВАК України. Їхній загальний обсяг - приблизно 4 друковані аркуші.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, додатків і списку використаних джерел. Загальний обсяг - 229 сторінок, основний текст - 190 сторінок. Бібліографія нараховує 223 позиції, з них 134 кириличним та 89 латинським алфавітом.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі з'ясовано актуальність дисертаційного дослідження потребою вивчення в українському літературознавстві праць з теорії та історії ґотичної поетики, поінформовано про зв'язок його теми з науковою проблематикою кафедри. Визначено мету й конкретні завдання, об'єкт та предмет, методологію, наукову новизну роботи, вказано також на практичне й теоретичне значення її результатів і форми їхньої апробації.

У першому розділі “Становлення ґотичного роману як жанрового різновиду в атмосфері преромантизму й романтизму” простежено етапи розвитку ґотичної поетики у процесі кристалізації жанрової моделі цього генологічного утворення. У підрозділі 1.1. “Огляд літератури предмету” відзначено, що ґотичні твори А. Радкліфф і роман “Чернець” М.Г. Льюїса вже були в бібліотеці І. Котляревського, а Тарас Шевченко в повісті “Художник” посилається на “Лісовий роман” А. Радкліфф. О. Стороженко заявляв про ознайомлення з образом Вічного Жида в західноєвропейських літературах. Однак досить докладну інтерпретацію ґотичного твору окультиста Е. Бульвера-Літтона “Прийдешня раса” здійснює Леся Українка лише в 1906 р. у статті “Утопія в белетристиці”. У 30-ті роки XX ст. у Львові з'являються переклади “Джейн Ейр” Шарлотти Бронте та “Буреверхів” Емілії Бронте. М. Рудницький - не тільки перекладач “Буреверхів”, а й автор змістовних нотаток про згадані твори письменниць-сестер. Враження новизни у підходах до проблем ґотики викликали статті І. Лімборського (1998) та І. Качуровського (2002). З початку XXI ст. починають виходити антології українських ґотичних оповідань у супроводі лаконічних оригінальних статей В. Пахаренка, Ю. Винничука, В. Шевчука.

На матеріалах західноєвропейської літератури про ґотичну поетику на Україні захищені ґрунтовні дисертації О. Матвієнко та Н. Поліщук. Закликає розкрити “секрети високої прози” Т. Денисова - авторка післямови до українського перекладу “Джейн Ейр”. О. Бандровська у передмові до “Буреверхів” не лише відтворює картину “критичного урагану”, викликаного Емілією Бронте, а й досліджує філософічність її поезії і прози.

Англомовне ґотикознавство, у тому числі бронтезнавство, репрезентоване спеціальними монографіями та збірниками статей. Історію ґотичного роману досліджували D. Varma, D. Punter, M. Summers, проте дещо суб'єктивно і не зовсім повно, а праці M. Wheeler, D. Cecil, K. Tillotson стосуються лише вікторіанського періоду розвитку ґотики. Про “Буреверхи” існують монографії таких авторів, як J. Hewish, R. Benvenutto, S. Davies, U.C. Knoepflmacher, L. Pykett, S. Vine, а також різноаспектні збірники статей, особливо той, що його скомпонував зі статей XX ст. T. Vogler.

Дискусійними є питання, що стосуються інтерпретації персонажів загалом і спеціально гендерного аналізу їх (S. Gilbert, N. Jacobs).

З російських матеріалів при написанні дисертації було використано корпусне видання перекладів романів “Замок Отранто” Г. Уолпола, “Закоханий диявол” Ж. Казота й “Ватек” У. Бекфорда з концептуальною статтею про них упорядників В. Жирмунського і Н. Сігала, а також переклад роману “Мельмот-Блукач” Ч.Р. Метьюріна з передмовою М. Алексєєва. У польській ґотивістиці існує своєрідний розгляд “Буреверхів” Я. Блонським, цікава монографія А. Рустовського про “нову ґотику”, а також різноманітні матеріали конференції в Лодзі (2001), опубліковані під назвою “Навколо ґотицизмів”. У перекладі на польську мову вийшли естетичний трактат Е. Берка про величне і прекрасне та монографія італійського професора Маріо Праца про ґотичні пристрасті, демонізм і смерть. Відштовхуючись не тільки від названих, а й багатьох інших зарубіжних досліджень, дисертантка формувала свій погляд на феномен ґотичної поетики.

У підрозділі 1.2. “Підготовча стадія у формуванні ґотичного роману” йдеться про процес зародження досліджуваного жанрового різновиду в інших, уже сформованих жанрах. Крім підготовчої стадії, у дисертації простежено фазу кристалізації жанрового архетипу, етап його закріплення, відтак апробації генологічною свідомістю письменників, читачів і дослідників. Термін “ґотичний роман” з'явився в Англії майже одночасно з терміном “романтизм” (“romanticism”). Ґотичний роман загалом мислиться як витвір підсвідомості, виявленої в емоціях таємничості і страху / жаху. Відбувається реінкарнація ґотичної естетики, архітектури Середньовіччя, її пракоренів у лицарських романах, сагах, а частково теж у творах Дж. Мільтона, В. Шекспіра, у північноатлантичних баладах. У XVIII ст. з'являються трактати про реабілітацію ґотичного мистецтва, зокрема “Листи про лицарство та середньовічний роман” Річарда Герда (1762). Теоретичним підґрунтям ґотичної літератури стає “Філософське дослідження про походження наших ідей величного і прекрасного” (1857) Едмунда Берка, у якому мислитель показує роль змислів (відчуттів) у виникненні емоцій, обґрунтовує емоцію страху / жаху як категорію величного у літературному творі. Функцію посилення чи применшення емоцій виконують форми простору (вертикального, горизонтального), його нескінченність, тони слова, розмір предметів тощо. Теорію Берка пізніше змодифікує Іммануїл Кант у напрямку трансцендентальних властивостей. З ним полемізує або погоджується І. Франко. Краса, на його думку, не в матеріалі твору, а в засобах впливу на емоції реципієнта.

Завдання, поставлене у підрозділі 1.3., - інтерпретація першого ґотичного роману - “Замку Отранто” Г. Уолпола, отже, аналіз поетики його сюжету та атрибутів жанрового архетипу. Уолпол уперше застосував назву “ґотичний” стосовно літературного твору - gothic story, що можна перекласти як “ґотична повість”, очевидно, у значенні “середньовічна”. Звернено увагу на те, що сюжетно-композиційна структура “Замку Отранто” певною мірою імітує композицію п'ятиактної класицистичної драми з її єдністю місця і часу, хоча поетика локусу відіграє вже нову жанротворчу функцію. Простір замку взагалі і його “включений” простір (термін С. Скварчинської) зокрема, продовжений підземними лабіринтами, є локусом несамовитості, який викликає емоції страху / жаху. Кожен з п'яти розділів цієї ґотичної історії має свою емоційну кардіограму, згармонізовану з мегакардіограмою усього твору - його композицією. Сюжетна напруга то посилюється, то послаблюється залежно від розгортання основного конфлікту між нащадками узурпатора і легітимними спадкоємцями замку і князівства та участі в акції надприродних сил. Найбільшої напруги набуває перший розділ - зав'язка у сюжеті - та останній - кульмінація і розв'язка, у якій пасивні й мовчазні досі ірреальні сили виявили себе в мові й динаміці (статуя заплакала кривавими слізьми, проголосила володарем замку легітимного власника і - це вже крайність чуда - піднеслася на небо).

У передмові до першого видання твору автор заховався за маскою середньовічного письменника й перебрав на себе роль критика цього ґотичного першороману, підкреслюючи, що жах - головна пружина сюжету, засіб зацікавлення. У коментарі до другого видання “Замку Отранто” Г. Уолпол признається у своєму авторстві й пояснює, що намагався зобразити вірування й дії героїв відповідно до їхнього історичного часу. Письменникові притаманне мистецтво реалістичного психологічного зображення. У дисертації наводяться приклади етапів переживання стресової ситуації тими, хто побачив велетенський смертоносний шолом на подвір'ї замку: несподіване приголомшення (surprise); здивування (astonishment); остовпіння, заціпеніння (amazement). Для всіх цих психічних станів характерним є параліч руху. З часової перспективи, коли ґотичний роман визрів як жанр, утвердившись типологічним рядом творів цієї генологічної структури, Вальтер Скотт перший найповніше осмислив поетику “Замку Отранто”.

У дисертації виокремлено архетипні атрибути ґотичного жанру, наявні у тексті “Замку Отранто”: а) триєдина формула психологізованого сюжету - mystery, suspense, horror (таємничість, напруга очікування, жах); б) образ активного лиходія і його пасивних жертв; в) локус несамовитості; г) з'ясування біографічної таємниці.

Підрозділ 1.4. “Поетика “приємного страху”. До 1820 року включно у ґотичній поетиці спостерігаються дві тенденції: 1) зображення гри зі страхом в романах так званого “приємного страху”; 2) виклик психічного стресу несамовитим жахом - “чорний роман” (“le roman noir”), “сатанинський” (“le roman diabolique”) у параметрах ґотико-романтичної френезії. Найталановитішою представницею першої зі згаданих тенденцій була Анна Радкліфф, творчу манеру якої називали “поетичним реалізмом” за згладжування гострих ґотичних контурів (ліризація тексту епіграфами з поезії, емоційна наснаженість мальовничих пейзажів). Появу духів письменниця пояснює витвором уяви персонажів: їх імітують реальні люди. У такій грі зі страхом і полягає сутність парадигми “приємного страху” (приємність від уникнення небезпеки).

Аналіз романів “Лісовий роман”, а особливо “Таємниці замку Удольфо” засвідчує новаторство А. Радкліфф у масштабності зображення, панорамності бачення, мальовничості пейзажів, пленеризмі. Посилена функція хронотопу дороги. Образ дикого краєвиду й архітектурної конфіґурації замку над гірським урвищем, надмірна увага до тла, до позасюжетних елементів гальмують ритм оповіді, відволікаючи від загострення ґотичного страху чи жаху, а з другого боку справляють візуальні естетичні ефекти величного.

Критик Т. Кастл мислить поняття “mysteries” не як таємниці сюжету, а як містерію сутності людини, як дивовижні властивості її психіки. Р. Майлс зараховує твори А. Радкліфф до “жіночої ґотики”, у якій жінки стають жертвами жорстокості свого оточення, а їх переслідування - основою “жіночого сюжету”. Це твердження стосовно “Таємниць замку Удольфо” потребує уточнень: жертви - мадам Монтоні та її племінниця Емілія у принципових для них справах виявляють рішучий опір. Натан Дрейк атестував письменницю як Шекспіра серед романтиків, для Вальтера Скотта вона - “могутня чарівниця”. Ці завищені оцінки розуміємо конкретно-історично. У А. Радкліфф цікавий розмаїтий типаж, але мистецтвом психологічного зображення її перевершують представники ґотико-романтичної френезії.

Підрозділ 1.5. “Етап романтичної френезії в еволюції ґотичної поетики (порівняльний аналіз)”. Термін “френезія” походить від французького слова frenйsie - шаленство, а відповідно і “шалена література”, тобто перенасичена мотивами жаху, злочину, божевілля, а також відразливо-натуралістичними описами трупарень і контактів з диявольськими силами. Етап ґотико-романтичної френезії найвиразніше представлений одіозним романом “Чернець” М.Г. Льюїса, який був пов'язаний з творами А. Радкліфф різними формами контактних зв'язків - впливом, полемікою і запереченням. Метью Льюїс привіз із Німеччини легенду про Закривавлену Черницю, зразок моторошної цвинтарної поезії міг запозичити з балади “Ленора” Г.А. Бюрґера. Та при всіх генетичних витоках роман “Чернець” М.Г. Льюїса був явищем оригінальним. Авторові вдалося створити яскравий, по-ґотичному монументальний, по-френетичному жорстокий, діалектично суперечливий образ лиходія-негідника - ченця Амброзіо, злочинність якого інспірована непогамованим libido. Причиною його моральної деградації є ізоляція від соціуму в замкнутому просторі монастиря (злочини ченця - інцест із сестрою, вбивство її та своєї матері і запроданство душі Люциферові). У дисертації порівняно спокусницю Матільду (посланця диявола) зі сульфідою Біондеттою з роману “Закоханий диявол” Жака Казота. Біондетта не робить зла своєму коханцеві, і твір француза не повністю вичерпується дефініцією “чорний роман”, більшою мірою це roman galante (“галантний”).

У 1820 році з'явився “Мельмот-Блукач” Ч.Р. Метьюріна, коли, здавалося, ґотичний роман вичерпав себе (його вже висміювали в пародіях). Широкоформатний епос Метьюріна має вигадливу барокову композицію - монтаж різностильних з окремими нараторами романів, повістей, оповідань, які у свою чергу включають вставні новели. У структурі роману-епопеї об'єднувальну функцію виконує обрамування наративу та поява головного героя, який мандрує у просторі зі швидкістю думки. Зображена територіальна масштабність у вимірах мегароману дає можливість авторові заселити твір розмаїттям типажу і поставити комплекс проблем соціальних, морально-етичних й філософських. На думку Маріо Праца, в образі Мельмота-Блукача байронівський бунтівник поєднаний в одне ціле з Мефістофелем Ґете. Як і Фауст, опанований жадобою надприродних знань, Мельмот запродав душу дияволові, за що був покараний відносним безсмертям. За підрахунком авторки дисертації, Мельмот, який помирав двічі, жив якихось 180 років. Його страждання сублімовані в озлобленість - ніхто не погодився помінятися з ним долею. Таким чином, новаторство Ч.Р. Метьюріна полягало у збагаченні галереї образів ґотичних лиходіїв світовим образом Агасвера, або Вічного Жида. При вистеженні полігенези цього образу звернено увагу на епізодичну постать Вічного Блукача - Великого Монгола у “Ченці” Льюїса. Як і Марко Проклятий в однойменному романі О. Стороженка, Великий Монгол відрізняється від Мельмота спокутою гріхів добрими вчинками. Шарль Бодлер відзначив, що Метьюрін розкрив “безсмертну філософську антитезу” - суперечність між Добром і Злом. Найцікавіша й художньо найдовершеніша у структурі роману “Мельмот-Блукач” “Розповідь іспанця”, головна проблема якої - романтична боротьба за свободу особистості. Носії жаху у цьому реалістичному наративі - не духи, а страшніші від них інквізитори. Накреслено грандіозний образ інквізиції не лише у конкретно-історичному, а й універсальному позачасовому (теж світовий мотив) вимірах. Майстерністю психологічного зображення Метьюрін перевершує всіх ґотиків.

У підрозділі 1.6. “Жанрова модель ґотичного роману (теоретичні узагальнення)” синтезовано ґотичні атрибути з аналізованих знакових творів. Основні з них:

1. Локус несамовитості - жанротворчий простір (образ старовинного замку, у руїнах якого застиг історичний час, та інші таємничі споруди чи моторошні місця).

2. Типаж. Різкий поділ системи персонажів на злотворців, добротворців і жертв (пасивних і з певними проявами активності). Центральною є постать лиходія, людини вольової, винахідливої та жорстокої, інколи бунтівника проти усталених порядків. Ґотика відкрила для літератури царину жорстокості. Її носієм буває і так звана фатальна жінка. Дисертантка зараховує лиходіїв до акцентуйованих особистостей - людей з психічними аномаліями. Образ лиходія при своїй архетипній сталості схильний до певної еластичності в амплітуді “феодал - узурпатор - Агасвер”. Розкриття біографічних таємниць персонажів - один із типових прийомів зацікавлення несподіванкою. Еволюція ґотичної поетики при зображенні типажу проявляється у поступовому поглибленні психологічного аналізу, зокрема емоцій страху / жаху.

3. Надприродні сили, заангажовані в романне дійство, виринають у невидимій і видимій іпостасі як безмовні постмортальні постаті і як персонажі активні, котрі виголошують монологи і вступають у діалоги. Ними бувають слуги дияволів і самі їхні головнокомандуючі (Люцифер, Вельзевул, Ібліс), приймаючи людську подобу або вигляд біблійного та фольклорного Сатани.

4. Таємниці і жахи. Ґотичний твір визначають як роман таємниць і жахів. Носієм страху є надприродні сили (страх атавістичний), безвихідні лабіринти замку, а також лиходії. Психічна напруга, ефект несподіванки при виясненні біографічних таємниць, засекречені приміщення, сюжетне пригодницько-химерне плетиво, - усе це пов'язане з привабливістю новизни і таємниці. Ґотика стимулює пізнання людської психіки, її глибинних пластів, хоч і не вільна від видатків на експерименти (огидні сцени садизму, вампіризму тощо).

Згідно із загальноприйнятою в Англії періодизацією, за якою в окремий етап виділяють літературу вікторіанської доби (час панування королеви Вікторії (1837-1901), другий розділ дисертації “Нова ґотика в англійському романі” присвячений розглядові розвитку ґотичної поетики у специфічних умовах тієї епохи, а конкретніше - раннього вікторіанського періоду до 1847 року включно, часу появи роману “Буреверхи” Емілії Бронте. У підрозділі 2.1. “Питання теорії співіснування і синтезу літературних напрямів” висвітлюється проблема синтезу чи співіснування романтизму, бароко, реалістичних тенденцій і оновленої ґотики, яка витворила наступні генологічні модифікації. Ґотичний роман поширюється й на європейському континенті. Узагальнено форми цієї інтеграції: 1) Переклад або переспів оригіналу; 2) Творча трансформація, залежна від таланту та індивідуального стилю письменника, його етноменталітету й художнього смаку реципієнта, а також національного фольклору. О. Білецький рух напрямів порівнював із набіганням хвиль одна на одну, застерігаючи від механічного членування літератури. Д. Ліхачов вимагав врахування сфери художності, тобто ролі іманентного чинника в історико-літературному процесі. Цей фактор конкретизував І. Денисюк як закон жанрової різноманітності. Переконливе твердження Д. Наливайка, що чистоту напрямів знає лише теорія, а творчість кожного великого письменника їх синтезує. Теорію бароко в російському літературознавстві започаткував М. Бахтін, який пов'язує цей стиль з ґотичними романами, а в українському - Д. Чижевський, солідаризуючись з тими дослідниками, які розуміли поняття “бароко” як культуру синтезу - сполучення культури Середньовіччя (ґотика) і ренесансу. Ґрунтовна монографія Н. Над'ярних про Д. Чижевського та концептуальна рецензія на неї М. Ільницького становлять подальший розвиток аналізованої парадигми на сучасному етапі, як і праці інших нинішніх дослідників. Конструктивні міркування про класицизм - “схематизуючий реалізм” - знаходимо у працях О. Білецького. Специфіка романтизму, за Д. Чижевським, у зображенні “нічної сторони” явищ (йдеться про підсвідомість). Дослідник відзначає опозиційний характер романтики (романтизму). Зміни в ідеології у ньому були спрямовані проти просвіченості (Просвітництва), а в поетиці - проти класицизму. Роль часопростору, синтез родових і жанрових утворень, колорит місця і колорит часу, химерність сюжетів, роль ретроспекції у наративі у творах романтизму досліджує Н. Копистянська. Одна з найновіших праць - монографія Р. Голода - присвячена художнім напрямам, які поєднуються у синтезі.

У підрозділі 2.2. “Риси вікторіанської доби”, окрім загальної характеристики цієї історико-політичної формації, розглядаються погляди на мораль і етику представників цієї епохи.

У підрозділі 2.3. “Ґотика у параметрах окультизму” досліджено новий етап розвитку ґотики. Оригінальною появою у вікторіанському періоді були окультисти, які вважали, що реалізм своєю толерантністю індустріалізації позбавляє людину чуттєвості, збіднює її віддаленням від природи і є перешкодою у вивченні складності внутрішнього буття. Рятуючи ґотику, письменники-окультисти пропонували такі шляхи її оновлення: 1) матеріалізація надприродних сил; 2) нові психологічні проблеми; 3) ілюзія науковості окультизму; 4) прихід нових талантів. За основу літературного окультизму взято ідеалістичні концепції і матеріалізм тогочасної науки. Провісник окультизму Вільям Ґодвін у своїх художніх творах синтезував магію чорнокнижництва з точними науками.

Найвидатніші речники англійського літературного окультизму - Едвард Бульвер-Літтон та Вільям Гаррісон Ейнсворт. У романі “Авріоль, або еліксир життя” В.Г. Ейнсворта протагоніст помилково випиває еліксир життя й психічно роздвоюється: частка двоєдиної його душі живе одночасно у 1599 році й у XIX сторіччі. Мандрівником у часі futurum-retro стає alter ego героя. Окультисти намагались збагнути невідому сферу феномена людини не через духів, а через концентрацію її психічних сил і співпрацю з “Духом Природи” (роман “Зеноні” Е. Бульвера-Літтона). Непізнана енергетика людської психіки вияснена у його романі “Дім упирів”.

Соціально-політичними акцентами вирізняється роман Бульвера-Літтона “Прийдешня раса”, в характеристиці якого Леся Українка імпліцитно дає образ імперії будь-яких часів з її расистською загарбницькою політикою. Цей твір нині можна назвати романом-пересторогою.

У підрозділі 2.4. “На перехресті напрямів: “Джен Ейр” Шарлотти Бронте” акцентовано увагу на розгляді цього роману світового визнання. Елементи біографічного жанру, роману виховання і любовного роману (love story), просвітлені крізь призму романтизму й ґотики, проблема жіночої емансипації, - усе це стало двигуном цікавого, напруженого, навіть пригодницького сюжету з парадоксальними зламами у цьому творі. Життєві перипетії на тернистому шляху дівчини-сироти Джейн є моментами її гарту й перемоги у фіналі. У підрозділі висвітлюється теорія роману виховання. На думку дисертанта, Ш. Бронте поєднала три його форми - Bildungsroman, Erziehungsroman, Entwicklungsroman - роман становлення, педагогічний і розвитковий роман, у якому характеротворчим чинником є вплив суспільства.

У підрозділі 2.5. “Романтизм і реалізм у романі “Джен Ейр” йдеться про співдію цих художніх напрямів в аналізованому художньому твориві. Історія душі Джейн - це історія протесту романтичної особистості проти “інертного” чи “гнітючого оточення” (Леся Українка). Порив ins Blau героїні втілений у її жадобу простору свободи. З реалістично-викривальної точки зору Джейн зображено потворності виховної системи у притулку для сиріт, з якими авторка була добре обізнана. Кохання Джейн і Рочестера по-романтичному високе, чисте, ідеальне, але позбавлене некритичного засліплення вимріяним ідеалом. Скепсис Рочестера, прикмети паризького гульвіси - це лише його маска, за якою приховані позитивістська тверезість і разом з тим гуманістична жертовність романтика.

У підрозділі 2.6. “Ґотика як основна пружина сюжету” проаналізовано ефекти таємничості, вияви страху і жаху як сюжетної ґотичної енергії. “Чорні характери”, родовід яких у “старій ґотиці”, в художній інтерпретації Ш. Бронте позбавлені демонічної аури, але не менш жорстокі (Сара Рід, Броклгерст). У дусі “нової ґотики” представлений локус несамовитості. “Дух” ув'язнений у засекреченій кімнаті палацу містера Рочестера, вириваючись інколи із замкнутого простору, виявляє агресивність. Розкриття біографічної таємниці і “духа”, і Рочестера - то простір катастрофи у долі закоханих. Замкнутий простір “червоної кімнати”, світла пляма, прийнята за духа недавно тут померлого дядька, викликає психічний стрес у переляканої дитини - юної Джейн. Вплив окультизму спостерігаємо лише в епізоді “телепередачі” мови закоханих через значну віддаль (парапсихологічний інтуїтивізм). Приналежність цього твору до “нової ґотики” обґрунтована у праці Крістін Александер (використання аксесуарів “старої ґотики” і разом з тим розвінчання ґотичного механізму, межування загострених емоцій з психічними розладами, об'єктивне тлумачення форм страху тощо).

Предметом дискурсу третього розділу дисертації - “Буреверхи” Емілії Бронте: ґотичний елемент у жанровій структурі роману” - є “монографічний аналіз” (термін Ю. Лотмана), тобто морфологія одного твору. Намагання дати системну інтерпретацію роману коригується завданням вичленування ґотичного елементу в цьому творі на різних його рівнях у співпраці з поетикою інших напрямів. У підрозділі 3.1. “Полісемантика заголовка й жанру (romance/novel)” зосереджено увагу на особливостях жанрової структури “Буреверхів” і розкритті заголовка роману. Назва “Wuthering Heights” багатозначна, що становить немалі труднощі при передачі її українською мовою (доречний переклад М. Рудницького неологізмом “Буреверхи”). Пропонуємо “Буревійні верхи” за аналогією до польської назви “Wichrowe wzgьrza” (“Вихрові пагорби”), а також приєднуємося до тих дослідників, які під “бурею” розуміють не лише зовнішній, а й внутрішній Sturm und Drang: “зозуленя” Хіткліф витісняє автохтонних мешканців з дому на Буреверхах і в Долині Дроздів. Друга проблема ґенологічна - назва novel чи romance, адже “Буреверхи” мають прикмети і реалістично-побутового роману (novel в англійській термінології), і химерно-фантастичного (ґотичного) - romance. Оптимальний вихід з цієї дискусійної колізії знаходить Павлина Нестор, пропонуючи термін “novel's romance”, що можна перекласти як химерно-побутовий роман.

У підрозділі 3.2. “Перегук віршів Емілії Бронте з її романом” проінтерпретовано спільні риси у віршах та романі письменниці. Цей перегук у дисертації потрактований як опосередкований різними художніми системами - поетичною і прозовою. За повним академічним американським виданням 1995 р. Емілія Бронте написала 200 віршів, з них датованих збереглося 127, а недатованих 73, перший написаний у 1836 році, а останній - у 1848-му, тобто на два роки пізніше від “Буреверхів”, що дає підставу вважати поетичні твори ані резюме, ані передмовою чи післямовою до прозового, - вони становлять відносно самостійний щоденник душевних настроїв та роздумів письменниці. Мотиви співзвучності з “Буреверхами” наявні не в аспекті ґотичного страху/жаху, а в філософських медитаціях і психологічному аналізі.

У підрозділі 3.3. “Наративна стратегія як система” досліджено на жанрово-композиційному рівні функцію наративу в романі Е. Бронте, роль оповідачів у “творенні” системи типажу, в оцінці їх морально-етичних засад, у збагненні складних багатовимірних ситуацій. Множинність нараторів означає множинність кутів зору на певні явища не тільки головних, а й епізодичних персонажів другого плану. У наративі використано дискурс сповіді усної й письмової, щоденники, листи. Наратив Елен Дін є, по суті, хронологічною ретроспекцією. Прийом асоціативної ретроспекції - це своєрідне retro in retro. Елен Дін презентує два типи нарації - аукторіальний (оцінювальний) і персональний (персонажний). Оповіді Локвуда теж властиві ці дві форми нарації, але виражені частково, бо в основному це автор не чітко вираженого щоденника.

Наративна стратегія увиразнює додаткові відтінки жанру - так званого відкритого твору (моменти невирішальні) і верстатного (розкриття лабораторії, механізмів його творення) та прикмети роману виховання.

У підрозділі 3.4. “Реалізм і романтизм “Буреверхів” акцентовано увагу на джерелах реалістичного і романтичного елементів, тенденціях до їхнього поєднання. Е. Бронте випереджувала своїх найближчих талановитих сучасників, а певні перегуки в її романі з ними типологічні, викликані духом часу. Англійські дослідники (Л. Піккет, Дж. Ґудрідж), як правило, підкреслюють зацікавлення авторки “Буреверхів” творами Мільтона, Шекспіра, “старих ґотиків” і романтиків Байрона, Шеллі, Вальтера Скотта. Зауважено інтертекстуальні зв'язки цього роману з ґотичним оповіданням “Наречений з Барни” (опублікованим Б. Сіммондсом у 1840 році). Реалістично занурені “Буреверхи” у рідний простір вересовищ Північної Англії. У руслі реалізму можна трактувати теж розповіді батька письменниць та інших осіб про дійсні факти узурпаторства.

У підрозділі 3.5. “Елементи “сімейного реалізму” і сімейного роману” акцентовано на тих моментах, які надають “Буреверхам” ще одного жанрового відтінку - ґотичного роману з елементами сімейного. Перед нами сімейна хроніка подій двох домів, сага двох родів на тлі домашнього побуту. Зображений час триває з 1771-го року до 1801-го. Д. Сесіль вбачає у композиції “Буреверхів” принцип космічної рівноваги. Дім на Буреверхах є оселею “дітей бурі”, а в Долині Дроздів - “дітей миру”. У процесі матримоніальної циркуляції молоді між двома домами відбувається руйнування і повторне відновлення гармонії за принципом космічної рівноваги. У дисертації відзначено прийом організації заплутаної системи персонажів за ритмом повторень уподібнення і розподібнення (repetition in difference). Звернено увагу на деякі побутові деталі.

Підрозділ 3.6. “Барви і відтінки любовних історій” присвячений розкриттю тембрів почуттів закоханих та особливості поведінки героїв залежно від їхніх любовних пристрастей. Дослідник Ф.Р. Карл зараховує Хіткліфа і Кетрін Ерншо, котрим притаманні несамовиті (“ґотичні”) пристрасті, до “міфологічних коханців”, юних Кеті і Лінтона Хіткліфа - до незрілих, а до розсудливих - Кеті і Гертона Ерншо.

Лицарський культ дами оспіваний трубадурами й міннензінґерами. Різновидом лицарської екзальтації було так зване кохання “блакитної троянди”. Це платонічне почуття розкрила Леся Українка у драмі “Блакитна троянда”. Попри високий і недосяжний ідеал жінки у романтичній гіперболізованій пристрасті є елемент невиліковного засліплення. Таке засліплення Ізабелли висміює у “Буреверхах” Хіткліф, проте ця героїня згодом спроможна до переоцінки свого не контрольованого здоровим глуздом почуття. Кохання Кетрін і Хіткліфа, надто скомпліковане й амбівалентне, становить предмет окремого розгляду.

У підрозділі 3.7. “Ґотичний простір і типаж” відзначено новаторство авторки роману, яке проявилось у галереї портретів головного лиходія і “чорних” характерів меншого калібру, а також розкрито психологічну проблему взаємозалежності людини і простору. Замість традиційного замку, локусом несамовитості у “Буреверхах” є понурий 500-річний дім - епіцентр зла, цитадель з енергетикою ненависті й режимом беззаконня. Таємнича кімната, куди навідується дух, інколи має призначення в'язниці. Колорит похмурості поєднує зовнішній простір (у тьмяній гамі барв переважає чорний колір) і внутрішній простір (психологічний) мешканців дому.

Досліджено, що просторові мікродеталі - вікно, дзеркало, пташине гніздо піднесені до ступеня символів. Характеротворчу функцію виконує вертикальний простір, який імпонує романтичним поривам юної Кеті, і горизонтальний, вигідний для інфантильного лежня - Лінтона Хіткліфа. Спостережено і простір небезпеки - болота з трясовиною. Інтимізація простору через призму споминів про казку дитинства перетворена у міф про втрачений рай.

У системі персонажів роману виділяються два ґотичні типи, двоєдині у своїй сутності - образи фатального мужчини - Хіткліфа - та фатальної жінки - Кетрін. Новацією ґотичної поетики був показ процесу метаморфози жертви у тирана (Хіткліф). Амбівалентні чинники формування характеру Хіткліфа - неприхильне ставлення оточення на Буреверхах до “знайди” і дитяча приязнь Кетрін, яка переростає в любов. Хіткліф і Кетрін безнастанно шукають один одного та розуміння самого себе. Прагнення Кетрін не розлучатися з двома чоловіками - Едгаром Лінтоном і Хіткліфом - колізія баладна й відверто антивікторіанська. Пристрасть і ненависть у Хіткліфа монолітні, а він сам трагічно самотня особистість. Інтимними почуттями цієї фатальної пари керують трансцендентальні сили, вони ж у ритмі космічної рівноваги збалансовують дочасне з вічним, зло з добром, ведуть до перемоги останнього наприкінці твору.

Містика - атрибут ґотичного роману - у “Буреверхах” не до кінця вияснена раціоналістично. Можна знаходити у монументальній постаті Хіткліфа риси лиходія й елементи величності. Роман-ретро з погляду сучасників його появи осмислюється в дисертації з перспективи часу як роман-прогноз, який передбачав новітні напрями XX ст. до магічного реалізму включно.

У результаті дослідження авторка дисертації прийшла до таких висновків:

- Спостережено нерівномірність досліджень ґотичної поетики у різних країнах: тяглість англомовних, виокремлення ґотикознавства і бронтезнавства в Англії та в Америці; початковий етап українського ґотикознавства; цінність російських і польських праць.

- Виокремлено етапи еволюції ґотичної поетики, сублімованої у жанровий різновид.

- З'ясовано, що корені ґотичних елементів вегетують у найдавніших пластах усних жанрів (казка, легенда, відтак у середньовічних баладах) та у письмових (Біблія, античні поеми, трагедії, а також лицарські романи, саги, творчість Дж. Мільтона, В. Шекспіра).

- Вияснено, що реінкарнація ґотичної естетики, закодованої в архітектурі, детермінована “романтичною революцією”, що виникла як опозиція догматичній регламентації жанру класицизмом й завуженості раціоналізму Просвітництва.

- Встановлено, що архетипними константами “Замку Отранто” Г. Уолпола - першого ґотичного роману - були: образ лиходія та його жертв, драматична напруга сюжету, заангажованість у дійство надприродних сил, зокрема постмортальних постатей тощо.

- Концепція “приємного страху”, яку презентує своїми романами А. Радкліфф, базована на почутті задоволення, що виникає внаслідок уникнення небезпеки, на раціоналістичному тлумаченні уявних “духів”.

- Текстуальним аналізом показано, що френезія (шаленство) ґотичних творів Льюїса, Метьюріна та ін. - це концентрація жахів, натуралізм огидних “трупарних” мотивів, а разом з тим поширення типажу образом Агасвера - Вічного Блукача, галереєю портретів монастирських інквізиторів, посланців диявола і головнокомандуючих нечистою силою - Вельзевула, Люцифера, орієнтального Ібліса (відповідно розрізнено модифікацію “сатанинський роман”).

- У дисертації в ракурсі теоретичного узагальнення подано опис жанрової моделі вже відносно визрілого ґотичного роману.

- З'ясовано, що поняття “нова ґотика” реалізується у літературному процесі в Англії у ранньому вікторіанському періоді, коли активізуються реалістичні тенденції поруч з інерцією романтизму і відлунням бароко. Висвітлено теорію співіснування, конфронтації, взаємодії художніх напрямів і стилів для узагальнення, що оптимальною є ідея синтезу різних тенденцій, підтверджена іманентним і культурно-історичним процесом розвитку. Речниками синтезу ідеалістичних теорій і матеріалізму сучасної їм науки виступали окультисти, зокрема В.Г. Ейнсворт і Е. Бульвер-Літтон, які у своїх творах пояснювали надприродні явища витвором енергетики людської психіки.

- Блискучим здобутком “нової ґотики” стали романи сестер Бронте - “Джейн Ейр” Шарлотти і “Буреверхи” Емілії. Інтерпретація названого твору першої з них дає підстави вбачати у його структурі перехрестя романтизму, реалізму з елементами натуралізму й ґотики. Твір має прикмети роману виховання, а конкретніше - педагогічного, а також любовного.

- Монографічне дослідження роману Емілії Бронте засвідчує скомплікованість структури - вузлового утворення з різних художніх напрямів і стилів та жанрових форм. Доведено, що переважаючими є прийоми ґотичної поетики. Можна погодитись, що при визначенні жанру твору симбіоз англійських ґенологічних назв romance і novel - “novel's romance” (химерно-побутовий роман) у даному випадку оптимальний. Спостережено додаткові нюанси жанру - елементи роману виховання, любовного роману, сімейної хроніки, роману верстатного й філософського (трансформація “приземлених” реалій у символіко-універсальні). На рівні філософському і психологічному перегукуються з єдиним твором великої прози Емілії Бронте її вірші, які становлять своєрідний щоденник душевного стану авторки. Масштабності “Буреверхів” сприяє ускладнена наративна система, зорієнтована на урізноманітнення епіко-монологічного викладу хронологічною та асоціативною ретроспекцією.

- Вияснено, що романтизм з його гіперболізацією пристрасті, з невиліковним засліпленням у вимріяний ідеал у “Буреверхах” своєрідно переломлюється крізь призму характерів жінок, спроможних на переоцінку своїх безтямних любовних поривів. Реалізм - це не лише використані дійсні історії узурпаторства, мотивація вчинків персонажів, а й спосіб зображення побуту, елементи сімейного роману. Проаналізовано поставлену проблему взаємозалежності людини і простору. Відзначено, що зло у романі розподілено поміж “чорними характерами” меншого калібру - мешканцями дому на Буреверхах і монументальним ґотичним лиходієм Хіткліфом. Простір свободи (вересовища) мислиться як міфологема втраченого раю. Руйнування рівноваги й осягнення її потрактовано у вимірах космічної циклічності. Стверджено й обґрунтовано світовий резонанс “Буреверхів”.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИСВІТЛЕНІ У ПУБЛІКАЦІЯХ

Денисюк Х. Ренесанс роману Емілії Бронте “Буреверхи” / Христина Денисюк // Слово і час. - 2005. - № 11. - С. 83-88.

Денисюк Х. Функція ґотики у романі Емілії Бронте “Буреверхи” / Христина Денисюк // Гуманітарна освіта в технічних вищих навчальних закладах : зб. наук. праць факультету лінгвістики Гуманітарного інституту Національного авіаційного університету. - К. : ІВЦ Держкомстату України. - 2005. - Вип. 10. - С. 297-303.

Денисюк Х. Ґотичний роман : специфіка жанру / Христина Денисюк // Гуманітарна освіта в технічних вищих навчальних закладах : зб. наук. праць факультету лінгвістики Гуманітарного інституту Національного авіаційного університету. - К. : ІВЦ Держкомстату України. - 2005.- Вип. 11. - С. 286-294.

Денисюк Х. Ґотичний роман “приємного страху” (“Таємниці замку Удольфо” Анни Радкліфф) / Христина Денисюк // Наукові записки ; [за ред. проф. М. Ткачука]. - Тернопіль : ТНПУ, 2006. - Вип. 21. - С. 194-203. - (Серія : Літературознавство).

Денисюк Х. Локус несамовитості у ґотичному романі / Христина Денисюк // Вісник Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. - Івано-Франківськ : Видавничо-дизайнерський відділ ЦІТ Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. - 2006-2007. - Вип. XIII-XIV. - С. 157-164. - (Серія : Філологія (літературознавство)).

Денисюк Х. Два англійські романи ґотико-френетичної поетики (порівняльний аспект) / Христина Денисюк // Слово і час. - 2007. - № 1. - С. 75-87.

Денисюк Х. Елементи ґотичної поетики у творчості “молодомузівців” / Христина Денисюк // Вісник Львівського університету : теорія літератури та порівняльне літературознавство. - Львів. - 2007. - Вип. 39. - С. 101-105. - (Серія філологічна).