Євген Плужник – представник розстріляного відродження

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПОВІДОМЛЕННЯ

на тему: Євген Плужник - представник розстріляного відродження

Воєнно-комуністичний наступ 30-х років, що прийшов на зміну українському відродженню 20-х років, відзначався крайньою ідеологізаціїю в усіх сферах життя суспільства, суворим контролем за діяльністю високоінтелектуальних осіб, діячив культури та мистецтва, забороною різних релігійних течій, руйнуванням храмів, відкиданням тих напрямів суспільної, історчної, філософської думки, що виходили за рамки ідеологічних догм, переслідування інакомислячих. Значна частина української інтелігенції загинула в сталінських тюрмах і канцтаборах.

Серед тих, кому судилося "Розстрiляне Безсмертя" постає талановитий поет Євген Плужник. Доля подарувала йому всього 38 лiт (1898-1936). Тяжко хворий на сухоти, вiн був заарештований i зiсланий до концтабору на Соловки, там i помер.

Скiльки їх, молодих, талановитих, люблячих свiт i життя, розтоптав чобiт сталiнських iнквiзицiй?! Особливих провин не шукали, варто було лише потрапити у сiтi людоловiв. З особливою ретельнiстю полювали на опозицiйний талановитий свiт мистецтва, на духовну елiту з її життєтворчим духом.

Євген Павлович Плужник (1898-1936рр. народження) народився 26 грудня в Слободі-Контемирівка Ворошзької губернії. Його батько був дрібним купцем родом з Полтавщини, а мати - з Воронежчини. У сім`ї було 8 синів і дочок.

Спадкові сухоти періодично забирали когось із дітей. Мати була зайнята, тож Євген жив під опікою сестри Ганни. Згодом він вступив до гімназії у Воронежі. Згодом продовжив навчання у Ростовській гімназії. У 1919р. закінчує гімназію в Боброві і переїжджає з батьками на Україну в село Велика Богачка і вчителює у початковій школі. Влітку 1919р.

Євген Плужник вирішує спробувати свої сили, як актор у мандрівній трупі, а вже влітку 1920р. від`їхав до міста Києва до старшої сестри Ганни, яка працювала лікарем-фтизіатром в медінституті, а її чоловік викладач у ветеринарно-зоотехнічному інституті. Він загітував вступити Євгена до цього інституту. Але через рік Євген зрозумів, що це не його покликання. Він вирішує піти на професіональну сцену. Він відвідував лекції у муздрамі, але стався химерний випадок, який назавжди обірвав театральну кар`єру Євгена Плужника.

Є.Плужник не зробив акторської кар`єри, взагалі не став актором, проте захоплення театром не минуло безслідно. Він написав три прозові п`єси. Дві з них ( “Професор Сухораб” та “У дворі на передмісті” ) опубліковано 1929року в журналі “Життя й революція”.

В них живе аромат тієї епохи, вони й тепер можуть задовольнити і наше прагнення до пізнання, і наші естетичні потреби. Плужник надзвичайно любив лише одну п`єсу: “Лихо з розуму” Грибоєдова. Створити українське “Лихо з розуму” п`єсу, що поєднала б у собі все найкраще з драматургії і поезії - ось таку мету поставив перед собою митець.

Ще під час відвідування лекцій він знайомиться зі своєю майбутньою дружиною, яка навчалася на історико-філологічному факультеті ІНО ( Інститут народної освіти ).

Вони закохуються одне в одного і 12 жовтня 1922р. одружуюдться. 1923 року під псевдонімом Кантемирянин з`являються публікації Плужника. У жовтні 1924 року відбувається перший публічний виступ поета в приміщенні Всенародної бібліотеки Української Академії наук. Відтоді він став членом літературного угрупування “Ланки”.

Пізніше, 1926 року воно було перейменовано на “Майстерню революційного слова” (“Марс”), яке проіснувало всього три роки й само ліквідувалось 1929 року.

У другій половині 20-х років він написав багато віршів, які потім увійшли до його збірок. Та, раптом, у липні 1926 року, коли дружина була на відпочинку, стан здоров`я письменника різко погіршується: горлом пішла кров. Коли лікарі через місяць дозволили нарешті відвезти хворого до передмістя, у Ворзелі зняли кімнату.

Там і перебував поет до глибокої осені, потім лікувався у тубінституті, а навесні поїхав до Карасану. Відтоді і назавше його життя підлягло суворому режиму. драматург плужник ідеологізація

На початку 30-х років, незважаючи на важку хворобу, літературна діяльність Плужника значно активізується, розширюються її горизонти: перекладає українською мовою.

Восени 1932 року поет повертаючись з Кавказу, заїздить до Харкова, де у вузькому колі друзів читає свою п`єсу “Шкідники”.

Наділений даром передчуття, вразливою душею, Є.Плужник не міг не передбачити трагічних наслідків суспільних деформацій свого часу. Поет писав у своїх роботах про правду за що і був репресований. І 2 лютого 1936 року помер на Соловках.

Його звинуватили, що він був членом контрреволюційної організації. Розуміючи неповоротність далі, на допитах не творив опору. Вирок - 10 років ув`язнення на Соловках, на далекій холодній Півночі. Похований у Братській могилі на Далеких Соловках.

Євген Плужник - людина iз вершин незвичайного таланту, тихої вдачi, стриманий, навiть обережний. Тримався незалежно, i цього було досить...

Вiн не був "ворогом народу", ворогом радянського ладу. Плужник намагався його зрозумiти, осмислити, "...бачив життя... сотнями ран!.." Його твори стали вираженням правди i совiстi. Хто ще мiг так щиро ввiрити себе сучасникам?

Суди мене судом твоїм суворим, Сучаснику! - Нащадки безстороннi Простять менi i помилки, й вагання... Поет переконаний, що зрозумiють його: I пiзнiй сум, i радiсть передчасну, - Їм промовлятиме моя спокiйна щирiсть.

Отже, саме "спокiйна щирiсть" була основою його свiтобачення та свiтосприйняття, яку не могли пробачити йому, коли у 20-тi роки почалися в Українi судово-полiтичнi процеси.

Читаєш чистi i проникливi рядки поета i розумiєш, що свiт його душi мiститься у душi багатостраждального українського народу:

Ой, упали ж та впали кривавi роси На тихенькi-тихi поля... Мiй народе! Темний i босий! Хай святиться твоє iм'я!

Вражає глибина думок i почуттiв Є. Плужника. Життєву науку вiн пiзнає у природi:

Вчись у природи творчого спокою В днi вересневi. Мудро на землi... ...Вiр i наслiдуй.

Вiчнiсть природи, Всесвiту навiває фiлософськi роздуми про вiчнiсть i незнищеннiсть краси:

...Я дивлюсь i бачу: все навiки На цiй осiннiй лагiднiй землi...

Життєву даль йому вiдкривали "...пелюстки вуст дитячих", чиста душа, перша зустрiч i любов. У найскрутнiшi хвилини втоми i зневiр'я звертався до Т. Г. Шевченка, у нього поет черпав сили:

I знову в серцi вiдчуваю мир я I тихий голос радiсних надiй.

Отже, прагнення миру i радiснi надiї були йому так необхiднi! Поезiя Є. Плужника, як i його життя, адресована суспiльству. Задля майбутнього суспiльства вiн здатний на самопожертву:

Благословен єси, часе мiй! О, жорстокий! I весь в кровi! - Це нiчого, що я, мов гнiй, - Пiд посiви твої новi!

Ця жертовнiсть життєстверджуюча: "Бо ось вiрю i зросту колись". Вийшовши з народних витокiв, страждаючи за народ, останнiм шматком хлiба дiлячись iз сусiдськими дiтьми у голодному 1933, Є. Плужник увiйшов у безсмертя, вiрячи у торжество добра:

Зiйде колись велетенський посiв Тишею вiрних днiв!

Раніше на уроках української літератури не вивчали життя і творчість письменників, які підіймали у своїй творчості ідею національного визволення України. «Розстріляне відродження...» Застінки, ГУЛАГ, Сибір - те, що випало на їх долю, це знущання над дорогоцінним скарбом - людським життям.

Деякі з письменників, котрим пощастило вижити (П.Тичина, М.Рильський, В.Сосюра, П.Панч, Ю.Яновський та ін.), змушені були пристосовуватися до нових умов, ставати на шлях конформізму. Цьому процесові активно сприяли різні творчі спілки (письменників, композиторів, художників), організовані у середині 30-х років. Фраза «національна за формою і соціальна за змістом культура» мала прикрити навязування ідеологічних стандартів, де національному відводилася тільки роль декоруму. Усе це негативно позначилось на культурі, літературі та мистецтві, руйнувало творчий потенціал народу, збіднювало його духовне життя.

Використана література

1. Замовчувані сторінки історії України / За ред. Димченко В.І. - Львів, 1999.

2. Енциклопедія українознавства. В 6-ти томах. - К., 1994-1996.

3. Літературна енциклопедія. - К., 1996.

4. Поети українського Відродження. - К., 2000.

Размещено на Allbest.ru