Стиль М. Вовчка

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

вовчок твір ритмічність новаторство

Вступ

1. Стилістичні функції порівнянь у мові прози Марка Вовчка

2. Засоби ритмічності прозової мови

3. Використання оцінної емоційно-експресивної лексики

4. Мовне новаторство

5. Метофоричний слововжиток у творах

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Індивідуальний стиль і авторську манеру писання Марка Вовчка протягом тривалого часу досліджували такі науковці як Ф.І.Буслаєва, Є.Т.Черкасова, Бибик С.П, Титаренко Н.А., А.М.Шамота та ін.

Називаючи Марка Вовчка „кротким пророком“, було вказано на прикметну особливість її індивідуального стилю -- вміння в спокійно-стриманій манері передавати напружений драматизм подій чи внутрішніх переживань героїв. Спокійна, зовні стримана тональність при змалюванні найбільших бід, найважчих становищ і переживань створює особливу драматичну емоційну напруженість художнього викладу.

В організації мовленнєвого стилю письменниця часто орієнтується на афористичність народних формул-узагальнень, залучає прислів'я та приказки.

Цікавим є те, що серед ознак мовленнєвого стилю письменниці -- непідробна натуральність, логічність і чіткий синтаксис діалогів та внутрішніх монологів героїв, вторгнення інтонації героїв в іномовленнєвий текст.

Улюблені письменницею художні засоби -- порівняння -- застосовуються для наочнішого показу душевного стану героїв, для яксравішої, виразнішої оцінкової характеристики персонажів. Образне, наочне уявлення про зображуване часто дається за допомогою метафор.

Велике значення мала вироблена письменницею стильова манера, зокрема форма розповіді від першої особи, яку ми спостерігаємо у творі «Інститутка».

Стилю авторки властива простота сюжету, глибока народність мови, зворушливої, сповненої іронії чи сатири. Звідси лаконічність і виразність фрази, мелодійність і ритмічність мови творів, близької до народнопісенної поетики. Звідси виразне емоційно-експресивне забарвлення, ліричність прози.

1. Стилістичні функції порівнянь у мові прози Марка Вовчка

Народний мовний образ у Марка Вовчка -- це сплетіння казкового та реального, пісенної формули та стилістично-розмовного невимушеного зіставлення; це актуалізація стереотипних образних асоціацій, закріплених у побутовій свідомості українців; це мовно- естетичний національно-культурний знак.

Саме відтворювані пісенні порівняння переважають над порівняннями народнорозмовного типу у мовних портретах жінки й чоловіка. Спостерігається й використання ампліфікацій-них компаративних образних структур: двокомпонентних (І дитинка в їх була, дівчинка, як ясочка, свіжа й повна, як гурочок : «Найчастіше припливав молодий козак Семен, вродливий парубок, хисткий, як очеретина, смілий, як сокіл..), рідше -- багатокомпонентних (- Дивіться, дивіться, добрі люди, що в мене молодиця, як калина, як яблучко, як дівочка, як панночка\). Пісенний компаратив, що має прозору внутрішню форму, таким чином вказує лише на найзагальнішу ознаку -- основу порівняння, а саме:

врода -- як квіточка (квіт, квітка), як рожа, як маківочка, як місяць (А дівчинка, справді, як та квіточка розпукується; Так-то убрані гарно, а пишняться, як повні рожі..;

перевага червоного кольору -- як вишенька, як зірочка, як жар, як той мак червоний (Заквітчана, в червоному намисті, сорочка вишивана, в черевичках, -- ну дівчина!.. Як зірочка!; А сама засоромилась, почервоніла, як вишенька..;

зажуреність, смуток -- як хустка, як крейда (А Настя йде біла як хустка, ні журлива, ні весела..; ..сидить між повними маківками в білій сорочці, гарно убрана, у намисті, й сама ще молоденька, -- тільки як крейда біла...

Індивідуалізація образу персонажа в Марка Вовчка здійснюється лише як повтор певного порівняння впродовж тексту. Так, в оповіданні «Ледащиця» Чайчиха -- як хмара, а Настя -- мов камінь (мов з каменю). Не всі аналізовані порівняння однозначні. Так, компаратив як яблучко та його варіанти вказують на конкретно-чуттєві нюанси залежно від суб'єкта порівняння: а) лірично-пісенна ознака `біле, кругле обличчя' -- Очі в неї були ясні, коси довгі, великі, чорнорусі, а личко- як яблучко; б) іронічно-жартівлива ознака `повний чоловік' -- За тиждень Тишко налився, як червоне яблучко, так і качається по дворі; в) іронічно-глузлива ознака `стара прискіплива людина' .

Слова-побутовізми надають образам буденності, підкресленої невимушеності, справжньої народності. Пор.: «Як оддамся, то зав'яжу отею червону хустку», -- говорить, а сама ще така, як узлик; Поганенький на личку, рябий, як решето; Як дома, .. начіпляє на себе всього, що треба, а чого й зовсім не треба, як на кілок у коморі.

У Марка Вовчка, яка відійшла від етнографізму й сентименталізму мови прози першої третини XIX ст., порівняння стає засобом соціалізації образів персонажів. Письменниця використовує прийом зниження експресії вислову до іронічно-глузливого, вживаючи для характеристики панства не лірично-пісенні компаративи, а стилізовані буденно-побутові розмовні зіставлення, як-от: Вона в нас, як говорить з яким чоловіком, сидить собі просто, як добрий качан у городі..; Було, так і їсть, як іржа залізо; Обідньої вже доби сама пані вкотила, як на колесах.

Народнорозмовні порівняння Марко Вовчок активно використовує для увиразнення динамічних образів . Більшість таких компаративних зворотів -- фразеологізовані ситуативні вирази, в яких поєднані ознаки дії, її інтенсивності, якості. Такі фразеологізовані народнорозмовні порівняння -- стереотипізовані дієслівно-компаративні структури. Наприклад: Уже ж я й годила, як малій дитині, та ні, не вгодила! Обсіли мене [діти -- С. Б.], як дрібні пташенята; ..а де вже помітила що незвичайне, то так погляне, наче холодною водою зіллє, і одійде собі геть .

Необхідними компонентами стилізації невимушеної оповіді є ситуативні розмовні узагальнення. Зокрема, фразеологічні порівняння-метафори -- це засоби перефразування, образно-семантичного заміщення нейтрально-мовного знака лірично-пісенним чи народнорозмовним висловом. Пор. вживання порівняння замість прислівника багато -- Женихів у тебе, хвалить Бога, як цвіту в городі; замість займенника одна -як мала коло себе прихильну душу, вірне серце; а то зосталася, як та билина в полі!

Народнорозмовні порівняння у мові прози Марка Вовчка -- це й джерело для розширення кола сучасних лексикографічних фіксацій фразеологізмів-синонімів, як- от: Іде, було, по селу хмурий, сердитий та поглядає туди й сюди, як той ворон хижий -- пор. ФСУМ, 1,235: дивитися бісом (чортом, вовком, оскілками). До того ж сама мовотворчість письменниці засвідчує таку варіантність: Скільки вона сліз вилила, Боже мій, світе мій!

Порівняння -- засіб увиразнення динамічних звукових асоціацій. При цьому письменниця апелює до життєвого досвіду читача, його побутової свідомості, до реалій із життя селянина. Пор.: А що вже мені втішно та мило буде.., що коло тебе діточки, як бджілочки коло повного квіту, загудут ь!; Догадались тоді вже всі, кого Олеся дожидала та так і забурчало по селу моє у джерелі…

Зіставлення дії та способу її виконання, в основі якого лежить зорова асоціація, може мати фольклорну або розмовно-побутову експресію. Пор.:.. [Настя -- С. Б.] побіжить, як полетить на крилах: не дожене і молоде., та Цокотали ще дві молодиці; розходились і знов сходились та все махали руками, наче горох молотили; .. третя [дівчина -- С. Б.] знов вилетіла на вулицю, як горобець а стріхи.

Порівняння у так званій «об'єктивній» манері письма Марка Вовчка є важливим засобом узагальненої оцінки тих чи інших внутрішньопсихологічних якостей персонажів, інтенсифікації виокремленої ознаки, як-от: Та вже в нас соромляжа, мов засватана; Стара .. жалувала мене, що я їй щиро робила, не лінувалась і слухняна була, -- от як той товкач..; Андрійко скорий був, палкий, як іскра., і т. ін.

На мовній естетиці прози Марка Вовчка позначився вплив дитячої усної народної творчості, зокрема жанру казки. Фольклорна формульність властива оцінним порівнянням, де об'єкт -- назва тварини, птаха, як-от: Білолиця, гарна й весела, а прудка, як зайчик..; Він собі то коней заведе таких, що як змії..; Повибігали якісь панночки, куці та бистрі, як сороки...

Вживаючи народнорозмовні порівняння для узагальненого опису села, хати, письменниця звертається до таких мовних образів, в яких синтезовано поетичну експресивність, зорову асоціативність та усномовну еліптичність. Пор.: Село як на долоні, так мені в очах і замигтіли білі хати, колодязне цямриння, розквітлі садки й городи; В хату то й заглянуть весело: яку віночку.

Нерідко використовує авторка порівняння-означення, що зрослося з означуваним- прикметником у розмовний фразеологізм: -- Де там! Такі стали голі, як турецькі святі; -- Дарма, кажу, -- що ковшем міряє: вони, сії пани, на гроші такі ласі, як циган на сало, братику! Численні порівняння у прозі Марка Вовчка -- це сентенції, що зберігають народнопобутову оцінність щодо морально-етичних норм суспільства. Наприклад: Сім'ю свою треба хазяйці так тримати, як мак у жмені: а то розсиплеться усе, порохом піде за вітром; тощо.

Отже, стилістика мови прози Марка Вовчка засвідчує взаємодію пісенних та народнорозмовних порівнянь, що сприяють поетизації авторської оповіді, надають їй нейтрально-розмовної мелодійності[1,2;4].

2. Засоби ритмічності прозової мови

На особливу увагу заслуговує питання ритмомелодики художньої мови Марка Вовчка, що поєднує в собі елементи розповідної манери усної народної казки з багатством інтонації розмовної мови та мотивами народних пісень.

Широке використання інтонації, мелодики усної народної творчості в художній літературі веде до створення ритмічної прози ,якою написані майже всі оповідання і повісті Марка Вовчка [2,402].

Ритмічність прозової мови створюється багатьма різними засобами . Найпростішим із тих, які знайшли застосування в оповіданнях Марка Вовчка,є засіб повторення окремих слів у реченні з відповідною симетрією у їх розташуванні: «Засмутився старий шестизуб, дуже засмутився»; «І щороку все багатіли вони ,все багатіли! Чимало синові лишилося, чимало».

Трохи складніша мелодія ритму утворюється симетричним розташуванням однакових членів речення, наприклад, підметів або присудків ,виражених різними словами : «Сумно мені було, і перемовити щире слово жадалися»; «Літечко вже миналося-осінь ішла», «Не почула Олеся ні привіт, ні совіту, ані любого та веселого погляду не побачила»; «Робота дожидає; треба жити ,треба діло робити, треба терпіти горенько».

Ритмічність оповідань Марка Вовчка значною мірою залежить від наявності в них римованих речень і висловів, здебільшого взятих з усної народної творчості або побудованих за її зразками. Так, переважна більшість прислів'їв, використаних в оповіданнях Марка Вовчка,-це римовані вислови, які, влучно поєднуючись з мовою цілого оповіданняя, підкреслюють її ритмічність: «Аби схотів, то знайдеш на свої руки муки!»; «Про вовка помовка, а вовк у хату»; «Як та кого ходу ,то лучче з моста та в воду»; «Смерті кажуть, не одперти» [2 ,403].

В ритмічній організації мови оповідань Марка Вовчка чималу роль відіграють так звані тавтологічні сполуки, що являють собою поєднання однокореневих слів різних Формально-граматичних категорії, смисловий повтор в яких, поєднуючись з звуковим повтором, служить засобом емоціонального виділення ,наголошення чогось: думати думу, тужити тугою, просити просьбою і т.д [2 ,404].

Близькими до тавтологічних своїм значенням, а часто і наявністю рими є вислови з синонімічними або близькими до синонімічних іменниками, дієсловами та іншими частинами мови, що також складалися в усній народній творчості і мають поширення в художній літературі, де вони виконують роль емоціонального наголошення, підсилення: життя-буття; смуток-жаль; панство-багатство; жити-поживати; рано-пораненько; свище-щебече; думати-гадати [2 ,405].

3. Використання оцінної емоційно-експресивної лексики

Емоційно-укспресивне багатство становить характерну рису стилю Марка Вовчка, що й досі відзначено в ряді досліджень. Загальний емоційний тон оповіді створюють насамперед лексеми, які мають спеціальні показники експресивності та емоційності-суфікси зменшеності ,пестливості і збільшеності, згрубілості. Будучи органічною ознакою української народно розмовної мови, народної пісні, вони стали помітною рисою і мови Марка Вовчка [3 ,39].

Авторка використовує прийом контрастних зіставлень, контрастних характеристик, здійснених за допомогою означень, епітетів ,порівнянь, метафор, що характеризують внутрішній світ [3,40 ].

Улюбленими характеризуючи ми лексемами виступають палкий, сміливий (смілий), гордий, шамкий: «Андрійко скорий був, палкий, як іскра»-, де палкий виступає домінуючим епітетом .Епітети гордий, гордовитий, гордо є означеннями власної гідності, належності людини. В іншому ж значенні-пихатий, зверхній-авторка застосовує ці слова для характеристики панів.

Уводячи їх в контексти з лексемами аналогічного звучання, письменниця створює короткі ,але сильні на напругою почуттів характеристики: «…всміхнеться було так ласкаво, да разом і гордо, і смутиво ,що аж серце вколупне…».Водночас письменниця активізує багаті шари лексики з протилежним значенням для показу пригнічених, підневільних: «А тут хто стрінеться -понурий, неговіркий, почаловитий».Таким чином, авторка виявила себе майстром у доборі характеризуючи лексем ,відійшовши від фольклорних зразків ,модифікувавши усталені в народно-розмовному мовленні епітети. Емоційність та виразність уживаних лексем закладена в їх семантиці або ж виникає внаслідок контекстного оточення [3 ,41;42].

4. Мовне новаторство

Марко Вовчок, йдучи за потребами традицій втілення художнього задуму, розширювала сполучуваність відомих слів ,вдавалася й до творення нових слів. Наприклад, слово гіркий традиційно сполучається у фольклорі зі словами життя, доля, сльози, а Марко Вовчок поширює його на лексеми іншої семантики ,не тільки абстрактної ,а й конкретної: гірка ганьба, гірке слово, гірка розмова, гірка пісня, гіркий наймит. У кожному з цих сполучень слово гіркий набуває нових відтінків значення: гірка розмова-«прикра, неприємна», гірка пісня-«сумна, проймаюча», гіркий наймит-«бідний, нещасний» [3 ,42].

Трапляються й випадки метонімічного перенесення значень, внаслідок чого утворюються сполучення позначені підвищеною експресивністю: «Пригадався і сей вечір темний та пахучий…», «..усе застелила мова вечірня пахучая».

Мова Марка Вовчка сміливо сміливо оновлювала не лише фразеологічні зв'язки слів, а й словниковий склад української мови ,використовуючи їх словотвірні потенції. Так, наприклад, у народному мовленні досить поширене творення віддієслівних іменників з нульовим суфіксом або суфіксом -а. Марко Вовчок також полюбляє цю модель, оскільки усіченість, лаконічність форми зумовлює посилення експресії. Тому нерідко в одному реченні спостерігається нанизування ,нагромадження слів ,утворених за згаданою моделлю, серед них трапляються й оказіональні утворення : «Одпроводжали її хто сміхом ,хто гнівом, суговорою, а хто дивом щирим у дві оці( «Павло Чорнокрил»).Тут ,вірогідно, оказіоналізмом є сувора ,оскільки словник Б.Грінченка подає його з ілюстрацією з творів Марка Вовчка [3 ,43;44].

У мовній палітрі Марка Вовчка виділяють також група прислівників із суфіксом -о, творених від основ якісних прикметників на позначення кольору. У народній мові подібні утворення засвідченні із значенням характеристики дії ,зрідка стану і належать до нейтральної лексики, пор.: «Цвіте воно синьо; «Такий злий, аж у роті чорно». Марко Вовчок значно розширила кольоровий спектр подібних прислівників ,ввела їх в контексти, що передають зорові ознаки довкілля, створюють певний настрій, і виражають єдність з природою [3 ,44;45].

5. Метофоричний слововжиток у творах

Досліджуючи метафори в творах Марка Вовчка, обмежуємося аналізом тих метафор ,які виникли на базі власних мовних семантичних і граматичних понять. До числа важливих в цьому плані понять відноситься насамперед поняття про «частини мови», що відзначала Ф.І.Буслаєва, Є.Т.Черкасова, А.М.Шамота та ін.

Індивідуальні особливості словесної майстерності Марка Вовчка знаходять відображення у своєрідності самого процесу метафоризації слів, що належать до різних частин мови .Метафори у творах письменниці опираються ,як правило, на основні номінативні значення слів ,що належать до розряду конкретно- предметної лексики .Ця тенденція виявляться в основному по відношенню до іменників, прикметників, дієслів. Слова, позбавлені конкретного лексичного значення (числівники, займенники, службові слова), знаходяться поза процесом метафоризації .Наприклад:

1.Слова з конкретним значенням сполучаються у колі «звичайних» смислових зв'язків із словами теж конкретного значення ,в межах однієї категорії -неістот та істот.

а ) неістоти. Метофори-іменники: краєчок сонці*, метафори -прикметники: огневі сльози *;метафори-дієслова: голова горить.

б )істоти. Метафори-іменники(в основному у функції звертання, значно рідше-присудка). Улюбленим засобом письменниці є вживання метафор-пестливих найменувань деяких птахів: «Одружись мій голубе; Голубко моя; Розходьтесь ,соколи мої ясні; Просимо на вечерю, зозулько!».

2.Співвдношення ,що виходять за межі одної категорії :

а ) слово, що сполучається з іншим, яке означає істоту, в метафоричному вжитку виступає в сполученні зі словам, що називає неістоту. Метафори-прикметники: кучерява верба, лиха доля, лиха година; метафори-дієслова: літа перейдуть, шлях не спить, біжить річка.

б ) слова, що сполучаються з іншими словами ,яке визначає неістоту, виступає в сполученні з тим, що називає істоту. Метафори - іменники: Не плач, не плач, життя моє ,серце моє…; метафори-прикметники: кам'яна дівчина, благенька пані, куці панночки, метафори дієслова: люди пов'яли [4,106;107].

Рідке явище у творах письменниці-метафори, що виникли на базі слів з абстрактним значенням. Це як правило, іменники дієслівного походження: чутка розбіглася, думка носилася, туга-печаль, приїшла до її…серця, доля служила та ін. Наведений матеріал показує, що основна база метафор Марка Вовчка-слова конкретного значення, головним чином назви предметів і явищ, пов'язаних з побутом та життям народу [4 ,108].

Висновки

Найкраще в її писаннях, то без сумніву її мова.

При всій своїй простоті й популярності 

вона дуже багата лексиконом і незрівнянно 

мелодійна... З простою красою і ніжністю її 

мови й стилю в'яжеться нерозривно її ніжна любов (1,342)…

І. Франко

Аналізуючи індивідуальний стиль Марка Вовчка стало зрозуміло, що оповідна манера авторки ще й на сьогодні не втратила свого значення і залишається об'єктом для багатьох досліджень. В її творчому доробку було виявлено, що активними для вжитку виступають фразеологічні зрощення , порівняння, емоційні дієслова, різні засоби ритмічності в прозовій мові, емоційно-експресивна лексика, метафори різних типів (іменники, дієслова, прикметники), які сприяють типізації обставин та характерів, розкривають притаманні їм особливості: «утік не утік, а побігти можна», «очі зелені, як пляшка, так блищать», «ще чорти не бісилися навкулачки», «живим на небо лізе», «пан на всю губу», голова «виткнувся з дверей, …витріщився, …посатанів». Таким чином, в емоційному забарвленні мови письменника виявляються його ідейні позиції, особливості стосунків між персонажами, семантичне багатство слова. 3 цього погляду варта серйозної уваги мова оповідача, яка і в лексичному, і у фразеологічному відношеннях, а також і в синтаксичному - це жива розмовна народна мова, багата на порівняння, фразеологізми, яскраві синоніми, емоційно насичені дієслова. Серед її художньо-образних засобів провідне місце належить порівнянням, котрі поглиблюють соціальну або моральну виразність персонажів. Марко Вовчок відзначається широким використанням інтонації, мелодики та тактовності усної народної творчості в художній літературі, що веде в свою чергу до створення ритмічної прози ,якою написані майже всі оповідання і повісті авторки.

Список використаної літератури

1. Вовчок, Марко. Записки причетника: Роман.- К., 1985.- 342с. 

2. Бибик С.П. .В мене молодиця як калина (про стилістичні функції порівнянь у мові прози Марка Вовчка ) .

3. Доценко П.П. Курс історії української літературної мови .1.К.,Вид-во АН-УРСР,1958,с.402-405

4. Муромцева О.Г.З історії української літературної мови :вибр.пр.-Харків,2008.-с.39-41,41-45.

5. Титаренко Н.А. Українське мовознавство:Респ.міжвід.наук.зб.Вип.12.-К.Вища школа,1984. с-106-108.

Размещено на Allbest.ru