Жанрові особливості та специфіка драми-феєрії Лесі Українки "Лісова пісня" та феєрії-казки Гергарта Гауптмана "Затоплений дзвін"

Проблематика драми-феєрії Лесі Українки значно ширша. Тут теж є глибока трагедія зневаженої душі (Мавка), мотив вільних високостей і низинних людських стежок, де «неволя тягар свій носить», а також мотиви темряви, світла, вогню. Але основна її концепція - безсмертя людської душі, її внутрішня свобода, гармонійна цілісність. Для осягнення поставленої у творі мети Леся Українка вдається до символічного письма, допомагає осягнути ширші перспективи сучасного, минулого і майбутнього. Свого роду символом цієї єдності, того моменту в житті людини, коли вона підноситься від буденщини до поетичного пориву (як вияву виняткових можливостей), у «Лісовій пісні» стає сопілка [13, с. 56].

Драматургічна дія «Лісової пісні» виникає через колізію замкнутого в собі первісного міфологічного світу і сучасного Лесі Українці побутового, збуденілого внаслідок домінування приватно-власницьких інтересів, світу селянського існування. Зіткнення збайдужілої до краси, соціально невільної у своєму виборі, духовно бідної людини того часу і міфологічної первозданності - трагічне у своїй основі, трагічне обопільно: як для людини, так і для одухотвореної народною поезією природи. Ця трагічна несумісність опоетизованого світу незайманої краси і людини, життя якої зведено до виконання соціально-побутових функцій, - основна рушійна сила «Лісової пісні», що зумовлює дію п'єси. Романтичний пафос і виважена, вивірена до подробиць реальність складають єдине ціле в гармонійній концепції твору Лесі Українки, твору, в основі якого історія боротьби, падіння і відродження особи, діалектика просвітлення людського духу» [15, с. 92].

Жінки у творах Гауптмана, на думку Лесі Українки, - «дрожащие тени своих мужей», чого не скажеш про жінок «Лісової пісні». Така розстановка акцентів у драмі-феєрії виходить з української народної традиції, згідно з якою жінка в суспільному і громадському житті була рівноправною. Німецького ідеалу «вічної жіночності» Леся Українка протиставляє жінку-філософа. У «Лісовій пісні» поетеса дає такий тип жінки - Мавку, для якої обставини навколишнього буття не мали авторитету законності, влади над людиною. І водночас Леся Українка свою героїню не відчужує від середовища, а шукає новий характер зв'язків між особистістю й оточенням - і природним, і людським. У прагненні авторки гармонізувати високі філософські проблеми й фантастику фольклорно-міфологічного світу - оригінальність задуму поетеси, її новаторство в розвитку жанру феєрії» [19, с. 186-190].

В образі Гейнріха письменниця бачить неспроможність рішуче і назавжди порвати з буржуазною сім'єю, у полоні якої він перебуває. Автор «Затопленого дзвону» не показав трагедії, «що дає глибінь і зміст життю». Це цікава вказівка для розуміння образу Лукаша: свою роздвоєність він переборов і беззастережно порвав з оточенням, яке засмоктувало його поетичну сутність. Творячи образ Лукаша, Леся Українка виділила у ньому не власні риси селянина, а начала «природної» людини, які виникають у процесі споріднення з природою. Але «природне» у поетеси не абстрактне: воно утілене у народно-національному характері. Обдарованість, що найяскравіше утілилась у Лукашеві, свідчить про можливості народного характеру. Душа прагне волі як свободи «природної» людини. У своєрідній міфологічній формі Леся Українка дала свою концепцію людини, детерміновану співвіднесенням реального і символічного. Ідейно-естетична позиція Лесі Українки розкривається в «Лісовій пісні» через світосприймання дійсності і міфу. Нова концепція людини позначилася на особливостях творення характерів, де всі герої «однаково суверенні, хоча ролі їх можуть різнитися обсягом і якістю»» [19, с. 189].

3.3 Висновки до розділу 3

Дослідження дають підстави зробити висновок, що структуру феєрії як жанру визначав синтез засобів літературно-художнього мислення і фольклору, міфології. В основі сюжету було закладено дуалізм - думку про два світи, два начала, що живуть у людині. Вершинними явищами жанру драми-феєрії вважають «Сон літньої ночі» В. Шекспіра, «Балладину» Ю. Словацького, «Снігуроньку» О. Островського, «Затоплений дзвін» Г. Гауптмана. До зіставлення «Затопленого дзвону» й «Лісової пісні» вдавалося багато літературознавців, зокрема, М. Зеров, М. Драй-Хмара, М. Марковський, В. Петров, чеська дослідниця Л. Геник-Березовська, румунська - М. Ласло-Куцюк. Так, зіставлення творчих методів, прийомів, принципів Г. Гауптмана і Лесі Українки дає можливість глибоко і виразно побачити творчу індивідуальність кожного з письменників та визначити їх взаємовплив, а також вплив на розвиток неоромантизму на світовому тлі.

ВИСНОВКИ

Неоромантизм (грец. Neos - новий, молодий і франц. romantisme) -стильова течія модернізму, яка виникла в українській літературі на початку XX століття, представниками якої є О. Кобилянська, М. Хвильовий, О. Довженко, О. Олесь, Є. Плужник, Леся Українка, В. Винниченко, М. Вороний, В. Стефаник. Крім українських митців, неоромантизм пов'язаний із творчістю Л. Монтерлана, А. Мальро, П. Дрийо ла Рошеля, Ж.-П. Сартра, А. Камю, Е. Юнгера й особливо Е.Хемінгуея, Ю. Стріндберга, Г. Гауптмана, Ведекіна, Л. Піранделло. Особливе значення у світлі нових завдань набуває розробка питання про генезис неоромантизму німецьких літературознавців та дослідників: неоромантизм тлумачиться як прояв «декаденсу». В епоху модернізму неоромантизм вважався не стільки як конкретний стиль, скільки як пошук підвищеної експресивності й трагічної властивості лірики (О. Блок, Р. Рільке, В. Ходасевич, Г. Іванов); втілення ідеї творчої активності гармонійно розвиненої особистості, пантеїстичне бачення людини-творця, акцентування індивідуально-вольових чинників, бачення творчості як розкриття духовного потенціалу особистості й гармонізації ідеалу та дійсності (Леся Українка, Олександр Олесь, О. Кобилянська, У. Кравченко, М. Чернявський). Неоромантизм, що виник на межі ХІХ-ХХ століть, зумовлений розвитком закономірних тенденцій літературного процесу, у своєму розвитку набув різноманітних відтінків залежно від періоду, мети та прагнень творчого самовираження митців слова.

Український неоромантизм зберіг риси класичного романтизму, зокрема конфлікт з дійсністю, який породжував гострий напружений сюжет. Неоромантики відкинули раціоцентризм, матеріалістичне сприйняття світу, на перше місце поставили чуттєву сферу людини, емоційно-інтуїтивне пізнання. Вони представляли свої ідеали в яскравих художніх образах, виняткових героїв у виняткових обставинах, зосереджували увагу на дослідженні внутрішнього світу людини. Неоромантики використовували засоби символіки, гіперболізацію, гру кольорів і півтонів, дбали про багатство ритміки і строфіки. Неоромантизм - національна течія української літератури. Вона пройшла два етапи розвитку: початок XX ст. (Леся Українка, Олександр Олесь) і 20 рр. XX ст. (Микола Хвильовий, М. Бажан, О. Близько, Є. Плужник). Неоромантизм не був чистим, він використовував прийоми символізму, футуристичні звукові ефекти, урбаністичні пейзажі, елементи експресіонізму. Питання українського неоромантизму найяскравіше висвітлені в працях Лесі Українки, яка стала теоретиком цього мистецького явища та І. Франка, який розглянув основні риси неоромантизму.

У переліку імен німецьких авторів, які згадуються у спадщині Лесі Українки, ім'я десятиліттям старшого за неї сучасника Г. Гауптмана посідає чільне місце: цей митець був їй духовно й естетично близький. Літературознавці (Микола Зеров, Михайло Драй-Хмара, Борис Якубський, Віктор Петров, Абрам Гозенпуд, Іда Журавська, Ебергард Райснер, Зіна Ґеник-Березовська, Леоніла Міщенко, Дмитро Павличко, Магдалина Ласло-Куцюк, Тамара Борисюк-Скрипка, Роман Кухар, Віктор Гуменюк, Степан Хороб, Лукаш Скупейко, Лариса Мірошниченко, Олександра Вісич та ін.) не раз писали про зв'язки й перегуки драм української письменниці з його драматичними творами, а саме спільні і відмінні риси жанрово-стильових особливостей, прийомів і принципів зображення дійсності, висвітлення проблематики і тематики творів, створення образної системи Лесі Українка та Г. Гауптмана виявляються в українській драмі-феєрії «Лісова пісня» та німецькій драмі-казці «Затоплений дзвін». Хоча проблема порівняння поетики цих творів досліджена з різних поглядів та у різних аспектах, через свою індивідуальність, неповторність, своєрідність та оригінальність зіставлення цих творів являється актуальним і сьогодні, дає можливість побачити творчу індивідуальність кожного з письменників неоромантизму в українській і європейській літературах.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Білий А. Критика: Эстетика: Теория символизма. / А. Білий. -

М.: Республика, 1994. - Т. 2. : Теория символизма. - 1994. - 226 с.

2. Борисюк Т. «Лісова пісня» Лесі Українки і «Затоплений дзвін» Гергарта Гауптмана / Тамара Борисюк // Слово і час. - 1990. - № 3. - С. 15-20.

3. Вісич О. Рецепція нон-фініто в творчій спадщині Лесі Українки / Олександра Вісич // Південний архів : Зб. наук. пр. (Філологічні науки). - Херсон, 2009. - С. 41-49.

4. Войтюк А. Неоромантизм Лесі Українки як цілісна художня система / А. Войтюк // Проблеми творчості Лесі Українки: Посібник зі спецкурсу. - Дрогобич, 2001. - 84 с.

5. Волощук Є.В. Відкриті питання модернізму (на матеріалі німецькомовних літератур) / Є.В. Волощук // Вікно в світ: Зарубіжна література: наукові дослідження, історія, методика викладання. - 2005. - № 1. - 216 с.

6. Ґеник-Березовська З. Драматична творчість Лесі Українки в тогочасному літературному контексті / Зіна Ґеник-Березовська // Грані культур: бароко, романтизм, модернізм - К.: Гелікон, 2000. - С. 213-226.

7. Геник-Березовська З. Про неоромантичну драму / З. Геник-Березовська. - К.: Гелікон, 2000. - 368 с.

8. Гнатишак М. Історія літератури в Україні / М. Гнатишак // Дивослово. - 2003. - № 5. - С. 20-22.

9. Гуменюк В. Леся Українка і театр / В. Гуменюк // Дивослово. - 2003. -

№ 2. - С. 14-16.

10. Гундорова Т.І. Реалізм і неоромантизм в українській літературі початку

ХХ ст. (теоретико-методологічний аспект) / Т. І. Гундорова // Проблеми

історії та теорії реалізму української літератури ХІХ-початку ХХ ст. :

Зб. наук. Праць - К.: Наук. думка, 1991. - С. 166-191.

11.Гундорова Т.І. Проявлення слова. Дискурсія раннього українського модернізму. Постмодерна інтерпретація: Монографія. / Т. І. Гундорова. -Львів : Літопис, 1997. - 299 с.

12. Десятова Ю. Феєрія як різновид драми / Ю. Десятова // Слово і час. - 1999. - № 9. - С. 57-60.

13. Камінчук О. Художній світогляд та особливості поетики Лесі Українки / О. Камінчук // Дивослово. - 2003. - № 1. - С. 54-59.

14. Моклиця М.В. Вступ до літературознавства / М.В. Моклиця. - Луцьк : ВНУ ім. Лесі Українки, 2011. - 468 с.

15. Моклиця М.В. Драматичні сюжети Лесі Українки крізь психологічну модель катарсису / М.В. Моклиця // Неоромантичні обрії творчих пошуків Лесі Українки. Зб. наук. праць. - Сімферополь: Світ, 2008. - С. 89-98.

16. Моклиця М.В. Естетика Лесі Українки. Проблема авторського понятійного словника / М.В. Моклиця // Леся Українка і сучасність: Зб. Наук. праць. - Т. 4, Кн. 1. - Луцьк : РВВ «Вежа» ВНУ ім. Лесі Українки, 2008. - С. 147-161.

17. Моклиця. М.В. Загальнокультурна та національна парадигма творчої полеміки Івана Франка і Лесі Українки / М. В. Моклиця // Леся Українка і сучасність : Зб. наук. праць. - Т. 5. - Луцьк, 2009. - С. 277-291.

18. Поліщук Я. Міфологічний горизонт українського модернізму: Монографія. - Івано-Франківськ : Лілея-НВ, 2002. - 392 с.

19. Поліщук Я. Проблема синтезу в системі образотворення Лесі Українки (символізм, неоромантизм, неокласицизм) : Матеріали IV конгресу Міжнародної асоціації україністів. Книга 1 / Я. Поліщук // Літературознавство : Упоряд. і відп. ред. О. Мишанич. - К.: Обереги, 2000. - 592 с.

20. Скупейко Л.І. Міфопоетика «Лісової пісні» Лесі Українки / Л. Скупейко - К.: Фенікс, 2006. - 414 с.

21. Скупейко Л.І. Міфопоетика художнього часу в «Лісовій пісні» Лесі Українки / Лукаш Скупейко // Леся Українка і сучасність : Зб. наук. праць. - Луцьк : Вол. обл. друкарня, 2006. - Т. 3. - С. 402-411.

22. Скупейко Л.І. Неоромантизм Лесі Українки (Рецепція. Концепція особистості. Міфопоетика) : дис. на здобуття наук. ступеня доктора філол. наук : спец. 10.01.01 «Українська література» / Л.І. Скупейко. - Київ, 2009. - С. 71-83.

23. Скупейко Л.І. «Слово і Час» : сторінки українського літературознавства / Лукаш Скупейко, Віталій Дончик // Слово і Час. - 2002. - № 8. - С. 7-18.

24. Толмачов В. Неоромантизм / В. Толмачов // Літературна енциклопедія термінів і понять під ред. А. Н. Ніколюкіна. - М.: НПК «Інтелвак», 2001. - 160 с.

25. Хороб С. Творче побутування та історичне значення образних форм неоромантизму / Степан Хороб // На літературних теренах : дослідження, статті, рецензії. - Івано-Франківськ : Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, 2006. - С. 41-76.

Размещено на Allbest.ru