П'єса Бернарда Шоу "Пігмаліон"

Біографія Бернарда Шоу. Аналіз п'єси "Пігмаліон", новаторські ідеї Бернарда Шоу. Проблеми соціальної нерівності та використання класичної англійської мови. Ідейне зіткнення двох різних життєвих позицій головних героїв як основного конфлікту п'єси.

Рубрика Литература
Вид реферат
Язык украинский
Дата добавления 30.03.2016
Размер файла 22,2 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

на тему: П'єса Бернарда Шоу "Пігмаліон"

Зміст

Вступ

1. Біографія Б. Шоу

2. Аналіз твору "Пігмаліон" Б. Шоу

3. Новаторство Б. Шоу у п'єсі "Пігмаліон"

Висновок

Джерела та література

Вступ

Всі п'єси Шоу відповідають основну вимогу, пред'явленим Брехтом сучасного театру, а саме: театр має прагнути" зображувати природу людини як піддається зміні і яка від класової приналежності.

Бернард Шоу - драматург новатор. Його новаторство полягає в тому, він створює новий тип інтелектуальної драми, в основі якої - не стільки цікавий сюжет, скільки гострі зіткнення ідей, боротьба протилежних позицій у вирішенні морально-соціальних проблем. Сам автор їх називає "драми-дискусії". Новаторські принципи драматургії Б. Шоу відображені в одній з найпопулярніших п'єс "Пігмаліон".

П'єса "Пігмаліон" розповідає нам про те, як може змінитися життя людей завдяки отриманому освіти. Основними діючими героями п'єси є: квіткарка з нижчого стану на ім'я Еліза Дуліттл; її батько, який працює сміттярем; полковник Пікерінг; вчений Генрі Хигинс; а також місіс Гілл з дітьми (дочка і син на ім'я Фредді).

Гранично стислі і водночас вичерпні визначення певних предметів чи явищ суспільної дійсності, які конденсують досвід суспільного життя, реальності, вкладені Бернардом Шоу в уста своїх героїв. Тому недаремно Б.Шоу вважають майстром афористики.

Афористичні якості слова видатного драматурга - досить багатогранне явище; саме цими засобами Б.Шоу розвиває й демонструє у своїх творчих зразках ті глибокі потенції, які приховані в живій народній мові.

шоу пігмаліон новаторський

1. Біографія Б. Шоу

Бернард Шоу народився в Ірландії. Дитинство майбутнього письменника не можна назвати щасливим. Не закінчивши школу, з п'ятнадцяти років почав працювати клерком. Через скрутне матеріальне становище Б.Шоу не мав можливості отримати подальшу освіту. П'ять років Шоу працював клерком у земельній конторі. Він ненавидів свою службу. Любив лише мистецтво і прагнув присвятити йому своє життя, хоча не знав достеменно який вид мистецтва це має бути - живопис, література чи музика. Майбутній письменник почував себе одиноким, разючі соціальні контрасти великого міста кидалися йому в очі й змушували страждати. Цей життєвий досвід покладений автором у його п'єси.

У 1876 році Б.Шоу емігрував до Англії і з тих пір не бачив своєї батьківщини майже 30 років.

Наприкінці 70-х років Шоу остаточно обрав нелегкий шлях письменника. Перші його авторські спроби виявилися невдалими й пройшли непоміченими.

У 80-х роках перед Б.Шоу відкрився шлях публіциста. У 1885 році він став літературним рецензентом „Пелл Мелл газет”, а наприкінці 80-х років - музичним критиком у газеті „Стар”. Блискучі, оригінальні за своєю думкою і парадоксальними за своєю формою статті користувалися попитом.

У 1885 році Б.Шоу працює над своєю першою п'єсою „Будинки вдівця”, яка вийшла лише 1892 року. П'єса була задумана під впливом Вагнера і мала повторювати за сучасних умов сюжет „Золотого Рейну”. Але у процесі роботи Б.Шоу залишив свій задум. Життя внесло свої корективи в надуману схему, зламала штучний сюжет, замінило модернізованих вагнровських героїв живим людьми [11,283].

„Будинки вдівця” і наступні п'єси „Професія мадам Уорен”, „Волоцюга” Б.Шоу об'єднав у цикл, який назвав „Неприємні п'єси”. Це були роки, коли Шоу шукав відзиву на охопивши його ненависть до капіталізму всюди - у „Капіталі” К.Маркса, у п'єсах Ібсена, в операх Вагнера, у віршах Блейка та Шеллі.

Наступний цикл Б.Шоу - „Приємні п'єси”. До цього циклу увійшли п'єси „Війна і людина” (1894), „Кандіда” (1895), „Обранець долі” (1895) та „Ніколи ви не можете сказати” (1895). Сама назва „приємні п'єси” сповнена скритою іронією, оскільки і у цьому циклі читач зустрічається з доволі різкою критикою буржуазної моралі, буржуазних ідеалів. У п'єсах цього циклу вперше чітко проступає антимілітаристська тенденція Шоу, прагнення викрити вдавану героїку захватницьких війн.

У 1897 році була створена п'єса „Учень диявола”, у 1898 році - „Цезар та Клеопатра”, у 1899 році - „Звернення до капітана Брассбаунда”. У 1900 році усі три п'єси вийшли окремою збіркою під назвою „П'єси для пуритан”. У передмові Шоу пояснює значення загального змісту й обрушується на сучасну йому драматургію, насичену еротикою. Критика Б.Шоу спрямована проти декадентської драматургії, яка прикривалася проблемністю та психологізмом, а насправді акцентувала увагу публіки на питаннях полу. Шоу підкреслював, що він не ханжа і не боїться зображувати почуття. Але він проти того, щоб зводити усі дії героїв лише до любовних мотивів.

У 1912-1913 роках була написана п'єса „Пігмаліон”. У цій п'єсі Б.Шоу використав міф про Пігмаліона, перенісши його в умови сучасного Лондона. Парадоксаліст подає власну інтерпретацію міфу у своїй п'єсі.

На початку 20-х років Б.Шоу пережив час різноманітних пошуків, які відчуваються в його пенталогії „Назад до Мафусаїлу” (1921). У пенталогії знаходить відображення помилковий напрямок філософських пошуків автора, який декларував ідеалістичну теорію „творчої еволюції”. Бернард Шоу критикує сучасне йому суспільство, образи пенталогії дотепні та реалістичні, але вихід із кризи Шоу шукав на шляхах ідеалізму.

У період загострення загальної кризи як в Англії, так і в інших капіталістичних країнах, в червні 1931 року Б.Шоу завершив нову політичну п'єсу „Гірко, але правда”. Ця п'єса пронизана на рівні підтексту великою гіркотою і змальовує безвихідне становище, у якому опинилася англійська інтелігенція.

У передвоєнні часи Б.Шоу продовжує підіймати гострі актуальні питання. Так, п'єса „На мілині” була новим гострим памфлетом на буржуазну демократію. У комедії „Простачок з Неочікуваних островів” Шоу у звичній для нього в ці часи парадоксальній формі змалював майбутню кризу Британської імперії, її падіння. Усі твори 30-х років дотепні і багаті на сатиричну видумку. Але протиріччя у свідомості автора так і не зняті: у багатьох випадках вони відчуваються гостріше, ніж у ранніх творах, оскільки проблематика творів кінця 30-х років більш відповідальна і більш складна за ту, якої Шоу торкався на початку свого творчого шляху.

Шоу написав більше 50 п'єс, які поєднували у собі комедію з політичними, філософськими і полемічними питаннями, які діяли таким чином на свідомість глядача як зовні (суспільна свідомість), так і з середини (його власні емоції). Наприклад, п'єса „Професія місіс Уорен” була написана на тему проституції, а тому була заборонена (правда лише до 1902 року). А у п'єсі „Людина та надлюдина” Шоу виклав свої ідеї еволюції на прикладі характеру Донжуана, який потрапляє до пекла та веде там дискусію-суперечку із дияволом.

Його п'єси багаті на дотепи, влучні фрази, які набули другого, так би мовити, життя, автономно від твору. Певні фрази перетворилися на афоризми й цитуються у різних ситуаціях.

Ось кілька афоризмів, які належать Б.Шоу, що стали загальновідомими:

Більш за все людині лестить те, що ви вважаєте її достойної лестощів.

Вам ніколи не написати гарної книги, не написавши спочатку декілька поганих.

Визначний твір мистецтва - це болісна перемога геніального розуму над геніальною уявою.

Щирим бути безпечно, тим більше, якщо ви на додачу ще й дурні.

Я часто сам себе цитую - для більшого блиску.

2. Аналіз твору "Пігмаліон" Б. Шоу

Твір "Пігмаліон" написано Бернардом Шоу в жанрі драматургії - це п'єса, створена в 1912-1913 рр. У цій п'єсі Шоу взяв за основу міф про Пігмаліона і переніс його в реалії міста Лондона. "Галатея" Б. Шоу на відміну від оригінальної збунтувалася проти свого творителя. Сюжет твору досить іронічний за рахунок пародійної стилізації, комічності і трагізму буття соціуму, спрямованих проти духовно багатої людини, а основні елементи п'єси - численні парадокси і дискусії. Таким чином, тематика твору підкреслює духовне пробудження людей, можливе за допомогою мистецтва слова і творчості. Ця п'єса має більше соціально-демократичну спрямованість, будучи твором про природний рівноправність людей, що живуть в суспільстві, а ще про те, що у кожного з нас можуть бути різні можливості реалізації в общество, немаловажна також тема "талантів з народу". Однак п'єса сама по собі гуманістична, твір показує, як акуратно і дбайливо слід ставитися до всього живого, особливо до людини, автор говорить нам про страх та недопущення холодних експериментів над людьми. Саме в цьому і полягає головна ідея твору, закладена автором. Неабияке чарівність Елізи Дуліттл читач має змогу відчути вже в першій дії, коли вона ще спілкується на безглуздому жаргоні. П'єса "Пігмаліон" розповідає нам про те, як може змінитися життя людей завдяки отриманому освіти. Основними діючими героями п'єси є: квіткарка з нижчого стану на ім'я Еліза Дуліттл; її батько, який працює сміттярем; полковник Пікерінг; вчений Генрі Хигинс; а також місіс Гілл з дітьми (дочка і син на ім'я Фредді). В кінці твору Еліза, вже освічена, залишається ні з чим, як була до цього, тільки з трагічним усвідомленням свого матеріального становища і тонким почуттям безмежної несправедливості до людей з нижчого стану. У підсумку дівчина повертається в оселі Хіггінса, але її вже там цінують і приймають як рівну, “свою”, як повноцінну особистість. П'єса має і повчально-виховну цінність, що стосується освіти. Адже правильне освіта і виховання відіграє далеко не останню роль в житті будь-якої гармонійної і самодостатньої особистості.

3. Новаторство Б. Шоу у п'єсі "Пігмаліон"

Бернард Шоу - драматург-новатор. Його новаторство полягає в тому, він створює новий тип інтелектуальної драми, в основі якої - не стільки цікавий сюжет, скільки гострі зіткнення ідей, боротьба протилежних позицій у вирішенні морально-соціальних проблем. Сам автор їх називає "драми-дискусії". Новаторські принципи драматургії Б. Шоу відображені в одній з найпопулярніших п'єс "Пігмаліон".

В основу п'єси Пігмаліон покладений давньогрецький мів про Пігмаліона. У давньогрецькій міфології Пігмаліон -- легендарний цар Кіпру, який цурався жінок і жив самотньо. У своїй самоті він зробив статую прекрасної жінки і закохався в неї. Пігмаліон звернувся з благанням до Афродіти, щоб вона оживила його творіння. Зворушена такою любов'ю, богиня виконала прохання. Галатея, яка ожила зі статуї, стала дружиною Пігмаліона і народила йому дочку.

Відштовхуючись від відомого міфу, Б. Шоу створює полемічно загострену п'єсу, в основі сюжету якої -- парадоксальне, іронічне переосмислення давньогрецької історії про Пігмаліона і Галатею і про велику силу їхнього кохання. П'єса Шоу не про кохання, на чому автор неодноразово наполягає в післямові, у численних коментарях до її сценічних постановок.

Тема п'єси -- процес відновлення людської душі, духовного пробудження особистості, розвитку її морального й інтелектуального потенціалу під впливом творчості. Жанр п'єси - соціальна комедія, у центрі якої поставлені проблеми великого суспільного значення.

Серед проблем, що вирішуються в п'єсі, можна виділити соціальну проблематику, моральну та проблему науки. Соціальна: критика станових забобонів і умовностей буржуазного суспільства; утвердження творчих сил, потенційних можливостей людей з народу й обмеженість їх реалізації навіть найбільш яскравими представниками; проблема руйнівного впливу бідності на особистість; тверезий погляд на положення простих людей, осуд люмпенської психології як споживчого підходу до життя. Моральна: проблема відповідальності вченого за наслідки експерименту, неприпустимість експерименту над людиною; глузування над буржуазною мораллю і цінностями. Проблеми науки: значення мови як найважливішого фактора в розумовому і духовному розвитку особистості.

Конфлікт п'єси полягає в ідейному зіткненні двох різних життєвих позицій, виразниками яких є професор Генрі Хіггінс і колишня квіткарка Еліза Дуліттл.

Серед літературних критиків побутує думка про те, що п'єси Бернарда Шоу у більшій мірі, ніж п'єси інших драматургів, пропагандують певні політичні ідеї [21, 258]. Із цією думкою можна погодитися, оскільки тексти п'єс пронизані влучними афоризмами, що характеризують сучасну Шоу суспільну та політичну обстановку. Так, у п'єсі „Пігмаліон” знаходимо такі влучні фрази, як:

„This is an age of upstarts” - Часи вискочок;

„What is life but a series of inspired follies? The difficulty is to find them to do” - Чим є наше життя, як не чередою вічно натхненних безрозсудств,

Головною проблемою, яку Б.Шоу вирішує в „Пігмаліоні”, є питання, чи здатне суспільство змінити людину.

Щоб зобразив те, наскільки радикально можна змінити людину, Б.Шоу обрав перехід із однієї крайності в іншу. Якщо така радикальна зміна людини можлива за відносно короткий проміжок часу, то читач або глядач повинен переконатися, що в такому випадку можлива і будь-яка інша зміна людської істоти.

У „Пігмаліоні” Б.Шоу поєднав дві теми, які його хвилювали: проблему соціальної нерівності та проблему класичної англійської мови.

Сукупність поведінки, тобто форма і зміст мовлення, образ мислення й судження, звичні вчинки і типові реакції людей пристосовуються до умов їхнього середовища. Суб'єктивна істота та об'єктивний світ відповідають одне одному і взаємо переплітаються.

„Пігмаліон” - насмішка над прихильниками „блакитної крові”. „Кожна моя п'єса була каменем, який я кидав у вікна вікторіанського благополуччя” [21, 28], - так говорив сам автор про свою п'єсу.

Характер людини визначається не безпосередньо середовищем, а через між людські, емоційно забарвлені стосунки й зв'язки, через які людина проходить в умовах свого середовища. Людина - чуттєва істота, а не пасивний предмет, якому можна надати будь-якої форми, подібно до воску.

„Відволікаючись від лінгвістики, слід перш за все підкреслити те, що „Пігмаліон” був веселою, блискучою комедією, останній акт якої містив елемент справжньої драми: маленька квіткарка добре справилася зі своєю роллю знатної дами і більше вже не потрібна - їй залишається повернутися на вулицю або вийти заміж за одного з трьох героїв” [40, 136].

Глядач розуміє, що Еліза перетворилася на справжню леді не тому, що її навчили одягатися й говорити, як леді, а завдяки тому, що вона вступила в людські стосунки з леді та джентльменами в їхньому середовищі.

Гранично стислі і водночас вичерпні визначення певних предметів чи явищ суспільної дійсності, які конденсують досвід суспільного життя, реальності, вкладені Бернардом Шоу в уста своїх героїв. Тому недаремно Б. Шоу вважають майстром афористики.

Афористичні якості слова видатного драматурга - досить багатогранне явище; саме цими засобами Б.Шоу розвиває й демонструє у своїх творчих зразках ті глибокі потенції, які приховані в живій народній мові.

Ім'я Бернарда Шоу стало символом мудрості. Він зміг сказати про світ і людину в ньому так, що афоризми не втрачають своєї актуальності уже майже протягом століття. Спадщина видатного драматурга, головні ідеї, образи, погляди, багатогранний філософський світ заслуговують на увагу й дослідження.

Висновок

Творчість Б. Шоу спонукає читача до роздумів із багатьох причин. Насампе-ред тому, що самі твори драматурга є "інтелектуальними п'єсами", або "п'єсами- дискусіями" -- так визначили їх спрямування критики. Прочитавши "Пігмаліон" Б. Шоу, я можу аргументовано із критиками погодитись. Цей твір насправді є відо враженнями конфлікту ідеологій, твором інтелектуальним, в основі якого -- кон-флікт ідей, поглядів, а не просто суперечки між окремими людьми-персонажами.

Бернард Шоу у своїх творах часто парадоксальний. У п'єсі "Пігмаліон" він вказує на ту прірву, яка фактично розділяє багатих і бідних. Але хіба життя не па-радоксальніше? Хіба ті соціальні стереотипи, що склалися у тогочасному суспіль-стві, а в дечому побутують і зараз, не є справжніми парадоксами?! Так, Б. Шоу насправді спонукає замислитись.

Парадоксальність, гуманізм і оптимізм, особливий конфлікт ідеологій, дис-кусії між героями, які характеризують їх більше, ніж вчинки, -- усе це сповнює твори Б. Шоу. Але ж є іще щось, як і належить справжньому мистецтву, -- щось невловиме, якісь підтексти, враження, деталі...

Отже, проаналізувавши п'єсу Бернарда Шоу „Пігмаліон”, можна зробити висновок, що драматург був справжнім майстром влучного слова. Афоризми Б.Шоу відзначаються дидактичністю, соціальною спрямованістю, несуть на собі певне змістовне навантаження.

Ім'я Бернарда Шоу стало символом мудрості. Він зміг сказати про світ і людину в ньому так, що афоризми не втрачають своєї актуальності уже майже протягом століття. Спадщина видатного драматурга, головні ідеї, образи, погляди, багатогранний філософський світ заслуговують на увагу й дослідження.

Джерела та література

1. Ф. Деннінгхаус. "Театральне покликання Бернарда Шоу". М. "Прогрес" 1978. З. 128

2. http://moyaosvita.com.ua/literatura/analiz-tvoru-pigmalion-b-shou/

3. http://moyaosvita.com.ua/literatura/analiz-tvoru-pigmalion-b-shou/

4. http://xreferat.com/49/276-2-aforistika-bernarda-shou-na-priklad-p-si-p-gmal-on.html

5. http://www.zarlit.com/biography/show1.html

Размещено на Allbest.ru

...

Подобные документы

  • Афоризм як своєрідний мікрожанр фразеології. Історія розвитку афоризму. Типи афоризмів Бернарда Шоу за тематикою, способом вираження та змістовим наповненням. Аналіз афоризмів п’єси "Пігмаліон", обґрунтування психологічної обумовленості їх вживання.

    дипломная работа [73,1 K], добавлен 25.12.2010

  • Трансформація міфу в комедії Б. Шоу "Пігмаліон". Визначення проблематики твору. Дослідження трансформації античного сюжету в різних творах мистецтва ряду епох. Виявлення схожих та відмінних рис в образах героїв, особливо в образах Галатеї та Пігмаліона.

    курсовая работа [54,7 K], добавлен 21.10.2014

  • Літературна спадщина Бернарда Шоу як об’єкт наукової уваги у вітчизняному і зарубіжному літературознавстві. П’єса Б. Шоу "Пігмаліон" крізь призму наукової аналітики. Роль парадоксів у творенні художнього світу твору. Специфіка використання парадоксів.

    творческая работа [58,1 K], добавлен 07.05.2013

  • Изучение жизненного пути и творчества Бернарда Шоу. Определение предпосылок формирования его уникального стиля. Характеристика парадокса как литературного явления. Исследование парадоксов произведений английского драматурга. Сопоставление их функций.

    курсовая работа [47,1 K], добавлен 04.12.2015

  • Особливості авторських парадоксів О. Уайльда та Б. Шоу, що визначаються специфікою мислення письменників, критичним сприйняттям дійсності та філософсько-естетичними поглядами на життя. Компаративний аналіз паралелей парадоксів, їх тематичні групи.

    курсовая работа [52,7 K], добавлен 12.02.2016

Работа, которую точно примут
Сколько стоит?

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.