Поезія Юрія Липи
Біографія Юрія Липи – українського письменника, публіциста, геополітика та громадського діяча, учасника національно-визвольної боротьби. Характеристика ідейно-тематичних особливостей та художньо-стилістичної своєрідності його поезій у збірці "Світлість".
| Рубрика | Литература |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 23.10.2016 |
| Размер файла | 45,7 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
ВСТУП
Юрій Липа (1900-1944) належить до тих українських митців, котрим довелось торувати дорогу до сучасного читача крізь фальсифікації та недоброзичливу упередженість. В умовах радянського тоталітарного простору він був не лише вилученим з літературного процесу, але кваліфікувався як «лютий ворог» свого ж народу. Ім'я письменника в історико-літературних оглядах згадувалось принагідно, до того ж у виключно негативних контекстах. Сьогодні очевидно, що поза науковим осмисленням його художнього доробку об'єктивна картина літературного процесу міжвоєнного десятиліття ХХ століття є неможливою.
Місце і роль Ю. Липи в історії національної культури вельми значущі й нині загальновизнані. Його спадщина стоїть високо в ієрархії літературних і наукових цінностей українського народу. Вона становить собою самобутнє явище в історії української літератури, філософії та естетичної думки і відкриває перед сучасними дослідниками широкі інтерпретаційні можливості. Якщо біографія письменника на сьогодні більш-менш повно досліджена й у найголовніших рисах оприлюднена, то художня творчість, як слушно зауважує А. Шишкова, порівняно з іншими сферами його багатогранної діяльності (історіософські праці, публіцистика, літературно-критичні статті), вивчена недостатньо і потребує всебічного фахового осмислення .
Коротко основні віхи біографії Юрія Липи наведемо за редакцією В. Просалової .
Липа Юрій - український письменник, публіцист, історіософ, геополітик, громадський діяч, учасник національно-визвольної боротьби 1917-1920 pp., лікар за фахом. Син письменника І. Липи. Народився 5 травня 1900 р., здобув середню освіту і розпочав літературну діяльність у Одесі (1917). У 1918-1919 рр. вивчав право у Новоросійському університеті (Одеса), потім у Кам'янець-Подільському. У 1920 р. змушений разом з батьком емігрувати до Польщі. Організував літературне об'єднання «Сонцесвіт». У 1929 р. закінчив медичний факультет Познанського університету (1929), стажувався в Лондонському університеті, займався лікарською практикою у Варшаві. Вивчав політичні та економічні дисципліни у Варшавській школі політичних наук (1931). Очолював разом із Є. Маланюком літературне об'єднання українських письменників «Танк» (1929). липа поезія світлість стилістичний
У роки гітлерівської окупації Польщі жив у Варшаві. У 1943 р. повернувся в Галичину, працював лікарем у м. Яворові. З липня 1944 р. був інструктором першої Старшинської школи УПА в Карпатах. Увійшов до складу Української Головної Визвольної Ради. 19 серпня 1944 р. був схоплений підрозділом НКВС, 20 серпня закатований на Яворівщині.
Автор поетичних збірок «Світлість» (1925), «Суворість» (1931), «Вірую» (1938); історичного роману «Козаки в Московії» (1935), трьох книг оповідань під загальною назвою «Нотатник» (1936-1937); збірника літературознавчих есе «Бій за українську літературу» (1935); праць «Українська доба» (1936), «Призначення України» (1938), «Чорноморська доктрина» (1940), «Розподіл Росії» (1941), «Фітотерапія» (1933), «Цілющі рослини в давній і сучасній медицині» (1937), «Ліки під ногами» (1943).
Усі прозові твори ІО. Липи - історичні («Гетьман Іван Мазепа»), автобіографічні («Світильник невгасимий», спогади про батька) та інші - засвідчують, що їхній автор передовсім є реалістом, хоч і небайдужим до романтичних засобів, якими почасти інкрустовані його новели, повісті та романи.
Однак тільки поезія стала справжнім покликанням Ю. Липи. Незважаючи на його скептичне ставлення до власного віршування, саме в цій царині він постав органічно сформованим щодо стилю, тематики і словника. Перша збірка «Світлість» (1925), надрукована в таборі інтернованих вояків армії УНР у Калуші, заявила про дебют акварельно-імпресіоністичного лірика, який стрімко еволюціонував до виповненої вольовими інтонаціями, строгими історіософічними алюзіями «Суворості» (1928) та збірки «Вірую» (1931). Саме в поезії, на думку А. Стебельської, Ю. Липа «найщиріше відкриває нутро своєї душі, душі, яка спрагнена дії, чину» .
Метою курсової роботи є розкриття художнього світу збірки Юрія Липи «Світлість».
Актуальність обраної теми зумовлена, по-перше, тим, що «Світлість» посідає особливе місце у творчому доробку Ю. Липи, оскільки стала його дебютною поетичною збіркою, а по-друге, його поезія взагалі недостатньо, на нашу думку, досліджена, а збірка «Світлість» окремо не аналізувалась.
Серед досліджень творчого доробку Ю. Липи відзначимо ряд праць сучасних українських літературознавців. Наприклад, М. Ільницький аналізує історіософську концепцію митця, порівнюючи з концепціями Є. Маланюка та О. Ольжича . Т. Салига слушно виокремив найважливіші моменти, що свідчать про спільні складники творчих біографій Ю. Липи та Є. Маланюка. Розглядаючи поетичний доробок митців як дискурсійний текст, дослідник помічає «схоже у несхожому», зокрема у «стихії раціональної підпорядкованості образів», «неопоетичній бароковості мови», «радикальності синтаксичних конструкцій» та у «структурах строф з їх особливою ритмікою» . На поезії як «справжньому покликанні» митця неодноразово наголошує Ю. Ковалів. Учений висвітлює характерні для поетичних творів письменника пафос державництва, вишуканість тропіки, архаїзованість лексики, готичні джерела тощо . Проблемі текстуальності та контекстуальності художнього світу Ю. Липи присвячені одна з розвідок М. Зубрицької та кандидатська дисертація С. Киричук . Неоготичний дискурс у поетичній творчості Юрія Липи досліджувала І. Федюшина , а метафізичний дискурс - А. Шишкова , котрій належить також низка праць, в яких розглядаються словотвірні домінанти поезії Ю. Липи , бароковий дискурс творчості Ю. Липи , історіософські ідеї , естетичні пріоритети поета та ін. Творчість письменника й науковця у силовому полі естетичних пошуків доби, творчі зв'язки із Середньовіччям, неоготикою в його доробку відстежує О. Баган , а поезію Ю. Липи у контексті необарокової літератури української еміграції - О. Янчук .
Поставлена мета курсової роботи досягається виконанням таких завдань:
- дослідити ідейно-тематичні особливості збірки Юрія Липи «Світлість»;
- висвітлити художньо-стилістичну своєрідність поезій Ю. Липи у збірці «Світлість».
Розділ 1. Ідейно-тематичні особливості збірки ЮРІЯ Липи «Світлість»
Розкриваючи художній світ збірки Юрія Липи «Світлість», треба завважити, що термін «художній світ твору» - відносно новий, до нього вчені оперували висловом «внутрішній світ художнього твору», вперше легалізованим як операційна категорія академіком Д. Лихачовим ще 1968 р. на сторінках журналу «Вопросы литературы». Учений визначив кілька параметрів внутрішнього світу літературного твору, серед яких чи не найважливіші, на його думку, простір і час .
На погляд Г. Клочека, важливо виявити та описати й інші аспекти характеристики художнього світу. За його переконанням, одним із таких найсуттєвіших аспектів є ступінь та особливості візуалізації художнього світу, його ейдетичність, яку вчений розуміє як тривкість та яскравість «внутрішнього» зорового бачення того, що зображено у творі .
Досліджуючи художній світ П. Тичини, Г. Клочек зазначає: «Кожний твір та явлений ним у свідомості читача внутрішній світ має свої виміри візуальності - один вимір у пейзажній мініатюрі, інший - в оповіданні, ще інший - у великому епічному творі. Візуальна складова епічного твору відображає розмаїття навколишнього світу - пейзажі, інтер'єри, портрети персонажів. Йдеться про широкий предметний ряд, який є важливим генератором художніх смислів. Аспект предметності - один із важливих напрямів дослідження як внутрішнього світу твору, так і художнього світу окремого письменника .
Художній світ віршів збірки Юрія Липи «Світлість» позначений відчуттям всюдиприсутності Бога, юнацькими сподіваннями покорити нові дні. «Автор, - вважає В. Просалова, - плекає світлість помислів, ясність думок, перемогу духовного над спокусами плоті. Світлість Всевишнього, світлість помислів, світло людської душі, що звільняється від житейських спокус і намулу гріховності, - такий вузол її лейтмотивів, що знаходять вияв у ключових словах: світ, світло, світлість. Ключ до розуміння його «Світлості» закономірно слід шукати в однойменному циклі, який має ще й додаток. У зв'язку з тим, що автор рідко відзначав дату написання віршів, можна припускати, що до циклу ввійшли твори, написані до 1920 року. Перша збірка, хоч і відбивала риси авторської індивідуальності, проте не визначала творчого обличчя поета, а лише контурно окреслювала його» .
Поява дебютної збірки Ю. Липи одразу викликала чималий інтерес у літературознавців і колег по перу. Зокрема, відомий літературознавець, критик і публіцист М. Мухин, який стежив за творчістю поета після перших його публікацій віршів «Князь полонений» та «Час людини» - речей, що «затямлюються на ціле життя» і свідчать про «велич хисту» їхнього автора, був збентежений, коли прочитав збірку «Світлість». «Невже це справді, - дивувався він, - твори автора незрівняного «Князя полоненого» . Йому здавалось, що «на цій книзі ще тяжить спадщина манірної доби естетизму й модернізму, доби «Української хати». Та все ж, казав він, що «нефортунний зшиток «Світлости» довго його не відпускав». Перечитавши її з уважністю критика, він «побачив не помічену спочатку у ній красу й глибину змісту…» .
Є. Маланюку поезія Юрія Липи відкрилась зразу. Він без труднощів спостеріг «характеристичну і парадоксальну рису» Липи як поета. «У його творчім життєписі, - вважав Маланюк, - трудно було б відшукати такі звичайні періоди, як «юнацтво», «шукання себе», «розвиток», «момент дозрілості» і т. п. невідмінні етапи в житті майже кожного письменника. Дозрілим поетом він з'являється одразу, письменником із сформованим стилем, тематикою і навіть словництвом» . Є. Маланюк неоднозначно оцінює вірші, що складають збірку «Світлість». Серед «речей вартісних і характеристичних», на його думку, чимало «ліричних метеликів-одноднівок, переходових ліричних настроїв». Для ілюстрації своїх поглядів колега Ю. Липи по перу наводить один із багатьох двострофників, «що починався несподіваним образом і що кінчався не менш характеристично» :
Як злотний дзвін монастиря,
Співає пристраснеє літо…
Про дні, що йдуть, що ще не встиг
Їх сміючися покорити .
«Цей вірш, - пише Є. Маланюк - одна з тих «дрібничок», які Липа дійсно «сміючися» записував і якими - щиро чи нещиро - любив у розмовах «погорджувати». До речі, серед цих погорджуваних і нехтуваних «дрібничок» були й такі стилістичні шедеври, як блискучий «Ярмарок» у формі вертепно-драматизованого і стилем XVII ст. написаного «Посланія М. Мухину» та «Карти», присвячені «Панові Євгенові» .
Не можна не погодитися з Т. Салигою, який зазначав, що незважаючи на досить гостру критики Є. Маланюком збірки «Світлість», він вважав, що Ю. Липа посідав у літературному процесі приблизно таке місце, «як Рільке в світі германськім, а Валєрі - в романськім». «Вищих атестацій не треба, вважає Т. Салига, хоча б тому, що культ Рільке у творчому житті Маланюка ніколи не згасав» .
Як справедливо вважають дослідники, у «Світлості» автор порушує теми, які згодом знайдуть свій розвиток у подальших збірках поета. Зокрема, у вірші «Суворість» з однойменної збірки Ю. Липа проявив незвичайне відчуття середньовіччя, але, як підкреслює Є. Маланюк, «не так у тематиці чи в зовнішніх образотворчих засобах, як у дусі, що ним овіяні і просякнені ці вірші» :
Час людини, як вовк, утікає,
Він біжить без упину, кульгавий,
А попереду - поле безкрає, -
Сотворитель у славі [86].
Неперевершений зразок середньовічності - в дусі, в темі, в стилі й тоні - знаходимо в так готичному краєвиді:
Був день, як плач. А потім - горд і гнівен:
У колісницю відьм запряженії пси,
В огні шаліючи, гарчали на ліси,
На степ, на зляканість..
І - німо.
Післязливен
Зіп'явся міст. Вечірняя зоря
Із сутіней глядить на гри семибарвисті,
На хмари у шаленій митній ристі,
На учту янголів, що тепло догоря
У висоті глибокій, променистій [86].
Атрибутивною рисою віршів Ю. Липи стала насиченість релігійністю, пов'язаною з маніфестацією взаємин людини й Бога («Де стану, - Божі вістовці / кладуть у душу слово Боже!» [178]). Релігійний чинник виконує в його творчості широкий спектр функцій. Через фактор віри поет порушував і осмислював проблеми світоглядного, історіософського, морально-етичного та естетичного планів.
Його тексти переважно структуровані диспозицією релігійного як національного. Морально-етичне начало духовності накладається на процеси боротьби за національне відродження. Релігійність, на думку А. Шишкової, може бути потрактована як ідейно-естетична домінанта художнього світу поета. Вона проявилась на рівні його стилю, проблематики, слововживання, котрі вкладаються в межі барокової поетики .
Переважна більшість поезій релігійного змісту вміщена у збірці «Вірую», однак звернення Ю. Липи до Всевишнього присутні також в інших книжках поета. Про те, що Бог присутній у ньому, говорить автор у вірші «Безсмертности убір…»:
Безсмертности убір
Божественнеє слово,
Мій спокій облягло
Могутньо і шовково.
Незломний погляд-меч,
Освячений Тобою,
Сміється і дзвенить
Над темною юрбою,
І Ти, і Ти - в мені,
Як сонце, що навіки
Будучі й давні дні
Злило, золотолике [80].
Ліричний герой «Світлості», захоплений романтикою героїчної революційної боротьби, індивідуального щастя, починає мислити себе вже особою суспільною - складовою частиною народу, який бореться за незалежність; врешті, він стає уособленням воїна-стратега, воїна-мислителя, який сповідує індивідуальну ідеологію, що синтезувала тривале осмислення місця та ролі України в складному геополітичному просторі. Вона є сполученням реального та ірреального і цим близька до історіософських поетичних шукань вісниківців. Текстуальне прочитання творчості Ю. Липи переконує С. Киричук, що її домінантні мотиви мають характер цілісної історіософської концепції, пов'язаної з тогочасними філософськими та соціологічними теоріями. Єдність мисленнєвого простору автора підтверджує, зокрема, мотив призначення: у ліриці - це мотив особистого призначення, а в історіософському дискурсі - мотив призначення України :
Блищиться всесвіт, вагітний
Ділами славних днів,
І образ гордий і смутний
Мій порив полонив…
Пилять пили, литаври б'ють
Оружно йдуть полки,
Їх кроки, се - наказ у путь,
Їх кроки гомінкі;
Квіте покрикувань, ясній,
О квіте далечин,
У радісній душі моїй
Буди Безсмертний Чин! [79].
Однією з центральних тем поезії Ю. Липи є тема часу і простору. Тема часу постає в його авторській версії оригінальним аспектом відомого з часів бароко мотиву минущості земного буття («Наш день малий, він швидко проплива…»). Позначаючи своїми творами метафізичний дискурс, Ю. Липа виявляє природну здатність скеровувати вектор художнього саморуху в площину неземного, спроможність осмислювати швидкоплинне в плані вічного, вбачаючи в земному субстанцію трансцендентну. «Фізичний вимір часу для поета, на погляд А. Шишкової, унеможливлює осягнення вічних істин. Для нього час, пережитий людиною (нацією), зазнає суттєвих метаморфоз лише у випадку його наповнення високим духовним смислом. Основною ознакою авторської репрезентації універсалії Часу в метафізичному ключі є його сакралізація» .
Написане Ю. Липою можна, вважає дослідниця, розглядати не лише з погляду конкретного (соціального) часу. Широтою художніх узагальнень він виводить свої твори поза межі історичної конкретики, надаючи їм філософської багатовимірності та смислової багатошаровості. Дійсні історичні факти співвідносяться ним із вічними проблемами. Індивідуально-авторська інтерпретація універсалії Часу засвідчує його розуміння як духовної субстанції, корелята Вічності («Відчиненість Відвічного й Нового. / То - нагорода днів твоїх. То - дар найвищий»). В його творчості час/простір знакує діалектичну єдність філософських основ буття, зокрема, вічного й швидкоплинного (час символізує незавершеність, а простір - безкінечність) .
Просторову багатовимірність поет утілює в пейзажних замальовках навколишнього світу, в описах тих місць, де він побував, у космічній безмежності (Блищиться всесвіт, вагітний / Ділами славних днів [79]). Простір України він подає, зокрема, в циклі «Міста», де висловлює своє враження від Полтави, Одеси, Ялти, Кам'янця, в окремому вірші «Львів». Особливо ставлення Ю. Липи до Одеси, де він народився і якій присвятив поезію «Камінні двори мої…»:
Камінні двори мої
Барвінком заросли,
Каміннії двори мої
Печаллю заросли;
Зелений ряст, і синій цвіт,
І легкий слід німий -
Давноминулого привіт
І рідний, і не мій.
Давноминулого привіт
Серед камінних плит
І стежки в сонячному дні
Ввижаються мені [287].
Пейзажні замальовки у збірці «Світлість» передають різні почуття і стани ліричного героя. У багатьох поезіях автор намагається подолати сумний настрій: Біжить ріка осіння / Туди, де небо чисте, / І ти, пожовклий листе, / З зеленого склепіння / Лети на груди хвиль, - / За бистрою водою / Я теж пливу з тобою, / Забувши сум і біль, / Веселими устами / Вітатися з морями [55]; Біжать хмарки, / І гнуться в полі / Легкошелесні колоски; / Здається, журних дум - доволі? / Обручку жалю скинь з руки, / І з буйним, вільним заручись, / Що скаче в сонячнім роздолі, / Немов зміїста рись / На волі, / Пригнувши чуйні колоски [57]. Справді в коломийковій тональності, як зазначав Г. Костельник , звучить вірш «Гляну рано нині…»:
Наші гори сині
Поскидали киптарі,
І шумить гора горі:
- Свято в полонині!
Поміж деревами
Відблиски роями;
Мов дзвіночки потайні,
Розлягаються пісні:
- Веселися з нами! [56].
Однак у деяких віршах печаль виявляється домінуючою у настрої: Легконогими кіньми пробігли веселощі в гаю. / І немає. В калині з'явився... Хто він, - я не знаю. / На плащі його темнім - великий мотиль вечоровий, / Від здригання крилець утихають блискучі діброви, / І проходять, узявшись за руки, несмілії діти, / І, як води потоків, шепочуть: - Засніте, засніте [61]; ...І остання заплакана хмарка сховалась у глиб, у печаль. / Безгомонні вітри ремиґають, лежать у кущах, / Серцю жаль і не жаль, що життя відлітає, мов птах, / Наче птах легкокрилий, веселий, манірний, невірний... / Так довірливо вбравши намітки сумирні, / На молитві стоять колоси і далекі ліси, І шляхи, і стовпи над шляхами, і гори весінні в лелінні... [63].
Маючи на увазі ці вірші, А. Шишкова доходить висновку, що «ліричний герой поезії Ю. Липи намагається осягнути сутність скороминущості часу; сам автор в екзистенційній ситуації свідомо «зрушує» лінійний вектор особистого й історичного часу, інтерпретуючи його як бінарну опозицію мить/вічність. Ліричного суб'єкта закодовано між змістовими полюсами антитези «вічне-дочасне». Денотат темпоральності постає в творчості митця в іпостасях конкретного (фабульного) часу та абсолютного (вічного) водночас» .
Із плинністю часу поет щільно пов'язує проблеми сенсу людського буття, любові й ненависті, життя і смерті, гріху та спокути. Сакральні часові візії в його художньому світі найплідніше репрезентовані мотивами відносності профанного часу й тимчасовості перебування людини на «цьому світі». В багатьох творах поета осмислюється й інтерпретується драма ліричного героя (ширше - нації, людства), а у зв'язку з нею - тема смерті. В його художньо-філософській концепції смерть відокремлюється від часу, розчиняється в матерії, безсмертя виступає корелятом Вічності, дихотомія душі й тіла проявляється в смертності останнього й безсмерті першого. Втім, ця концепція отримала розвитку у пізніших збірках Ю. Липи.
Як підкреслює О. Боронь, матеріал ранньої творчості дає змогу говорити про наявність у межах його поезії двох яскраво виражених тематичних груп - лірики громадянської та інтимної, із переважанням останньої .
Справді, більшість віршів цього періоду, зібраних в основному у «Світлості», має характер ліричних етюдів, яким притаманна певна незавершеність інтонаційного контуру, умовність побудови, герой з аморфними переживаннями. До цієї групи належать поезії «Чи ти так само чуєш солов'їв...», «Твій голос, наче голос пісні...», «Ти, серце, змучене коханням і журбою» та багато інших, не знайдемо до кінця не зрозумілі й самому ліричному персонажеві почуття, оспівування коханої жінки. Тими настроями має перейматися й природа:
Моїй вибранці коритися повинні
Стрункі гаї і лагідні поля,
І дзеркала морей, і гори сині,
І вся земля.
Тремтять уста мої в солодкому привіті,
Як слів метелики злітають вільно з них:
Моїй вибранці - життя! І злиті
В нім сон і сміх [68].
Про те, що цей тематичний пласт у творчості письменника не був випадковим, свідчить і його остання збірка - «Вірую», у якій знаходимо вже зрілу любовну лірику: «Ланцюг ніжності», «Молитва за кохану жінку», «Лист Елісси», «Жінка», «Любов то завжди є нещастя».
О. Боронь припускає, що ці поезії - лише вершина поетичного айсберга, оскільки, за спогадами сучасників, Ю. Липа писав і часто дарував знайомим еротичну поезію, яку цілком знищив у пориві розкаяння в період захоплення релігією .
Загалом же збірка «Світлість» стоїть дещо осторонь від громадської та поетичної діяльності Ю. Липи того часу. Вона була своєрідною втечею поета від жорстокості й безглуздя світу.
Розділ 2. Художньо-стилістична своєрідність поезій Ю. Липи у збірці «Світлість»
Характеризуючи художньо-стилістичні особливості поезії Юрія Липи, майже всі дослідники визначають в його творчості прояв романтичних (неоромантичних) і барокових тенденцій.
Зокрема, А. Шишкова вважає, що стильова манера Ю. Липи становить собою багатоструктурне художнє явище з філософською складовою. Його вірші вміщують індивідуально-авторське наповнення образів романтичної та барокової мистецької традиції. Імператив національної ідентичності та самототожності став емотивно-ментальною та філософсько-естетичною основою романтизму митця. Духовно-релігійна тематична спрямованість, що поєднується з метафізичною поезією, сформувала бароковий дискурс у його творчості. В романтизмі Ю. Липи функціонують ідеалізований образ духовної України-держави та романтичний тип героя-борця, пророка. Характерними рисами його романтичного письма можна вважати акцентацію діяльної особистості (нації), активне культивування історизму, естетизацію чину, динамічну напругу текстів, їх високоемоційне звучання .
«Наявність барокових рис у творах поета, на думку А. Шишкової, підтверджує насамперед репрезентативність метафізичної проблематики в його творчій практиці й трансцендентність метафоричного мовомислення. Йдеться насамперед про увагу до релігійні теми, до «вічних» питань, переведення громадянських мотивів та сфери індивідуального життя ліричного героя у метафізичний вимір, утвердження примату духовного начала буття, позиціювання суб'єкта лірики до Бога як до найвищої сили» .
Твори поета адекватні бароковій літературі своєю образністю, зокрема, схильністю до релігійних моделей структурування тексту (молитовний пафос; елементи містики та візійності; розгортання теми на основі ключових опозицій: високе-низьке, духовне-тілесне, мить-вічність, сакральне-профанне). Художня модель світу Ю. Липи, його авторське мислення репрезентували власну концепцію барокової творчості. У ній відсутні епатажна образність, дотеп та іронія, в обмеженій кількості вживаються панегіричні тональності. Найістотнішим досягненням поета можна вважати його унікальну здатність надати світу художньої гармонії, для чого автор використовував метафізичний дискурс, що концептуально визначило особливості авторської свідомості, змістово-формотворчі рівні тексту - як барокового, так і романтичного.
Отже, романтичні та барокові тенденції в художньому світі Ю. Липи функціонують синхронно, перетинаючись і синтезуючись в єдину естетичну цілісність.
С. Киричук вважає, що, як і більшість вісниківців, Ю. Липа репрезентував неоромантичний напрям, а це визначило образність його поетичного світу. Однією з індивідуальних особливостей митця є стиль, просякнутий бароковими й готичними тропами. В основі його естетичної концепції лежить християнська філософія, у центрі котрої перебуває Бог як символ найвищої краси. Барокові ознаки стилю поета дослідниця виявляє у філософському протиставленні душі й тіла, життя й смерті. Саме віра в Бога дозволяє осягнути вічність, зрозуміти, що все тлінне, вічна лише душа. Ю. Липа постійно звертається з молитвами до Бога, у вірі в якого вбачає нетлінне джерело для наснаги. Долю українського народу поет осмислює крізь призму біблійних цінностей. Звідси - глибока релігійність його творчості .
Художню спадщину Юрія Липи С. Киричук також досліджує в контексті інтертекстуальності як літературного прийому, детермінованого авторською стратегією (інтертекстуальність розуміється дослідницею як властивість будь-якого тексту вступати в діалог з іншими текстами). Творчий доробок митця вивчається крізь призму української національної культурної традиції, у контактному й типологічному аспектах головних складових та структурної специфіки текстових масивів як знакових систем. С. Киричук здійснює інтертекстуальне і текстуальне прочитання прозових і поетичних творів із доробку літератора.
Дослідниця доходить висновку, що провідні ідеї трьох збірок митця чітко передають етос європейського лицарства: чесність і мужність, гордість і щирість, релігійна відданість і оберненість до Високого. Поезії Липи притаманні «відповідальність перед Словом», «національно-культурна повнота», «міцний історизм», «чиста графіка», «високе напруження» (за Є. Маланюком). Згідно із заповітами середньовіччя, на першому місці стоять ідеали Бога, правди, християнського закону, вітчизни, обов'язку, порядку і благородства, потяг до любові, подвигу й жертовності. До ознак готичного стилю слід віднести релігійність, що межує з фанатизмом; настрій суворого аскетизму; ірраціоналізм, волюнтаризм; неготичного - настрої пориву, героїки, напруження, суворості почуттів, класичну виструнченість і ясність думки та форми, лаконічність фрази, контрастність образів, містичність і релігійність переживань, загальний історизм і художній архаїзм мислення, занурення у праміфи культури тощо .
На рівні поетики в автора домінують готична стриманість (на відміну від барокової надмірності), відповідні символи - хрест, собор, меч, спис, лицар, пустеля (символ приреченості людини на терпіння), контрастні кольори - чорний і червоний (бароко притаманна веселковість кольорів) та відродження ідеї вічного протиборства Добра і Зла.
На думку М. Ільницького, поезія Ю. Липи розвиває і доповнює язичницькі мотиви Ю. Дарагана, рицарську етику княжо-дружинної доби О. Лятуринської, тривожне провісництво О. Стефановича, утверджуючи в українській літературі безперервність історико-культурного процесу. Тому поетичні твори митця проймають ностальгійна туга за втраченим часом героїки, оптимістична віра у нове пробудження християнського духу, середньовічний кодекс моралі, що чітко ділить світ на Добро і Зло, відраза до всього матеріального й тілесного, наявність стилізацій під билинний епос тощо .
Однак говоримо й про оригінальність поезії Ю. Липи, що вирізняється передусім своєрідністю образної системи, архаїзованістю лексики та прихильністю до поетичних традицій пізнього середньовіччя і доби українського бароко. Переконує в цьому насамперед образ жінки. На відміну від Маланюкового прокляття, кинутого у вічі всьому жіночому, Липа вбачав в українській жінці гарант «державницького дому», що ґрунтується на вшануванні жіночої гідності: О Жоно пориву й звитязтв / Хай там завершеність леліє / І стане Твій державний дім, / Де непокорені стихії / Киплять у задумі бутнім [72].
Свою ліричну героїню поет протиставляє «зрадливій бранці» Є. Маланюка, який таврував жіноче єство за слабкість і покірність. Ідеал жінки, утверджуваний митцем, заперечував її слабкодухість, а через це - наявність такої риси у народній ментальності. Образ жінки характеризується філософською глибиною, що переводить її у ранг берегині роду. Відтак письменник переходить до поняття роду, що розуміється ним як важливий духовний контекст, первинне середовище, де мусить відбутися змужніння героя. Свідомість роду в концепції Ю. Липи - це генетична пам'ять, спроможна через десятиліття і навіть віки відродити традиційні національні господарські, адміністративні, політичні, військові структури, що з певних причин зовнішнього характеру перестали існувати.
Характеризуючи поезію Ю. Липи, Є. Маланюк відмічав, що вона «не була олія, ба навіть не аквареля», проте це була «кольорована графіка» , маючи на увазі, на нашу думку, кольористичність його віршів.
На переконання Г. Клочека, однією з найсуттєвіших характеристик художнього світу є ступінь та особливості візуалізації, його ейдетичність, яку він розуміє як тривкість і яскравість внутрішнього зорового бачення того, що зображене у творі .
Окремі художні світи наділені виразною кольоровою атмосферою, яка сама по собі може бути потужним чинником художнього впливу. Кольористика художнього світу твору набула особливої актуалізації на межі XIX і XX століть, коли естетика імпресіонізму, а потім й експресіонізму, із живопису розповсюдилася у сферу літератури. І взагалі для епохи модернізму, особливо для його початкової стадії, був властивий так званий «синтез мистецтв», коли малярство та музика активно виявляли себе в літературі, яка найактивніше опосередковувала їх у свої художні світи.
Численні спостереження в галузі лінгвопоетики переконують, що в поетичній мові назви кольорів є естетично проакцентованими, відзначаються багатством семантичних наповнень і виконуваних функцій. Кольоративи в поетичному тексті слугують надзвичайно багатогранним і змістовним образним засобом: створюючи пейзажні картини, розкриваючи внутрішній світ персонажів, зображуючи складні почуття ліричного героя тощо .
Різнобарвною палітрою відрізняються вірші збірки Ю. Липи «Світлість». Правий В. Качкан, який підмічає, що «Юрій Липа обминув дорогу прямого фольклорного впливу, запозичення або наслідування; у його поетичних «сотах», правда, легко відчувається й навіть бачиться відтінками кольорової гами безконечний дух традиції нації» .
Справді, поет у збірці «Світлість», як і в інших поетичних зшивках, використовує широку палітру кольорів і відтінків: І ти, пожовклий листе, / З зеленого склепіння [55]; Гляну рано нині: / Наші гори сині [56]; [55]; З білих хмарок, що високо, / Колихали злоті вісти [59]; Манірні - білі мотилі [60]; Упала срібна пісня дів [62]; Зіб'ю я / Засув чорний од дверей [64]; Стрепенулись чорні птиці [64]; З блакитними очима / Королівна молода [64]; Як білі пелюстки / Здригаються в саду [65]; І дзеркала морей, і гори сині, / І вся земля [68]; А тут у голубиній млості / Проходить ранняя весна [70]; Чи ти так само чуєш солов'їв / У бронзовому присмерку, що тліє [70]; Чи в тебе квітнуть лагідні надії, / Як білий сад, у пісні соловїв? [71]; Чи не почую рідний твій привіт / В блакитнім жарі, в струнах, що зітхають, / У квітах спогадів, що опадають / І стелять білий цвіт? [76]; Бо нині в зелені гайовій / Серед дубів [78]; І неба синього зоря / В мені закохана укрито [81]; Світанок свіж і синь [284]; Це - наче білий птах, - / Здригання рук твоїх / В моїх руках [282]; Чорна пітьма, як гадюка ниця, / Обвиває ніженько її [287]; Зелений ряст, і синій цвіт, / І легкий слід німий [287] і т. д.
Немов би підтверджуючи закономірність назви збірки «Світлість», поет рясно оперує світлими, ясними, блискучими, золотими тонами: Акордами світло хмеліє [63]; Я ввечері прийду, / Щоб до світанку нам / У тихому саду / Гукати далинам [65]; Ти - Рідна, і Єдина / І Світла, і Свята [67]; Печаллю світ не заворожу, / І не для мене ся печаль [69]; Що світ - жіночість незрівнянна / У вірності, що світлом є [78]; В твойому погляді ясніє тінь спокою / Вогнем оновленої княжої землі [75]; Дозволь легенду сотворити мені / Про тебе, ясную, про тебе, що - без тіні [76]; І ясен поглядом, і жив / Я - знов в сітях доріг [79]; Квіте покрикувань, ясній / О квіте далечин [79]; Бо не з тобою я, - я з ними, / Що стріли сурмами ясними / Погрожування мовчазне [286]; Від здригання крилець утихають блискучі діброви [61]; Блищиться всесвіт, вагітний / Ділами славних днів [79]; Квіте покрикувань, гори / В блискучих далинах! [79]; І як не вплинути з розмахами, з борнею / На ясний сміх / Вибранниці моєї? [282]; І в тебе в очах казки злоті [73]; Степи, гаї - золототкані, / Золототканий - спокій твій, / І золотом загнутих вій / Мої осанни осіянні [74]; Що ти є скрізь, що дише злотом / Твого імення вся земля [78]; Як сонце, що навіки / Будучі й давні дні / Злило, золотолике [80]; Як злотий дзвін монастиря, / Співає пристраснеє літо [81]; Ряд яблук теплозолотих / На поклик, що раптово стих, / Заколихався надо мною [285].
Переважання світлих, радісних фарб визначає загальну тональність збірки, життєстверджуючий настрій ліричного героя: Гей, бо нині я не сам, / Брат лісам і небесам, / З мракою воюю! [56].
Лірика Ю. Липи багата на тропи, тобто слова або вирази, вжиті у переносному значенні. Тропи розкривають суть зображуваного предмета, явища, вони є засобом індивідуалізації персонажа, виявляють ставлення автора до зображуваного. Вони надають мові образної виразності, емоційності. До тропів належать епітет, порівняння, метафора, метонімія, іронія, сарказм, алегорія, символ, гіпербола, літота, перифраз. Найпростішими видами тропів є епітети і порівняння .
У віршах Ю. Липи наявні майже всі види тропів, проте найпродуктивніше він використовує епітети, порівняння та метафори.
Поет використовує як прості епітети: створила простір неозорен; веселими устами; садів аркади тріпотливі; легкошелесні колоски; чуйні колоски; гри семибарвисті; батьку мій огнистий; урівноважений псалом; слова печальні і прості; перекликальні в самоті, так і складні (розгорнуті) епітети: серце, змучене коханням і журбою, терпкими спогадами, буднями, що - злі; німовний льот орлів в блискучі виднокруги, німовний льот орлів у лагоді нічний; і з буйним, вільним заручись, що скаче в сонячнім роздолі, немов зміїста рись на волі, пригнувши чуйні колоски.
Найпростіша форма порівняння, коли в ньому самому підкреслюється подібність. Найчастіше порівняння у Ю. Липи висловлюється за допомогою сполучників як, ніби, наче, неначе, мов немов: немов кульбаби пух на вітрі; немов зміїста рись на волі, чорна пітьма, як гадюка ниця; і очі мав, як ти, кохана; віти дерев понад ставом, як сіті; мов дзвіночки потайні, розлягаються пісні; серцю жаль і не жаль, що життя відлітає, мов птах; це - наче білий птах; боїв раптових, наче злива. Засобами вираження безсполучникових порівнянь у поета насамперед виступають орудний порівняльний, порівняння-прикладки: трава зухвалостю кипить; свічами мріють на землі; легконогими кіньми пробігли веселощі в гаю; упала срібна пісня дів дощем розірваних намист; нехитрі за тином кроками міцними старці, зігнувшися - селом; вовком скаче відьма в ліс; і легіт-сон один; що чар-зіллям заросла; іде стрілець-юнак, далеко від ріки-нетечі; незломний погляд-меч.
Метафора - один з основних тропів: слово або словосполучення, яке розкриває сутність й особливості одного явища через перенесення на нього схожих ознак і властивостей другого явища. При цьому прямі ознаки поєднуються з переносними . Метафора є прихованим порівнянням, тому метафору завжди можна розгорнути у порівняння. Виходячи з цього, вважає Ю. Тимошенко, метафора ? не стільки лінгвістичний, скільки ментальний факт, що концептуалізує «нашу картину світу» .
У збірці «Світлість» метафор не так багато, але вони є образними: цвітуть гірлянди слів твоїх; обручку жалю скинь з руки; дзеркала морів; лети на груди хвиль;біль черешневих грон; як квітів хор не дише; блищать палаців горді вії; камінні мої двори печаллю заросли; я знов в сітях доріг та ін. Видом метафори є персоніфікація - надання предметам, явищам природи почуття властивостей людини, олюднення. Іноді персоніфікацію називають уособленням. У словниках літературознавчих термінів ці поняття розрізняють. Уособлення (прозопопея) - це перенесення властивостей живих істот на предмети, явища природи, абстрактні поняття, оживлення їх.
Персоніфікація в поезіях Ю. Липи надзвичайно художня: акордами світло хмеліє; наші гори сині поскидали киптарі; мов дзвіночки потайні, розлягаються пісні; вечірня зоря із сутіней глядить; покірливо шепочуть сливи; легконогими кіньми пробігли веселощі в гаю; і остання заплакана хмарка сховалась у глиб, у печаль; на молитві стоять колоси і далекі ліси, і шляхи, і стовпи над шляхами, і гори весінні в лелінні; хвилини у гонитві спинили бистрий біг; чи не почую рідний твій привіт в блакитнім жарі, в струнах, що зітхають; а за вікном байдужа ніч повторює у супокої; незломний погляд-меч, освячений Тобою, сміється і дзвенить над темною юрбою; як злотий дзвін монастиря, співає пристраснеє літо; мов хвилясте кадило пливе, половіє й не сміє ніч на землю лягти та ін.
ВИСНОВКИ
Таким чином спадщина Юрія Липи стоїть високо в ієрархії літературних і наукових цінностей українського народу. Вона становить собою самобутнє явище в історії української літератури, філософії та естетичної думки і відкриває перед сучасними дослідниками широкі інтерпретаційні можливості.
Ю. Липа - автор поетичних збірок «Світлість», «Суворість», «Вірую», історичного роману «Козаки в Московії», трьох книг оповідань під загальною назвою «Нотатник», збірника літературознавчих есе «Бій за українську літературу», низки наукових праць. Однак тільки поезія стала його справжнім покликанням. Незважаючи на його скептичне ставлення до власного віршування, саме в цій царині він постав органічно сформованим щодо стилю, тематики і словника.
Перша збірка «Світлість», що була надрукована 1925 р. у таборі інтернованих вояків армії УНР у Калуші, заявила про дебют акварельно-імпресіоністичного лірика, який стрімко еволюціонував до виповненої вольовими інтонаціями, строгими історіософічними алюзіями «Суворості» (1928) та збірки «Вірую» (1931). Саме в поезії Ю. Липа найщиріше відкриває нутро своєї душі, душі, яка спрагнена дії, чину.
Аналіз ранньої творчості Юрія Липи дає змогу говорити про наявність у межах його поезії двох яскраво виражених тематичних груп - лірики громадянської та інтимної, із переважанням останньої. Більшість віршів цього періоду, зібраних в основному у «Світлості», має характер ліричних етюдів, яким притаманна певна незавершеність інтонаційного контуру, умовність побудови, герой з аморфними переживаннями. До цієї групи належать поезії «Чи ти так само чуєш солов'їв...», «Твій голос, наче голос пісні...», «Ти, серце, змучене коханням і журбою» та багато інших, не знайдемо до кінця не зрозумілі й самому ліричному персонажеві почуття, оспівування коханої жінки. Тими настроями має перейматися й природа.
Про те, що цей тематичний пласт у творчості письменника не був випадковим, свідчить і його остання збірка - «Вірую», у якій знаходимо вже зрілу любовну лірику: «Ланцюг ніжності», «Молитва за кохану жінку», «Лист Елісси», «Жінка», «Любов то завжди є нещастя».
Художній світ віршів збірки Юрія Липи «Світлість» позначений відчуттям всюдиприсутності Бога, юнацькими сподіваннями покорити нові дні. Автор плекає світлість помислів, ясність думок, перемогу духовного над спокусами плоті. Світлість Всевишнього, світлість помислів, світло людської душі, що звільняється від житейських спокус і намулу гріховності, - такий вузол її лейтмотивів, що знаходять вияв у ключових словах: світ, світло, світлість. Ключ до розуміння його «Світлості» закономірно слід шукати в однойменному циклі, який має ще й додаток. У зв'язку з тим, що автор рідко відзначав дату написання віршів, можна припускати, що до циклу ввійшли твори, написані до 1920 року.
Загалом же збірка «Світлість» стоїть дещо осторонь від громадської та поетичної діяльності Ю. Липи того часу. Вона була своєрідною втечею поета від жорстокості й безглуздя світу. Перша збірка, хоч і відбивала риси авторської індивідуальності, проте не визначала творчого обличчя поета, а лише контурно окреслювала його.
Характеризуючи художньо-стилістичні особливості поезії Юрія Липи, майже всі дослідники визначають в його творчості прояв романтичних (неоромантичних) і барокових тенденцій. Його стильова манера становить собою багатоструктурне художнє явище з філософською складовою. Вірші поета вміщують індивідуально-авторське наповнення образів романтичної та барокової мистецької традиції. Імператив національної ідентичності та самототожності став емотивно-ментальною та філософсько-естетичною основою романтизму митця.
Духовно-релігійна тематична спрямованість, що поєднується з метафізичною поезією, сформувала бароковий дискурс у його творчості. У романтизмі Ю. Липи функціонують ідеалізований образ духовної України-держави та романтичний тип героя-борця, пророка. Характерними рисами його романтичного письма можна вважати акцентацію діяльної особистості (нації), активне культивування історизму, естетизацію чину, динамічну напругу текстів, їх високоемоційне звучання.
Твори поета адекватні бароковій літературі своєю образністю, зокрема, схильністю до релігійних моделей структурування тексту (молитовний пафос; елементи містики та візійності; розгортання теми на основі ключових опозицій: високе-низьке, духовне-тілесне, мить-вічність, сакральне-профанне). Художня модель світу Ю. Липи, його авторське мислення репрезентували власну концепцію барокової творчості. У ній відсутні епатажна образність, дотеп та іронія, в обмеженій кількості вживаються панегіричні тональності. Найістотнішим досягненням поета можна вважати його унікальну здатність надати світу художньої гармонії, для чого автор використовував метафізичний дискурс, що концептуально визначило особливості авторської свідомості, змістово-формотворчі рівні тексту - як барокового, так і романтичного.
Отже, романтичні та барокові тенденції в художньому світі Ю. Липи функціонують синхронно, перетинаючись і синтезуючись в єдину естетичну цілісність.
Художня складова віршів поета характеризується майстерним використанням ним майже всіх видів тропів, серед яких найпродуктивнішими виявилися епітети, порівняння та метафори, а також неабияким почуттям кольору, яке знайшло втілення в його поезії. В аналізованій збірці домінують світлі, радісні фарби, що визначає загальну тональність збірки, життєстверджуючий настрій ліричного героя.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Баган О. «Геть слов'янські мрії сонні!»: Поезія Юрія Липи / О. Баган // Визвольний шлях. - 1999. - № 6. - С. 711-715.
2. Боронь О. Недруковані дописи Юрія Липи / О. Боронь // Липа Ю. Твори: В 10 т. - Т. 1. - Львів: Каменяр, 2005. - С. 494-505.
3. Вежель Л. «Кермую, поки здужаю!»: Гавриїл Костельник як літературний критик / Л. Вежель // 3б. праць Науково-дослідного центру періодики. - Львів, 2000. - Вип. 8. - С. 450-463.
4. Зубрицька М. Текстуальність та контекстуальність мисленнєвого світу Юрія Липи / М. Зубрицька // Юрій Липа: голос доби і приклад чину: Матеріали наукової конференції. - Львів, 2001. - С. 90-97.
5. Iльницький М. Історіософія української поезії 20-30-х рр.: концепція України: Євген Маланюк, Юрій Липа, Олег Ольжич // Другий міжнародний конгрес україністів. - Львів, 1993. - С. 191-196.
6. Ільницький М. Не зрікатися своєї душі / М. Ільницький // Липа Ю. Твори: У 10 т. - Т. 1. - Львів: Каменяр, 2005. - С. 6-35.
7. Качкан В. Із жнив'я українського духу (Новий погляд на Юрія Липу) / В. Качкан // Записки Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника / НАН України, Львівська наукова б-ка ім. В. Стефаника. - Львів, 2002. - Вип. 9/10. - С. 357-376.
8. Киричук С. А. Інтертекстуальні і текстуальні аспекти творчості Юрія Липи: Автореф. дис. … канд. філол. наук / С. А. Киричук. - К., 2007. - 22 с.
9. Киричук С. Поетичний світ Юрія Липи / Світлана Киричук // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного ун-ту ім. В. Гнатюка. Сер. Літературознавство. - Тернопіль, 2011. - Вип. 31. - С. 98-104.
10. Клочек Г. Художній світ поезії Павла Тичини «Ви знаєте, як липа шелестить…» / Г. Клочек // Дивослово. - 2007. - № 11. - С. 53-60.
11. Клочек Г. «Художній світ» як категоріальне поняття / Г. Клочек // Слово і час. - 2007. - № 9. - С. 3-14.
12. Ковалів Ю. Юрій Липа / Ю. Ковалів // Історія української літератури ХХ століття / За ред. В. Дончика.: У 2 кн. - Кн. 1. - К.: Либідь, 1998. - 182-184 с.
13. Ковальова Т. В. Лексико-семантичні поля кольоративів в українській поезії початку ХХ ст.: Автореф. дис... канд. філол. наук / Т. В. Ковальова. - Харків, 1999. - 21 c.
14. Лесин В. М. Словник літературознавчих термінів / В. М. Лесин, О. С. Пулинець. - К.: Рад. школа, 1971. - 486 с.
15. Липа Ю. Світлість // Липа Ю. Твори: У 10 т. - Т. 1. - Львів: Каменяр, 2005. - С. 54-81.
16. Лихачев Д. Внутренний мир художественного произведения / Д. Лихачев // Вопросы литературы. -1968. - № 8. - С. 74-87.
17. Маланюк Є. Юрій Липа - поет / Є. Маланюк // Липа Ю. Твори: У 10 т. - Т. 1. - Львів: Каменяр, 2005. - С. 470-488.
18. Мухин М. Яснозбройний Юрій / М. Мухин // Юрій Липа. Поезія. - Торонто, 1967. - С. 264-269.
19. Празька літературна школа: Хрестоматія ліричних і епічних творів / Упоряд. і передм. В. А. Просалової. - Донецьк: Східний видавничий дім, 2008. - 280 с.
20. Просалова В. А. Поезія «Празької школи»: Навч. посібник / В. А. Просапова. - Донецьк: Веда, 2000. - 80 с.
21. Салига Т. «…Завжди напружено, бо завжди проти течій…». Євген Маланюк та Юрій Липа / Т. Салига // Наукові записки КДПУ ім. В. Винниченка Серія: Філологічні науки (літературознавство). - Вип. 50. - Кіровоград: РВГ ІЦ КДПУ ім. В. Винниченка, 2003. - С. 350-358.
22. Стебельська А. Поезія Юрія Липи: Бог, нація, чин / А. Стебельська // Липа Ю. Твори: В 10 т. - Т. 1. - Львів: Каменяр, 2005. - С. 489-493.
23. Тимошенко Ю. В. Феномен метафори: проблема давня і сьогочасна / Ю. В. Тимошенко // Слово і час. - 2001. - № 5. -С. 29-35.
24. Федюшина І. Неоготичний дискурс в український поезії ХХ століття: шляхи поступування // Вісник Маріупольського державного гуманітарного університету. Серія «Філологія». - 2008. - № 1. - С. 36-38.
25. Ференц Н. С. Основи літературознавства: Підручник. - Ужгород: Ґражда, 2009. - 424 c.
26. Шишкова А. Д. Бароковий дискурс у поезії Юрія Липи / А. Д. Шишкова // Науковий вісник Ізмаїльського державного гуманітарного університету. - Ізмаїл, 2006. - Вип. 22. - С.198-202.
27. Шишкова А. Д. Естетичні пріоритети Юрія Липи / А. Д. Шишкова // Гуманітарні проблеми становлення сучасного фахівця: Матеріали VIII Міжнародної науково-практичної конференції. - К., 2007. - С. 37-39.
28. Шишкова А. Д. Метафізика часу в поезії Юрія Липи / А. Д. Шишкова // Науковий вісник Ізмаїльського державного гуманітарного університету. - Ізмаїл, 2005. - Вип. 19. - С. 209-214.
29. Шишкова А. Д. Метафізичний дискурс у поетичній творчості Юрія Липи: Автореф. дис... канд. наук / А. Д. Шишкова. - Кіровоград, 2008. - 22 с.
30. Шишкова А. Д. Релігійність як духовна домінанта українського народу в художній інтерпретації Юрія Липи / А. Д. Шишкова // Література. Фольклор. Проблеми поетики: Зб. наук. пр. - К., 2005. - Вип. 18. - Ч. 1: Аспекти духовності української літератури. - С. 556-568.
31. Шишкова А. Д. Стилетвірні домінанти поезії Юрія Липи / А. Д. Шишкова // Література. Фольклор. Проблеми поетики: Зб. наук. пр. - К., 2005. - Вип. 22. - Ч. 2: Аспекти духовності української літератури. - С. 517-529.
32. Янчук О. Поезія Юрія Липи у контексті необарокової літератури української еміграції / О. Янчук // Історично-літературний журнал. - 2002. - № 8. - С. 212-217.
Размещено на Allbest.ru
...Подобные документы
Біографія та творчість відомого українського письменника та публіциста Івана Франка, його літературна та громадська діяльність. Перші літературні твори. Історична повість "Захар Беркут": образ громадського життя Карпатської Русі в XIII столітті.
презентация [294,5 K], добавлен 02.11.2014Використання неповних речень в художніх творах українського письменника Ю.М. Мушкетика. Поняття та класифікація неповних речень. Контекстуальні та ситуативні неповні речення в романі "Яса". Специфіка еліптичних неповних речень в творах Юрія Мушкетика.
курсовая работа [33,7 K], добавлен 26.05.2008"Празька школа" українських письменників - стисла характеристика творчості її учасників: Юрія Дарагана, Євгена Маланюка, Леоніда Мосендза, Юрія Клена, Олега Ольжича, Наталю Лівицьку-Холодну, Юрія Липу, Олексу Стефановича, Оксану Лятуринську та інших.
реферат [31,1 K], добавлен 21.10.2010Роль образів світової літератури в ліриці Юрія Клена та їх стилетворча функція. Змалювання образа Енея в поемі "Попіл Імперія" як втілення рис українського національного характеру. Фаустівські мотиви і ремінісценції у художній структурі ліричного твору.
дипломная работа [115,0 K], добавлен 03.11.2010Участь Ю. Тарнавського в Нью-Йоркській групі. Функціональна роль художніх засобів у поезії "Автопортрет" Юрія Тарнавського. Особливості художньої самопрезентації поета в жанрі сюрреалістичного автопортрета через призму самопізнання ліричного героя.
статья [26,7 K], добавлен 07.02.2018Незалежна Україна – заповітна мрія Олександра Кандиби, відомого під псевдонімом Олега Ольжича. Життя, політична та творча діяльність поета. Націоналістичні мотиви, відтінки героїзму та символічні образи поезій митця. Поезія українського націоналізму.
реферат [23,8 K], добавлен 08.03.2012Дослідження творчості Івана Дзюби, видатного українського публіциста та громадського діяча, аналіз сфери його публіцистичної діяльності. Праця "Інтернаціоналізм чи русифікація?" як ідейна опора для борців за духовну і політичну незалежність України.
курсовая работа [46,5 K], добавлен 30.10.2010Висвітлення подій Визвольної війни у літературі ХІХ ст. Змалювання образу народу як основної рушійної сили боротьби. Розкриття постатей Б. Хмельницького та його сподвижників. Репрезентація представників магнатської Речі Посполитої. Жіночі образи романів.
дипломная работа [145,8 K], добавлен 10.01.2015Короткий біографічний нарис життя та творчості відомого українського письменника М.В. Гоголя, етапи та обставини його особистісного становлення. Джерела натхнення автора та аналіз його найяскравіших творів. "Мертві душі" в житті та долі письменника.
презентация [2,2 M], добавлен 13.05.2011Вивчення біографії Олеся Гончара - визначного українського письменника, політичного та громадського діяча, духовного лідера української нації. Аналіз його письменницької публіцистики і рецензій. Нарис - як жанрова форма публіцистики Олеся Гончара.
реферат [32,2 K], добавлен 28.11.2010Український романтизм як осмислений рух. Поява Т.Г. Шевченка на літературному полі в епоху розквіту слов'янського романтизму, тісно пов'язаного з національно-визвольними прагненнями нації, її відродженням. Аналіз поезій великого українського митця.
презентация [1,6 M], добавлен 20.02.2016Дитинство та навчання Стефаника у гімназії. Початок його творчої діяльності з невеличких поезій в прозі. Теми еміграції селян у творчості українського письменника. В. Стефаник як засновник жанру психологiчноï новели. Останні роки життя письменника.
презентация [1,3 M], добавлен 22.04.2012Короткий нарис життя та творчості відомого українського письменника та публіциста Івана Франка, його літературна та громадська діяльність. Роль Франка в формуванні національної культурної свідомості народу. Філософські та естетичні погляди письменника.
курсовая работа [95,8 K], добавлен 18.10.2009Дослідження біографії та творчості Павла Тичини – українського поета, публіциста та громадського діяча. Ранні роки, період навчання, становлення особистості. Особливості поетичної збірки "Сонячні кларнети". "Кларнетизм" - власний поетичний стиль Тичини.
презентация [318,8 K], добавлен 05.12.2011Вивчення психологічних особливостей літератури XIX століття, який був заснований на народній творчості і містив проблеми життя народу, його мови, історії, культури, національно-визвольної боротьби. Психологізм в оповіданні А. Катренка "Омелько щеня".
реферат [17,9 K], добавлен 03.01.2011Науково-теоретичні праці літературознавців, дослідників творчості Чарльза Діккенса. Естетичні погляди письменника та його життєва позиція. Дослідження гротескної своєрідності роману "Пригоди Олівера Твіста", його ідейно-художня своєрідність й новаторство.
курсовая работа [48,6 K], добавлен 21.05.2015Аналіз тропів як художніх засобів поетичного мовлення. Особливості Шевченкової метафори. Функції епітетів у мовленнєвій палітрі поезій Кобзаря. Використання матеріалів із поезій Тараса Шевченка на уроках української мови під час вивчення лексикології.
дипломная работа [89,6 K], добавлен 11.09.2014Біографія та періоди життя Василя Стефаника – талановитого українського письменника. Літературна діяльність та успіхи перших публікацій, їх висока оцінка. Характеристика та ідейний зміст творів "Камінний Хрест" та "Новина", увічнення пам'яті Стефаника.
презентация [164,1 K], добавлен 16.11.2011Життя та творчість українського письменника, педагога Б.Д. Грінченка. Формування його світогляду. Його подвижницька діяльність та культурно-освітня робота. Історія розвитку української драматургії і театрального мистецтва. Аналіз твору "Чари ночі".
контрольная работа [33,1 K], добавлен 06.10.2014Олександрійська поезія: жанри, представники, твори. Розвиток культури та мистецтва за часи Олександра Македонського. Біографічні відомості про Феокріта, його світогляд. Творча спадщина, зміст та аналіз ідилій поета. Тематика поезій Феокріта.
реферат [27,1 K], добавлен 15.11.2007
