Размещено на http://www.allbest.ru/

Сюжетні лінії драми П. Кальдерона «Життя є сон» та їх художня роль в творі



ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ДРАМАТУРГІЯ ПЕДРО КАЛЬДЕРОНА В АСПЕКТІ БАРОКОВОГО МИСТЕЦТВА

1.1 Творчість П.Кальдерона -- вершина літературного бароко

1.2 Жанрові риси філософсько-релігійної драми у творі Педро Кальдерона «Життя є сон»

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ СЮЖЕТНИХ ЛІНІЙ ДРАМИ «ЖИТТЯ - Є СОН» ТА ЇХ ХУДОЖНЯ РОЛЬ В ТВОРІ

2.1Особливості композиційно- сюжетної будови драми

2.2 Аналіз сюжетно- тематичних ліній твору

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ



ВСТУП

Актуальність теми. Людині XVII ст. відкрилася сила власного розуму, її внутрішніх можливостей. Вона намагалася проникнути в глибини світу і своєї душі, та чим більше пізнавала, тим більше натрапляла на загадки й суперечності. Світ у людських уявленнях утрачав єдність і гармо нійність. Він прекрасний у своїй безмежності, але що таїть у собі ця безмежність -- невідомо. Цей складний і суперечливий світ, сповне ний реального трагізму, боротьби різних начал та стихій, і спробува ло осягнути мистецтво бароко. Сутність поняття «бароко» Слово «bаrrоссо» (бароко) існувало в кількох мовах -- порту гальській, італійській, латині, іспанській -- задовго до того, як ним почали позначати мистецький напрям, і мало кілька різних значень: перлина неправильної форми; вид фінансової операції; найменуван ня силогізму (логічного доказу, який складається з трьох частин). Об'єднував же такі різні значення слова «бароко» його непрямий зміст: «дивний», «неправильний», «химерний». До мистецьких явищ (музики, архітектури) це слово почали застосовувати у другій полови ні XVIII ст., а до літератури -- лише у XIX ст. У сучасному мистецтво знавстві та літературознавстві словом «бароко» позначають стиль у мистецтві XVII століття, художній напрям цієї доби й саму епоху. кальдерон бароко драма

Драматургія Педро Кальдерона де ла Барка продовжувала розвивати творчі здобутки Лопе де Вега і визнається вершиною не лише іспанського, але й європейського бароко кінця XVІ початку XVІІ ст.

Надзвичайна філософська глибина моральних й етичних проблем його драматичних творів як раніше, так і зараз захоплює глядача (читача), причому не менш ніж досконалість стилю, який й досі є майже неперевершеним. При цьому, вершиною його творчості, що концентрує складні й багатовекторні теми, які завжди стояли і стоять перед людиною, є драма “Життя - це сон”. П'єса «Життя є сон» вважається однією з вершин творчості Педро Кальдерона. В ній знайшли втілення характерні риси іспанського бароко, переосмислені ідеї ренесансного гуманізму і власні роздуми автора. Сюжетно п'єса наближена до біблійної історії про Варлаама і Іоасафі, що представляє собою християнізовану версію життя Будди.

Актуальність теми зумовлена необхідністю дослідити сюжетні лінії драми П. Кальдерона «Життя є сон» та визначити їх художню роль в творі.

Творчу спадщину Педро Кальдерона вивчали М. Балашов, М. Борецький, А.Гвоздьов, І.Данченко, Д.Наливайко, П.Немиришин, В.Рогозинський, В.Рогозинська, Ю. Шепель, А. Штейн.

Об`єктом роботи є п'єса « Життя є сон» Кальдерона де ла Барка Педро.

Предметом роботи є процес дослідження сюжетних ліній драми Педро Кальдерона «Життя - є сон» та визначення їх художньої ролі в творі.

Мета роботи передбачає з'ясування сюжетних ліній драми Педро Кальдерона «Життя - є сон» та визначення їх художньої ролі у творі.

Для досягнення мети були поставлені такі завдання:

- дослідити особливості творчості П.Кальдерона;

-визначити жанрові риси філософсько-релігійної драми у творі П. Кальдерона «Життя є сон»;

-розкрити особливості композиційно- сюжетної будови драми;

-проаналізувати сюжетно- тематичні лінії твору.

Методи дослідження: описовий, зіставний.

Наукова новизна та теоретична значущість роботи полягає в тому, що досліджено сюжетні лінії драми Педро Кальдерона «Життя - є сон», визначено їх художну роль у творі. Результати дослідження можуть використвуватися під час вивчення курсу «Зарубіжна література».

Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури.



РОЗДІЛ 1. ДРАМАТУРГІЯ ПЕДРО КАЛЬДЕРОНА В АСПЕКТІ БАРОКОВОГО МИСТЕЦТВА

1.1 Творчість П.Кальдерона -- вершина літературного бароко

На перебіг літературного процесу в Іспанії вплинули складні історичні та соціокультурні чинники, які загалом показали різку зміну ролі цієї країни у світовому просторі: наприкінці ХV ст. це була могутня європейська держава, на рубежі XVI-XVII ст. вона стала занепадати. Про це свідчать її територіальні та політичні втрати: 1588 р. -- загибель Непереможної армади; 1598 р. -- втрата земель у Франції; 1609 р. -- здобуття незалежності Голландією; 1640 р. -- здобуття незалежності Португалією, яка перебувала в складі Іспанії 60 років.

Проте мистецтво розвивалося надзвичайно потужно, спеціалісти називають XVII ст. «золотим віком». У скарбницю світової культури ввійшов живопис Д. Веласкеса (1599-1660), Х. Рібери (1589-1656) та ін.

Слід звернути увагу на те, що перехід іспанської культури від Відродження до XVII ст. був поступовим (творчість багатьох письменників межі XVI-XVII ст. має ознаки двох епох) [21, с.45].

Основним літературним напрямом в Іспанії було бароко. Специфічною ознакою іспанського бароко є превалювання в ньому мотивів трагічного розчарування, розгубленості, песимістичного світобачення, намагання зобразити художній світ за допомогою вибагливих метафор тощо. Іспанські митці зображали трагічну гідність людини, яка прагнула до філософського осмислення сучасності.

Театр в Іспанії того часу виявився в занепаді, дозволені були лише постановки на релігійні та історичні сюжети. Тому П.Кальдерон, прагнучи донести свої ідеї до якомога більшого числа людей, звертається до жанру ауто сакраменталь - так званої «священної п'єси», маленької одноактної містерії. Саме з цих ауто і виростає кальдеронівська релігійно-філософська драма.

В іспанській літературі XVII ст. творчість Педро Кальдерона де ла Барки (1600 -1681рр.) вважається вершинним явищем. Учені поділяють її на кілька періодів. Існує також жанрова класифікація творів Кальдерона (комедії інтриги, драми честі, релігійно-філософські або морально-філософські драми і ауто), але треба пам'ятати, що будь-яка класифікація є умовною [9, с.18].

У творчості П.Кальдерона частка ауто, релігійно-філософських драм і комедій побутового плану приблизно рівна. Крім того, всі вони пронизані (ауто і релігійно-філософські драми - більшою мірою) ідеями пошуку ідеалу в самій людині і досягнення вищої правди, а також розумінням життя як сну, в якому пробудження - смерть. Для П.Кальдерона-католика і людини епохи бароко смерть не була чимось безвихідним і страшним, як для представника Ренесансу. Смерть відкриває ворота вищої правди, і від того, яким вступить людина до цієї брами, залежить її життя після смерті.

Ці ідеї були характерні для літератури і театру бароко в цілому і для філософських драм зокрема. Основними темами в них були тема віри і тема любові, а також вічна тема добра, яке ніколи не зникає. Для ауто і філософських іспанських драм були властиві моралізаторство і певний дидактизм, можна сказати, що вони були їх жанровими рисами. Крім того, в них обов'язково був присутній якийсь конфлікт людини і світу, людини і долі [18, с.102].

П.Кальдерон - переконаний католик, відданий прихильник королівської влади і станової іспанської держави, був наділений гострим, тверезим і допитливим розумом. Кальдерон був художником-мислителем, що прагнув знайти філософську концепцію буття. У його п'єсах знайшло відображення уявлення про людину, що властиве для епохи бароко: демонічний лиходій, який творить злочин, і праведник, який присвятив себе богові, людина високих духовних прагнень. Останній втілює той позитивний ідеал, який підказала драматургу епоха [11, с.35].

Драматургічний спадок П. Кальдерона значний за обсягом і нараховує близько 120 світських п'єс, 78 ауто і 20 інтермедій (сценок, переважно комічного характеру, що виконувалися між окремими діями драми).

Світські п'єси, які складають основну частину драматургічного спадку, відповідно до характеру їхньої проблематики, поділяють на три типи:

1. Комедія (була дуже популярною серед митців бароко). В центрі комедій Кальдерона, як правило, тема кохання, за сюжетним типом більшість з них належить до так званих "комедій інтриг" (тобто п'єс, сюжет яких будується на швидкій і несподіваній зміні ситуацій, на неприродному комічному збігові обставин, стрімкому розвиткові дії тощо). До найбільш вдалих комедій Кальдерона належать п'єси "З коханням не жартуй" (1627), "Дама -- невидимка" (1629), "Сам собі охорона" (1635), "Не завжди довіряй гіршому" (1650) та ін.

2. "Драми честі" - це поширені в іспанській драматургії XVI--XVII століття п'єси, у яких порушуються проблеми неписаного кодексу дворянської честі, її порушення та помсти кривдникам за образу. Сюди належать п'єси: "Живописець власного безчестя" (1648), "За таємну образу - таємна помста" (1635). "Лікар своєї честі" (1633--1635), "Саламейський алькальд" (1642--1644) та ін.

3. Морально-філософські, релігійні драми (у цих драмах знайшли свій яскравий вираз і далеко неоднозначну інтерпретацію основні ідейні постулати та релігійно-філософські проблеми епохи контрреформації та бароко). У цих драмах відбилися сумніви, духовні пошуки та пристрасні почуття, що хвилювали Кальлерона та його сучасників. До цього типу належать п'єси Кальдерона "Стійкий принц" (1628), "Поклоніння хресту" (1630--1632), "Чудодійний маг" (1637), "Чистилище святого Патрика" (1643) та ін. Найзнаменитіша з них і водночас найвизначніша п'єса європейського бароко -- морально-філософська драма "Життя -- це сон"[3, с.89].

П'єса "Життя - це сон" написана Кальдероном у період між 1632--1635 роками. На сцені вона вперше поставлена у Мадриді у 1635 році, а через рік, у 1636 році, була опублікована у книжковому варіанті [14, с.473].

Таким чином, можна стверджувати, що драматургія П.Кальдерона -- барокове завершення театральної моделі, створеної в кінці XVI -- початку XVII століття Лопе де Вега.

1.2 Жанрові риси філософсько-релігійної драми у творі Педро Кальдерона «Життя є сон»

«Життя -- це сон» (ісп. «La vida es sueсo»)-- багатопроблемна драма, де поєдналися міфологічні, релігійні, політичні та морально-філософські ідеї. Серед літературних джерел цього твору називають біблійну «Повість про Варлаама та Йосафата», драму Лопе де Веги «Великий князь Московський», твір Х. Мануеля «Граф Луканор» та ін. Під час інтерпретації драми вчені виокремлюють проблеми ідеального государя й ідеальної держави, вбачаючи розвиток ідей сьомої книги «Держави» Платона.

Трактування проблеми свободи волі Кальдероном (ілюзорність земної влади) сприймається як критика поглядів Н. Мак'явеллі (М. Ш'якка). Водночас за всієї важливості літературних аналогій і паралелей, виділяють у цій драмі Кальдерона філософську проблематику, що й зазначається в її назві.

Мотив «життя -- сон» побутував і в середньовічній літературі, однак Кальдерон надає йому нового узагальнено-метафоричного характеру. Барокове забарвлення виявляється в примарності, ілюзорності межі між життям і сном [20, с.32].

Неодноразово в різних своїх п'єсах П.Кальдерон підходив до теми ідеального, справедливого монарха. Тема ця дуже характерна для філософської драми, що йде ще з часів Ренесансу (таким чином, Кальдерон виступає спадкоємцем драматургів і філософів епохи Відродження). У своїй знаменитій драмі «Життя є сон» він спробував її розв'язати. У драмі змальовано якщо не програма виховання ідеального монарха, то у всякому разі повчальна картина його самовиховання. Подібно багатьом іншим творам світової літератури, ця драма в очах наступних поколінь набагато переросла рамки свого первісного змісту.

Якщо зібрати воєдино існуючі тлумачення драми «Життя є сон», то вийде цікавий збірник суперечливих і часто взаємовиключних оцінок. Довгий час її сприймали тільки як релігійно-символічну драму, сенс якої зводиться до теологічної тези затвердження вільної волі і тлумачення життя як сну, грандіозної комедії, де люди лише грають відведені їм сценічні ролі, щоб потім воскреснути до вищої правди вже у потойбічному існуванні. Дійсно, не можна заперечувати присутність цих мотивів у п'єсі - вони прийшли з ауто, для яких були не просто характерні, а були жанрововизначальними ознаками. До того ж, для творчості самого Кальдерона ці мотиви були дуже характерні. Можна сказати, що «Життя є сон» - це свого роду розширене священне ауто. Відчуття життя як сну і життя, як театру було притаманне світовідчуттю іспанців задовго до Кальдерона, Кальдерон же чітко сформулював його, висловивши те, що витало в повітрі навколо нього. У період національного занепаду ці ідеї були особливо виразні [16, с.8].

Однак, все ж головним завданням ауто «Життя є сон» було дати наочний урок виховання ідеального правителя - така думка Н.Б. Томашівського: «написана якщо не програма формування ідеального правителя, то, у всякому разі, повчальна картина його самовиховання» [27, с.5].

Ріднить п'єсу зі священними ауто її релігійний символізм, теологічні тези затвердження вільної волі і тлумачення життя як сну, театру, де люди грають лише відведену їм роль, щоб потім воскреснути до вищої правди вже у потойбічному існуванні. Особливо чітко простежується зв'язок п'єси з ауто «Великий театр світу» [30, с.139].

Крім цього, з філософськими драмами п'єсу ріднить її дидактизм, як вже згадувалося вище. Кальдерон неодноразово піднімав питання щодо виховання ідеального правителя - це йде ще від Ренесансу, але, хоча Кальдерон і ставить це питання, як його ставили до нього, але вирішує він його інакше, ніж представники Відродження, які прагнули до граничної ясності і «приземленості», оспівували досконалість людської природи і торжество розуму, забуваючи про Бога і душі. «Ідеальним правителем може бути людина, яка володіє освіченим розумом, поміркованістю, терпимістю і, головне, умінням придушувати свої особисті пристрасті та інтереси» [14, с.486].

Тому «Життя є сон» - не трагедія жодною мірою. Сехизмундо перемагає, пройшовши через падіння. Його перемога - це перемога над самим собою. І це не просто зображення людини, яка приборкала свої пристрасті - це саме портрет ідеального правителя, здатного заради блага підданих і держави поступитися власними бажаннями: так, будучи сам закоханий у Росауру, він, тим не менш, влаштовує її долю так, щоб вона була щаслива. Показовим є також епізод з покаранням солдата, який підняв повстання на користь Сехизмундо - хоча він і посприяв тому, що принц зайняв свій престол, але порушив вірність своєму сюзерену, за що він був покараний. Солдат підняв бунт проти встановленого порядку, справедливий монарх не може не покарати бунтаря [2, с.1].

У цьому процесі самовиховання принца Сехизмундо в ідеального монарха вирішальну роль зіграло сприйняття їм життя як швидкоплинного сну. І крім того, тут Кальдерон ще розглядає проблему особистої свободи.

Заточений у в'язницю Сехизмундо мріє бути вільним, як птах, як дикий звір, але, отримавши свободу, він і справді уподібнюється звіру - так Кальдерон вступає в полеміку з гуманістами Відродження, які прагнули до досконалої волі. Драматург стверджує, що «звірина», нічим не приборкана свобода дуже швидко вбиває в людині все людське - що і відбувається з Сехизмундо, ледь він тільки усвідомлює, що вільний. Зі смиренного в'язня він перетворюється в тирана. Його батько, передбачавши по зіркам таке перетворення, з дитячих років сховав сина у в'язниці, щоб позбавити королівство від тирана і спробувати змінити долю. Король діє з позиції чистого розуму, і терпить поразку - спочатку розумний вчинок призводить до того, що передбачення все одно збувається [7, с.122].

Отже, розум зазнає поразки в боротьбі з долею. Король велить напоїти сина отрутою і знову кинути його до в'язниці, вселивши йому, що все бачене ним було сном. Нещасний починає осмислювати все те, що трапилося, і розуміє, що вів себе гірше звіра. Крім того, він тепер уже вважає, що досі спить, що все життя - це лиш сон: «Сехизмундо під впливом гіркого досвіду («сну) приходить до сприйняття життя як явища настільки скороминучого, що його сміливо можна прирівняти до сну» [12, с.4]. Відчуття життя як сну тягне за собою близька відплата, і треба прожити життя добре, творячи добро, бо лише воно одне залишає свій слід навіть і уві сні:

Сехизмундо:

...сплю і добро творю

Хочу я: і в сновидінні,

Щоб добро залишалося добром.

Як зазначив Пастушенко, «барокові письменники ставлять в центр і вирішують на різному життєвому матеріалі проблему насиченого драматизмом самоствердження особистості в світі» [4, с.158], при цьому драматург спрямовує п'єсу до пізнання суспільної значущості дій героя, шукає позитивний ефект у самовихованні і прозрінні принца.

Драма Кальдерона «Життя є сон», безсумнівно, є вершиною його творчості. В ній виражена кульмінація всієї іспанської драматургії сімнадцятого століття. П'єса П. Кальдерона увібрала в себе всі досягнення філософської іспанської драми, і не тільки іспанською. Кальдерон розвинув у ній ті ідеї, які володіли його сучасниками - письменниками бароко [23, с.105].

Деякі дослідники називають період бароко реакцією, що послідувала за Ренесансом, однак це не так: бароко ввібрало в себе всі досягнення Ренесансу і зробило крок вперед, поєднавши гуманізм і демократизм Відродження з християнськими ідеями любові, віри і честі.

У розділі визначено, що Педро Кальдерон - один з найбільш яскравих представників золотого століття іспанської літератури. Естетичні закони епохи Бароко відбилися в його творах.

Встановлено, що П.Кальдерон в драмі «Життя є сон» порушує важливі питання людського існування: що таке життя, що таке людина, у чому полягає сенс її буття, що таке свобода, що обумовлює вчинки особистості, яке її місце у світі, що є моральною основою для її життя. Центральними категоріями, які цікавлять митця, є такі поняття, як Доля, Людина, Світ, Бог, Честь, Життя, Добро, Зло, Свобода. Душа людини - арена боротьби добрих і злих начал. Та чи здатна особистість знайти себе у стрімкому коловороті життя, чи подолає вона в собі темні сили, чи збагне справжню сутність свого земного буття? Ці проблеми порушуються у творі іспанського драматурга.

З'ясовано, що автор утвердив ідею віри в людину, в її моральне перетворення і розкріпачення - головна думка твору, що визначає його гуманістичний пафос. Так Кальдерон стверджує непереможність добра і проводить знак тотожності між добром і Богом. У цьому - великий гуманізм і філософічність драми.



РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ СЮЖЕТНИХ ЛІНІЙ ДРАМИ «ЖИТТЯ - Є СОН» ТА ЇХ ХУДОЖНЯ РОЛЬ В ТВОРІ

2.1 Особливості композиційно- сюжетної будови драми

Сюжет п'єси напружений і гостродинамічний, з багатьма несподіваними поворотами, що притаманне літературі бароко.

Будова драми струнка й добре продумана: вона складається з трьох хорнад. Як пише чудовий знавець іспанської мови М. Литвинець, «хорнада -- прадавнє іспанське слово, що означає “шлях, пройдений людиною за день”». Справді, у драмі «Життя -- це сон» є три хорнади і дія в ній відбувається за три дні. Кульмінацією твору є моральне переродження звіра на людину. Сехисмундо на початку і наприкінці твору -- це взагалі дві різні людини. Спочатку це напівдикий самітник, який зріс у вежі поміж диких звірів і сам нагадує звіра як внутрішньо (дика вдача, нестриманість, намагання задовольняти свій перший ліпший інстинкт або бажання), так і зовнішньо -- не випадково він постійно з'являється у звірячій шкурі.

Оскільки драма є «служницею двох панів» -- літератури й театру (тобто вона розрахована як на читання, так і на інсценізацію), то з цієї точки зору поділ саме на три хорнади ідеально підходить для втілення сюжету твору (зокрема -- зміни театральних декорацій).

У першій хорнаді розповідається про трагічну долю принца Сехисмундо, який знаходиться у високій вежі, замкнений від світу через жахливе пророцтво, що супроводжувало його народження. Батько принца, король Полонії -- Басиліо, астролог і математик, визначив за зорями долю свого сина. Небо відкрило йому, що Сехисмундо стане жорстоким тираном і спричинить багато смертей. Тому Басиліо посадив сина у віддалену башту, наказавши прикувати його до стіни залізними ланцюгами, і приставив до нього варту на чолі з наглядачем Клотальдо. Останній навчав Сехисмундо основам наук, але нічого не розповідав про його шляхетне походження [29, с.28].

У першій хорнаді міститься зав'язка сюжетних ліній твору. Переодягнена у чоловіче вбрання знатна дама Росаура і блазень Кларін випадково потрапили до вежі й завели розмову із Сехисмундо. Ця подія може розкрити таємницю принца, і це тривожить Клотальдо. Спочатку він хоче вбити Росауру та її слугу, але потім, побачивши в неї шпагу, яку він дав колись її матері, впізнає в Росаурі рідну кров і вже не може підняти на неї руку. Клотальдо вирішує розповісти про все королю і покластися на його волю.

Між тим у королівському палаці вирують пристрасті навколо питання про спадкоємця престолу. На корону претендують племінник Басиліо герцог Московський Астольфо та інфанта Естрелья. Астольфо й Естрелья -- двоюрідні брат і сестра, народжені сестрами короля. Вони мають однакові права на престол, які можуть бути зміцнені династичним союзом. Однак Басиліо мучиться докорами совісті.

Він вирішує перевірити пророцтво щодо Сехисмундо й повідомляє придворних, що незабаром сплячого принца перенесуть до палацу, і вони мають прийняти його як належить.

У першій хорнаді, крім основної лінії, окреслюються й інші колізії. Сехисмундо підсвідомо закохується в Росауру, хоча він побачив її у чоловічому вбранні і не знав, що таке кохання. Росаура прагне помститися Астольфо за те, що він честь її «украв, знеславивши любов'ю». Астольфо залицяється до Естрельї, хоча між ними немає любовних почуттів. А Басиліо наказує Клотальдо дати Сехисмундо сонне зілля і підготувати принца до разючих змін у його житті.

У другій хорнаді представлено розвиток дії п'єси. Сехисмундо переносять до палацу. Коли принц прокидається, придворні переконують його, що жахливе минуле було лише сном. Однак Сехисмундо виявляє жорстокість до всіх, хто його оточує. Він карає свого наглядача і вихователя Клотальдо, убиває слугу, який йому чимось не догодив. До короля, свого рідного батька, принц також поставився нешанобливо. Басиліо переконався, що давнє пророцтво здійснюється. Сехисмундо несе тільки зло і смерть, тому його за наказом короля повертають до в'язниці й заковують у ланцюги.

У другій частині твору розвивається любовна інтрига. Автор уводить сцену з портретом, під час якої з'ясовується, що Астольфо кохає Росауру, а не Естрелью, і що Росаура, хоча й ображена, теж має до нього почуття.

Третя хорнада -- розв'язка всіх сюжетних ліній. Дізнавшись про законного спадкоємця, народ повстав і звільнив Сехисмундо, щоб не опинитися під владою чужоземця Астольфо. Війська під проводом принца наближаються до столиці. Сехисмундо хоче помститися Басиліо і всім, хто був причетний до його ув'язнення. Народ вітає принца, але в цей час гине від раптової кулі блазень Кларін: тікаючи від смерті, він так і не зміг уникнути її. Басиліо схиляється до ніг переможця, готовий прийняти кару, але несподівано принц духовно перероджується. Він подолав у собі «звіряче» начало, темні сили, що змушували його бути жорстоким, і вирішив відтепер бути добрим і милосердним. Сехисмундо прощає королю, долаючи в собі любовну пристрасть, з'єднує Росауру та Астольфо й оголошує про свій шлюб з Естрельєю в інтересах Полонії [22, с.20].

Події драми «Життя - є сон» відбуваються в Полонії. Король Басиліо, мудрець і звіздар, повіривши в гороскоп, з якого випливало, що його син Сехисмундо мав стати зловісним тираном, оголосив, що дитина народилася мертвою, і наказав заточити немовля у вежу, зведену в глухому й недоступному для людей місці. Якось Басиліо, бажаючи перевірити правильність пророкування, наказав приспати сина й перенести його в палац, надавши йому на якийсь час королівську владу. Після пробудження Сехисмундо, довідавшись, що він -- спадкоємець королівського престолу, якрго зробили бранцем, обурений учиненою над ним несправедливістю, починає поводитися нестерпно, як і пророкували зірки: він свариться з усіма мешканцями палацу, ображає дівчину, викидає з вікна слугу й погрожує власному батькові.

Король, переконавшись у справедливості пророцтва, наказав знов приспати сина і повернути його у вежу. Після пробудження Сехисмундо не міг зрозуміти, де проходить межа між реальністю і сном, адже «життя -- це сон». Зрозумівши ілюзорність життя, Сехисмундо духовно перероджується й виявляється готовим до того, щоб гідно зіграти роль короля, яку йому в дійсності, а не уві сні надають повсталі піддані Басиліо. Дізнавшись про те, що в короля Басиліо є законний син, але королівську корону має успадкувати не він, а московський принц Астольфо, народ п'овстає проти свого монарха зі зброєю в руках. Звільненому із в'язниці Сехисмундо пропонують очолити це повстання. У боротьбі проти короля Сехисмундо перемагає, але цього разу свій гнів обертає на милість і прощає не тільки батька, а й своїх безпосередніх тюремників і московського принца Астольфо, який намагався зайняти його місце на батьківському троні. Таким чином, Сехисмундо повністю підпорядковує свої розбурхані пристрасті вимогам розуму та державної волі та з тирана перетворюється на ідеального правителя. Так у світі відновлюється порядок, про який мріяли сучасники Кальдерона [13, с.5].

У центрі твору -- конфлікт між долею і свободою волі, людиною і природою, владою та особистістю. Найважливіші події драми розгортаються в душі героя. Його самопізнання чималою мірою визначене зовнішніми обставинами: Сехисмундо зростає, не знаючи, хто його батьки й хто він такий.

Найпалкіша його пристрасть -- спрага правди й волі. Перший його монолог-- лютий протест проти неволі; й Кальдерон не залишає сумнівів, що воля -- невід'ємне й найважливіше право людини. У переповненому болем і обуренням монолозі герой проклинає долю, що дає людині менше волі, ніж звірові, струмку, рибі й птахові:



Де ж тут правда? Розум де?

Де закон, що ставить міру?

Щоб людині -- ні, не вірю! --

Господь Бог того не дав,

Що так щедро дарував

Річці й рибі, птиці й звірю?! (Пер. М. Лукаша)

Але, одержавши необмежену волю, людина стає звіром, що доводить поведінка принца в палаці. Довідавшись, що він не жалюгідний в'язень, а всесильний володар, Сехисмундо стає вбивцею та ґвалтівником. І сам Сехисмундо знає, що він -- напівлюдина-напівзвір. Від звіриної половини йому допомагає позбутися переконання, що життя -- це сон. Уві сні образи свідомості сприймаються як щось дійсне, і якщо життя -- це сон, то й наяву людина бачить лише те, що ввижається її свідомості.

Лише одержавши перемогу над собою, подолавши власні пристрасті, Сехисмундо здобуває людську гідність. Він діє незалежно від пророкувань долі. Наприкінці драми принц доводить Басиліо, що батько, намагаючись уникнути долі, лише виховав у синові жорстокість, прирікаючи його на життя у в'язниці, у кайданах. Сприймаючи ідеї Ренесансу, Кальдерон утверджує ідею свободи волі, що допомагає людині протистояти долі [1, с.2].

Сехисмундо часто порівнюють із Гамлетом. У Шекспіра й Кальдерона виведені герої-мислителі, дія в обох творах переважно будується на русі думки. Обидва принци стикаються з ворожою долею, з «трагічним станом миру», обидва болісно сприймають неволю. Але Гамлета найбільше хвилює зло, що панує в навколишньому житті, Сехисмундо ж доходить висновку, що найстрашніше -- зло, яке живе в нас самих. Врешті-решт Сехисмундо майже впорався з інстинктами й у монолозі на тему «життя -- це сон» подав свого роду барокову противагу гамлетівському «чи бути, чи не бути».

Одним із провідних у п'єсі є мотив страждання, який утворює загальний пафос п'єси. Страждає Сехисмундо, розмірковуючи над нерозгаданою таємницею власної долі, страждає Росаура через зраду, страждає король, усвідомлюючи свою причетність до безладу в державі тощо. З одного боку, страждання у земному житті -- традиційний мотив для літератури бароко. Але всі герої Кальдерона переборюють свої страждання або силою власної волі, або усвідомленням марності земних поривань людини, що виходить за межі звичної для бароко концепції людини і вказує на зв'язок тексту з першоджерелом. Шлях переборення страждання і усвідомлення певних життєвих істин, який проходить Сехисмундо, є художнім втіленням шляху так званих чотирьох «шляхетних істин» (шляху до духовного звільнення), викладених у проповідях Будди [10, с.7].

Водночас «Життя є сон» -- істинно християнська драма, тому що саме християнство настільки рішуче вказало на виняткове значення щиросердечного життя й поставило за найважливіше завдання керувати своїми внутрішніми станами, пригнічуючи в собі злі, гріховні бажання й поривання.

Перетворення Сехисмундо починається, коли Клотальдо запевняє його, що те, що відбулося з ним у палаці, було сном. Герой виявляє хисткість кордонів між сном і явою, ілюзорність влади, прагнень людини віддати «небесну славу за порожню славу земну». Але водночас принц усвідомлює реальність своєї любові до Росаури, яка відіграє в його долі важливу роль. Не випадково її ім'я викликає асоціації з ароматом троянди (гоза аига), низкою світанків (аигогаз) -- із красою Й світлом. Призначення Росаури в тому, щоб привести героя до «просвітління», духовного становлення, допомогти йому здобути перемогу над собою. Наприкінці п'єси Сехисмундо, пригнічуючи власні поривання, видає Росауру заміж за Астольфо, відновлюючи в такий спосіб її честь, сам одружується з Естрельєю, великодушно вибачає батька й Клотальдо та карає лише солдата, який звільнив його з в'язниці, оскільки той вчинив зрадництво щодо королівської влади. Принц відправляє його у вежу-в'язницю, звідки сам вийшов, і образ вежі-в'язниці має символічне значення: у схованках душі вічно криється щось бунтівне, що потрібно постійно пригнічувати [19, с.48].

У драмі герой проходить низку випробувань, у ході яких набуває здатності підкоряти свої пристрасті розуму, робити правильний вибір між добром і злом, втілюючи в остаточному підсумку авторський ідеал правителя. Майбутній володар країни, як і будь-яка людина, повинен насамперед навчитися панувати над собою. Лютий бунтар проти неволі, долаючи в собі егоїстичне свавілля, усвідомлює, що воля невід'ємна від суворих обов'язків і що вирішальний крок до справедливості -- здатність самому бути чуйним і великодушним з іншими. У фіналі герой з'являється на чолі заколотного війська; король Басиліо в розпачі падає до ніг сина. Але принц дбайливо піднімає батька й сам стає перед ним на коліна, здобуваючи головну перемогу -- над собою, над своєю мстивістю й гординею.

Ява й сон, ілюзія й реальність втрачають свою однозначність й уподібнюються один одному: sueno по-іспанськи -- не лише «сон», а й «мрія»; тому «Lа vida еs sueno» можна перекласти і як «Життя -- це мрія». Але довідавшись, що він принц, і одержавши можливість здійснити свою мрію про волю, Сехисмундо поводиться як чудовисько. Безмежна свобода виявляється однією з найбільш шкідливих і небезпечних ілюзій: Сехисмундо мав зрозуміти, що людська воля -- не сваволя, що вона підкоряється моральним законам. Саме у збагненні цих законів відбувається становлення [25, с.42].

П'єса «Життя -- це сон» у багатьох відношеннях, що стосуються як проблематики, так і поетики твору, -- є взірцевою драмою барокового мистецтва. Сам мотив життя як сну -- один з вузлових мотивів барокової естетики. Проте у п'єсі Кальдерона ідею «життя -- це сон» не потрібно розуміти буквально. Сон у п'єсі Кальдерона, з одного боку, є композиційним прийомом, з іншого -- категорією й образом-символом, який надає творові глибокого філософського змісту. Тут криється ще один бік драми бароко. Усвідомивши під впливом любові й у ході народного повстання проти нерозумного царя, що життя насправді не є сном, Сехисмундо дійшов важливого висновку: сама подібність життя сну, суєтність егоїстичного самообману зобов'язують долати особисті інтереси задля гармонії цілого. Через образ сну змальована недостовірність чуттєвого сприйняття, суєтність життя, швидкоплинність часу, відносність земних цінностей [17, с.14].

2.2 Аналіз сюжетно- тематичних ліній твору

У п'єсі «Життя є сон» можна виділити два конфліктних вузла і дві сюжетні лінії. Одна із сюжетних ліній драми - це театралізована християнська проповідь, інша сюжетна лінія - це соціальна драма.

У даній п'єсі драма честі і філософська драма доповнюють один одного, що робить систему персонажів вкрай складною. Кожен з персонажів пов'язаний як мінімум з чотирма іншими. Всі герої так чи інакше включені в обидва конфлікту, причому функція персонажа весь час змінюється, залежно від того, яка сюжетна лінія актуалізується. Система бінарних опозицій лежить в основі системи образів. Коливання між крайнощами, нагнітання протилежностей і парадоксів дозволяють створювати Кальдерону драматичне напруження і керувати ним. Деякі персонажі (Сехисмундо, Росаура, Базиліо) пов'язані з усіма іншими, постійно включені в дію і є головними. Інші персонажі весь час переміщаються з центру дії на периферію і назад. В основі динамізму твору - тайна, події та ситуації швидко змінюються на протилежні [28, с.1]. Взаємодія образів сприяє розкриттю конфліктів:

Боротьба за владу: Сехісмундо-Астольфо, Естрелья.

Любовні стосунки: Сехісмундо-Росаура, Росаура-Астольфо-Естрелья.

Батько й син (людина та доля): Басіліо- Сехісмундо.

Питання честі: Росаура-Астольфо, Росаура-Клотальдо.

Не смішний блазень Кларін -виражає справжню сутність явищ, є маскою автора [15, с.4].

Тема «Боротьба за владу». Якщо образ Сехісмундо сприймати як алегорію людської долі, як концепцію людини, витлумачену в дусі релігійного віровчення, то стосунки між королем Басиліо і його нерозважливим сином Сехісмундо можна сприймати як відповідно алегоричну мікромодель стосунків Бога і людини, в якій Бог (в ролі Басиліо) намагається наперед визначити долю людини (Сехісмундо), а Сехісмундо доводить право людини на певну корекцію (в межах законів моралі) Божого задуму. З іншого боку, в образ Басиліо внесено й нотки дотепної іронії (пригадаємо, це ще один яскравий прийом бароко): не тільки тваринні інстинкти (як у випадку першої появи Сехісмундо в палаці) можуть призвести до хибних висновків щодо справжньої сутності та призначення людини [6, с.7].

Тема «Влада і народ». Її вирішення знову виявляє протиріччя в соціальних поглядах драматурга. З одного боку, він засуджує спадкоємність влади, яка не допускає найменшого прояву вільної волі, але з іншого - не Кальдерон приймає і таких її прихильників, як Клотальдо, здатного дочку свою відправити на кару за те, що вона, гуляючи в лісі, випадково виявила в'язницю Сехисмундо. Народ, довідавшись про законного спадкоємцяі престолу, повстає, вимагаючи передати владу в руки Сехизмундо, а не московського принца Астольфо, обраного Базиліо собі в наступники. Після недовгих коливань Сехизмундо стає на чолі повсталих і здобуває перемогу, але лише для того, щоб «над самим собою здобути перемогу» і «добро творити». Сехисмундо вже не той, що був спочатку: він мудрий, справедливий, гуманний. І все це йому дало пізнання тієї глибокої мудрості, що життя є сон. Базиліо був неправий, піддавши сина тортурам ув'язнення. Він хотів опиратися долі, але марно. Він теж проявив непотрібну гординю. Визначене повинно прийти, людина безсила відвернути волю Бога. Так розмірковує поет-католик. На його думку, визначальну роль у житті людей відіграє Доля. Герої сприймають її як вищу необхідність. Усі події свого життя вони пояснюють Долею. Однак драматург не показує людей слабкими й безвольними. Людина не може змінити Долю, але може боротися сама із собою, зі своїми вадами, темними пристрастями, і таким чином - йти до Бога, ставати його образом на землі. Цю думку якнайкраще втілено в образі принца Сехисмундо, який подолав у собі самого себе [26, с.1].

Батько й син (людина та доля).Холодний розум і раціональний розрахунок також можуть помилятися, що доводить похибка в гороскопі, який Басиліо склав для власного сина і тим прирік його на жалюгідне існування. Прихована іронія тут полягає і в тому, що пророцтво зірок, можливо, і збувається, але сенс його виявляється зовсім іншим, протилежним тлумаченню Басиліо, який забуває, що, згідно з християнським віровченням, світом правлять не зірки, а Боже провидіння [5, с.52].

Тема любовних стосунків. В образі Росаури Кальдерон створює яскравий і колоритний характер жінки, в душі якої вирують пристрасті, а нерозділене кохання вимагає негайної помсти за зраджені почуття. Росаура -- сильна і смілива людина, здатна на рішучі вчинки, і водночас ніжна жінка, яка прагне кохання й ладна виборювати і захищати його. Недаремно її ім'я асоціюється з ароматом троянди (rosa aura) та світанковою зорею {auroras), тобто з красою і світлом. Енергійний і пристрасний образ Росаури драматург до певної міри протиставляє іншому жіночому образу -- інфанти Естрельї, яка, хоча й дорікає Астольфо за те, що він думає про іншу жінку, але готова вступити з ним до шлюбу, якщо на це буде воля коро-ля, і яка далека від думки змінювати щось у власній долі самостійно. Водночас Росаура відіграє винятково важливу роль у вирішенні долі Сехісмундо. Якщо до зустрічі з нею Сехісмундо, який не бачив нічого, крім в'язниці і своїх тюремників, ненавидів увесь світ, що і зумовило його жорстоку поведінку в палаці Басиліо, то кохання до Росаури допомагає йому усвідомити, що, крім ненависті і жорстокості, у світі є людяність і моральний обов'язок. Отже, Росаура також сприяє духовному переродженню Сехісмундо [8, с.72].

Тема честі. Якщо з образом Росаури в п'єсу входить тема кохання, то з образом Клотальдо -- тема честі, відданості, громадянського та морального обов'язку. Клотальдо -- старший офіцер тюремної варти Сехісмундо. Понад усе він ставить особисту відданість королю, військовий обов'язок перед державою, якій заприсягнувся служити. Але він при цьому чесна та порядна людина, не позбавлена сумнівів, що засвідчує сцена, в якій душа Клотальдо розривається між необхідністю негайно передати на суд короля затриману ним Росауру і розумінням, що цей суд може мати трагічні наслідки для неї (в переодягнутій у чоловіче вбрання Росаурі Клотальдо вже майже впізнає свою дитину). Навіть під страхом смерті Клотальдо не здатен заплямувати честь і добре ім'я дворянина зрадою: опинившись у руках Сехісмундо, після його перемоги, Клотальдо чесно попереджує принца, що не зрадить свого короля Басиліо [24, с.158].

Тема свободи. Про це принц міркує ще в першому акті драми, де розмірковує про права людини на свободу. Він порівнює себе з птахом, звіром, рибою і дивується, що в ньому більше почуттів, знання, але він вільний менше ніж вони. Розглядаючи тему свободи як боротьбу з долею (традиційну для цього жанру), П.Кальдерон в процесі розвитку сюжету показує, що фатальне пророцтво виповнюється саме тому, що цьому посприяла сліпа воля батька-деспота, заточивши його до башти, де нещасний ріс в дикості і, природно, не міг не озвіріти. Тут П. Кальдерон торкається тези про свободу волі, і про те, що люди лише виконують волю небес, граючи призначені їм ролі, і удосконалюватися і змінити долю вони можуть лише одним способом - змінивши себе і постійно борючись з гріховністю людської натури. «У П. Кальдерона реалізація тези про свободу волі відрізняється крайньою напруженістю і драматизмом в умовах ієрархічної дійсності, що є в розумінні письменників бароко суперечливими крайнощами - загадковим, але нелюдським небесним приреченням і руйнівним свавіллям людини або безвольною покірністю і смиренням, які раптом виявляються трагічною помилкою (образ Базиліо)» [13, с.8]. Барокове розуміння світу як торжества двох протилежних сутностей - божественності і небуття - позбавляє людину того почесного місця, яке йому відводило Відродження. Тому активність особистості в ситуації зумовленості її долі не означає богоборчого обожнювання людини, свобода волі виступає синонімом «тотожності індивіда, який загрожує розчинитися в некерованій стихії вищих сил і власних пристрастей» [10, с.7]. Епізод випробування принца владою дозволяє зрозуміти міру моральної відповідальності, яку Кальдерон покладає на ідеального правителя. В його розумінні (характерному для бароко) особистість, яка отримала моральну перемогу над собою, володіє найвищою цінністю.

П.Кальдерон свою філософську драму будує, безумовно, тільки на песимістичному світобаченні, що витікає з релігійної християнської містики. Однак істинного песимізму тут немає - адже поруч з людиною завжди є Бог, і людина, наділена свободою волі, завжди може звернутися до Нього. П.Кальдерон, хоча і в якомусь сенсі успадковує думки старогрецьких філософів і моралістів про те, що життя - лише сон, а все навколо людини - лише тіні предметів, а не самі предмети, але більшою мірою він слідує ідеям ранньохристиянським моралістам, якіц говорили, що життя - сон у порівнянні з реальністю вічного життя.

Драматург не втомлюється стверджувати, що вічне життя будується самою людиною, її вчинками, і що добро безумовно залишається добром, і навіть уві сні. Полеміка з ренесансними моралістами в питанні свободи людини виразно видно у драмі - в лінії Сехизмундо і Базиліо. Король, злякавшись страшних ознак, ув'язнює принца в башту, щоб, як він думає, перебороти долю силою розуму і так позбавити державу від тирана. Проте одного розуму, без любові і без віри, недостатньо. Принц, проживши все життя у в'язниці в мріях бути вільним, як птах або як звір, опинившись на волі - уподібнюється звірові. Так Кальдерон показує, що король, бажаючи уникнути зла, сам створив його - адже Сехизмундо озлобила саме в'язниця.

Можливо, саме це і передбачали зірки? І виходить, долю не можна перемогти? Але драматург заперечує: ні, можна. І показує, як. Його герой, знову опинившись в ув'язненні, усвідомлює, що «звірина свобода» насправді помилкова. І починає шукати свободу в самому собі, звертаючись до Бога. І коли Сехизмундо виходить з в'язниці знову, він більш вільний, ніж звір - він вільний саме як людина, так як пізнав Богом даровану йому свободу вибору. І Сехизмундо вибирає добро, і розуміє, що повинен постійно пам'ятати про зроблений вибір і йти цим шляхом [12, с.14].

Тема любові і добра -- мости до людей і до вічності. Повіривши в це, Сехизмундо долає рабське підпорядкування інстинктам, бездумним і бездушним бажанням. Однак, як підкреслює Кальдерон, боротьба протилежних начал -- інтелекту і почуття, ненависті і любові -- триває вічно. У творі піднімається тема, ідея самовиховання людини (яке сполучається з розумом). Розум допомагає принцу перемогти пристрасті.

Почуття честі та обов'язку, любові і добра, усвідомлює зрештою й сам Сехісмундо. Він прощає свого батька і Клотальдо (тому, що він виконував волю короля), видає заміж за Астольфо Росауру, рятуючи таким чином її порушену (зрадою коханця) честь, але наказує покарати солдата, який підбурював інших на повстання проти короля Басиліо. Хоча внаслідок цього повстання Сехісмундо й отримав свободу, але досягнута вона була ціною зради короля, отже, зрадник повинен бути покараний. Політична перетворення тирана Сехісмундо на мудрого і гуманного правителя ілюструє в п'єсі не лише можливість перемоги людської волі над наперед визначеною долею. Як прийнято вважати в сучасному літературознавстві, п'єса має ще й своєрідний полемічний підтекст, спрямований на актуальні питання іспанської державної політики тієї історичної епохи, в яку жив Кальдерон [16, с.15].

Логічний стрункий сюжет драми заснований на зіставленні двох контрастних, принципово несхожих варіантах життєвої позиції Сехисмундо (відповідно -- в другому й третьому актах). Їхнє співвідношення програмне, автор явно віддає перевагу продуманим діям Сехисмундо, який пізнав «істину життя» й відкидає іпостась «принца нерозумного».

У філософській драмі Кальдерона знайшли відображення суперечливі настрої часу, які свідчать про складні моральних пошуках письменників в умовах іспанської дійсності XVII століття.



ВИСНОВКИ

У роботі визначено, що для мистецтва бароко, до якого відноситься творчість Педро Кальдерона, характерне уявлення про світ як хаос, як ілюзію або театральне дійство, де людині відводиться лише заздалегідь уготована роль. Звідси песимізм в зображенні людського життя, яке від народження до смерті визначене, а тому умовне і незначне. У той же час світ бароко багатоликий і контрастний, це простір лабіринту і сновидіння, тому і людина почувається в ньому немов блукаючою в темряві.

В основі драми теза «життя - це сон». Виносячи її в заголовок, автор визначив тему своїх роздумів. Ця теза, присутня як у фольклорі різних країн, так і в літературі різних епох, за доби бароко зазнає нового переосмислення. Всі структурні елементи драми (сюжет, персонажі) підпорядковані розкриттю твердження, сформульованого у назві твору.

Одна із сюжетних ліній драми - це театралізована християнська проповідь - саме так можна охарактеризувати твір Педро Кальдерона, який мав наставити на шлях істини, смирення, побожності, любові до ближнього, терпіння, чесноти «блудних овець», які нехтували заповідями Божими. До зустрічі з Росаурою Сехисмундо ріс, не знаючи нікого, крім своїх тюремників, ненавидячи їх і самі небеса, які прирекли його на життя в неволі. Почуття любові до Росаури (а любов - це одна з головних християнських чеснот) допомагає йому зрозуміти, що не можна бути людиною, живучи лише ненавистю, що найміцніші стосунки, які пов'язують людей, - добрі стосунки. Любов і добро - мости до людей і до вічності.

У той же час, інша сюжетна лінія - це соціальна драма (таке з'єднання характерне для бароко), яка показує, що становлення морального «я» можливо тільки завдяки усвідомленню своєї відповідальності перед іншими.

Кальдерон уперше у світовій літературі відобразив могутність звільненого духу, показав, які руйнівні сили приховані в глибинах особистості, й водночас наголосив на величі людини, котра йде нелегким шляхом до пізнання себе й вищих істин. Головний герой драми здійснив великий подвиг - він розірвав усі ланцюги, які стримували його думки, почуття, дії, і явив світові торжество свого розкутого духу.

Уся драма є алегорією, що розкриває розуміння митцем життя в епоху бароко. Драматург майстерно використовує контрасти, коли борються день і ніч, світло й темрява, Бог і диявол, гармонія і хаос. Картини, створені Кальдероном, відзначаються універсалізмом. Поет показує безкінечність Всесвіту, красу космосу і разом з тим непізнанність його таїни.

Характерним є використання емблематичності (людина - звір , світ - лабіринт, промовистих деталей (портрет - знак кохання, шпага - знак честі), метафор, іносказань. Мова драми насичена барвистими тропами, виразними синтаксичними фігурами, елементами «культистської» поезії.

Релігійну ідею спасіння людської душі Кальдерон поєднав з актуальним соціальним змістом: людина повинна бути не покірною й пасивною істотою, що в усьому покладається на волю Божу. Вона має сама перетворювати себе, боротися з собою, прямуючи тяжким шляхом до вищого абсолюту.

У творі втілено і державний ідеал письменника - виховання ідеального монарха, який має пізнати все - і славу, і страждання, а головне, самого себе, сутність духовного життя, свій зв'язок з Богом, - щоб стати справедливим і мудрим правителем.

Фінал драми життєствердний. Так, життя - сон, лише миттєвість і «щастя людське… як сон минає», але треба «скористатись щастям тим, що час дарує»...



СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Альманова Е.В. Бароко //Е.В.Альманова / Литература Западной Европы 17 века// - 2009. - № 7. - [http//17v-euro-lit.niv.ru/17v-euro-lit/articles/ispaniya/alymova-barokko.htm]

2. Андреев М.Л. Испанский вариант : Комедии Лопе де Вега, Тирсо де Молина и Кальдерона/ М.Л.Андреев // Литература Западной Европы 17 века - 2007. - № 2. - [http://svr-lit.niv.ru/svr-lit/articles/andreev-ispanskij-variant.htm]

3. Антологія іспанської літератури доби бароко / Упорядкування і коментар О. Пронкевича // Вікно в світ. - 2012. - № 3.- С. 83-159.

4. Балашов Н.И. Религиозно-философская драма Кальдерона и идейные основы барокко в Испании / Н.И.Балашов // XVII век в мировом литературном развитии. - М., 1999. - С. 154-182.

5. Борев Ю.Б. Эстетика/ Ю.Б.Борев. М.: Феникс, 2006.-128 с.

6. Борецький М. Дон Педро Кальдерон де ла Барка. Віхи життя і творчості (1600-1681) /М. Борецький// Тижневик «ЗЛ».- 2000.- № 9.- С. 5- 10.

7. Василенко М. Честь і обов'язок великого іспанця/ М.Василенко // Всесвіт. - 2000. - № 7-8. - С. 121-123.

8. Васильев А.А. Европейская культура средневековья/А.А. Васильев.- СПб.: Алетейя, 2004.-236 с.

9. Ватсон Ю.Н. История зарубежной литературы 17 столетия: учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений / Под ред. Ватсон Ю.Н. М.: Академия.- 2007. - 53 с.

10. Гвоздьов А. Іспанська література ХVІ-ХVІІ ст. / А.Гвоздьов // Всесвітня література та культура. - 2011. - № 12. - С. 7-10.

11. Гвоздьов А. Іспанська драма ХVІ-ХVІІ ст./ А.Гвоздьов // Всесвітня література та культура. - 2009. - № 8. - С. 33-38.

12. Данченко І. Трагічна іронія людської долі / До аналізу ідейно-естетичних засад філософської драми «Життя - це сон» П. Кальдерона) /І.Данченко// Тижневик «ЗЛ».- 2000.- № 9.- С. 3-15.

13. Захарченко Н. «Життя - це сон» П. Кальдерона - взірець барокової драми/Н. Захарченко // Тижневик «ЗЛ».- 2001.- № 42.- С. 2-8.

14. Кальдерон Педро де ла Барка Жизнь это сон / Под ред. Тынянова И.Д. - М.: Наука.- 2005. - С.471-575 с.

15. Мележик В. Бароко як культурна система (урок-дослідження)/ В.Мележик // Тижневик «ЗЛ». - 2004. - № 43. - С. 1-6.

16. Наливайко Д. Бароко і драма Кальдерона «Життя - це сон»/ Д. Наливайко // Тема. - 2005. - № 1.- С. 5-17.

17. Немиришин П. И. Литература барокко. Анализ сонетов Луса де Гонгоры-Арготе /П.И. Немиришин // Всесвітня література та культура. - 2005. - № 8. - С. 12-18.

18. Парахонський Б. Бароко: поетика і символіка /Б. Парахонський // Філософська і соціологічна думка. -2008. - № 6. - С. 99-114.

19. Пастушенко Л. И. «Жизнь есть сон» Кальдерона и «История жизни пройдохи по имени Дон Паблос» Кеведо / Л.И.Пастушенко // IBERICA: Кальдерон и мировая культура.- М.: Академия.- 2002. -352 с.

20. Перлини іспанської барокової поезії: Луїс де Гонгора, Педро Кальдерон, Хуана Інес де ля Крус // Всесвітня література та культура. - 2004. - № 12. - С. 32-33.

21. Плавскин З.И. Испанская литература XVII - середины ХІХ века/ З.И.Плавскин. - М., 1999. - 286 с.

...