Експресія моральних метаморфоз у новелістиці Ф. Кафки та М. Хвильового: компаративний аналіз

Expression of Moral Metamorphosis in Novelistics of Franz Kafka and Mykola Khvyliovyi: Comparative Analysis

Determinative dominants of expressionistic conception of the world in literary dimension of the XX century have been studied, the attention has been concentrated on the closeness of impressionistic poetics and linguistic means of artistic heritage of Ukrainian and Austrian writers. The attempt of productive many-sided comparative research has been offered from the point of view of artistic-style peculiarities of the novels of M. Khvyliovyi and F. Kafka.

The parallels and analogies between the works of the authors have been shown, own kinship of poetics and style of the novels through their expressionistic conception of the world has been offered. It has been determined that in the prose of both authors general principles of expressionistic poetics, exactly the community of the novels at general idea-topical, genetic and typological levels have been clearly embodied. The works of the authors are studied as a certain code of human relations, as a peculiar model of life.

Moral metamorphosis, embodied by the authors into the appropriate analogies-symbols in creative work, have been demonstrated by the actual examples. Symbolically at the typological level likeness of thematic and elevated loading, artistic means of the novels under analysis has been made apparent.

Key words: comparative analysis, expressionistic conception of the world, moral metamorphoses, analogies- symbols, artistic-style reflections, passing motive.

Постановка проблеми у загальному вигляді. Найхарактернішими ознаками духовної культури і мистецтва ХХст. є мозаїчність, наявність різноманітних течій і концепцій. Як своєрідне відбиття духовної кризи суспільства, суперечливості масової та індивідуальної свідомості виникає художньо-естетична система -- модернізм, яка об'єднує багато відносно самостійних ідейно- художніх напрямків різних за соціальним масштабом і культурно-історичним значенням.

Переорієнтація, яка відбулася в світоглядних інтересах людини ХХ ст., вплив новітніх філософських концепцій світу та людини на розвиток суспільства, в свою чергу зумовили і зміну пріоритетів у визначеності її мистецьких орієнтирів. Художні процеси в літературах початку ХХ ст. характеризуються подальшим розвитком засад модернізму як явища [2].

У 20-ті роки експресіоністична модель світу розглядалась як найбільш прийнятна в осмисленні проблем тогочасного суспільства, епохи в цілому, оскільки стала досить точним еквівалентом в зображенні дійсності. Вона включала в себе механізми, покликані для того, щоб адекватно виразити специфічний смисл часу та водночас складну гаму почуттів, відносин, загальною домінантою яких було відчуття самотності, відчуження у світі [4, с. 15].

Дослідження імпресіоністичної поетики та особливості експресіоністичного світосприйняття, мовних засобів засвідчує близькість мистецької спадщини українського і австрійського письменників. В цьому контексті експресіоністична манера робить близькими творчість українського письменника Миколи Хвильового та австрійського -- Франца Кафку. Представники різних літератур, поєднані однією художньо-стильовою манерою, здається, перебувають у живому контакті й ситуації діалогу.

Аналіз досліджень і публікацій. Зазначимо, що у літературознавстві, філософії, естетиці феномен експресіонізму у різних своїх аспектах осмислюється у численному колі досліджень. Визначаючи головні риси експресіонізму як творчого методу, є ґрунтовними дослідження Б.Сучкова, Л.Андрєєва, Д.Наливайко [2; 4].

Як цілком самостійне явище експресіонізм розглядається в літературній спадщині Франца Кафки, Густава Майринка, Лео Перуца, Альфреда Кубіна, Пауля Адлера, Л.Андреєва, Є.Замятіна, К.Чапека. Експресіонізм як одну з течій модернізму в українській літературі вивчали Моклиця, Д.Наливайко, С.Павличко, Р.Мовчан, Л.Петренко [2; 3; 4].

Сучасне літературознавство виявляє активний інтерес до компаративістики, яка вивчає взаємозв'язки, взаємодію та взаємовпливи літератур різних країн світу. У цій площині компаративний аналіз творів українських та зарубіжних письменників відкриває цілісне бачення світового літературного процесу та своєрідність української літератури в ньому. Застосуваннякомпаративістичногопідходу та символіку прививченні новел М.Хвильовогота Ф.Кафки досліджували В.Набоков та Д.Затонський, О.Б.Воропаєва. А.І.Гурдуз в своїх дослідженнях порушувала проблеми про людське і людяне. Над розкриттям трагедії відчуження особистості працювала В.А.Затейщикова. Є.А.Касторова описувала трагічне безсилля людини перед абсурдністю оточуючої дійсності в даному літературному вимірі [1; 2; 4; 6].

Формулювання цілей статті. Метою запропонованої праці є дослідження визначальних домінант експресіоністичного світобачення в літературному вимірі, а саме аналіз особливостей художньо-стильових відображень моральних метаморфоз крізь призму новелістики Миколи Хвильового та Франца Кафки.

Виклад основного матеріалу. Глобальні проблеми ХХ століття (втрата ідеалів, самотність людини, деградація особистості та суспільства) залишили відбиток на світовідчутті митців і М.Хвильового та Ф.Кафки, адже, незалежно від дії обмежуючого фактору кордонів та відстаней, люди всього світу зазнають впливу основних тенденцій епохи.

Обидва митці порушують у своїх новелах проблеми, що не втратила ваги і в сучасну добу глобалізації: відчуженість людини, втрата суспільством моральних цінностей, поступове перетворення людини з високодуховної істоти на тварину. Такі моральні метаморфози український та австрійський письменники втілюють у певні символи, розуміння яких дає змогу на глибшому рівні усвідомити недоліки загальнолюдських відносин, адже символ покликаний яскраво, промовисто передати певне явище за допомогою конкретного образу. Адже ознакою модерністського твору є символізм [2].

Усвідомлення власної безпомічності, самотності, жертовності перед суспільною катастрофою втілив у своїй творчості Франц Кафка. Занепад моральних цінностей, страждання породило в його творах шокуючи поєднання страху та безвихідності із зображенням сірої буденності.

Так само, в епоху модернізму в Україні болісно реагував на історичні події Микола Хвильовий, який «найбільш за все мріяв про розквіт «сонячної батьківщини», але його мріям не судилося здійснитися. «Чорний трибунал комуни» знищив високі ідеали, а без ідеалів Хвильовий не міг жити» [1, с.7].

Схожі переживання українського та австрійського письменників реалізувались у відповідні аналогії-символи у творчості. Цим обумовлюється генетичний зв'язок творів письменників- новелістів, які постійно шукали духовну сутність світу й відчували відчуження від оточуючої реальності.

Моральні метаморфози у творчості українського письменника Миколи Хвильового відбуваються у декількох напрямках. Це узагальнена символіка рядових солдатів, муралів революції, пішаків системи, а також символіка власних назв.

Саме експресивність метаморфоз на рівні мікрообразу, особливо переконливо виявляється в показі мотиву наскрізної тваринної сутності сірої маси пролетарів в новелі Миколи Хвильового «Я (Романтика») [1, с. 7].

Зі сторінок твору постає жахлива реальність звірячої сутності «псів революції», котрі заради ідеї свідомо йдуть на репресії, переступають у злочинному екстазі моральні норми.

Власне і сам автор, як і його герой був невиправним романтиком, і тому, коли романтичні поривання обернулись на сувору дійсність, письменник не міг інакше протестувати проти реальності, як покінчити життя самогубством. Експресіоністичні елементи новелістики Хвильового, дають змогу побачити проблеми фанатизму, самотності, дати оцінку діям тогочасного суспільства як антилюдській, вносять трагічний пафос, за допомогою цих елементів автор кричуще загострив увагу на проблемі відчуження особистості, пізнаючи безглуздість та безвихідь, розчинену в реальності.

Яскраво передають внутрішні людські метаморфози образи-тварини, зокрема Хвильовий, порівнює тогочасне суспільство із хижаками, «псами революції», «вовчою зграєю», котрі фанатично, заради ідеї свідомо ідуть на вбивства, переступають через норми моралі в злочинному екстазі.

Перетворення людини на безжальну тварину у творі «Я (Романтика)» є хижак, звір. На сторінках твору автор неодноразово вживає словосполучення «звірячий інстинкт», «хижа стихія», «тваринний екстаз», «зацькований вовк», «звіряча жорстокість», «вірний пес революції», «зграя голодних вовків». Поведінка та вчинки чорного трибуналу комуни відкривають хижу сутність революціонерів. В аналізованій новелі ми бачимо поступову деградацію особистості ліричного героя. На початку «м'ятежний син», що «зовсім замучив себе», перебуває в стані постійних вагань між необхідністю робити чорну брудну справу та проявами людяної частини його душі.

У новелі «Я(Романтика)» спостерігаємо певні метаморфози на фоні роздвоєння особистості. Безіменний чекіст вважає себе сильною особистістю, але ніяк непатологічним злочинцем: «І я, зовсім чужа людина, -- бандит-- за одною термінологією, інсургент--за другою, я просто і ясно дивлюсь на ці портрети, і в моїй душі нема і не буде гніву. І це зрозуміло: «Я -- чекіст, але я і людина» [6, с.329].

Слова «чекіст--людина» виступають у контексті твору як антоніми. Між ним і цими тваринами в людському обличчі ще існує певна дистанція: «Я дивлюсь на канделябр, але мій погляд мимоволі скрадається туди, де сидить доктор Тагабат і вартовий. В їхніх руках пляшки з вином, вони його п'ють пожадливо-хижо. Я думаю: «так треба» [6, с.325].

Поступово відбувається роздвоєння душі головного героя: людяна частина покидає його, натомість тваринна сутність починає керувати поведінкою. Сміливий обривати життя сотням, главковерх опинився в розпачі, дізнавшись, що у групі засуджених на смерть людей знаходиться його мати: «.Я остовпів. Блідий, майже мертвий стояв я перед мовчазним натовпом черниць із розгубленими очима, як зацькований вовк.» [6, с.325].

Кульмінаційним моментом у моральних перетвореннях можна вважати розстріл матері. До останнього герой вагався у прийнятому ним рішенні, проте вірність чорній комуні та революції перевісили почуття та моральність: «Мати! кажу тобі: іди до мене! Я мушу вбити тебе. І ріже мій мозок невеселий голос. Я знову чую, як мати говорить, що я (її м'ятежний син) зовсім замучив себе. .Що це? Невже знову галюцинація? Я відкидаю голову. Так це галюцинація: я давно вже стояв на порожньому узліссі напроти своєї матері й дивився на неї. Вона мовчала». «Але не зробив я й трьох кроків, як щось мене зупинило. Я здригнувся і побіг до трупа матері. Я став перед ним на коліна й пильно вдивлявся в обличчя. Але воно було мертве. По щоці, пам'ятаю, текла темним струменем кров. Тоді я звів цю безвихідну голову й пожадливо впився устами в білий лоб [6, с. 335]».

Ліричний герой зробив свій вибір на користь ілюзорним благам у невизначеному майбутньому, пожертвувавши життям власної матері, власноруч здійснивши вбивство. Як, бачимо, жахлива метаморфоза людини на тварину досягла апогею.

Проблема ж морально-етичних перетворень бентежить і австрійського письменника Франца Кафку. Адже він страждав від невлаштованої реалії, матеріальної залежності, ницого оточення, від неможливості отримати відповіді на важливі питання сенсу людського існування.

Новела «Перевтілення» по праву вважається знаковим твором модерністської літератури, де перед реципієнтом постає жахливий і абсурдний світ.

«Перевтілення» -- це насамперед величезна метаморфоза, що підкреслює та зображує скрутне становище «зайвої людини» у світі. Одноманітність у спілкуванні та житті, сіра буденність призводить до внутрішньої деградації людини, перетворення її на комаху, що лише існує серед людей [3, с.24].

Але у творі вагомого значення набуває не тільки фізичне перетворення Грегора, а й реакція на його тілесні зміни родини. Тому у новелі простежується два рівні метаморфізму. Це відчуження: «людина у цьому світі -- самотня комаха» (перетворення Грегора на багатоніжку) та тваринна сутність людини (перекриття найкращих людських якостей тваринними реакціями -- страхом, злістю, жорстокістю) [3, с.24].

Відчуження простежується в образі комівояжера Грегора Замзи. Це «маленька людина», яка живе не своїм життям, реалізує не власні бажання, а лише сумлінно працює заради родини «Ах, господи, -- подумав він, -- який важкий фах обрав я собі! День у дорозі. Службові турботи багато важчі, ніж на місці в торговельному закладі, а ще до того на мені тяжать ці муки подорожей, клопоти з пересіданнями, нерегулярна погана їжа, завжди змінне, завжди мінливе товариство, яке ніколи не переходить у сердечні стосунки. Хай його чорти беруть усе це!» [5, с.341]. Людина не розуміє першочергової важливості свого духовного поступу, не усвідомлює, що робота «як необхідність» перетворює її на механізм, функцію, непомітну комаху.

На відміну від героя М.Хвильового, Грегор Замза, головний герой Кафки зазнає і внутрішніх, і фізичних змін, проте не деградує духовно. Опинившись у такій незвичайній подобі, герой починає більш чуттєво сприймати світ, потребує більше розуміння та спілкування від родини, яка на жаль відштовхує його: «Грегор, причарований музикою, насмілився підлізти трохи ближче і висунув голову аж до вітальні. Він майже не дивувався, що останнім часом так мало зважав на сім'ю, хоч раніше пишався своїм тактом» [5, с.230].

Внутрішніх метаморфоз зазнає уся родина Замзи в цілому. Зазнаючи духовних метаморфоз вони втрачають людяність, набувають таких якостей, як агресія, ненависть, злість, жорстокість [3, с.25].

Першою реакцією рідні на перетворення були стурбованість і співчуття. Приголомшені подіями, вони намагались розгледіти в страшній комасі Грегора і поставитись до нього з розумінням: «.навіть батькові, здавалось, нагадувала, що Грегор, незважаючи на свій теперішній жалюгідний і бридкий вигляд, все ж таки член родини і його не можна трактувати як ворога, а навпаки, закони родини вимагають проковтнути огиду й терпіти, тільки терпіти [5, c. 225]».

Проте дуже скоро, під гнітом розчарування і зневіри, вони почали забувати та черствіти в відношенні до Грегора, щозгодом привело до повної руйнації родини: «Любі тату й мамо, - почала сестра і стукнула рукою по столі, -- далі так діла не буде. Якщо, може, ви цього не розумієте, то я розумію. Я не хочу називати цю потвору братом, а кажу лиш одне: треба якось здихатись її. Ми робили все, що могли: піклувались про неї, терпіли її. Думаю, що ніхто нам нічого не може закинути [5, c. 234]».

«Мені здається, що мертвий, -- відповіла робітниця і на доказ своїх слів ще далі посунула Грегорове тіло мітлою. Пані Замза підвела руку, ніби хотіла стримати мітлу, проте не зробила цього. Ну слава тобі Господи! -- сказав пан Замза і перехрестився. Всі три жінки й собі почали хреститися [5, c.235]».

Певні зміни, що набули у творі символічного значення, пов'язані безпосередньо і з кімнатою Грегора. Із затишної та комфортної. Вона перетворилась на порожню та занедбану. Добрі наміри сестри обернулись для Грегора не найкращим боком: «Сестра відразу зауважила, яку розвагу знайшов для себе Грегор, на стіні подекуди позалишались клейкі сліди від його лапок, і тоді їй спало на думку забрати з кімнати меблі, насамперед скриню та письмовий стіл, щоб Грегор мав більше місця лазити [5, c.219]».

«її саму голі стіни пригнічували: то чи не буде те саме й Грегорові? Адже він давно звик до меблів і в порожній кімнаті почуватиметься самотнім. І тоді Грегор збагнув, що втративши людську мову і ведучи таке самотнє життя в сім'ї, він за ці два місяці відбився й глузду: бо ж хіба він міг щиро забажати, щоб його кімнату спорожнили? [5, c.220]».

Врешті решт байдужість родини до героя дійшла апогею та в подальшому призвело до загибелі головного героя: «В сім'ї взяли собі за звичку потрібні речі заносити до Грегорової кімнати, а таких речей тепер було багато, бо батьки винайняли одну кімнату трьом пожильцям [5, c.228]». «Тепер сестра вже не розмірковувала, що б Грегорові найбільше посмакувало, а вранці і вдень, коли бігла на роботу, ногою швидко заштовхувала до його кімнати будь-яку їжу, а ввечері, байдуже, чи він ту їжу тільки покуштував, чи -- таке траплялось найчастіше -- навіть не торкався до неї, вимітала одним помахом мітли геть [5, с. 227]».

«Та, мабуть, якби він стояв там і тижнями, сестрі було б байдуже; вона бачила сміття не гірше від Грегора, але й не думала його замітати». «І справді, Грегорове тіло було пласке і висохле; власне, це аж тепер стало видно, бо воно не було вже підняте на лапках і лежало все на видноті» [5, с.235].

У цьому розумінні метаморфоза охоплює членів його родини: якщо Грегора вона калічить, то його батька, матір та сестру викриває, виявляючи за фасадом сімейної ідилії правду, корисливість, егоїзм, огиду до нещасного, готовність його зректися.

Для Грегора відчуження стало трагедією, що призвело його до смерті, але відчуження переживає не лише він -- інші теж ступили на фатальний шлях. Так, Грета ще не усвідомлює, що вона так само самотня у цьому світі. Ніхто не розумів її захоплення музикою, окрім брата, що мріяв про її вступ до консерваторії, і навіть в образі комахи відчував прекрасне.

Символічно, що після смерті Грегора члени родини називаються вже не «батько», «мати», «сестра», а «пан», «пані», «дочка». Цим Кафка підкреслює розпад сімейних і духовних стосунків. Жахливих перевтілень зазнав не тільки Грегор Замза, а й усе суспільство. Фізичне перетворення комівояжера є лакмусовим папером, завдяки якому проявляються метаморфози соціуму [3, с.28].

Символіка тваринності в аналізованих новелах постає як прояв:

-- сходження на поверхню душі усвідомленої звірячої сутності, темної частини «Я». Жорстокий пес революції здатен переступити моральні норми, здійснивши вбивство близької людини у новелі «Я (Романтика)» М.Хвильового;

-- поступового духовного падіння. Людина стає твариною, коли найгірші людські якості крок за кроком замінюють любов, доброту, співчуття та керують поведінкою. Подібні метаморфози відбуваються із батьками Грегора Замзи, ззовні тихі і милі, нездатні образити людину, перетворюються на монстрів.