Драма другої половини XVII століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

Драма другої половини XVII століття

У другій половині XVII ст. поряд з віршовою значного розвитку набула також драматична література. Після перших спроб української драматургії, що виникла на початку XVII ст. у вигляді віршів-діалогів та інтермедій, поширюються вже драматичні твори. Це були п'єси, тісно пов'язані з тогочасними школами та залежні деякою мірою від шкільного курсу поетики.

Викладачі теорії літератури поділяли драматичні твори на трагедію, комедію і трагідокомедію. Трагедією називали твір, в якому зображувалось нещастя в знатній родині, у представників «знаменитих людей». Зміст комедії становили картини з життя народних мас. Трагідокомедії поєднували в своєму складі сцени, характерні для трагедії та комедії. Отже, до класифікації жанрових видозмін підходили з класових позицій. Шкільна драма складалася з трьох частин: прологу, основної частини, що мала від 2 до 5 дій, та епілогу. Кожна дія містила кілька сцен. Найбільше їх могло бути десять. Кількість дійових осіб була обмежена, в одній сцені їх не повинно було виступати більше, ніж три; крім того, передбачались ще й хори. Драматичні твори рекомендувалося писати 13-складовим віршем старослов'янською мовою для трагедій і трагідокомедій, а народна мова допускалась лише у комедіях. Однак цих теоретичних положень шкільного курсу поетики українські драматурги не завжди дотримувалися у своїй практиці.

Перші шкільні драми на Україні, які походять з другої половини XVII ст., переважно анонімні. Не виключено, що окремі п'єси цього періоду -- плід колективної праці викладача поетики та його учнів. Підготовка драм та спектаклів входила до обов'язкової програми тогочасних шкіл, бо такі твори були релігійно-повчального змісту.

За тематикою шкільні драми поділялись на кілька груп. До різдвяного і пасхального циклів належали п'єси, сюжети для яких запозичували з біблійних книг. Драми-міраклі мали теми, спільні з агіографічними легендами. Твори, в яких дійовими особами виступали персоніфіковані абстрактні поняття -- «Любов», «Плач», «Надія», «Гордість», «Злість» тощо, називались драмами-мораліте. Найцікавішу групу шкільного драматичного репертуару становили драми на історичну тематику.

До нашого часу збереглося понад 20 текстів різних шкільних рукописних і друкованих драм, частина яких виникла в другій половині XVII ст. У свій час тексти давньої драми публікували М. Тихонравов і В. Резанов, які одночасно вирішили й низку важливих теоретичних питань; з дослідників давньої української драми слід назвати П. О. Морозова, М. І. Петрова та О. І. Білецького. У дослідженнях цих авторів поряд з позитивно розв'язаними питаннями трапляються й досить спірні висновки. Особливо викликає заперечення хибна думка В. Рєзанова та М. Петрова про цілковиту залежність українського шкільного театру від західноєвропейського й, зокрема, єзуїтського театру. Її заперечує, наприклад, оригінальна за змістом і формою драма «Слово о збуреню пекла» з другої половини XVII ст.

Найдавнішою датованою п'єсою українського театру є міракл «Алексій, чоловек божій» невідомого автора, здогадно, викладача Київської колегії. На титульній сторінці цього драматичного твору зазначено, що його поставили учні Київської школи в честь царя Олексія Михайловича. Вважають, що це було 17 березня 1673 р. в день іменин царя. На бажання Київського воєводи Г. П. Трубецького програму п'єси було опубліковано у друкарні Києво-Печерської лаври 1674 р.

Драма про Олексія складається з прологу, двох дій та епілогу. У першій дії п'ять сцен («видоків»), у другій шість; після третьої сцени першої дії йде інтермедійна частина «Играние свадьбы», а інтермедія до другої сцени другого акту не збереглася. В основу змісту п'єси покладено широко відому легенду про сина римського сенатора Евфіміана, Олексія, «чоловіка божого», який, керуючись вченням християнської церкви, втік зразу ж після одруження з дому, довго був відсутній (17 років), згодом повернувся до батьків, де жив ще 17 років як невпізнаний жебрак. Тільки після смерті Олексія із залишеного листа довідалися, що старцем, який жив у сенатора Евфіміана, був його син. Олексій -- людина, що знехтувала радощами життя і, ставши жебраком, вступила на подвижницький шлях. Таке тернисте, безкорисне життя пропагувала церква, відвертаючи увагу людей від боротьби за кращу долю. Зрозуміло, драматург був свідомий того, що житійна легенда про Олексія досить поширена, тому й вирішив показати її на сцені:

Поневаж о том есть повесть в книгах здавна, --

Есть, признаем, леч не кождому явна,

Особливе тому, хто книг не отворяет;

А видения паче слуха уверяет.

Коли порівняти п'єсу про Олексія з «житіями» та легендами про нього, то можна виявити спільне й різне в цих творах. У п'єсі, як і в легенді, що, за думкою М. Петрова, драматург міг використати із збірника «Анфологіон сі есть цветословіє», виданого у Москві 1660 р. з «Житіями святих» Петра Скарги, -- сюжет однаковий. Проте у драмі маємо чимало такого, чого немає в легенді. Так, з метою оживлення дії драматург поширив коло дійових осіб і поглибив конфлікт. Крім Олексія, його батьків, дружини, римського імператора Гонорія, бояр, слуг, селян і архангелів Гавриїла, Михаїла, Рафаїла та Уриїла він вивів на сцену міфологічні фігури Фортуну і Юнону, персоніфіковані образи «Щастя» і «Віртуса». Таке поєднання античної міфології з християнством було характерне для творів стилю барокко.

Конфлікт у п'єсі зводиться до боротьби за Олексія. Дехто з дійових осіб (батько, архангел Рафаїл, Юнона, Щастя) бажають пошлюбити Олексія, інші (архангел Гавриїл, Віртус, Нищета) відвертають його від цього. Хоч Олексій одружився, проте поборники одруження зазнали поразки. Він залишив дружину і жив так, як бажали цього противники шлюбу.

На п'єсі позначився своєрідний колорит тих часів, коли ставили її на сцені. Так, з образом Олексія, сина Евфіміана, драматург пов'язав російського царя Олексія Михайловича, панегірично вихваляючи його заслуги. драматичний трагідокомедія п'єса віршовий

Вихваляє автор і тогочасну знать. У першій яві першого акту архангел Гавриїл заявляє, що бог шеренгу своїх праведників поповнює людьми з вельможного середовища:

Найбарзе з достатних фамилій збирает,

Равних себе в роженю миле прибирает...

«Проте ці пристрасті, -- зауважує О. І. Білецький, -- викличуть у сучасного читача скоріше посмішку, ніж обурення; час, що притупляє гостроту, зробив їх для нас наївними, і нас, мабуть, може навіть зворушити щира наївність автора, який примушує Евфіміана після того, як Олексій пропав без вісті, насамперед жалкувати про те, що нікому буде залишити спадщину».

Зрозуміло, драматург був далекий від демократизму. В цьому нас переконує також інтермедійна частина «Играние свадьбы», в якій дійовими особами виступають селяни, запрошені Евфіміаном на весілля Олексія. Вони по-народному вітають Евфіміана з приводу одруження сина та приносять подарунки (хліб, курку, качку, яблука). Багатий вельможа з радості влаштовує для них бенкет, який закінчується «сваром и битвою». Селяни введені в драму з єдиною метою -- розвеселити глядачів, бо, мовляв, від хлопів іншого й чекати не можна. Тому їхні образи дуже однобічні.

Мова драми, в якій часто зустрічаються полонізми, в своїй основі народна, особливо в комедійній вставці -- інтермедії «Играние свадьбы», наприклад:

Вакуло, братче, ходи! и ты, Селивоне!

Скажу вам щос, ходи лиш и ты, Харитоне.

Гаразд, першей же еще по домах пойдемо,

Да и инших с собою соседей ззовемо.

Да хто курку озмемо, хто пирожков пару,

И то Евфимияну понесем в подару.

У мові селян з цієї інтермедії знаходимо пестливу лексику («волики», «козенятка», «ягнятка»), образні звороти («хмель не вода», «єму оче посоловели власне, як у поторочи»), своєрідну народну етимологію («верецеи», «малзамія» замість «орації», «мольвизія») тощо. Однак є в п'єсі й зразки вишуканої книжної мови своєрідного високого «штилю», наприклад голосіння дружини Олексія з приводу його смерті: «Увы мне, любопустынная горлице моя! Кое тобе зло створих, яко напрасно возненавидел мя еси и отреклся еси мене, невесты твоея? Тридесят лет и четыре ожидах тебе, жениха своего возлюбленнаго, и се ныне вижу, не якоже хотех. Се уже безчасная явилася есмь вдова! О источницы и моря! Дадете ми толико слез, да возмогу доволно плакати мое безчастье!» Такою ж мовою написані монологи і репліки «святих», передсмертний лист Олексія та плач його батьків. А вміщене на початку інтермедійної частини запрошення на весілля («реч, взывающая на свадбу»), складене польською мовою, записане чомусь кирилицею.

Використання в п'єсі, написаній українською мовою, близькою до народної, старослов'янської та польської мов не є випадковістю. Драматург прагнув бути на рівні тогочасних вимог поетики, індивідуалізувати персонажі та надати окремим картинам своєрідного колориту. Вдало дібрано в п'єсі тропи, зокрема епітети («веселим оком», «путь пространний»); порівняння («як волки, не выйте», «И до сети их, яко зверят, заганяю», «оче посоловели власне, як у поторочи», «Тху, пек вам, як собаки, усе похватали»); метафори («Леч и самую Трою в попел обернула») та інші засоби поетичної мови.

Драма, крім пояснювального тексту, запрошення на весілля, листа Олексія та плачів після його смерті, згідно з правилами шкільної поетики, написана в основному 13-складовим силабічним віршем з парним римуванням, наприклад:

Парыс троянчик, знаєш, щасливым был поты,

Поки моей дознавал ласки и охоты;

Леч скоро мя на себе розгневал за тое,

Же Венеры присудил яблоко золотое,

Не тылком фортуну от него отвернула,

Леч и самую Трою в попел обернула.

На сцені шкільного театру Києво-Могилянської колегії крім п'єси «Алексій, чоловек божій» була поставлена також драма «Царство Натури Людской» (1698), з якої збереглися тільки деякі частини. Важливу роль як дійові особи відіграють у ній «Надія», «Віра», «Гордість», «Смерть», «Злість» та інші персоніфіковані сили, що ведуть боротьбу за «Натуру Людську», тобто за людину. Ця п'єса за своїм характером посідає проміжне місце між великодніми і моралізаторськими шкільними драмами (мораліте). О. І. Білецький писав, що автор п'єси добре знає античну міфологію, теорію і практику шкільної драми, легко володіє силабічним віршем, вживаючи різні типи його будови; ліричний елемент взагалі переважає над драматичним, хоч ремарки, які збереглися в тексті, показують, що і сценічне втілення не випадало з поля зору автора.

На Україні поширювались драматичні твори і далеко за межами Києва. На західноукраїнських землях досить популярною була великодня драма «Слово про збурення пекла», яка збереглася в кількох списках. Окремі з них походять з другої половини XVII і початку XVIII ст., і немає підстав відносити драму до першої половини XVII ст.

Сюжет цієї найцікавішої великодньої драми-містерії побудований на апокрифічних оповіданнях про зшестя Ісуса Христа у пекло та про виведення ним звідти усіх грішників. У свій час драмою захоплювався І. Франко, який опублікував її та написав про неї дві розвідки. «Будова драми, -- писав І. Франко, -- дуже проста, але проведена логічно і вповні артистично. Дійових осіб небагато, та всі вони охарактеризовані індивідуальними рисами, далеко не так шаблоновими, як се бачимо в західноєвропейських містеріях».

«Слово про збурення пекла» -- невелика за обсягом і нескладна за композицією драма, але досить цікава за своїми змістом та художніми якостями. Пекло стурбоване тим, що «Маріин син» Христос збирається визволити з пекла грішників, однак Люципер хвалькувато запевняє Ад у своїй могутності й силі. Тепер у пеклі сидить Іван Хреститель, а «по тому и сам Христос у мене будет». Ад просить «старосту» пекла, щоб той дав спокій Христу, бо Іван Хреститель уже бунтує його слуг і взагалі при згадці про Христа у нього жили починають дрижати. Люципер заспокоює старого Ада і посилає на небо своїх «воєвод» Трубая і Венеру, «абисте того Ісуса поймали». Слуги приносять спочатку добрі вісті: Ісуса упіймали, судять, катують, прибивають до дерев'яного хреста, він умирає... Та душі його не вдалося впіймати, бо не дала божа сила. І ось тепер Ісус Христос разом із своїм ангельським військом йде до пекла. Подається цікавий діалог між Люципером і Христом. Христос наказує розбити пекельні ворота, а Люципер просить його:

Коли ти бог, там собе сиди в раю,

А я тебе тут не потребую.

Христос благословляє своїх воїнів на рать, розбиває ворота і всі пекельні укріплення, входить до пекла, осяює його своїм промінням та кропить свяченою водою. Лементує Ад, лементує і Люципер, бо Христос вивів з пекла душі усіх «в'язнів» на чолі з Адамом і Євою. Вони тішаться, що хоч один грішник Соломон лишився, але мудрий Соломон відповідає на те:

Юж повторно Христос по мене пріиде;

Страшний его бил приход первій,

Єще другій страшнейшій буде.

Люципер наказує слугам вигнати Соломона з пекла: «Соломон скачучи почал спивати, Люципер из Адом -- плакати й ридати». Усі ці образи подані в бурлескно-травестійному плані так, як їх мислили народні маси.

За свідченням дослідників (І. Франка, М. Возняка, О. Білецького), «Слово про збурення пекла» є єдиним зразком драми XVII ст., яка написана не за шкільними поетиками і справляє враження народного театру. Драма не має ні прологу, ні епілогу, ні узаконених шкільною теорією трьох чи п'яти актів; написана нерівноскладовими віршами з щедрим дієслівним римуванням, що нагадує склад тогочасних козацьких дум.

Завдяки великій дотепності, демократизації апокрифічного змісту (у «Хожденіи Богородицы по мукам» Марія обіцяла молитись за грішників і просити Христа принаймні зменшити їхні муки у пеклі, а тут Ісус уже виводить їх з пекла) та зображенню народного побуту, драма стала досить популярною й знаходила відгуки у різних прозових та віршових творах, а також і в ораторському мистецтві XVII ст.

Вихованці Києво-Могилянської колегії поширювали шкільні драми і на території Росії. На початку XVIII ст. Дмитро Туптало-Ростовський підготував і поставив у Ростові силами учнів місцевої школи п'єси «Комедія на різдво Христове» і «Успенська драма». Перша з них належала до драм різдвяного циклу, друга -- до міраклів. Драми Д. Туптала як за своїм змістом, так і за формою відповідали всім вимогам шкільних поетик XVII ст. У наступному столітті крім драм релігійно-повчального характеру на біблійні сюжети починають з'являтися і твори, звернені до сучасності, до відображення далеких і недалеких подій з вітчизняної історії.

Размещено на Allbest.ru