Юрій Щербак

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Юрій Щербак

щербак літературний письменник

Народився Юрій Щербак 12 жовтня 1934 р. в Києві. Після семирічки закінчив фельдшерське училище. Нелегко звикав до людських страждань, знаків війни на тілах і душах фронтовиків, що переповнювали тодішні лікарні. Закінчення училища з відзнакою дало право без іспитів вступити до медичного інституту. Потім - кандидатська, а згодом докторська дисертації, будні лікаря-вченого, поєднані з літературною, громадською діяльністю, участю в демократизаційних процесах; зрештою - посада міністра охорони навколишнього середовища в уряді суверенної України, потім - від'їзд надзвичайним і повноважним послом України спершу до Ізраїлю, а тоді - до США.

Шлях Ю. Щербака в літературі почався з поезії та публіцистики. Перші помітні публікації припадають на початок 60-х років, знаменне для нашої літератури десятиліття, коли дебютувала ціла хвиля талановитих українських поетів, прозаїків.

Після повісті про медиків «Як на війні» (1966) проза на тривалий час стає головним жанром у його творчості. Ліричними, химерними інтонаціями сповнена «Хроніка міста Ярополя» (1968) - повість, досить характерна як для творчості Ю. Щербака, так і для становлення химерної прози в українській літературі 70-80-х років. Вдало стилізована оповідь од першої особи, де переплетені різноманітні мовні пласти - від літописної епічності до гумористично-побутових пасажів, - знайомить читача з життям невеликого затишного містечка Ярополя.

Можливості химерної прози, прийоми художньої умовності дають змогу письменникові вільно пов'язувати різнопланові події, легко зміщувати часові площини, уникати описовості, без якої рідко обходиться епопея великого обсягу. Художній час «Хроніки…» максимально спресований.

Увага літератури в 60-ті роки зосередилась на проблемі окремої людини, особистості. Долі, біографії видатних людей, діячів культури сучасного й минулого приваблюють Ю. Щербака як реальне втілення їхнього сходження по щаблях досконалості. Їм присвячує письменник ряд п'єс, що збагатили досить обмежений репертуар українських театрів. Образ геніального вченого постає у п'єсі «Наближення» (1984). Невиліковно хворий академік Лунін віддає всі сили на здійснення грандіозного проекту керівництва народним господарством.

Три іпостасі образу Лесі Українки відкриваються у п'єсі «Сподіватись» (1979). Ніжне юне створіння, що вперше знайомиться з красою світу, його поетичною сутністю; змучена хворобою зріла жінка, що бореться зі своїми стражданнями; і, нарешті, - підсумок нелегкого життєвого шляху, геніальна поетеса, уособлення самої Поезії. Письменник використовує складний прийом умовної сповіді героїні, причому свідомо акцентує не лише «сповідь у славі», а й у тих сферах людського життя, страждання, болю, що залишаються традиційно недоторканими в розмові про генія, приреченого на саме возвеличення.

Чимало критичних нападок зазнала через це інша п'єса Ю. Щербака - «Стіна» (1983), присвячена життю Тараса Шевченка.

«Стіна» замислювалась автором як моноп'єса - сповідь княжни Варвари Рєпніної. Рєпніна - людина неординарна, артистична, проте неспроможна подолати мур традицій і закостенілого побуту, самоствердитись. Ця ідея, що визначає внутрішній конфлікт образу, - центральна для п'єси, і ширше - одна з головних у творчості й життєвій позиції письменника. Як боротися зі стіною людської неволі, які обирати для цього засоби?

Письменник вочевидь надає перевагу активності самовияву, сміливого втручання в життя. Ця творча світоглядна настанова визначає поетичний лад не тільки його камерних, з невеликою кількістю героїв п'єс, а й велику прозу, в якій письменник виражає себе чи не найпитоміше.

У романах досліджуються так само значні характери, сильні особистості, іноді драматизується дія, використовуються драматургічні прийоми. Особливо це прикметно для напруженого фіналу роману «Бар'єр несумісності» (1971). Як і в більшості своїх прозових творів, письменник тут звертається до лікарського середовища. Роман досить густо населений, персонажі виписані жваво, з докладними передісторіями, своєрідними художніми біографіями, схожими іноді на «історію хвороби».

«Бар'єр несумісності» - роман багатопроблемний. Автор порушує питання і суто медичні, причому робить це на високому фаховому рівні: герої сперечаються не щодо «відпрацьованих» і розв'язаних проблем, а зачіпають найсучасніші моральні аспекти медичної практики, пов'язані з технічним прогресом. Є тут і полеміка з поширеним у 70-ті роки типом «ділової людини», представленої раціоналістом-технократом Голубом.

Роман Ю. Щербака підкреслено інтелектуальний, автор уникає ліричних пасажів і тяжіє до стриманої оповідної манери. Звичайно, як і в кожному несхематичному творі, є тут і лірика, і задушевність, але як епізодичні моменти, далекі від стилетворчих функцій. Інтелектуалізм, стриманість є загальновизнаними ознаками творчої манери Ю. Щербака, вони викликають навіть неприйняття, закиди у відірваності од національних традицій (до речі, сьогодні, коли в літературу повертаються насильно вилучені з неї твори, стає очевидніше, що такі закиди - безпідставні). Є у письменника й ліричні твори - оповідання, повість «Маленька футбольна команда» (1973), присвячена пам'яті талановитого поета Леоніда Кисельова, померлого в молоді роки.

По-науковому сухуватий заголовок другого роману - «Причини і наслідки» (1987) - теж протистоїть «ліричним» заголовкам, як і сама фактура твору, здається, свідомо протиставлена письменником традиційній ліричній стихії. Відтворена Ю. Щербаком аналітично - «ділова» картина з життя сучасних лікарів, боротьби з небезпечною хворобою - сказом-таки далека від лірико-романтичних інтонацій. В основу твору покладена підтекстова метафора, дещо незвичайна для української літератури: клініка невиліковної хвороби сказу проектується на соціальну сферу. Витворюється романна притча, узагальнюючий сенс якої в чомусь компенсує певні прорахунки конкретно-зображувального плану («здрібненість масштабу» багатьох подій, надмірну деталізацію розповіді тощо).

До широких узагальнень роману письменник підходив і в попередніх творах, досліджуючи причини й наслідки дефіциту доброти, духовності в оповіданнях «Ювілей», «Світлі танці минулого», «Щастя» та ін.

Усі розглянуті досі твори написані, за визначенням самого письменника, «до Чорнобиля», тієї глобальної події, що різко розколола життя, історію нашого народу на дві частини, поставила людство перед реальністю апокаліптичної спокути за свою технократичну зарозумілість, за нехтування духовними основами буття.

Документальна повість «Чорнобиль» (1987) - одна з найкращих книжок про трагедію, що спіткала нашу землю. Виступаючи спочатку як кореспондент «Литературной газеты», потім - як лікар, Ю. Щербак десятки разів побував у зоні, зустрічався з найрізноманітнішими людьми, розповіді яких стали основою повісті. Робиться важливий висновок: «З поняття фізичного, технічного, географічного Чорнобиль став категорією моральною, він назавжди увійшов у душі людей. Подібно до уповільненої ланцюгової реакції він шириться в умах і серцях людських, змушує людей порушувати, не боячись, найгостріші питання нашого життя.

А той, хто знаходить у собі мужність ставити непрості питання, вже не раб, а свідомий громадянин Вітчизни».

Размещено на Allbest.ru