Лірична драма І.Франка "Зів’яле листя". Польські паралелі

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Варшавський університет

Лірична драма І.Франка «Зів'яле листя». Польські паралелі

Валентина Соболь

Niestety, w zyciu przezywa sip tylko dwie milosci prawdziwe: pierwsza, ktora umiera, i ostatnia, od ktorej sip umiera

A. Dumas

У статті аналізуються паралелі до мотивів ліричної драми «Зів'яле листя» в польській поезії, які дають можливість повніше окреслити європейський контекст геніальної поетичної збірки Івана Франка. Найдавніші паралелі сягають доби бароко, сонету Яна Анджея Морштина «Do trupa», віршів Миколая Семп-Шажинського «Nagrobek Mardnowi Starzechowskiemu», Збігнева Морштина «Milosc swipta strzela z luku do oblubienice swojej i trafia jq w serce» (Emblema 19) та ін. Ліричний цикл «W malinowym chrusniaku» Болеслава Лесмяна (знаний у музичному виконанні Марка Грехути і Кристини Янди) порівнюється з віршами ліричної драми Франка, що стали піснями. Мотиви любові та смерті, любові в її амбівалентній природі, суперечливій іпостасі звучать і в ліричній драмі Франка, і в творах Станіслава Кораба Бжозовського, Яна Лехоня, Леопольда Стаффа, Болеслава Лесмяна, Адама Міцкевича, Станіслава Виспянського та ін. Як, наприклад, драма Виспянського «Wesele» стала етапним явищем для польської драми і літератури межі XIX--XX століть, так і лірична драма Франка -- унікальне явище, яке має переломне значення в історії української літератури.

Ключові слова: мотив, бароко, любов, смерть, переломне значення.

Walentyna Sobol. Liryczny dramat I. Franki „Zwipdle liscie”. Paralele polskie. W artykule Walentyny Sobol przeanalizowano polskie paralele do motywow dramatu lirycznego „Zwipdle liscie”, co pozwolilo uwyraznic (pelniej przedstawic, okreslic) europejski kontekst genialnej poetyckiej zbiorki Iwana Franki. Najdawniejsze paralele sipgajq epoki baroku: sonetu Jana Andrzeja Morsztyna «Do trupa», wierszow Mikolaja Spp-Szarzynskiego „Nagrobek Mardnowi Starzechowskiemu», Zbigniewa Morsztyna „Milosc swipta strzela z luku do oblubienice swojej i trafia jq w serce”(Emblema 19) i in. Liryczny cykl W malinowym chrusniaku”Boleslawa Lesmiana (znany w muzycznym wykonaniu Marka Grechuty i Krystyny Jandy) porownuje sip z utworami Iwana Franki, ktore staly sip piesniami. Motywy milosci i smierci, milosci w jej ambiwalencyjnej przyrodzie brzmiq i w lirycznym dramacie Iwana Franki, i w utworach Stanislawa Koraba Brzozowskiego, Jana Lechonia, Leopolda Staffa, Boleslawa Lesmiana, Adama Mickiewicza, Stanislawa Wyspianskiego i in. Podobnie jak dramat Wyspianskiego «Wesele» byl etapem w historii literatury polskiej pogranicza XIX-XX wiekow, tak i liryczny dramat „Zwipdle liscie” Franki -- unikatowy utwor, ktory ma przelomowe znaczenie w historii literatury ukrainskiej

Slowa kluczowe: motyw, barok, milosc, smierc, przelomowe znaczenie.

Valentyna Sobol. Lyrical drama of I. Franko «Withered Leaves». Polish parallels. The article by Valentina Sobol analyzes parallels to the motives of lyric drama "Withered Leaves" in Polish poetry, which allow fully define European context in genius poetic collection by Ivan Franko. The oldest parallels date back to the Baroque period, to the sonnet by Jan Andrzej Morsztyn «Do trupa», poems Mikolaj Spp Szarzynski „Nagrobek Mardnowi Starzechowskiemu», Zbigniew Morsztyn „Milosc swipta strzela z luku do oblubienice swojej i trafia jq w serce”(Emblema 19) and others. Lyrical cycle W malinowym chrusniaku” Boleslaw Lesmian (known in the musical performance by Marek Grechuta і Krystyna

Janda) compared with lyrical drama poems by Franco, which became songs. Motives of love and death, love in its ambivalent nature, in controversial incarnation heard both in lyrical dramas by Franco,and in in the writings by Stanisiaw Korab-Brzozowski, Jan Lechon, Leopold Staff, Bolesiaw Lesmian, Adam Mickiewicz, Stanisiaw Wyspianski and others. As for example, drama by Wyspianski «Wesele» has become a landmark event for the Polish drama and literature of XIX-XX centuries, as well as lyrical drama by Franco -- a phenomenon that has watershed significance in the history of Ukrainian literature.

Key words: motive, Baroque, Love, Death, watershed significance.

Порівняльний аналіз перекладів ліричної драми Івана Франка польською мовою я здійснила в доповіді на конгресі у Львові. Тут єдино із вдячністю назву імена перекладачів. Найстарший з-поміж них -- український поет-молодомузівець Сидір Твердох- ліб (1886-1922). Наймолодша -- Інеса Пйонтковска. По одному-два твори зі збірки «Зів'яле листя»переклали Тадеуш Хрушчелевський, Флоріан Неуважний, Влодзімеж Слободник, Сидір Твердохліб, Евгеніуш Самохваленко, Єжи Литвинюк, Едвард Зих, Казімеж Анджей Яворський, Інеса Пйонтковска. А правдивою подією стало тримовне видання цілої збірки. З упорядкуванням і вступною статтею Миколи Ільницького Львівське видавництво «Каменяр» подарувало світові ліричну драму Франка в оригіналі й паралельно у перекладі польською мовою Кристини Ангельської та російською мовою -- Анни Ахматової [7, 183 c.]. Тримовне видання збірки вийшло в 2003-му, а п'ятьма роками пізніше, в 2008-му, в одному із найпрестижніших видавництв «Оссо- лінеум» побачила світ збірка «Iwan Franko. Wybor poezji». До неї увійшли сімнадцять творів зі збірки «Зів'яле листя». Правдоподібно, польською мовою ці твори були перекладені раніше, ніж то зробила Кристина Ангельська.

Метою цієї розвідки є з'ясування паралелей до мотивів ліричної драми Івана Франка в польській поезії, що в свою чергу дозволить повніше окреслити європейський контекст геніальної книжки «Зів'яле листя». Головною прикметою мотиву О. Веселовський назвав його (мотиву) «образний одночленний схематизм» [1, с. 123]. Учений навів формулу найпростішого мотиву: а+b (зла стара не любить красуню і ставить перед нею небезпечне завдання), причому кожна частина формули здатна видозмінюватись, особливо ж нарощенню, згідно теорії О. Веселов- ського, підлягає сегмент b (може бути дві, три і більше. На творах трьох жмутків збірки «Зів'яле листя» виразно простежуємо, як обростає мотивами частина формули b. Спершу, як зазначив Франко в передмові до першого видання ліричної драми, це «утеча від традиційної логіки, креація образів, «затроєних песимізмом, радше безнадійністю, розпукою та безрадністю» [7, с. 45]. А в передньому слові до другого видання збірки (через чотирнадцять років після появи «Зів'ялого листя» в 1896 році) Франко, по-перше, розсекречує барокову природу збірки як своєрідного его-документа -- «найсуб'єктивнішого із усіх, які появилися у нас від часу автобіографічних поезій Шевченка» [7, с. 46]. По-друге, при найбільшій суб'єктивності, збірка водночас належить до «найбільш об'єктивних у способі змалювання складного людського чуття» [7, с. 46].

Складний і суперечливий мотив любові у Франка розбудовується в наростаючій прогресії, бо ж вибаглива і непередбачувана царина почуттів навряд чи надасться до остаточної фіксації та класифікації. Мотиви любові і смерті взаємопро- никають: любов веде до смерті, а смерть долається любов'ю, бо любов за смерть сильніша. Польські паралелі сягають знаного сонету Яна Анджея Морштина «До трупа», в якому автор порівнює екзистенцію закоханого і трупа, приходить до висновку, що труп є щасливішим, аніж той, що одержимий любов'ю, бо ж закоханий приречений на вічне страждання:

зів'ялий листя польський поезія

Lezysz zabity i jam tez zabity,

Ty -- strzalq smierci, ja -- strzalq milosci,

Ty krwie, ja w sobie nie mam rumianosci,

Ty jawne swiece, ja mam plomien skryty.

Tys na twarz suknem zalobnym nakryty,

Jam zawarl zmysly w okropnej ciemnosci,

Ty masz zwiqzane rpce, ja wolnosci Zbywszy mam rozum lancuchem powity.

Ty jednak milczysz, a moj jpzyk kwili,

Ty nic nie czujesz, ja cierpie bol srodze,

Tys jak lod, a jam w piekielnej srezodze.

Ty sip rozsypiesz prochem w malej chwili,

Ja sip nie mogp, stawszy sip zywiolem

Wiecznym mych ogniow, rozsypac popiolem [18, c. 148].

Загалом же, як зазначає Мирослава Ганусевич, «Dawna liryka milosna nie jest poezj^ wesol^. Nkwiele w literaturze zakresow i przestrzeni, w ktorych tak wiele byloby skarg, narzekan i iez» [9, c. 141]. Тож не є жодною несподіванкою, що в творі М. Семп- Шажинського «Nagrobek Marcmowi Starzechowskiemu Марчін Стажеховський був синком протекора поета Станіслава Стажеховського -- підкоморого (podkomorzego) Львівської землі., dzieci^ciu, jeno XXX godzin zywemu» [22, c. 289-290] смерть рятує від страждань і болю, тобто зображена як приятель і помічник. Франко близький до українського і польського бароко в історіософському ключі, але далекий від середньовічних та барокових традицій у зображенні смерті. Так, наприклад, у творі «Rozmowa mistrza Polikarpa ze Smierci^», який перемандрував і до української літератури як перекладний твір, поєднуються два візерунки смерті -- тління тіла і «dance macabre». Смерть постає в образі пані з відразливою зовнішністю. Вона іронічно говорить про свої щедрі жнива, бо ж косить усіх, не озираючись на походження чи стан -- як тут не згадати Сково- родинівські хрестоматійні рядки «Смерте страшна, замашная косо...»... Водночас, часто повторюваний у ліричній драмі Франка мотив сну відлунює старопольськи- ми традиціями (наприклад, смерть порівнюється із глибоким сном у творі Збігнева Морштина «Zywot -- senicien», тут автор трактує сон як передвісник смерті.

Однак потужнішим за смерть є мотив любові. «Емблема 19» Збігнева Морштина має промовисту підназву «Mifosc swi^ta strzela z luku do oblubienice swojej i trafia j$ w serce»[19, c. 401-402]. Барокові традиції звучать і в поета «Молодої Польщі», визнаного майстра польської любовної поезії Болеслава Лесмяна (1879-1937). У його творах, за словами Яцка Тшнадля, еротизм «zywiolowy i sublimowany, a nie rubaszny i “pieprzny”, jak cz^sto w staropolskich wzorach [...] Glebia psychologiczna, smiaiosc realiow i przedstawien, czyni z Lesmiana mistrza polskiej poezji milosnej. I to nie tylko w cz^sto cytowanym cyklu “W malinowym chrusniaku” W wielu wierszach wykorzystuje jednoczesnie Lesmian stylistyczne motywy polskiej tradycji, szczegolnie barokowej i romantycznej» [14, c. XLI].

«W malinowym chrusniaku» [14, c. 91-97] -- такий заголовок має цикл віршів Болеслава Лесмяна (1879-1937), натхненний його коханням до Дори Лебенталь [21, c. 335] (Dora Lebental) та крайобразом Ілзи (сюди приїхав ще прадід його матері, присланий Сташіцем як майстер порцеляни). 11 прекрасних віршів поетичного циклу «W malinowym chrusniaku» можна порівняти з віршами ліричної драми Франка, які стали піснями. Більше того, вірш, який дав заголовок циклу із 11 творів Лесмята, є широко знаний у музичному виконанні Марка Грехути і Кристини Янди [28]:

W malinowym chrusniaku, przed ciekawych wzrokiem Zapodziani po glowy, przez dlugie godziny Zrywalismy przybyle tej nocy maliny.

Palce mialas na oslep skrwawione ich sokiem.

Bqk zlosnik huchal basem, jakby straszyl kwiaty,

Rdzawe guzy na sloncu wygrzewal lisc chory,

Zlachmanialych pajpczyn skrzyly sip wisiory,

I szedl tylem na grzbiecie jakis zuk kosmaty.

Duszno bylo od malin, ktores, szepczqc, rwala,

A szept nasz tylko wowczas zacichal w ich woni,

Gdym wargami wygarnial z podanej mi dloni Owoce, przepojone woniq twego ciala.

I staly sip maliny narzpdziem pieszczoty

Tej pierwszej, tej zdziwionej, ktora w calym niebie

Nie zna innych upojen, oprocz samej siebie,

I chce sip wciqz powtarzac dla wlasnej dziwoty.

I nie wiem, jak sip stalo, w ktorym okamgnieniu,

Zes dotknpla mi wargq spoconego czola,

Porwalem twoje dlonie -- oddalas w skupieniu,

A chrusniak malinowy trwal wciqz dookola [14, c. 93-94].

У поета-скамандрита, якого водночас вважають найменше скамандритським серед скамандритів, Яна Лехоня У 1949 р. він розпочинає свій «Щоденник», з гідною подиву регулярністю пише його 7 років майже до самої смерті в 1956. Це документ щоденної праці, турбот, спогадів і турбот, а також діарій наростаючої внутрішньої

драми Яна Лехоня, яка завершилася трагічною смертю в червні 1956 року, коли поет викинувся з вікна висотного готелю Hudson в Новому Йорку. Поет здобув славу і місце в історії літератури двома першими збірками віршів: «Karmazynowy poemet» (1920) i «Srebrne i czarne» (1924). Народився в Варшаві 13 березня 1899 (13 березня -- i день народження Юрія Андруховича). (1899-1956) у написаному в 1923 році вірші «Pytasz, co w moim zyciu z wszystkich rzecz^ giown^» любов і смерть -- це початок і кінець життя на землі, визначник суті всіх речей. На любов і смерть приречена кожна людина, кожен їх боїться, бо ж несуть з собою ризик страждання і невідомість: «Dwie pi^kne rzeczy posiada swiat! MiiosC i smierc!» (G. Leopardi).

Але водночас, і в цьому Лехонь близький до Франка, -- любов і смерть -- це рушійна сила і людського існування, і світу. Єдине певне, пише поет, що «smierc chroni od miiosci, a miiosc od smierci»:

Pytasz, cowmoim zyciuzwszystkichrzeczq giownq,

Powiem ci: smierc i miiosc -- obydwie zarowno.

Jednej oczu sip czarnych, drugiej -- modrych bojp.

Te dwie sq me miiosci i dwie smierci moje.

Przez niebo rozgwiezdzone, wposrod nocy czarnej,

To one ppdzq wicher mipdzyplanetarny,

Ten wicher, codqi w ziemip, az ludzkosc wydaia,

Na wieczny smutek duszy, wiecznq rozkosz ciaia.

Na zarnach dnie sip miele, dno zycia sip wierci,

By prawdy sip najgipbszej dokopac istnienia --

I jedno wiemy tylko. I nic sip nie zmienia.

Smierc chroni od miiosci, a miiosc od smierci[13, c.47].

Такий мотив звучить і в ліричній драмі Франка з візією любові в її амбівалентній природі, суперечливій іпостасі. І хоча, з одного боку, доведено, що «Зів'яле листя» -- це ще й книга страждання, книга болю. Зрештою -- книга смерті» [6, с. 78], з другого -- в чому переконують переклади Франка польською -- це невпинне народження нових смислів та нюансів із царини приватного людського буття. Так само набагато більш «особистою, ніж можна було припускати» [13, c. 18], є, на думку Романа Лота, і лірика Лехоня, бо з-під маски літературних, історичних та міфологічних образів проступає власний голос автора. Джерела надвразливості творів Лехоня, доводить Лот, оприявнює щоденник автора останніх семи років його життя (1949--1956), упродовж яких автор переживав стани неспокою і страхів. Тут очевидною є паралель до останніх років життя Франка, оприявнена в ґрунтовній монографії Мирослави Мельник «І остатня часть дороги», яка в 2016 році знову побачила світ у розширеній та поправленій версії. У контексті сказаного вирізняється своєрідна поетична візія смерті в творі діяча «Молодої Польщі» Станіслава Кораба Бжозовського «О, przyjdz!»: ліричний герой чекає на смерть, бачить її як сонне марево, сповнене красою і добром, бо ж несе людині полегшення і навіть зцілення. Вже сама назва говорить про благання, скероване до неї, висловлює спрагу за спокоєм, мріє про втечу від земного пекла, жаху та дисгармонії:

O przyjdz!

O przyjdz, jesieniq --

Wdziej szatp lekkq, bialq, zwiewnq, pajpczq;

Rzuc na hebanowe swoje wlosy perly rosy,

Lsniqce zimnych barw tpczq [11,c. 297].

У ліричній драмі Франка любов постає сильнішою за смерть. Для порівняння можна сягнути до Адама Міцкевича, який у четвертій частині поеми «Dziady» показує справжні почуття Марилі і Густава. Густав трактує почуття як комунію душ. Вихований на преромантичній літературі, воістину вертерівський тип, Густав не може витримати шлюбу своєї коханої дівчини з іншим і накладає на себе руки, після чого блукає по світу, як упир, надалі живе тим почуттям, в якому поєдналося непоєднуване. Та велика любов надає сенс його існуванню і водночас саме вона -- причина найбільшої трагедії:

Kto milosci nie zna, ten zyje szcz§sliwy,

I noc ma spokojnq, i dzien niet^skliwy[16, c.43].

Як знаємо, романтикам притаманним було переконання, що життя не завершується після смерті. Цей мотив поєднується з іншим -- мотивом багатократного вмирання, який звучить, наприклад, у баладі Міцкевича «Упир» («Upior» [17, c .7-10]). Життя після смерті трактоване як віддзеркалення земного буття померлого, він не втрачає контакту зі світом людей і навіть може постати в живому образі. Самовбивство не припиняє його існування. Подібно як у модерніста, представника «Молодої Польщі» [21, с. 303-331] Леопольда Стаффа (1878-1957), який народився у Львові. Це він, як наголосив Мечислав Яструн, «відновив зв'язки польської поезії з європейською» [23, с. III], а також синтезував кращі традиції французького модернізму, як, наприклад, у вірші «Odrzucmyz raz t§ glup4 dla zycia pogard§...», в якому автор сягає до буддійського уявлення про смерть як «сестриці» («koj^cej siostrzycy» [24, с. 90]), як «блідої доброї пані»(«ЬМе_), dobrej pani»), яка приходить, щоб врятувати його від страждання і тривог життя, допомогти відпочити після житейських бур. Як показав Богдан Тихолоз, невипадковою є буддійська категорія і в ліричній драмі Франка, коли ліричний суб'єкт після невдалої угоди з чортом звертається до Будди:

Поклін тобі, Буддо! В темряві життя Ти ясність, ти чудо,

Ти мир забуття [8, т. 2, с. 169].

Апострофа до Будди, до «світила Азії», наголошує Б. Тихолоз [6, с. 52-53], у контексті ліричної драми, на перший погляд, здається невмотивованою, неорганічною. «Проте насправді вона зумовлена глобально-культурологічними трансформаціями зламу ХІХ-ХХ ст.». Проблема Франкового зацікавлення філософією та релігією Сходу, зокрема буддизмом, яка висвітлюється в розвідках М. Ільницького [2, c. 2-7], І. Па- пуші [4], Л. Сеника [5], Б. Тихолоза [6], увиразнює перспективи компаративних студій також в аспекті мотиву самотності. Самотності як невід'ємної частини людського існування, як певної вартості, а не лише муки як дороги до самоусвідомлення: самотність може бути не тільки карою, знаком іншості, а також, як витікає, наприклад, із трактату Цицерона «Про старість», благом. У Болеслава Пруса самотнім є герой роману «Лялька» Вокульський, бо ж виростає понад своє оточення -- сміливістю планів і широтою мисленнєвих горизонтів. Його не здатен зрозуміти навіть найближчий приятель Жецький. Понад своє оточення виростає і герой «Зів'ялого листя». У ліричній драмі Франка, так як, наприклад, і в другому акті (за словами Яна Новаковського, «arcydzieia» [20, с. XVII] Станіслава Виспянського (1869-1907) -- драми «Wesele» [27, с. 91-180]) введено такі особи, які є alter ego героїв. З огляду на їхній символічний характер вони не надаються до однозначної інтерпретації і в творі Виспянського, і в ліричній драмі Франка. Подібно як безкінечними є інтерпретації ліричної драми Франка. Вічне життя книжки Франка, за словами Любомира Сеника, є «особливим даром таланту автора» [5, с. 4]. Дослідник має рацію в тому, що жодного епізоду ліричної драми, «жодного «жмутка» поезій ніхто ніколи не прочитає остаточно й назавжди...» [5, с. 4]. Як драма молодополянина Станіслава Виспянського «Wesele» була твором «о charakterze wyj^tkowym, nieomal przefomowym -- nie tylko w zyciu teatralnym tego miasta (Krakowa. -- W. S.), lecz rowniez dla dramatu i literatury polskiej na pograniczu wiekow» [20, c. XXVII], так і лірична драма Франка -- унікальне явище, яке має переломне значення в історії української літератури.

Зреалізовані студії переконують, що в польській літературі можна віднайти яскраві й численні паралелі, але наразі навряд чи вдасться віднайти відповідника такому творові, як лірична драма Франка. Які звершення осягнув своєю ліричною драмою Іван Франко -- це донині не окреслено остаточно й однозначно, і в цьому вічна таїна і принада. І то, напевно, є закономірність: кожен геніальний твір є неповторний. А виразні польські паралелі -- y мотивах любові смерті, любові, яка сильніша за смерть, відчаю і самотності, спричинених любов'ю -- увиразнюють неповторність і самобутність кожного митця і незглибимість порушених проблем. Невідомо, чи випадковою, приміром, є паралель у заголовках різних творів різних авторів, якщо взяти до уваги, що стаття В. Розанова має титул «Опавшие листья». Євген Маланюк [2, с. 43] у розвідці «Кінець російської літератури», цитуючи згадану статтю В. Розанова «Опавшие листья», не може установити часу її появи, але залишає нам інформацію до роздумів.

Час вносить незворотні зміни. А новочасні розвідки проектують вічні проблеми любові і смерті в русло антропології. Так, праця «Любов на Заході. Антропологічна історія любові» Вальдемара Куліговського є наближена, за зізнанням автора, до методи історії ідеї. Ця піонерська книжка, за оцінкою Роха Суліми, є першою в Польщі «ґрунтовною версією історії інтимності, або ширше -- приватності». Її автор конструює особливий предмет пізнання, який у найзагальнішому зарисі визначає антропологічну історію любові [25, 134]. Окремими книжками можуть стати розділи праці «Любов на Заході. Антропологічна історія любові» Кулігов- ського, і не в останню чергу -- розділ «Цивілізація любові, цивілізація смерті». Кожен член окресленої в назві опозиції має своє синонімічне ядро. Контрастом до Magna Charta (цивілізації любові) є цивілізація смерті, причому синонімами до цивілізації смерті є надмір розваг, споживацтва, естетизація насильства [12, с.349]. «Ta mroczna strona ludzkich spraw -- wartosci takie, jak: nihilizm, estetyzacja przemocy, nieumiarkowana konsumpcja, brak duchowosci i refleksji -- staly si§, w przekonaniu Jana Pawla II, dominant^ wspolczesnej kultury Zachodu» [12, c. 349].

Інформацію до роздумів дають вже самі заголовки розділів книжки «Любов на Заході. Антропологічна історія любові». У V розділі праці --«Kochanie ponowoczesne», у VI («Inne»), у VII («www.milosc»), дослідник ставить проблему: які шанси має ідея любові в такому суспільстві, яке здоміноване синдромом «зараз», гегемонією «миті», -- те суспільство, в якому пам'ять поступається місцем враженням. Діагноз такий: «любов не має шансів як довготерміновий проект у ситуації, коли інтим має форму електронного зв'язку, коли любов є немовби вплетена в мережу» [25, 139]. І хоча, з одного боку, Інтернет створює суспільство самотніх, але, з другого, як доводить Куліговський, він є альтернативним світом, «творить новий тип культури інтимності, заступаючи культуру інтиму родом з алькови» [25, 139]. Невідомо, чи в глобалізованому світі віднайдеться належне місце для таких непроминальних творів, як Франків шедевр, а чи розкішні польські паралелі. Чого вартує, наприклад, сама тільки інтимна лірика Болеслава Лесмяна, унікальність якої виразно, контекстово і доказово окреслив Яцек Тшнадель, який так писав про значення любовної лірики Болеслава Лесмяна: «Malo w poezji polskiej wierszy o milosci tak dojrzalej i pelnej, wychodz^cej poza dekoracyjny mit milosci dworskiej, poza samo uniesienie nami^tnosci czy zalotow, plytki sentymentalizm, egzotyk^ Ewig-Weibliches, wiecznej kob^^d. A tak^ przeciez -- mlodzi^cz^, zewn^trzn^, sensualistyczn^ problematyk^ milosci przynosili Tetmajer i -- Mickiewicz. Na t§luk§ w poezji polskiej wskazywal kiedys Norwid. Nie zapelnil jej, nie zapelnila je Mloda Polska, dokonal tego dopiero Lesmian. Jest to milosc wspolnego zycia, doli i niedoli, dozgonna i po zgonie» [26, c. XL].

Література

Веселовський Олександр. Поетика сюжетів (1897-1906) // Вступ до літературознавства. Хрестоматія: Навчальний посібник. Упорядник Н. І. Бернадська. -- Київ: Либідь, 1995. -- 256 с.

Ільницький Микола. Біль, обернений у слово // Дивослово. -- 2000. -- № 8. -- С. 2-7.

Маланюк Євген. Кінець російської літератури // Літературно-науковий вістник. -- Львів: З друкарні Наукового Товариства ім. Шевченка. -- 1926. -- Річник XXV. -- T. XXXIX. -- C. 43-62.

Папуша Ігор. Індійська література в рецепції Івана Франка: Монографія. -- Тернопіль: Збруч, 2000. -- 204 с.

Сеник Любомир. Шедевр Івана Франка // Тихолоз Богдан. Ерос versus танатос. -- Львів: ВЦ ЛНУ імені Івана Франка, 2004. -- С. 3-10.

Тихолоз Богдан. Ерос versus танатос. -- Львів: ВЦ ЛНУ імені Івана Франка, 2004. -- 89 с.

Франко Іван. Franko Iwan. Иван Франко. Зів`яле листя. Zwi^dleliscie. Увядшие листья. -- Львів: Каменяр, 2003. -- 183 с.

Франко Іван. Зібрання творів: У 50 т. -- К.: Наукова думка, 1976-1986.

Hanusiewicz Miroslawa. Lzy kochankow // Smiechi Izy w kulturze staropolskiej, pod red. Adama Karpinskiego, Estery Lasocinskiej, Miroslawy Hanusiewicz, IBL. -- Warszawa, 2003. -- S. 141-149.

Helikon sarmacki. W^tki i tematy polskiej poezji barokowej. Wybor tekstow, wst^p i komentarze A. Vincenz, oprac. Tekstow i bibliografii M. Malicki, ilustarcje wybral J. A. Chroscicki. -- Wroclaw: Zaklad Narodowy imienia Ossolinskich, 1989. -- Biblioteka Narodowa. -- Seria 1. -- Nr 259. -- 467 s.

Korab Brzozowski Stanislaw. O przyjdz! // Poezja Mlodej Polski. Wybral, wst^pem i notami biograficznymi poprzedzil Mieczyslaw Jastrun. Objasnila Janina Kamionkowa. Wydanie trzecie, zmienione. -- Wroclaw-Warszawa-Krakow: Zaklad Narodowy imienia Ossolinskich, 1966. -- Nr 125. -- Biblioteka Narodowa. -- S. 294-300.

Kuligowski Waldemar. Milosc na Zachodzie. Historia antropologiczna.-- Wydawnictwo Naukowe UAM. -- Poznan, 2004. -- 411 s.

Lechon Jan. Poezje zebrane. Opracowal i wst^pem opatrzyl Roman Loth. Obwoluta i ilustracje Lech-Tadeusz Karczewski, Drukarnia Kujawska «ViSal» w Inowroclawiu. -- Torun, 1995. -- 552 s.

Lesmian Boleslaw. Poezje wybrane. Opracowal Jacek Trznadel. Wydanie trzecie rozszerzone. -- Wroclaw-Warszawa-Krakow: Zaklad Narodowy imienia Ossolinskich, 1991. -- Nr 217. -- Biblioteka Narodowa. -- Seria 1. -- 325 s.

Loth Roman. Jan Lechon i jego poezja // Lechon Jan. Poezje zebrane. Opracowal i wst^pem opatrzyl Roman Loth. Obwoluta i ilustracje Lech-Tadeusz Karczewski, Drukarnia Kujawska «ViSal» w Inowroclawiu. -- Torun, 1995. -- S. 5-19.

Mickiewicz Adam. Dziady. Poslowie Jaroslaw Marek Rymkiewicz. -- Swiat ksi^zki. -- Warszawa, 2004. -- 335 s.

Mickiewicz Adam. Upior // Mickiewicz Adam. Dziady. Poslowie Jaroslaw Marek Rymkiewicz. -- Swiat ksi^zki. -- Warszawa, 2004. -- S. 7-10.

Morsztym Jan Andrzej. Wybor poezji. Opracowal Wiktor Weintraub. -- Wroclaw- Warszawa-Krakow-Gdansk-Lodz: Zaklad Narodowy imienia Ossolinskich, 1988. -- Nr 257. -- Biblioteka Narodowa. -- 273 s.

Morsztyn Zbigniew. Emblema 19 // Helikon sarmacki. W^tki i tematy polskiej poezji barokowej. Wybor tekstow, wst^p i komentarze A.Vincenz, oprac. Tekstow i bibliografii M. Malicki, ilustarcje wybral J. A. Chroscicki. Wroclaw: Zaklad Narodowy imienia Ossolinskich, 1989. -- Biblioteka Narodowa. -- Seria 1. -- Nr 259. -- S. 401-402.

Nowakowski Jan. Wst^p //Wyspianski Stanislaw. Wesele. Opracowal Jan Nowakowski. -- Wroclaw-Warszawa-Krakow-Gdansk: Zaklad Narodowy imienia Ossolinskich, 1973. -- Nr 218. -- Biblioteka Narodowa. -- Seria I. -- S. III-CVIII.

Poezja Mlodej Polski. Wybral, wst^pem i notami biograficznymi poprzedzil Mieczyslaw Jastrun. Objasnila Janina Kamionkowa. Wydanie trzecie, zmienione. -- Wroclaw-Warszawa- Krakow: Zaklad Narodowy imienia Ossolinskich, 1966. -- Nr 125. -- Biblioteka Narodowa.

S^p-Szarzynski Mikolaj. Nagrobek Marcinowi Starzechowskiemu, dziecifciu, jeno XXX godzin zywemu // Helikon sarmacki. W^tki i tematy polskiej poezji barokowej. Wybor tekstow, wstfp i komentarze A. Vincenz, oprac. Tekstow i bibliografii M. Malicki, ilustracje wybral J. A. Chroscicki. -- Wroclaw: Zaklad Narodowy imienia Ossolinskich, 1989. -- Biblioteka Narodowa. -- Seria 1. -- Nr 259. -- S. 289-290.

Размещено на Allbest.ru