"О Боже, без меж милосердя твоє!". Теоретичні засади вивчення мови віршованої молитви Олександра Олеся

Размещено на http://www.allbest.ru/

”О БОЖЕ, БЕЗ МЕЖ МИЛОСЕРДЯ ТВОЄ!”. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ВИВЧЕННЯ МОВИ ВІРШОВАНОЇ МОЛИТВИ ОЛЕКСАНДРА ОЛЕСЯ

Баран Г.В.

Сучасні українські лінгвісти нерідко звертаються до проблем, пов'язаних із мовою літературних творів різних жанрів. Одним із таких жанрів є молитва - маловивчена ділянка у вітчизняній науці. Про молитву чимало писали теологи, але про літературну молитву, її роль в українській культурі, а особливо - про мову української християнської віршованої молитви досліджень украй мало. Наша стаття є спробою дослідити мову віршованої молитви видатного українського поета Олександра Олеся. Мова віршованої молитви увібрала в себе чимало рис релігійного стилю, вивчення якого є дуже актуальним на сучасному етапі розвитку мовознавчої науки. В останні десятиліття українські мовознавці активно вивчають релігійний стиль української мови, його особливості, характерні риси тощо.

У сьогоднішніх наукових публікаціях багато написано про роль і місце Олександра Олеся та його творів у історії української та світової художньої молитвотворчості. Відомі літературознавці розглядають молитвотворчість Олександра Олеся через призми сучасних реалій. Проте, нас цікавить не літературознавчий аспект цього питання, а мовне багатство Олесевої молитви. В українському мовознавстві небагато вчених, які опрацьовують тему релігійного стилю. А оскільки ми говоримо сьогодні про молитву як мовне явище, то розглядати її не через призму релігійного стилю неможливо. Над проблемою релігійного стилю вже багато років працює В. В. Німчук [10]. На сторінках наукової періодики часто можна прочитати статті-дослідження цього стилю, авторами яких є С. Деравчук [4], Н. Дзюбишина-Мельник [5]. Та все ж конкретно про мову молитов Олександра Олеся майже ніде нічого не написано, тому вважаємо, що новизна нашої роботи буде незаперечною.

Незважаючи на те, що за роки Незалежності змінилися підходи до проблем релігійності українських письменників, у наукових дослідженнях з лінгвістики ця тема чомусь не досліджена, українська духовна поезія донині лежить осібно, не вивчається. Якщо літературознавці хоч побіжно згадують про релігійність українських письменників, то мовознавчі дослідження цю тему обминають.

У творчості Олександра Олеся жанр молитви представлений у розвиненому стані. Адаптація жанрових ознак сакрального зразка для нього надзвичайно характерна. В Олександра Олеся маємо кілька зразків "чистої" молитви: "Моє благання", "В сльозах твої небесні очі", "Боже, що ранок і день посилаєш", "Молюсь... Лише молюсь, благаю", "Скільки б я плакав", "Покинь їх, покинь їх! Нехай фарисеї", "В час смеркання, в час вмирання", "Вчорашні спільники на нас здіймають зброю", "Радійте, співайте пісні голосні", "Ти ж бачиш Сам небесними очами", "Ранок. Сонце. Ліс і сонце", "Гуманність", "Як любо надвечір! Темнішають гори", "Ніколи ранок не настане", "Сидіть в тюрмі і прагнуть волі" та фрагмент у в поезії "Чи тут лишитись біля хати" як вставна молитва "Мана, химера! Вже гармати" та в поезії "Вони під прапором ідуть" як вставна молитва "Душа співала молитви". Особливо слід відзначити поезії, написані у формі молитви, які виходять за рамки як релігійного, так і урочисто-художнього стилів. Це - молитва-пародія "Летіли хмароньки ясні" та молитва-епіграма "Поезій вам? Хи-хи-хи!". Усього у творчому доробку поета 19 віршів, написаних у формі молитви. У своїх молитвах Олександр Олесь просить Бога про долю свого народу, України та висловлює "приватні" прохання. Для цього поет послуговується найрізноманітнішими мовними засобами.

Дослідивши лексику молитов Олександра Олеся, можна зауважити, що словникові засоби, які використовує автор, дуже різноманітні, дібрані відповідно до стилістики заданого жанру. Іноді автор уживає рідковживані слова, іноді - творить оказіоналізми. Олександр Олесь зовсім не послуговується у віршах-молитвах діалектизмами та не вживає лексики, не характерної для канонічної церковної молитви (окрім молитви-епіграми, яка виходить за межі урочисто-художнього мовлення).

Часто Олександр Олесь використовує у своїх поезіях-молитвах слова - назви церковної атрибутики (душу; янгол; молитву; уклони набожні; Господь; в святих руках своїх; у рай небесний не відніс; в небесах; молюсь... Лише молюсь, благаю, Шукаю Бога в небесах; милосердя; хрести, хоругов'ю, воскреслі (надії); милосердя; храм величний; пекло; молитви; раювання; хрест; дяку до Бога; в душі), надаючи художній молитві релігійного звучання. Використання слів і висловів із церковної сфери є традиційним для релігійної та літературної української молитви. Олександр Олесь наслідує в цьому як письменників давньої української літератури, так і представників нової й новітньої української поезії.

Загалом слід зазначити, що поезія Олександра Олеся продовжила традицію активного поетичного молитвотворення, розпочату в ХІХ столітті Тарасом Шевченком і продовжену його послідовниками. Щодо молитвотворення, то Олександра Олеся можна сміливо назвати послідовником Т. Шевченка у формі вірша, доборі лексичних, фразеологічних та синтаксичних засобів.

Та все ж Олександр Олесь іноді порушує традиції українського поетичного молитвотворення. До таких "порушень" можна причислити рідкісне вживання запозичень (особливо з мов, якими від початків послуговується церква) (янгол (гр.); фарисеї (давньоєвр.), океани (гр.), химера (гр.), діаманти (франц., нім. з гр.)), невелику кількість ужитих автором церковнослов'янізмів (златний; жемчуг; в небесах; благаю; в небесах; жертв; в небесах, хоругов'ю, храм), а також порівняно нечасте вживання біблійних фразеологізмів та цитат (пекло встане (Мт. 16:18); плуги викидайте, Куйте вселюдно мечі (Іс. 2:4); Ідуть з мечем на нас брати; на нас ідуть з мечами (Бут. 4:8; Мт. 24:7; 13:8, 12; Лк. 21:10); Пречиста Діво; Божа Мати (Мт. 1:16; Лк. 1:27); Боже, що ранок і день посилаєш (Бут. 1:5, 8, 13, 19, 23, 31); рай (Бут. 2:8); Склади скривавлені мечі (Ін. 18:11); на Голгофі розп'ясти (Мт. 27:33; Мк. 15:22; Лк. 23:33; Ін. 19:17); кров моя (Мт. 26:20 - 29; Мк. 14:17 - 25; Лк. 22:14 - 38; Ін. 13 - 17); Я лишуся на хресті (Мт. 27:35; Мк. 15:25; Лк. 23:33; Ін. 19:20)). Зазначимо, що ці бібліїзми та вислови в прямому значенні автор трансформує, видозмінює задля надання текстові молитви відповідного стилістичного забарвлення: піднесеності, урочистості, сатиричності тощо. Релігійно й літературно традиційними залишаються в Олександра Олеся звертання до Бога та Божої Матері. Звертання Боже поет уживає 10 разів, о Боже - 8 разів, Боже мій - 1 раз, о Боже мій милий - 1 раз, Ісусе - 3 рази, Пречиста Діво - 1 раз, Матінко Божа - 2 рази, Матінко Правди - 2 рази, о Божа Мати - 1 раз. Як бачимо, Олександр Олесь послуговується традиційними для української канонічної й віршованої молитви звертаннями до Бога та Божої Матері, наближаючи тексти своїх віршів-молитов до церковної молитви. До оригінальних звертань до Бога можна віднести такі: Боже, що ранок і день посилаєш; Небесний Пане; о Боже чулий!, серед яких звертання Небесний Пане все ж було вже вживане до Олександра Олеся, а звертання Боже, що ранок і день посилаєш є трансформованим біблійним фразеологізмом. Отже, у звертаннях до Бога та Богородиці Олександр Олесь використовує традиційні форми, притаманні для української релігійної та літературної молитов.

Однією із найприкметніших ознак релігійного стилю в молитві є вживання спонукальних речень як основних синтаксичних одиниць у поезії цього жанру. Олександр Олесь не відступає від виробленої традиції й уживає у своїх поезіях-молитвах цілий ряд спонукальних речень та речень бажальної модальності, що й дозволяє (на рівні ще з рядом ознак) зарахувати ці поезії до жанру молитви. Наводимо приклади цих речень: О Боже мій милий! Пошли мені розум! Пошли мені серце, пошли мені душу, Щоб добре любила і коїть не вміла Ніякого зла! ("Моє благання"); Прийми мою молитву чисту, Уклони набожні мої. Нехай Господь на промінь златний Накине жемчуг сліз твоїх І серце, змучене землею, Приспить в святих руках своїх. Прости мене, Пречиста Діво, За кожну краплю чистих сліз, Що я тебе з землі брудної У рай небесний не відніс ("В сльозах твої небесні очі"); Боже, що ранок і день посилаєш, Тишу і мир нам пошли. Ти, що орла в небесах окриляєш, Наші думки окрили ("Боже, що ранок і день посилаєш"); О Боже, змий з землі своєї, Як мак, червону людську кров, Хай зацвітуть в серцях лілеї, Братерство воля і любов!; О Боже, згляньсь на наші рани, Склади скривавлені мечі! І те, що ми ціною крові, Ціною жертв купили ми, Із милосердя, із любові У вбогих нас не одніми ("Молюсь... Лише молюсь, благаю"); Матінко Божа, Матінко Правди, Нас захисти!; Тільки почуй мене Ти; Матінко Божа, Матінко Правди, О, захисти! ("Скільки б я плакав"); Покинь їх, покинь їх!; Ісусе, Ісусе, на горах лілеї, - Лілей захисти!; Ісусе! Ісусе! вмирають лілеї... О, змилуйсь над ними хоч Ти; О, змилуйсь, Ісусе, як хочеш, як знаєш... Вже нікуди литись дитячим сльозам ("Покинь їх, покинь їх! Нехай фарисеї"); Зглянься, Боже, переможе душу гріх ("В час смеркання, в час вмирання"); О Боже, волю захисти ("Вчорашні спільники на нас здіймають зброю"); О Божа Мати, Сиріт собою захисти! ("Мана, химера! Вже гармати"); О Боже, день благослови, Дай мир і тишу раювання! ("Душа співала молитви"); Боже, Боже, усміхнися... Стільки радості в житті! О, ходім, щоб ти угледів... ("Ранок. Сонце. Ліс і сонце"); Я чую смерть... О Боже чулий! Спини її, спини її! ("Гуманність"); Пошли ж ти їм, Боже, за працю, за муки, За сльози криваві, що тут же лились, Багаті жнива, щоб у виразках руки До тебе на нивах оцих піднялись; Пошли ж ти їм, Боже, багатії жнива За працю велику, за муки всі їх ("Як любо надвечір! Темнішають гори"); Мені ж ти зроду крил не дав, яви ж тепер хоч диво ("Летіли хмароньки ясні"); О, сміло йти на зустріч долі, О Боже, сили дай! ("Сидіть в тюрмі і прагнуть волі"); О Боже, Боже, дай же сили Приспати жаль в душі дурній І вийти з чорної могили На світ широкий і ясний ("Ніколи ранок не настане").

Ознаками художнього стилю в поезії-молитві завжди виступають художні прийоми, виражені різними мовними засобами. Наприклад, для епітетів, метафор і порівнянь слугують слова в переносному значенні (епітети: небесні очі; мою молитву чисту; на промінь златний; серце, змучене землею; чистих сліз; з землі брудної; у рай небесний; скривавлені мечі; в синіх пустелях; братньою рукою; сліпою помстою і кров'ю; червона пара над землею; чола ясні; воскреслі надії свої; дні чорних негод; небесними очами; неба мріючі простори; красі величного світання; смерті лютій; горбату старість; небо прозоре; шовкова трава; проміння сріблясте; за сльози криваві; у мріях солодких своїх; розкішний май; з чорної могили; метафори: пошли мені душу, Щоб добре любила і коїть не вміла Ніякого зла!; Нехай Господь на промінь златний Накине жемчуг сліз твоїх І серце, змучене землею, Приспить в святих руках своїх. Прости мене, Пречиста Діво, За кожну краплю чистих сліз, Що я тебе з землі брудної У рай небесний не відніс; Ти, що орла в небесах окриляєш, Наші думки окрили; Шукаю Бога в небесах; О Боже, змий з землі своєї, Як мак, червону людську кров, Хай зацвітуть в серцях лілеї, Братерство воля і любов! Сховали шлях від нас тумани, Ми заблудилися вночі... О Боже, згляньсь на наші рани, Склади скривавлені мечі! І те, що ми ціною крові, Ціною жертв купили ми, Із милосердя, із любові У вбогих нас не одніми; На сірий камінь Каменем впав би, Слізьми своїми Камінь пройняв би, - Тільки почуй мене Ти; А Голод їх косить під звуки трембіти І в копи кладе; Лежать океани любові Твоєї І ласки - світи; Серце б 'ється, пісня ллється, зграї мрій; Серце пити з уст твоїх... Зглянься, Боже, переможе душу гріх; Вчорашні спільники на нас здіймають зброю, Ідуть з мечем на нас брати, Готові братньою рукою Нас на Голгофі розп'ясти; Сліпою помстою і кров'ю Їх груди дихають в огні... Закрийте волю хоругов'ю, Не дайте впасти їй в борні... Північний привид вдалині. Червона пара над землею, Кричать над Волею круки; Невже від братньої руки Впадуть підкошені квітки?!; Тільки дайте Напитись сонця і краси; Ридайте і смійтесь в сльозах, солов'ї, Стрівайте воскреслі надії свої. Минули навіки дні чорних негод - Живе Україна! і вільний народ; Чому ж, коли в наш храм величний Ввалився ворог наш одвічний, Чому мовчиш?; За правду нашу пекло встане!!; Вже гармати Гримлять громами вдалині; Душа співала молитви Красі величного світання; Діаманти сліз чи рос; Бачиш - мак цвіте на хмарах; Не дамсь я в руки смерті лютій! Я розірву її в шматки; Темнішають гори, Стихать починає усе навкруги, Безкрає вже небо палає прозоре, Замовкли, заснули гаї і луги; Стоять непорушно рядами тополі, Не шепче розмову шовкова трава; Пишається в квітах безкрая земля, Проміння сріблясте скрізь-скрізь розлилося; Летіли хмароньки ясні, Всміхалися в блакиті; Сидіть в тюрмі, коли весь край Збиває сталь [тюрми] неволі?; Ніколи дні не розцвітуть; О Боже, Боже, дай же сили Приспати жаль в душі дурній І вийти з чорної могили На світ широкий і ясний; порівняння: І ти сама, як янгол на землі; О Боже, змий з землі своєї, Як мак, червону людську кров; Тіла рубайте, як ліси, І Волю розірвіть, як пси; Живе Україна! і вільний народ, Як з попелу Фенікс ожив і злетів І зорями зміряв простори степів; Як грім [страшний], ревуть гармати). Ознаками художнього стилю у віршах-молитвах Олександра Олеся виступають також засоби художнього синтаксису: риторичні оклики: О Боже мій милий! Пошли мені розум! Пошли мені серце, пошли мені душу, Щоб добре любила і коїть не вміла Ніякого зла! ("Моє благання"); Хай зацвітуть в серцях лілеї, Братерство воля і любов!; О Боже, згляньсь на наші рани, Склади скривавлені мечі!; Молюсь! ("Молюсь... Лише молюсь, благаю"); Матінко Божа, Матінко Правди Нас захисти!; Матінко Божа, Матінко Правди, О, захисти! ("Скільки б я плакав"); Покинь їх, покинь їх!; Ісусе, Ісусе, на горах лілеї, - Лілей захисти!; Ісусе! Ісусе! ("Покинь їх, покинь їх! Нехай фарисеї"); В час смеркання, в час вмирання Знов кохання, Боже мій! ("В час смеркання, в час вмирання"); О, схаменіться! ("Вчорашні спільники на нас здіймають зброю"); О Боже, без меж милосердя твоє! ("Радійте, співайте пісні голосні"); Як Ти осліп, Небесний Пане, За правду нашу пекло встане!! Віки ж мовчиш!.. ("Ти ж бачиш Сам небесними очами"); Мана, химера!; О Божа Мати, Сиріт собою захисти! ("Мана, химера! Вже гармати"); О Боже, день благослови, Дай мир і тишу раювання! ("Душа співала молитви"); Боже, Боже, усміхнися... Стільки радості в житті! ("Ранок. Сонце. Ліс і сонце"); О Боже чулий! Спини її, спини її! Я хочу жити, жити, жити: Не можу я в землі лежать!.. Не дамсь я в руки смерті лютій! Я розірву її в шматки, Я не віддам їй, хижій, серце, Що прагне так безкрає жить!.. ("Гуманність"); Як любо надвечір! ("Як любо надвечір! Темнішають гори"); О, сміло йти на зустріч долі, О Боже, сили дай! ("Сидіть в тюрмі і прагнуть волі"); риторичні запитання: Чи, може, Ти в синіх пустелях конаєш І сльози виплакуєш сам?.. ("Покинь їх, покинь їх! Нехай фарисеї"); Невже від братньої руки Впадуть підкошені квітки?! ("Вчорашні спільники на нас здіймають зброю"); Ми не йдемо, - на нас ідуть з мечами, - Чому ж мовчиш?! Ти, що створив степи і гори І неба мріючі простори, Чому мовчиш?!; Чому ж мовчиш?! Чому ж, коли в наш храм величний Ввалився ворог наш одвічний, Чому мовчиш? Невже Ти хочеш знов страждання, Ганьби, неволі і знущання?! Чому ж мовчиш?.. (" Ти ж бачиш Сам небесними очами"); Бери дитину... Де сховати? ("Мана, химера! Вже гармати"); Хто се плакав?!; Ти се плакав? ("Ранок. Сонце. Ліс і сонце"); Так як ще тут можна, щоб в дяку до Бога Не вирвались щирі із серця слова?! ("Як любо надвечір! Темнішають гори"); асиндетон: О Боже мій милий! Пошли мені розум! Пошли мені серце, пошли мені душу ("Моє благання"); Прийми мою молитву чисту, Уклони набожні мої ("В сльозах твої небесні очі"); Молюсь... Лише молюсь, благаю, Шукаю Бога в небесах, На землю падаю в сльозах; О Боже, згляньсь на наші рани, Склади скривавлені мечі! І те, що ми ціною крові, Ціною жертв купили ми, Із милосердя, із любові У вбогих нас не одніми ("Молюсь... Лише молюсь, благаю"); Матінко Божа, Матінко Правди Нас захисти! На сірий камінь Каменем впав би, Слізьми своїми Камінь пройняв би ("Скільки б я плакав"); В час смеркання, в час вмирання Знов кохання, Боже мій! Серце б'ється, пісня ллється, зграї мрій. Знову жити, світ любити, Серце пити з уст твоїх ("В час смеркання, в час вмирання"); Вчорашні спільники на нас здіймають зброю, Ідуть з мечем на нас брати, Готові братньою рукою Нас на Голгофі розп'ясти; Червона пара над землею, Кричать над Волею круки ("Вчорашні спільники на нас здіймають зброю"); Радійте, співайте пісні голосні, Квітками заквітчуйте чола ясні. Ридайте і смійтесь в сльозах, солов'ї, Стрівайте воскреслі надії свої ("Радійте, співайте пісні голосні"); Ранок. Сонце. Ліс і сонце. Діаманти сліз чи рос; Усміхнися: Чуєш - пісня солов'я... Бачиш - мак цвіте на хмарах ("Ранок. Сонце. Ліс і сонце"); Темнішають гори, Стихать починає усе навкруги, Безкрає вже небо палає прозоре, Замовкли, заснули гаї і луги; Стоять непорушно рядами тополі, Не шепче розмову шовкова трава ("Як любо надвечір! Темнішають гори"); Ніколи ранок не настане, Ніколи дні не розцвітуть, Не заживуть глибокі рани, Не заживуть, не заживуть ("Ніколи ранок не настане"); полісиндетон: Скільки б я плакав... Скільки благав би ("Скільки б я плакав"); Одна тільки пісня ще гучно лунає, І хвилями тихо далеко пливе, І кращі в душі почуття викликає, Й на добрую працю їх вабе і зве; І тільки десь чути: в широкому полі То стихне сопілка, то знов заспіва ("Як любо надвечір! Темнішають гори"); Хто це проскочив на коні, Хоч би угледіть через ґрати, Хоч би у жовніра спитати, Чий має стяг в борні ("Сидіть в тюрмі і прагнуть волі").

Як бачимо, Олександр Олесь використовує у своїх поезіях-молитвах елементи релігійного та художнього стилів, витворюючи й удосконалюючи таким чином художній стиль української мови, збагачуючи його засобами релігійного стилю. Поєднавши засоби художнього та конфесійного стилів, створивши широку палітру мовленнєвих відтінків у зразках цього стилю, Олександр Олесь засвідчив можливість української молитви витворювати взірці урочисто-художнього стилю. Услід за поетами давньої та нової української літератури Олександр Олесь створює в українській літературі т. з. "високий" стиль.

Використана література

1. Антофійчук В. І. Євангельські образи в українській літературі XX століття: монографія / В. І. Анто- фійчук. Чернівці: Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, 2001. 335 с.

2. Антофійчук В. І. "Молитва, як сонце вічна..." Жанр молитви в українській літературі / І. Антофійчук // "Святі чуття, закладені в молитву...": Антологія української молитви: у двох книгах / [упор. В. І. Антофійчук].Кн. 1. Чернівці: Рута, 1996. С. 3-9.

3. Бовсунівська Т. В. Молитва як літературний жанр: Роль Т. Шевченка в романтичному жанротворенні / Тетяна Бовсунівська // Дивослово. 2003. № 7. С. 3-8.

4. Деравчук С. В. Функціонально-семантичний статус епітетів у конфесійному стилі / С. В. Деравчук // Дивослово. Київ, 2003. № 1. С. 17-19.

5. Дзюбишина-Мельник Н. Я. Стильово-стилістичні орієнтації сучасного конфесійного стилю / Н. Я. Дзюбишина-Мельник // Єдиними устами: Вісник Інституту богословської термінології. Львів, 1998. № 2. С. 6-15.

6. Дзюбишина-Мельник Н. Я. Ще один стиль української літературної мови / Н. Я. Дзюбишина- Мельник // Культура слова. 1994. Вип. 45. С. 14-20.

7. Дигідь А. Вчення Святого Письма та святих отців про молитву / А. Дигідь // Голос Православ'я. К., 2005. № 01 (145). С. 4.

8. Лєпахін В. В. Молитва як словесна ікона: Іконічність молитви // Валерій Лепахін. Ікона та іконічність. Львів, 2001. 288 с.

9. Лук'янчук С. В. Епітет у конфесійному стилі сучасної української мови (функціонально-семантичний аспект): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.02.01 "Українська мова" / Світлана Василівна Лук'янчук. К., 2008. 22 с.

10. Німчук В. В. Українська мова - священна мова / Василь Васильович Німчук // Людина і світ. 1992. №11/12. С. 28-32; 1993. № 1. С. 35-39; № 4/5. С. 14-19; № 6/7. С. 26-32; № 8/9. С. 20-24; № 10/12. С. 26-31.

11. Пахаренко В. І. Незбагненний апостол: нарис світобачення Шевченка / Василь Пахаренко. Черкаси: Сіяч, 1994. 296 с.

12. Петрович Л. До питання церковнослов'янізмів в українській богословській термінології / Лілія Петрович // Сучасна українська богословська термінологія: Від історичних традицій до нових концепцій: матеріали Всеукр. наук. конф. (Львів, 13 - 15 травня 1998 р.). Львів: В-цтво Львівської Богословської Академії, 1998. С. 97-107.

13. Розумний Я. Від символізму до екзистенціалізму: християнські елементи в українській поезії ХХ ст. / Я. Розумний // Науковий конгрес у 1000-ліття хрищення Руси-України. Мюнхен, 1988 - 1989. 497-499.

14. Сакральний стиль // Українська лінгвостилістика ХХ - початку ХІХ ст.: система понять і бібліографічні джерела / [за ред. д-ра філол. наук, проф. С. Я. Єрмоленко]. К.: Грамота, 2007 - С. 305-330.

15. Селіванова О. О. Нариси з української фразеології (психокогнітивний та етнокультурний аспекти): монографія / О. О. Селіванова. Київ - Черкаси: Брама, 2004. 276 с.

16. Сігалов П. Церковнослов'янізми в українській мові / П. Сігалов // Єдиними устами: Вісник Інституту богословської термінології та перекладів. 2002. № 5. С. 33-55.

17. Скаб М. В. Закономірності концептуалізації та мовної категоризації сакральної сфери: монографія / Марія Скаб. Чернівці: Рута, 2008. 560 с.

18. Словник біблійного богослов'я / [під ред. Ксав'є Леон-Дюфура та Жана Люпласі, Августина Жоржа, П'єра Грело, Жана Гійє, Марка-Франсуа Лакана] / [перекл. з франц. видання] / [заг. ред. Софрона Мудрого]. Рим, 1992 - Львів, 1996. 936 с.

19. Ставицька Л. О. Естетика слова в українській поезії 20 - 30 рр. ХХ століття / Л. О. Ставицька. К.: Правда Ярославичів, 2000. 155 с.

20. Witkowski W. Uwagi o poezji reUgijnej ukraincow-unitow i o Bogohlasniku z roku 1790 // Zeszyty Naukowe Katolickiego Uniwersytetu Lubelskiego. Lublin, 1982. N 2/4.

21. Lehr-Splawinski T., Zwolinski P., Hrabek S / Dzieje jezyka ukrainskiego w zarysie. Warszawa, 1956. S. 50.

22. Rothe H. Verse und Lieder bei den Ostslaven 1650-1720. Incipitarium. I: Anonyme Texte. Koln ; W., 1984.

23. Tomas Aquinas, Selected Writings, М. С. D'Аrсу еd. Еvеrуman's Library, London, 1964. S. 192-193.

24. Біблія або Книги Святого Письма Старого й Нового Заповіту із мови давньоєврейської й грецької на українську дослівно наново перекладена / [переклад проф. Івана Огієнка]. Українське Біблійне товариство, 2004. 1376 с.

25. "Молитва небо здіймає вгору": Антологія української християнської віршованої молитви ХІХ - початку ХХІ століть / [упорядник Г. В. Баран]. Тернопіль: Навчальна книга - Богдан, 2011. 1056 с.

26. М-я Л-ва. Молитва // Библиотека для чтения. Т. 13. СПб., 1835.

27. Новий Завіт Господа нашого Ісуса Христа: З четвертого повного перекладу Біблії українською мовою / [переклад з давньогрецької о. Рафаїла Турконяка]. К.: Українське Біблійне Товариство, 2000 - 316 с.

28. Олесь Олександр. Твори в двох томах. Том 1 / Олександр Олесь. К.: Дніпро, 1990. 1078 с.

Анотація

вірш олесь молитва мовний

У статті проаналізовано мову віршів Олександра Олеся, які мають форму молитви. Поет використовує названу форму до 19 віршів. У своїх молитвах Олександр Олесь просить Бога про долю свого народу, України та висловлює "приватні" прохання. Для цього поет послуговується найрізноманітнішими мовними засобами. Олександр Олесь використовує у своїх поезіях-молитвах елементи релігійного та художнього стилів, витворюючи й удосконалюючи таким чином художній стиль української мови, збагачуючи його засобами релігійного стилю. Поєднавши засоби художнього та конфесійного стилів, створивши широку палітру мовленнєвих відтінків у зразках цього стилю, Олександр Олесь засвідчив можливість української молитви витворювати взірці урочисто-художнього мовлення.

Ключові слова: релігійний стиль, художній стиль, релігійна лексика, бібліїзм.

Annotation