Ідейна та художня специфіка мемуарної прози української літературної еміграції

Концептуальні критерії документалістики. Дослідження тематичних, жанрових і стильових особливостей документальної прози української літературної еміграції. Аналіз формування світобудови, ідентичності та лінгвістичних позицій діаспорних письменників.

Рубрика Литература
Вид статья
Язык украинский
Дата добавления 15.05.2018
Размер файла 25,1 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://allbest.ru

2

УДК 821.161.2-94

Ідейна та художня специфіка мемуарної прози української літературної еміграції

Л.М. Джигун

Вступ

Постановка проблеми. В останні роки спостерігається певне пожвавлення в царині дослідження проблемно-тематичних та жанрово-стильових особливостей документальної прози. Художня творчість письменників стала предметом активного дослідження літературознавцями з початку 90-х років ХХ ст. Одначе літературна мемуаристика діаспорних письменників досі перебуває поза науковою рефлексією.

Аналіз останніх досліджень. Еміграційна мемуарна проза комплексно досі не вивчена, спорадично до неї зверталися О. Галич, Г. Костюк, І. Нікітова. Проблемно-тематичні та жанрово-стильові особливості літературної документалістики в Україні розглядали М. Васьків, О. Галич, Є. Заварзіна, А. Ільків, О. Коломієць, В. Мацько, А. Погрібний, О. Рарицький, В. Родигіна, І. Сирко, К. Танчин, Л. Тарнашинська,

М. Федунь, Т. Черкашина, Т. Швець та ін. Функціонально-генетична актуалізація метажанру прози nonfiction визначається специфічним духовним космосом й особливим місцем в історії української літературі ХХ ст.

Мета статті полягає в тому, щоб проаналізувати документальну прозу з погляду її генези, ідейної та художньо-тематичної специфіки.

Виклад основного матеріалу

Нині жанрові кордони нефікційної літератури розширились - це спогади, епістолярій, щоденник, автобіографія, нотатник, записні книжки у формі есе чи нарису, усна оповідь, некролог. За визначенням Н. Бернадської, «жанр - це художнє ціле, у якому взаємодіють домінантні (сукупність ознак, які охоплюють різні рівні твору - від композиційного та мовного) й змінні (система гнучких і варіативних елементів структури) ознаки. Перші з них забезпечують кістяк будь-якого жанру, другі - його модифікацію, залежну від мислення, світовідчуття, психології окремого письменника, а також своєрідних естетичних, історичних, національних рис літератури певного періоду» [1, с. 238]. Поява нових різновидів і модифікацій жанру вказує на невпинність творчого пошуку літераторів, які, спираючись на «старші жанри» (Ю. Тинянов), виформовують різні варіації й у такий спосіб стирають усталені формати, кордони, доводять на практиці генологічну спроможність жанру оновлюватися.

Кожен письменник у тій чи іншій жанровій формі вдається до атрибутування нефікційної прози. Зокрема про працю І. Франка у цьому прошарку літератури А. Франко згадує: "Колись батькових листів і карток з видами було в мене багато. З його подорожі по Італії я майже щодня діставала вістку від нього [...]. Багато карток і листів до мене пропало. На жадання мого брата Петра я майже всі післала разом з моїми споминами про батька, до музею у Львові. Але моя посилка не дійшла до місця призначення. Пакет, який передала совєтському консулові в Відні для передачі братові, пропав безслідно" [8, с. 5-6].

Йдеться про передвоєнні роки. Епістолярій не дійшов до адресата, бо, очевидно, листи не пустила у ширший науковий обіг радянсько-компартійна цензура. А жаль, адже нині нефікційна проза становить історичне пізнання, історичну епістемологію та літературознавчу гносеологію як сукупність процесів, методів дослідження заради отримання знань про віддалені в часі періоди діяльності письменників. Не секрет, що основою літературознавчої онтології (філософія літератури) є загальна теорія пізнання, базована на історичних та документальних джерелах, в яких закумульовано колективну свідомість певної епохи. Мемуари, листи, нотатки є основоположним історичним джерелом, структурний елементом якого становить соціальна функція. Остання уніфікує умови для культурного, соціально-етнічного вивчення конкретного народу, усвідомлення автором своєї ідентичності, місця української літератури у вітчизняному й світовому культурному процесі.

Концептуальними критеріями документального жанру є об'єктивність (правдивість) і суб'єктивність (відносність, релятивність), індивідуальне та універсальне, певний факт і подія, часова тріада й ретроспекція, синхронність (одночасність збігу подій, історичних процесів, застосування порівняльної концепції в одночасності) та діахронність (опис явищ, певних подій у хронологічній послідовності), причинність звернення до документального письма й вибір об'єктів, середовища (реальних персонажів), на яких спрямована авторська творча увага. Не менш вагомим атрибутом прози nonfiction є розуміння та пояснення автором навкололітературних інтриг, суспільних подій і явищ.

Тут все залежить від сформованої світобудови, внутрішніх духовних резервів, вміння логічно аналізувати та наративно-лінгвістичних позицій, інтенції (спрямованої свідомості) мемуариста. Німецький науковець Й.Г. Дройзен ще в позаминулому столітті стверджував, що «наш метод є розуміння шляхом дослідження», іншими словами, розуміння закладено в мудрості, набутому досвіді. Останній є достатнім стимулом для розуміння іншого. Науковець доводив, що минуле не відображається у спогадах, а лише конструюється ідея [2, с. 551-552], тобто Й. Г. Дройзен потлумачує ідею опосередкованості знання минулого як сутнісної характеристики, позаяк «минулі часи ми можемо реконструйовувати не «об'єктивно», а лише отримати із «джерел» певне уявлення, думку про них, їхній аналог» [2, с. 567]. Автор, сідаючи за письмовий стіл, відтворюючи події минулого, усвідомлює, що викладені ним факти мають причинно-наслідковий зв'язок, хоча історичними, суспільно-культурними вони стануть після їхньої публікації. Наприклад, не всі письменники при житті погоджуються на оприлюднення спогадів, щоденників, деякі з них досі лежать в архівах, чекають на дослідника.

З плином часу документальна проза потрапляє у ширший науковий обіг, актуалізуючи минулу літературну епоху та її історичне значення для сучасності. У такий спосіб, незалежно від мемуариста та його волі, документальний твір репрезентує часову тріаду "вчора-сьогодні-завтра" і має пізнавальне значення для сучасності заради майбутнього. Будь-який дослідник мемуарної спадщини, аналізуючи текст, підпорядковує культурно-історичні джерела минулого для реконструкції, зіставлення, наукової інтерпретації, створюючи нові конструкти - наративні субстанції - задля наукових гіпотез, наукового дискурсу, врешті решт задля повернення історичної пам'яті народу.

З нагоди першої річниці смерті Остапа Вишні своєрідний некролог під назвою "Спогад про О. Вишню" в журналі "Нові дні" опублікував Степан Риндик. Він згадує входження письменника у велику літературу таким чином: "Свою літературну роботу Губенко розпочав у Кам'янці на Поділлі влітку 1919 року. Одного дня він показав мені пару гумористичних рецензій на твори Михайла Семенка - "П'єро задається" чи "П'єро мертвопетлює". Це сталося, мабуть, тому, що я безнастанно радив йому записувати все те, про що він оповідає і таким чином випробувати, чи не має він письменницького таланту. Ці рецензії були дуже дотепно написані, і я був ними захоплений, а Губенко аж сяяв од щастя [...]. Свої гуморески Губенко друкував у місцевій газеті "Українська громада" (?), в органі есерівської партії" [4, с. 9].

Позаяк спогади атрибутують залишки колективної пам'яті, то вони, безумовно, прокладають місток від індивідуальної пам'яті до історії. Рецепція множинних спогадів створює матрицю дихотомії з часовим відтинком: «первинні спогади» або затримка пам'яті (ретенція) і «вторинні спогади» або відтворення, відновлення пам'яті (репродукція). І якщо ретенція спирається лише на чуттєве сприйняття, репрезентує згадану подію минулого, то репродукція відтворює події, участь у них суб'єкта через віддалений проміжок часу, спроектований на сучасного й майбутнього читача. У наведеному прикладі репродукція індивідуальної пам'яті є суб'єктивною, адже з історичної відстані чимало правдивих подробиць випали з поля зору мемуариста. Так, газета називалась не "Українська громада", а "Трудова громада", що була органом Подільської губернської народної управи. Остап Вишня зчаста друкував фейлетони в щоденній газеті "Народна воля". Чомусь не згадав С. Риндик появу гумориста в Кам'янці-Подільському, який працював завідувачем Медико-санітарної управи міністерства шляхів УНР. Павло Губенко, ризикуючи життям, надавав допомогу немічним прямо в потягах, що перевозили хворих на тиф.

Сучасні дослідники розширюють біографічну канву творчості гумориста. Зокрема, І. Старенький відтворює картину літературного життя, мовляв, Остап Вишня "поніс свій фейлетон до «Народної волі». Редактор (небіжчик Часник) узяв, прочитав, сказав: «Добре». І надрукував». Проте існує версія, що в першому числі київського журналу «Реп'яхи» за 1918 рік було опубліковано памфлет «Казка (про красногвардейця)» за підписом «П. Михайлович». Та оскільки автор достатньо непривабливо зобразив образ більшовика - головний герой твору Дурасик був жандармом, потім за кримінальні злочини потрапив на каторгу, а в кінці твору Ленін запропонував йому стати червоногвардійцем - Остап Вишня пізніше не згадував про цей твір, щоб не накликати біди на свою голову" [6]. У такий спосіб перекреслюється суб'єктивне "Я" наратора (С. Риндика) та його участі в становлені Остапа Вишні як письменника. Тут колективна (історична) пам'ять заступає індивідуальну. Наративні особливості мемуарного продукту залежать від індивідуального стилю письменника, його обізнаності з конкретним фактом, про який іде мова. Наприклад, деякі дослідники вважають, що еміграційна організація українських письменників "Слово" припинила своє існування з причини виконання статуту. З приводу уточнення факту В. Мацько звернувся до Ліди Палій, останнього чолового організації, яка мешкає в Канаді. У листі (20.02.2013) вона повідомляє: "Правдою є, що "Слово" припинило свою діяльність 1997 року, однак причина не така, як писав пан Фасоля. Члени управи тут, у Торонто, були вже втомлені, бо більшість з нас були старшого віку. Ми тоді почали шукати між нашими членами когось, хто перебрав би головство "Слова". Ми писали кілька разів у цій справі до членів у всіх країнах, де б вони не були, але ніхто не зголосився. Були тільки голоси з проханням не розв'язувати Спілку. Нам не стало сил продовжувати працю, і так офіційно закрили "Слово".

Ми згідні, що досі є ще багато діяльних письменників. Вони творять, як і творили, без Спілки" [3, арк. 2]. До речі, Л. Палій - майстер травелогій, дорожніх нотаток, а також спогадів "Стороною йшла гроза". У листі (24.02.2013) до В. Мацька вона розкриває історію поетичної присвяти: "З І. Качуровським у мене була якась переписка в 70-х роках (не маю залишених листів). У 1982 році дістала від нього його прекрасну книжку перекладів Петрарки з цікавою дедикацією:

Нікуди більше не поїду,

Пошпю за себе пані Ліду.

Вона повернеться й тоді Засвітить світло на воді...

Тут він натякає на мою збірку подорожніх оповідань під назвою "Світла на воді" [3, арк. 5].

У листі оприявнено аналіз інтертексту як естетичної категорії на прикладі адресного чотиривірша діаспорного письменника, літературознавця. Через десятки років аксіологічні елементи прекрасного ґрунтовно пояснено в епістолярному жанрі як «невигаданої» прози життя з вираженим суб'єктивним мотивом.

Тут естетичне зображення дійсності позначається лапідарно й постає в елементах структури тексту, що зближує спогадову літературу з художнім началом. український літературний еміграціїя

Для пересічного читача, не обізнаного з тонкощами теорії літератури, естетичні, художні константи можуть проступати ілюзорним, прихованим контуром, позаяк вони не мають зовнішньо окреслених параметрів, а лише увиразнюють творчу діяльність людини, її свідомість, ставлення до світу. У мемуарах носієм прекрасного, пропагандистом мистецтва слова є письменник, який під час творчого процесу підключає психологічні переживання з приводу події, факту, переповідає естетичне бачення, підключаючи соціально- історичний досвід, емотивно моделюючи естетичні відносини з оточенням, звернені до реципієнта.

Соціально-історичний досвід присутній у спогадах Євгенії Розгін "Турботами матері", яка торкається буремного 1919 року. У пам'яті зринають події пізньої осені, коли "сестра Віра повернулась із-за кордону після майже дворічного перебування в капелі Кошиця. З нею прибув її наречений, лікар Андрій Журавель, що був теж за границею у військовій місії в справі військових полонених у Німеччині.

Радість і журба переплітались в нашій хаті. Віру треба повінчати, та нема кому [...]. Віра і Андрій повінчались у Кам'янці-Подільськім під гуркіт гармат і тріскотню кулеметів, та не хотіли знову їхати за кордон" [5, с. 5]. В 1938 р. лікаря-науковця А. Журавля, його батька і трьох братів енкаведисти розстріляли, а Віра під час Другої світової війни емігрувала.

Про себе не подавала знати, тому сестра Євгенія Розгін вирішила бодай пунктирно згадати про їхнє дитинство в селі Немиринці (нині Городоцького району на Хмельниччині), про багатодітну родину отця Тимофія Туркала. Як писав І. Фізер, «світогляд поетів-емігрантів був перевантажений неймовірною трагедією їхнього народу... Втрачена батьківщина і майже травматична туга за нею в творчості цих поетів-емігрантів є фактором великого значення. Вона часто-густо мобілізує їхню увагу, вона викликає надмірну ідеалізацію історичної минувшини... [7, с. 24].

Однак у спогадах Є. Розгін не зуживає надмірною ностальгією, у них насамперед прочитується гірка правда про те, як з першого дня совєти нищили Україну, її культуру. Від них віяло матюками і пусткою. Коли авторка спогадів через десять років навідалась в рідне село, то вжахнулась, бо її "хата мала уже жахливий вигляд. У ній містилася школа. Кругом садиби не було тину, від дерев залишились лише стовбури, не було уже ні квітників, що їх колись ми так плекали, не було навіть трави зеленої. Все винищено, немов після пожежі" [5, с. 8].

Висновки

Таким чином, проілюструвавши приклади зі спогадів письменників- емігрантів, можна констатувати, що ідейна специфіка літератури факту, документальна література базована на спогадах авторів-очевидців демонструє провідну думку - це любов до рідного слова, до України. Кут зору автора мемуарів оприявнений у відборі, структуруванні матеріалу, оцінці мемуаристом подій, фактів.

Крім власне публіцистичного стилю, в документальній прозі широко використовуються зображально-виражальні засоби не лише для підсилення достовірності викладеного матеріалу, а, передовсім, з рецептивної точки зору, автор відчуває "присутність читача" у тексті, тож моделює його (текст) у такий спосіб, аби реципієнт без особливих труднощів зумів його прочитати, сприйняти, переосмислити.

Проаналізувавши спогади, листи мемуаристів, вловлюється різноаспектна тематика. Знаходимо лист-коментар, подячний лист, лист літературознавчого характеру тощо. У спогадах відбивається історичне минуле України, автобіографічний портрет письменника, ставлення мемуариста до світу та людини в ньому. І листи, і спогади еміграційних письменників наштовхують на думку про те, що народ повинен пам'ятати свою історію, свій родовід, своє коріння, шанувати волю, незалежність, яка здобута в боях гіркою ціною й завжди гідно шанувати оборонців рідної землі.

Список використаної літератури

1. Бернадська Н. Український роман : теоретичні проблеми і жанрова еволюція : моногр. / Н. І. Бернадська. - Київ : Академвидав, 2004. - 368 с. ; Bernadska N. Ukrainskyi roman : teoretychni problemy i zhanrova evoliutsiia : monohr. / N. I. Bernadska. - Kyiv : Akademvydav, 2004. - 368 s.

2. Дройзен И. Г. Историка. Лекции об энциклопедии и методологии истории / И. Г. Дройзен ; пер. с нем. И. Г. Федорова. - Санкт-Петербург : Владимир Даль, 2004. - 584 с. ; Droyzen I. G. Istorika. Lektsii ob entsiklopedii i metodologii istorii / I. G. Droyzen ; per. s nem. I. G. Fedorova. - Sankt-Peterburg : Vladimir Dal, 2004. - 584 s.

3. Особистий архів В. П. Мацька. Листи Л. Палій, 10 арк. ; Osobystyi arkhiv V. P. Matska. Lysty L. Palii, 10 ark.

4. Риндик С. Спогад про О. Вишню / С. Риндик // Нові дні. - 1957. - № 94. - С. 9-10 ; Ryndyk S. Spohad pro O. Vyshniu / S. Ryndyk // Novi dni. - 1957. - № 94. -S.9-10.

5. Розгін Є. Турботами матері / Є. Розгін // Наше життя. - 1954. - Ч. 5. - С. 5-8 ; Rozghin Ye. Turbotamy materi / Ye. Rozghin // Nashe zhyttia. - 1954. - Ch. 5. - S. 5-8.

6. Старенький І. Кам'янецькі стежки Остапа Вишні [Електронний ресурс] / І. Старенький // Кам'янецький часопис КлюЧ. - Режим доступу : http://klyuch.com.Ua/m/articles/history/kamyanetski-stezhky-ostapa-vyshni/ ; Starenkyi I. Kamianetski stezhky Ostapa Vyshni [Elektronnyi resurs] / I. Starenkyi // Kamianetskyi chasopys KliuCh. - Rezhym dostupu : http://klyuch.com.ua/rn/artides/history/kamyanetski- stezhky-ostapa-vyshni//

7. Фізер І. Вступна стаття / І. Фізер // Координати : Антологія сучасної поезії на Заході / упоряд. Б. Бойчук, Б. Рубчак. - Мюнхен : Сучасність, 1969. - Т. 1. - С. ХІІІ- ХХХІІІ ; Fizer I. Vstupna stattia / I. Fizer // Koordynaty : Antolohiia suchasnoi poezii na Zakhodi / uporiad. B. Boichuk, B. Rubchak. - Miunkhen : Suchasnist, 1969. - T. 1. - S. XIII- XXXIII.

8. Франко-Ключко А. Рукописи Івана Франка в Канаді (лист з Ліпіка, Югославія та інше) / А. Франко-Ключко. - Вінніпег, 1957. - 16 с. ; Franko-Kliuchko A. Rukopysy Ivana Franka v Kanadi (lyst z Lipika, Yuhoslaviia ta inshe) / A. Franko-Kliuchko. - Vinnipeh, 1957. - 16 s.

Анотація

УДК 821.161.2-94

Ідейна та художня специфіка мемуарної прози української літературної еміграції. Л.М. Джигун

У статті проаналізовано важливе місце української мемуаристики в національному, культурному та гуманітарному просторі України. Доведено, що автори другої половини двадцятого століття для достовірності описаних подій, фактів, явищ у структуру спогадів "вмонтовують " аналітично-порівняльні елементи, тісно поєднуючи їх із соціально-історичним контекстом.

Ключові слова: мемуаристика, ретроспекція, жанр, метажанр, модифікація, спогадова література.

Annotation

Ideological and artistic specificity of memoir prose of Ukrainian literary emigration. L. М. Dzhyhun

The place of Ukrainian memoirs in the national, cultural and humanitarian space of Ukraine was analyzed in the article. The writers of the second half of the twentieth century were proved to “mount” analytical and comparative elements in the structure of memoirs, tightly linking the social and historical context for authenticity of described events, facts, phenomena.

Writers memoirists felt a great responsibility to tell the truth about their experiences and sufferings. It is a memoir essay where the author is free to express themselves. Real-time self-disclosure is extraordinarily attractive.

Difficult psychological and philosophical world view of each individual requires self-reflection, written expression of which is most found in memoir writing. Memoir literature is very interesting and unique type of verbal creativity. More and more native as well as foreign researchers study its various aspects.

The author's game with the form and the game with the form and the contents of fictional-biographic work are also viewed in this research. In this research the most typical forms of interaction of the author and the reader at all text levels are revealed, the paratext peculiarities of fictional biographic prose are also viewed.

The place of Ukrainian memoirs in the national, cultural and humanitarian space of Ukraine was analyzed in the article. The writers of the second half of the twentieth century were proved to “mount” analytical and comparative elements in the structure of memoirs, tightly linking the social and historical context for authenticity of described events, facts, phenomena.

Writers memoirists felt a great responsibility to tell the truth about their experiences and sufferings. It is a memoir essay where the author is free to express himself.

Real-time self-disclosure is extraordinarily attractive. Difficult psychological and philosophical world view of each individual requires self-reflection, written expression of which is most found in memoir writing. Memoir literature is very interesting and unique type of verbal creativity. More and more native as well as foreign researchers study its various aspects.

Key words: memoirs, retrospection, genre, metagenre, modification, memory literature

Размещено на Allbest.ru

...

Подобные документы

  • Дослідження особливостей розвитку української поезії та прози у 20-ті рр. ХХ ст. Характерні риси та поєднання розмаїтих стильових течій в літературі. Втручання компартії у творчий процес. "Неокласики" - неформальне товариство вільних поетів-інтелектуалів.

    реферат [34,6 K], добавлен 23.01.2011

  • Аналіз особливостей літературної творчості Б. Грінченка - письменника, фольклориста і етнографа, літературного критика і публіциста. Характеристика інтелігенції у повістях "Сонячний промінь" і "На розпутті". Реалізм художньої прози Бориса Грінченка.

    курсовая работа [48,6 K], добавлен 20.10.2012

  • П.О. Куліш в історії української літературної мови, аналіз його творчої та наукової діяльності. Формування нової української літературної мови, її особливості та проблеми. Категорії народної філософії, психології та естетики українського суспільства.

    курсовая работа [45,7 K], добавлен 09.10.2009

  • Проблема світоглядної моделі в художній творчості. Специфіка моделювання ідентичності героя та провідні типи характерів як стилетворчих чинників. Аксіологічні концепти в системі світомислення жіночої прози. Вплив системотвірних філософем на твори.

    автореферат [46,9 K], добавлен 11.04.2009

  • Розвиток лiтератури XV—XVI ст, ренесансної прози. Значення дiяльностi П. Скарги. Осторг-центр полiмiчної лiтератури. Проза К. Ставровецького, полемiчнi твори I. Вишенського. Друкарська діяльність в Україні, досягнення книжно-української ренесансної прози.

    реферат [24,5 K], добавлен 16.08.2010

  • Специфіка вивчення народних творів кінця XVIII - початку XIX століття. Виникнення нової історико-літературної школи. Перші збірки українських народних творів. Аспекти розвитку усної руської й української народної поезії. Роль віршів, пісень, легенд.

    реферат [33,4 K], добавлен 15.12.2010

  • Велич титанічного подвигу Т. Шевченка як основоположника нової української літературної мови. Аналіз особливостей інтерпретації Шевченка, історичних постатей його творчої спадщини. Здійснення безпомилкових пророцтв Кобзаря. Релігійний світогляд Шевченка.

    курсовая работа [76,6 K], добавлен 24.02.2014

  • Специфіка сучасної української жіночої прози. Феміністичний дискурс в українській літературі. Аналіз проблематики романів Ірен Роздобудько у художньому контексті. Жанрова своєрідність творчості, архетипні образи. Поетика романів Ірен Роздобудько.

    дипломная работа [195,0 K], добавлен 26.09.2013

  • Літературне бароко в Україні. Специфіка бароко, становлення нової жанрової системи в літературі. Пам’ятка української історичної прози й публіцистики кінця ХVІІІ ст. "Історія русів", його перше опублікування 1846 року. Антитетична побудова твору.

    курсовая работа [55,4 K], добавлен 06.05.2010

  • Кожен твір Винниченка складав нову сторінку літературної кризи, в контексті якої читач переставав бути об'єктом впливу чи переконання, а робився до міри співавтором, бо ж з іншого полюса брав у часть у ситуаціях, змодельованих як межові.

    курсовая работа [21,3 K], добавлен 08.05.2002

  • Питання проблеми творчості в теоретичних розробках структуралістів. Аналіз специфіки літературної творчості письменників та їх здатність обирати мови у тексті. Дослідження Бартом системи мовних топосів. Освоєння жанрової і стильової техніки літератури.

    практическая работа [14,4 K], добавлен 19.02.2012

  • Мова як ідентифікатор темпераменту нації, що визначає її культуру та вплив інших мовних традиції на неї. Роль письменника у суспільстві. Характерна риса творів прози Люко Дашвар, гармонійне поєднання в них народної української мови з літературною.

    эссе [22,7 K], добавлен 16.05.2016

  • Змалювання теми кохання у творах німецьких письменників кінця ХІХ-середини XX ст. Кохання в англійській літературі та особливості літературної манери Р. Кіплінга. Тема кохання в російській літературі. О. Купрін–яскравий представник російської літератури.

    дипломная работа [150,6 K], добавлен 01.11.2010

  • Творчість і життєвий шлях сучасної постмодерної письменниці О. Забужко. Феномен сучасної української жіночої прози. Художньо-стильові особливості твору "Сестро, сестро". Аналіз співвідношення історичної правди та художнього домислу в оповіданні.

    курсовая работа [46,9 K], добавлен 17.01.2011

  • Творчість Б. Грінченка у контексті реалістичної прози XIX століття. Рецепція малої прози у вітчизняному літературознавстві. Звернення в оповіданнях до теми дитинства. Драматичні обставин життя дітей. Характеристика образів. Відносини батьків і дітей.

    курсовая работа [93,7 K], добавлен 09.06.2016

  • Основні типи дискурсів у сучасній українській літературі. Поезія 90-х років XX століття. Основні художні здобутки прози. Постмодерний роман "Рекреації". Становлення естетичної стратегії в українському письменстві після катастрофи на Чорнобильській АЕС.

    реферат [23,3 K], добавлен 22.02.2010

  • Природа й основні художні виміри демонологічного дискурсу прози В. Шевчука, провідна стратегію творення ним художнього універсуму та описати форми її реалізації. Описання основних принципів інтерпретації проблем буття людського духу засобами демонічного.

    автореферат [27,6 K], добавлен 11.04.2009

  • Дослідження особливостей розвитку української літератури в другій половині ХІХ століття. Вивчення творчості письменників-патріотів: Лесі Українки, Марка Вовчка, Івана Нечуй-Левицького, Панаса Мирного, Івана Франка. Основні риси реалізму в літературі.

    презентация [396,5 K], добавлен 30.09.2015

  • Автор художнього тексту та перекладач: проблема взаємозв’язку двох протилежних особистостей. Пасивна лексика як невід’ємна складова сучасних української та російської літературних мов. Переклади пушкінської прози українською мовою: погляд перекладознавця.

    дипломная работа [108,2 K], добавлен 10.03.2013

  • Драматургія В. Винниченка та її роль у становленні українського театру. Художні пошуки В. Винниченка на тлі розвитку української та західноєвропейської драматургії. Ідейно-художня та концептуальна спрямованість драми "Чорна Пантера і Білий Медвідь".

    курсовая работа [53,1 K], добавлен 01.04.2011

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.