"Чи потрібна казка пролетарській дитині?": дискусія навколо казки у 1920-1930-х рр.

Размещено на http://www.allbest.ru/

«ЧИ ПОТРІБНА КАЗКА ПРОЛЕТАРСЬКІЙ ДИТИНІ?»: ДИСКУСІЯ НАВКОЛО КАЗКИ У 1920-1930-х рр.

Наталія Блохіна

Особливості процесу формування вітчизняної літератури для дітей ставили під сумнів уявлення про неї як про своєрідний «оазис свободи». Насправді вона переживала трансформації, які цілком можна порівняти зі змінами, що відбувались у літературі для дорослих. Аналогії можна простежити в дублюванні диткорівсько-робкорівського руху, підсиленні педагогічного тиску та, не в останню чергу, в одержавленні, тобто створенні організаційної, видавничої та цензорської бази дитячої літератури.

Специфіку становлення літератури для дітей 1920-1930-х років досліджували С.С. Іванюк, В.В. Кизилова, М.П. Сподарець, Р.В. Мовчан, О.С. Філатова, О.О. Федотова, Н.П. Марченко.

Мета статті -- проаналізувати ідеологічні та виховні аспекти 1920-х -- поч. 1930-х років у царині літератури для дітей на прикладі «процесу над казкою».

Від початку 1920-х років саме література, театр, а згодом і кінематограф небезпідставно вважались ефективними засобами виховання «нової людини країни Рад». Книга стає своєрідним посередником між «дорослим» та «дитячим» світом, засобом пропаганди радянського способу життя та мислення образами, зрозумілими дитині. Паралельно з творенням «нової» дитячої літератури відбувається активна ревізія дореволюційних творів, питомим стає брак та необхідність розвитку науково обґрунтованої критики, яка б виявляла цікавість до теоретичних основ літератури для дітей, до її проблемних положень, взаємозв'язку читача та тексту.

У 1923 р. на сторінках педагогічного часопису «Шлях освіти» було вміщено статтю «Казка як фактор класового виховання» [11] Е. Яновської (пізніше -- брошура «Чи потрібна казка пролетарській дитині?» [12]). З виходом журналу розпочинається дискусія щодо доцільності існування фольклорної та літературної казки. «Дитині подається та казка, яка не тільки не сприяє розвитку революційного духу, а яка відкидає її на узбіччя життя, де панує антиреволюційний настрій, міщанські забобони, буржуазна ідеологія. Незважаючи на п'ятирічне існування радянської республіки, дитина ще до цього часу живе в атмосфері буржуазної казки, в сфері впливу буржуазного “живого слова”... Ми повинні, ми зобов'язані вирвати цю зброю з рук буржуазних ідеологів, що несуть дитині старе слово, стару казку і передати його в руки революційних творців, які нове “живе слово”, нову казку перетворять у знаряддя нового комуністичного виховання» [11, 67]. Е. Яновська вперше вживає термін «класова казка» (обов'язкова заборона дореволюційної казки, «прописування» теми класової боротьби, висвітлення проблем сьогодення тощо).

12 липня 1923 р. Головне управління у справах літератури та видавництв (Головліт) адресувало до відповідних інстанцій циркуляр, згідно з яким було заборонено твори з «чужою та ворожою до пролетаріату» ідеологією, у тому числі й дитячі, з елементами буржуазної моралі. У СРСР розгорнулась масштабна антиказкова кампанія, спрямована на викорінення усього, що не сприяло комуністичному вихованню юного покоління.

Серед виголошуваних претензій такі: казка відволікає дитину від реального життя, відображає ідеологію буржуазного світу, включає містицизм та релігійність. Казковий антропоморфізм, на думку його антагоністів, гальмує закріплення реального досвіду в дитини, сприяє неможливості створення міцного зв'язку між собою та навколишнім середовищем. Казка як жанр літератури був рішуче відкинутий педологами Інституту народної освіти. На педагогічних конференціях все частіше почали звучати заклики щодо вилучення її з кола дитячого читання та театрального репертуару. Своєрідною реакцією на «казкові події» стала п'єса А. Кожевнікової «Гей, казко, на піонерській суд!» (1925), у якій моралізаторським способом було визначено персонажі, які не мають права на присутність у дитячій книзі (Кощій Безсмертний, Чорти, Янголи, Феї, Принцеси, Принци та ін.). Єдиним персонажем, якому дали «добро» через його «пролетарське походження та минуле», став Іван-дурник з казки «Коник-Горбоконик» П. Єршова. Типовою є історія єршовської казки, яка ще за життя автора неодноразово заборонялась. У 1920-х роках вона була розкритикована за рядок «На колени все тут пали, И “ура” царю кричали». Згодом (у 1934 р.) критики побачили у цій казці історію надзвичайної кар'єри куркульського сина.

Дискусія активно продовжується на сторінках вітчизняних педагогічних часописів («Шлях Просвіти», «Соціальне виховання», «Радянська освіта» тощо), регулюється інструкціями та циркулярами «Бюлетенів НКО». У 1925 р. Наукпедком НКО України, обговорюючи проблему використання у навчальному процесі дитячих видань «і ставлячись негативно до казки взагалі», визнав, однак, за можливе звернення до таких жанрових різновидів, як казка та байка, але після їх відповідного перероблення та редагування. Таке рішення було зумовлене насамперед браком необхідної дитячої літератури.

Цікавим прикладом перероблення класичного сюжету є п'єса Річарда Победімського «Подвиги Геркулеса», яка була поставлена у Першому державному театрі для дітей (до 1923 р. -- «Театр Казки»). Річард Победімський -- псевдонім відомого українського літературознавця Олександра Білецького, який на початку 1920-х років керував літературно-драматичною частиною дитячого театру. Іронічна п'єса-буфонада, яка мала неабиякий успіх серед глядачів та акторів, була своєрідною стилізацією і пародією на давньогрецький міф про Геракла. Міфологічні образи отримали у виставі пародійно-гротескне забарвлення. Сам автор наголошував, що «якщо п'єса і залишила у собі щось з античних мотивів, то це, насамперед, письменницький недогляд, аніж намір» [10, 59]. Так супутник та вчитель Геркулеса Лін ходив з величезним олівцем замість патериці, його одяг був розмальований зображеннями материків, морів та океанів. Мати Лернейської Гідри -- Гідрина Мамаша (в тексті та у виставі) -- була означена як домогосподарка, що час від час поїдає квартирантів, яким здає житло; цар Еврісфей -- як вередливий боягуз- недоросток. Буфонада та гротеск поєднувалися з обов'язковою героїко-романтичною темою повалення царя та боротьбою за волю (образ Геркулеса). За словами Олександра Білецького, вистава була задумана як виклик старим літературним та театральним традиціям, а його ідейна складова полягала в тому, щоб зірвати «ореол привабливості царської влади» [10, 61].

1920-ті роки характеризуються активним впровадженням в освіту та виховання засад педології Харківської педологічної школи (О. Попов, І. Соколянський, О. Залужний), які базувались на біогенетичному та соціогенетичному напрямах. Боротьба педагогів з казкою велася у контексті біогенетичного закону в психології. Зокрема, останній передбачав «перенесення на психічний розвиток дитини співвідношень, установлених німецьким природознавцем Ф. Мюллером між онтогенезом (індивідуальним розвитком організму) і філогенезом (історичним розвитком організмів). При цьому неправомірно стверджувалось, що в онтогенезі дитячої психіки відтворюються основні стадії біологічної еволюції і стани культурно-історичного розвитку людства (Л. Болдуїн, К. Блер, С. Холл, В. Штерн і ін.)» [4, 39].

У 1929 р. у приватному видавництві «Космос» за сприяння директора ІНО О. Попова та О. Білецького були видані казки Г.-К. Андерсена, які відразу зазнали нищівної критики через відсутність ідеологічного перероблення їх оригінальної версії [6; 7]. Це стало причиною скликання у грудні 1929 р. Центральним бюро комдитруху України спеціальної наради у справі використання казки в педагогічному процесі. Матеріали засідання були опубліковані у сумнозвісній збірці статей «Ми проти казки» (1930), рекомендованої для ознайомлення «кожному вожатому, письменнику, педагогу з основним наставленням комуністичної педагогіки» [3]. Попри поодинокі голоси за вибіркову заборону, необхідність осучаснення казки, у збірці переважали заяви-гасла: «Казка віджила своє», «Геть казку!», «Хто проти казки -- той проти сучасної радянської педагогіки», «Організуймо проти казки громадську думку, педагогів, вожатих і батьків». Невдовзі виходить наказ НКО № 545, у якому йдеться про ліквідацію в місячний термін видавництв «Космос» і «Слово» за публікацію без попереднього перероблення оригінальних версій казок Г.-К. Андерсена, В. Гауфа та інших письменників. Особи, причетні до видання, були звільнені з посад (О. Попов та ін.) Згідно зі списком, вміщеним у «Бюлетені НКО» № 33, передбачалось вилучення 187 дитячих творів [8; 9], серед яких казки для юнацтва Г.-К. Андерсена, «Англійські казки» В. Джейкобса, «Казки» Ш. Перро тощо.

Ідеологічна риторика 1930-х років дещо змінила акценти -- видавничі органи керувались відмінними критеріями у виборі друку літератури для дітей. Казка допускалась до кола дитячого читання за умови чіткого віддзеркалювання реальних подій сучасності та відповідності ідейним настановам часу. Так, учням молодшої школи у казковій формі подавався матеріал VII з'їзду партії, доповідь т. Сталіна на січневому пленумі ЦК ВКП(б), казки на індустріальні та антирелігійні теми («Дніпробуд» С. Іванчина, «Проти релігії у нас і мати і Тарас» М. Маловичка). Таким чином, казка стала пропагандистською частиною радянської культури.

ідеологічний казка дитячий література

ДЖЕРЕЛА

1. Белецкий А.И. Вопросы репертуара в театре для детей (Из практики 1-го гостеатра для детей в Харькове) / Александр Белецкий // Шлях освіти. -- 1926. -- № 3-4. -- С. 139-156.

2. Кожевникова А. Эй, сказка, на пионерский суд! [Текст] / Александра Кожевникова. -- Москва; Ленинград, 1925. -- 24 с.

3. Ми проти казки [Текст]: зб. ст. / упоряд. І. Соколянського. -- Харків: ДВУ, 1930. -- 143 с.

4. Педагогика. Большая современная энциклопедия / сост. Е.С. Рапацевич. -- Мн.: Совр. слово, 2005. -- С. 39.

5. Попов О. «Дитяча література на переломі» [Текст] / О. Попов // Шлях освіти. -- 1930. -- № 40. -- С. 73.

6. Про публікацію постанови ЦКК НК РСІ у справі «Космосу»: Постанова Наркома освіти т. Скрипника від 9 січ. 1930 [Текст] // Бюл. НКО. -- 1930. -- № 3 -- C. 9.

7. Про видання казок Андерсена: Постанова № 469 Колегії НКО (з прот. Ч. 30. 3-5.УШ. 1929 р.) // Бюл. НКО. -- 1929. -- № 34 (173). -- С. 3.

8. Список запрещённой литературы, подлежащей к изъятию на книжном рынке и из библиотек [Текст] // Бюл. НКО. -- 1930. -- № 33. -- С. 10-13.

9. Список № 2 книжок, що підлягають вилученню з установ Соцвиху, бібліотек та з продажу: (За прот. комісії в справі дитлітератури) [Текст] // Бюл. НКО. -- 1930. -- № 42. -- С. 6.

10. Театр для детей. Опыт работы 1-го гостеатра для детей в Харькове. -- Харьков, 1926. -- 73 с.

11. Яновская Э. Сказка как фактор классового воспитания [Текст] / Эмилия Яновская // Путь просвещения. -- 1923. -- № 4. -- С. 55-95.

12. Яновская Э. Нужна ли сказка пролетарскому ребенку [Текст] / Эмилия Яновская. -- Харьков, 1925. -- С. 42.

Размещено на Allbest.ru