Сучасна українська література, або "сучукрліт", як свого часу з певною долею скепсису назвав її ІБТ (І. Бондар-Терещенко), незважаючи на свою, до певної міри, сформованість, залишається об'єктом численних дискусій, що часто спричиняють появу нових поглядів на додачу до вже існуючих, викликаючи потребу всебічного свого вивчення, незаангажованого суб'єктивізмом. Проте на сьогодні стосовно будь-якого питання, пов'язаного із розвитком сучасної літератури, не існує єдності думок дослідників, кожен, хто звертається до вивчення цієї літератури, подає свою точку зору, що часто діаметрально протилежна до думок колег-попередників. Тож намагання подати "пряму трансляцію" сучасного літературного процесу справа необхідна, але складна, зважаючи на місткість об'єкта обговорення.

У свою чергу намагаємося зробити внесок в обговорення актуальних питань розвитку сучасного літературного процесу в Україні, висвітливши тему специфіки комічного в "сучукрліт", зокрема в прозі вісімдесятників (хоча не всі погоджуються з таким формулюванням назви покоління письменників).

Традиційно під комічним розуміють у теорії літератури естетичну категорію, спрямовану на висміювання у художніх творах "алогічних, інертних явищ, догматизованих процесів, вад характеру" [11, с.508]. Це висміювання може відбуватися різними шляхами і засобами, що зумовлює існування різних засобів творення комічного - гумору, сатири, сарказму, іронії, пародії тощо. Відомо, що в період найактивнішого становлення "сучукрліт" (80-і рр. ХХ ст.), автори часто вирізнялися іронічним спогляданням навколишньої дійсності: "концентрація духовних зусиль "покоління вмираючого тоталітаризму" була використана для руйнування зброєю іронії радянських комплексів, що простежується в творчості Ю. Андруховича, В. Врублевського, В. Діброви, Б. Жолдака, Є. Кононенко, В. Косенка, Я. Лижника, М. Рябчука, які витворили естетику бунту проти найбільшої хвороби XX ст. - тоталітаризму. Бунт вісімдесятників - це іронічна посмішка безсилого інтелігента, що переростає іноді в істеричний сміх чи поблажливу зверхність філософа" [7, с.265]. Як засіб творення комічного, іронія має різну інтерпретацію в різних теоретичних джерелах. Так, іноді розрізняють гумористичну й сатиричну іронію [2, с.265-266]; визначають її як одну з перехідних форм між гумором і сатирою [16, с.387-388]; порушується питання про вивчення іронії поза сферою комічного [13, с.108-111] та ін. Але в текстах художньої літератури зрідка натрапляємо на іронію в чистому вигляді, частіше спостерігаємо поєднання іронії з іншими засобами творення комічного, що, можливо, й зумовлює таку розбіжність дослідницьких думок.

Р. Семків, аналізуючи "сучукрліт", з'ясовує, що для постмодерного тексту характерний свій особливий різновид іронії - "постмодерна іронія", яка не є тотожною узвичаєному її розумінню [14, с.6]. Власне, за "постмодерною іронією", а саме так званою "іронією випадковості", на думку дослідника, можна ідентифікувати постмодерний текст.

Творчість вісімдесятників в останні роки привертала увагу різних дослідників - Л. Демської, Н. Зборовської, В. Панченка, В. Поліщука та ін. Українську іронічну новелу 80-90-х рр. ХХ ст. свого часу досліджувала Н. Герасименко. Проте питання специфіки комічного в прозі вісімдесятників не набуло належного висвітлення. Спробуємо заповнити цю прогалину, взявши до уваги твори Ю. Винничука, Б. Жолдака та О. Ірванця.

У вісімдесятників "трагічне світовідчуття співіснує з іронією, сміхом, грою - суто постмодерністськими художніми прийомами" [12, с.44]. Найпоказовіша тут творчість Б. Жолдака, для якого "життя - маскарад, де низьке і високе доповнюють одне одного." [1, с.84]. Характерними ознаками стилю Б. Жолдака, крім іронічності й пародійності, є "стьоб", "чорний" гумор і використання суржику. При цьому іронія і суржик - не лише ознаки стилю письменника, вони міцно увійшли в його світогляд, викликаючи відповідні настрої. Так, Б. Жолдак іронічно ставиться до своєї біографії, називаючи, зокрема себе "найбільшим письменником України" через власну вагу в 150 кілограмів; захищає суржик, вважаючи його "найцікавішою структурою мови" [17]. На мовленнєвих особливостях прози Б. Жолдака акцентує і Т. Гребенюк, яка вважає, що "стильовою домінантою творів Б. Жолдака є саме мова як стихія, що має певний потенціал до творення комічного" [5, с.62]. Тобто для письменника важливіше сказати не що, а як, якими мовними засобами.

Працюючи здебільшого в жанрі оповідання, Б. Жолдак звертається до сатиричного висміювання колишньої радянської дійсності, так званої "совєтчини", часто спираючись на існуючі в народі анекдотичні історії, внаслідок чого виникло кілька збірок письменника: "Яловичина - макабрески", "Шизотерапія", "Антиклімакс", "Г альманах" та ін. Використовуючи не лише іронію, а поєднуючи її з іншими засобами творення комічного, Б. Жолдак, за словами В. Поліщука, творить своєрідну гру з читачем, порушуючи при цьому різні теми та проблеми в оповіданнях збірок. Жанр оповідань Б. Жолдака Т. Гундорова визначає як фольклорні міські мініатюри, в яких поєднуються ідеологічна й буденна свідомість, солдатський анекдот і пародія на "совєтський" фольклор. Оповідачем у них є homo sovieticus.

Основна особливість прози Б. Жолдака, як зазначалося вище, - використання суржика. Часто оповідачі не знають іншої форми спілкування, ніж російсько-українська "мішанка", що, зазвичай, більш характерно для жителів периферії. Наприклад, в оповіданні "Do you speak", де небагатослівний водій "запорожця" намагається знайти спільну мову з учителькою англійської: "Кажу, той-цей, нагнуцьця не можу, поперек болить, а трави ж скіко оно треба, коли вони вже наїдяцьця" [8, с.36]. Або ж "культурні" персонажі "сповзають" на суржик у пориві душевних хвилювань, не знаходячи належних мовних відповідників в українській мові: "Ти навіть уявить собі не можеш. Для них вложувалися гроші. Шо дєлають. А гроші на зміну води - нєтуті! - п'яно сповзала вона на суржик, - а по-посторонньому водою хто пользуєцця?" [8, с.46]. Проте спостерігаємо й інволюцію авторського стилю в бік наближення до літературної мови. Суржик в останньому періоді творчості зберігається майже виключно в циклі, що має красномовну назву "Прощавай, суржику!", де оповідання всуціль з використанням мовної "мішанки", що значно ускладнює їх розуміння.

Порівнюючи іронічний стиль Б. Жолдака та О. Ірванця, Р. Харчук говорить про меншу витонченість гумору першого, оскільки в другого те ж висміювання соцреалістичних канонів перетворюється із суто соціального на екзистенційне.О. Ірванець стверджує, зокрема в романі "Рівне / Ровно", що на східний ("Ровно") і західний ("Рівне") сектори поділено не тільки міста й села України. Внутрішня стіна є у кожній українській людині.

Ще на початку своєї творчої діяльності як прозаїка О. Ірванець створив новелу "Наш вожатий Фреді Крюгер", яку Н. Герасименко вважає яскравим прикладом іронічної прози 80-х рр. ХХ ст. Тут маємо зразок так званої прихованої авторської іронії, оскільки комічний ефект створюється саме за рахунок наголошеної "серйозності" оповіді від першої особи. Як і Б. Жолдак та решта авторів цього періоду, О. Ірванець задля увиразнення комічного ефекту використовує суржик.

Іронічний авторський стиль зберігає О. Ірванець і в романі "Рівне / Ровно", написаному значно пізніше за розглянуту новелу. Найбільшої уваги набуває критика "совєтчини", що міцно засіла в головах і душах людей, які не лише залишилися в східному місті, але й опинилися на західній його частині, зорієнтованій на проєвропейську політику. Про це говорить перший секретар обкому Манасенко, це згодом розуміє і центральний персонаж - Шлойма Ецірван, який, незважаючи на видимий внутрішній спротив, все-таки готовий об'єднати місто.

Поринаючи спогадами у власне радянське минуле, О. Ірванець кожен крок Шлойми в східній частині міста супроводжує "совдепівськими" реаліями, здебільшого не позбавленими абсурдності, у викритті яких письменникові допомагає іронічна посмішка. Так, уже скорочена назва східного "Ровна" має досить промовисту абревіатуру - СРУ. Перше нагадування героєві в романі про "інше" місто викликає з його боку іронічне зауваження: "Ну, так, у межах одного міста, звідти, з-за Стіни, лист мусив добиратися два тижні." [10, с.10] - наголошуючи на "оперативності" роботи радянської пошти. Потрапляючи в різні приміщення та інстанції, Шлойма зауважує сірість та бідність, зокрема на зустрічі із письменниками: "Поза їхніми спинами у два ряди стояли столи - не столи, а звичайні шкільні парти зі стільцями по два за кожною. На партах лежали розгорнуті загальні зошити й кулькові ручки, дешевенькі, одноразові, деякі вже потріскані й перев'язані нитками чи обклеєні ізоляційною стрічкою, а ще деякі - погризені з тупого кінця в пристрасному шалі творчого натхнення" [10, с.46]. Своєрідного символічного звучання набувають "запилюжені" фікуси в дерев'яних діжках, які вражають Шлойму чи не найбільше в цілому параді радянської буденності. Пафосне зібрання, на яке "запрошено" Шлойму, перетворюється на театр абсурду і за формою, і за змістом. Свою обділеність відчувають і мешканці східного міста, проте гостеві всіляко намагаються продемонструвати свою моральну вищість над матеріальними благами. Хоча на тому ж таки зібранні письменників дехто намагається з'ясовувати житлові проблеми, які полягають у тому, що "квартири членам нашої спілки будуть надаватися лише посмертно і в інших надзвичайних ситуаціях" [10, с.50]. З новим проявом абсурду, але ще більш сильним, Ецірван стикається наприкінці своєї "подорожі". Представники східного міста влаштували відкрите обговорення його роману, прочитали який, у кращому випадку, одиниці. Проте засудження твору набуло масового характеру. Доповідачі "позачергового пленуму Ровенського обласного комітету КП СРУ", на якому власне і відбувалося "обговорення" роману, відкрито заявляють, що твір не читали, але при цьому впевнені, що він може "тільки нести зло, сіяти ворожнечу, розпалювати між людьми найстрашніші відносини, сповнені злоби і кривавого людиноненависництва." [10, с.153], або взагалі вдаються до брутальної лайки: "Ецірван вчинив гірше за свиню. Він. нагидив там, де їсть і живе, в рідних стінах, у рідному місті." [10, с.156].

Суржик як один із засобів увиразнення комічного теж фігурує в романі О. Ірванця. Ним послуговуються представники східного "Ровна", на відміну від жителів західного міста, де навіть гості з Німеччини не тільки за потреби, але і з ввічливості, говорять літературною українською. "Східняки" ж часто силувано звертаються до Шлойми його рідною мовою, не завжди добираючи правильні слова. Так спілкуються з ним "наглядачі", приставлені, щоб стежити за кожним його кроком: "От у іюлі приїжджав од вас, оттуда один. дєятєль. Потом, після окончанія засєданія у вас ще буде врем'я пообщаться з родними." [10, с.39].

Дещо осібне місце в "сучукрліт" посідає Ю. Винничук - "виразно львівський письменник" (за словами Р. Харчук), якого можна вважати батьком чорного гумору (хоча сам письменник віддає пальму першості Б. Жолдаку).

Називаючи прозу Ю. Винничука "передпостмодерним явищем", орієнтуючись на час появи більшості його оповідань, Р. Харчук, проте, не дає виразного уявлення про її місце в "сучукрліт".

Критики говорять про художню опозицію: іронічно-пародійну прозу, з одного боку, та прозу серйозну, матеріалістичну, екзистенційну - з другого [9].Ю. Винничук вдало поєднує трагізм, лірику та іронію у своїй творчості.

Оповідання "Ги-ги-и", яке дало назву цілій збірці Ю. Винничука, Р. Харчук вважає українським варіантом історії про сімейку Адамсів. Проте, на нашу думку, твори письменника позбавлені такого наслідування (тим більше зважаючи на час створення оповідання), є цілком самобутніми, хоча важкими для розуміння широкому загалу.

"Кульпарків або ги-ги-и-2" написано значно пізніше за попереднє оповідання, хоча тематично є його продовженням. Найгострішого висміювання тут набуває сучасна письменникові дійсність, зокрема, проблема вибору, актуальна на час написання - початок 90-х рр. ХХ ст. Колишня радянська людина, опинившись у ситуації, коли потрібно було обирати своє майбутнє (не за державною "наводкою", а власноруч), стикається із власною безпорадністю і прагненням готових життєвих орієнтирів. Тож не дивно, що проведення виборів у божевільні набуває символічного звучання: перефразовуючи класика, уся країна - божевільня, а громадяни - пацієнти. Бажаючи увиразнити власну авторську позицію, Ю. Винничук іде далі у використанні засобів комічного - від чорного гумору до гротеску, завдяки якому зображено сам процес виборів, де гімн виконують божевільні, які достеменно не знаючи слів, змішують його із піснею "І шумить, і гуде"; де канапки в буфеті зроблені з того, що потрапило під руку; де колишньому пацієнтові клініки, а нині знаному політикові, відкрито пам'ятник на території; де навіть кабінки для голосування є переробленими туалетами.

Найгострішу критику "совєтчини", зокрема соцреалізму, який змушував письменників оперувати певними шаблонами, спостерігаємо в циклі оповідань збірки "Спогади про Олександра Євдокимовича Корнійчука".Ю. Винничук вдається до фольклорного мотиву чарівного дзеркальця. В ОЄК (Олександра Євдокимовича Корнійчука) було люстерко. На питання: "Хто на Україні драматург найперший, хто найбагатший хто найславніший?" воно відповідало: "Був Микола Куліш. Іван Кочерга. Тепер Ви, Олександре Євдокимовичу" [10, с.88]. Та одного дня дзеркальце ствердило, що у Львові живе скромний хлопець Винничук, який буде видатнішим за ОЄК. Винничука ледь не знищили фізично "відповідальні товариші", як по радіо передали звістку про смерть ОЄК. Винничука пожаліли, але "про всяк випадок розпорядилися, щоб ніяких його писань не друкувати" [10, с.88].

Отже, творчість вісімдесятників сповнена іронічного споглядання навколишньої дійсності. Обрані для обсервування твори Ю. Винничука, Б. Жолдака, О. Ірванця свідчать про бажання письменників заявити вголос про суспільні вади, у чому їм допомагають різні засоби творення комічного. На рівні тематичному названих письменників об'єднує небайдужість до абсурдності реалій "совдепії", "совєтчини", яку вони по-різному намагаються викрити у своїх творах. На рівні мовному - використання суржику. На рівні художніх засобів вираження комічного - неприхована іронія, що найчастіше поєднується з іншими засобами (гротеском, чорним гумором). Аналіз специфіки комічного в "сучукрліт" потребує продовження і розширення. Тож сподіваємося на розвиток дискусії в цьому напрямі.

комічне українська література

Література