Театральне життя у нарисах Ч. Діккенса та В.Г. Бєлінського

Размещено на http://www.allbest.ru/

Театральне життя у нарисах Ч. Діккенса та В.Г. Бєлінського

Ольга Бондарук

У статті здійснюється порівняльний аналіз нарисів «Private Theatres» Ч. Діккенса і «Александринський театр» В. Г. Бєлінського. Дані твори дають можливість виявити схожість і відмінності англійської та росій-ської реалістичної нарисової літератури 30--40-х рр. XIX ст., яка дослі-джує побут і звичаї нижчих соціальних станів «великого міста».

Ключові слова: фізіологічний нарис, Ч. Діккенс, «натуральна школа».

В статье осуществляется сопоставительный анализ очерков «Private Theatres» Ч. Диккенса и «Александрийский театр» В. Г. Белинского. Данныю произведения дают возможность вы/явить сходство и отличия английской и русской реалистической очерковой литературыы 30--40-х гг. XIXв., иссле-дующей быт и нравы, низших сословий «большого города».

Ключевые слова: физиологический очерк, Ч. Диккенс, «натуральная школа».

The paper gives a comparative analysis of essays «Private Theatres» by Ch. Dickens and «Aleksandrinsky Theatre» by V. Belinsky. These works provide an opportunity to identify the similarities and differences between English and Russian realist literature essay of 1830--1840-ies, which explores the life and manners of the «big city» lower classes.

Key words:physiological sketch, Charles Dickens, «natural school».

30-40-ві роки XIX століття в Англії та Росії ознаменувалися змінами в суспільній думці, які знайшли своє відображення в національних літературах. У цей період з'являється новий тип мистецтва -- демократична реалістична література, що праг-нула зафіксувати і показати тяжке становище нижчих верств населення. Із епічних жанрів на перший план виходить нарис, який досліджує об'єктивну реальність і зрушення, що відбува-ються в суспільстві.

Яскравим представником і засновником цього напрямку в Англії став Чарльз Діккенс, який почав свою літературну ді-яльність із написання соціальних нарисів про життя міських «низів». У його збірці «Нариси Боза» відображені проблеми бідності й самотності людини в буржуазному світі, головним об'єктом дослідження став «непарадний» Лондон.

У Росії цей напрям, початок якому поклав М. В. Гоголь, підхопила і розвивала ціла група письменників (М. О. Некра-сов, Д. В. Григорович, І. І. Панаев, В. Г. Бєлінський та ін.), які об'єдналися в літературний гурток, що отримав назву «нату-ральна школа». Програмним твором даної школи критики на-зивають альманах «Фізіологія Петербурга», автори якого впер-ше правдиво і відверто заговорили про звичаї і побут «простих» мешканців столиці.

Аналіз названих збірок показує, що вони близькі як жанро-во, так і тематично. Більше того, і Діккенс, і російські автори переслідували спільну мету: створення широкої панорами жит-тя народних міських низів, життя народу в його національно- побутовому, характерологічному, соціальному змісті, а також у змісті національно-історичної традиції [4, с. 24]. Це дає нам право деякі нариси Діккенса зближувати з фізіологічними на-рисами російських реалістів.

Актуальність роботи, присвяченої дослідженню спільних рис ранньої творчості Діккенса і російських «натуралістів», по-яснюється ще й моментом взаємовпливу двох національних лі-тератур, зокрема, впливу творчості англійського письменника на розвиток російської реалістичної літератури.

У вітчизняному літературознавстві існують роботи з компа-ративного аналізу творів Ч. Діккенса і російських реалістів. Але ці дослідження часто характеризують лише романну творчість цих письменників (роботи Д. М. Урнова [8], В. В. Аствацату- рової [1], К. Л. Мураткіної [7] та ін.) У той же час зіставлення ранніх творів Діккенса і «малої прози» російських нарисовців- «фізіологів» не проводилося. Новизна даної роботи полягає у спробі компаративного аналізу ранніх нарисів Ч. Діккенса і письменників російської «натуральної школи». Виходячи з цього, завдання даної роботи -- на матеріалі нарисів Ч. Дік-кенса («Private Theatres», «Vauxhall Gardens by Day») і нари-су В. Г. Бєлінського «Александринський театр» показати спіль-не і відмінне у трактуванні теми театру в житті англійського та російського суспільства 30-- 40-х рр. XIX ст.

Відвідування театру в XIX столітті було популярним для представників різних станів як англійського, так і російського суспільства. Аналіз даних нарисів показав, що вибір саме цього місця дії для своїх творів надав можливість Діккенсу і Бєлін-ському одночасно охопити представників багатьох соціальних і станових груп. Спробуємо знайти ці точки дотику.

«Private Theatres» Ч. Діккенса -- це нарис, що складається з низки сцен і не має заданого сюжету і головного героя. При-ступивши до театральної теми, Діккенс починає її дослідження з анонсу -- зі списку персонажів вистави «Річард Третій», при цьому зазначена ціна за виконання ролі надає пародійне звучан-ня цій афіші. Це, а також форма оповіді, що нагадує авторські ремарки, робить нарис Діккенса схожим на невелику п'єсу. За-кріплює це враження сценка в самому кінці нарису, за допомо-гою якої читач стає свідком дії за кулісами. Діалоги цієї сценки написані мовою, яка зближує літературну мову з просторіччям.

Показ окремих комічних ситуацій без цільного сюжету робить «Private Theatres» також схожими на театральний фарс. І. В. Єго- рова справедливо стверджує, що «система персонажів і сюжетні перипетії цих драматизованих анекдотів з їх героями-масками (обдурений чоловік, стара діва в пошуках нареченого і т д.), без сумніву, справили вплив на гумористичні твори Діккенса» [5, с. 33] (тут і далі переклад наш. -- О. Б.). Тому значна кількість на-рисів письменника будуються за наступною схемою: практично будь-який із скетчів може бути поділений на ряд сцен-явищ, де безпосередній дії передує короткий опис -- «експозиція», в якій визначається «місце дії», з'являються «дійові особи» і дається ко-ротке пояснення. Потім дається сцена-діалог, після якої дія пере-ходить до нової експозиції та до нового діалогу [5, с. 34]. нарис діккенс бєлінський література

Персонажі нарису, актори і глядачі, як і личить фізіологіч-ному нарису, -- представники нижчих верств населення. У сво-єму прагненні охопити описуваний предмет з усіх боків автор виявляє значну уважність до деталей, що знову-таки властиво «фізіологіям» XIX століття. Описуючи типовий аматорський театр, письменник дає детальну характеристику всіх його скла-дових. Це, наприклад, місце розташування («Сам театр може знаходитися де завгодно -- і на Кетрін-стріт, і на Стренді, і зо-всім близько до Сіті, або по сусідству з Грейс-Інн-лейн, або де- небудь під боком у Седлерс-Уеллс, або біля моста Ватерлоо, на південному березі Темзи, в якому--небудь жалюгідному прову-лочку, навік позбавивши його мешканців спокою» [10, с. 116]); опис можливого власника театру («який-небудь колишній художник-декоратор, утримувач дешевої кав'ярні, восьмиза- рядний актор-невдаха, контрабандист, що вийшов на пенсію, або, нарешті, незаможний боржник»). Також письменник на-дає читачеві збірний портрет глядачів («замурзані хлопчаки, переписувачі у стряпчих, великоголові молодики із контор Сіті, євреї-лахмітники... і відбірна міська шантрапа» [10, с. 116]). Не оминає він увагою і головних мешканців театру -- акторів, ви-хідців із нижчих лондонських станів, які «щоб не привертати до своєї особи уваги рідних або господарів, -- а також і для того, щоб за допомогою благозвучного прізвища додати ще більшої принадності своєму виступу в чужій подобі», фігурують на афі-шах під вигаданими, «благородними», іменами. Із гумором, у якому незмінно присутнє співчуття «маленькій людині», Дік- кенс констатує, що всі ці Бельвілі, Мельвілі, Тревилле, Берклі, Рандольфи, Байрони і Сен-Клери, які сидять у царственій позі де-небудь в артистичній кав'ярні, зазвичай одягнені в «куце вицвіле пальто, старий капелюх, залатані, в плямах, пантало-ни і навіть брудну сорочку» [10, с. 118]. Описуючи поведінку і звичаї акторської братії, Діккенс говорить, що «глядачі, як і слід очікувати, мало чим відрізняються від виконавців», тому їм властиве таке ж неуцтво і відсутність світських манер: «Ви тільки гляньте, як всі вони прагнуть зобразити світську неви-мушеність -- он навіть ноги на бар'єр задерли!» [10, с. 119].

З притаманною Діккенсу любов'ю до деталей, в нарисі да-ються описи інтер'єру театру (брудні й темні лаштунки, гола кам'яна підлога і запах цвілі, «пишно й зі смаком задрапована павутиною» стеля), його реквізиту (кошик для столового срібла служить котлом у печері відьом) і власне вистав. Отже, неви-мушено і з легкою насмішкою зображуючи буденне і щоденне, Діккенс описує театр як сферу популярних розваг в Англії.

Тему театрів, але вже петербурзьких, відобразив у своєму нарисі «Александринський театр» і В. Г. Бєлінський. Але якщо Ч. Діккенс описує аматорські театри з притаманними йому гу-мором і любов'ю до непомітних людей, а персонажі його на-рису дещо карикатурні, то нарис Бєлінського написаний у під-креслено серйозному тоні, в якому відчувається смуток через те, що театри заполонили «ремісники»; цьому нарису прита-манний дослідницький елемент.

Нагадаємо, що В. Г. Бєлінський був добре знайомий з твор-чістю Діккенса і високо цінував соціальні романи молодого англійського автора. Так, у своїй рецензії на роман «Олівер Твіст» критик називає Діккенса «письменником із чудовим та-лантом», а достоїнство названого твору бачить «у вірності дій-сності, що іноді обурює душу, але завади просякнутій енергією і гумором» [2, с. 504].

Можна стверджувати, що В. Г. Бєлінський був одним з тих учених, яким вдалося передбачити й уявити майбутнє своєї країни і національної літератури. Його «Вступ» до «Фізіології Петербурга» став у своєму роді маніфестом «натуральної шко-ли». У ньому критик висловлює своє бачення стану російської літератури першої половини XIX століття і ставить перед сучас-ними письменниками нові завдання. Він нарікає на відсутність книг, «з яких можна було б не тільки вивчати, а й просто зна-йомитися з численними сторонами російського побуту, росій-ського суспільства» [9, с. 31].

Вихід з ситуації, що склалася, критик бачить у створенні особливого типу «легкої літератури», чиє призначення могло б полягати в тому, «щоб займати дозвілля більшості читаючої публіки і задовольняти її потреби» [9, с. 31]. Він хотів би, щоб твори складалися «у формі подорожей, поїздок, нарисів, опові-дань, описів», які можуть познайомити читача «з різними час-тинами безмежної і різноманітної Росії» [9, с. 33]. Це завдання, вважав В. Г. Бєлінський, здатні вирішити нариси, що вже отри-мали назву «фізіологічних».

Бєлінський виступив не тільки дослідником і пропагандистом російського реалізму, але і автором, який випробував свої сили в художньо-нарисовій творчості. У «Фізіології Петербурга» міс-тяться три його фізіологічних нариси. Один з них -- «Алексан- дринський театр». Зазначимо, що до цієї теми зверталися й інші автори «Фізіології Петербурга»: М. О. Некрасов у «Петербурзьких шарманщиках» показує життя мандрівного театру, а Є. П. Іребін- ка у «Петербурзькій стороні» -- аматорського. В. Г. Бєлінський своїм нарисом не просто розвиває цю тему, а проводить дослі-дження життя і репертуару столичного державного театру.

Олександрійський театр був провідним у Петербурзі. На-званий на честь дружини імператора Миколи Першого Олек-сандри Федорівни, він перебував під опікою імператорського двору. У його стінах грали кращі актори і ставили свої п'єси видатні драматурги Росії, від О. С. Грибоедова до О. М. Ост- ровського та А. П. Чехова. Це робило його осередком теа-трального життя як Петербурга, так і Москви. В. Г. Бєлінський вважає Олександрійський театр «норовом» північної столи-ці, об'єктом, завдяки якому можна було пізнати внутрішній Петербург і познайомитися з його побутом. Він стверджував: «Описувати Петербург фізіологічно -- і не сказати ні слова або не звернути особливої уваги на Олександрійський театр, -- це все одно, що, малюючи чийсь портрет, забути намалювати ніс або тільки злегка зробити деяку подобу носа» [9, 160].

Нарис В. Г. Бєлінського «Александринський театр» відкри-ває другу частину альманаху «Фізіологія Петербурга» і концеп-туально пов'язаний з його ж нарисом «Петербург і Москва», яким починалася перша частина альманаху. Він будується на зіставленні петербурзької і московської театральної традиції. У ньому В. Г. Бєлінський продовжує думку про сучасність, «єв-ропейський характер» і «формалізм» Петербурга: «Як Петер-бург в даний час є представником формального європеїзму в Росії, так і петербурзький російський театр є представником того ж європейського формалізму на сцені» [9, с. 161]. Петер-бург, за словами критика, «схиблений на формі», тоді як «Мо-сква не женеться за формою і, навіть, женучись за нею, не вміє строго дотримуватися її» [9, с. 163].

Так само, як і Ч. Діккенс, В. Г. Бєлінський описує репертуар театру, його акторів і глядачів, підтверджуючи думку англій-ського письменника: «По акторах можна безпомилково судити про публіку, а по публіці -- про акторів» [9, с. 161]. Але росій-ський автор розглядає цю тему глибше, він досліджує історію театру, а також проводить паралель між провідними акторами московського (В. А. Каратигін) і петербурзького (П. С. Мо- чалов) театрів та доходить висновку, що «у Москві вимагають від артиста виключно натхнення, у Петербурзі -- мистецтва та форми» [9, с. 167]. Артистом, що поєднує в собі і талант, і мис-тецтво, В. Г. Бєлінський називає М. С. Щепкіна.

Основна частина нарису (названа самим критиком «прозо-вою характеристикою Олександрійського театру») характери-зується серйозністю й докладністю описів. Але початок статті («поетичний вступ»), написаний від першої особи, відрізняєть-ся натхненним тоном оповіді, своєрідним передчуттям дива: «Театр! театр! яким магічним словом був ти для мене в той час! Яким невимовним зачаруванням зворушував ти тоді всі струни душі моєї і які чудові акорди зривав ти з них!.. В тобі я бачив увесь світ, весь всесвіт, з усією їх різноманітністю й пишністю, з усією їх заманливою таємничістю!» [9, с. 155]. Завіса автору здається «таємничою», люди незвичайними, а в акторі опові-дач бачить «істоту вищу і щасливу», «жерця високого мисте-цтва, служінню якого він відданий безкорисливо і старанно і служінням якому він щасливий». Але дуже скоро автор поба-чить справжню суть цього «чарівного світу» -- у «губернському балагані» у акторів «не було ніякого поняття про мистецтво»; «вони знали тільки ремесло» [9, с. 156].

Подібний прийом «руйнування магії» використовує і Ч. Діккенс у нарисі «Vauxhall Gardens by Day». Воксхол -- одне з головних місць розваг лондонців з середини XVII до середини XIX століття. У своєму нарисі Ч. Діккенс показує момент, коли парк, що був виключно вечірнім місцем розваг, відкрили вдень. Як і в нарисі В. Г. Бєлінського, тут звучить нота здивованого розчарування, пов'язаного з втратою ілюзій: чарівний вхід ви-являється «грубо розфарбованими дошками», башта з годин-ником -- «дерев'яним сараєм».

Отже, порівнюючи нариси Ч. Діккенса і В. Г. Бєлінського, від-значимо схожість обраної теми (опис життя театру), яка обумов-лена способом існування російського та англійського суспіль-ства першої половини XIX століття. Обидва нариси в основному представляють собою опис звичаїв «маленьких» людей, які на-магаються бути схожими на «великих». Це стосується як акторів, так і глядачів, і виглядає комічно. Прийом локалізації [6, с. 272], використаний обома авторами, дає можливість представляти вже не окремих людей, а групу персонажів і цілий соціальний стан.

Головна відмінність досліджених творів полягає в тональнос-ті оповіді. Діккенс описує дану сферу популярних розваг легко і з гумором, зображуючи буденне і щоденне як спектакль. Робота Бєлінського нагадує наукове дослідження з екскурсом в історію театральної традиції і обґрунтуванням авторської позиції.

ЛІТЕРАТУРА

1. Аствацатурова В. В. Чарльз Диккенс в творческом созна-нии Л. Н. Толстого : автореф. дис. ... канд. филол. наук : спец. : 10.01.01 «Русская литература» / В. В. Аствацатурова. - Ленинград, 1990. - 16 с.

2. Белинский В. Г Собрание сочинений : в 9 т. - М. : Худож. лит., 1981. - Т 4. Статьи, рецензии и заметки: март 1841 - март 1842. - 654 с.

3. Белинский В. Г Полное собрание сочинений : в 13 т. / Белин-ский В. Г. - М. : Худож. лит., 1953. - Т 5: Статьи и рецензии: 1841- 1844. - 863 с.

4. Богдан Е. А. Натуральная школа и народность русской литерату-ры 30- 40-х годов ХІХ века: (К постановке проблемы) / Е. А. Бог-дан // Системность литературного процесса. - Днепропетровск : ДГУ, 1987.

5. Егорова И. В. Форма и смысл ранних произведений Чарльза Дик-кенса : дис. ... кандидата филол. наук : 10.01.03 / Егорова Ирина Валентиновна. - Калининград, 2009. - 186 с.

6. Манн Ю. В. Философия и поэтика натуральной школы / Ю. В. Манн // Проблемы типологии русского реализма. - М. : Наука, 1969. - С. 241- 305.

7. Мураткина Е. Л. Лев Толстой и Чарльз Диккенс: духовные интен-ции художественных открытий / Е. Л. Мураткина. - Кострома : Костром. гос. ун-т им. Н. А. Некрасова, 2006. - 302 с.

8. Урнов Д. М. Гоголь и Диккенс / Д. М. Урнов // Известия АН СССР. Серия литературы и языка. - М. : Наука, 1985. - Т 44. - С. 38- 47.

9. Физиология Петербурга. - М. : Сов. Россия, 1984. - 304 с.

10. Dickens Ch. Sketches by Boz. Illustrative of Every-Day Life and Every-Day People / Ch. Dickens. - Wordsworth Classics, 1999. - 477 p.

Размещено на Allbest.ru