Кохання, що руйнує, vs любов, яка зцілює (до про-життєвого питання абортів у літературі)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Львівський інститут економіки і туризму

Кохання, що руйнує, vs любов, яка зцілює (до про-життєвого питання абортів у літературі)

Швець Г.В.

лаборант кафедри іноземних мов

Анотація

У статті осмислюється тема кохання і любові у творчості письменників ХХ - поч. ХХІ ст. Досліджуються вибрані літературні твори ХХ - поч. ХХІ ст., основною темою яких є кохання. Автор статті показує особливий вид любові - любов до ненародженої дитини й аборт та його наслідки для закоханої пари (у літературі).

Ключові слова: кохання, любов, література ХХ - поч. ХХІ ст., материнство, батьківство, ненароджена дитина, аборт, про-життєва позиція.

Аннотация

В статье осмысляется тема любви в творчестве писателей ХХ - нач. ХХІ в. Исследуются выбранные литературные произведения ХХ - нач. ХХІ в., где основной темой является любовь. Автор статьи показывает особенный вид любви - любовь к не рожденному ребенку и аборт с его последствиями для влюбленных (в литературе).

Ключевые слова: любовь, литература ХХ - нач. ХХІ в., материнство, отцовство, не рожденный ребенок, аборт, про-жизненная позиция.

Summary

The article interprets the phenomenon of love in works of the writers in ХХ - beginning of ХХІ cc. Chosen literary works of ХХ - beginning of ХХІ cc, where love is the main theme, are researched. The author of the article shows special type of love - love towards the unborn child; abortion and consequences of it for the couple in love (in literature).

Keywords: love, literature of ХХ - beginning of ХХІ сc., motherhood, fatherhood, unborn child, abortion, pro-life standpoint.

Постановка проблеми

Людські стосунки, почуття віддавна були предметом досліджень не лише біологів чи психологів, тобто тих, хто має стосунок до людини як біологічної істоти, а й філософів, художників і письменників. В. Сухомлинський писав: “Почуття - духовна енергія того, що ми називаємо життям переконань, яке виявляється в яскравих, морально насичених вчинках” [11, 123]. Найбільшу інтригу, однак, таїть незвідане почуття взаємної симпатії, приязні однієї людини до іншої, яке зазвичай іменують любов'ю.

Істотним є те, що в українській мові семантично розрізняють кохання як пристрасну емоцію та любов як слово загальнішого значення:

1. кохання - велика симпатія, пристрасть до іншої людини, особливо протилежної статі; кохання має тілесний та пристрасний контекст, любов може і не мати контексту пристрасті.

2. любов - симпатія, прихильність не лише до людини - особи протилежної статі, а й до усіх живих створінь, Бога, навколишнього середовища, культури, світу загалом; термін любов використовується у контекстах “любов до Бога”, “Божа любов”.

“Великий тлумачний словник сучасної української мови” так пояснює значення слів “кохання” та “любов”:

- Кохання, -я, с. 1. Почуття глибокої сердечної прихильності до особи іншої статі; закохання (у 1 знач.). // Особа, що викликає таке почуття; кохана людина. 2. рідко. Те саме, що любов 2. 3. Дія або стан за знач. кохати 1, 3 і кохатися. [1, 580].

- Любов, -і, ж. 1. Почуття глибокої сердечної прихильності до особи іншої статі; кохання (у 1 знач.). // перен. Той, кого люблять (у 2 знач.). // Стосунки між чоловіком і жінкою, викликані сердечною прихильністю. // розм. Інтимні стосунки з особою іншої статі. 2. Почуття глибокої сердечної прихильності до кого-, чого-небудь. // Глибока повага, шанобливе ставлення до людини. // Глибока приязнь, викликана родинними зв'язками. // перен. 3. до чого. Інтерес до чого-небудь. // Внутрішній, духовний потяг до чого-небудь. // Пристрасть до чого-небудь. [1, 631].

Заразом, у мовах інших народів нема таких відмінностей і почуття симпатії чи пристрасті виражається одним словом: російською - любовь, польською - miіoњж, італійською - amore, іспанською, португальською - amor, французькою - amour, німецькою - Liebe, англійською - love.

Досліджували феномен кохання відомі філософи, літературні діячі та критики усіх часів і народів, але особливо загострився інтерес до цієї теми у XX та ХХІ століттях, коли табу на чуттєве кохання було зламано - і з'явились твори, у яких відкрито описуються еротичні, інтимні сцени. Актуально, що саме ці твори стали доступними та цікавими для прочитання не лише старшому поколінню, а й сучасним підліткам та молоді.

Крістін Рамсделл стверджує, що читацькі зацікавлення підлітків змінилися у кінці 1960-х: “...загальний стиль [романсів - Г.Ш.] завжди був невинний та оптимістичний, а серйозні теми, такі як розлучення, вагітність, секс, одруження, зловживання алкоголем та наркотиками чи смерть, рідко обговорювались. З приходом «роману проблем» у кінці 60-х, речі змінились з точністю до навпаки” [18, 212].

Зважаючи на все, сказане вище, вважаємо за важливе дослідити літературні твори ХХ - поч. ХХІ ст., основною темою яких є не лише кохання, а й особливий вид любові - любов до ненародженої дитини. Важливим пунктом цієї статті буде також показ аборту та його наслідків для закоханої пари (у літературі).

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Література, публіцистика і літературна критика постійно зверталися до теми кохання, наполегливо намагалися зрозуміти її філософську і моральну суть, зв'язок з явищами світової і вітчизняної культури.

В Західній Європі домінуючою ідеєю в розумінні та інтерпретації кохання був фрейдизм, який поставив біологічні потреби людини над соціальними. Любов розглядається також в роботах Дж. Локка, Л. Фейєрбаха, в утопічному соціалізмі Т. Кампанелла, в утопії А. де Сен-Сімона.

У філософській літературі Росії ХІХ ст. знаходимо лиш декілька праць на цю тему. Проте вже у кінці ХІХ - на початку ХХ ст. кохання займає важливу віху в публіцистиці, художній критиці, філософії і теології. Про кохання пишуть А. Ахматова, В. Маяковський, В. Соловйов, І. Бунін, М. Бердяєв, М. Цвєтаєва, О. Блок, С. Єсенін та інші. В. Соловйов стверджує, що змістом людського кохання “є виправдання і спасіння індивідуальності через жертву егоїзму” [9, 18].

Українські вчені також неодноразово звертались до теми кохання у своїх працях. Так, Б. Грінченко так тлумачить кохання у “Словнику української мови” (1908 р.): “Кохання, ня, с. 1) Любов, любовна пристрасть. 2) Улюблений предмет; коханий чи кохана. 3) Виховання, вирощення (дітей, тварин, рослин)” [4, 294]. Для В. Сухомлинського кохання - “сфера виняткової емоційно-естетичної суверенності” [11, 184].

Г. Сковорода вбачає любов у любові християнській, тобто істині та дружбі: “Хіба не мертвою є душа, позбавлена істинної любові, тобто Бога? … Що дає основу? - Любов. Що творить? - Любов. Що зберігає? - Любов, любов. Що дає насолоду? - Любов, любов, початок, середина і кінець, альфа і омега” [8, 264-265]. Великий філософ пише: “…і я анітрохи не дивуюсь, що сам Бог називається любов'ю”. [8, 286]. Сковорода стверджує, що “хороша любов та, яка є істинною, міцною і вічною. … Міцна і вічна любов виникає із спорідненості душ, які змінюються доброчесністю тих, хто її гартує, а не тих, хто її руйнує” [8, 286].

Не цуралися теми кохання й великі українські письменники та поети: Т. Шевченко, І. Франко, Леся Українка, Д. Павличко, П. Тичина, М. Рильський, В. Сосюра, В. Симоненко, В. Стус, Ю. Клен, Л. Костенко та інші.

Формулювання цілей статті

Актуальність теми обумовлена ??інтересом до питання кохання, любові та проблеми абортів не лише у світі, а й в Україні. Ситуація, яка склалася в світі, свідчить про наявність у ній двох тенденцій: з одного боку, криза в сфері культури в цілому і, зокрема, духовної культури; з іншого боку - бажання упорядкувати духовне життя та осмислити його. Обидві ці тенденції і їх зіткнення в сучасній культурі народжують зацікавлення не тільки темою кохання та любові, а й наслідками сексуальної революції останніх років, основним з яких є проблема абортів.

Метою даної статті є осмислити тему кохання і любові у творчості письменників ХХ - поч. ХХІ ст., а також показ аборту та його наслідків для закоханої пари (у літературі).

Для досягнення цієї мети необхідним є вирішення конкретних завдань, головними серед яких є:

1) дослідити літературні твори ХХ - поч. ХХІ ст., основною темою яких є кохання;

2) показати особливий вид любові - любов до ненародженої дитини;

3) показ аборту та його наслідків (у літературі).

Об'єкт дослідження: осмислення теми кохання, любові та проблеми абортів у творчості письменників ХХ - поч. ХХІ ст.

Предмет дослідження: твори письменників ХХ - поч. ХХІ ст.

кохання любов аборт літературний

Виклад основного матеріалу дослідження

В. Сухомлинський стверджував, що кохання, шлюб та дітонародження - “найбільш горда і найбільш вразлива, найприхованіша і найвідкритіша для вразливості сфера людської свободи” [11, 184]. Не дивно, що саме ці теми - кохання, материнство, батьківство, шлюб, сім'я - є провідними у сучасній літературі.

Актуальним є і те, що постають вони не невинними й чистими, як спостерігалось у класичних творах (лицарська література, В. Шекспір “Ромео і Джульєтта”, “Сон літньої ночі”, Шекспірівські сонети, В. Гюго “Собор Паризької Богоматері”, Е.-Т.-А. Гоффман “Крихітка Цахес, на прізвисько Цинобер”, В. Скотт “Айвенго”, Дж. Остен “Розум та чутливість”, “Гордість та упередження”, твори сестер Бронте). Кохання ХХ та початку ХХІ століть - бурхлива пристрасть, яка торкається не лише дорослих людей, а й підлітків.

Істотним є те, що в творах ХХ - поч. ХХІ ст. кохання відтворюється через показ наслідків цього кохання, а саме - аборту (О. Печорна “Грішниця”, Н. Суханова “Делос”, В. Сароян “Сумна історія”, Ю. О'Нілл “Аборт”, В. Фолкнер “Дикі пальми”, Л. Абулела “Додому добирайся самотужки”) чи його передумов (М. Арбатова “Аборт від нелюба”, О. Татаринова “Сексопатологія”, С. Василенко “Ген смерті”, Е. Хемінгуей “Гори як білі слони”).

“Найбільший обман - це кохання”, - заявляє героїня оповідання О. Татаринової “Сексопатологія” (1993). - “Його підтримують усі - в книгах, у кіно” [13]. Тамара з оповідання С. Василенко “Ген смерті” вважає, що “кохання - то хвороба така” [3].

Аби показати важливість суспільної функції кохання, варто звернутись до слів великого українського педагога В. Сухомлинського: “Сфера особиста і недоторкана, кохання водночас глибоко відбивається на житті суспільства, бо воно творить дітей. Найкрасивіша людська свобода є одночасно найсуворішим, твердим і непохитним обов'язком перед суспільством. Тому й виховання благородства в коханні починається з культури бажань, з морально виправданого злиття хочу і повинен”. [11, 184]

Уявлення про кохання багатьох героїв сучасних творів зводиться до єдиного “хочу”, слово “коханий” замінюється на безособове “партнер” (“Я дивуюся твоїй наївності!... Дівчата з чотирнадцяти років спокійно, без комплексів, займаються сексом зі своїми партнерами і можуть тобі докладно пояснити, хто з хлопців влаштовує їх у ліжку, а хто - ні” [12, 65]), дівоча невинність, чистота відступає на другий план, про неї або зовсім забувають, або вважають, що в сучасному світі таке неможливе, старомодне (“…Спочатку Олексій навіть не повірив, що Даші вже двадцять років, а вона й досі не знала чоловіка” [12, 21]). Забуваючи про наслідки бажання плотських втіх, герої (точніше, героїні) творів змушені вдатись до аборту як можливого виходу із ситуації, що склалась.

“Світ, якому вигідні аборти” [2] описують у своїх творах М. Арбатова “Аборт від нелюба” (1993) й С. Василенко “Ген смерті” (2000). Основною причиною, яка примушує жінок робити аборти, автори цих творів вважають чоловіків: “Сволота! Сволота чоловіки! Глянь, скільки баб діточок своїх убивати прийшло! Сволота!” [3], “…я ненавиджу світ, якому вигідні аборти. Це важкий тупий чоловічий світ, в якому за крадіжку дають 10 років в'язниці, а за аборт - 3 дні лікарняного. Цей світ організований так, що легше вбити, аніж виростити” [2].

У короткому оповіданні Л. Абулели “Додому добирайся самотужки” (1996) героїня - молода дівчина Трейсі - робить аборт після того, як її коханий Кріс не хоче брати на себе відповідальності за їхню майбутню дитину. У словах Кріса “Make your own way home Tracy” (“Додому добирайся самотужки, Трейсі”) [16, 8] прочитується прихований підтекст - справжні думки хлопця: “Викручуйся з ситуації сама”.

В оповіданні Л. Абулели піднімається питання не лише кохання між чоловіком та жінкою. Автор показує наслідок аборту для подруг - Трейсі та Наді, від особи котрої йде оповідь. Надя відчуває, що між ними з Трейсі немає тієї близькості, яка була до аборту. Трейсі - англійка, Надя - представниця іншої культури та релігії (єгиптянка, мусульманка). Обидві дівчинки дружили з дитинства - “…Трейсі і Надя були двома маленькими дівчатками з однаковими ляльками Барбі” [16, 5]; та згодом, “і це не сталось ні з того ні з сього, а поступово, Трейсі перейшла в інший світ, увійшла у вимір, який означав перебування ще не у світі дорослих, але й не у дитинстві” [16, 5].

Надя забирає подругу з клініки, де їй робили аборт, і в неї з'являється відчуття останньої зустрічі з подругою, адже такий вибір Трейсі вплинув і на їхню дружбу. Після того, як приятельки розпрощались на станції метро, Надя відчуває полегшення і “може йти швидше, піднятись на екскаваторі, до свіжого весняного повітря” [16, 8].

Кохання - “палке почуття, але панувати над серцем повинен розум. Для дівчини це особливо важливо: природа й суспільство поклали на неї особливу відповідальність. Справжня жіночність - це поєднання ніжності і суворості, ласки й незламності”. [11, 190] Саме такою - суворою, незламною і ласкавою водночас виступає матір Наді. З точки зору Трейсі, батьки Наді “жахливі … такі суворі, такі старомодні” [16, 10]. І лише вкінці твору Надя розуміє, що ота мамина суворість (вона “радила, набридала, втручалась у справи всіх навколо” [16, 10]) щодо поведінки дівчини в сучасному світі, і є “певним видом любові” [16, 10]. Надя розуміє, що такою є материнська любов - піклування про дитину, свою чи чужу. Як результат, дівчинка усвідомлює, що сама “не була доброю подругою для Трейсі” [16, 10].

“Таке собі симпатичне дівча, що гралося в дорослі ігри” [6, 233] описує О. Печорна у своєму романі “Грішниця” (2011). Ліна - повія-дівчинка (“по-іншому назвати її було важко, дитина дитиною” [6, 233]), йде на аборт, адже “вагітність - цілком природне явище, коли у твоєму ліжку чоловік, однак у нашому їх були десятки, тому все мало бути чисто й надійно” [6, 235]. Аборт для дівчинки закінчився смертю і вплинув на всіх інших жінок-метеликів, котрі “любили її, це дивно звучить, але любили” [6, 233]: “Ми плакали усі до одної. Не стало дівчинки, нашої смішної дівчинки … хтось із дівчат поклав до труни ляльку. - Нехай хоч там пограється” [6, 235].

Кохання як відповідальність однієї людини перед іншою звучить у вислові В. Сухомлинського: “…любов - це переддень материнства і батьківства. Любити - означає відчувати величезну відповідальність за людину - ту, яку ти любиш, і ту, яку ти створюєш” [11, 187]. Таку ідею кохання підтримує і Юджин О'Нілл у своїй драмі “Аборт” (1914). Історія успішного студента Джека Тавнсенда затьмарюється смертю Неллі - його коханки. Мюрей - брат Неллі - вважає Джека винним у смерті сестри: “Ти вбив її, ти брудний убивце! … Ти і твій брудний негідник-лікар” [17]. Виявляється, що Неллі “збирається народити дитину” [17], а Джек “занадто зіпсований, щоб діяти, як мужчина” [17] відправляє дівчину до “лікаря-шахрая, щоб він убив її” [17]. Неллі гине, бо Джек не хоче взяти відповідальності за власні вчинки, для нього вона “не була достатньо хорошою” [17]. Для Тавсенда Неллі - тільки забавка, адже женитись на ній він не збирався; після втілення власного “хочу”, хлопець забув про “повинен”. Слова Мюрея: “Вона писала тобі, вона казала про це; і ти знав, що вона хвора, і ніколи не відповів їй. Вона могла б жити, якби думала, що тобі небайдуже, якби тільки отримала від тебе звістку; але вона знала, що ти хочеш позбутись її” [17] показують причину смерті Неллі - Джекова байдужість.

Окрім засудження кохання без відповідальності й аборту, Ю. О'Нілл порушує також питання наслідків такого кохання й аборту. Вислухавши історію Неллі від її брата Мюрея, Джек Тавнсенд покінчує життя самогубством. Його тіло знаходить наречена, майбутня дружина Евелін: “Джеку! Що сталось? (Вона поспішає і присідає навколішки поряд з ним; потім непритомніє так як бачить кров на його скронях, револьвер досі стиснутий у його правій руці…)” [17]. Іронічним є те, що автор закінчує драму словами з дитячої пісеньки “Бо він хороший хлопець, і цьому ніхто не заперечить” [17].

У короткому оповіданні Е. Хемінгуея “Гори як білі слони” (1927) взагалі не з'являється слово “аборт”, та про наслідки автор повідомляє глузливим висловом Джиґ:

“- То ти гадаєш, що потім усе стане гаразд і ми будемо щасливі…

- Я певен. Тобі нема чого боятися. Я знаю багатьох, які це робили.

- Я теж, - сказала дівчина. - І потім усі вони були страшенно щасливі…” (курсив та підкреслення мої - Г.Ш.) [15, 397-398].

В. Сухомлинський писав: “…моральне право на кохання має той, хто вміє відповідати за майбутнє - за своїх дітей. Сімейне життя - це не суцільне свято, в ньому багато тривог, хвилювань, турбот, іноді - прикрощів. Будувати особисте щастя - значить уміти ділити з коханою людиною не тільки радощі, але й прикрощі”. [11, 188]

Трагедією закінчується історія сім'ї Назаренусів з роману “Сумна історія” (1953) В. Сарояна. Після того, як Свен Назаренус говорить чоловіку про зраду і те, що вагітна від іншого, Івен Назаренус примушує її зробити аборт. Як наслідок таких дій, усі персонажі твору - члени сім'ї Назаренусів, крім дітей, помирають.

Особливу увагу слід звернути на розуміння любові персонажами твору. На противагу пристрасному коханню, яке призвело до небажаного наслідку - позашлюбної дитини Свен, “чужого” [7, 256], автор ставить любов, любов християнську, дружбу, взаєморозуміння та повагу.

“Я житиму, якщо ти мене любиш”, - каже Свен своєму чоловіку після того, як призналась, що вагітна не від нього. - “Чи можеш ти мене любити тепер? Коли я хвора, жалюгідна і чекаю чужої дитини?” [7, 255]. Свен вважає, що “для таких чужих”, якою зробилася чоловіку вона, “існує лише один засіб. І засіб цей - любов … Немає правди, крім тієї, що зіткана з любові” [7, 256]. Та Івен не може “знайти в своєму серці силу для такої любові” [7, 256]. “Існує засіб, щоб не було чужих” [7, 256], - каже натомість Івен, натякаючи на аборт.

Віра в любов як таку вмирає, гине і довір'я, і кохання між подружжям: “Любові нема. Є тільки брехня, яку ми самі для себе вигадуємо. … Я вірила, що тільки ти вмієш любити, але ти теж не можеш. … Любов - це брехня, Івене” [7, 257].

Івен запізно розуміє те, що казала Свен, тільки після смерті дружини внаслідок аборту, Івен кається, відчуваючи зневагу до себе самого та своєї гордості: “Я убив свою дружину, Дейде, я убив Свен, матір моїх дітей! … Послухайте, а хіба це погано - жити, давати життя іншим, захищати життя? Що ви, як можна! … Краще себе вб'ю! Дітей уб'ю! Аби залишилась при мені моя гордість! Ніби не все одно, хто батько? Адже матір'ю однаково була б Свен! Вона була б тепер жива - розумієш?” [7, 290]. Провідна ідея твору вкладається в одне речення-запитання, висловлене Івеном декілька разів впродовж усього твору - “Що ж це з нами діється, Дейде?” [7, 290]

Наслідки аборту найкраще описує невідома авторка короткого твору “Сповідь” - Х., котра сама будучи матір'ю двох дітей зважилась на вбивство власної дитини: “Приймаючи таке рішення, не думалося про проблеми психологічні, а більше за матеріальні. … Відчуття страху перед майбутнім за скоєний злочин не зникло. … я чужа своїм дітям. … Після того вчинку я втратила щирість з своїми дітьми, з своїм чоловіком. … Мої діти дуже бояться, коли я на них сварю або їх залишаю. Їм здається, що за те, що вони нечемні, я залишаю їх назавжди. Так само вони бояться крику батька, який також вирішує їх долю. І завоювати тепер знову позицію матері, хоча б для себе, важко. … Після того вчинку я побачила, що і мій чоловік інакше бачить мене. Звичайно, як можна поважати жінку, яка вбила твою дитину. … Я зробила так, як він сказав. І все одно він не задоволений. Кожен свій вчинок я тепер оцінюю його поглядом, і все незадовільно. Тепер кидаюся багато зробити, кручуся як білка, стараюся догодити йому, і тільки відчуваю його незадоволення, все здається, що це за той вчинок - вбивство” [14, 1].

Отже, ми показали приклади зображення аборту та його наслідків у художній літературі. Варто зазначити, що окрім змалювання кохання, проблем закоханих, аборту, автори творів ХХ - початку ХХІ ст. також звертають увагу на зображення особливого виду любові - любові до ненародженої дитини. Важливим є і те, що такої любові не зображували літератори у творах інших періодів світової історії.

Так, Х. у “Сповіді” пише про “невитрачену любов” до своєї абортованої дитини: “Чому не могла б вона жити разом з нами? Було б тяжко спочатку, але зараз стільки було б радості. Нас було б п'ятеро. Це була б обов'язково дівчинка. … Кусочок своєї ласки віддаю цій дівчинці, вона росте разом з моїми дітьми, так само як вони, простягає до мене ручки, я відчуваю її тепло. Мені здається, якби вона була насправді, я була б найщасливіша. Тому беручи на руки чужу дитину, тріпотить думка: це та невитрачена любов” [14, 1].

Свен з роману В. Сарояна “Сумна історія” так каже про свою ненароджену дитину і любов до неї: “Він мій, цей чужий. Я не можу бути жорстокою, я мушу його любити” [7, 256].

О. Печорна у романі “Грішниця” також описує любов Лариси - головного персонажа твору - до свого ненародженого сина: “…для мене в ту хвилину не існувало нічого, окрім дитини. … По-своєму, я літала, а ще любила, любила свою майбутню дитину, лише свою та більше нікого” [6, 177]. Дитина, “ще навіть невидима для стороннього ока, перевернула все з ніг на голову” [6, 177]. Вагітна жінка й світ навколо, й саму себе почала сприймати по-іншому, і все через ненароджену істоту: “Кожного ранку я ставала навпроти дзеркала й роздивлялася свій живіт. Він ріс, змінюючи форму й мене разом із собою. Я посміхалася відображенню та знизувала плечима, мовляв, чому деякі вагітні вважають, що перетворюються на потвор, адже все навпаки - вони прекрасні. Просто ця краса дещо інша, глибша чи що. Часом я навіть починала думати, що в мені заховалося сонце, яскраве й тепле, а ще живе, моє власне сонце” [6, 178].

Подібно до О. Печорної описує любов до ненародженої дитини Ю. Клен у новелі “Акація” (1947): “Ганна поклала долоню під серце, бо знов відчула там рух нового, таємничого життя. … Отой хлопець, що ось ворухнувся (а це неодмінно буде хлопець, і назве вона його Василем), задовго заки йому народитися, почав регулювати її життя і диктувати свою волю, вимагаючи для себе кислих цитрин і гострих страв, яких вона раніше не любила. Він наказував їй, що і коли треба їсти. … Ці міркування налили її серце ніжністю до ще не народженого немовляти” [5, 14].

“...інші жінки абортованих дітей за дітей не вважають. А я їх між своїми дітьми числю” [10], - розповідає лікарю-гінекологу Катерина - персонаж оповідання Н. Суханової “Делос” (1988).

Дослідивши літературні твори ХХ - початку ХХІ ст., основною темою яких є кохання, можна зробити висновок, що автори даних творів, показуючи аборт чи його наслідки, підтримують про-життєву позицію суспільства, вважаючи аборт попередником знищення людства як такого: “Це ж кому оцінювати, бути дитині чи не бути? Ах, вирішать ті, що думають? Одні роблять, інші думають, треті вирішують? Одні приймають життя - в слизу, в крові, в муках, а інші, виходить, вирішують, бути йому чи не бути? А з людством - як? Що вирішимо з людством? Скільки жорстокості, дурості, аж до тортур і приниження собі подібних, на рахунку у людини і людства - так що ж, знищити його? Давайте відшаруємо його від Землі, позбавмо харчування і повітря, вишкрябаємо Землю до кам'янистої мантії, а потім, через мільярди літ, наросте либонь новий гумус, і, як знати, можливо, наступне людство виявиться вдаліше?” [10].

Висновки і перспективи

Протягом віків любов та кохання були і залишаються предметом гострих дискусій у науці, мистецтві, релігії, а також у повсякденному житті. Дослідивши літературні твори ХХ - початку ХХІ ст., основною темою яких є кохання, ми зробили висновок, що автори даних творів, показуючи аборт чи його наслідки, підтримують про-життєву позицію суспільства. Проаналізувавши вибрані тексти авторів ХХ - поч. ХХІ ст., варто звернути увагу на зображення у них особливого виду любові - любові до ненародженої дитини як своєрідної теми, яка зовсім не зустрічалась або зустрічалась рідко у творах інших періодів світової історії.

Література

1. Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) [Текст] / Уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел. - К., Ірпінь: ВТФ «Перун», 2005. - 1728 с.

2. Арбатова М. Аборт от нелюбимого (рассказ). [Текст] // Преображение (Русский феминистский журнал) / Мария Арбатова. - 1994, № 2. С 72-81. - Режим доступу: www.URL: http://www.a-z.ru/women/texts/abort1r.htm.

3. Василенко С. Ген смерти: Рассказ. [Текст] // Дурочка: Роман, повесть, рассказы. / Светлана Василенко. - М.: Вагриус, 2000. - 333 с. - Режим доступу: www.URL: http://www.a-z.ru/women_cd1/html/vasilenko_f.htm.

4. Грінченко Б. Д. Словарь української мови. [Текст] - К., 1908. - Т. ІІ / Б. Д. Грінченко - К.: Видавництво Академії наук Української РСР, 1958. - 574 с.

5. Клен Ю. Акація. [Текст] // Клен Ю. Твори. За ред. Є. Маланюка. / Ю. Клен. - Торонто: Фундація імени Юрія Клена. - 1960. - Т. 3. - 221 с.

6. Печорна О. Грішниця. [Текст] / О. Печорна; [передм. М. Іванцової] - Харків: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2011. - 288 с.

7. Сароян В. Сумна історія. [Текст] // Сароян В. Людська комедія. / В. Сароян. - К.: Видавництво художньої літератури, 1971. - 321 с.

8. Сковорода Г. До Михайла Ковалинського. (Переклад П. Пелеха) [Текст] // Сковорода, Григорій. Твори: У 2 т. / Г. Сковорода. - К.: АТ «Обереги», 1994. - (Гарвард. б-ка давнього укр. письменництва). Т. 2: Трактати. Діалоги. Притчі. Переклади. Листи. - 480 с.

9. Соловьев В. Смысл любви. [Текст] / Владимир Соловьев; сост. В. А. Роменец. - К.: Либідь, 1991. - 64 с.

10. Суханова Н. Делос. [Текст] // Новый мир. / Наталья Суханова. - 1988. № 3. С. 72. - Режим доступу: www.URL: http://www.proza.ru/2009/02/14/500.

11. Сухомлинський В. О. Вибрані твори. [Текст] В 5-ти т. - Т.1 / В. О. Сухомлинський. - К.: «Радянська школа», 1976. - 654 с.

12. Талан, С. Коли ти поруч. [Текст] / Світлана Талан. - Харків: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2012. - 320 с.

13. Татаринова О. Сексопатология. [Текст] // Чего хочет женщина... / Ольга Татаринова. - М., Линор, 1993. С. 243-269. - Режим доступу: www.URL: http://www.a-z.ru/women/texts/sexr.htm.

14. Х. Сповідь. [Текст] / Х. - Режим доступу: www.URL: http://www.family-institute.org.ua/tl_files/photo%20pro-life/Library/spovid.pdf.

15. Хемінгуей Е. Гори як білі слони. [Текст] / Е. Хемінгуей. // Твори в 4-х томах. Том 1. Романи та цикли оповідань. - Перекл. з англ. - К.: Дніпро, 1979. - 717 с.

16. Aboulela, Leila. The way home. Intangible Publications, Inc., 1996. - Режим доступу: www.URL: http://www.intangible.org/Acrobat/LeilaPDF/WayHome.pdf.

17. O'Neill, Eugene. Abortion. 1914. // Ten "Lost" Plays. - New York: Random House, 1964. 139-65 рр. - Режим доступу: www.URL: http://www.eoneill.com/texts/abortion/contents.htm.

18. Ramsdell, Kristin. Happily Ever After: a Guide to Reading Interests in Romance Fiction. - Littleton: 1987.

Размещено на Allbest.ru